Урок № 11 Релігія та церква в середньовічній Європі в XIV—XV ст. - Всесвітня історія 7 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Всесвітня історія 7 клас

Урок № 11 Релігія та церква в середньовічній Європі в XIV—XV ст.
Урок № 11
Релігія та церква в середньовічній Європі в XIV—XV ст.
Мета: сформувати уявлення учнів про християнську церкву в XIV—XV ст.; створити умови для розуміння причин хрестових походів та їх наслідків; розглянути Перший хрестовий похід; установити зв’язок між церковною та державною владою; охарактеризувати католицькі чернечі ордени; розвивати вміння порівнювати християнську церкву в Ранньому, Середньому та Пізньому Середньовіччі та висловлювати власну думку щодо хрестових походів.
Обладнання: карта світу, Європи, Азії, атлас, роздавальний матеріал, контурні карти.
Тип уроку: комбінований.
Основні поняття та назви: хрестові походи, Єрусалим, хрестоносці, держави хрестоносців, орден, магістр, Бенедиктинський орден, Домініканський орден, Орден тамплієрів, Орден госпітальєрів, симонія, індульгенція, єресь, катари, альбігойці, інквізиція.
Основні дати та події: 1096—1099 рр. — Перший хрестовий похід, 1270 р. — Восьмий хрестовий похід, 1209—1229 рр. — Альбігойські війни, 1309—1378 рр. — Авіньйонський полон Пап.
Історичні постаті: Григорій VII, Урбан ІІ, Фрідріх І Барбаросса, Річард І Левове Серце, Інокентій ІІІ, Томас Торквемада.
Очікувані результати: учні навчаться: називати хронологічні межі хрестових походів; описувати Перший хрестовий похід; наводити приклади могутності папської влади у ХІІ—ХІІІ ст. та середньовічних єресей; показувати на карті напрями хрестових походів, територію держав хрестоносців; застосовувати й пояснювати на прикладах основні поняття та терміни; характеризувати католицькі чернечі ордени; порівнювати християнську церкву в Ранньому, Середньому й Пізньому Середньовіччі та висловлювати власну думку щодо хрестових походів.
I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ
Перевірка творчого домашнього завдання
Двоє-троє учнів презентують складені кросворди, решта учнів розв’язує їх.
Фронтальне опитування
1. Як проходили процеси християнізації Європи?
2. Які зміни відбулися в християнській церкві у V—ХІ ст.?
3. Що вам відомо про папську державу?
4. Чому король франків Піпін Короткий подарував землі Папі Римському?
5. Яку роль відігравала християнська церква в житті суспільства?
6. Із якою метою з’явився документ, відомий як «Константинів дар»?
7. Чому відбувся церковний розкол у 1054 р.?
8. Як ставилися християни до інших релігій?
9. Чому християнська релігія стала панівною в Європі?
III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
П
Проблемне питання
Чому хрестові походи були організовані саме католицькою церквою?
1. Хрестові походи
1) Передумови, учасники, причини та привід до хрестових походів
Варіант 1
Розповідь учителя
У Клермоні в 1055 р. Папа Римський Урбан ІІ на церковному соборі вперше закликав до хрестового походу. Так розпочалася велика епоха, яка змінила не тільки Європу, а й усю історію людства. Це були 200 років, які перевернули світ.
ПЕРЕДУМОВИ ХРЕСТОВИХ ПОХОДІВ
Наприкінці ХІ ст. в Європі склалася парадоксальна ситуація. Після поділу імперії Каролінгів та охрещення войовничих угорців і вікінгів настала відносна стабільність. Проте за попередні кілька століть у Європі сформувався цілий клас воїнів, яким тепер, коли кордонам держав уже не загрожувала серйозна небезпека ззовні, нічого не залишалося, окрім як пригноблювати селянство, влаштовувати усобиці та конфліктувати одне з одним. Крім того, система майорату (спадок отримував тільки старший син) привела до того, що безземельні рицарі самостійно шукали собі засоби для існування, однак вони вміли тільки воювати.
У цей час у Європі склалися відносно стабільні державні відносини, внутрішня колонізація майже вичерпала себе, і виникає проблема з вільними територіями.
Католицька церква в ті часи мала великий вплив на європейські справи та була дуже амбіційною. Разом із тим уже назрівала певна криза в релігійному житті.
Протягом семи років практично всі європейські країни потерпали від голоду, поширювалася епідемія чуми та інших хвороб, до того ж кілька років у Європі були дуже суворі зими, а напровесні її затоплювали повені.
Усі ці події привели до того, що люди почали чекати на кінець світу. Багато з них були готові спокутувати гріхи через паломництво до Святої Землі або отримати спасіння іншими благочестивими справами. У цей час і зароджується ідея спасіння Гробу Господнього від невірних.
УЧАСНИКИ ТА ПРИЧИНИ ХРЕСТОВИХ ПОХОДІВ
У хрестових походах узяли участь представники всіх верств населення Європи: великі та середні феодали, дрібні рицарі, селяни та міська біднота, ремісники та торговці, а також представники католицької церкви, і в кожної з них були власні причини цього.
Імператори, королі, князі, графи, герцоги та інші великі світські феодали вбачали у хрестових походах можливість збагатитися, розширити свої володіння або отримати нові, збільшити кількість підданих, очолити новоутворені держави, а також дістати спокуту через звільнення Гробу Господнього.
Середні та дрібні феодали — рицарі, особливо ті, які не мали права на земельні володіння в Європі, намагалися в хрестових походах отримати землі, збагатитися та досягнути спасіння через визволення Святої Землі.
Купці та ремісники вважали, що під час хрестових походів зможуть збагатитися за рахунок відкриття нових торговельних шляхів та ринків збиту, отримати спокуту гріхів шляхом визволення Святої Землі.
Селяни, міська біднота, дрібні ремісники намагалися під час хрестових походів здобути свободу, багатство, мати власну землю чи справу, визволити Гроб Господній.
Католицька церква розглядала хрестові походи як поширення свого впливу на Схід, розраховувала на перемогу в боротьбі з православною церквою та звільнення Святої Землі. Крім того розглядалися й питання збільшення прибутків.
ПРИВІД ДО ХРЕСТОВИХ ПОХОДІВ
Приводом до хрестових походів стала зміна ситуації на Сході. Щороку тисячі прочан пішки відвідували Святі місця в Палестині (Свята Земля). Завоювання арабами цієї території не змінило ситуації, потік прочан до Єрусалима не припинявся, мусульмани доброзичливо ставилися до людей, які відвідували Святу Землю.
Проте наприкінці ХІ ст. на ці землі вторглися турки-сельджуки, які не тільки чинили перешкоди прочанам, але й переслідували християнські общини. Крім того, у цей час до європейських володарів і Папи Римського звернувся по допомогу візантійський імператор Олексій І Комнін. Усе це привело до доленосного виступу Папи Римського Урабана ІІ у Клермоні, що й спричинило початок хрестових походів.
Метод «Мозковий штурм»
Визначте групи населення, які брали участь у хрестових походах.
Зразок відповіді
Групи населення, які брали участь у хрестових походах:
великі феодали;
середні та дрібні рицарі;
біднота;
торговці;
представники католицької церкви.
Варіант 2
Робота з підручником (робота в групах)
За допомогою підручника визначте склад учасників хрестових походів та причини їхньої участі в них: великі світські феодали (І група), середні та дрібні феодали (ІІ група), біднота (ІІІ група), торговці (IV група), католицька церква (V група). Результати роботи подайте у вигляді таблиці.

2) Перебіг хрестових походів
Варіант 1
Розповідь учителя
ПЕРШИЙ ХРЕСТОВИЙ ПОХІД
Навесні 1096 р., не дочекавшись рицарів, у похід рушили загони селян Франції, Німеччини й Італії. Проте вони були погано озброєні й недосвідчені у військовій справі, і в першому ж бою під столицею Нікейського султанату їхню армію майже повністю знищили турки — лише десята частина війська змогла врятуватися втечею.
Восени 1096 р. до Константинополя почали прибувати добре озброєні рицарські ополчення. Одним із перших вийшов загін Готфріда Бульйонського. Вони йшли «шляхом пілігримів». Потім рушило військо південнофранцузьких феодалів на чолі з Раймондом Тулузьким, у ньому перебував і папський легат. Також було військо південноіталійських норманів Боемунда Тарентського.
Імператор Візантії на шляхах проходження військ виставив охорону та з допомогою підкупу й обіцянок домігся в організаторів походу гарантій, що Візантії будуть повернені всі захоплені турками території.
Навесні 1097 р. рицарі взяли Нікею. Проте далі похід ускладнювався, легка турецька кіннота завдавала ударів по флангах та із засідок.
У 1098 р. хрестоносці захопили Едессу в Месопотамії. Тут було створене графство Едесське, яке дісталося Болдуїну Фландрському. Рицарі обложили Антіохію та завдяки зраді одного з начальників фортів змогли взяти її. Почалися розправи над мусульманами та пограбування. Урешті-решт місто дісталося Боемунду Тарентському, який став князем Антіохійським.
У 1099 р. був розпочатий похід у Палестину до Єрусалима і після облоги та штурму місто було взяте. Хрестоносці безжально вбивали мусульман, грабунки чергувалися з молебнями. Невдовзі хрестоносці завоювали майже все східне узбережжя Середземного моря з містами Акра, Триполі, Тир. При взятті цих міст із моря допомагали венеціанці, генуезці та пізанці. Так завершився Перший хрестовий похід. Усі, хто залишився живий, отримали щедру винагороду — землі, а деяким селянам було пожалуване рицарство. Дуже виграли від хрестового походу італійські міста: тепер їм належала левантійська торгівля.
У результаті захоплення більшої частини узбережжя Східного Середземномор’я утворилося чотири держави хрестоносців: Єрусалимське королівство, графство Триполі, князівство Антіохійське та графство Едесське.
ДРУГИЙ ХРЕСТОВИЙ ПОХІД
У 1144 р. мосульський султан відвоював Едессу, що стало приводом для Другого хрестового походу (1147—1149 рр.).
Король Людовік VII зібрав загін кількістю до 70 тис. осіб, його підтримав король Німеччини Конрад III. Під час просування до Святої Землі хрестоносці грабували території, які зустрічалися на їхньому шляху, нападали на місцевих жителів.
Першими до Константинополя прибули загони Конрада, й імператор Візантії поспішив перевезти їх на протилежний берег Босфору.
У першій же битві (26 жовтня 1147 р.) німецьке військо, захоплене зненацька, було розбите наголову, більшість ополчення загинула або була взята в полон, а невелика частина армії повернулися з королем до Нікеї, де Конрад став чекати на французів.
Незабаром з армією прибув Людовік VII, і похід продовжився. Оскільки шлях від Нікеї до Дорілея був укритий трупами й облитий християнською кров’ю, обидва королі прагнули позбавити військо тяжкого видовища й тому вирушили в обхід. Вибираючи цей шлях, королі сподівалися зустріти тут менше небезпек із боку мусульман, але турецькі наїзники тримали армію хрестоносців у постійній напрузі, уповільнювали шлях, грабували, убивали людей та відбирали обози. Крім того, брак їстівних запасів і фуражу змусив Людовіка кинути багато в’ючних тварин і багажу.
На початку 1148 р. обидва королі дісталися Ефесу із жалюгідними залишками війська. Звідти Конрад вирушив морським шляхом до Константинополя, а Людовік із залишками війська в березні 1148 р. прибув в Антіохію.
Із Константинополя Конрад виїхав відразу до Єрусалима, де король запропонував йому стати на чолі війська та здійснити похід проти Дамаска.
Армія Єрусалимського царства просувалася вперед із закритими очима, не потурбувавшись ознайомитися спочатку з місцевими умовами. Дамаск виявився добре укріпленим містом: мав міцні мури та значний гарнізон. Провівши досить тривалий час в облозі, християни ні з чим відступили від Дамаска. Конрад вирішив повернутися на батьківщину і на початку 1149 р. поїхав до Німеччини.
Людовік VII, що перебував в Антіохії, на початку 1149 р. переправився до південної Італії та восени 1149 р. приїхав до Франції.
Таким чином, Другий хрестовий похід був невдалим і навіть мав дуже негативні результати. Мусульмани не тільки не були ослаблені, а навпаки, завдаючи християнам однієї поразки за одною, знищуючи цілі армії хрестоносців, здобули значну впевненість у власних силах, і в них зародилися надії на знищення християнства в Малій Азії.
ТРЕТІЙ ХРЕСТОВИЙ ПОХІД
У другій половині ХІІ ст. становище на Сході змінилося. У Єгипті утворилася міцна мусульманська держава, яка підкорила Сирію та значну частину Месопотамії. На чолі її стояв султан Салах-ед-Дін (Саладін) — далекоглядний і талановитий полководець. Він завдав поразки хрестоносцям біля Тіверіадського озера й у 1187 р. завоював Єрусалим.
Це стало приводом для третього походу 1189—1191 рр., який за складом учасників виявився найбільш грандіозним. У похід вирушили німецькі рицарі під проводом Фрідріха І Барбаросси, французькі — на чолі з Філіппом ІІ Августом та англійські — під керівництвом Річарда І Левове Серце. Німців від самого початку спіткали невдачі. Фрідріх І потонув під час переправи через гірську річку і більша частина німецьких рицарів повернулася до Німеччини.
Французький та англійський королі ворогували між собою. Папа допоміг налагодити тимчасове перемир’я. Річард І прагнув затвердитися на Середземному морі та спробував захопити Сицилію, проте німецький і французький королі стали цьому на заваді. Тоді Річард узяв острів Кіпр, який став останнім оплотом хрестоносців.
Згодом почалася облога Акри, яка невдовзі була завойована. Філіпп ІІ повернувся до Франції, щоб готуватися до поновлення війни з англійцями.
Річард намагався взяти Єрусалим, але зумів домогтися лише дозволу Саладіна на відвіду-вання Єрусалима прочанами й купцями протягом трьох років.
На зворотному шляху до Англії Річард І потрапив у полон до свого противника — австрійського герцога, який згодом був змушений передати його імператору, й отримав свободу лише через півтора року за великий викуп.
Таким чином, єдиним успіхом Третього хрестового походу стало завоювання Кіпру, який був проданий тамплієрам.
ЧЕТВЕРТИЙ ХРЕСТОВИЙ ПОХІД
На папський престол вступив Інокентій ІІІ, один із найенергійніших діячів церкви. Він прагнув безмежної влади, хотів, щоб королі схилялися перед ним.
Інокентій ІІІ поставив за мету надихнути рицарів на новий хрестовий похід, згуртувати всі сили західного світу для боротьби за Схід. Для цього він наклав на всі монастирі й церкви особливий податок на проведення походу та відправив двох своїх кардиналів для підготовки походу.
Спочатку хрестовий похід планувався проти Єгипту, який володів Єрусалимом. Але венеціанці запросили велику суму для перевезення рицарів, а потім відповідно до договору з керівником походу Боніфацієм Монферратським вони спрямували флотилію з хрестоносцями до Константинополя, щоб відновити на візантійському престолі Ісаака ІІ Ангела, який незадовго до цього був скинутий своїм братом.
Після нетривалої облоги Константинополя хрестоносці взяли його та поновили на престолі Ісаака ІІ Ангела. Однак спроба зібрати потрібні кошти викликала спалах повстання в столиці, і хрестоносці не отримали всієї суми. Тоді вони вирішили пограбувати місто — православні церкви, у тому числі й храм св. Софії. Здобич хрестоносців була оцінена в 400 тис. марок.
Візантійська імперія розпалася на кілька частин. Хрестоносці створили на її руїнах Латинську імперію. Проте ця імперія не була міцним утворенням. У 1261 р. імператор Нікеї Михаїл Палеолог за допомогою генуезького флоту заволодів Константинополем.
П’ЯТИЙ ХРЕСТОВИЙ ПОХІД
У 1215 р. Папа Римський Інокентій III знову закликав до чергового хрестового походу. Армії хрестоносців з Угорщини, Скандинавії, Австрії та Голландії прибули до Акри, де з’єдналися з військами короля Єрусалима, Ордену госпітальєрів і тамплієрів, а також феодальними ополченнями, зібраними у близькосхідних державах хрестоносців.
Висадка відбулася в гирлі річки Ніл, де хрестоносці обложили фортецю Дам’єтту. Облога тривала майже півтора року: тільки в листопаді 1219 р. Дам’єтту було захоплено. Тим часом армію хрестоносців очолив папський легат кардинал Пелагій. Понад рік, відкидаючи пропозиції єгипетського султана про мирний договір, хрестоносці просиділи в Дам’єтті, чекаючи на швидке прибуття підкріплення. У червні, незважаючи на найсильнішу спеку та розлив Нілу, Пелагій наказав виступати на Каїр. Армія просувалася дуже повільно, але до липня хрестоносці, що йшли вздовж нільської притоки, дісталися до єгипетської фортеці поблизу Ель-Мансури. Аль-Каміл знову запропонував мир, однак переговори були зірвані.
Хрестоносці зробили спробу переправитися через канал Ашмун, але були відбиті. Одночасно єгипетський флот перекрив річку, якою хрестоносцям постачалися з Дам’єтти запаси. Під загрозою голоду Пелагій погодився поступитися фортецею в обмін на умову, що хрестоносцям не чинитимуть перешкод при відступі, а також віддадуть кілька священних реліквій заради збереження репутації. Був укладений мирний договір терміном на десять років.
П’ятий хрестовий похід завершився цілковитим провалом.
ШОСТИЙ ХРЕСТОВИЙ ПОХІД
Укладений між Фрідріхом II і єгипетським султаном мир на більше ніж десять років забезпечував спокій на Сході. Хоча Папа Римський визнав зі свого боку акт договору, але не втрачав надії на проведення чергового хрестового походу. Тому відразу після завершення терміну миру у Франції й Англії почався рух, на чолі якого стояли король Тібо Наваррський, герцог Гуго Бургундський, графи Монфоррський, Бретанський і багато ін. Новий хрестовий похід очолив імператор Священної Римської імперії Фрідріх II Гогенштауфен, який відплив 28 червня 1228 р. на чолі незначної армії. На шляху до Сирії Фрідріх захопив острів Кіпр.
Фрідріх висадився в Акрі 7 вересня 1228 р. У розпорядженні імператора перебували приблизно 1,5 тис. рицарів і 1 тис. піхотинців. Фрідріх скористався суперечками, що точилися між мусульманськими країнами, провівши переговори із султаном Єгипту про повернення Єрусалима. 18 лютого 1229 р. в Яффі було підписано угоду про подовження перемир’я на десять років, п’ять місяців і 40 днів. У цьому договорі йшлося про територіальні поступки та повернення Єрусалима.
Похід Фрідріха II Гогенштауфена розв’язав у Єрусалимському королівстві громадянську війну двох партій, які роздирали країну навпіл. Але все ж таки в 1229 р. прапори Єрусалимського короля знову замайоріли на башті Давида, звідки були зняті майже 42 роки тому; завдяки підтримці дружніх зв’язків із мусульманськими князями міста Тир, Акра, Сидон і Яффа отримали перепочинок у війнах з ісламським світом.
СЬОМИЙ ХРЕСТОВИЙ ПОХІД
Реакція християнського світу на взяття мамелюками Єрусалима (1244 р.) була настільки бурхливою, що король Франції Людовік IX (згодом Людовік Святий) очолив черговий хрестовий похід. Флот його складався з 1800 суден і перевозив 20 тис. піхоти та 40 тис. кавалерії (в основному французів). Зазимував Людовік IX на Кіпрі.
При висадці в дельті Нілу Людовік зустрів слабкий опір, проте король усе одно вирішив дочекатися осені. Ця затримка дозволила султану Меліку аль-Саліху надати впевненості своєму охопленому панікою війську й організувати відсіч.
Восени за чотири тижні хрестоносці просунулися лише на 80 км і були зупинені біля каналу Ашмун, що охороняла армія, основна частина якої складала 10 тис. мамелюків.
Людовік IX спробував насипати впоперек каналу дамбу, однак єгиптяни завадили цьому. У Різдво мусульмани здійснили несподівану атаку, проте були відбиті.
Уночі 8 лютого 1250 р. Людовік IX таємно переправив свою кінноту на інший берег каналу через знайдений брід. Мусульман удалося захопити зненацька; було вбито Фахра ед-діна. Брат Людовіка IX, граф Робер д’Артуа, командував авангардом і повинен був, захопивши береговий плацдарм навпроти невдалої греблі, чекати на прибуття основних сил, однак він не послухався наказу й кинувся переслідувати єгиптян, загнавши їх в Ель-Мансуру, хоча для вуличних боїв важка кавалерія була абсолютно непридатна. Мусульмани зібралися із силами та наголову розбили загін Робера д’Артуа й ледве не взяли гору над рештою французької армії. Стомлені хрестоносці насилу зуміли утримати плацдарм.
Два місяці простояла армія на каналі, шляхи сполучення були перерізані, лютували хвороби, і Людовік IX віддав наказ відступати до Дам’єтти, відбиваючись від мусульман. Однак 6 квітня 1250 р. під Фарискуром мусульмани замкнули оточення та знищили майже всю армію Людовіка IX, а самого короля взяли в полон.
Людовік погодився заплатити викуп у 800 тис. ліврів золотом і піти з Дам’єтти. Відправивши залишки армії до Франції, сам він відплив до Акри, однак усі подальші його зусилля ні до чого не привели.
ВОСЬМИЙ ХРЕСТОВИЙ ПОХІД
Людовік ІХ Святий, який після свого невдалого хрестового походу не залишав думок про Єрусалим, у 1266 р. звернувся до Папи Римського за дозволом на проведення нового хрестового походу. Климент IV після деяких коливань схвалив рішення короля, і на початку липня 1270 р. було розпочато Восьмий хрестовий похід.
Король Франції разом з армією 17 липня 1270 р. прибув на туніський рейд. Наступного дня все військо висадилося на вузькій смузі берега, яка пролягала між морем і Туніським озером. Мусульманські війська були близько, але не наважувалися нападати. 19 і 20 липня відбулися сутички, але християни без особливих зусиль перемогли ворога та рушили із цієї смуги берега до місця, де перебував стародавній Карфаген, знайшовши достатній простір для свого табору.
Військо хрестоносців недовго стояло в Карфагені, але пекуче сонце Африки викликало важкі хвороби, які швидко поширилися як серед простого народу, так і серед знатних панів. 3 серпня помер другий син Людовіка, Іоанн Тристан, через кілька днів — єпископ Рудольф з Альбано, потім захворів і сам король Людовік. 25 серпня 1270 р. він помер.
Спадкоємець і нинішній король Філіпп III Сміливий і король Карл Сицилійський після низки битв уклали договір про припинення військових дій і дозвіл для християн жити в Тунісі, до того ж вони отримували гроші за витрати на похід.

Розповідь учителя
У 1291 р. хрестоносці втратили останній оплот на Сході — Акру. У них залишилися лише Кіпр і Родос. Так завершилася історія, за висловом деяких учених, «божевілля Європи». Розглянемо причини поразок і наслідки походів хрестоносців.
ПРИЧИНИ ПОРАЗОК ХРЕСТОВИХ ПОХОДІВ
Протягом 200 років хрестоносці тисячами вирушали в походи, але все ж таки раз у раз зазнавали поразок. Однією з причин цього була відсутність єдності серед хрестоносців: утворення кількох держав на Сході, суперечки між керівниками походів тощо.
Усі учасники хрестових походів мали власні інтереси, які часто не збігалися. Селянину достатньо було отримати шматок землі або маленьку частину багатств, у той час як імператору і захоплення Єрусалима здавалося тільки початком шляху.
Величезні втрати, якими супроводжувалися хрестові походи, не могли не вплинути на наслідки походів. Хоча в Європі й була певна кількість вільних рицарів і солдатів, селян, ремісників, проте вона була не безмежною. Через певний час людські ресурси Європи вичерпалися, і було складно утримувати землі або організовувати нові походи.
Вирушаючи в походи, хрестоносці знали, що на них чекали великі труднощі, але багато з них були не в змозі їх витримати. Велика спека та відсутність води призводили до не меншої кількості смертей, ніж битви.
Опір місцевого населення постійно наростав. Хрестові походи дозволили мусульманам об’єднатися проти єдиного ворога та здобути перемогу.
Із часом популярність походів згасала, адже величезна кількість людей вирушали на пошуки кращої долі й не поверталися, і майже ніхто вже не вірив в успіх цих кампаній.
Хрестові походи спочатку були націлені на визволення Гробу Господнього, а після виконання цієї місії почали втрачати своє ідеологічне спрямування, особливо після Четвертого хрестового походу, коли християни вбивали християн. До того ж безглузді походи за участю дітей, бідноти спотворювали власне ідею хрестових походів.
НАСЛІДКИ ХРЕСТОВИХ ПОХОДІВ
Хрестові походи вплинули на майбутнє не тільки Європи, а й усього світу, але для європейського суспільства вони мали як позитивні, так і негативні наслідки.
Крім війн, хрестові походи сприяли розвитку торгівлі. Купці налагоджували нові торговельні шляхи, знаходили ділових партнерів, отримували необхідну інформацію про можливі ринки. Усе це приводило до зміцнення торгівлі між Європою та Сходом. Пожвавішала середземноморська торгівля та розквітли Венеція та Генуя, особливо після знищення їх торговельного конкурента — Візантії. Разом із розвитком зовнішньої торгівлі набувала поширення й внутрішня торгівля. Торговці сприяли й посиленню сильної влади, яка б забезпечила безпечну торгівлю. Суттєвий поштовх отримала банківська справа: переміщення великих сум і коштовностей потребувало змін, що привело до виникнення нових форм і піднесення цієї галузі.
Відбувся взаємообмін науковими та культурними знаннями. Арабські числа входять до Європи саме після хрестових походів. Зі Сходу завозяться нові землеробські культури — рис і гречка, лимони й абрикоси, кавуни та інші рослини. Європейці ознайомилися із шовковими тканинами, опанували виробництво цукру та дзеркал зі скла. Вітряки та голубина пошта були запозичені Європою саме завдяки хрестоносцям. Європейці починають грати в шахи.
Після хрестових походів суттєво змінився побут вищого світу. Європейці повертаються до гігієни: починають мити руки перед їжею, відвідують лазні, у будинках з’являються ванни. Відбуваються зміни й у зовнішньому вигляді: до Європи переносяться східні звичаї, вишуканість одягу, галантні манери, і навіть чоловіки починають приділяти собі більше уваги — голитися та стежити за тілом.
Змінюється й мода: збільшується попит на вишукані страви та прянощі, коштовності й гарний одяг, зброю та предмети східного побуту. Однак усе це потребувало певних коштів, і феодали починають вимагати від селян виплачувати податки грошима, що спричиняє руйнування натурального господарства та розвиток торгівлі.
Хрестові походи привели до зменшення кількості безземельних рицарів. Змінюється й політична ситуація в державах, розпочинаються процеси централізації та зміцнення королівської влади.
Разом із тим хрестові походи викликали великі людські втрати. Походи дітей і бідноти, єврейські погроми хрестоносців, значна смертність під час боїв суттєво зменшили кількість населення, особливо його активної частини.
Під час походів руйнувалися храми та палаци, знищувалися книги та витвори мистецтва. Було знищено інфраструктуру багатьох міст і держав.
Хрестові походи призвели до посилення протистояння між католицькою та православною церквою, особливо після Четвертого хрестового походу, коли був захоплений центр православ’я — місто Константинополь. Посилилися суперечності й між християнським і мусульманським світом, на багато століть загальмувалися відносини між Сходом і Заходом. Крім того, захоплення Константинополя спричинило ослаблення Візантії як форпосту в боротьбі з турками-сельджуками, що привело до початку протистояння європейських держав із турками. До того ж хрестові походи викликали наростання кризи й усередині власне католицької церкви.

НАСЛІДКИ ХРЕСТОВИХ ПОХОДІВ
Позитивні:
зміцнення торговельних зв’язків між Заходом та Сходом; зниження кількості безземельного рицарства;
взаємне розширення знань християн і мусульман одних про одних;
запозичення наукових знань;
упровадження нових звичаїв у побуті та гігієні;
посилення політичної централізації;
зміцнення королівської влади;
знайомство з новими сільськогосподарськими культурами;
знайомство з новими ремеслами та винаходами;
зміна політичної ситуації в Європі;
розвиток внутрішньої торгівлі в Європі;
зміни в натуральному господарстві (частковий перехід на грошовий обмін);
новий поштовх у розвитку банківської справи.
Негативні:
великі людські втрати;
знищення культурної спадщини;
руйнування міст та їхньої інфраструктури;
посилення протистояння між католицизмом і православ’ям;
посилення кризи всередині католицької церкви;
погіршення відносин між християнським і мусульманським світами;
ослаблення Візантії як форпосту протистояння туркам-сельджукам.
Прийом «Обери позицію»
Методика проведення. Учні мають обрати місця в класі відповідно до свого рішення за запропонованим питанням. (Наприклад, крайні ряди означають відповіді «так» і «ні», а середній ряд символізує нейтральну позицію.)
Після визначення наслідків хрестових походів (розповідь учителя або самостійна робота учнів із підручником) учитель пропонує учням поміркувати, чи були хрестові походи позитивним явищем для Європи та світу, або вони мали негативний характер, й аргументувати свою точку зору.
2. Чернечі та духовно-рицарські ордени
Розповідь учителя
ВИНИКНЕННЯ ЧЕРНЕЧИХ І ДУХОВНО-РИЦАРСЬКИХ ОРДЕНІВ
Із поширенням християнства виникає поділ на так зване біле і чорне духовенство та з’являється чернецтво. Чернецтво — частина так званого чорного духовенства, що складається з ченців, або монахів. Це особи, які, відмовившись від світського життя, перебувають у спеціальних гуртожитках, монастирях або в цілковитому усамітненні. Вони посвячуються на службу Богові, прагнучи вдосконалення життя, і віддаються молитві та покаянню, а заради нього також служінню ближнім, виконуючи справи милосердя (сиротинці, школи, госпіталі, опіка над хворими, будинки для старих осіб тощо). Ченці зрікаються родинного й подружнього життя (так звана обітниця приречення чистоти), приймаючи невибагливе й убоге життя (обітниця убозтва). У Х—ХV ст. з метою відмежуватися від старих монастирських об’єднань, які стали осередком людських пороків, виникають нові чернечі спілки — ордени. А хрестові походи породили нову форму організації орденів — духовно-рицарські ордени.
1) Орден госпітальєрів
Госпітальєри (Hospitallers), або іоанніти (Johannites) — один із духовно-рицарських орденів Палестини. Названі за єрусалимським госпіталем святого Іоанна (заснований у 1070 р.). Орден складався з релігійно-добродійної громади, організованої незадовго до Першого хрестового походу в Єрусалимі для допомоги бідним і хворим західним пілігримам. Іоанніти відіграли визначну роль у хрестових походах. Братство особливо бурхливо розгорнуло свою діяльність після завоювання Єрусалима хрестоносцями (1099 р.), коли посилився потік прочан до Палестини. Крім своєї центральної установи — госпіталю святого Іоанна Милостивого в Єрусалимі, — воно створило цілу мережу притулків і лікарень не тільки на Сході, але й у західноєвропейських країнах, перетворившись на справжню всекатолицьку організацію, до якої надходили щедрі пожертвування християнського світу. У 1113 р. Папою Римським був затверджений статут ордену іоаннітів. Його офіційна назва — «Орден вершників госпіталю святого Іоанна».
Уже в першій половині XII ст. братство взяло на себе військові завдання з оборони християнських прочан і християнських володінь від «невірних». Духовно-рицарський Орден госпітальєрів, що утворився таким чином, був величезною матеріальною і військовою силою на Сході (особливо в прикордонних місцевостях, де були розташовані головні маєтки та фортеці госпітальєрів) і вже в другій половині XII ст. перетворився на справжню суверенну державу, керовану власними виборними магістрами. Госпітальєри протягом чотирьох століть відігравали визначну роль у всіх важливих подіях історії Передньої Азії. Після взяття Єрусалима Саладіном у 1191 р. вони затвердилися в Акконі й останніми із західних християн залишили територію Сирії 1291 р., перекочувавши на острів Кіпр, де організували могутню державу. У 1310 р. вони перейшли на завойований ними острів Родос і трималися тут до 1522 р. проти натиску турків. У 1530 р. вони отримали від Карла V острів Мальту.
2) Орден тамплієрів
Тамплієри («храмовники») — перший за часом виникнення з релігійних військових орденів, Орден Соломонового Храму, або Жебрущих рицарів Христа, був заснований у 1118 р. невеликою групою рицарів на чолі з Гуго де Пейном після Першого хрестового походу з метою підтримати нове Єрусалимське королівство у ворожому оточенні переможених мусульманських сусідів, а також забезпечити охорону європейських пілігримів, що попрямували до Єрусалима після його завоювання.
Одним із найголовніших занять ордену була фінансова діяльність. Саме тамплієри вважалися винахідниками чеків, і за операції з чеками орден брав невеликий податок. Наявність чеків звільняла людей від необхідності переміщень коштовних металів, які виконували роль грошей.
Орден мав величезні земельні володіння. Поступово тамплієри стають найбільшими кредиторами Європи, серед боржників яких були всі верстви населення від селян до королів і пап.
Орден вів активні будівельні роботи. На Сході вони здебільшого полягали у зведенні замків і прокладанні шляхів, на Заході, крім цього, споруджували церкви й собори. У Палестині тамплієрам належало 18 важливих замків. Менше ніж за 100 років орден побудував у Європі 80 соборів і 70 храмів.
У 1291 р. Акра впала, й орден переніс свою резиденції до Кіпру. Ще задовго до цієї події тамплієри, використовуючи свої накопичення та широкі зв’язки, стали найбільшими банкірами Європи, тому військовий бік їхньої діяльності відійшов на другий план.
Однак вплив цього могутнього міжнародного ордену став зменшуватися після рішучих заходів, здійснених королем Франції Філіппом IV Красивим. Проти ордену були висунуті звинувачення в єресі, служінні сатані, протиприродних діях; судовий процес завершився конфіскацією майна ордену та стратою великого магістра ордену Жака де Моле й головного командора Нормандії Жоффруа де Шарне. У 1312 р. Папа Климент V скасував орден.
3) Тевтонський орден
Під час Третього хрестового походу, у 1190 р., коли рицарі захопили Акру, купці з Любека й Бремена заснували польовий госпіталь, а герцог Фрідріх Швабський перетворив його на духовний орден. Римський Папа Климент III затвердив орден як «Братство Тевтонської церкви Святої Марії Єрусалимської». 5 березня 1196 р. в храмі Акри відбулася церемонія його реорганізації на духовно-рицарський орден. На ній були присутні магістри госпитальєрів і тамплієрів, а також світські й духовні особи Єрусалима.
Через деякий час вплив і багатство Тевтонського ордену були помічені багатьма державами, охочими під прапором «боротьби з язичниками» розправитися з протиборчими групами. Великий вплив мав голова тевтонів — Герман фон Зальца, що володів значними землями та став помітним посередником Папи Римського. У 1211 р. король Угорщини запросив рицарів для допомоги в боротьбі з гунами (печенігами). Тевтони розмістилися на межі Трансільванії, здобувши значну автономію. Проте надмірні запити на велику незалежність привели до того, що король у 1225 р. забажав, щоб рицарі залишили його землі.
Тим часом у 1217 р. Римським Папою Гонорієм III був оголошений похід проти прусських язичників, що захопили землі польського князя Конрада I Мазовецкого. У 1225 р. князь звернувся по допомогу до тевтонських рицарів, які прибули до Польщі в 1232 р. та розташувалися на правому березі річки Вісли. Тактика рицарів була однаковою: після придушення місцевої язичницької верхівки населення примусово наверталося у християнство. На цьому місці будувався замок, навкруги якого починалося активне використання земель прибулими німцями.
Столицею тевтонських рицарів стало місто Марієнбург (польська назва — Мальборк). Поступово під владу Тевтонського ордену потрапила вся Пруссія. У 1237 р. орден злився із залишками військового братства рицарів Меча (рицарі Христа), тим самим отримавши владу в Лівонії. Під час загарбницького походу на Гданськ у 1308 р. було знищено майже все польське населення, на захоплені землі прибули німецькі переселенці. Таким чином, до кінця XIII ст. орден фактично стає державою.
4) Бенедиктинський орден
Орден св. Бенедикта — найстаріший католицький чернечий орден, створений св. Бенедиктом Нурсійським у VI ст. У 547 р. заснований ним монастир Монте-Кассіно проіснував недовго та був зруйнований лангобардами близько 577 р. (пізніше його відновили). Ченці за підтримки Папи Григорія I Великого розійшлися по різних країнах, сприяючи поширенню статуту й ідей св. Бенедикта. Незабаром бенедиктинські монастирі виникли в Англії, Франкському королівстві, інших країнах Західної та Центральної Європи, а до XI ст. й у Східній Європі.
Оскільки «Статут св. Бенедикта» не передбачав централізованих структур, що об’єднували монастирі, до XI ст. монастирі, що використовують бенедиктинский статут, були незалежними. У X—XI ст. орден зазнав кількох істотних реформ: почали з’являтися конгрегації монастирів, від бенедиктинців відокремилися ордени камальдулів і цистерціанців, була проведена реформа чернечого життя. У XIII ст. виникли нові ордени домініканців і францисканців, що бурхливо розвивалися. Змінилася структура європейського суспільства, що зумовило початок занепаду Ордену бенедиктинців.
Внесок бенедиктинців у культуру й цивілізацію західного суспільства є величезним. В епоху Раннього Середньовіччя бенедиктинські монастирі були головними осередками культури в Західній Європі. Зі шкіл при абатствах вийшли практично всі видатні вчені того часу. У бібліотеках при монастирях зберігалися й переписувалися стародавні рукописи, велися хроніки, здійснювалося навчання людей. При монастирях організовувалися ярмарки, що пожвавили торгівлю, лікарні. Бенедиктинські монастирі справили великий вплив на розвиток архітектури, перші зразки романського стилю з’явилися в абатстві Клюні, а готичного — в абатстві Сен-Дені.
5) Орден францисканців
Францисканці — католицький жебрущий чернечий орден, заснований св. Франциском Ассизьким як братство міноратів поблизу Сполето в 1208 р. з метою проповіді в народі апостольської бідності, аскетизму, любові до ближнього. У 1212 р. створено жіночу гілку чину — орден кларисок. У 1223 р. Папа Гонорій III затвердив статут ордену.
У ранній період францисканці були відомі в Англії як «сірі брати» (за кольором їх одягу), у Франції як «кордельєри» (через те, що вони підперізувалися мотузком), у Німеччині — як «босоногі» (через їхні сандалі, які вони носили на босу ногу), в Італії як «брати».
Статут ордену проголошував цілковиту бідність, проповідь, догляд за хворими тілесно й душевно, суворий послух батькові. Францисканці в багатьох догматичних питаннях були противниками домініканців. Як духівники государів XIII—XVI ст., мали великий вплив і в світських справах, поки не були витіснені єзуїтами. Разом із домініканцями францисканці здійснювали функції інквізиції, яка була заснована в XIII ст. Францисканцям була доручена інквізиція у Венссені, Провансі, Форкальку, Арлі, Е, Ембрені, центральній Італії, Далмації і Богемії. У 1256 р. папство надало францисканцям право викладати в університетах. Вони створили власну систему богословської освіти, породивши цілу плеяду великих мислителів Середньовіччя й Ренесансу. У період Нового часу францисканці активно займалися місіонерською та дослідницькою діяльністю, працюючи в іспанських володіннях у Новому Світі й у країнах Сходу.
Орденський одяг — темно-коричнева вовняна ряса, підперезана мотузком, до якого прив’язані чотки, круглий короткий клобук і сандалі.
Існує також велика кількість жіночих чернечих і напівчернечих конгрегацій (сестринств), які зараховують себе до францисканців. Їх члени активно займаються педагогічною та місіонерською діяльністю, доглядом за хворими й соціальною роботою.
6) Орден домініканців
Домініканці («Брати-проповідники») — католицький чернечий орден, заснований у 1215 р. в Тулузі (Франція) іспанським монахом (ченцем) св. Домініком.
Традиційним символом Домініканського ордену був чорний із білими плямами собака, що тримав у зубах палаючий смолоскип. Цей образ виник завдяки грі латинських слів. Монахів часто називали домініканцями (Dominicanes), що означало «послідовники Домініка», однак також це слово можна перекласти як «пси Господа» (Domini Canes). Смолоскип символізував вогонь істини.
Орден був затверджений Папою Римським Гонорієм III 22 грудня 1216 р. і від 1220 р. оголосив себе «жебрущим», однак обітниця не дотримувалася і в ХVІ ст. була скасована. У 1227 р. домініканці отримали право повсюдної проповіді та сповіді. Заснували й утримували університети в Болоньї, Кельні, Оксфорді. Під їхнім впливом перебували богословські кафедри в університетах Парижа, Падуї, Праги та інших міст Європи. До домініканців належали видатні філософи-схоласти (Альберт Великий, Фома Аквінський) і містики (Мейстер Екхарт, Йоганн Таулер). У 1232 р. для боротьби проти єретичних рухів у відання ордену була передана інквізиція. Від ХІІІ ст. домініканці розгорнули широку місіонерську діяльність у багатьох країнах світу, у тому числі в Україні, у 1233 р. заснували монастир під Києвом. На чолі чину стоїть генерал, який підпорядковується Папі.
Домініканці обіймають важливі державні пости у Ватикані. Сьогодні вони — один із найвпливовіших католицьких чернечих чинів.
Завдання
1) Сформулюйте мету існування духовно-рицарських і чернечих орденів.
2) Перелічіть, які ордени входили до рицарських, а які — до чернечих. Назвіть час їх виникнення.

3. Єресі та інквізиція
Розповідь учителя
1) Виникнення єресей
Розвиток середньовічного суспільства, яке базувалося на християнській релігії, викликав у пересічного європейця багато суперечностей: церква, проповідуючи жити в бідності та вести непорочний спосіб життя, водночас дозволяла духовенству, особливо вищому, купатися в розкоші й розпусті. Не відповідали церковним канонам і відносини між простими людьми й феодалами. Навіть усередині церкви існували різні точки зору на таке життя, особливо серед нижчого духовенства. Однією з форм протесту й було виникнення єресей. Слово «єресь» спочатку використовувалося в значенні «вибір», «напрямок», «течія», проте із часом його зміст змінився. Негативне значення слова «єресь» уперше виникає в посланнях, які містилися в Новому Заповіті. Логіка цього перетворення є такою: оскільки істину і життя людина може знайти тільки у Христі, будь-яка альтернатива автоматично прирікає її до загибелі. Наслідуючи приклад апостолів, християнська церква використовувала термін «єресь» для позначення вчення, що розбігається з християнською ортодоксією, або групи людей, що відкололися від церкви внаслідок прихильності до такого навчання.
Варіант 1
Розповідь учителя
2) Вальденси
Вальденси — релігійна секта, учасники середньовічного єретичного руху XII—XIII ст., що виник у Франції та поширився в Західній Європі. Засновник руху — купець П’єр Вальдо, що заснував у 1176 р. общину. Вальдо замовив для себе переклад деяких уривків із Біблії романською мовою, вивчення яких привело його до думки про необхідність роздати маєток жебракам, щоб добровільною бідністю відновити первісну чистоту християнських чеснот. Із натовпом прихильників він вирушив на проповідь Євангелія; погляди вальденсів швидко поширювалися. Оскільки його секта відкидала власність, то дістала назву «ліонські жебраки». Папа Луцій III відлучив їх від церкви на соборі у Вероні в 1184 р., а Інокентій III підтвердив це відлучення на Латерантському соборі в 1215 р., проте це не перешкодило вальденсам поширитися Італією, Францією і Богемією. Із Франції вони попрямували передусім у долини П’ємонту й Савойї, які й дотепер є головним притулком вальденсів. Незважаючи на свої суто євангельські правила, чистоту поглядів і життя, вальденси всюди зазнавали жорстоких гонінь, аж до XVIII ст. Папа Сикст V навіть оголосив проти них хрестовий похід. У 1545 р. французькі війська вчинили розправу над вальденсами; їх переслідування тривало і за більш пізніх часів. Попри це, послідовники вальденсів збереглися в низці областей Франції, Швейцарії та Італії й до наших часів.
3) Катари
Катари (від грец. — чисті) — учасники єретичного руху. Цю назву привласнювали собі вже манихеї, але особливо гностико-манихейська секта, що від кінця Х ст. поширилася майже всією Південною й Західною Європою. Родоначальниками їх можна вважати східних павлікіанів, прихильників абсолютного дуалізму. Вони стверджували, що земний світ, католицька церква, світська влада створені сатаною, й оголосили Папу Римського намісником диявола. Заперечували католицькі догмати і таїнства, відкидали власність, вимагали ліквідації церковних багатств. В Італії катари мали послідовників у Римі, Неаполі та Флоренції, але особливо численними і багатолюдними були їхні общини в Ломбардії.
Життя навіть звичайних послідовників катаризму можна характеризувати як аскетичне подвижництво. Вживання м’ясної їжі, навіть сиру і молока, вважалося смертним гріхом. Шлюб, що узаконює плотську насолоду, заперечувався абсолютно. Катари відкидали ікони та необхідність храмів. Богослужіння полягало тільки в читанні Євангелія (народною мовою) і в проповіді: із молитов узаконювалося лише «Отче наш».
Зовнішня історія катарів від другої половини XI ст. належить головним чином півдню Франції. Там єресь досягла такого поширення, що у свій час католицька церква вважала неможливим боротися з нею силою та зважилася вдатися до напучень. Катари дістали велику підтримку городян, особливо ремісників, значною мірою селян.
4) Альбігойці
Альбігойці — послідовники єретичного руху в Західній Європі у XII—XIII ст. із центром у Південній Франції (французьке місто Альбі в Лангедоку); назва церковної секти, що засвоїла релігійні принципи катарів і їх пізніших послідовників — вальденсів. Вони відкидали догмати про триєдність Бога, церковні таїнства, шанування хреста й ікон, не визнавали владу Папи, що відлучив їх від церкви; проповідували апостольське християнство та вели простий, суто етичний і відокремлений спосіб життя. Папа Інокентій III у 1209 р. проголосив хрестовий похід проти них. Папські легати взяли нападом місто Безьєр і наказали вбити 20 тис. його жителів без різниці віросповідання. «Господь відрізнить своїх і захистить!» — заявили вони. Ці походи дістали назву Альбігойських війн. Коли з обох боків було випалено безліч народу та спустошено мальовничі місцевості Провансу та Верхнього Лангедоку, у 1229 р. був укладений мир, за яким граф Раймунд тільки за велику грошову винагороду звільнився від церковного відлучення, поступився Людовіку IX Нарбонну багатьма володіннями та призначив свого зятя, брата Людовіка, спадкоємцем решти своїх земель. Папа присудив ці провінції французькому королю, щоб посилити його відданість папському престолу. Частина альбігойців утекла на схід та оселилася в Боснії. Але ще на початку XIV ст. інквізиція старанно працювала в цих місцевостях.
5) Інквізиція
Інквізиція (від латин. inquisitio — допит, розслідування) — особливий церковний суд католицької церкви, створений у 1215 р. Папою Інокентієм III. Основним завданням інквізиції було визначення, чи є обвинувачений винним у єресі.
Від кінця XV ст., коли в Європі поширюються уявлення про масову присутність жінок серед пересічного населення, які уклали договір із нечистою силою, до компетенції інквізиції починають входити процеси про відьом. Разом із тим більшість вироків про відьом винесли світські суди католицьких і протестантських країн у XVI і XVII ст. Також до відання інквізиції від 1451 р. були передані справи про єврейські погроми. Інквізиція мала не тільки карати погромників, але й діяти превентивно, попереджаючи насильство.
Позасудових розправ інквізиція не допускала. Крім звичайних допитів, застосовувалися, як і у світських судах того часу, тортури підозрюваного. Разом із тим вони вважалися неефективним засобом слідства й тому використовувалися інквізицією рідше, ніж світськими трибуналами (тільки приблизно в 10 % випадків). Юристи католицької церкви величезне значення надавали щиросердому зізнанню. У тому випадку, якщо підозрюваний не вмирав під час слідства, а зізнавався в скоєному та розкаювався, то матеріали справи передавалися в суд.
Точна кількість людей, знищених інквізицією в Європі й у колоніях європейських країн, невідома, але можна припустити, що вона налічувала кілька сотень тисяч осіб.
Варіант 1
Розповідь учителя
Католицька церква продовжувала активно впливати на європейське суспільство. Заклик Папи Урбана ІІ в Клермоні на 200 років привів до руху величезні сили Європи: тисячі людей вирушали на Схід зі словом Господа на вустах. Однак хрестові походи зазнали невдачі.
Разом із тим папство набирало сили, воно стало незалежним від світської влади і вважало європейських монархів своїми васалами. Так, у ХІІІ ст. Папа Інокентій ІІІ відлучив від церкви трьох королів, а рішення Папи Інокентія ІV про відлучення від церкви імператора Фрідріха ІІ привело до розпаду Священної Римської імперії на окремі князівства.
Проте починаючи з ХІV ст. в Європі активізувалися процеси становлення централізованих держав, у яких королівська влада ставала абсолютною та перебирала владу над місцевою церквою. Ватикан виступав проти цього, застосовуючи всі свої сили, але сподівання були марними. Розпочалася криза папства.
Найбільшими проявами кризи стали Авіньйонський полон і Велика схизма.
Події розпочалися з протистояння Папи Римського Боніфація VIII та французького короля Філіппа IV Красивого. Король заборонив вивозити десятину до Риму, а Папа почав готувати відлучення короля від церкви. Проте король направив до Риму загін на чолі з канцлером і зберігачем королівської печатки Французького королівства Гійомом де Ногаре, який не тільки взяв Боніфація VIII від варту, а й завдав йому удару залізною рукавицею по щоці. Хоча римляни й відбили Папу, але невдовзі він помер. Наступний Папа Климент V переніс папську резиденцію до міста Авіньйон. Почався період, що дістав назву «Авіньйонський полон», який тривав близько 70 років. У цей час папи обиралися в основному з французів, та й більшість кардиналів також були французами. Папи потрапили під вплив французьких королів.
Столітня війна ослабила Францію, що стало однією з причин повернення в 1377 р. папської резиденції до Риму. Проте проблеми продовжували переслідувати папство. Настав період Великої схизми, або Великого розколу.
Наступником Папи Григорія XІ став Урбан VI, але його зловживання привели до того, що кардинали обрали нового Папу — Климента VII, який повернув свою резиденцію до Авіньйона. Урбан VI відмовився підкоритися, і в Європі виявилося аж два папи. Вони відлучили від церкви один одного, а також прихильників протилежної сторони. Почалася анархія в церковних справах: на одну церковну посаду претендувало по два священики. Ніхто не знав, який Папа справжній і, відповідно, хто мав обіймати посади єпископа та ін. Християнська Європа розкололася. Королі обирали Папу, який був їм вигідний.
Спроба провести собор у Пізі завершилася проголошенням обох пап єретиками й обранням нового Папи Римського. Проте папи не визнали рішення собору, і в Європі стало вже три папи. У 1417 р. в Констанці завершився початий ще в 1414 р. собор, який поклав край Великій схизмі. Один із пап — Григорій XII — погодився залишитися кардиналом, другий — Іоанн XXIII — утік із собору та був заарештований і позбавлений влади, а третього Папу — Бенедикта XIII — позбавили влади заочно, у зв’язку з тим, що дістатися до нього в Авіньйоні було неможливо. Новим Папою став Мартін V.
Криза католицької церкви підірвала її авторитет, що привело до поширення нових течій, подальшої боротьби світської влади за право управляти національними церквами. Дедалі більше зрозумілою стає необхідність у реформуванні церкви.
Варіант 2
Робота з підручником
За допомогою підручника визначте основні події розвитку християнської церкви в XI—XV ст. та розташуйте їх у хронологічній послідовності.
Зразок відповіді
Розвиток християнської церкви в ХІ—XV ст.
1095 р. — церковний собор у Клермоні, на якому Папа Римський Урбан ІІ закликав до здійснення хрестового походу;
1096—1270 рр. — хрестові походи;
ХІІ—ХІІІ ст. — папство стає незалежним від світської влади та вважає європейських монархів своїми васалами;
ХІІІ ст. — Папа Інокентій ІІІ відлучив від церкви трьох королів;
середина ХІІІ ст. — Папа Інокентій ІV відлучив від церкви імператора Фрідріха ІІ, унаслідок чого Священна Римська імперія розпалася на окремі князівства;
ХІV—ХV ст. — королівська влада ставала абсолютною та перебирала владу над місцевою церквою;
1309—1378 рр. — Авіньйонський полон пап (французький король Філіпп ІV переніс папську столицю з Риму до французького міста Авіньйон);
друга половина ХІV — перша половина ХV ст. — у Європі одночасно правили два-три папи;
ХV ст. — масовий антипапський рух, занепад папства.
IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗНАНЬ
Робота з документами
1. Прочитайте уривок з історичного документа і дайте відповіді на запитання.
ПРО ХРЕСТОВІ ПОХОДИ
Давні джерела так пишуть про ці походи: у травні 1212 р. невідомо звідки в Парижі, в абатстві святого Діонісія з’явився пастух Етьєн — 12-річний хлопчик. Він заявив, що його послав сам Бог для того, щоб він очолив похід дітей проти «невірних». Іти треба було до Палестини. Хлопчик недовго затримався в Парижі, продовжив свою подорож іншими містами й селами. Етьєн, імовірно, мав дар оратора, тому що скрізь палкі промови про похід проти мусульман були сприйняті його однолітками дуже добре. Хлопець збирав юрби людей і запевняв, що тільки дітям дарував Бог право звільнити Єрусалим від «невірних», тому що вони непорочні. Дорослі ж є запеклими грішниками, і тому Бог від них відступився. Натомість дітям удасться без будь-якої зброї звільнити священне місто. Бог розсуне Середземне море, щоб вони мали можливість пройти по дну, як Мойсей, біблійний герой, і відібрати Гроб Господній у невірних. Етьєн стверджував, що до нього приходив сам Ісус і просив його вирушити до Єрусалима. Щоб переконати слухачів у правдивості своїх слів, хлопчик показував якусь грамоту. Він казав, що це святий лист від Спасителя, що зобов’язує його прийняти на себе всі повноваження проводиря. Етьєн, за свідченнями літописів, міг творити всілякі дива. Його руки зцілювали калік і всіх хворих, повертали зір сліпим. Завдяки цьому хлопчик набув загальної популярності. Його ім’я стало відомим у всіх малих і великих містах Франції. Хлопці будь-якого віку вірили йому беззаперечно, і тому багато хто з них зважився йти в хрестовий похід.
Запитання
1) Чому хлопчику вірили дорослі люди?
2) Чому літописці приписують Етьєну можливості творити дива?
3) Чому діти пішли за Етьєном?
4) Чим завершився хрестовий похід?
2. Прочитайте уривок з історичного документа і дайте відповіді на запитання.
ІЗ ПРОМОВИ ПАПИ УРБАНА ІІ НА КЛЕРМОНСЬКОМУ СОБОРІ 26 ЛИСТОПАДА 1095 Р.
Народ франків, ...до вас звертається промова моя. До вас несуться слова моїх переконань. ...І перед цим часто досягало нашого слуху, що народ перського царства, народ проклятий. Чужоземне, далеке від бога, кодло, серце і розум якого не вірить у Господа, напало на землі тих християн, спустошило їх мечами, грабунком та вогнем, а жителів відвело до себе в полон або вбило..., церкви ж Божі або зрило до підвалин, або навернуло на своє богослужіння... Кому ж може відданий обов’язок помститися за те і визволити з їхніх рук награбоване, як не вам... Вас збуджує і закликає до подвигів предків велич і слава короля Карла Великого... й інших ваших властителів... Особливо ж до вас повинна благати свята гробниця Спасителя і Господа нашого, якою володіють нині нечестиві народи…
Ставайте на стезю Гроба Святого; вихопіть цю землю в нечестивого народу і підкоріть її собі. Земля ця... тече медом і молоком. Єрусалим — родючі перли землі, другий рай утіх...
Запитання
1) До кого звертається Папа? Чому саме так він називає вірян?
2) До кого він апелює у своїй проповіді, на кого посилається?
3) Що обіцяє Папа Римський?
3. Прочитайте уривок з історичного документа і дайте відповіді на запитання.
АРХІЄПИСКОП ТІРА ВІЛЬГЕЛЬМ ПРО ВЗЯТТЯ ХРЕСТОНОСЦЯМИ ЄРУСАЛИМА В 1199 Р.
Коли настав день 14 червня, усе військо, озброївшись, вирушило з табору, щоб розпочати штурм. В усьому війську не було старого, хворого або підлітка, який не палав би священною жагою битви; навіть жінки забували про свою стать і хапалися за зброю...
Коли вороги побачили, що наші оволоділи стіною, то залишили вежі та стіни й відступили у вузьку браму міста... Ця втеча не була, однак, для них рятунком, бо правитель Танкред негайно рушив туди зі значними силами. Він силою увірвався до Храму й убив там величезну кількість людей. Кажуть, що він забрав із Храму багато золота, срібла і коштовностей. Згодом й інші князі, винищивши всіх, кого знайшли в нижніх частинах міста, рушили до Храму, за огорожею якого, як вони чули, сховалося багато народу. Вони прибули туди з великою кількістю кіннотників і піших і, не жаліючи нікого, перерізали мечами всіх, кого знайшли, так що все було залите кров’ю. Страшно було дивитися, як розкидані скрізь тіла забитих і рештки людських тіл. І як уся земля була просякнута кров’ю. І не тільки спотворені трупи й відрубані голови являли страшне видовище, але ще більше жахало те, що самі переможці були в крові забитих із голови до ніг. У межах Храму загинуло, як кажуть, близько 10 тис. людей, окрім тих, трупи яких валялися на вулицях і майданах...
Інші хрестоносці, розподілившись на загони, ходили по будинках, витягали звідти батьків сімейств із жінками та дітьми, простромлювали їх мечами або скидали їх із дахів, ламаючи їм таким чином шиї. При цьому кожен, хто увірвався до будинку, перетворював на свою власність усе, що там зустрічалося, як було домовлено перед штурмом міста...
Запитання
1) Як ви оцінюєте поведінку хрестоносців у захопленому Єрусалимі?
2) Яке ставлення автора, очевидця штурму міста, до описаних подій?
Робота з контурною картою
Позначте на відповідній контурній карті:
1) столицю католицької церкви;
2) місто Єрусалим;
3) напрямки хрестових походів: першого, третього, четвертого;
4) місто Константинополь.
V. ПІДСУМКИ УРОКУ
Вибіркова перевірка виконання завдань, аналіз типових помилок.
Основні висновки
Кризові явища початку ХІ ст. та посилення авторитету церкви привели до хрестових походів, які протягом 200 років приголомшували Європу.
Наслідками хрестових походів стали суттєві зміни в житті європейського суспільства.
Подальший розвиток подій викликав кризу католицької церкви, яка проявилася в Авіньйонському полоні та Великій схизмі. Авторитет папства почав занепадати.
Відповідь на проблемне питання
Християнська релігія проймала все життя європейського суспільства, і тому заклики католицької церкви знайшли відгуки в усіх верствах населення та стали основною рушійною силою хрестових походів.
VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1. Підручник: 1, § 7; 2, § 7; 3, тема 2. § 1, с. 85—89.
2. Творче завдання. Напишіть твір за темою «У хрестовому поході».
3. Випереджальне завдання. Підготуйте доповіді про Фому Аквінського та Роджера Бекона.
Категорія: Всесвітня історія 7 клас | Додав: uthitel (29.11.2013)
Переглядів: 2791 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: