Урок № 22 Країни басейну Середземномор’я - Всесвітня історія 7 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Всесвітня історія 7 клас

Урок № 22 Країни басейну Середземномор’я

Урок № 22

Країни басейну Середземномор’я

Мета: сформувати уявлення учнів про розвиток країн середземноморського басейну; створити умови для розуміння причин Реконкісти; розглянути перебіг подій розвитку країн басейну Середземномор’я; установити зв’язок між розвитком країн басейну Середземномор’я та виникненням парламентів; охарактеризувати позицію папства; розвивати вміння порівнювати країни басейну Середземномор’я та висловлювати власну думку щодо Реконкісти й становища євреїв і маврів.

Обладнання: підручник, карта світу, Європи, Апеннінського півострова в часи Середньовіччя, контурні карти, роздавальний матеріал.

Тип уроку: комбінований.

Основні поняття та назви: комуни, Венеція, Генуя, дож, гвельфи, гібеліни, Папська область, Ватикан, «Сицилійська вечерня», Неаполітанське королівство, маври, Кордовський халіфат, Реконкіста, «Пісня про мого Сіда», кортеси.

Основні дати та події: 1479 р. — виникнення Іспанського королівства, 1492 р. — припинення Реконкісти, 1502 р. — указ про хрещення маврів та євреїв.

Історичні постаті: Лоренцо Пишний (Медічі), Кола ді Рієнцо, Фрідріх ІІ, Карл Анжуйський, Ізабелла, Фердинанд.

Очікувані результати: учні навчаться: називати хронологічні межі Реконкісти, дату становлення Іспанського королівства; показувати на карті кордони країн басейну Середземномор’я; застосовувати й пояснювати на прикладах основні поняття та терміни; характеризувати позицію папства; порівнювати країни басейну Середземномор’я та висловлювати власне судження щодо Реконкісти та становища євреїв і маврів.

I.       Організаційний момент

II.     Актуалізація опорних знань і вмінь

Перевірка домашнього завдання

Двоє-троє учнів презентують підготовлені тестові завдання, решта учнів виконують їх.

Історичний диктант

Визначте, чи правильні твердження.

1.   Першим німецьким королем було проголошено герцога Саксонського. (Так)

2.   Фрідріх І став першим імператором Священної Римської імперії. (Так)

3.   Німецькі феодали постійно боролися з набігами скіфів. (Ні)

4.   Вислів «піти до Каносси» пов’язаний із Григорієм VІІ та Генріхом ІV.          (Так)

5.   Колонізація в німецьких землях дістала назву «наступ на Схід». (Так)

6.   Орден мечоносців та Тевтонський орден об’єдналися в Лівонський орден. (Так)

7.   У битві на Чудському озері німецькі рицарі зазнали поразки. (Так)

8.   У Грюнвальдській битві німецькі рицарі здобули повну перемогу. (Ні)

9.   Рейхстаг — збори представників від станів у князівствах. (Так)

10. Швейцарський союз — це конфедерація. (Так)

III.   Вивчення нового матеріалу

План вивчення нового матеріалу

1.   Італійські міські республіки.

2.   Папська область.

3.   Південна Італія та Сицилія.

4.   Арабська Іспанія.

5.   Реконкіста.

6.   Утворення Іспанського королівства.

Проблемне питання

Чому республіканський устрій, установлений у середині ХІІ ст. в Римі, не закріпився в країні?

Варіант 1

Розповідь учителя

1.   Італійські міські республіки

Апеннінський півострів мав велике значення для Римської імперії. Навіть після загибелі Західної Римської імперії за Італію постійно воювали, півострів переходив із рук у руки. Різні племена та держави володіли італійськими землями — лангобарди, візантійці, франки, араби, нормани, німецькі імператори. Єдиної держави на Апеннінському півострові не існувало, країна складалася з численних незалежних герцогств, графств, маркізатів і єпископств.

В Італії панувала політична роздробленість. Проте саме тут від ІХ ст., маючи великий античний досвід, досить швидко після Темних віків починають відроджуватися міста. Ураховуючи політичний стан, більшість великих міст Північної та Середньої Італії були незалежними. Спочатку вони існували під владою феодалів, а пізніше, від ХІ—XІІ ст., правління в містах набуває республіканських форм. Влада опиняється в руках комун, які мали власне самоврядування, а очолювали їх обрані консули (як правило, вони призначалися на рік). Закони приймали загальні збори городян.

Невдовзі міста-комуни поширюють власний вплив на прилеглі сільські території. Між містами виникають конфлікти, які часто навіть переростають у військові дії. Наймогутнішими містами-державами того часу були Флоренція, Венеція і Генуя. Міста мали власні закони та війська, карбували свою монету та збирали мито.

Поступово республіканське правління зникало, залишалися тільки його форми. Так, у Венеції панувало вузьке коло знаті. Республіку очолював дож, якого обирали довічно, проте його влада була обмеженою. Вищим законодавчим і контролюючим органом держави була Велика рада. Уся влада зосереджувалася у вузькому колі найбагатших родин, прізвища яких були записані у спеціальній «Золотій книзі».

Флоренція також була республікою, уся влада в якій належала сеньйорії. До неї обиралося по одному представникові від семи старших цехів і по два представники від усіх 14 молодших цехів. На чолі сеньйорії стояв гонфалоньєр. Від кінця XIV ст. найбільшого впливу в місті досягла родина Медічі, найвідомішим із яких був Лоренцо Медічі.

Із поширенням влади імператорів Священної Римської імперії і на Італію, у ХІІ—XІІІ ст. у містах-комунах населення поділилося на групи відповідно до свого ставлення до німецьких імператорів: гвельфи — підтримували пап у боротьбі з німецькими імператорами (Флоренція) та гібеліни — підтримували німецьких імператорів (Піза, Лукка). Протистояння між гвельфами та гібелінами тривало близько двох століть, проте воно мало здебільшого економічне підґрунтя. Опорою гвельфів переважно були купці, ремісники, банкіри, які виступали за розвиток торгівлі й республіканський устрій, а гібелінів — феодали, прихильники земельної власності та монархії.

Від кінця ХІV — початку ХV ст. в більшості міст-комун виникає монархічне правління або владу перебирають найзаможніші родини.

2.   Папська область

Держава римських пап, або Папська область, виникла в результаті подарунка Піпіна Короткого у VІІІ ст. Папі Стефану ІІ. Географічно Папська область була розташована посередині Апеннінського півострова, поділяючи Італію на дві частини.

У Папській області Папа Римський був не тільки духовним владикою, а й світським володарем. Проте після втрати франками в ІХ ст. контролю над Італією влада пап римських також поступово ослабла. Ситуація змінилася, коли Папою став Інокентій ІІІ, за часів понтифікату якого Папська область зміцнилася й розширилася.

Після того як Папа Римський Іоанн ІІ коронував Оттона І як імператора, а вже імператор Оттон І видав Римському Папі документ, який підтверджував його права на володіння Папською областю, суперечки між імператорами та папами римськими тільки збільшувалися. Генріх ІV та Фрідріх І Барбаросса, Генріх VІ та Фрідріх ІІ й інші імператори не лише виступали за право на повну владу, а й направляли армії до Риму, що не могло не позначитися на Папській області.

Папською владою були незадоволені й жителі Середньої Італії, особливо міста Риму, які неодноразово намагалися змінити владу. У 1143 р. торговці й ремісники спробували створити в Римі комуну. Була проголошена республіка, на чолі якої став Арнольд Брешіанський. Але за сприяння Фрідріха І Барбаросси республіка була знищена в 1155 р.

У 1317 р. відбулося ще одне повстання, яке очолив Кола ді Рієнцо, проте наприкінці 1347 р. римська знать зуміла повернути собі владу в місті.

«Авіньйонський полон» привів до розпаду Папської області на невеликі феодальні володіння, які папам довелося збирати після повернення до Риму.

Кризи в церкві також позначилися на житті Папської області. Поступово влада пап зменшувалася, і в ХV ст. Папська область перетворилася на звичайну феодальну державу, яка разом із тим дуже перешкоджала об’єднанню Італії.

3.   Південна Італія та Сицилія

Сицилія та Північна Італія мали вигідне місце розташування, впливаючи на торгівлю Середземномор’я. Після занепаду Західної Римської імперії згодом ця територія була захоплена візантійцями, які найдовше контролювали ці землі. Звідси їх витіснили араби, яких, у свою чергу, вигнали нормани.

У 1130 р. нормандський король об’єднав Південь Італії та Сицилію в єдине Сицилійське королівство зі столицею в місті Палермо. На відміну від інших італійських земель, у Південній Італії та Сицилії була сильна монархічна влада. Хоча Сицилійське королівство і вважалося підданим Папи Римського, проте фактично це була незалежна держава, у якій панувало віротерпіння та проживали люди різних народів.

У 1189—1268 рр. сицилійською короною володіли німецькі імператори з династії Штауфенів. За часів правління Фрідріха ІІ (1212—1250 рр.) королівство досягло найвищого ступеня централізації та процвітання. Імператор наказав знищити феодальні замки, затвердив єдину систему адміністративного правління. У 1231 р. була прийнята Конституція Сицилійського королівства, яка надавала певні права різним верствам населення. Усе королівство стало поділятися на дев’ять провінцій, у яких запроваджувалися станово-представницькі збори з представників духовенства, феодалів і міщан. У країні вводилася єдина система судочинства. У 1224 р. в Неаполі був відкритий перший державний університет.

Проте постійні війни Фрідріха ІІ привели державу до занепаду, і в 1268 р. Сицилійське королівство потрапляє під владу Карла Анжуйського, проте становище в країні стає ще гіршим.

Свавілля й уседозволеність французів, а також зростання податків спричинили в 1282 р. спалах великого повстання проти Анжуйської династії, що відоме під назвою «Сицилійська вечерня» і у результаті якого Сицилійське королівство розпалося на частини. Острів Сицилія увійшов до складу Арагонського королівства (Піренеї), а в Південній Італії виникає Неаполітанське королівство, яке залишилося анжуйським володінням (проте в 1442 р. й воно перейшло до Арагону).

4.   Арабська Іспанія

Європейці називали арабів і берберів маврами на честь провінції Мавританії в Північній Африці, звідки вони й переправилися до Піренейського півострова. У VІІ—VІІІ ст. араби завоювали більшу частину півострова, розбивши у 711 р. вестготську армію. Спроба подальшого просування була припинена франками в битві при Пуатьє в 732 р.

На території Піренейського півострова виникла арабська держава аль-Андалус, що входила до складу Арабського халіфату. Але після захоплення влади в Арабському халіфаті Аббасидами, один з останніх Омейядів Абдаррахман заснував на землях Піренейського півострова Кордовський емірат, який став незалежним від халіфату. А в 929 р. було проголошено про виникнення Кордовського халіфату. Проте існування єдиної арабської держави на Піренеях не тривало довго, міжусобиці привели до розпаду в 1031 р. Кордовського халіфату на емірати, які, у свою чергу, також розпадалися на частини. Серед феодального розладу в 1238 р. султан Мухаммед-Абу-Абдалла-аль-Хамар засновує Гранадський емірат.

У культурі арабської Іспанії поєднувалися риси арабської та європейської культури. Араби принесли передові для того часу досягнення в господарство Піренеїв: будувалися зрошувальні системи, вирощувалися нові культури (рис, бавовна, цукрова тростина, лимони, апельсини тощо), почалося активне розведення овець. Відбувається піднесення культури та ремесла, розвивається торгівля з країнами Сходу, Візантією, Францією та Італією. Місто Кордова — столиця халіфату — в XI ст. була найбільшим містом Європи. Там проживало близько 500 тис. жителів, було 113 тис. будинків, 3 тис. мечетей, 80 шкіл, 300 терм (лазень).

Для арабської Іспанії була характерна толерантність — мирне проживання багатьох народів: арабів, євреїв, берберів, вестготів, хоча в певні періоди й відбувалася насильна ісламізація, що і стало однією з причин Реконкісти.

5.   Реконкіста

Боротьба за звільнення Іспанії від маврів розпочалася майже одразу після її поневолення. Відвоювання християнськими феодалами (іспанськими, каталонськими, арагонськими, португальськими) території арабських еміратів Піренейського півострова дістало назву Реконкіста (від ісп. — відвоювання) і тривало понад 700 років.

Початком Реконкісти вважаються християнські заворушення проти влади мусульман в Астурії у 718 р., коли астурійські вожді та представники вестготської знаті об’єднуються на чолі з Пелайо та створюють Астурійське королівство. Реконкіста не була періодом постійних війн, навпаки — це час війн та спільного існування. Відвоювання земель в арабів відбувалося кількома хвилями: християни наступали, захоплюючи території, та відходили назад під ударами арабів і берберів. Під час цих подій утворювалися та зникали як європейські, так і арабські держави на Піренейському півострові. У 1035 р. були створені незалежні королівства Арагон та Кастилія, а в 1095 р. виникає графство Португалія, у Піренейських горах створюється королівство Наварра.

Врешті-решт у ХІІІ ст. після битви при Лас-Навасі (1212 р.), коли об’єднані кастильсько-леонські, наваррські, арагонські та португальські війська розбили мусульманську армію, араби були витіснені з півострова й у них залишився тільки Гранадськимй емірат. Два століття європейці ворогували між собою на півострові, і тільки наприкінці ХV ст., у 1492 р., іспанці захопили Гранаду. Реконкісту було завершено.

Про події Реконкісти розповідає іспанський епічний твір «Пісня про мого Сіда».

Додатковий матеріал

«Пісня про мого Сіда»

«Пісня про мого Сіда» — пам’ятка іспанської літератури, анонімний героїчний епос, у якому розповідається про пригоди Сіда, борця проти маврів і захисника народних інтересів. Події твору відбуваються в часи Реконкісти.

В основу циклу легенд про Сіда покладено історію життя кастильського полководця, дворянина, героя Реконкісти Родріго Діаса де Бівара (1040—1099 рр.), якого прозвали за хоробрість Кампеадором («бійцем»). Крім «Пісні про мого Сіда», до циклу входять поеми «Родріго», «Охада Самори» та серія романів.

Саме прізвисько «Сід» походить від арабського слова, що означає «пан». Реальний, історичний Сід належав до вищої кастильської знаті. Після смерті короля Фердинанда І між його спадкоємцями розгорнулася боротьба за престол, у якій Сід став на бік старшого сина померлого монарха — короля Кастилії Санчо ІІ.

Після смерті Санчо ІІ в 1064 р. до влади прийшов його рідний брат Альфонсо VІ, який вигнав Родріго з королівства. Протягом кількох років Сід зі своєю дружиною служив то християнським, то мусульманським володарям Іспанії, двічі мирився з Альфонсо VІ, але лише на короткий час. Нарешті в 1094 р. він захопив Валенсію, підпорядкував собі низку інших мусульманських міст та остаточно примирився з Альфонсо VІ.

Усі роки свого правління у Валенсії Родріго провів у постійних війнах із маврами. Він помер у своїх володіннях у 1099 р., залишивши після себе двох дочок. Старша з них — Христина — вийшла заміж за Раміро, інфанта Наваррського, а молодша — Марія — за Рамона, графа Барселонського.

6.   Утворення Іспанського королівства

Під час Реконкісти на визволених землях утворилися християнські держави — Кастилія, Арагон, Валенсія, Каталонія, Наварра, Португалія, які ворогували між собою. У середині ХV ст. Арагонське королівство переживало період розквіту — приєднання Сицилії, Сардинії, Неаполітанського королівства.

У ХІІ—XІІІ ст. у процесі створення держав на Піренейському півострові виникають станово-представницькі органи — кортеси, до складу яких входили великі феодали, дворяни, духовенство, городяни, заможні селяни. Вони видавали закони, контролювали витрати, але з виникненням Іспанського королівства роль кортесів зменшується.

У 1469 р. спадкоємець арагонського престолу Фердинанд узяв шлюб з Ізабеллою, принцесою Кастилії. А 1479 р., коли Фердинанд отримав корону Арагону, став роком об’єднання двох королівств у єдину Іспанію. Фердинанд та Ізабелла зробили все, щоб зібрати докупи іспанські землі — у 1492 р. була приєднана Гранада, у 1512 р. — Наварра. Проте спроба приєднати Португалію виявилася невдалою.

Фердинанд та Ізабелла були фанатичними християнами і прагнули, щоб усі жителі Іспанії будь-що належали до однієї віри. У 1478 р. виникає спеціальний церковний суд — інквізиція, яка мала охороняти чистоту християнської віри, і почалися переслідування всіх іновірців. У 1492 р. правителі Іспанії видають указ, за яким усі євреї були зобов’язані або охреститися, або залишити Іспанію, унаслідок чого сотні тисяч євреїв виїхали з Піренеїв. А в 1502 р., порушуючи всі обіцянки та договори, з Іспанії було вигнано маврів. Втрата великої частини населення в Іспанії в подальшому привела до кризи держави.

Варіант 2

Робота з підручником (робота в групах)

Опрацюйте матеріал підручника та складіть розповідь за одним із питань: італійські міста-держави (І група), Папська область (ІІ група), Південна Італія та Сицилія (ІІІ група), арабська Іспанія (IV група), Реконкіста (V група), Іспанське королівство (VI група).

(Після підготовки представники груп презентують результати роботи, решта учнів складають короткий конспект за розповідями.)

Зразок відповіді

Італійські міста-держави

ІХ ст. — відродження міського життя;

ХІ—XІІ ст. — італійські міста були комунами;

комуни мали власне самоврядування, їх очолювали обрані консули;

закони видавала Велика Рада, за необхідності скликали збори всіх громадян;

боротьба між містами, часто озброєна;

наймогутнішими містами-державами були Флоренція, Венеція і Генуя;

у Венеції та Генуї влада належала дожу (обирався довічно);

у Флоренції на чолі міста стояла виборна рада — сеньйорія, головою якої був гонфалоньєр;

міста-комуни — республіки;

села також мали комуни, але були підпорядковані містам;

від кінця XIV ст. Флоренція опинилася під владою родини банкірів Медічі, найвідомішим представником якої був Лоренцо Медічі;

ХІІ—XІІІ ст. — об’єднання городян у дві групи: гвельфи — підтримували пап у боротьбі з німецькими імператорами (Флоренція), та гібеліни — підтримували німецьких імператорів (Піза, Лукка);

кінець ХІV — початок ХV ст. — у більшості міст-комун виникає монархічне правління або владу перебирають найзаможніші родини.

Папська область

Займала частину Середньої Італії зі столицею в місті Рим;

володіння пап римських в Італії — Папська область — постало в результаті подарунка Піпіна Короткого Папі Стефану ІІ (VІІІ ст.);

середина ХІІ — у Римі проголошено республіку, але імператор Фрідріх І Барбаросса повернув Папі владу, ліквідувавши республіку;

початок ХІV ст. — «Авіньйонський полон» (резиденція римських пап була перенесена до міста Авіньйон) — у Римі створена республіка, замки феодалів знищені, місто починає занепадати;

1347 р. — повстання пополанів (торговці та ремісники) на чолі з Кола ді Рієнцо (було придушено);

Папська область заважала об’єднанню Італії в одну державу;

була економічно слабо розвиненою, із найтяжчою системою експлуатації селян і міських жителів.

Південна Італія та Сицилія

ХІ ст. — захоплення земель норманами, які утворили єдине сицилійське королівство;

столиця — місто Палермо;

сильна монархічна влада;

1189—1268 рр. — сицилійською короною володіли німецькі імператори з династії Штауфенів;

за часів правління Фрідріха ІІ (1212—1250 рр.) королівство досягло найвищого ступеня централізації та процвітання;

1268 р. — Сицилійське королівство потрапляє під владу Карла Анжуйського;

1282 р. — «Сицилійська вечерня» — велике повстання проти Анжуйської династії, у результаті якого Сицилійське королівство розпалося на частини: острів Сицилія увійшов до складу Арагонського королівства (Піренеї), а в Південній Італії виникає Неаполітанське королівство, що залишилося анжуйським володінням (проте в 1442 р. й воно перейшло до Арагону).

Арабська Іспанія

711 р. — Піренеї підкорені арабами;

929 р. — виникнення Кордовського халіфату;

1031 р. — розпад Кордовського халіфату на емірати;

1238 р. — виникнення Гранадського емірату;

поєднання рис арабської та європейської культури в Іспанії;

будівництво зрошувальних систем, вирощування нових культур, розвиток вівчарства;

піднесення культури та ремесла;

Кордова — столиця халіфату — в XI ст. була найбільшим містом Європи, де проживало близько 500 тис. жителів, було 113 тис. будинків, 3 тис. мечетей, 80 шкіл, 300 терм (лазень);

толерантність — мирне проживання багатьох народів: арабів, євреїв, берберів, вестготів.

Реконкіста

Реконкіста: від ісп. — відвоювання;

боротьба за звільнення Іспанії від маврів розпочалася майже одразу після її поневолення;

718 р. — початок Реконкісти (перемога іспанців на чолі з Пелайо й утворення Астурійського королівства);

1035 р. — створення незалежних королівств Арагону та Кастилії;

1095 р. — створення графства Португалія, королівства Наварри;

1212 р. — поразка маврів при Лас-Навасі, визволення більшої частини Іспанії;

1492 р. — захоплення іспанцями Гранади, завершення Реконкісти;

«Пісня про мого Сіда» — іспанський епічний твір про Реконкісту.

Іспанське королівство

На Піренейському півострові існували держави: Кастилія, Арагон, Валенсія, Каталонія, Наварра, Португалія;

між державами точилися суперечки;

Арагонське королівство переживало період розквіту — приєднання Сицилії, Сардинії, Неаполітанського королівства;

ХІІ—XІІІ ст. — виникнення кортесів — станово-представницьких органів влади (проте з виникненням Іспанського королівства їхня роль зменшується);

1469 р. — шлюб між Фердинандом (Арагон) та Ізабеллою (Кастилія) — виникнення Іспанського королівства;

1492 р. — приєднання Гранади;

1512 р. — приєднання Наварри;

невдала спроба приєднати Португалію;

виникнення спеціального церковного суду — інквізиції;

релігійне переслідування маврів та євреїв;

виїзд великої частини населення з Іспанії в подальшому призвів до кризи держави.

IV.    Узагальнення та систематизація знань

Робота з підручником

За допомогою підручника заповніть таблицю, порівнявши країни басейну Середземномор’я.

Зразок таблиці

Критерії
для порівняння

 

Міста-комуни

 

Папська
область

 

Сицилійське королівство

 

Кордовський халіфат

 

Іспанія

 

Місце розташування

 

 

 

 

 

 

Форми правління

 

 

 

 

 

 

Важливі події

 

 

 

 

 

 

 

Робота з контурною картою

Позначте на відповідній контурній карті:

1)  міста-комуни Італії;

2)  Папську область;

3)  Сицилійське королівство.

Робота з документами

1.   Прочитайте уривок із «Загальної хроніки Іспанії», яка виникла за часів Альфонсо Х Мудрого, та дайте відповіді на запитання.

Про захоплення Толедо

Цього (1085) року зібрав король Альфонсо велике військо... і пішов на Толедо, як це бувало раніше, і почав облогу міста. Маври добре укріпили Толедо, і було обнесене місто мурами, і надійно захищала його річка Тахо. Але скупчилося в Толедо безліч люду, і вичерпалися припаси, і змушені були маври здати його королю Альфонсо...

І звернулися маври до короля з проханням, щоб дозволив їм залишитися в місті, і щоб зберегли вони свої будинки і майно, і все те, чим вони володіють. І король дон Альфонсо дозволив їм жити..., і наказав він, щоб сплачували маври ті самі податки, які стягували з них мавританські королі, і, крім того, оголосив він, що головна мечеть має довічно належати маврам...

Крім цього, оселилися в Толедо люди, які сповідували християнську віру, і осіли вони тут надійно, і було їх стільки, що кількістю перевищували вони колишнє населення міста.

Запитання

1)  Про які події йдеться в уривку із джерела?

2)  Чому король Альфонсо пішов на поступки маврам?

2.   Прочитайте уривок із «Загальної хроніки Іспанії», яка виникла за часів Альфонсо Х Мудрого, та дайте відповіді на запитання.

Про битву при Лас-Навасі (1212 р.)

Благородний король дон Альфонсо наказав своїм писцям і чиновникам перелічити всіх хрестоносців, що прийшли з інших країн, щоб знати, скільки серед них рицарів, а скільки піхотинців... Серед тих, хто прийшов з Іспанії, було рицарів 10 000 і піхоти близько 100 000...

Із міст королівства Кастилія прийшли до благородного короля дона Альфонсо багато добрих людей. Із великих міст та укріплених замків прибули численні загони, гарно споряджені...

Благородний король дон Альфонсо спочатку зібрав ідальго і простих людей, своїх співвітчизників і весь свій королівський двір і сказав їм: «Друзі мої, ви мої співвітчизники і васали... Дивіться, друзі мої, якщо є серед вас такі, хто потребує коня та не має його, у кого немає зброї або грошей, або є потреба ще в чомусь, прийдіть до мене та попросіть, я все виконаю для кожного». І як він сказав, так усе й виконав, — і дав коней, зброю, гроші та навіть дав рицарські звання тим, хто його не мав, але був гідний...

Запитання

1)  Із ким билися воїни дона Альфонсо?

2)  Чому до Іспанії прибули рицарі з інших країн?

V.      Підсумки уроку

Вибіркова перевірка виконання завдань, аналіз типових помилок.

Основні висновки

Протягом століть Італія пройшла через багато подій, але в Середні віки єдиної держави на Апеннінському півострові так і не виникло. Не останню роль у цьому відіграла католицька церква та держава пап римських — Папська область.

На Піренейському півострові християнська релігія стала стрижнем утворення єдиної держави Іспанії, яка виникала в процесі Реконкісти. Разом із тим дії фанатичних віруючих призвели до загибелі тисяч людей, а вигнання євреїв і маврів з Іспанії підірвало її могутність.

Відповідь на проблемне питання

Нестабільна обстановка в Італії, постійні війни та повстання, феодалізм не створили умов для існування республіканського ладу в державі.

VI.    Домашнє завдання

1.   Підручник: 1, § 14; 2, § 16; 3, тема 3. § 7.

2.   Творче завдання. Напишіть доповідь про наслідки вигнання з Іспанії маврів і євреїв.

Категорія: Всесвітня історія 7 клас | Додав: uthitel (20.01.2014)
Переглядів: 3697 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: