Головна » Статті » Середня школа » Зарубіжна література 8 клас (нова програма)

Урок № 11 Тема. Поняття про античність. Культура Давньої Греції та Риму. Основні риси, періоди, роди і жанри античної літератури

Урок № 11

Тема. Поняття про античність. Культура Давньої Греції та Риму. Основні риси, періоди, роди і жанри античної літератури

ІV.            Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

2.         Повідомлення учнів

Географічне положення Давньої Греції

Перші грецькі держави виникли в ІІІ–ІІ тисячоліттях до н. е. в басейні Егейського моря на острові Крит і півострові Пелопоннес (міста Мікени, Пілос, Тиринф).

Найхарактернішою географічною особливістю територій, де мешкали давні греки, була надзвичайно звивиста берегова лінія, багата, особливо у східній частині, на бухти і затоки. Це сприяло розвиткові мореплавства.

Греки були напрочуд допитливими людьми. Можливо, саме ця риса штовхала їх до подорожей, під час яких вони не тільки пізнавали нове, а й розширювали ринки торгівлі, засновували колонії.

Уже з початку II тисячоліття до н. е. греки розселилися на всіх островах Егейського та Іонічного морів, на західному узбережжі Малої Азії, де виникли такі великі міста, як Фокея, Ефес, Мілет, Галікарнас, Кнід тощо. У VIII ст. до н. е. греки захопили і колонізували острів Сицилія, частину Південної Італії.

Отже, Давня Греція в період розквіту займала територію південної частини Балканського півострова, всі острови Егейського моря та західне узбережжя Малої Азії до протоки Геллеспонт (сучасна протока Дарданелли).

Материкова частина Греції на Балканах ділилася на три частини:

1)   Північна Греція, яку гірський хребет Пінд різав на два регіони — західний Епір і східну Фессалію;

2)   Середня Греція, що була відокремлена від Північної горами Тимфрест і Ета й ділилася на десять областей (Акарнанія, Етолія, Локрида Озольська, Локрида Епікнемідська, Локрида Опунтська, Дорида, Фокіда, Беотія, Мегарида і Аттика);

3)   Пелопоннес, що поєднувався з Середньою Грецією Коринфським перешийком. Пелопоннес також ділився на області: Аркадія, Еліда, Мессенія, Лаконія, Ахая, Арголіда, Фліунт, Сиконія, Коринфія.

Острівна частина Греції займала кількасот островів.

Здавна Грецію також називали Елладою. Цікава історія виникнення цих назв. Спочатку на території Греції жили племена ахейців і данайців. Коли вони усвідомили свою етнічну єдність, то почали називати себе еллінами, а власну країну — Елладою. Словом греки еллінів називали римляни. Можливо, це назва одного з еллінських племен, із котрим римляни познайомилися раніше від інших, а потім поширили її на всіх еллінів.

Географічне положення Давнього Риму

Давньоримська держава виникла й сформувалася на території Апеннінського півострова. Саме греки, що прибули сюди в пошуках нових колоній, назвали південну частину півострова, де були буйні пасовиська, Італією. Слово vitulus означає «теля, бичок», тому назву цієї держави можна перекласти як «країна телят».

Із давніх-давен Італія була заселена племенами, які мали різне етнічне походження: лігури, кельти (що їх римляни називали галлами), етруски, умбри, марси, сабіни, латини, герніки та ін. Грецькі колоністи заснували на території півострова свої міста: Куми, Тарент, Кротон, Гераклея в Італії, а також Сиракузи, Мессану, Гімеру, Гелу на острові Сицилія. Колоністи навчили місцевих жителів вирощувати оливкові дерева, виноград, кипариси, познайомили з металургійним і керамічним виробництвом, торгівлею. Окрім того, культура Давньої Греції справила вплив на духовний розвиток усіх італійських племен.

Згодом адміністративним, культурним та економічним центром Італії став Рим, заснований на лівому березі річки Тибр 753 р. до н. е.

З ІІІ ст. до н. е. Римська держава почала розширюватися за рамки Апеннінського півострова. У період розквіту, який припав на ІІ ст. н. е., Римській державі належало все середземноморське узбережжя, вона займала територію з півночі на південь від сучасної Шотландії до Ефіопії, зі сходу на захід — від Вірменії до Португалії.

3.         Слово вчителя

Давньогрецька та давньоримська цивілізації створили велику античну літературу, що стала джерелом і взірцем для літератур європейських народів. У пошуках духовної спорідненості представники майже кожної доби зверталися до античної літератури, намагалися відродити класичну давнину. Літературознавці фіксують такі спалахи інтересу до античності в ІХ, ХІІ, XIV–XVI, наприкінці XVIII століть. Порівняння з античними авторами європейські письменники різних епох і країн — Франческо Петрарка, Жан Расін, Михайло Ломоносов — вважали вищою похвалою.

Система родів і жанрів європейської літератури розвинулася з античної системи.

У давнину виникли три літературні роди — епос, лірика, драма, склалися епічні, ліричні та драматичні жанри. До епічних належали епічна поема і роман; до ліричних — ідилія (вірш на тему сільського життя), ода, елегія, сатира, епіграма; до драматичних — трагедія, комедія. У кожного жанру були традиційні тематика та набір художніх засобів.

Мислення античних авторів було жанровим. Коли поет брався писати, наприклад, вірш, він заздалегідь знав, до якого жанру належатиме твір і який давній зразок наслідувати.

В античну добу жанри поділяли на високі і низькі. До високих належали ті, що оповідали піднесеною мовою про діяння богів і героїв (трагедія, героїчний епос, ода); до низьких — ті, що розмовною мовою висміювали різні вади (комедія, сатира).

Окрім існування системи жанрів, для античної літератури були притаманні ще три важливі особливості.

1.   Міфологічна тематика. Будь-який зміст творів (дидактичний, розважальний, філософський, політичний) утілювався в традиційні образи та ситуації міфів. Інші теми допускалися в літературу, але тільки в окремі жанри: історична тема — в історичний епос, побутова — в комедію, епіграму.

2.   Традиціоналізм, тобто прагнення авторів наслідувати попередників. У кожного жанру був засновник, який створив бездоганний взірець цього жанру: Гомер — епосу, Анакреонт — оди, Есхіл і Софокл — трагедії. Довершеностіість кожного нового твору вимірювався мірою його наближення до взірців. Схиляння перед поетами давнини доходило до того, що, наприклад, у часи пізньої античності у Гомера вчилися військової справи, медицини, філософії тощо.

3.   Панування віршової форми. Ця риса зумовлена ставленням до вірша як до єдиного засобу зберігання в пам’яті усних переказів. Таке ставлення сформувалося до виникнення писемності. В античності прозового епосу і прозової драми не існувало. Прозою створювали не художні твори, а наукові та публіцистичні.

Античну літературу прийнято ділити на періоди.

Перший період — докласичний, або архаїчний — охоплює часи побутування усної народної творчості й закінчується в першу третину І тисячоліття до н. е. У цей проміжок часу було складено героїчні поеми «Іліада» та «Одіссея», автором яких вважають Гомера.

Другий період, класичний, припадає на VII–IV ст. до н. е., час становлення та розквіту класичної грецької рабовласницької держави. У другий період виникають численні форми грецької лірики та драми, філософська, історична проза. Він пов’язаний з творчістю великих грецьких драматургів Есхіла, Софокла, Аристофана.

Третій період, елліністичний, починається, коли замість невеликих міст-держав класичної доби (полісів) утворилися могутні держави, до яких входило багато міст і селищ. Елліністичний період тривав із ІІІ ст. до н. е. до кінця античного світу — V ст. н. е. На цей час припали виникнення та розквіт римської літератури, творчість римських класиків Овідія, Горація, Плавта.

VІ століття дослідники вважають межовим між античністю і літературою середніх віків.

Літературний доробок античності був величезним, але від нього збереглася лише мізерна частина. Письменників, твори яких нам відомі повністю, одиниці (наприклад грецький філософ Платон, римські поети Вергілій та Горацій). Твори більшості митців дійшли до нас лише в невеликій кількості: від Есхіла — сім драм із майже дев’яноста, від Софокла — сім драм зі ста двадцяти тощо. Нарешті, величезна кількість авторів відома нам лише за іменами та уривками: Архілох, Енній, Корнелій Галл та ін.

Основні причини, що зумовили втрату багатьох античних творів, такі:

1.   Менш видатні твори були витіснені тими, які визнали великими та класичними.

2.   Політичні мотиви. Твори з опозиційною до влади певного періоду ідеологією відтіснялися такими, що підтримували офіційну ідеологію.

3.   Пізніші твори затьмарювали ранні.

4.   Скорочені переробки підміняли оригінальні твори великого обсягу.

Незважаючи на втрату більшості античних творів, література Давніх Греції та Риму донесла до наших часів свої провідні ідеї та ідеали.

Однією з головних ідей античної літератури була ідея прекрасного. Краса у творах античної літератури постає твірною силою, принципом життя космосу та людини. В античних творах багато сюжетів про боротьбу богів і героїв зі злом, несправедливістю за прекрасне, гармонійне життя. Крім того, в античному мистецтві слова народжується поняття про єдність зовнішньої і внутрішньої краси, гармонію тіла й духу. В античну добу високо цінували красу думки, мудрості, натхнення, подвигу.

Антична культура була наповнена гуманістичним змістом. Гуманізм — це світогляд, який бере за основу цінність людської особистості. Цьому світогляду властиві поняття про гармонійне поєднання духовних і фізичних сил людини, розумну єдність свободи особистості і ладу в суспільстві, про єдиний закон, що визначає норми життя природи і людини. Усі ці поняття були сформовані в добу античності та знайшли своє втілення в літературі Давніх Греції й Риму.

Саме в античності людина усвідомила проблему єдності особистості і суспільства, що посіла центральне місце в європейській літературі подальших епох і залишається актуальною в наш час. Тому серед усіх культур давнього світу античність особливо близька духовно до сучасності.

4.         Повідомлення учнів

Культура Давньої Греції

Антична Греція була країною з високорозвиненою культурою, яка відіграла величезну роль у розвитку світової культури.

Основу всієї грецької культури становила міфологія, яка стала ґрунтом для розвитку різноманітних видів мистецтва. Наприклад, сюжети міфів обіграє драматургія давніх греків. Міфологія стала джерелом і грецької філософії.

Сам термін філософія (у перекладі з грецької — «любов до мудрості») вигадали греки в добу античності. Давньогрецькі філософи сформулювали дві теорії виникнення матеріальної культури. Згідно з однією, прихильником якої був Протагор, творцями культури були боги. За другою теорією, культуру створила людина, наслідуючи природу. Таку думку обстоював мислитель Демокрит.

Три найвидатніші представники грецької філософії — це мешканці Афін Сократ, Платон і Аристотель. Сократ уперше в історії людства поставив питання про особистість людини, її совість, її цінності. Платон розмірковував про справедливість, відносини між індивідом і державою, виникнення держави, свободу, пізнання. Можна стверджувати, що він створив філософію як завершену світоглядну та логічну систему. Аристотель звертався до проблем моральних чеснот, безсмертя душі, знань. Його вважають батьком багатьох наук: логіки, психології, етики, політики, поетики.

Еллада стала батьківщиною всіх сучасних форм держави й управління, насамперед республіки та демократії.

У багатьох давніх цивілізаціях існували міста-держави, але саме у греків виник такий тип міста-держави, як поліс, де вдало поєднувалися державна і приватна форми власності, інтереси колективу й індивіда.

У суспільному житті мешканці полісів керувалися принципом змагальності: прагнули бути першими і кращими, домагаючись цього у відкритій і чесній боротьбі. Дух змагальності породив таке унікальне явище культурного життя греків, як Олімпійські ігри — спортивні змагання, учасники яких представляли різні поліси. Традиція проведення Олімпійських ігор існувала з 776 до 394 р. до н. е.; 1896 р. її було відновлено з ініціативи французького громадського діяча П’єра де Кубертена, і вона триває й понині.

Розповідаючи про античну культуру, не можна обійти увагою грецьке образотворче мистецтво. Його ранні форми — скульптура та вазопис — виникли у ХІІ–VІII ст. до н. е.

Скульптура стала одним із найвидатніших досягнень давньогрецького мистецтва. Її виготовляли з мармуру, вапняку, теракоти, бронзи, дерева, рідкісних металів. Скульптурні вироби прикрашали храми, надгробки у вигляді окремих статуй та рельєфів.

Грецька скульптура була ідеалізованою, її автори не прагнули портретної схожості своїх витворів із прототипами. Основним принципом, яким керувалися скульптори, була калокагатія — поєднання фізичної краси й духовної досконалості. Центральною темою всього грецького мистецтва скульптури був образ героїчно прекрасної людини. Об’єктами зображення могли бути тільки люди або людиноподібні боги.

Найвідоміші зразки давньогрецької скульптури

«Дискобол» Мирона (сер. V ст. до н. е.) — перша скульптура, що зображує людину в русі. Бронзовий оригінал шедевра було втрачено в середні віки. Збереглися мармурові римські копії. «Дискобол» представляє переможця змагань із метання диска в момент розмаху перед кидком.

«Дорифор» Поліклета Старшого (близько 440 р. до н. е.) — ідеальна фігура юнака зі списом, який мав назву «дорі». Як і у випадку з «Дискоболом», оригінал статуї не зберігся. «Дорифор» — це не зображення конкретної людини, а ілюстрація канонів зображення чоловічого тіла, розроблених Поліклетом у трактаті «Канон». У цьому творі автор точно визначив пропорції тіла людини, що узгоджувалися з його баченням ідеальної краси.

Ніка Самофракійська Піфокрита (ІІ ст. до н. е.) — скульптура богині перемоги Ніки, могутня та велична фігура в одязі, що розвівається від вітру. Упевнений крок богині та гордий помах крил народжують почуття радісної перемоги. Колись статуя стояла на прямовисній скелі, її п’єдестал зображував ніс бойового корабля. Із часом руки та голову фігури було втрачено.

Давні греки були неперевершеними будівничими. Головним архітектурним завданням греків було будування храмів на честь богів. Усі грецькі храми належать до одного типу: це не дуже великі за розміром будівлі прямокутної форми з двосхилим дахом. Вхід до храму прикрашали колони та трикутний фронтон (фронтон — верхня частина фасаду будівлі). На весь світ відоме грецьке архітектурне диво — храм Парфенон в Афінах, присвячений покровительці міста Афіні Цнотливій (слово парфенон із грецької перекладається як «діва», «чиста»). Храм було побудовано в 447–438 роках до н. е. за проектом зодчого Іктіна. Прикрашав його видатний скульптор і архітектор Фідій.

Культура Давньої Еллади — справжнє диво. Грецькому народу вдалося досягти неймовірних висот майже в усіх сферах культури. Греки багато запозичили в єгиптян і вавилонян. Проте все запозичене вони використали як початковий матеріал, довели його до класичних форм, зробили досконалим.

Культура Давнього Риму

Хронологічні рамки існування римської культури — VIII ст. до н. е. — 476 р. н. е. (час припинення існування Римської Імперії). На відміну від давньогрецької культури, видатні досягнення якої не викликають сумнівів, давньоримську оцінюють по-різному. Так, відомі культурологи О. Шпенглер (Німеччина) і А. Тойнбі (Англія) не сприймали Давній Рим як середовище, що сформувало самостійну та самобутню культуру. Вони стверджували, що римляни вплинули на формування державних інститутів, право та технічний прогрес, але в духовній сфері (релігії, філософії, мистецтві, науці) не внесли нічого нового та оригінального, майже все запозичивши у греків.

Однак інші вчені дотримуються протилежної точки зору: римська культура та цивілізація — не менш оригінальні, ніж грецькі.

Римляни мали багато спільного з еллінами, але водночас їхній світогляд значно відрізнявся від давньогрецького. Вони створили власну систему цінностей та ідеалів, головними серед яких вважалися патріотизм, честь і гідність, вірність обов’язкам громадянина, шанування богів, ідея богообраності римського народу.

Якщо греки уславлювали вільну особистість, римляни на перше місце ставили цінність закону, непохитність його виконання. Інтереси суспільства вони підносили вище від інтересів особистості.

На відміну від еллінів, римляни були войовничим народом, головноб чеснотою вважали військову доблесть. Завдяки завойовницькій політиці й такій специфічній системі цінностей Рим із невеликої країни на Апеннінському півострові перетворився на гігантську імперію.

Найвидатніші культурні досягнення Риму пов’язані з правовою сферою, державністю (насамперед із такими її формами, як республіка та імперія), будівництвом доріг, водогонів, великих споруд. Що ж до духовної культури, то досягнення Риму в цій царині справляють скромніше враження, ніж давньогрецькі. Так, релігійні уявлення та богів римляни позичили в еллінів. Грецький Зевс у римській міфології став Юпітером, Кронос — Сатурном, Посейдон — Нептуном, Афродіта — Венерою, Артеміда — Діаною і т. д. Але римляни створили й власні міфи, пов’язані з ідеєю влади Риму над усім світом, Риму як вічного міста: міфи про Енея, про реальних історичних діячів — царів, які в міфології перетворювалися на героїв. Із цих міфів поставав образ римського народу, що, підкоряючись волі богів, будував державу, де панували свобода і закон.

У сфері художньої культури римляни рівнялися на греків. Багато римських митців не просто наслідували роботу грецьких попередників, а буквально копіювали їхні шедеври. Завдяки цьому твори грецького мистецтва, оригінали яких були знищені чи втрачені, дійшли до нас у римських копіях. Незважаючи на прагнення наслідувати греків, римські митці зробили самостійні важливі відкриття. У скульптурі вони першими почали надавати творам індивідуальних неповторних рис, наповнювати їх глибоким психологізмом. Якщо грецькі статуї втілювали узагальнений ідеал гармонійної людини, то римські передавали внутрішній світ конкретної особистості.

Провідне місце серед мистецтв Риму посідала архітектура. Римські зодчі залишили по собі багато прекрасних пам’ятників. Найвідоміший з них — амфітеатр Флавіїв, або Колізей (від лат. colosseus — колосальний) у Римі. Його будували протягом восьми років — із 72 по 80 р. н. е. Колізей був найбільшим амфітеатром античного світу, він уміщував понад 50 тисяч глядачів. Амфітеатр був призначений для проведення розважальних видовищ: боїв гладіаторів, цькування диких звірів тощо.

Видатну роль у розвитку римського мистецтва архітектури відіграв інженер Вітрувій. У трактаті «Десять книг про архітектуру» він висвітлив інженерно-технічні й художньо-естетичні питання містобудування, узагальнив теоретичний і практичний досвід архітекторів Давніх Греції та Риму, розробив концепцію міста з центральною площею — форумом.

У країнах Середземномор’я до наших часів збереглися прекрасні римські вілли, терми (громадські лазні), храми, фортеці, тріумфальні арки, мости для переведення водопровідних труб — акведуки.

У філософії та науці, як і в мистецтві, римляни йшли за греками. Їх цікавили не стільки теоретичні дослідження та пошук нового знання, як узагальнення та систематизація накопичених знань, створення багатотомних енциклопедій, просвітницька діяльність. Окрім того, римська наука була спрямована на практичну користь. Як висловився римський політичний діяч і філософ Цицерон, «греки вивчали геометрію, щоби пізнати світ, римляни — щоб вимірювати земельні ділянки».

Найвидатнішими вченими Риму стали: Пліній Старший, автор 37-томної «Природничої історії» — енциклопедії з усіх сфер сучасної авторові науки; математик та астроном Клавдій Птолемей, що створив геоцентричну систему світу, згідно з якою центральне положення у Всесвіті займає Земля, а навколо неї обертаються Сонце, Місяць, планети, зірки; лікар і філософ Клавдій Гален — систематизатор знань з античної медицини. Гален першим в історії описав організм людини як єдине ціле. Серед гуманітарних наук Риму важливе місце посідала історія. Її видатними представниками були Тит Лівій і Публій Корнелій Тацит. Перший створив грандіозну «Римську історію від заснування міста» у 142 томах. Другий написав праці «Аннали» та «Історія» про правління різних імператорів Риму.

 

Категорія: Зарубіжна література 8 клас (нова програма) | Додав: uthitel (04.12.2016)
Переглядів: 881 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: