Урок № 50 Тема жіночої долі у творчості Т. Шевченка. «Катерина», «Наймичка», «На панщині пшеницю жала…» - Українська література 9 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Українська література 9 клас

Урок № 50 Тема жіночої долі у творчості Т. Шевченка. «Катерина», «Наймичка», «На панщині пшеницю жала…»

Урок № 50
Тема жіночої долі у творчості Т. Шевченка. «Катерина», «Наймичка», 
«На панщині пшеницю жала…», «Марія», «У нашім раї на землі...». 
Еволюція жіночого образу
Мета: дати учням поняття про становище жінки в кріпацькій Україні часів Шевченка; передати захоплення поета красою жінки, мрію бачити її щасливою; показати еволюцію жіночого образу в поезії Шевченка; удосконалювати вміння порівнювати; на основі вивчених поезій формувати шанобливе ставлення до жінки в усіх її іпостасях
Очікувані результати: учні знають про становище жінки в кріпацькій Україні часів Шевченка, новозавітний переказ про Богородицю Марію; на прикладі творів уміють порівнювати рі-зні типи втілення теми жіночої долі у творчості поета; виділяють біблеїзми в поемі «Ма-рія», пояснюють їх стильову функцію.
Теорія літератури: ліро-епос, поема, ліричний відступ.
Обладнання: підручник, портрет письменника, репродукції його картин «Марія», «Циганка-ворожка», «Катерина»
Тип уроку: комбінований.
I. Мотивація навчальної діяльності школярів. Оголошення теми й мети уроку
Вступне слово вчителя.
«Катерина», «Лілея», «Відьма», «Наймичка», «Марія»... Шевченко створив низку жіночих образів, таких різних і таких схожих. У тогочасному суспільстві жінка не народжувалася для того, щоб бути повністю щасливою. Вона ловила мить щастя, а потім усе життя несла спокуту. Але якою б жінка не була, Шевченко бачив у ній «найвищу красу світу». У цьому ми перекона-ємося, ознайомившись із деякими творами поета на тему жіночої долі.
ІІ. Актуалізація опорних знань учнів
Бесіда.
— Що з біографії Шевченка та автобіографічних творів письменника ви знаєте про його родину?
— Як склалася доля його матері та сестер?
— Чи випадковим є те, що стільки поезій та поем Шевченка присвячено саме жінці?
ІІІ. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу
1. Розповідь учителя.
1) Тема жіночої долі у творчості Т. Шевченка.
У творчості Т. Шевченка однією з провідних була тема жінки. Поет часто звертався до ві-дображення її трагічної долі в тогочасному суспільстві, присвятив цій темі низку творів, напи-саних у різні періоди творчості. На цьому наголошував Іван Франко: «Не знаю в літературі все-світній поета, котрий би так витривало, так гаряче і з цілою свідомістю промовляв в обороні жінок, в обороні їх права на повне, чисто людське життя, котрий би таким могучим словом би-чував усе те, що в’яже, деморалізує і тисне женщину. Не знаю в літературі всесвітній поета, ко-трий би представив так високий і так щиро людський ідеал жінки-матері».
Однією з кращих поем Шевченка про матір є поема «Марія», присвячена Богоматері. У цьому творі мати Марія є втіленням незнищенності людського духу, вічності добра на землі, утвердженням величі й святості материнства. Вона — Мадонна, яка усвідомлює важливість своєї місії народження й продовження життя, її краса — у жертовності материнської любові. Це відзначив й І. Франко: Шевченко «лишив нам такий високий пам’ятник своєї мислі, свого сло-ва, лишив нам такий ясний та пориваючий ідеал жінки і громадянки, якого не писав ні один інший поет у світі і котрого по ширині та висоті основної думки й перевищити неможливо...». До такого ідеалу, писав Іван Франко, «удається доходити людськості тільки в великих хвилях переломів всесвітньої боротьби добра зі злом...».
Та до створення образу жінки-Мадонни Шевченко піднявся в завершальний період своєї творчості. А у творах раннього періоду та періоду «трьох літ» він зображав земних Мадонн — українських жінок-матерів, адже образ жінки з дитям на руках завжди хвилював поета.
Кобзар був переконаний, що «...у нашім раї на землі / Нічого кращого немає, / Як тая мати молодая / З своїм дитяточком малим».
Та у творах Т. Шевченка мало щасливих жінок. Частіше ми бачимо матерів скривджених, ошуканих, глибоко нещасних. Поетові було нестерпно бачити скривджену жінку, він щиро пе-реймався материнським горем. І цей біль вилив у віршах та поемах.
2) Поема «Катерина».
Однією з провідних тем раннього періоду творчості Т. Шевченка є тема трагічної долі жі-нки-покритки. До зображення долі ошуканої дівчини впродовж багатьох століть зверталися пи-сьменники різних країн, тема ця широко розроблялася у світовій літературі (С. Річардсон «Кла-риса», М. Карамзін «Бідна Ліза», Є. Баратинський «Еда», Г. Розен «Марина»).
У творчому доробку Т. Шевченка одним із кращих творів про жіночу долю є поема «Ка-терина», написана 1838 року. Присвячена вона В. Жуковському «на память 22 апреля 1838 года».
Суть конфлікту, що лежить в основі твору,— протистояння добра і зла, любові і ненавис-ті, щирості і лукавства, прекрасної мрії і жорстокої дійсності.
Центральним образом поеми є образ Катерини, молодої красивої української дівчини, життя якої обірвалося передчасно. Знехтувавши моральними законами, вона покохала москаля-офіцера, та залишилася ошуканою у своєму почутті й покарана за невміння зберегти цноту. Ки-нута напризволяще спокусником, збезчещена дівчина повною мірою відчула на собі осуд і глум оточуючих. 
Спочатку Катерина ще сподівається на повернення офіцера, адже він обіцяв. Та поступово молодиця усвідомлює непоправність того, що накоїла. Вона гірко плаче, зневажена односельчанами, про неї «жіночки лихо дзвонять». Автор засуджує таке жорстоке ставлення до дівчини, хоча й не виправдовує її поведінки:
Бодай же вас, цокотухи,
Та злидні побили,
Як ту матір, що вам на сміх
Сина породила.
Покритки зреклася родина, вона вирушає в Московщину шукати батька свого сина в надії, що все владнається. Дорогою на чужину пережила Катерина й злидні, й насміхання, але все тер¬піла, бо ще вірила в щасливе закінчення поневірянь.
Аж ось нарешті зустріч відбувається. На початку четвертого розділу поет змальовує кар-тину зимової негоди:
Реве, свище заверюха.
По лісу завило;
Як те море, біле поле
Снігом покотилось.
Саме в таку погоду повертаються москалі додому, а попереду — Іван, коханий Катерини.
Роздягнена й боса вибігає вона йому назустріч, щоб почути жорстоке:
«Дура, отвяжися!
Возьмите прочь безумную!»
Катерина благає його не відмовлятися хоча б від сина. Та офіцер-спокусник тікає, одцура-вшись і від дитини.
Надія вмирає, Катерина усвідомлює, що нікому в цілому світі оборонити її та її дитину від знущань. І, не витримавши тяжких випробувань, що випали на її долю, закінчує життя самогубством.
«Катерина» — ліро-епічна, соціально-побутова реалістична поема з народного життя. Те-мою її є правдива, схвильована розповідь про трагічну долю матері-покритки та дітей-безбатченків. Розкриває цю тему письменник по-новому: він розповідає не про кохання Кате-рини, а про її страждання.
3) Поема «Наймичка».
У поемі «Наймичка» поет зробив подальший розвиток образу матері-покритки. Твір цей посідає особливе місце у творчості Шевченка. У той час як героїні інших творів подібної тема-тики безпосередньо виражають свої думки та почуття, головна героїня поеми «Наймичка» Ган-на змушена їх глибоко й постійно приховувати, жити подвійним життям, намагаючись зберегти таємницю свого материнства. Основна увага у творі зосереджується на внутрішньому розвитку характеру, показі найсуттєвіших проявів душевного стану героїні. 
Хронологічні рамки поеми охоплюють близько тридцяти років. Зумовлено це бажанням автора показати велику любов матері до сина, усвідомлення нею відповідальності за його долю. Основну увагу читачів Т. Шевченко концентрує на таких вузлових моментах: Ганна підкидає дитину, приходить найматися, виявляє запопадливість біля господарства та материнську ніж-ність до дитини; Марк одружується. Кульмінацією є зізнання Ганни в материнстві, яке до кінця поеми для всіх залишається таємницею.
Порівнюючи образи двох покриток, героїнь творів Т. Шевченка, Катерини та Ганни, І. Франко наголошував, що «наймичка — натура безмірно глибша, чуття у неї не тільки живе, але сильне та високе, любов до дитини така могуча, що перемагає все інше, заслонює перед нею весь світ, заставляє забути про себе саму, віддати все своє життя не для хвилевої покути, але для довгої жертви на користь своєї дитини».
Написана «Наймичка» у період «трьох літ», коли у творах Т. Шевченка поглиблюється соціальний та психологічний аналіз характерів персонажів. Цим пояснюється поведінка Ганни: змушена приховувати свої почуття й наміри, вона небагатослівна, її поведінка характерна для людини, яка постійно страждає. Коли Ганна приходить найматися, то вимовляє всього дві фра-зи: «А що дасте?» та «Добре, дядьку». Можна тільки уявити, який вибух почуттів криється під холодним спокоєм цих слів.
Та як змінюється Ганна, тільки-но чує, що її найнято:
Молодиця
Рада та весела,
Ніби з паном повінчалась,
Закупила села.
Здійснилася мрія Ганни бути біля дитини, це надає їй сили й наснаги. Наймичка справді невсипуща. Вона встигає скрізь:
І у хаті, і на дворі,
І коло скотини,
Увечері і вдосвіта...
А якою ласкою та ніжністю огортає Ганна маленького Марка. М. Некрасов після ознайом-лення з поемою «Наймичка» виділив її як твір, «де мати показана як величний ідеал материнсь-кої любові». Дійсно, всі думки наймички пов’язані з дитиною:
А коло дитини
Так і пада, ніби мати;
В будень і в неділю
Головоньку йому змиє,
Й сорочечку білу
Що день Божий надіває.
Грається, співає...
Зворушливо зображує автор материнські турботи й клопоти Ганни. Та не тільки на цьому поет акцентує увагу читачів. Розповідаючи про благополуччя господарів, Шевченко ніби підк-реслює гірку самотність героїні та глибину її материнської туги:
А наймичка невсипуща
Щовечір, небога,
Свою долю проклинає,
Тяжко-важко плаче;
І ніхто того не чує,
Не знає й не бачить.
Так і прожила Ганна близько тридцяти років. Над внутрішніми колізіями, емоційними станами жінки весь цей час домінує самозречення, відчайдушна рішучість оберігати долю сина. Вона — сильна особистість, адже весь час тримала під контролем свою свідомість і волю.
Ганна — образ багатогранний. Вона постійно страждає, бо її совість обтяжена соромом і ганьбою покритки, трагедією батьків, тривогою за долю сина. Але вона жодного разу не видала себе. Лише коли її попросили бути посадженою матір’ю й обрядова роль збіглася з дійсним становищем, вона зрозуміла, що це занадто важко навіть для неї. Те було вище її сил. Виявом німого розпачу стали завершальні рядки четвертого розділу:
А наймичка у порогу
Вхопилась руками
За одвірок, та й зомліла.
Тихо стало в хаті;
Тільки наймичка шептала:
«Мати... мати... мати!»
У відчаї, щоб не бути присутньою на весіллі, наймичка йде на прощу до Києва.
Кульмінаційною в поемі є сцена зізнання Ганни, яка самозречено служила синові все своє життя. Цей епізод яскраво ілюструє, як особиста драма переростає в драму соціальну, щастя материнства стає ганьбою та мукою. Читач розуміє, що причина трагедії жінки — у спотворе-них моральних законах суспільства.
На сюжет поеми «Наймичка» композитор М. Вериківський створив однойменну оперу (1941), що була екранізована режисером І. Молостовою (1964).
4) «Сон» («На панщині пшеницю жала...»).
Вірш написано 13 липня 1858 року в Петербурзі після повернення поета із заслання.
За жанром це мініатюра-образок.
Довідка.
Образок — невеликий за обсягом твір (як правило, прозовий), основою якого є ескізне зображення певної події або сценки. 

Цей вірш присвячений Марку Вовчку, авторці збірки «Народні оповідання», талантом якої захоплювався Т. Шевченко.
У поезії протиставляються жахливе сьогодення й бажане щасливе майбутнє, жорстока ре-альність і мрія, що здійснюється лише уві сні. Це ще один твір Т. Шевченка про долю жінки-матері, долю кріпачки. Головна героїня поезії не має ні імені, ні обличчя. «Побачити» обличчя жінки неможливо. Ми неначе дивимося на неї зі спини — на згорблену, втомлену, понівечену. Вона — жінка-тінь. Малюючи її образ, автор послуговується не іменниками, а дієсловами: «жа-ла», «втомилася», «розповила», «нагодувала», «попестила» і нарешті — «пошкандибала». Саме «пошкандибала», а не, наприклад, «пішла». Ця лексема яскраво відбиває сутність життя цієї кріпачки, яка давно не відчувала радості. Життя її спустошене, позбавлене не тільки сенсу, а й повноти материнського щастя.
Незважаючи на втому, мати з ніжністю ставиться до сина, якого розповила, попестила. А потім і сама незчулася, як задрімала. І в сні пережила момент щастя, бо побачила життя свого сина саме таким, про яке постійно мріяла:
І уродливий, і багатий,
Не одинокий, а жонатий
На вольній, бачиться, бо й сам
Уже не панський, а на волі...
Це був лише сон, але «усміхнулася небога». Пробудження повертає жінку в сумну реаль-ність:
Проснулася — нема нічого...
На сина глянула, взяла,
Його тихенько сповила
Та, щоб дожать до ланового,
Ще копу дожинать пішла.
Автор не дає оцінки зображуваному — вона зрозуміла з тональності вірша, з контрасту дійсності й мрії.
У творі зображено сувору прозу підневільної виснажливої праці, мовчазного відчаю та безнадії й водночас змальовано ідеал щасливої та вільної селянської родини.
5) «У нашім раї на землі...»
Поезія написана 1849 року, у період перебування поета на засланні. Т. Шевченко розмір-ковує над долею жінки-матері: матері-кріпачки, яка народила дитину в шлюбі, та матері-покритки. Обидві не були щасливими, бо не відчули піклування про себе своїх дітей.
Перша мати радіє своїй дитині, радіє материнству, милується красою своєї дитини. Але поки дитина маленька. Коли ж вона досягне віку ходити на панщину, жінка втратить дитину, долею якої може жорстоко розпорядитися пан. І розійдуться вони «на заробітки, в москалі». А її чекає самотня старість у нетопленій, холодній хаті.
Мати-покритка проклинає своє материнство, адже її дитина — байстря від лукавого пана, який порозважався й покинув. Усі люди також відвертаються від них. Та найтрагічніше в її долі те, що й син зненавидить її, коли підросте, не зможе простити того, що вона, його мати, приго-тувала йому долю старців водити. Їй же залишається одна дорога — загинути десь під тином.
Сумом пройнятий твір, бо розповідається в ньому про нерадісний шлях жінки від мате-ринського щастя до материнського горя, самотності, покинутості, беззахисності.
Тому й тональність вірша різна. Починається він світло й урочисто:
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Друга частина, у якій розповідається про материнську долю жінки-покритки, просякнута сумом та безнадією:
І будеш щаслива.
Та не довго. Бо не дійде
До зросту дитина,
Піде собі сліпця водить,
А тебе покине
Калікою на розпутті,
Щоб собак дражнила...
Вірш пройнятий гарячим співчуттям до долі жінки-матері.
М. Рильський так писав про зображення знедоленої жінки в Шевченкових поезіях: «Тако-го полум’яного материнства... і такої жіночої муки не знайти, мабуть, у жодного з поетів світу. Нещасливий в особистому житті, Шевченко найвищу й найчистішу красу світу бачив у жінці, у матері».
6) Поема «Марія».
Ліро-епічна філософська поема «Марія» (1859) становить вершину творчості поета після заслання. У ній на матеріалі біблійної міфології осмислено найважливіші проблеми буття лю-дини: духовності та сенсу життя. У цій поемі Шевченко знову звертається до теми зневаженого материнства.
Тема матері й дитини була для поета особливою, адже він сам ще в ранньому дитинстві зазнав відчутної психологічної травми, коли померла його ненька. З того часу в його свідомості розвивався образ втраченого тепла і прихистку. Цим пояснюється особливе ставлення Т. Шевченка до матері, простої, земної жінки-страдниці, яка рано покинула світ.
В основі поеми Т. Шевченка — біблійна легенда про Марію, Йосипа та Ісуса.
Марія у Т. Шевченка — звичайна дівчина, наймичка; вона роботяща, слухняна, покірна. Та все ж красуню хвилює її подальша власна доля. Одного разу до оселі Йосипа, якого Т. Шевченко називає то теслею, то бондарем, прибився «лукавий гость», котрий спокусив мо-лоду дівчину й покинув її. Щоб уникнути ганебної долі покритки, Марія погоджується на шлюб зі старим своїм господарем Йосипом.
Марія народила сина, виховала його борцем за правду, пішла разом із ним, підтримувала його, щоб він «поніс лукавим правди слово», дійшла з ним «аж до Голгофи». А коли сина розі-п’яли, вона зібрала його учнів і надихала їх «своїм святим огненним словом» на подальшу бо-ротьбу. Ця слабка, змучена жінка єдина в найтяжчу хвилину не втратила віру, підхопила добро, не дала його зупинити — уможливила майбутній порятунок людства, яке вбило її дитину. Отак покритка стала Покровою — заступницею та надією стражденного світу. Сама ж Марія вмирає під тином з голоду. Така в несправедливому суспільстві доля матері, яка все своє життя і навіть найдорожче — свого сина — віддала людям для їх визволення.
У цьому творі Шевченка мати Марія є втіленням незнищенності людського духу, вічності добра на землі, утвердженням величі й святості материнства. Вона — Мадонна, яка усвідомлює важливість своєї місії народження й продовження життя, її краса — у жертовності материнської любові.
І. Франко вважав цю поему «вершиною у створенні Шевченком ідеалу жінки-матері».
7) Біблеїзми в поемі «Марія».
Довідка.
Біблеїзм — уживане в художніх творах слово чи вислів із Біблії. У східних слов’янських мовах біблеїзм — переважно старослов’янського походження, меншою мірою — запозичення з давньогрецької або давньоєврейської мов.

До біблеїзму обов’язково звертаються при перекладах або переспівах релігійно-біблійних текстів для збереження стилістичного забарвлення першотвору або при створенні твору на біб-лійні сюжети, як от у перших рядках поеми Т. Шевченка «Марія»:
Все упованіє моє
На тебе, мій пресвітлий раю,
На милосердіє твоє
Все упованіє моє
На тебе, Мати, возлагаю.
Святая сило всіх святих,
Пренепорочная, благая!
Біблеїзми — це окремі слова та фразеологізми (у широкому розумінні терміна, включно з прислів’ями та приказками), які, відірвавшись від біблійного тексту, широко вживаються в мо-вленні, побутовому та літературному. Біблеїзми характерні для мов усіх християнських народів. Чимало їх і в українській мові. Наприклад, у поемі «Марія» біблеїзми є в рядках:
Ти не та,
Не та тепер, Маріє, стала!
Цвіт зельний, наша красота!
2. Робота з текстом.
Виразне читання ключових моментів поеми «Катерина».
3. Евристична бесіда.
4. Повідомлення учня.
(Учень розповідає про сюжет поеми «Наймичка», зачитує окремі епізоди твору.)
5. Порівняльна робота.
6. Виразне читання поезії «На панщині пшеницю жала...».
7. Бесіда.
— Які часи зображені у творі? 
— Хто є головною героїнею поезії?
— Чому жінка змушена брати на поле малу дитину?
— Чому вона швидко заснула над дитиною? 
— Що їй приснилося? Чим пояснити такий сон?
— Чому героїня твору не могла довше побути із сином?
— Як автор ставиться до своєї героїні?
— Чому доля жінки-кріпачки була важкою?
— Кому Т. Шевченко присвятив свою поезію? Чому?
8. Робота з текстом.
Виразне читання уривків поеми «Марія».
9. Евристична бесіда.
— У якій іпостасі постає перед нами Марія?
— Що ви знаєте з Біблії про Матір Сина Божого?
— Що нового вніс Шевченко в трактування цього образу?
— Що таке біблеїзми? З якою метою, на вашу думку, Шевченко використовує їх у поемі «Марія»?
10. Самостійна робота.
11. Робота над характеристикою образу.
На основі змісту поезії «У нашім раї на землі...» дайте характеристику образу матері.
(Багатостраждальна, «з хреста ніби знята», «гордіше самої цариці», великомучениця, пок-ритка, щаслива, турботлива, «безталанная».)
ІV. Систематизація й узагальнення вивченого
Проблемне завдання.
Зобразіть схематично еволюцію образу жінки-матері у творчості Т. Шевченка.
V. Домашнє завдання, інструктаж щодо його виконання
1. Завдання для всього класу.
Вивчити теоретичний матеріал
2. Індивідуальні завдання.
1) Підготувати коротку розповідь про обставини арешту Т. Шевченка, перебування під слід-ством та цикл поезій «В казематі».
2) Підготуватися до виразного читання поезій «Доля», «Садок вишневий коло хати...», «Ми вкупочці колись росли...».
3. Творче завдання.
Написати твір-роздум на тему «За що ми повинні бути вдячними своїм матерям?»
VІ. Підсумок уроку
Заключна бесіда.
— Яким постав перед вами сьогодні Т. Шевченко?
— У чому поет вбачає святість образу матері? 
— Чому для кожної матері її дитина — найкраща?

Категорія: Українська література 9 клас | Додав: uthitel (12.02.2014)
Переглядів: 12727 | Рейтинг: 1.0/3
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: