Урок № 51 Лірика Т. Шевченка періоду арешту й заслання і після повернення із заслання. Вершинні зразки Шевченкової лірики. «Садок вишневий - Українська література 9 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Українська література 9 клас

Урок № 51 Лірика Т. Шевченка періоду арешту й заслання і після повернення із заслання. Вершинні зразки Шевченкової лірики. «Садок вишневий

Урок № 51

Лірика Т. Шевченка періоду арешту й заслання і після повернення із заслання.
Вершинні зразки Шевченкової лірики. Риси автобіографізму в образі ліричного героя
(поезії «Садок вишневий коло хати...», «Доля», «Росли укупочці, зросли...»)

Мета: ознайомити учнів з обставинами написання цих творів, допомогти їм проникнути уявою в настрої, внутрішній світ Шевченкових героїв; розкрити філософський зміст поезій; учити бачити красу особистості, поетичних творів; розвивати вміння відшукувати зразки поетичної образності, визначити їхню роль у структурі тексту

Очікувані результати: учні знають про обставини написання творів Т. Шевченка, що вивчалися на уроці; проникають уявою в настрої, внутрішній світ героїв поета, бачать красу особистості; називають зразки поетичної образності, визначають їхню роль у структурі творів; знають напам’ять вірш «Доля».

Теорія літератури: поглиблення поняття про ліричного героя, психологізм у літературі, жанр ліричної медитації.

Обладнання: підручник, автопортрет Т. Шевченка 1847 року, репродукції картин «Шевченко серед товаришів» (1851), «Байгуші» (1853), «Казашка Катя» (1856–1857) та ін.; ілюстрації до творів Т. Шевченка відомих художників

Тип уроку: комбінований.

§ I.   Мотивація навчальної діяльності школярів. Оголошення теми й мети уроку

Вступне слово вчителя.

Поезія Тараса Григоровича періодів заслання й останніх років життя — явище дійсно унікальне. З-під пера Шевченка виходять вершинні зразки лірики, що засвідчили подальше зростання таланту Великого Кобзаря. У цьому ми маємо змогу переконатися сьогодні на уроці, ознайомившись із кращими ліричними творами вказаного періоду.

ІІ.      Актуалізація опорних знань учнів

1.   Розгадування кросворда.

2/  Завдання учням.

1)   Розкажіть про перебування Т. Шевченка на засланні, про останні роки його життя.

2)   Назвіть тематику творів поета цих періодів.

ІІІ.    Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

1.   Розповідь учителя (учнів).

1)   Обставини арешту Т. Шевченка, перебування під слідством.

1845–1847 року Шевченко подорожує Україною, зустрічається з багатьма людьми, малює, пише. Поки поет мандрував, над його головою згущалися зловісні хмари.

Ще 28 лютого 1847 року провокатор Петров з’явився до помічника куратора Київської шкільної округи М. Юзефовича й зробив донос про існування в університеті таємного політичного товариства. 3 березня в присутності Юзефовича він подав спочатку усний, а потім і письмовий донос куратору округи О. Траскіну. 7 березня Траскін доповів про це київському військовому губернаторові Д. Бібікову, згадавши про революційні вірші Шевченка. Бібіков повідомив про розкриття таємного товариства в III відділ, де справі надали важливого значення. Начальник ІІІ відділу, шеф жандармів О. Орлов доповів про це Миколі І. Почалися обшуки й арешти членів товариства. Першим заарештовано М. Гулака в Петербурзі. У Києві затримано Костомарова, Посяду, Марковича, Андрузького, Тулуба, у Полтаві — Білозерського й Навроцького. У Києві почалися перші допити заарештованих. 22 березня ІІІ відділ наказав доставити всіх заарештованих до Петербурга. Після доносу Петрова Археографічна комісія 3 березня звільнила Шевченка з числа співробітників нібито за те, що він без згоди комісії виїхав із Києва. Постанову оформили заднім числом — з 1 березня.

Не знаючи про всі ці події, поет поспішав до Києва на весілля Костомарова. 5 квітня при в’їзді в столицю на правому березі Дніпра він був заарештований.

Поки розслідувалася справа, Шевченка, як й інших учасників Кирило-Мефодіївського товариства, ув’язнили в казематі III відділу біля Ланцюгового мосту. З особливою увагою вивчали відібрані в поета папери, бо у своєму доносі О. Петров акцентував увагу на «протизаконному» характері творів Шевченка.

Почали допитувати Тараса Григоровича Шевченка 22 квітня, а вже 30 травня після оголошення вироку його передали у військове міністерство.

Допит поета почався тим, що йому поставили 22 запитання й докладно записали відповіді. На десять запитань, пов’язаних із діяльністю Кирило-Мефодіївського товариства, він відповів, додержуючись конспіративних правил таємної організації й не бажаючи нікого виказувати: «Мне совершенно неизвестны». У процесі слідства й після очних ставок Шевченко твердо стояв на своїх позиціях: «Показания, что я участвую в замыслах Славянского общества, не справедливы». Йому вдалося обдурити жандармів, і вони вирішили, що він стояв осторонь товариства, не брав участі в його засіданнях.

Відповідями Шевченка жандарми лишилися невдоволені. У журналі III відділу 21 квітня зроблено такий запис: «Художник Шевченко окончил ответы, но его показания нисколько не объясняют дела. На все главные вопросы о Славянском обществе, членах оного и замыслах их он отвечает решительным незнанием».

У кінці травня слідство закінчилося. 28 травня О. Орлов подав Миколі І доповідь про «Украйно-Славянское общество», як вони називали Кирило-Мефодіївське товариство. Суду не було. Доповідь шефа жандармів і становила фактично вирок членам товариства. У ній Шевченка виділено окремо й сказано про нього в розділі, який так і називався: «Лица, виновные в преступлениях, отдельных от Украйно-Славянского общества». Щодо поета III відділ дійшов висновку: «Шевченко... сочинял стихи, на малороссийском языке, самого возмутительного содержания. В них он то выражал плач о мнимом порабощении и бедствиях Украины, то возглашал о славе гетманского правления и прежней вольности казачества, то с невероятною дерзостью изливал клеветы и желчь на особ императорского дома... Сверх того, что все запрещенное увлекает молодость и людей с слабым характером, Шевченко приобрел между друзьями своими славу знаменитого малороссийского писателя, а потому стихи его вдвойне вредны и опасны... по возмутительному духу и дерзости, выходящей из всяких пределов, он должен быть признаваем одним из важных преступников...».

Таким чином, слідство почалося над учасниками таємного політичного товариства, а найсуворіший висновок зроблено про поета, який, за матеріалами слідства, не належав до цього товариства. У розділі «Решение дела» так само рекомендовано найжорстокіше покарати Шевченка: «Художника Шевченко за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений, как одаренного крепким телосложением, определить рядовым в Оренбургский отдельный корпус, с правом выслуги, поручив начальству иметь строжайшее наблюдение, дабы от него, ни под каким видом, не могло выходить возмутительных и пасквильных сочинений».

2)   Цикл поезій «В казематі».

Т. Шевченко переживав утрату волі, але намагався тамувати в собі сум, щоб не принижуватися перед катами. А свої думи, почування, почуття він передав у таємно написаних поезіях. На складеному в 1/16 тонкому аркуші поштового паперу поет дрібним почерком записав тринадцять віршів, дванадцять з яких пізніше переписав як цикл спочатку до «Малої книжки», а потім і до «Більшої книжки», додавши присвяту «Моїм соузникам посвящаю» і пронумерувавши всі твори римськими цифрами. Першим переписано вірш «Згадайте, братія моя...» як заспів до циклу. Поезію «Не спалося,— а ніч, як море...» до циклу не введено, очевидно, тому, що за змістом і характером вона не вкладається в дану ліричну єдність.

Основний настрій циклу — мінорний. У поезіях, що його складають, йдеться про найрізноманітніші, але переважно сумні картини народного життя.

У поезіях «Ой одна я, одна», «Не кидай матері! — казали», «Чого ти ходиш на могилу?» і «Рано-вранці новобранці», як і в багатьох попередніх та наступних творах, звучить мотив тяжкої жіночої долі. Близький до цих творів вірш «Ой три шляхи широкії...», багатий народнопоетичною символікою.

«За байраком байрак» — єдиний твір циклу, побудований на роздумах про історичне минуле. У його основі не якась конкретна подія, факт. Поет роздумує над сумними наслідками зради гетьманів, які укладали договори з ворогами українського народу — турецькими султанами й татарськими ханами. Мова йде, напевно, про події другої половини XVII ст., коли гетьманували І. Виговський, П. Дорошенко, Ю. Хмельницький та ін. Нікого з них автор не називає, йому боляче тільки, що зрада гетьманів дорого коштувала українському народові.

Мотив неволі — власної та народної — звучить у вірші «В неволі тяжко, хоча й волі...»:

Холоне серце, як згадаю,
Що не в Украйні поховають,
Що не в Украйні буду жить,
Людей і Господа любить.

Поетові важко усвідомлювати, що його чекає гірка доля невільника. Та, на думку письменника, власні болі ніщо перед неволею батьківщини. Така провідна думка поезії «Мені однаково...».

19 травня Шевченко побачив у дворі тюрми III відділу матір М. Костомарова й написав вірш «Н. Костомарову», пройнятий щирим співчуттям до неньки побратима по товариству. Написаний твір у жанрі послання.

3)   «Садок вишневий коло хати...».

Одним із кращих творів, що увійшли до циклу «В казематі», є поезія «Садок вишневий коло хати...». Цей п’ятнадцятирядковий вірш — шедевр світової пейзажної лірики. У ньому майже відсутні художні засоби, барви, а весняний вечір в Україні постає перед нами виразно, у всій своїй красі. Як істинний геній, Шевченко простими словами зумів створити геніальну пейзажну картину.

Дослідниця Шевченкової творчості Н. Чамата зазначає: «Зміст і тональність вірша — світлі, життєствердний опис весняного вечора в українському селі, мрія про красу людських стосунків, про родинне щастя в гармонії з розкішною природою... Навіяна спогадами, імовірно, часів власного раннього дитинства, ідилія має явний підтекст, відтворюючи образ райського саду, Едему, що ним є в уявленні Шевченка одвічна глибинна сутність України. Про особливе місце вірша "Садок вишневий коло хати...” в тематичному русі циклу свідчить його розташування — поет ставить твір у точку золотого перетину — на центральну за значенням позицію».

Майстерності в зображенні чудової картини природи Т. Шевченко досягає завдяки поєднанню зорових, слухових і дотикових образів. Наприклад, розглянемо першу строфу:

Садок вишневий коло хати,— зоровий образ

Хрущі над вишнями гудуть.— слуховий образ

Плугатарі з плугами йдуть,— слуховий і зоровий образи

Співають, ідучи, дівчата,— слуховий і зоровий образи

А матері вечерять ждуть.— зоровий образ.

Усі ці образи, як зауважив І. Франко, становлять органічну, гармонійну цілісність, завдяки чому читач виразно чує і зримо уявляє все те, про що пише Т. Шевченко.

У творі явно відчувається вплив фольклору: поет уживає слова зі зменшено-пестливими суфіксами (зіронька, маленьких, діточок), образи-символи (зоря, соловейко, вишня) та ін.

Саме така ідилічна картина, як у вірші «Садок вишневий коло хати...», для Т. Шевченка була омріяним зразком життя українців — у гармонії людини з природою і з Богом митець бачив свою Україну.

Цей вірш написаний у фольклорному стилі, тому не дивно, що він став народною піснею, покладеною на музику Я. Степовим.

4)   «Доля».

«Доля» — перший вірш ліричного триптиха Шевченка «Доля», «Муза», «Слава», написаного 9 лютого 1858 року в Нижньому Новгороді.

За жанром «Доля» — вірш медитативного характеру, написаний у формі звернення поета до власної долі, що виступає як образ-персоніфікація.

Мотив долі, зокрема власної,— один із наскрізних у поезії Шевченка. Ліричний герой вірша — людина, яка психологічно уже піднеслася над лихом і скорботами недавніх років, зробила з усього пережитого зважений етичний висновок. Суворі життєві випробування не зламали ліричного героя, а, навпаки, загартували його, зміцнили впевненість у своїй моральній правоті, і тому він зі спокійною гідністю оглядається на пройдений шлях: «Ми просто йшли; у нас нема / Зерна неправди за собою». По-іншому розцінює він тепер і власну нелегку долю, обрану добровільно.

Вірш є зверненим до уособленої долі, монологом ліричного героя з вкрапленнями діалогу. Невеликий за обсягом (18 рядків), твір поділяється на кілька композиційно-смислових частин, які забезпечують логічний та емоційний розвиток теми.

Вірш починається близькою до афоризму тезою — «Ти не лукавила зо мною, / Ти другом, братом і сестрою / Сіромі стала». У першій частині перед нами — минулий час, що охоплює ранній етап біографії героя: ласкава Доля просить його старанно вчитися, обіцяючи за це гідне майбутнє. «З нас будуть люде,— ти сказала. / А я й послухав, і учивсь, / І вивчився». Далі йде наступна частина, коротка і разом з тим надзвичайно містка: «А ти збрехала. / Які з нас люде?». У цих рядках відчувається гіркий сарказм, адресований, у кінцевому підсумку, офіційному чи й просто обивательському мисленню з його судженнями про те, якими є справжні люди.

Третя частина, кульмінаційна, починається переконливо-рвучкими словами: «Та дарма! / Ми не лукавили з тобою». Ліричний герой стверджує, що він просто й несхитно йшов шляхами правди, і в цьому — той вищий дар його Долі, який і дозволяє назвати її другом «вбогим, нелукавим». Взагалі, слово «нелукавий» (чесний, щирий, правдивий) та виведене від нього «не лукавити» створюють лексичний лейтмотив вірша: у 16 рядках вони вжиті тричі.

Останні рядки вірша (15–18) — це заключне речення, у якому йдеться про славу: «Ходімо дальше, дальше слава, / А слава — заповідь моя». За психологічною тональністю це бажання слави начебто не зовсім узгоджується з основною темою вірша — гордістю ліричного героя за свою сувору («вбогу»), але шляхетну долю. Та пам’ятаймо, що Шевченко — людина мистецтва, і слава — як моральна винагорода за подвижницькі муки творчості і як свідчення живого відгуку його поезії в душах людей — була для нього аж ніяк не порожнім словом. Особливо в тій духовній ситуації, у якій створювався триптих. Каторга, заслання супроводжувалися для поета не тільки особистою самотністю, а й болісним відчуттям того, що про нього та його творчість і боротьбу забули. Саме в цьому психологічному контексті зізнання поета про славу як свою заповідь стає і зрозумілим, і по-людському виправданим.

У творі переважає пряме називання речей і подій, інколи підсилене точними в смисловому розумінні епітетами («до п’яного дяка», «мій друже вбогий, нелукавий»). Крім головного засобу — персоніфікації, одна є метафора: «у нас нема / Зерна неправди за собою». І така стриманість тут глибоко поетична й емоційна, бо має під собою зіткнення протилежних уявлень про «вдалу» і «невдалу» долю.

Написаний вірш чотиристопним ямбом.

«Доля» — один із найяскравіших творів поезії ХІХ ст. на тему етичного самоозначення митця. Популярність цього вірша може засвідчити факт, що ще за життя Шевченка він був опублікований у трьох російських перекладах — Л. Блюммера (журнал «Светоч», 1860), М. Гербеля (російське видання «Кобзаря», 1860), М. Курочкіна («Народное чтение», 1860). На музику вірш «Доля» поклав М. Лисенко.

5)   «Росли укупочці, зросли...».

Поезія «Росли укупочці, зросли...» написана 25 червня 1860 року, у перші дні закоханості поета в Ликеру Полусмак.

Дев’ятнадцятирічна кріпачка Ликера Полусмак відіграла в житті Т. Шевченка воістину фатальну роль. Їхнє кохання тривало, може, сто днів. Перші пориви осіннього вітру принесли холод в їхні стосунки, а згодом і геть їх розірвали.

Цікаво!

Вони так і не побралися. Ликера вийшла заміж за перукаря Яковлева, народила йому дітей. А коли діти виросли, стала готуватися до поїздки в Канев. Наважилася зробити це тільки після смерті чоловіка 1904 року. Вона близько 10 років — аж до своєї смерті 1917-го — жила в Каневі. Завжди в траурі, жінка приносила на гору гостинці, роздавала їх дітям, годинами сиділа біля могили, розмовляла, плакала. У книзі відвідувачів тих років лишився такий запис: «13 травня 1905 року приїхала твоя Лукер’я, твоя кохана, мій друг. Сьогодні мій день янгола. Подивись, як я каюсь».

Тема твору, його настрій та психологічний зміст дають змогу віднести його до інтимної лірики. У творі змальовано ідилічну картину подружнього життя, сповненого любові та злагоди з Богом. У вірші Т. Шевченко відображає український родинний ідеал, і це не дивно, адже найбільшим бажанням поета, особливо після заслання, було одружитися й створити сім’ю, народити дітей, радіти можливості турбуватися про близьких.

Вірш складається з двох тематично викінчених восьмирядкових строф. У першій із них стисло відтворено життєву історію уявлюваної (типово української християнської) подружньої пари. У другій розповідь змінюється медитацією, рефлексією з особистим підтекстом, а медитація переходить у молитву, звернену до Бога, у якій звучать щирі й сердечні роздуми, захоплення народним ідеалом щасливої родини.

До композиційних особливостей можна віднести надзвичайну ущільненість подієвого ряду в першій строфі, що дало авторові можливість відтворити життя героїв від їхніх дитячих років, коли вони «росли укупочці», і «Аж до самої домовини».

Поетичний синтаксис характеризується використанням присудкових дієслівних форм, де з 13 слів перших чотирьох рядків 8 — дієслова. Це дало можливість авторові зробити зміст вірша інформаційним та художньо насиченим. Перше таке синтаксично увиразнене речення-повідомлення «Росли укупочці» вказує на дитячий вік (слово «укупочці» малює в уяві ще дитячу нерозлучність), наступне «зросли» означує вже юнацькі роки й відповідну до цього віку нову психологічну ситуацію стосунків — дорослі парубок і дівчина вже не можуть, як у дитячі роки, безтурботно гратися, адже між ними виникає певна дистанція. Шевченко малює цей період життя своїх героїв лаконічними художньо-психологічними штрихами: «Сміятись, гратись перестали», несправжній характер розлуки — рядком «Неначе й справді розійшлись!». Наступне повідомлення, підсумкове для першої частини, стверджує: «Зійшлись незабаром. Побрались».

Повідомлення «Побрались», завершуючи першу частину вірша, у той же час стає відправною точкою розгортання наступної частини: «І тихо, весело пройшли, / Душею-серцем неповинні, / Аж до самої домовини». Автор зворушений чеснотами своїх героїв, красою їхнього життєвого подвигу. Його душа сповнюється піднесенням, він відчуває нестримне бажання звер­нутися з молитвою-проханням до Бога: «Подай же й нам, всещедрий Боже, / Отак цвісти, отак рости, / Так одружитися і йти, / Не сварячись в тяжкій дорозі, / На той світ тихий перейти...». Краса людських взаємин, що постає перед очима поета, трактується ним як вияв Божої щедрої благодаті. Увесь подієвий ряд із самого початку вже був спроектований на прикінцеві рядки, у яких автор робить акцент на творенні «любові безвічної», такої, що підносить людину над буденщиною, над минущістю, збагачує її духовно. Адже на таку любов людина здатна тільки завдяки моральному подвигу. В. Соловйов, роздумуючи над важливістю етичного аспекту любові, писав: «У нашому матеріальному середовищі не можна зберегти істинну любов, якщо не зрозуміти й не прийняти її як моральний подвиг. Недаремно православна церква згадує святих мучеників і до їх вінців прирівнює вінці шлюбні».

Шевченко бачить подружню любов як ерос й водночас як турботу про іншого. Моральний подвиг подружжя передається метафоричним образом життєвої дороги, який об’єднує першу та другу строфи.

У вірші створено образ тихого радісного світу, що у Шевченка асоціюється з образом земного раю, внутрішньої гармонії та злагоди з Богом. А людське життя поет розглядає як повсякчасний вибір, волевиявлення й самоствердження.

2.   Виразне читання напам’ять поезії «Садок вишневий коло хати...».

3.   Евристична бесіда.

— Які почуття виникли у вас після прослухування поезії?

— Назвіть загальнолюдські духовні цінності, що утверджує автор у вірші.

— Які риси національного ви побачили у творі?

— Назвіть прийом, використаний Т. Шевченком, що допомагає нам яскраво уявити картини природи, праці й побуту селянської родини.

— Яку пору року зображено у творі? Свої міркування доведіть, посилаючись на текст.

— У вірші сказано, що «мати хоче научати» дочку? Як ви вважаєте, чого саме?

— До якого виду лірики належить вірш? Чому ви так вважаєте? Які аргументи на підтвердження своєї думки можете навести?

— Які зорові, слухові, дотикові образи містить ця поезія?

— На вашу думку, чим зумовлена така назва твору Т. Шевченка?

4.   Виразне читання поезії «Доля».

5.   Робота над аналізом твору.

6.   Бесіда.

— Як ви вважаєте, чи слід вірити в долю? Спробуйте дати визначення цього поняття.

— Як би ви оцінили долю Т. Шевченка?

— Яких труднощів зазнав Тарас Григорович у житті? Чи нарікає він на свою долю?

7.   Завдання учням.

8.   «Поетичний практикум».

§ ІV.  Систематизація й узагальнення вивченого

Робота з таблицею.

§ V.  Домашнє завдання, інструктаж щодо його виконання

1.   Завдання для всього класу.

1)   Вивчити теоретичний матеріал

2)   Вивчити напам’ять вірш «Доля».

2.   Індивідуальні завдання.

Підготувати короткі повідомлення на теми «Шевченко і Біблія», «Ісаія — біблійний пророк».

3.   Творче завдання.

Створити асоціативний ряд до слова «доля». Навести приклади із життя, які, підтверджують існування долі, щасливої чи нещасливої.

§ VІ.  Підсумок уроку

Заключна бесіда.

— До яких роздумів спонукали вас вивчені на уроці поезії?

— Який вид роботи на уроці вам найбільше сподобався?

— Що нового ви сьогодні відкрили для себе?

Категорія: Українська література 9 клас | Додав: uthitel (12.02.2014)
Переглядів: 8516 | Рейтинг: 3.5/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: