Урок № 22 Модернізація Російської імперії - Всесвітня історія 9 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Всесвітня історія 9 клас

Урок № 22 Модернізація Російської імперії
Урок № 22
Модернізація Російської імперії
Мета: сформувати в учнів уявлення про Російську імперію в останній третині ХІХ ст.; про-аналізувати причини й наслідки реформ у Російській імперії другої половини ХІХ ст.; розглянути становлення, розвиток і занепад народництва; охарактеризувати діяльність Олександра ІІ; порі-вняти робітничий рух Європи та Росії; розвивати в учнів уміння оцінювати діяльність соціал-демократів у Російській імперії; висловлювати власну думку щодо тероризму.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: підручник, стінна карта світу, роздавальний матеріал.
Основні поняття: протекціонізм, панславізм, громада, народники, «ходіння в народ», «Земля і воля», «Народ і воля», тероризм, есери.
Основні дати та події: 60—70-ті рр. ХІХ ст. — проведення реформ, 1861 р. — скасування кріпосного права, 60—70-ті рр. ХІХ ст. — приєднання земель у Середній Азії, 1874—1875 рр. — «ходіння в народ», 1877—1878 рр. — російсько-турецька війна, 1 березня 1881 р. — убивство царя Олександра ІІ, 90-ті рр. ХІХ ст. — економічні реформи.
Історичні постаті: Олександр ІІ, С. Вітте, Г. Плеханов, В. Ленін, П. Струве, М. Туган-Барановський, Б. Савінков.
Очікувані результати: учні навчаться: показувати на карті територію Російської імперії, основні індустріальні центри Росії, події, пов’язані з розширенням Російської імперії; тлумачити, співвідносити та застосовувати поняття й терміни; давати характеристику Олександру ІІ; аналізувати причини й наслідки реформ у Російській імперії другої половини ХІХ ст.; визначати основні етапи розвитку народництва; давати оцінку соціал-демократії в Російській імперії; ви-словлювати власну думку щодо тероризму.
І. Організаційний момент
ІІ. Актуалізація опорних знань і вмінь
Дискусія
Провести з учнями дискусію за темою «Демократія та расова сегрегація у США наприкінці ХІХ ст.».
Завдання
Заповніть таблицю, уписавши у відповідний стовпчик порядковий номер поняття або терміна: 1 — президент, 2 — Північна Америка, 3 — Москва, 4 — абсолютна монархія, 5 — штат, 6 — конгрес, 7 — Вашингтон, 8 — республіка, 9 — Євразія, 10 — імператор, 11 — Сенат і Палата представників, 12 — губернія.
Зразок відповіді
Російська імперія Сполучені Штати Америки
3, 4, 9, 10, 12 1, 2, 5, 6, 7, 8, 11

ІІІ. Вивчення нового матеріалу
План вивчення нового матеріалу
1. Модернізація Російської імперії. Скасування кріпосного права
2. Реформи Олександра ІІ та їх наслідки для імперії
3. Росія в пореформений період. Особливості економічного розвитку
4. Зовнішня і колоніальна політика Російської імперії
5. Народництво. Робітничий рух і формування соціал-демократії
Проблемне запитання
Чому «ходіння в народ» мало такі результати?
1. Модернізація Російської імперії. Скасування кріпосного права
Розповідь учителя
У середині ХІХ ст. Російська імперія простяглася від європейських просторів до Тихого океану та Північної Америки (Аляска входила до складу імперії). Політичний устрій країни дістав назву «самодержавство», тобто абсолютна влада монарха. У Росії були відсутні будь-які паростки демо-кратії.
У зовнішній політиці Росія відігравала роль «жандарма Європи», беручи активну участь у при-душенні революційних проявів у Європі, намагаючись впливати на європейську політику. Проте Кримська війна, у якій Росія зазнала поразки, поставила певні перепони в подальшій активній ролі Росії в Європі.
Більшість населення Російської імперії становили селяни, переважна частина яких були кріпа-ками. Невеликий прошарок купців, торговців та вільних селян суттєво не впливав на становище в країні. Слабкий розвиток економіки, який у першу чергу позначався на діяльності промислового виробництва, не сприяв зростанню кількості робітників.
Таким чином, у середині ХІХ ст. Російська імперія була як економічно, так і політично відста-лою країною порівняно з країнами Європи та Сполученими Штатами Америки. Необхідності ре-форм потребувала сама епоха.
Російський імператор Олександр ІІ (1855—1881) розумів необхідність реформ для розвитку держави. Країна перебувала в складному становищі — поразка в Кримській війні показала кризо-вий стан економіки.
У середині ХІХ ст. Росія була аграрною країною і більшість селян були кріпаками. Це гальму-вало розвиток ринку вільної праці, а також всієї економіки. Кріпаки не були зацікавлені в резуль-татах своєї праці на панів. Їхні жахливі умови життя спричинювали посилення селянського руху. Крім того, Росія єдина в Європі залишалася імперією, де використовували підневільну працю, що суттєво знижувало її міжнародний авторитет. У суспільстві розгоралися суперечки щодо можли-вого реформування та ліквідації кріпосного права.
19 лютого 1861 р. були оприлюднені Маніфест про ліквідацію кріпосного права та «Поло-ження про селян, що виходять з кріпосної залежності». Реформа поширювалася на більшу частину території Російської імперії й охоплювала близько 22 млн селян. Відповідно до цих документів кріпаки отримували особисту свободу — селяни переставали бути власністю поміщиків, могли обирати місце проживання, володіти особистим майном, поступати на службу, здобувати освіту. А землю селянам не дали, її потрібно було викупити. Селяни отримували тільки садибу, а за землю, яку їм держава надавала в кредит (на 49 років у розмірі 6 % річних), вони мали сплачувати протягом десятиліть (на початок ХХ ст. селяни виплатили три вартості отриманої землі). На час виплати селяни ставали тимчасовозобов’язаними, доки не укладуть угоду про викуп наділу. Для управління в селах створювалися органи селянського самоврядування — громади.
Реформа мала половинчастий характер, імперією прокотилися селянські бунти, які були при-душені. Проте скасування кріпацтва привело до розвитку внутрішнього ринку, формування ринку вільної найманої праці, стимулювання виникнення «кріпких» сільських господарств, розшаруван-ня серед селянства і переходу частини селян до міст на фабрики і заводи.
2. Реформи Олександра ІІ та їх наслідки для імперії
Варіант І
Розповідь учителя
Ліквідація кріпосного права, або селянська реформа, була однією з багатьох реформ Олександ-ра ІІ, які хоча й не змінили самодержавності, але створили умови для розвитку буржуазних відно-син та змін у суспільстві.
Земська реформа (1864 р.) спрямовувалася на зміну місцевого самоврядування. У 1864 р. були запроваджені земства (всестанові органи місцевого самоврядування в повітах та губерніях, які обиралися місцевими жителями — землевласники, власники промислових і торговельних закладів та представники від селян), які отримали частину функцій самоврядування. Саме вони почали опікуватися місцевим господарством, розподілом державних податків на місцевому рівні, місцевими зборами, медичним обслуговуванням населення та іншим. Земства поділялися на розпорядчі — збори гласних та виконавчі — земські управи. Проте земства не мали політичних функцій, вони перебували під постійним контролем влади, а губернатор мав право призупинити виконання будь-яких їхніх рішень.
У 1864 р. розпочалася судова реформа. Вона передбачала створення всестанового, незалежного від чиновників суду — суддю призначав уряд, але зняти його з посади міг тільки суд. Досудове слідство проводили судові слідчі, які не підпорядковувалися поліції. Судовий процес ставав глас-ним і привселюдним, вводився суд присяжних та змагання прокурорів і адвокатів. Саме суду на-давалося право тлумачити закони. Суттєві зміни відбулися в галузі адвокатської практики та нота-ріату. Проте в судовій сфері залишалися всі прояви імперського суспільства — бюрократія і кору-пція, політична доцільність та чинопочитання, але це були великі зрушення, які впливали на сус-пільство та становлення правової держави.
Освітня реформа. Введення нового університетського уставу в 1863 р. стало початком освіт-ньої реформи. Була запроваджена єдина система безкоштовної початкової освіти в народних учи-лищах. Середню освіту здобували в семирічних гімназіях або реальних училищах. Хлопці й дівча-та навчалися окремо, середня освіта була платною. Створювалися різні типи шкіл: церковно-приходські, недільні, земські, державні. Вища освіта також була платною. Університети здобули певну автономію — керівництво і професура вищих навчальних закладів стали обиратися радами університетів. Жінки отримали можливість здобути вищу освіту.
Суттєві зміни відбулися і у фінансовій сфері. Під час фінансової реформи 1864 р. був створе-ний Державний банк. Розпорядником усіх державних доходів і витрат стало Міністерство фінан-сів. Скасовувалася система викупної податкової системи та встановлювалися акцизні збори. Біль-ше самостійності стало в роботі Державного контролю, що мало велике значення в корумпованій бюрократичній системі царської Росії.
У 1870 р. на зразок земської реформи відбулися зміни і в організації міського самоврядування. Реформа змінювала систему виборів до органів міського самоврядування — створювалися всеста-нові органи. Виборче право отримували власники майна віком після 25 років, які сплачували податки. Вводилися виконавчі органи влади — міські управи та розподільчі органи влади (міські думи), запроваджувалася посада міського голови. Міські органи влади займалися питаннями впорядкування міст, розвитком торгівлі, промисловості, освіти, охорони здоров’я та іншим. Діяльність міського самоврядування перебувала під наглядом влади, проте це був один із перших кроків для розвитку суспільства.
Поразка у Кримській війні показала необхідність військової реформи, яка відбулася в 1863—1870 рр. Вводилася загальна військова повинність для чоловіків із 21 року, зменшувалися строки служби: в армії — 6 років, на флоті — 7, скорочувалися строки служби для осіб із середньою та вищою освітою. Від служби звільнялися духовні особи та єдині годувальники. Уся імперія була поділена на 16 округів. Був створений Генеральний штаб, почалося переозброєння армії, була про-ведена військово-судова реформа, відкривалися військові та юнкерські училища. Проте в «нову» армію перейшло багато старих порядків — залишилися муштра та рукоприкладство, командний склад формувався в основному з дворянства.
Реформи 60—70-х рр. ХІХ ст. мали для Росії велике значення — вони змінили всі сфери життя держави, проте мали непослідовний та неповний характер.
Варіант ІІ
Мозковий штурм
Визначте причини проведення реформ 60—70-х рр. ХІХ ст.
Зразок відповіді
Криза кріпацької системи.
Поразка в Кримській війні.
Гальмування розвитку економіки.
Відсутність ринку вільної найманої праці.
Посилення селянського руху.
Падіння міжнародного авторитету.
Робота в групах
Кожна група учнів, яка отримала випереджальне завдання, презентує результати роботи — стисло розповідає про певну реформу за алгоритмом і пропонує основні поняття для записів (мо-жна на дошці).
Зразок відповіді
РЕФОРМИ 60—70 РР. ХІХ СТ. В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ
1) Скасування кріпосного права
19 лютого 1861 р. — оприлюднені Маніфест про ліквідацію кріпосного права та «Положення про селян, що виходять з кріпосної залежності». Особиста свобода селян — селяни перестали бути власністю поміщиків, могли обирати місце проживання, володіти особистим майном, поступати на службу, здобувати освіту. Збереження економічної залежності селян. Обмеження вибору госпо-дарської діяльності. Селяни отримували тільки садибу — землю не отримували (залежно від міс-цевості), її потрібно було або орендувати, або викупати. Селяни ставали тимчасовозобов’язаними (доки не укладуть угоду про викуп наділу). Створювалися органи селянського самоврядування — громади.
Масові виступи селян.
2) Земська реформа
1864 р.
Запровадження земського (місцевого) самоврядування.
Земство — всестанові органи місцевого самоврядування в повітах та губерніях, які обиралися міс-цевими жителями — землевласники, власники промислових і торговельних закладів, а також представники від селян.
Земства поділялися на розпорядчі — збори гласних та виконавчі — земські управи.
Земства опікувалися: місцевим господарством, розподілом держподатків, місцевими зборами, ме-дичним обслуговуванням населення та іншими питаннями.
Земства не мали політичних функцій.
3) Судова реформа
1864 р.
Всестановий суд, незалежний від адміністрації.
Гласний та привселюдний судовий процес.
Суд присяжних.
Суди тлумачили закони.
Адвокати та нотаріат.
4) Освітня реформа
1864 р.
Єдина система безкоштовної початкової освіти в народних училищах.
Навчання в гімназіях для всіх станів, класичні та реальні гімназії, хлопці та дівчата навчалися окремо, навчання платне.
Різні типи шкіл: церковно-приходські, недільні, земські, державні.
Утворення прогімназій.
Університети отримали автономію.
Можливість здобуття вищої освіти для жінок.
Вища освіта була платною.
5) Фінансова реформа
1864 р.
Створення Державного банку.
Розпорядник усіх доходів та витрат — Міністерство фінансів.
Скасування відкупної податкової системи.
Установлення акцизних зборів.
Більша самостійність у роботі Державного контролю.
6) Міська реформа
1870 р.
Всестанові органи міського самоврядування.
Виборче право — власники майна віком після 25 років, які сплачували податки.
Виконавчі органи влади — міські управи.
Розподільчі органи влади — міські думи.
Запровадження посади міського голови.
Міські органи влади опікувалися питаннями впорядкування міст, розвитку торгівлі, промисловос-ті, освіти, охорони здоров’я тощо.
7) Військова реформа
1863—1870 рр.
Загальна військова повинність чоловіків від 21 року.
Служба в армії — 6 років, на флоті — 7 років.
Поділ Росії на 16 округів.
Створення Генерального штабу.
Переозброєння армії.
Військово-судова реформа.
Військові та юнкерські училища.
Звільнення від служби духовних осіб, єдиних годувальників.
3. Росія в пореформений період. Особливості економічного розвитку
Розповідь учителя
Реформи 60—70-хх рр. ХІХ ст. мали велике значення для Російської імперії — вони визначили подальший шлях розвитку країни, почали формувати систему соціальних цінностей, змінили соці-альні групи та їх вплив на суспільство, сприяли посиленню розвитку капіталістичних відносин та зміцненню міжнародного авторитету.
Проте реформи мали і негативний характер. Вони були непослідовні та неповні. Царський уряд змінював хід проведення реформ, припиняючи їх або вносячи певні корективи. Реформи не змінили політичної системи держави — Російська імперія залишалася абсолютною монархією. Серед чиновників поширювалися корупція та бюрократизм. Більшість населення була незадоволена наслідками проведених реформ.
Подальший хід реформ був перерваний убивством терористами царя Олександра ІІ. Із прихо-дом до влади царя Олександра ІІІ починається період контрреформ. У країні посилюється реакція, відбуваються зміни у проведенні реформ — практично під повний контроль влади потрапляють органи самоврядування, відновлюється цензура, судові органи втрачають свою незалежність, за-кривається доступ нижчих верств населення до освіти та інше. Проте зміни, які почалися, вже бу-ло важко припинити.
Реформи 60—70-х рр. ХІХ ст. відкрили шлях до змін в економіці. Починається процес індуст-ріалізації — виникають нові заводи та фабрики, держава починає активно залучати приватний капітал, у тому числі іноземний. Виникають нові галузі виробництва — вугільна, нафтодобувна, хімічна та інші. Стрімко розвивається мережа залізниць, що дає ще більший поштовх для розвитку капіталістичних відносин та економічного піднесення. Подальший розвиток був обумовлений ре-формами С. Вітте. Розвиток промисловості сприяв виникненню нових міст (Івано-Вознесенськ, Кривий Ріг та інші). Почала виокремлюватися спеціалізація економічних районів. Підприємці отримують все більший вплив у державі, збільшується кількість робітничого класу. У Росії відбу-вся демографічний вибух, що ще раз підкреслює певну успішність економічних змін.
Проте російська економіка мала «наздоганяючий» тип розвитку. Економічний прогрес не збі-гався із соціальним та політичним. Промисловий розвиток супроводжувався посиленням експлуа-тації пролетаріату (робітничий клас). Економіка розвивалася нерівномірно, і на неї впливали дер-жавні субсидії. Значно гальмувала розвиток економіки корупція та наявність самодержавства, яке обмежувало всіляку ініціативу.
Російська імперія залишалася аграрною державою. Під впливом реформ село значно змінило-ся — на сільське господарство поширилися капіталістичні відносини, що привело до зменшення поміщицького землеволодіння, застосування нової техніки, утворення передових форм господарс-тва, використання найманої праці. Проте село все ще залишалося відсталим. Селянська реформа призвела до розшарування селянства, але заможних господарств було дуже мало. Общинна систе-ма гальмувала розвиток сільського господарства, а система викупних платежів обмежувала розви-ток села. Велика кількість селян залишила свої господарства та перебралася до міст. Збільшилася кількість бідняків. Рівень розвитку сільського господарства залишався низьким.
Метод «Коло ідей»
Якими були наслідки реформ 60—70-х рр. ХІХ ст. для Російської імперії?
Зразок відповіді
Визначили подальший хід розвитку Росії.
Зміцнення міжнародного авторитету.
Незадоволення населення результатами реформ.
Половинчастий характер реформ.
Розвиток капіталістичних відносин.
Формування системи соціальних цінностей.
Завдання
Визначте особливості економічного розвитку Російської імперії після реформ.
Зразок відповіді
Початок індустріалізації.
«Наздоганяючий» тип розвитку.
Запозичення іноземного капіталу.
Посилена експлуатація пролетаріату (робітничий клас).
Економічний прогрес не збігався із соціальним та політичним.
Нові галузі виробництва — вугільна, нафтодобувна, хімічна та інші.
Демографічний вибух.
Самодержавство.
Стрімкий розвиток мережі залізниць.
Нерівномірний економічний розвиток регіонів.
Вплив державних субсидій на розвиток економіки.
Спеціалізація економічних районів.
Розшарування селянства.
Общинне землеволодіння.
Реформи С. Вітте.
Розвиток капіталістичних відносин на селі.
Зменшення поміщицького землеволодіння.
Зв’язок робітників (пролетаріату) із селом.
4. Зовнішня і колоніальна політика Російської імперії
Випереджальне завдання
Під час розповіді вчителя заповніть хронологічну таблицю.
Зразок заповненої таблиці
Роки Події
1853—1856 Кримська війна (проти Росії воювали Туреччина, Велика Британія, Франція). Синопська битва, Закавказзя, облога Севастополя. Паризький договір. Поразка Росії
1863—1864 Придушення Польського повстання
1873, 1881 Союз трьох імператорів — Росії, Австро-Угорщини, Німеччини
1877—1878 Російсько-турецька війна (Тирново, Шипка, Плевна). Сан-Стефанівський мир, Берлінський кон-грес — перемога Росії
70-ті ХІХ ст. Зближення з Францією
1891 Консультативний пакт Росії та Франції
1892 Таємна російсько-французька конвенція
Розповідь учителя
Зовнішня політика Російської імперії мала двоєдине завдання — збільшення територій держави та активний вплив на міжнародні події. Однією з провідних ідей у зовнішній політиці була ідея панславізму (об’єднання всіх слов’янських народів і країн в єдину велику державу на чолі з Росі-єю). Крім того, царат намагався зайняти провідну роль у Європі.
У середині ХІХ ст. Росія вступила в протистояння з провідними європейськими державами — Великою Британією та Францією. У результаті поразки в Кримській війні, вплив Російської імпе-рії на міжнародну політику став мінімальним, але російські дипломати продовжували тиск на єв-ропейців.
Значною міжнародною подією стало Польське повстання 1863—1864 рр., яке було придушене російськими військами. Європейське суспільство неоднозначно сприйняло ці події, але вони не підвищили міжнародний імідж імперії.
Одночасно з намаганнями пробитися до європейської політики Росія здійснювала свою експансію в східному напрямку — на території, які розташовувалися поблизу кордонів імперії.
У 60-х рр. ХІХ ст. був остаточно придушений опір горців Кавказу, який активізувався під час виступу Шаміля (взятий у полон у 1859 р., 1864 р. — придушення останніх осередків опору). 60—70-ті рр. ХІХ ст. характеризувалися експансією Росії в Середній Азії — у 60-х рр. відбулося підко-рення казахських земель, у 1868 р. визнали залежність від Росії Кокандське царство і Бухарський емірат, а у 70-х рр. ХІХ ст. були приєднані Тувинське ханство і Туркменистан. Однак ці дії спри-чинили зіткнення з інтересами Англії. У 1887 р. був підписаний російсько-англійський протокол про розмежування зон впливу і Росія зупинилася на кордонах з Афганістаном. До складу імперії ввійшли величезні території Середньої Азії від Каспійського моря до гір Тянь-Шань і від Аральсь-кого моря до кордону з Афганістаном.
У 1867 р. Росія продала Аляску Сполученим Штатам Америки, проте продовжила освоєння те-риторій Далекого Сходу і Камчатки.
Зовнішньополітична діяльність Росії в Європі була спрямована на перегляд угод, які обмежу-вали імперію після поразки в Кримській війні. Російська дипломатія вміло використала існуючі розбіжності в Європі і після поразок Великої Британії та Франції від Пруссії практично денонсу-вала цей договір, посиливши свій вплив на Балканах.
У 70-х рр. ХІХ ст. активізувався національно-визвольний рух на теренах Османської імперії. Російська імперія підтримувала визвольну боротьбу слов’янських народів, і скориставшись цією нагодою, відновила чорноморський флот, а в 1877 р. оголосила війну Османській імперії. На той час у Європі не було сильних супротивників, які могли б обмежити діяльність Росії, — Туреччина була розбита, Румунія, Сербія, Чорногорія здобули незалежність, Болгарія отримала автономію. Успішна діяльність Росії на Балканах знову змусила європейські країни втрутитися в її справи, і вплив Російської імперії на Балканах був обмежений Берлінським трактатом 1878 р.
Наприкінці ХІХ ст. Росія продовжувала шукати союзників у Європі. Спроба залучити Німеччину до проведення спільної політики зазнала невдачі, навіть незважаючи на утворення Союзу трьох імператорів (Росія, Німеччина та Австро-Угорщина, 1873 і 1881 рр.). Німеччина уклала військово-політичний союз з Австро-Угорщиною (1879 р.) та Італією (1882 р.), спрямований проти Росії і Франції. На противагу Троїстому союзу, Росія почала зближення з Францією та Великою Британією. У 1892 р. була укладена таємна російсько-французька конвенція, яка стала шляхом до створення Антанти.
Завдання
Заповніть таблицю переліку колоніальних дій Російської імперії.
Зразок заповненої таблиці
Колоніальна політика Російської імперії в другій половині ХІХ ст.
Кавказ Середня Азія США та Далекий Схід
Кавказька війна (з 1817 р.)
Шаміль (розбитий у 1859 р.);
1864 р. — придушення останніх осередків опору 60-ті рр. ХІХ ст. — приєднання казахських земель;
1868 р. — визнання залежності від Росії Кокандсь-ким царством і Бухарським еміратом;
1873 р. — приєднання Тувинського ханства;
70-ті рр. ХІХ ст. — приєднання Туркменистану 1867 р. — продаж Аляски (Руської Америки) США;
кінець ХІХ ст. — продовження заселення Сахаліну, Кам-чатки, Далекого Сходу

Додатковий матеріал
ПРОДАЖ АЛЯСКИ
Російській імперії в Північній Америці належала територія площею 1,5 мільйона квадратних кілометрів. За різними підрахунками, на ній проживало від 600 до 800 росіян, креолів було близь-ко 2000 осіб, алеутів дещо менше п’яти тисяч. Також на цій території проживало 40 тисяч індіан-ців тлінкитів, які не вважали себе підданими Росії.
Ідею продати Аляску висловив генерал-губернатор Східного Сибіру М. Муравйов-Амурський напередодні Кримської війни 1853—1856 рр. Він вважав, що експансія США призведе до конфлікту, а Росія не зможе захистити ці віддалені території.
У 1867 р. розпочалися переговори між США та Російською імперією про придбання Аляски. Переговори були організовані за наполяганням державного секретаря В. Стюарда. Президентом США на той час був Е. Джонсон (1808—1875 рр.).
У грудні 1866 р. на нараді в Міністерстві закордонних справ Росії, що відбувалася за участі ім-ператора Олександра II, Великого князя Костянтина, міністра закордонних справ О. Горчакова, міністра фінансів М. Рейтерна, керівника морського міністерства М. Краббе та посланця у Ва-шингтоні Е. Стекля, було ухвалено продати російські володіння у Північній Америці. У березні 1867 р. Е. Стекель звернувся до державного секретаря США В. Стюарда з пропозицією щодо про-дажу Аляски.
Проте в самих Сполучених Штатах було мало бажаючих купувати величезну територію. Тільки один голос у Сенаті вирішив долю придбання Аляски (сама назва виникла під час обговорення в Сенаті США проекту придбання територій — сенатор Ч. Самнер, який виступав на захист придбання нових територій, дотримуючись традицій корінного населення Алеутських островів, дав їм нову назву Аляска, тобто «Велика земля»).
О 4-й годині 30 березня 1867 р. був підписаний договір про продаж Росією Аляски Сполу-ченим Штатам Америки за 7 200 000 доларів (11 мільйонів царських рублів).
Гроші за Аляску були передані російському повіреному у справах у Вашингтоні барону Е. А. Стекелю. 1 серпня 1868 р. він отримав у казначействі США чек на 7 мільйонів 200 тис. доларів.
Офіційна церемонія передання територій відбулася раніше — 18 жовтня 1867 р. в столиці ро-сійських поселень у Північній Америці Новоархангельську (нині місто Сітка) під артилерійський салют і при військовому параді обох країн було спущено російський прапор і піднято американсь-кий. Цей день у США відзначається як «День Аляски».
Ще однією з причин продажу Аляски вважають фінансові проблеми, які виникли в Росії на по-чатку 60-х рр. ХІХ ст. У 1861 р. в Російській імперії було скасоване кріпосне право. Щоб виплати-ти компенсацію поміщикам, Олександр II був змушений у 1862 р. взяти кредит у Ротшильдів на 15 мільйонів фунтів стерлінгів під 5 % річних. Проте цей кредит потрібно було повертати, і тоді Великий князь Костянтин — молодший брат государя — запропонував продати «щось непотрібне». Найбільш непотрібною в Росії виявилася Аляска.
Існує інша точка зору на ці події. Деякі дослідники вважають, що Аляска була не продана, а передана в оренду. У 1863—1864 рр. дві російські ескадри під командуванням контрадміралів С. Лесовського і А. Попова брали участь у воєнних діях на боці федерального уряду Півночі з метою створення загрози комунікаціям Великої Британії та Франції, які підтримували Південь. Цим вони сприяли перемозі сіверян. Щоб якось компенсувати Російській імперії витрати на спорядження цих ескадр, через Конгрес США була проведена ідея про фіктивну оплату цих витрат під виглядом оренди території Російської Америки. Це вдалося зробити шляхом величезних зусиль. Далеко не всім пояснювали, що це насправді не оренда земель на 99 років, а прихована оплата за воєнну допомогу Російській імперії.
І ще одна цікава подробиця. Спроб перевезти до Росії золото (а в договорі продажу йшлося са-ме про золото) з боку США так і не було вжито, а російський уряд цього і не вимагав, оскільки через Лондонський банк розрахувався цими грошима з британськими промисловцями за локомо-тиви та обладнання для будівництва в Росії залізниць, а також за броньовану сталь і парові маши-ни для модернізації російського флоту. Оплата здійснювалася безготівковими доларами, а не золотом, і не на рахунки міністерства фінансів Росії, а на рахунок приватної особи (Е. Стекеля), що суперечило умовам договору. 1 серпня 1868 р. Стекель отримав від казначейства чек. Із цих грошей 21 тис. він залишив собі, а 144 тис. роздав як хабар сенаторам, які голосували за ратифікацію договору. Суму в 735 тис. доларів він перевів у Лондон.
5. Народництво. Робітничий рух і формування соціал-демократії
Розповідь учителя
Реформи 60—70-х рр. ХІХ ст. не торкнулися політичної складової російського суспільства. Зміни в соціальній структурі населення, покращення рівня освіти та формування різних політич-них поглядів привели до спроб передових лав суспільства порушити питання щодо необхідності політичних змін. А непослідовність реформ, нігілізм та поступова зневіра інтелігенції в самодер-жавстві породили радикальні погляди на зміну ситуації в державі, особливо серед студентів та представників недворянських верств населення (різночинців). Ідеологами цього напрямку стали О. Герцен, М. Чернишевський, М. Бакунін, П. Лавров, П. Ткачов, М. Михайловський. Їхні теоретичні погляди лягли в основу теорії «селянського соціалізму» та економічного романтизму.
У 60-ті рр. ХІХ ст. виникають перші організації народників — «Земля і воля», таємне товарис-тво С. Нечаєва «Сокира, або Народна розправа», «чайкові» та інші. Протистояння з самодержавст-вом вилилося в початок терористичної діяльності — у 1866 р. Д. Каракозов здійснив замах на Олександра ІІ.
На початку 70-х рр. ХІХ ст. народники вважали, що основним носієм майбутньої соціалістичної держави є сільська община, тільки необхідна просвітницька робота. У 1874—1875 рр. тисячі народників вирушили в села для агітаційної роботи, почалося явище «ходіння в народ», яке охопило 37 губерній європейської частини Росії, у тому числі майже всі українські губернії. Заклики селянства до бунту проти уряду не дали бажаних для народників наслідків. На кінець 1874 р. заарештовано понад тисячу пропагандистів-народників. Найактивніших із них було засуджено за процесом 193.
У ці часи розвиваються різні погляди на стратегію й тактику народників. М. Бакунін (анархічний, бунтарський напрямок) закликав до негайної селянської революції, П. Лавров (пропагандистський напрямок) вважав, що селяни не готові до перетворень і тому потрібна кропітка пропагандистська робота, а П. Ткачов (терористичний, змовницький напрямок) виступав за збройний переворот.
Поразка «ходіння в народ» привела до утворення нелегальних організацій. У 1876 р. виникає таємна організація «Земля і воля» (назва взята на честь першої організації 60-х рр. ХІХ ст.), до складу якої входили О. Михайлов, Г. Плеханов, Д. Лизогуб, С. Кравчинський, М. Морозов, С. Перовська, Л. Тихомиров. Проте в самій організації виникли суперечки щодо подальшої боротьби і вона розпалася на дві організації: «Чорний переділ» (Г. Плеханов, Л. Дейч, П. Аксельрод, В. Засулич, Й. Аптекман) виступав за мирне «вростання» народників у народну масу, переніс роботи у середовище пролетаріату (невдовзі організація припинила існування) та «Народну волю» (О. Желябов, О. Михайлов, С. Перовська), яка вирішила добиватися змін шляхом терору. Після серії терактів народовольці 1 березня 1881 р. провели терористичний акт, у результаті якого загинув цар Олександр ІІ.
Прихід до влади Олександра ІІІ ознаменував період контрреформ. Відбулося посилення реакції з боку самодержавства. Серед радикальних груп та інтелігенції поширювалася зневіра в ліберальні можливості змін. У ці часи починає посилюватися робітничий рух та виникають нові теорії та ідеї.
Словникова робота
Розкрийте зміст поняття «народництво».
Зразок відповіді
Народництво — ідеологія і громадсько-політичний рух, що охопив вихідців із дворянства та різночинної інтелігенції Російської імперії в 60—80-х рр. ХІХ ст.
Розповідь учителя
Поряд із народниками почали виникати інші організації, які орієнтувалися вже на іншу ідеоло-гію та соціальні групи. Особливо це поширилося серед робітничого класу, кількість якого стрімко зростала. Першими виступами робітників були стихійні страйки, а основні вимоги стосувалися свого становища. Поступово серед робітників поширюються ідеї необхідності зміни законодавст-ва, а пізніше й політичної системи держави.
Криза народництва, посилення робітничого руху привели до поширення марксизму в Росії. Перша марксистська організація «Визволення праці» була заснована в 1883 р. в Женеві представниками «Чорного переділу» і займалася створенням умов для поширення соціал-демократії в Росії. Поступово в Росії з’являються марксистські гуртки, які в 1895 р. об’єднуються у «Союз боротьби за визволення робітничого класу» на чолі з В. Ульяновим (Леніним). Наступним кроком стало створення партії — у 1898 р. в Мінську відбувся І з’їзд Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП). Відразу була заарештована більшість керівників партії, проте вона продовжувала свою діяльність. Марксизм поширювався і серед представників інтелігенції. Виникає напрямок «легальний марксизм», представники якого намагаються поєднати соціальні та ліберальні ідеї (П. Струве, М. Туган-Барановський).
На окраїнах Російської імперії виникають Національні соціал-демократичні партії, які поряд із соціалістичними ідеями акцентують увагу на національних проблемах, — Соціал-демократія Ко-ролівства Польського (Польща) — 1893 р., Соціал-демократична партія Гнчакян (Вірменія) — 1887 р., Єврейська соціалістична організація БУНД — 1897 р. та інші.
Разом із тим діяльність народників не завершилася, а трансформувалася в нові теоретичні ідеї, які знайшли відображення в діяльності нових організації — так, на початку ХХ ст. на базі народ-ницьких організацій виникає соціал-революційна партія (есери).
Завдання
Дайте характеристику народництву за алгоритмом: 1) передумови й причини, 2) теорії та ідео-логії, 3) перебіг подій, 4) результати.
Зразок відповіді
Алгоритм Характеристика
Передумови й причини Формування нових верств суспільства
Зневіра інтелігенції в самодержавстві
Розвиток радикального напрямку громадського руху
Непослідовність реформ 60—70-х рр. ХІХ ст.
Нігілізм
Розвиток вищої освіти — її загальна доступність
Теорії та ідеології Теорія «селянського соціалізму»
Економічний романтизм
Ідеологи — О. Герцен, М. Чернишевський, М. Бакунін, П. Лавров, П. Ткачов, М. Михайловський
Перебіг по-дій 60-ті рр. ХІХ ст. — виникнення та діяльність гуртків народників. Пропагандистська робота, роз-чарування, початок радикалізації. 1866 р. Д. Каракозов здійснив замах на Олександра ІІ. 1869 р. — таємне товариство С. Нечаєва «Сокира, або Народна розправа», 1871 р. — «чайкові»
1874—1875 рр. — «ходіння в народ» — охоплено 37 губерній європейської території Росії, у то-му числі майже всі українські губернії. Заклики селянства до бунту проти уряду не дали бажа-них для народників наслідків. На кінець 1874 р. заарештовано понад тисячу пропагандистів-народників. Найактивніших із них було засуджено за процесом 193
1876—1879 рр. — революційна організація «Земля і воля» (О. Михайлов, Г. Плеханов, Д. Лизо-губ, С. Кравчинський, Н. Морозов, С. Перовська, Л. Тихомиров). Головне завдання — підготовка селянського повстання. Розпалася на дві організації: «Чорний переділ» (Г. Плеханов, Л. Дейч, П. Аксельрод, В. Засулич, Й. Аптекман) — мирне «вростання» народників у народну масу, переніс роботи у середовище пролетаріату — організація припинила існування. «Народна воля» (О. Же-лябов, О. Михайлов, С. Перовська) — зміни шляхом терору — 1 березня 1881 р. — вбивство царя Олександра ІІ — організація розгромлена
Результати Посилення реакції з боку самодержавства
Зневіра в ліберальних можливостях змін
Посилення робітничого руху
Розвиток нових теорій та ідей

Робота з підручником
Опрацюйте матеріал підручника, випишіть характеристики основних політичних сил, які виникають у Російській імперії.
Напрямок Діяльність 
Соціал-революційна партія (есери) Селянський соціалізм, можливість терористичної діяльності, основна опора — селянство (Б. Савінков, І. Каляєв, М. Гоц, О. Минор)
Марксистські гуртки «Визволення праці» (1883 р.) — соціальною базою революційної боротьби є пролетаріат (Г. Плеханов, Л. Дейч, П. Аксельрод, В. Засулич)
«Союз боротьби за визволення робітничого класу» — 1895 р. (В. Ульянов (Ленін))
Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП) — І з’їзд у Мінську — 1898 р.
«Легальні марксисти» Поєднання соціальних та ліберальних ідей (П. Струве, М. Туган-Барановський)
Національні соціал-демократичні партії Соціал-демократія Королівства Польського (Польща) — 1893 р.
Соціал-демократична партія Гнчакян (Вірменія) — 1887 р.
Єврейська соціалістична організація БУНД — 1897 р. 
IV. Узагальнення та систематизація знань
Бесіда
1) Чому були проведені реформи?
2) Які наслідки реформ?
3) Як пов’язані між собою реформи та народництво?
4) Чому народництво зазнало поразки?
5) Які міжнародні події вплинули на зовнішню політику Російської імперії?
6) Як поширювався марксизм на теренах Росії?
Метод «Оберіть зайве»
Визначте закономірність та закресліть зайве слово.
1) Військова реформа, освітня реформа, судова реформа, політична реформа.
2) О. Герцен, М. Чернишевський, В. Ленін, М. Бакунін, П. Лавров, П. Ткачов.
3) Коканд, Бухара, Пахлава, Тува, Туркменистан.
Відповідь: політична реформа, В. Ленін, Пахлава.
Робота з візуальним джерелом
Розгляньте картину Г. Мясоєдова «Читання Положення від 19 лютого 1861 р.» та дайте відпо-віді на запитання.
1) Хто читає документ, чому?
2) Чому документ слухають тільки чоловіки?
3) Як ви вважаєте, що очікують селяни від цього документа?
Робота з документом
Прочитайте уривок із документа, дайте відповіді на запитання.
МАНІФЕСТ РОСІЙСЬКОЇ СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЧНОЇ РОБІТНИЧОЇ ПАРТІЇ (РСДРП), 
ПРИЙНЯТИЙ НА І З’ЇЗДІ
Місцеві групи, об’єднуючись у партію, усвідомлюють всю важливість цього кроку… Цим во-ни остаточно закріплюють перехід російського революційного руху в нову епоху свідомої класо-вої боротьби. Як рух, так і напрямок соціалістичний, Російська соціал-демократична Партія продовжує справу і традиції всього попереднього революційного руху в Росії, ставлячи найголовнішим із найближчих завдань партії… завоювання політичної свободи, соціал-демократія йде до мети, ясно наміченої ще славними діячами старої «Народної Волі». Але засоби і шляхи, які обирає соціал-демократія, інші. Вибір їх визначається тим, що вона свідомо хоче бути і залишається класовим рухом організованих мас робітників.
Запитання до документа
1) Яку найголовнішу мету ставлять перед собою представники РСДРП?
2) Чому представники соціал-демократичної партії проголошують себе продовжувачами спра-ви «Народної волі»?
V. Підсумки уроку
Вибіркова перевірка виконання завдань, аналіз типових помилок.
Основні висновки:
реформи 60—70-х рр. ХІХ ст. суттєво змінили Російську імперії, дали поштовх до становлення могутньої держави. Проте непослідовність реформ не дозволила довести їх до завершення;
початок індустріалізації сприяв корінним змінам у російському суспільстві. Проте наявність самодержавства суттєво гальмувала розвиток держави. Прихід до влади Олександра ІІІ розпо-чав період контрреформ і призвів до призупинення ліберальних реформ;
необхідність політичних змін викликала утворення народництва, а пізніше й поширення марк-сизму. Наприкінці ХІХ ст. в Росії виникають політичні партії, які ставлять за мету проведення кардинальних змін у суспільстві.
Робота над проблемним запитанням
Організувати роботу над проблемним запитанням. Узагальнюючи відповіді учнів, акцентувати їхню увагу на різних рівнях освіченості й поглядах народників і селян.
VІ. Домашнє завдання
1) П.: 1, § 19; 2, § 26; 3, § 19, с. 158—165.
2) ТЗ: підготуйте доповідь за темою «Виникнення тероризму».
3) ВЗ: підготуйте повідомлення за темою «Зовнішня політика Японії наприкінці ХІХ ст.».

Категорія: Всесвітня історія 9 клас | Додав: uthitel (14.01.2014)
Переглядів: 4642 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: