Урок № 9 Суспільно-політичні течії та рухи першої половини ХІХ ст. - Всесвітня історія 9 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Всесвітня історія 9 клас

Урок № 9 Суспільно-політичні течії та рухи першої половини ХІХ ст.
Урок № 9

Суспільно-політичні течії та рухи першої половини ХІХ ст.

Мета: сформувати в учнів уявлення про суспільно-політичні течії й рухи в першій половині ХІХ ст.; проаналізувати суспільно-політичні рухи в країнах Східної та Західної Європи; розглянути причини виникнення та поразки руху декабристів; визначити причини й наслідки виникнення та розвитку марксизму; охарактеризувати діяльність О. Герцена, К. Маркса; порівнювати різні суспільно-політичні рухи Російської імперії; розвивати в учнів уміння оцінювати діяльність представників різних суспільно-політичних рухів Росії та Європи; висловлювати власну думку щодо впливу ідей декабристів на майбутнє Росії.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта світу, роздавальний матеріал.

Основні поняття: декабристи, слов’янофіли, західники, радикали, консерватори, «охоронці», «теорія офіційної народності», «теорія "общинного соціалізму”», утопічний соціалізм, марксизм, маніфест.

Основні дати та події: 1816 р. — виникнення «Союзу порятунку», 1818 р. — утворення «Союзу благоденства», 1821—1825 рр. — діяльність Південного та Північного товариств, 14 грудня 1825 р. — повстання в Петербурзі, 1848 р. — видання «Маніфесту Комуністичної партії», 1864 р. — утворення Першого Інтернаціоналу, 1867 р. — видання першого тому «Капіталу».

Історичні постаті: М. Муравйов, С. Трубецькой, К. Рилєєв, П. І. Пестель, М. Бестужев-Рюмін, Микола І, О. Герцен, М. Огарьов, В. Бєлінський, М. Буташевич-Петрашевський, С. Соловйов, М. Погодін, М. Карамзін, О. Хомяков, А. Сен-Сімон, Р. Оуен, П. Прудон, К. Маркс, Ф. Енгельс.

Очікувані результати: учні навчаться: характеризувати суспільно-політичні течії й рухи в першій половині ХІХ ст.; аналізувати суспільно-політичні рухи в країнах Східної та Західної Європи; розглянути причини виникнення та поразки руху декабристів; визначати причини й наслідки виникнення та розвитку марксизму; характеризувати діяльність О. Герцена, К. Маркса; порівнювати різні суспільно-політичні рухи Російської імперії; оцінювати діяльність представників різних суспільно-політичних рухів Росії та Європи; висловлювати власну думку щодо впливу ідей декабристів на майбутнє Росії.

І.   Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань і вмінь

Перевірка творчого домашнього завдання

Два-три учні складають на дошці порівняльні таблиці щодо розвитку Франції та Німеччини після наполеонівських війн.

Робота з таблицею

Заповніть таблицю, указавши у відповідному стовпчику порядковий номер положення з «Хартії 1814 року» та «Хартії 1830 року»: 1 — Франція — монархія, 2 — Франція — конституційна монархія, 3 — законодавча влада — король, палата перів, палата депутатів, 4 — повернення титулів старим дворянам та збереження новим, 5 — відновлення Національної гвардії, 6 — король — верховний глава держави, 7 — право видавати закони має тільки король, 8 — король не має права видавати закони, 9 — король править на запрошення народу, 10 — збільшення кількості виборців.

Зразок відповіді

«Хартія 1814 року»

«Хартія 1830 року»

1, 3, 4, 6, 7

2, 5, 8, 9, 10

ІІІ.  Вивчення нового матеріалу

План вивчення нового матеріалу

1.   Повстання декабристів у Росії

2.   Суспільний рух у Росії в 30—40-ті рр. ХІХ ст. в Росії

3.   Утопічний соціалізм і марксизм

Проблемне запитання

Чому серед декабристів були майже одні дворяни?

1.   Повстання декабристів у Росії

Випереджальне завдання

Під час розповіді вчителя скласти схему «Розвиток декабристського руху».

Зразок заповненої схеми

Поява клубів — Офіцерська артіль у Семенівському полку, «Священна артіль» Генерального штабу, Кам’янець-Подільський гурток, «Громада руських рицарів» тощо



1816 р. — створення «Союзу порятунку», до складу якого входили близько 30 осіб (Олександр і Микита Муравйови, Іван Якушкін, Матвій і Сергій Муравйови-Апостоли, Сергій Трубецькой). Мета: боротьба з вадами суспільства та введення представницького правління



1818 р. — створення «Союзу благоденства», який налічував понад 200 осіб, 15 «управ» — Петербург, Москва, Тульчин, Полтава та інші. Мета: поширення християнського виховання, скасування кріпацтва, конституційне правління



1821—1825 рр.

Північне товариство

Офіцери гвардійських полків Москви та Петербурга — М. Муравйов, С. Трубецькой, К. Рилєєв. Програмний документ: «Конституція» — конституційна монархія, рівність громадян перед законом, свобода слова, преси, зборів, віросповідання, скасування кріпацтва, майновий ценз

Південне товариство

Тульчин, Васильків, Кам’янка, у 1825 р. приєдналося «Товариство об’єднаних слов’ян»

Очолював П. Пестель

Програмний документ: «Руська Правда» — створення республіки на чолі з диктатором, ліквідація кріпацтва з наділенням землею селян,   демократичні свободи



Повстання 1825 р. Смерть імператора Олександра І, присяга Миколі І

Північне товариство, Петербург

14 грудня 1825 р. керівники товариства вивели солдатів на Сенатську площу, відбили декілька атак та були розстріляні артилерією

Південне товариство, Україна

29 грудня 1825 — 3 січня 1826 р. — повстання солдатів Чернігівського полку, рух на Білу Церкву, розбиті загоном уланів з артилерією

Страчено п’ять офіцерів — С. Муравйов-Апостол, М. Бестужев-Рюмін, К. Рилєєв, П. Пестель, П. Каховський, 121 офіцер засланий до Сибіру на каторгу

 

Розповідь учителя

Російська імперія на початку ХІХ ст. На початку XIX ст. Російська імперія стала найбільшою за площею країною, яка охоплювала території Східної Європи, Північної Азії та частини Північної Америки (Аляска). У першій половині XIX ст. територія імперії збільшилася до 18 млн км2 завдяки приєднанню Фінляндії, частини Польщі, Бессарабії, Кавказу й Закавказзя, Казахстану, Приамур’я та Примор’я. На середину ХІХ ст. в Російській імперії проживало близько 70 млн осіб.

За своїм політичним устроєм Російська імперія була абсолютною монархією, у якій зберігалися феодальні відносини у формі кріпацтва. Якщо на початку століття Олександр І ще підтримував спроби провести ліберальні реформи, то після війни 1812 р. в країні посилилася політична реакція. Так, був установлений режим, пов’язаний із генералом О. Аракчеєвим, — зросло свавілля поліції та чиновників, відбувалися звільнення з університетів професорів, які мислили прогресивно, посилилася цензура, були заборонені обговорення політичних питань і повідомлення про судові процеси в пресі.

Після завершення Вітчизняної війни 1812 р. в імперії очікували на зміни, але російське самодержавство тільки посилило тиск на суспільство. Під час закордонних походів багато російських офіцерів побували в країнах Західної Європи, де вони побачили інше життя — відсутність кріпацтва, економічний розвиток, громадські свободи. Потім учасники закордонних походів повернулися до російської дійсності, з її кріпацтвом та чиновництвом, рутиною та відсталістю. У країні зростає невдоволення політичною та економічною ситуацією. Великий вплив на протистояння між владою і патріотами мав національно-визвольний рух у Європі — революції в Іспанії та Італії, визвольна боротьба в Греції.

У Росії почали виникати таємні організації. Цей рух у наукових колах дістав назву «декабристів».

Перші таємні організації створили гвардійські офіцери, учасники закордонних походів. Спочатку виникли офіцерські клуби, де обговорювалися події в країні та шляхи змін (Офіцерська артіль у Семенівському полку, «Священна артіль» Генерального штабу, Кам’янець-Подільський гурток, «Громада руських рицарів» тощо).

У 1816 р. в Петербурзі був створений «Союз порятунку» (після прийняття уставу — «Товариство справжніх і вірних синів Вітчизни»). До організації входило близько 30 осіб (Олександр і Микита Муравйови, капітан Іван Якушкін, Матвій і Сергій Муравйови-Апостоли, князь Сергій Трубецькой). Метою своєї діяльності члени організації вважали боротьбу з вадами суспільства та введення представницького правління. Проте різні підходи до подальшої діяльності привели до розпаду організації.

Наступником цієї організації став «Союз благоденства», який виник у 1818 р. і налічував понад 200 осіб. Організація складалася з 15 «управ» у Петербурзі, Москві, Тульчині, Полтаві та інших містах Росії. Основні завдання організації були такі самі: конституційна монархія, скасування кріпацтва, громадянські свободи.

Одночасно на українських землях також почали з’являтися таємні організації у вигляді масонських лож. Так, у 1818 р. виникли ложі «Об’єднані слов’яни» у Києві та «Любов до істини» у Полтаві. Проте їх діяльність не мала національного характеру. Пізніше більшість масонів увійшли до складу декабристських організацій.

Південне та Північне товариства. Повстання декабристів. Серед представників таємних організацій зростали радикальні настрої, і діяльність «Союзу благоденства» їх не влаштовувала. Тому організація була розпущена і на її основі виникли нові таємні організації: в Україні це Південне товариство з центром у місті Тульчин на чолі з П. Пестелем і в Петербурзі — Північне товариство під керівництвом М. Муравйова і К. Рилєєва. Програма Південного товариства «Руська правда», розроблена П. Пестелем, передбачала створення республіки на чолі з диктатором, ліквідацію кріпацтва з наділенням землею селян, демократичні свободи. Програма Північного товариства «Конституція», розроблена М. Муравйовим, передбачала перетворення Росії на конституційну монархію, рівність громадян перед законом, свободу слова, преси, зборів, віросповідання, скасування кріпацтва, майновий ценз. Організації тісно взаємодіяли між собою. У 1825 р. до складу Південного товариства ввійшло «Товариство об’єднаних слов’ян» із Новограда-Волинського. Почалася підготовка повстання, запланованого на літо 1826 р.

Проте плани декабристів були порушені смертю імператора Олександра І в листопаді 1825 р. На престол мав вступити його брат Костянтин, якому й була принесена присяга. Але Костянтин ще в 1823 р. зрікся престолу, і тому права переходили до іншого брата — Миколи. Переприсяга була призначена на 14 грудня 1825 р., чим і вирішили скористатися декабристи.

Зранку офіцери вивели війська до пам’ятника Петру І на Сенатській площі. Але повстання не було достатньо підготовлено — більшість сенаторів та частина військ вже склали присягу, крім того князь С. Трубецькой, який був призначений диктатором (керівником) повстання, не з’явився на Сенатську площу. Після недовгого протистояння повсталі були розстріляні картеччю.

Дізнавшись про події в Петербурзі, підняли повстання і члени Південного товариства. 29 грудня 1825 р. розпочалося повстання Чернігівського полку на чолі з С. Муравйовим-Апостолом і М. Бестужевим-Рюміним. Проте інші війська повсталих не підтримали, і 3 січня 1826 р. вони були розгромлені урядовими військами.

Після розгрому повстання більшість декабристів була заарештована. Імператор Микола І особисто очолив слідство, до якого були притягнуті 579 осіб. До страти були засуджені С. Муравйов-Апостол, М. Бестужев-Рюмін, К. Рилєєв, П. Пестель, П. Каховський, 121 офіцер був позбавлений дворянства та військових звань і засланий до Сибіру на каторгу. Чернігівський полк був відправлений на Кавказ, де відбувалися воєнні дії.

Повстання декабристів зазнало поразки, проте це був перший виступ проти російського самодержавства.

Мозковий штурм

Визначте причини повстання декабристів.

Зразок відповіді

•     Відсутність реформ.

•     Посилення реакції в Росії («аракчеєвщина»).

•     Національно-визвольний рух у Європі.

•     Патріотичне піднесення після Вітчизняної війни 1812 р.

•     Зміни у поглядах дворянства після європейського походу.

•     Знайомство з життям у Європі під час походу 1812—1815 рр.

Додатковий матеріал

Декабристки

Суд у справі декабристів визнав винуватими 126 осіб. П’ять офіцерів були страчені, інших відправили на каторгу до Сибіру. Дружини одинадцяти засуджених декабристів розділили їхнє сибірське вигнання.

Більшість із них належали до вищого світу Російської імперії — княгині Марія Миколаївна Волконська та Катерина Іванівна Трубецька, Олександра Григорівна Муравйова (дочка графа Чернишова), Єлизавета Петрівна Наришкіна (уроджена графиня Коновніцина), баронеса Ганна Василівна Розен, генеральські дружини Наталія Дмитрівна Фонвізіна і Марія Казимирівна Юшневська. Тільки троє з них були незнатного роду — Олександра Василівна Єнтальцева, Олександра Іванівна Давидова та Поліна Гебль, наречена декабриста Анненкова.

Жінки звернулися до імператора з проханням послідувати за своїми чоловіками. Микола I надав кожній із них право розлучитися зі своїм чоловіком — «державним злочинцем». Проте жінки пішли проти волі й думки більшості, відкрито підтримавши опальних. Вони відмовилися від розкошів, залишили дітей, рідних та близьких і пішли за своїми чоловіками, яких любили. Виїжджаючи до Сибіру, вони втрачали дворянські привілеї та переходили на положення дружин каторжан, за яким обмежувались права пересування, листування, розпорядження своїм майном.

Подолавши численні перешкоди й труднощі, першими (уже в 1827 р.) на рудники Забайкалля приїхали Марія Волконська, Олександра Муравйова і Катерина Трубецька. У 1828—1831 рр. до Петровського заводу і в Читу приїхали: Поліна Гебль (наречена Івана Аненнкова), Камілла Ле Дантю (наречена Василя Івашова), Олександра Давидова (дружина Василя Давидова), Олександра Єнтальцева (дружина Андрія Єнтальцева), Єлизавета Наришкіна (дружина Михайла Наришкіна), Анна Розен (дружина Андрія Розена), Наталія Фонвізіна (дружина Михайла Фонвізіна), Марія Юшневська (дружина Олексія Юшневського), Катерина Бестужева (сестра Миколи Бестужева).

Багато ще дружин, сестер, матерів декабристів добивалися дозволу на виїзд до Сибіру, але їм було відмовлено. Наприклад, матір декабристів Бестужевих довго клопоталася про дозвіл поїхати до синів у Селенгінськ, але Микола I їй відмовив.

Дружини намагалися полегшити долю своїх чоловіків, навіть коли самі перебували у злиднях.

З одинадцяти дружин, які послідували за своїми чоловіками до Сибіру, три залишилися тут навічно — Олександра Муравйова, Камілла Івашова, Катерина Трубецька.

Дружинам декабристів, які перебували у засланні разом зі своїми чоловіками, у місті Тобольськ у 2008 р. в сквері поблизу історичного Завального кладовища встановлено пам’ятник.

2.   Суспільний рух у Росії в 30-ті — 40-ві рр. ХІХ ст.

Варіант І

Розповідь учителя

Політична реакція в другій чверті ХІХ ст. Правління імператора Миколи І, яке розпочалося з повстання декабристів, стало періодом політичної реакції, періодом жорстокого придушення вільнодумства в Російській імперії та Європі. Були вжиті різні заходи для зміцнення режиму. Так, у 1826 р. було створено Третє відділення імператорської канцелярії з Окремим корпусом жандармів на чолі з генералом А. Бенкендорфом, який мав надзвичайні повноваження і стояв над усіма державними установами. Також була запроваджена жорстка цензура, обмежена автономія університетів, обмежені можливості для освіти пересічного населення. Посилилася роль бюрократичного апарату — у середині ХІХ ст. кількість чиновників досягає 90 тис. осіб (на початку ХІХ ст. чиновників було близько 16 тис.). У зовнішній політиці Російська імперія перетворилася на жандарма Європи — російські війська придушили польське повстання, угорську революцію.

Суспільні рухи другої чверті ХІХ ст. Попри реакційну політику самодержавства в Російській імперії розвивалася громадська думка, поширювалися різні ідеологічні напрямки. У суспільному русі другої чверті ХІХ ст. сформувалися три напрямки: консервативний, радикальний і ліберальний.

Представники консервативної течії виступали за збереження існуючого ладу, за непорушність самодержавства. Міністром народної світи С. Уваровим була розроблена «теорія офіційної народності» (затверджена в 1834 р.), яка базувалася на трьох принципах — самодержавство, православ’я, народність. Ця теорія проголошувала єдність царя та народу на засадах православної віри.

Ліберальну течію представляли слов’янофіли та західники.

Представники радикальної течії закликали до революційних змін. Вони проголошували необхідність зміни політичного ладу, навіть шляхом повалення самодержавства. Радикальні погляди були поширені в гуртках О. Герцена та М. Огарьова, В. Бєлінського, М. Буташевича-Петрашевського та інших.

Окремим напрямком стала поява національних рухів, які відстоювали необхідність розвитку різних народів. Такі гуртки з’являються в Україні, Польщі, на Кавказі.

Слов’янофіли та західники. Незадоволення становищем у державі привело до формування серед ліберальної інтелігенції двох течій (слов’янофіли та західники), спрямованих на зміну існуючого ладу шляхом реформування суспільства.

Слов’янофіли вважали, що Росія є самобутньою країною, яка йде своїм шляхом, відмінним від Західної Європи. За часів правління Петра І відбулися порушення в природному напрямку її руху, і тому необхідним є повернення до старих часів. Основою суспільства вважається селянська община та православ’я. Слов’янофіли виступали за скасування кріпацтва, критикували бюрократію. Проте вони вважали, що за державу має відповідати самодержавство, спираючись на підтримку народу. Основні ідеї слов’янофільства обговорювалися в Москві в гуртку письменників, громадських діячів (О. Хом’яков, Ю. Самарін, І. Киреєвський та інші).

Західники (С. Соловйов, К. Кавелін, Т. Грановський) вважали, що Росія та Західна Європа рухаються спільними шляхами розвитку. За часів Петра І відбувся прорив, ці часи дали поштовх до нового. Західники виступали за скасування кріпацтва і вважали, що за допомогою освіти можна змінити існуючі порядки. Політичним ідеалом західників була конституційна монархія.

Суперечки між слов’янофілами та західниками поклали основи для формування лібералізму в Росії.

Варіант ІІ

Робота в групах

Об’єднати учнів у групи. Кожна група готує за допомогою підручника інформацію про один із напрямків суспільного руху в Росії у 30-ті — 40-ві рр. ХІХ ст. Після підготовки результати узагальнити в таблиці.

Зразок заповненої таблиці

Суспільний рух у Росії в 30-ті — 40-ві рр. ХІХ ст.

Консерватори

Ліберали

Радикали

Національний рух

Збереження існуючого ладу

Реформування мирним шляхом

Зміни революційним шляхом

Боротьба із самодержавством

«Охоронці»

Слов’янофіли

Західники

Соціалісти

М. Костомаров, Т. Шевченко, А. Чавчавадзе

С. Уваров, М. Погодін, М. Карамзін

О. Хом’яков, Ю. Самарін, І. Киреєвський

С. Соловйов, К. Кавелін, Т. Грановський

О. Герцен, М. Огарьов, М. Буташевич-Петрашевський

 

Метод «Навчаючись — вчуся»

Методика проведення. Об’єднати учнів у пари. Один учень із пари за допомогою підручника готує розповідь про слов’янофілів, інший — про західників. Після підготовки учні обмінюються інформацією, занотовуючи її у зошитах.

Зразок відповіді

Слов’янофіли

Західники

О. Хомяков, Ю. Самарін, І. Киреєвський

Росія — самобутна держава

Порушення Петром І природного напрямку розвитку Росії

Повернення до старих часів

Основа суспільства — селянська община та православ’я

Росія має особливий шлях розвитку

Скасування кріпацтва, проведення реформ

Правління царя з опорою на народ

С. Соловйов, К. Кавелін, Т. Грановський

Орієнтація на Західну Європу

Петро І — це поштовх для нового

Розвиток і прогрес

Російська культура — відстала

Росія та Захід мають спільний шлях розвитку

Скасування кріпацтва, проведення реформ

Конституційна монархія

3.   Утопічний соціалізм і марксизм

Розповідь учителя

Перша половина ХІХ ст. в Європі ознаменувалася оформленням трьох провідних ідеологій, які значно вплинули на розвиток суспільства, визначили напрямок і розвиток провідних країн світу, — консерватизм, лібералізм і соціалізм.

Консерватизм передбачав обережний, поступовий розвиток суспільства. Представники консерватизму надавали перевагу старим, перевіреним часом відносинам, виступали проти революційних змін, вважали, що нерівність закладена природою і найкращою формою правління є монархія. Вони виступали за приватну власність та стабільність суспільства.

Лібералізм відстоював права особистості, свободу і рівність, приватну власність і незалежність від держави. Представники лібералізму виступали проти насильницьких змін у суспільстві і за реформаторську діяльність, спрямовану на покращення. Проте практично всі революції першої половини ХІХ ст. очолювали ліберали. Поступово ліберальні цінності перетворилися на основні цінності західного суспільства.

Соціалізм відстоював ідеї колективної власності та справедливого розподілу матеріальних благ. Часто соціалісти виступали за ліквідацію приватної власності. Однією з течій був утопічний соціалізм — учення про суспільство (суспільний лад), що живе за утопічними принципами, тобто такими, що не можуть існувати в реальному житті. Наступним кроком розвитку соціалізму став розвиток революційного соціалізму, пізніше відомого як комунізм. Засновниками цієї течії були Карл Маркс і Фрідріх Енгельс.

Випереджальне завдання

Під час розповіді вчителя та повідомлень учнів складіть таблицю «Теоретики утопічного соціалізму та робітничого руху».

Зразок заповненої таблиці

Прізвище

Роки життя

Характеристика діяльності

А. Сен-Сімон

1760—1825

Французький соціаліст-утопіст, виступав за створення нової промислової системи, загальну обов’язкову працю, планову організацію виробництва, збереження приватної власності, зміни — тільки мирним шляхом

Р. Оуен

1771—1853

Англійський соціаліст-утопіст, який вважав джерелом соціальних проблем ринкову економіку, виступав за необхідність створення самоуправних громад без приватної власності

Ш. Фур’є

1772—1827

Французький соціаліст-утопіст виступав за ліквідацію приватної власності (і на житло), розробив проект «суспільства гармонії» — асоціації у вигляді промислових колективів

П. Ж. Прудон

1809—1865

Французький соціаліст-утопіст — засновник західноєвропейського анархізму, виступав за мирну перебудову суспільства, проголошував, що за певних умов держава непотрібна

Л. О. Бланкі

1805—1881

Засновник французького соціалізму, прихильник соціальної революції

В. Вейтлінг

1808—1871

Німецький соціаліст-утопіст, який вважав революцію стихійним прогресом, стояв на засадах «порівняльного комунізму»

 

Повідомлення учнів

Учні, які отримали випереджальні завдання, виступають із повідомленнями про теоретиків утопічного соціалізму.

Розповідь учителя

Ідеальне суспільство, у якому існуватимуть умови для загального щастя, описували ще у часи Середньовіччя («Утопія» Т. Мора, «Місто Сонця» Т. Компанелли). Нові часи подарували світу громадських діячів та письменників, які шукали шляхи для створення суспільства, у якому люди жили б за принципами гуманізму та справедливості.

Французький соціаліст-утопіст Анрі Сен-Сімон (1760—1825 рр.) закликав до створення нової промислової системи, у якій би існувала загальна обов’язкова праця, планова організація виробництва та єдність науки й виробництва, при цьому збереглася приватна власність. Проте всі зміни можливі тільки мирним шляхом.

Шарль Фур’є (1772—1827 рр.) — французький соціаліст-утопіст виступав за ліквідацію приватної власності (і навіть на житло). Він розробив проект «суспільства гармонії» — асоціації промислових колективів. Зміни в суспільстві можливі еволюційним шляхом завдяки мирній пропаганді.

Роберт Оуен (1771—1853 рр.) — англійський соціаліст-утопіст вважав джерелом соціальних проблем ринкову економіку і виступав за необхідність створення самоуправних громад без приватної власності та експлуатації. Спроби практичної реалізації ідей Р. Оуена в Британії та США зазнали невдач.

Подальший розвиток соціалістичних ідей у країнах Західної Європи породжує революційний соціалізм, видатними представниками якого були К. Маркс і Ф. Енгельс. Вони і стали основоположниками течії, яка в майбутньому впливатиме на мільйони людей в усьому світі, — марксизму.

Марксизм — це філософське, економічне і політичне вчення, розвинене у ХІХ ст., яке ґрунтувалося на німецькій класичній філософії, англійській політекономії та французькому утопічному соціалізмі. У суспільних відносинах марксизм розглядав суспільство як організм, у структурі якого виробничі сили визначають виробничі відносини, неминучість переходу від феодалізму до капіталізму, соціалізму і, урешті, безкласового суспільства. Рушійною силою історії вважається боротьба пригноблених класів, вищим проявом якої є соціалістична революція.

У 1847 р. К. Маркс і Ф. Енгельс приєдналися до таємного пропагандистського товариства «Союз комуністів» (товариства німецьких емігрантів). За дорученням товариства вони написали його програму «Маніфест Комуністичної партії» (вийшов 21 лютого 1848 р.), у якому проголосили ідею про необхідність повалення капіталістичного ладу й завоювання пролетаріатом політичної влади у формі «диктатури пролетаріату».

Повідомлення учня

Учень, який отримав випереджальне завдання, виступає з повідомленням про життєвий шлях К. Маркса. Решта учнів складають опорний конспект.

Зразок відповіді

Карл Маркс

•     5 травня 1818 — 14 березня 1883 р.

•     Філософ, економіст, політичний журналіст.

•     Його публікації сформували основу комуністичного і соціалістичного рухів.

•     Народився в сім’ї адвоката.

•     1841 р. — закінчив університет, захистивши екстерном університетську дисертацію про філософію Епікура.

•     Працював у газеті, яка потім була закрита.

•     Від 1844 р. — дружба з Ф. Енгельсом, з яким його до кінця життя об’єднала спільна робота.

•     1847 р. — К. Маркс і Ф. Енгельс прилучилися до таємного пропагандистського товариства «Союз комуністів» — товариства німецьких емігрантів. За дорученням товариства написали його програму — «Маніфест Комуністичної Партії», що вийшов друком 21 лютого 1848 р.

•     1848 р. — повернувся до Німеччини, де спробував видавати газету.

•     1849 р. — висланий із Німеччини, оселився в Лондоні, де й жив до своєї смерті.

•     1864 р. — організував «Міжнародну робітничу асоціацію» (Перший Інтернаціонал).

•     1867 р. — вийшов із друку перший том «Капіталу».

Робота з підручником

Опрацюйте відповідний матеріал підручнитка, складіть тези доповіді про марксизм.

Зразок відповіді

Марксизм

•     Філософське, економічне і політичне вчення, розвинене в ХІХ ст.

•     Основоположники — К. Маркс і Ф. Енгельс.

•     Відоме як діалектичний матеріалізм.

•     Джерела: німецька класична філософія, англійська політекономія, французький утопічний соціалізм.

•     Основні положення: матерія визначає свідомість (матеріалізм), усе зазнає змін, теорія доданої вартості, учення про комунізм.

•     Суспільство — це організм, у структурі якого виробничі сили визначають виробничі відносини.

•     Форми власності — обумовлюють класову структуру суспільства, політику, державу, право, мораль, філософію, релігію, мистецтво.

•     Неминучість переходу від феодалізму до капіталізму, соціалізму і, урешті, безкласового суспільства.

•     Протидія будь-якої існуючої системи змінам призводить до необхідності її повного руйнування, що виявляється у вигляді класової боротьби.

•     Рушійна сила історії — боротьба пригноблених класів, вищим проявом якої є соціалістична революція.

IV.   Узагальнення та систематизація знань

Метод «Обери зайве»

Методика проведення. Запропонувати учням певний перелік понять, термінів, визначень, прізвищ, дат. Учні мають визначити закономірність, відповідно до якої формувався цей перелік, і закреслити зайве.

Консерватори. Ліберали. Радикали. Слов’янофіли. Преторіанці. Західники

Суспільний рух у Росії в 30-ті — 40-ві рр. ХІХ ст.

Зайве — преторіанці.

А. Сен-Сімон, Л. Пастер, Р. Оуен, Ш. Фур’є, П. Ж. Прудон, О. фон Бісмарк, Л. О. Бланкі, В. Вейтлінг

Теоретики утопічного соціалізму

Зайве — Л. Пастер, О. фон Бісмарк

 

Робота з документом

Проаналізуйте уривок із документа та дайте відповіді на запитання.

Маніфест Комуністичної партії (уривок)

Привид бродить по Європі — привид комунізму. Усі сили старої Європи об’єдналися для священного цькування цього привиду: папа і цар, Меттерніх і Гізо, французькі радикали і німецькі поліцаї.

Де та опозиційна партія, яку не ославили б комуністичною її противники, що стоять при владі, де та опозиційна партія, яка не кидала б назад плямуючого докору в комунізмі як передовішим представникам опозиції, так і своїм реакційним противникам?

З цього факту випливають два висновки.

Комунізм уже визнається за силу всіма європейськими властями.

Пора вже, щоб комуністи перед усім світом відкрито виклали свій світогляд, свої цілі, свої прагнення і байкам про привид комунізму протиставили маніфест самої партії.

З цією метою зібралися в Лондоні комуністи найрізноманітніших національностей і склали оцей маніфест, який оголошується англійською, французькою, німецькою, італійською, фламандською і датською мовами.

Запитання до документа

1)  Чому цей документ має такий емоційний вступ?

2)  Чому «Маніфест» був оголошений декількома мовами? Чому саме цими?

3)  Чому автори вважають, що проти комунізму об’єдналися «усі сили старої Європи»?

Робота з візуальним джерелом

Розгляньте картину К. Кольмана «Повстання на Сенатській площі в Петербурзі 14 грудня 1825 р.» та дайте відповіді на запитання:

1)  Які події зображено на картині?

2)  Визначте, де розташовані декабристи, а де — імператорські війська.

V.  Підсумки уроку

Вибіркова перевірка виконання завдань, аналіз типових помилок.

Основні висновки:

•     у першій половині ХІХ ст. в Російській імперії панувала реакція; спробу змінити суспільство здійснили декабристи, але зазнали поразки і в подальшому в Росії поширюються різні напрямки суспільних ідей;

•     у Західній Європі виникають провідні ідеології — консерватизм, лібералізм та соціалізм, які значно вплинули на розвиток суспільства, визначили напрямок і розвиток провідних країн світу.

Робота над проблемним запитанням

Організувати роботу над проблемним запитанням. Узагальнюючи відповіді учнів, звернути їхню увагу на відсутність буржуазії в Росії на той період.

VІ.   Домашнє завдання

1)  П.: 1, § 8; 2, § 11—12; 3, § 7, с. 59—65, § 8.

2)  ТЗ: складіть стислий опис «Маніфесту Комуністичної партії».
Категорія: Всесвітня історія 9 клас | Додав: uthitel (19.11.2013)
Переглядів: 5497 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: