Урок № 25 Держави Центральної та Східної Європи - Всесвітня історія 7 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Всесвітня історія 7 клас

Урок № 25 Держави Центральної та Східної Європи
Урок № 25
Держави Центральної та Східної Європи
Мета: сформувати уявлення учнів про розвиток держав Центральної та Східної Європи; створити умови для розуміння причин гуситських війн; розглянути перебіг подій гуситських війн; установити зв’язок між розвитком світського та релігійного життя людини; дати характеристику постаті Яна Гуса; розвивати вміння учнів порівнювати держави Центральної та Східної Європи; висловлювати власну думку щодо спрямованості та значення гуситських війн.
Обладнання: підручник, карта світу, Європи, контурні карти, роздавальний матеріал.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
Основні поняття та назви: Великоморавська держава, Чеська держава, гусити, чашники, таборити, угри (мадяри), Угорська держава, «Золота булла», Польська держава, сейм, магнати, шляхта, «Посполіте рушення», Велике князівство Литовське.
Основні дати та події: 863 р. — розробка слов’янського алфавіту, близько 1000 р. — виникнення Угорської держави, 1385 р. — Кревська унія, 1410 р. — Грюнвальдська битва, 1415 р. — страта Яна Гуса, 1419—1434 рр. — гуситські війни, 1526 р. — Чехія у складі Австрії, 1526 р. — втрата Угорщиною незалежності.
Історичні постаті: Кирило, Мефодій, Симеон І Великий, Вацлав, Вратислав ІІ, Карл І (IV), Ян Гус, Ян Жижка, Арпад, Іштван І, Міндовг, Матяш І Корвін, Ягайло, Мешко І, Болеслав Хоробрий, Казимир ІІІ.
Очікувані результати: учні навчаться: називати дати утворення Великоморавської держави, Угорщини, Польщі та Великого князівства Литовського, Грюнвальдської битви, гуситських війн, Кревської унії; показувати на карті територію Чехії, Угорщини, Польщі, Великого князівства Литовського, перебіг гуситських війн; застосовувати й пояснювати на прикладах основні поняття та терміни; описувати найвизначніші битви; наводити приклади формування європейських держав; порівнювати держави Центральної та Східної Європи; висловлювати власне судження щодо спрямованості та значення гуситських війн.
I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ
Перевірка творчого домашнього завдання
Учні здають на перевірку підготовлені кросворди, твори-роздуми, реферати тощо за темами «Візантія. Арабський світ», «Європейські держави в добу Середньовіччя».
Евристична бесіда
1. Що вам відомо про слов’ян?
2. Коли з’являються перші згадки про слов’ян?
3. Як позначилося на слов’янах Велике переселення народів?
III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
Вступне слово вчителя
Пояснити учням назву теми «Слов’яни та їхні сусіди», ознайомити їх із кількістю годин, відведених на її вивчення, формою проведення уроку узагальнення знань тощо.
План вивчення нового матеріалу
1. Перші держави західних слов’ян. Виникнення слов’янської писемності.
1) Розселення слов’янських племен.
2) Велика Моравія та виникнення слов’янської писемності.
3) Болгарське царство.
2. Чеське королівство. Ян Гус і гуситські війни.
1) Виникнення Чеської держави.
2) Ян Гус.
3) Гуситські війни.
3. Угорщина. Польське королівство в X—XV ст. Велике князівство Литовське.
1) Угорщина.
2) Велике князівство Литовське.
3) Польща.
Проблемне питання
Що об’єднало всі верстви чеського народу під час гуситського руху?
1. Перші держави західних слов’ян. Виникнення слов’янської писемності
Розповідь учителя (супроводжується роботою з картою)
1) Розселення слов’янських племен
Слов’яни відіграли велику роль у формуванні нової середньовічної європейської цивілізації. На початку нашої ери слов’яни жили між Віслою та Дніпром. Протягом VI—VII ст. відбувалося Велике розселення слов’ян. Вони зайняли значну територію й об’єдналися в три групи — західну, східну і південну, від яких беруть початок сучасні слов’янські народи. Західні слов’яни — поляки, чехи, моравани, померяни, полаби, лютичі; південні слов’яни — серби, болгари, хорвати, словени; східні слов’яни — українці, росіяни, білоруси.
Слов’яни жили й у Північній Європі; у басейні річки Лаби (нині Ельба) проживали полабські племена, а на узбережжі Балтійського моря — поморські. Проте їхні землі були захоплені німецькими феодалами та колонізовані вихідцями з Німеччини. Поступово культура, мова, звичаї полабів і поморів зникли, пристосовуючись до традицій колонізаторів. Поморські та полабські слов’яни були асимільовані.
2) Велика Моравія та виникнення слов’янської писемності
У ході боротьби з племенами аварів на землях сучасної Чехії та Моравії виникла перша держава західних слов’ян — князівство Само. Свою назву вона отримала від імені її засновника — правителя Само. Із літописів відомо, що Само спочатку був франкським купцем, вів торгівлю зі слов’янами, а потім став їхнім військовим вождем. У 623 р. він об’єднав окремі племена для боротьби з аварами, а після перемоги над ними був обраний князем. Держава слов’ян — князівство Само — проіснувала 35 років і розпалася в 658 р. після смерті князя. Вона відіграла важливу роль у становленні державності слов’ян та боротьбі із загарбниками.
У першій половині IX ст. між середнім Дунаєм і верхів’ями Лаби та Одеру на частині території сучасної Словаччини та Чехії виникає держава західних слов’ян — Велика Моравія, або Великоморавська держава. Від самого початку їй довелося боротися з франками, які намагалися підкорити землі слов’ян-язичників. Засновником Великої Моравії вважають князя Моймира (822—846 рр.). Проте у 846 р. король Людовік Німецький скинув Моймира й посадив на княжий трон його племінника Ростислава (846—870 рр.), який почав боротьбу за незалежність. У пошуках підтримки він звернувся до Візантії з проханням направити місіонерів для проповіді християнства. У той час Велика Моравія об’єднувала землі моравів, чехів, полабських слов’ян, польських племен, слов’ян Паннонії та Словаччини.
У 863 р. в країну прибули греки із Солуні — брати Мефодій та Кирило (справжнє ім’я Константин, ім’я Кирило він узяв перед постриженням у ченці). Брати здобули освіту в Константинополі, вільно володіли македонською мовою. Для поширення християнської віри вони створили слов’янський алфавіт. Оскільки слов’янської абетки не існувало, братам довелося вигадати букви слов’янського алфавіту, тому що ні грецькі, ні латинські букви не підходили (вони не передавали шиплячих). Так виникає перший слов’янський алфавіт — глаголиця. Проте букви глаголиці виявилися доволі складними, і пізніше її замінила інша абетка — кирилиця (названа на честь братів), яка була простішою. Кирилицею в наш час користуються українці, росіяни, білоруси й болгари. Слов’янською мовою брати Кирило та Мефодій переклали Біблію та богослужбові книги. Проповідь християнства братами мала великий успіх, тисячі моравів і чехів прийняли хрещення. Почалося створення церкви, не залежної від німецького єпископа, що занепокоїло німецьке духовенство. Брати поїхали до Папи Римського, щоб відстояти свою діяльність. Проте в Римі Кирило помер, а його брат зумів домогтися дозволу вести богослужіння слов’янською мовою. Проте, незважаючи на дозвіл Папи, після повернення до Моравії Мефодій був ув’язнений, його звільнили лише за особистим наказом самого Папи Римського. У 885 р. Мефодій помер, і німецьке духовенство розпочало переслідування його послідовників. Деякі учні Кирила та Мефодія перебралися до Болгарії, де продовжили поширення слов’янської писемності. Із Болгарії слов’янська абетка проникла й у Київську Русь.
Німецький король знову захопив Великоморавську державу та доручив управління двом німецьким маркграфам, що викликало спалах повстання. Великій Моравії вдалося вибороти незалежність, проте великоморавський князь Святополк визнав себе васалом німецького короля та звернувся за підтримкою до Папи Римського. До країни прибули представники папського престолу, учнів Кирила та Мефодія вигнали з країни, богослужіння слов’янською мовою майже припинилися.
Після смерті князя Святополка почалася боротьба за владу між його синами. А в 906 р. в ослаблену міжусобицями країну вторглися угри (мадяри), і Великоморавська держава припинила своє існування.
3) Болгарське царство
Від VІ ст. на землі, які належали Візантійській імперії на Балканському півострові, із-за Дунаю почали переселятися племена південних слов’ян. Під тиском зовнішніх ворогів у першій половині VII ст. вони об’єднуються в «Союз семи племен», який відбивав напади аварів та Візантії.
У VІІ ст. під тиском хозарів розпадається Велика Булгарія (держава, яка була створена шляхом об’єднання болгарських племен і займала територію на північ від Кавказьких гір у степу між Дунаєм і Волгою). Частина болгарських племен на чолі з ханом Аспарухом переселяється за Дунай. У 681 р. (після розгрому візантійських військ імператора Костянтина IV Погоната в 680 р.) була заснована держава, яка дістала назву Перше Болгарське царство (681—1018 рр.) зі столицею в новозбудованому місті Пліска. Більшість населення новоствореної держави становили слов’яни, і болгари поступово розчинилися серед них.
Територія Першого Болгарського царства за наступників хана Аспаруха збільшувалася. У 864 р. хан Борис І стає християнином та бере титул царя. Хрещення Болгарії дає новий поштовх у розвитку держави. Невдовзі сюди прибувають вигнані з Великої Моравії учні Кирила та Мефодія, які активно поширюють слов’янську абетку та богослужіння слов’янською мовою.
Найбільшого розквіту Перше Болгарське царство досягає за часів правління Симеона І Великого (893—927 рр.). Територія Болгарії в ці часи охоплювала більшу частину Балканського півострова (від Будапешта, північних схилів Карпат і Дніпра на півночі до Адріатичного моря на заході, Егейського моря на півдні та Чорного моря на сході). Хоча цар Симеон Великий народився й виріс у Константинополі, проте Візантія стала його головним ворогом. Він п’ять разів ходив на Царгород (слов’янська назва столиці Візантії Константинополя) та домігся виплати Візантією данини. У 919 р. Симеон І узяв титул «царя і самодержця всіх болгар і греків» і ромейського цесаря. Багато уваги приділяв цар і розвитку культури. За часів його правління і виникає кирилиця. Болгарська церква стає незалежною, будуються палаци та храми. Був створений «Ізборник» — енциклопедія, що містила відомості з богослов’я, історії та філософії. Серед болгар поширюється грамотність.
Після смерті Симеона І Великого Болгарія почала занепадати, і в 1018 р. Перше Болгарське царство було підкорене візантійським імператором Василем II Болгаробійцем.
Понад 100 років перебувала Болгарія у складі Візантії, проте в 1185 р. болгари зуміли відродити свою державу. Друге Болгарське царство проіснувало до кінця ХІV ст. і загинуло в боротьбі з Туреччиною.
Завдання
Складіть стислий конспект розповіді про перші держави західних і південних слов’ян.
Зразок конспекту
Західні слов’яни: поляки, чехи, моравани, померяни, полаби, лютичі;
південні слов’яни: серби, болгари, хорвати, словени;
перші держави: VІІ ст. — князівство Само, середина ІХ — кінець Х ст. — Великоморавська держава, VІІ ст. — Болгарське царство;
слов’яни до кінця І тис. н. е. сповідували язичництво;
поступове поширення християнства;
князь Ростислав запросив до Візантії проповідників християнства;
«солунські брати» — Кирило та Мефодій: проповіді православ’я, створення слов’янської абетки, переклад із грецької церковних книг.
2. Чеське королівство. Ян Гус і гуситські війни
Варіант 1
Розповідь учителя
1) Виникнення Чеської держави
Слов’яни на території сучасної Чехії з’явилися у V ст., витіснивши кельтські племена. На чеських землях виникає перша слов’янська держава — князівство Само у VІІ ст., а в ІХ—X ст. чеські землі входили до складу Великоморавської держави. У 845 р. чехи приймають християнство, а у 863 р. до цих земель прибувають та починають свою діяльність брати Кирило та Мефодій.
Після розпаду Великої Моравії під ударами мадярів (угрів) племена чехів, що проживали на річці Влтава, об’єдналися в племінний союз, який очолювали князі Пршемисловичі. Засновником правлячої династії став Пршемисл, який, за легендами, був землеробом та одружився з дівчиною зі знатного роду. Так на початку Х ст. виникає Чеська держава з центром у Празі.
Найвідомішим із роду Пршемисловичів був князь Вацлав (921—935 рр.). Він сприяв поширенню християнства та визнав себе васалом німецького короля Генріха І Птахолова. Проте це викликало незадоволення знаті, і в результаті заколоту, на чолі якого стояв його рідний брат Болеслав, Вацлав був убитий. Згодом князя зарахували до святих католицької церкви.
Від самого початку виникнення Чеська держава постійно перебувала під загрозою німецького вторгнення. У 973 р. в Празі виникає підпорядковане Риму єпископство. Чехія то перемагала, то зазнавала поразок; вона то ставала васалом, то виборювала незалежність. У 1085 р. Чехія стає королівством, коли імператор Генріх IV за допомогу в боротьбі проти Папи Римського надав чеському князю Вратиславу ІІ (1061—1092 рр.) королівський титул. Проте вона залишалася залежною від німецького імператора.
Від другої половини ХІІ ст. Чехія увійшла до складу Священної Римської імперії, а від ХІІІ ст. відбувається посилення Чеського королівства в межах імперії. Проте в ХІV ст. Чехія внаслідок боротьби за королівський престол розпадається, а чеську корону отримує німецький імператор.
Від 1310 р. королем Чехії став німецький імператор Ян Люксембурзький, який мало опікувався чеськими землями, вимагаючи тільки гроші для поповнення скарбниці. Саме в ці часи Чехія стає центром видобутку срібла.
Син Яна Люксембурзького Карл І, навпаки, дуже багато уваги приділяв Чехії, зробивши її політичним центром Священної Римської імперії. Він піклувався про розвиток торгівлі та ремесла, будував палаци та фортеці, монастирі та храми. За його наказом у 1348 р. був відкритий Празький університет. Невдовзі він стає німецьким королем, а згодом — імператором Карлом IV. Через деякий час він підтвердив незалежність Чеського королівства «Золотою буллою». Проте у своїх діях Карл ІV спирався на німецьких переселенців.
2) Ян Гус
У чеському суспільстві загострювалися проблеми — наростав конфлікт між чехами та німцями (німці мали більше прав), збільшувалося невдоволення католицькою церквою. У результаті виник рух, який спирався на національні та релігійні прагнення чехів, що дістав назву гуситського на честь чеського проповідника Віфлеємської каплиці в Празі, професора та першого ректора Празького університету Яна Гуса (1371—1415 рр.).
Ян Гус виступив із критикою пороків духовенства — зажерливості, хабарництва та ін. Він назвав Папу Римського антихристом за продаж індульгенцій і церковних посад. Зміни в церковному житті він убачав шляхом підкорення церкви королю, секуляризації (реквізиції церковних багатств і земель), скасування продажу індульгенцій та плати за обряди, переведення богослужіння на чеську мову.
Проповіді та діяльність Яна Гуса здобули підтримку в чеського народу, проте викликали незадоволення духовенства. Папа викликав проповідника на церковний собор, що відбувався під головуванням імператора Сигізмунда в місті Констанці, на якому Яну Гусу запропонували зректися своїх поглядів. Коли він відмовився, його заарештували за звинуваченням у єресі, незважаючи на охоронну грамоту, видану імператором. 6 липня 1415 р. Яна Гуса стратили. Також було відлучено від церкви весь чеський народ.
3) Гуситські війни
Страта Яна Гуса та відлучення цілого народу від церкви стали приводом до вибуху повстання, яке дістало назву гуситських війн.
У гуситському русі брали участь представники всіх верств чеського суспільства, але кожна з них мала власні причини для участі в повстанні. Чеські феодали намагалися збільшити свої багатства, прагнули брати участь в управлінні державою та були незадоволені втручанням церкви. Міщани вимагали здешевлення обрядів, скасування десятини, участі в самоврядуванні, вигнання іноземців (німців). У селянства боротьба за реформу церкви поєднувалася з антифеодальним рухом. Але всі верстви населення поєднувала боротьба проти засилля німців та намагання реформувати церкву.
Трохи пізніше, після початку повстання та перших успіхів, гусити розпалися на дві течії — таборитів (радикальний напрямок, що дістав назву від укріплення на горі Табор, який закликав до будівництва Царства Божого на землі та вважав за необхідне проведення соціальних реформ; здебільшого був представлений біднішим населенням) та чашників (поміркована група, яка представляла інтереси рицарів, заможних городян та частини ремісників і закликала до поміркованих реформ церкви, зокрема, вимагала дозволу причащатися чашею всім мирянам, а не лише духовенству, звідки й пішла назва течії).
Повстання розпочалося в 1419 р. у Празі та поширилося по всій Чехії. Після смерті короля Вацлава гусити заявили, що імператор Сигізмунд, який мав успадкувати престол, не отримає чеської корони. Королівська влада практично була ліквідована. Усе стерно влади перебрав на себе сейм, у якому засідали представники всіх станів. Відбулися зміни і в церкві — конфісковано всі церковні землі, скасовано десятину, проведено реформування обрядів.
Події в Чехії викликали серйозні занепокоєння як католицької церкви й особисто Папи Римського Мартіна V, так і імператора Священної Римської імперії Сигізмунда. За благословенням Папи Римського проти гуситів були організовані хрестові походи, але всі п’ять походів завершилися повним провалом — рицарські війська щоразу зазнавали поразок. Гусити створили чудову армію, яка використовувала незвичну для того часу тактику: поєднання возів та вогнепальної зброї. Вози, на яких розташовувалися гармати, сковувалися ланцюгами й утворювали своєрідну фортецю — вагенбург. Крім того, гуситами керували геніальні полководці того часу — Ян Жижка (під час боїв утратив зір, але навіть сліпий продовжував управляти арміями), Прокоп Великий та Прокоп Малий.
У 1420 р. було засноване місто-фортеця на горі Табор у Південній Чехії, що стало центром повстанського руху. І вже в серпні цього самого року повстанці під керівництвом Яна Жижки здобули перемогу над стотисячною імперською армією поблизу Праги на Витковій горі. Гусити не тільки відбивали навали рицарів, а й самі здійснювали походи в Угорщину, Австрію, Німеччину, до Балтійського моря, проте вони не мали сил для утримання завойованих територій. У 1422 р. із Великого князівства Литовського до гуситів прибув великий загін з українців, росіян та білорусів, який близько восьми років воював із хрестоносцями.
Перемоги гуситів дозволили досягти цілі, які стояли перед поміркованими гуситами — чашниками. Вони вважали, що потрібно завершати війни, проте таборити наполягали на продовженні реформ. Суперечки між таборитами і чашниками призвели до відкритої сутички. У 1424 р. військо чашників було розбите Яном Жижкою в Мелешівській битві. А через десять років, у 1434 р. в битві під Ліпанами таборити зазнали поразки. Гуситські війни завершилися, хоча укріплення на горі Табор трималося до 1452 р.
Основною причиною поразки гуситів була відсутність єдності серед повстанців, до того ж економіка країни була розорена постійними війнами. Разом із тим гуситські війни мали і свої наслідки, які були закріплені рішеннями Базельського собору в 1434 р. — чехи отримали власну церкву, населення Чехії припинило сплачувати десятину, богослужіння почало вестися чеською мовою, церква не відновила свої празькі володіння. Католицька церква втратила вплив на чеське суспільство. Гуситські війни сприяли становленню чеської нації та ствердженню національної гідності, розвитку чеської мови. Проте гуситські війни призвели до значних людських втрат і певного занепаду в економіці.
Варіант 2
Метод «Ажурна пилка»
Опрацюйте матеріал підручника та карток про Чеське королівство та гуситські війни: Чеське королівство (І група), Ян Гус (ІІ група), причини гуситських війн, течії в гуситському русі (ІІІ група), перебіг гуситських війн (IV група), причини поразки та наслідки гуситських війн (V група), проаналізуйте його та зробіть висновки.
Картка № 1 
ЧЕСЬКЕ КОРОЛІВСТВО 
Розпад Великої Моравії;
угри (мадяри) захопили землі словаків;
Чехія — окреме князівство;
князь Вацлав із роду Пршемисловичів: зміцнення єдності країни, поширення християнства, визнання залежності від Німеччини;
столиця — місто Прага;
1085 р. — проголошення Чехії королівством;
друга половина ХІІ ст. — Чехія входить до складу Священної Римської імперії;
ХІІІ ст. — посилення Чеського королівства;
ХІV ст. — розпад Чехії, початок боротьби за королівський престол, у результаті якої чеська корона дістається німецькому імператору.
Картка № 2
ЯН ГУС
Проповідник Віфлеємської каплиці в Празі, професор і перший ректор Празького університету;
критикував пороки духовенства — зажерливість, хабарництво та ін.;
назвав Папу Римського антихристом за продаж індульгенцій і церковних посад;
його пропозиції: церква має підкоритися королю, відібрати в церкви багатства та землі, скасувати продаж індульгенцій та плату за обряди, перевести богослужіння на чеську мову;
1415 р. — на соборі в Констанці був звинувачений у єресі та страчений.
Картка № 3 Причини гуситських війн, течії в гуситському русі
Причини:
чеські феодали: намагання збільшення власних багатств, незадоволення втручанням церкви в управління державою;
міщани: прагнення здешевлення обрядів, скасування десятини, участь у самоврядуванні, вигнання іноземців;
селяни: прагнення реформування церкви, боротьба за яке поєднувалася з антифеодальним рухом.
Течії:
таборити (напрямок дістав назву від укріплення на горі Табор) — радикальна група, яка закликала до будівництва Царства Божого на землі; здебільшого входили бідніші представники населення;
чашники (символ — чаша, звідки й походить назва течії) — поміркована група, яка вимагала дозволу причащатися чашею всім мирянам, а не лише духовенству; представляла інтереси рицарів, заможних городян і частини ремісників.
Картка № 4 
ПЕРЕБІГ ГУСИТСЬКИХ ВІЙН
1419 р. — повстання в Празі — початок гуситських війн;
1420 р. — заснування міста-фортеці Табор. Імператор Священної Римської імперії Сигізмунд і Папа Мартін V проголосили хрестовий похід проти повстанців (загалом відбулося п’ять хрестових походів);
серпень 1420 р. — перемога повстанців під керівництвом Яна Жижки над стотисячною імперською армією поблизу Праги на Витковій горі;
20-ті — початок 30-х рр. ХV ст. — походи таборитів в Угорщину, Австрію, Німеччину, до Балтійського моря;
30 травня 1434 р. — поразка таборитів у битві під Ліпанами; завершення гуситських війн.
Картка № 5 
ПРИЧИНИ ПОРАЗКИ ТА НАСЛІДКИ ГУСИТСЬКИХ ВІЙН
Причини поразки:
відсутність єдності серед гуситів;
домовленість чеських феодалів-католиків та поміркованих (чашників) з імператором;
краща озброєність і навченість армії хрестоносців;
розорення економіки країни постійними війнами.
Наслідки:
1434 р. — Базельський собор частково задовольнив вимоги гуситів: чехи отримали право на власну церкву, населення Чехії припинило сплачувати десятину, богослужіння почало вестися чеською мовою, церква не відновила свої празькі володіння.
Додатковий матеріал
ГУСИТСЬКА ТАКТИКА
Армія гуситів була навчена вести бойові дії і вдень і вночі, у будь-яку погоду. Згідно з військовим статутом, польові укріплення із зчеплених між собою возів мали впиратися в природні перешкоди та по можливості встановлюватися на високих місцях.
Гусити в битві зазвичай вичікували атаки рицарської кінноти та зустрічали її вогнем своєї численної артилерії, кулями аркебуз і пищалей, стрілами з тупими бронебійними наконечниками. Коли справа доходила до рукопашної сутички, то тут у бій вступала піхота. Розбитого ворога гусити переслідували та знищували, у той час як рицарі після виграного бою не переслідували втікачів, а грабували вбитих, поранених і полонених противників.
Гусити не перевершували своїх ворогів ні кількістю, ні якістю гармат, гармати лежали непокритими на спеціально пристосованих для цього возах і залізними кільцями були закріплені на міцних дерев’яних майданчиках. Коли вагенбург виїжджав, дула гармат зверталися назовні, але в цьому положенні їх не можна було ні повертати, ні змінювати кут піднесення. Процес заряджання був складним і тривалим. У русі та під час атаки ці гармати були майже непридатними, але гусити могли ними користуватися, оскільки вся їх тактика ґрунтувалася на вичікуванні атаки. Як тільки ворог наближався на досить близьку відстань, усі гармати давали одночасний залп, і це справляло, зрозуміло, сильне враження, причому враження було значно більшим, ніж сама дія. Отже, перевага гуситської зброї полягала не стільки у власне зброї, скільки в гуситській тактиці.
Поступово Ян Жижка створював і кінноту. Щоправда, ця кіннота ніколи не була значною та не могла боротися з ворогом самостійно, але виявлялася корисною для підтримки піхоти. Зазвичай вона встановлювалася всередині вагенбургу, у глибині, і спрямовувалася через тильний вихід, у той час як піхота робила вилазку через передній. Об’їжджаючи вагенбург, кіннота прагнула атакувати противника біля флангів або ж переслідувати його звідси.
Разом із тим вагенбург був дуже громіздкий і навіть як виняток не міг застосовуватися при наступі. Але незважаючи на однобічність використання лише для оборони, вагенбург відігравав усе ж таки надзвичайно велику роль, оскільки він, з одного боку, сприяв силі дії далекобійної зброї, зокрема вогнепальної, а з другого, що особливо важливо, — завдяки йому проста піхота без обладунків, із холодною зброєю (навіть із такою, як палиця і ціп) набувала самостійного й великого значення.
Зміцнення вагенбургу, вилазка і, нарешті, перемога, — усе це надавало гуситам величезну моральну силу, яка вела далі, щоправда, не до утворення організованої піхоти, яка рішуче наважилася б вступити в бій із рицарями у відкритому полі, без прикриття вагенбургу, але все ж таки до часткових наступальних дій за сприятливих обставин, що, у свою чергу, при характері армій противника було достатньо для успіху, а часом і для створення гуситами репутації непереможних.
3. Угорщина. Польське королівство в X—XV ст. Велике князівство Литовське
Варіант 1
Розповідь учителя
1) Угорщина
Землі між Тисою та Дунаєм у давнину мали бурхливу історію. Паннонія (так називали частину земель Угорщини) входила до складу Римської імперії. Велике переселення народів змінило картину — гуни витісняють римлян та угорські землі входять до складу Гунської імперії, а після її розпаду тут оселяються германські племена (остготи, лангобарди й гепіди), потім у VІ ст. до Паннонії приходять авари, які включають ці землі до складу Аварського каганату. Наприкінці ІХ ст. територію теперішньої Угорщини населяли слов’яни й авари, і вона входила до складу Східного Франкського королівства, Першого Болгарського царства та Великої Моравії.
Наприкінці ІХ ст. з Північного Причорномор’я через Карпати вторглися кочові племена угрів (мадярів, угорців), які розгромили Велику Моравію, захопили Паннонію. Угрів очолював вождь Арпад, який став родоначальником першої князівської (пізніше королівської) династії Угорщини, а цю подію мадяри називають «знайденням Батьківщини».
Спочатку угри вели кочовий спосіб життя, однак усю першу половину X ст. угорські кіннотники спустошували й грабували землі Італії, Франції, Німеччини, доходячи навіть до Ютландії. Проте після поразки від імператора Оттона І в 955 р. угорці припинили напади та перейшли до осілого способу життя.
Наприкінці Х ст. князь Іштван І Святий (997—1038 рр.) об’єднує угорські племена та за допомогою німецьких рицарів починає хрестити угорців. Відзначаючи його діяльність у поширенні християнства, Папа Римський Сильвестр II прислав Іштвану І королівську корону, і в 1000 р. він був коронований. Пізніше церква проголосила Іштвана святим (і досі в Угорщині відзначають 20 серпня — День Святого Іштвана). Для зміцнення держави Іштван І провів низку реформ — видав збірку законів, здійснив адміністративну реформу (уся територія держави була поділена на комітати (округи), на чолі яких стояли ішпани (жупани), що представляли короля та збирали податки; такий адміністративний поділ країни з перервами проіснував аж до ХХ ст.). За часів правління Іштвана І до Угорщини була приєднана частина Словаччини.
Від середини ХІ ст. Угорське королівство охопила міжусобиця. Великі феодали дедалі більше перебирали владу на себе, а королівство занепадало. Королівська влада була слабкою, головну роль відігравав сейм (де засідали барони та магнати), який обирав короля. Це привело до виникнення руху серед середніх та дрібних феодалів, із яких здебільшого складалася королівська влада та які стали основою для формування нового прошарку суспільства — дворянства (шляхти). Саме вони домоглися від короля прийняття в 1222 р. «Золотої булли», яка містила гарантії дотримання свобод і вольностей усіх знатних людей, обмежувала права короля, магнатів та іноземців. Крім того, остання стаття «Золотої булли» надавала право чинити опір королю, якщо він не виконуватиме своїх обіцянок. Незважаючи на всі внутрішні негаразди, Угорське королівство проводило активну зовнішню політику. Королівство мало тісні зв’язки з Київською Руссю, донька великого князя київського Ярослава Мудрого Анастасія була одружена з угорським королем Андрашем І. Були підкорені землі Славонії та Хорватії, поширена влада на Далмацію. Спроби підпорядкувати Галицько-Волинське князівство зазнали невдачі. Угорці продовжували воювати з Німецькою та Візантійською імперіями.
Розвиток держави перервався монгольською навалою. У 1241 р. на угорських землях з’явилися монгольські війська хана Батия. Біля села Могач угорці були повністю розгромлені. Проте раптово в 1242 р. монголи залишили Угорщину, і король Бела ІV почав відновлювати країну, зміцнюючи її обороноздатність. Будувалися кам’яні замки, виникали та розвивалися міста, що мали статус «вільних королівських міст» (більшість населення яких становили німецькі переселенці). Найбільшим містом була Буда.
На початку ХІV ст. після смерті останнього представника династії Арпадів у країні знову почалися міжусобиці. Тільки обрання в 1301 р. Карла Роберта (1301—1342 рр.) із неаполітанської гілки Анжуйської династії відновило порядок. Король провів низку реформ, які сприяли економічному розвитку країни. У зовнішній політиці він віддавав перевагу дипломатії, у 1335 р. у Вишеграді був украдений військово-торговельний союз між Угорщиною, Чехією та Польщею, який близько 200 років впливав на розвиток регіону. За нащадка короля Лайоша І Великого Угорщина більше розв’язувала проблеми за допомогою війська. Були приєднані землі Сербії, Боснії та частини Болгарії. Проте держава опинилася в оточенні ворогів, і всередині Угорщини знову запанували магнати.
У 1387 р. королівський престол посів Сигізмунд Люксембурзький (1387—1437 рр.), який приборкав магнатів і відновив порядок. Проте на кордонах Угорщини з’явилася нова загроза — турки-османи. У 1396 р. під Нікополем угорська армія була розбита і держава перейшла до оборони. Проте Сигізмунд домігся свого обрання німецьким, чеським королем, а згодом й імператором Священної Римської імперії. Крім того, він домовився з австрійськими Габсбургами щодо принципів взаємонаслідування престолу.
Розвитку Угорського королівства сприяв король Матяш І Корвін (1458—1490 рр.), правління якого вважається золотим періодом держави. Він був розумною людиною, високоосвіченим і мудрим правителем, відважним воїном, підтримував розвиток наук і мистецтв. Проте на територію країни невпинно прямувала турецька армія, яка в 1526 р. розбила угро-чеське військо та окупувала Східну Угорщину, а Західна Угорщина була захоплена Австрією.
2) Велике князівство Литовське
Перші згадки про Литву належать до початку ХІ ст. Тривалий час литовці не мали єдиної держави, а жили племенами та були язичниками. Одним з основних чинників, який привів до об’єднання литовських племен, став наступ рицарів-хрестоносців. У 30-ті рр. ХІІІ ст. відбулося об’єднання литовських племен князем Міндовгом. Він воював із Тевтонським і Лівонським орденами та Галицько-Волинським князівством, прийняв християнство (спочатку це було католицтво, але потім він зрікся його), підтримував тісні зв’язки з Олександром Невським і Данилом Галицьким та був убитий у 1263 р. внаслідок заколоту.
Наступне піднесення Великого князівства Литовського належить до періоду правління князя Гедиміна (1316—1341 рр.), який знов об’єднав землі, продовжував воювати з німецькими рицарями, приєднав землі Західної Русі та боровся з Москвою в союзі з Твер’ю. За часів Гедиміна відбулося утвердження спадковості княжої влади.
Князь Ольгерд (1345—1377 рр.) разом зі своїм братом Кейстутом об’єднав литовські землі та провадив боротьбу за розширення Великого князівства Литовського. Він розбив війська Тевтонського ордену, здобув перемогу над монголами під Синіми Водами та приєднав Київське, Чернігівське князівства, здійснив три невдалі походи на Москву.
Велике князівство Литовське мало свої особливості: власне литовців у князівстві було мало, більшість складали слов’яни (русичі), християнство було поширене слабко. Для письма використовували руську мову. Серед населення князівства панували руські традиції та звичаї.
Після смерті Ольгерда розгорнулася боротьба між його синами за престол, до того ж брат Ольгерда захопив Вільно. Переможцем у боротьбі вийшов Ягайло. У цей час у Польщі королевою було проголошено Ядвігу, дочку померлого угорського короля Людовіка Великого. Польські магнати запропонували Ягайлу одружитися з Ядвігою та об’єднати держави. У 1385 р. було укладено Кревську унію (1385 р.), відповідно до якої Ягайло обіцяв приєднати землі Великого князівства Литовського до Польщі та охрестити литовське населення. У 1386 р. Ягайло одружився з королевою Ядвігою, узявши ім’я Владислава, та став польським королем. Проти унії виступили литовські магнати на чолі з Вітовтом і домоглися її скасування, проте після поразки від монголів під Ворсклою вона була відновлена, але на рівноправній основі.
3) Польща
Між річками Одером, Віслою і Вартою проживали західнослов’янські племена, які в другій половині ІХ ст. об’єдналися навколо племені полян із центром у місті Гнєзно за правління князівської династії П’ястів, першим відомим польським князем із якої був Мешко І (963—992 рр.). Він підкорив своїй владі племена, які жили вздовж Вісли, й утворив Польську державу. Князь разом зі своєю дружиною прийняв християнство за західним зразком.
Його син — Болеслав І Хоробрий (992—1025 рр.) завершив об’єднання польських земель. Він значно посилив позиції християнської церкви, навіть було створено власне архієпископство, а в 1025 р. Болеслав І прийняв титул короля. Він постійно втручався у справи Чехії, Німеччини, Київської Русі.
Після смерті Болеслава І Польське королівство послабилося. А в 1139 р. польський король Болеслав III Кривоустий розділив свої володіння між синами на чотири князівства, що стало початком розпаду королівства на окремі частини, початком феодальної роздробленості.
Нове піднесення Польщі відбулося за часів Владислава І Локетека (1306—1333 рр.), який знову зібрав польські землі та був проголошений королем.
Остаточне об’єднання польських земель відбулося за правління Казимира ІІІ (1333—1370 рр.). Король провів реформи для зміцнення держави: країна була поділена на воєводства, запроваджувалася єдина грошова одиниця — краківський гріш, робилися спроби утворити єдине військо, було видано збірку законів. За часів правління Казимира ІІІ була знищена Галицько-Волинська держава, і до складу Польщі увійшли Галичина та Волинь. Проте він так і не зумів створити сильної королівської влади, чому перешкоджали магнати, а пізніше і шляхта. Підтримки в містах король не мав, тому що більшість жителів були німцями та євреями.
Наприкінці ХІV ст. династія П’ястів припинила своє існування. Намаганнями магнатів із Великим князівством Литовським у 1385 р. була укладена Кревська унія, і польським королем став Ягайло, заснувавши Ягеллонську династію. За часів його правління об’єднана польсько-литовсько-руська армія розбила Тевтонський орден у Грюнвальдській битві в 1410 р. (пізніше орден став васалом Польщі).
Варіант 2
Робота з підручником (робота в групах)
Опрацюйте матеріал підручника та підготуйте коротку розповідь про становлення однієї зі слов’янських держав: Угорщини (І група), Великого князівства Литовського (ІІ група), Польщі (ІІІ група).
(Після підготовки представники груп презентують результати роботи.)
Зразок відповіді
Угорщина
Землі між Тисою та Дунаєм у давнину заселяли слов’яни;
кінець ІХ ст. — через Карпати вторглися кочові племена угрів (мадярів) і розгромили Велику Моравію, захопили Паннонію (нинішня Угорщина);
угри становили загрозу для всієї Західної Європи та припинили свої набіги тільки наприкінці Х ст.;
близько 1000 р. — угорський князь Іштван об’єднав племена та став королем;
в Угорщині поширилося католицтво;
ХІ—XІІ ст. — війни з Німецькою та Візантійською імперіями;
1222 р. — «Золота булла» (привілеї та пільги феодалам);
1241 р. — вторгнення монголо-татар;
Угорське королівство підкорило Далмацію, Південну Хорватію;
міста не впливали на життя держави;
королівська влада була слабкою, головну роль відігравав сейм, який обирав короля;
1526 р. — турецька армія розбила угро-чеське військо та окупувала Східну Угорщину;
Західна Угорщина була захоплена Австрією.
Велике князівство Литовське
30-ті рр. ХІІІ ст. — об’єднання литовських племен князем Міндовгом: війна з Тевтонським і Лівонським орденами, прийняття християнства, підтримування зв’язків з Олександром Невським та Данилом Галицьким;
князь Гедимін (1316—1341 рр.): повторне об’єднання земель, боротьба з німецькими рицарями, приєднання земель Західної Русі, боротьба з Москвою в союзі з Твер’ю;
Ольгерд (1345—1377 рр.): здобув перемогу над Тевтонським орденом, розбив монголів під Синіми Водами, приєднав Київське, Чернігівське князівства, здійснив три невдалі походи на Москву;
литовці ставали меншістю;
християнство було поширене слабко;
писемна мова — руська;
поширення руських звичаїв і традицій.
Польща
Мешко І (963—992 рр.): об’єднав племена навколо Вісли, прийняв християнство (католицтво), уклав союз зі Священною Римською імперією;
Болеслав І Хоробрий (992—1025 рр.): завершив об’єднання польських земель, посилив позиції християнської церкви, прийняв титул короля Польщі, втручався у справи Чехії, Німеччини, Київської Русі;
Болеслав ІІІ: поділив країну між синами, що стало початком феодальної роздробленості;
Владислав І Локетек (1306—1333 рр.): повторне об’єднання польських земель;
Казимир ІІІ (1333—1370 рр.): здійснення реформ для зміцнення держави (поділ країни на воєводства, запровадження єдиної грошової одиниці, видання збірки законів тощо);
слабка королівська влада;
сильний вплив магнатів та шляхти (середні та дрібні феодали);
влада належала сейму, де кожен мав право «вето»;
1385 р. — Кревська унія.
IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗНАНЬ
Робота з підручником
Учні за допомогою підручника розпочинають складання порівняльної таблиці про слов’янські держави в часи Середньовіччя.
Зразок таблиці
Критерії для порівняння
Чехія
Угорщина
Литва
Польща

Час виникнення
Правителі
Місце розташування
Важливі події

Завдання
Визначте, які з перелічених особистостей були правителями Польщі, а які — Великого князівства Литовського.
1) Мешко І, 2) Казимир ІІІ, 3) Болеслав ІІІ, 4) Владислав І Локетек, 5) Гедимін, 6) Ольгерд, 7) Міндовг.
Відповідь: Польща — 1, 2, 3, 4; Велике князівство Литовське — 5, 6, 7.
Робота з документом
 Прочитайте уривки із джерела та дайте відповіді на запитання.
ІЗ ПРОПОВІДЕЙ ЯНА ГУСА
…Клір не вчить, а псує народ своїм розбещенням, пов’язаним із багатством. Так, треба відняти в нього багатство! Наступники Христа повинні бути бідними, як апостоли. А вони, навпаки, тільки про те й думають, як би збільшити свої багатства...
…Забери в собак кістку — вони припинять гризтися: забери майно в церкви — не знайдеш для неї попа.
…Чехи у Королівстві Чеському за законом… і за вимогою природи повинні бути першими в посадах, так само як французи у Франції і німці у своїх землях…
Запитання
1) Проти кого були спрямовані проповіді Яна Гуса?
2) До кого звертався Ян Гус?
3) Який вплив мали проповіді Яна Гуса?
Робота з контурною картою
Позначте на відповідній контурній карті:
1) кордони Чехії;
2) місто Прагу;
3) територію Угорщини та Польщі в періоди їх найбільшого розквіту.
V. ПІДСУМКИ УРОКУ
Вибіркова перевірка виконання завдань, аналіз типових помилок.
Основні висновки
Слов’яни відіграли велику роль у формуванні нової середньовічної європейської цивілізації.
Слов’янські держави (Болгарія, Чехія, Польща, Угорщина та Велике князівство Литовське) мали великий вплив на Європу, її політику, економіку та культуру.
Події в Чехії (гуситські війни) стали початком великого процесу, який дістав назву Реформації.
Відповідь на проблемне питання
Усі верстви населення Чехії поєднувала боротьба проти засилля німців та намагання реформувати церкву.
VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1. Підручник: 1, § 17; 2, § 17; 3, тема 4. § 1.
2. Продовжте складання порівняльної таблиці про слов’янські держави в часи Середньовіччя.

Категорія: Всесвітня історія 7 клас | Додав: uthitel (16.02.2014)
Переглядів: 5631 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: