Урок № 45 Т. Шевченко. «Сон» («У всякого своя доля...»). Твір і сучасна поетові дійсність. Прийом сну. Сатиричний пафос поеми - Українська література 9 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Українська література 9 клас

Урок № 45 Т. Шевченко. «Сон» («У всякого своя доля...»). Твір і сучасна поетові дійсність. Прийом сну. Сатиричний пафос поеми

Урок № 45
Т. Шевченко. «Сон» («У всякого своя доля...»). Твір і сучасна поетові дійсність. 
Прийом сну. Сатиричний пафос поеми
Мета: ознайомити учнів зі змістом поеми, зв’язком твору із сучасною поетові дійсністю; дати поняття про прийом сну, сатиричний пафос поеми; удосконалювати вміння аналізувати ліричні твори в єдності змісту та форми
Очікувані результати: учні визначають у поетичному тексті образи та фрагменти додаткового символічного значення, самостійно розкривають їхній зміст; коментують зміст твору, ви-значають головні ідеї, контрастні картини в ньому; характеризують ставлення поета до морально звироднілих «землячків»; висловлюють власне ставлення до таких людей; ви-значають фрагменти поеми, що справили найбільше враження, уміють пояснити свій ви-бір; знають напам’ять уривок поеми.
Теорія літератури: алегорія, гротеск, поетика контрасту.
Обладнання: підручник, портрет Т. Шевченка, «Кобзар», виставка книг про поета та його творчість
Тип уроку: комбінований.
І. Мотивація навчальної діяльності школярів. Оголошення теми й мети уроку
Вступне слово вчителя.
Написавши поему «Сон», Т. Шевченко виявив велику громадянську сміливість. Підтвер-дженням цього може бути факт, що в жандармському відділі імператорської канцелярії, яка пі-сля арешту вирішувала подальшу долю поета, поема була чи не найсерйознішим аргументом проти нього.
Високо оцінив цей твір І. Франко, який зазначав: «Я не знаю ні в одній літературі подібної поезії, написаної в подібних обставинах».
ІІ. Актуалізація опорних знань учнів
Бесіда.
— У яких творах Т. Шевченка періоду «трьох літ» звучить мотив національно-визвольної боротьби народу? 
— До яких висновків підводить нас Кобзар у поемі «Великий льох»?
ІІІ. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу
1. Розповідь учителя.
1) Історія створення поеми «Сон» («У всякого своя доля...»). Жанр твору.
На допиті після арешту 1847 року Шевченко так пояснив виникнення задуму поеми «Сон»: «Будучи еще в Петербурге, я слышал везде дерзости и порицания на государя и прави-тельство. Возвратясь в Малороссию, я услышал еще более и хуже между молодыми и между степенными людьми; я увидел нищету и угнетение крестьян помещиками, посессорами и эко-номами-шляхтичами, и все это делалось и делается именем государя и правительства».
Цей твір «підбурливого змісту» написаний Т. Шевченком у Петербурзі 1844 року після його першої подорожі в Україну під безпосереднім враженням від тогочасної соціальної дійс-ності. Поема має відверто антицарський та антикріпосницький характер, тому поет і не розра-ховував на те, що зможе легально надрукувати цю гостру політичну сатиру. Цим пояснюється сміливість автора в доборі засобів змалювання картин та портретів.
«Сон» — ліро-епічна сатирична поема, жанр якої сам автор визначив як «комедія». Цей підзаголовок Шевченко міг дати своєму творові за асоціацією з «Божественною комедією» Да-нте, зокрема її першою частиною «Пекло». 
Ключем до розуміння головної ідеї твору та його завдань є епіграф, узятий із Біблії: «Духъ истины, его же міръ не можетъ пріяти, яко не видитъ его, ниже знаетъ его». (Від Іоанна, глава 14, вірш 17.) («Люди не можуть прийняти істини, доки не побачать і не пізнають її».) Тому поет своє завдання вбачає в тому, щоб розкрити цю істину людям, сказати всю правду про винуват-ців і причини соціального зла.
Поема написана у формі розповіді від першої особи, що відкриває широкий простір для виявлення авторського ставлення до зображуваних подій та їх естетичної оцінки.
2) Композиція поеми.
Починається поема вступом, який є філософським узагальненням загальнолюдських поро-ків: «Той мурує, той руйнує, той неситим оком за край світу зазирає — чи нема країни, щоб за-гарбать…». За своєю суттю вступ до поеми є висновком із неї, бо в ньому дається нищівна ха-рактеристика самодержавства, звучать роздуми про долю країни та про тих, хто нею править. Автор використовує сатиру, щоб засудити політику Миколи І, його мілітаристські зазіхання, бо цар
... неситим оком
За край світа зазирає,
Чи нема країни,
Щоб загарбать і з собою
Взять у домовину.
Заключний акорд вступу — обурені гнівно-саркастичні слова на адресу сучасної інтелі-генції: «А братія мовчить собі, / Витріщивши очі». Автор упевнений, що це мовчання свідчить про їхню покору та підтримку політики «неситого».
Після вступу автор знайомить читачів зі своїми сонними видіннями, що складаються з трьох картин і змальовують життя в селах України, життя каторжників у Сибіру й Петербург.
Як бачимо, обрана казкова форма сну дає можливість авторові зобразити різні місцевості безкрайньої імперії, показати тогочасну дійсність у багатьох її проявах, «зазирнути» в історичне минуле. Поет показує страшні картини самого цього сну. Крім того, сон стає сатиричним при-йомом, який дає поетові волю в сатиричному, гіперболізованому та символічному змалюванні суспільних вад.
Назва поеми несе певне ідейне навантаження. Шевченко використовує метафору сну, від якого народ скоро повинен прокинутись. 
Оповідач, від імені котрого ведеться розповідь, є одночасно й ліричним героєм поеми. Уві сні він ніби летить за совою та спостерігає, що діється на землі. У фольклорі вона символ тем-ного, похмурого, а також спустошення, нещастя, смерті, брехні, символ мудрості, потаємних знань.
Тло першої картини сну — опис літнього ранку в Україні, який викликає в читача захоп-лення й естетичну насолоду. Але поет знає, що Україна — це країна контрастів. Свідченням цього є наступні рядки поеми, сповнені безодні жаху й болю:
Он глянь,— у тім раї, що ти покидаєш,
Латану свитину з каліки знімають,
З шкурою знімають…
Смислово-емоційним центром картини кріпацької України є рядки:
А онде під тином
Опухла дитина, голоднеє мре,
А мати пшеницю на панщині жне.
Закінчується опис реалістичної картини життя в Україні риторичним питанням:
Чи довго ще на сім світі
Катам панувати?
Друга картина сну теж розпочинається пейзажем — описом Сибіру. Шевченко ніколи сам тут не був, але чув розповіді про це місце заслання декабристів. Ліричний герой поеми радіє, що нарешті серед снігів може знайти спокій на все життя. Та надії його були марними. Якщо в першій картині сну пейзаж контрастував з описом життя людей, то тут він співзвучний жахли-вій долі каторжників, які під землею добувають золото, «щоб пельку залити Неситому!». Серед каторжників ліричний герой бачить і «царя волі». Г. Клочек зауважує: «Шевченко створив сим-волічний образ борця із самодержавною системою — борця за волю, за демократичне суспіль-ство. Згадаймо, що за євангельською легендою Христос був розп’ятий між двома розбійниками. У Шевченка ми бачимо "царя волі” між "злодієм штемпованим” та "розбійником катованим”. Ісуса Христа увінчали під час розп’яття на Голгофі терновим вінком. У Шевченка борець за волю увінчаний штемпом». Поет називає революціонера своїм другом і братом. Він виражає впев¬неність, що читачі теж відчують симпатію до людини, яка своє життя присвятила справі бороть¬би за щастя інших. Він просить революціонера розкидати «рожевії квіти», тобто революційні ідеї, і вони обов’язково «зійдуть і ростимуть і у люди вийдуть».
Остання картина поеми, найбільша за обсягом, теж починається пейзажем, але міським. Характерна деталь міста, на яку звертає увагу ліричний герой,— церкви та палати. Петербург змальований штрихами досвідченого маляра, адже поет сам собі блукав вулицями туманної столиці й неодноразово зупинявся перед вершником на коні, що простягає руку, мов увесь світ хоче загарбать, і читав напис: «Первому — Вторая». Поет розшифровує цей напис із точки зору патріота своєї батьківщини, борця проти царизму:
Це той Первий, що розпинав
Нашу Україну,
А Вторая доконала
Вдову сиротину.
Дивлячись на пам’ятник, оповідач згадує минуле України. В унісон Шевченковим звину-ваченням звучать голоси царевих жертв. Гетьман Полуботок дорікає цареві, який його, «… во-льного гетьмана, / Голодом замучив у кайданах».
За монологом Полуботка йде монолог козаків, які навіки знайшли тут своє пристанище:
«Що ти зробив з козаками?
Болота засипав
Благородними костями;
Поставив столицю
На їх трупах катованих!»
У монологах Полуботка й козаків засуджується царат, звучить ідея патріотизму, прослав-ляється служіння батьківщині.
Герой поеми потрапив до Петербурга якраз на святкову ілюмінацію. Йому, що не відчуває вірнопідданського трепету, смішно бачити жалюгідну радість із приводу феєрверка тих, хто плазує перед царем. Тут він зустрічається із землячком-перевертнем, який викликає тільки огиду в душі поета. Землячок-українець, який трапився ліричному героєві поеми «Сон», дуже непривабливий. Він відцурався рідної мови, а чужої так і не навчився. Дешеві «цинові ґудзики» на мундирі «землячка» свідчать, що він належить до дрібних чиновників. Проте пихи в нього багато. Пишається, що став «здєшнім», що знає всі входи й виходи. Про себе думає як про освічену людину: «Мы, брат, просвищенны...». Але, як виявляється, його «освіченість» тільки в тому, що він навчився брати хабарі. Його дивує факт, що новоприбулий знає «здешню» мову, але говорити нею не хоче. В образі «землячка» Шевченко викриває психологію зрадника свого народу, перевертня, який заслуговує тільки на зневагу. У Шевченка різко негативне ставлення до цієї морально здеградованої людини.
Отже, якщо в попередніх картинах оповідач описував, що побачив, обурювався чи захоп-лювався цим, то в третій картині він діє, вступає в конфлікти з іншими дійовими особами, про-ходить у палац, навіть вигукує: «Так от де рай!». Ліричний герой протягом усього сюжету твору шукає раю для трудящої людини. Але скрізь бачить тільки пекло. І от нарешті рай знайдено, однак лише для багатих.
Сатирично змальовує поет образи панів. Жоден із них не індивідуалізований. Бо всі вони схожі один на одного: страшенно товсті («мов кабани годовані»), пихаті, «пикаті», «пузаті».
«Сміх і сльози» викликала в ліричного героя сцена «генерального мордобитія» (І. Франко) у царському палаці. Вона характеризує суть самодержавства. Вчинок царя — безумство. Поет не співчуває тим, кого б’ють,— «блюдолизам», а навпаки, іронічно ставиться до них саме через те, що їх б’ють, із них знущаються, а вони тільки радіють від того й кричать: «Гуля наш батюш¬ка, гуля! Ура!., ура!..».
Створюючи картину «мордобитія», Шевченко спирався на життєві факти. Цар Микола, якого в народі прозвали Палкіним, часто проявляв свою жорстокість. Коли він 1837 року відві-дав Київ, то на стінах університету були розклеєні антиурядові листівки. Цар зібрав студентів та викладачів університету і, зайшовши до залу, не привітавшись, звернувся до присутніх, від яких вимагав покори, і заявив, що тих, хто з морального чи політичного погляду не буде відпо-відати царським вимогам, зашле туди, «куда ворон костей не заносит».
Оскільки твір був пройнятий революційним духом, то друкувати його легально й поши-рювати в Росії заборонялося. «Сон» — перший в українській літературі твір політичної сатири, що дав поштовх до виникнення зовсім нового жанру.
3) Сатиричний пафос твору.
Т. Шевченко назвав «Сон» комедією, а щоб найповніше втілити та розкрити ідею, вiн ви-користовує найрiзноманiтнiшi сатиричнi засоби: гнiвну iронiю, сарказм, гротеск та карикатуру. Як зазначає Є. Сверстюк, «в поемі "Сон” Шевченко сміється з пародійної ідольської маскаради — світу Російської імперії, бо той світ не приймає "духу істини”».
Образи царя, царицi, чиновникiв та державного апарату монархiї змальовуються загостре-ними сатиричними засобами. 
У поемі цар, самодержець — персоніфікація імперського злого духу. Він нелюд, проти-ставлений «людям», тому в «Сні» Микола І то «медвідь», то «кошеня», а цариця — «чапля», обоє вони сердиті й надуті, мов сичі. Вони — призвідці все «новіших муштр».
Навiть портрети царя та царицi поданi в карикатурно-зневажливому тонi. Цар не говорить, а «цвенькає», з похмiлля вiн «одутий, аж посинiв». Цариця «мов опеньок засушений». Придворнi «…в серебрi та златi! / Мов кабани годованi — Пикатi, пузатi!».
Маркіз де Кюстін так згадував про царську свиту часів Шевченка: «Первое, что бросилось мне в глаза при взгляде на русских царедворцев во время исполнения ими своих обязанностей, было какое-то исключительное подобострастие и покорность. Но едва лишь наследник удалял-ся, как они принимали независимый вид или делались надменными... Впечатление было таково, что в свите царского наследника господствует дух лакейства, от которого знатные вельможи столь же мало свободны, как и их собственные слуги... Здесь было худшее: рабское мышление, не лишенное в то же время барской заносливости». «С людьми обращаются, как со скотами».
Чиновникiв поет iронічно порiвнює з политими чорнилом квiтами, їх характеризує насам-перед хабарництво та здирство, вони готовi «драти i з батька i з брата». У середовищі російської бюрократії денаціоналізувалися й розчинилися «землячки» із цинковими ґудзиками.
Сцена ж «генерального мордобитія» відображає структуру державної влади, жорстке під-порядкування її щаблів:
...цар пiдходить
До найстаршого... та в пику
Його як затопить!
облизався неборака
Та меншого в пузо —
Аж загуло!.. А той собi
Ще меншого туза
Межi плечi; той — меншого,
А менший — малого,
А той — дрiбних...
Уся влада, на думку Шевченка, тримається саме на такому «мордобитiї», а ще — на баг-нетах та муштрi. Немає нiчого дивного, що за такої системи простим людям залишається лише страждати.
Для викриття звироднілості й зажерливості панівної верхівки Т. Шевченко використовує сарказм: він наділяє панів емоційно-оцінними епітетами пикаті, пузаті, порівнянням «мов ка-бани годовані», називає їх блюдолизами. Саркастичними коментарями ліричний герой наділяє царицю, називаючи її «цяцею», він розчарований, бо раніше повірив тим «віршомазам», які оспівували її нібито надзвичайну красу. Описуючи зовнішність цариці, поет удається до кари-катури — сатиричного засобу: «Мов опеньок засушений, / Тонка, довгонога...».
З осудом ставиться оповідач до Петра І й Катерини II, які зруйнували Запорозьку Січ і за-провадили кріпацтво:
Це той Первий, що розпинав
Нашу Україну,
А Вторая доканала
Вдову сиротину.
Гротеск Шевченко використав у кінцевому епізоді поеми, де від безглуздого крику царя провалюється під землю його челядь, без якої він стає жалюгідним, безсилим і смішним, схо-жим на кошеня. Саме в цей момент розкривається примарна сила царизму.
Іван Франко назвав поему «Сон» «сміливим маніфестом слова проти темного царства», «першим у Росії сміливим і прямим ударом на гниль і неправду кріпацтва».
2. Робота зі словником літературознавчих термінів.
Алегорія (від грец. allegoria — інакомовність) — вид метафори: умовне зображення пре-дмета чи явища через інші, подібні до них, з метою наочно показати їх суттєві риси. Викорис-товується, як правило, у загадках, байках і відзначається загальновпізнаваним характером. На-приклад, у байках через характери дійових осіб — тварин і звірів — зображено риси людей, їх вдача. Алегорія — засіб посилення поетичної виразності. (Білий голуб чи зелена гілка в руках людини — алегорія миру; у казках вовк уособлює жадібність, лисиця — хитрість тощо.)
Гротеск (від фр. grotesque — химерний; комічний) — художній засіб, прийом, що ґрунту-ється на свідомому перебільшенні, контрастах трагічного й комічного, де реальне в житті пере-плітається з фантастичним, страшне — з незвично смішним.
Контраст (від фр. contraste — протилежність) — стилістична фігура протиставлення явищ, предметів, характерів; посилює змістове й емоційне звучання твору. Використовується у віршах, прислів’ях та приказках, у назвах книг і творів. Ця фігура побудована на використанні антонімічних пар.
У Т. Шевченка поетичний контраст не просто художній прийом, а метод пізнання дійсно-сті, у якій було аж надто багато протиріч. Контраст часто перебуває в центрі гострої сатири.
Умовність:
— художня первинна (прихована) — відмінна риса будь-якого твору мистецтва. Вона створює видимість правдоподібності, схожості на реальну дійсність. Природа цієї умовності полягає у своєрідності погляду автора на відображувану ним дійсність;
— художня вторинна (відкрита, активна) — свідоме порушення правдоподібності з ме-тою висвітлити, зробити зримим те, що з якоїсь причини не може бути назване прямо або не має в реальному житті свого предметного втілення; відновлення форм, які є в житті та природі. Створювані образи не цілком схожі на ті, що існують на справді, їх не можна з фактами життя порівняти «прямим накладанням». Однак вони можуть виражати смисл цих фактів, реалістично відображати дійсність.
3. Виразне читання уривків поеми «Сон».
4. Словникова робота.
(Проводиться за питаннями учнів.)
5. Бесіда.
— З яких частин складається твір?
— Про що йдеться у вступі поеми? Яка його роль?
— Чи існує внутрішній зв’язок між епічними картинами України, Сибіру та Петербурга?
— Від чийого імені ведеться розповідь? Хто є оповідачем у творі?
— Яку форму для зображення подій обирає автор? З якою метою?
— Що мріє знайти ліричний герой поеми? Чому його пошуки не увінчалися успіхом?
— Яку соціальну несправедливість побачив ліричний герой на землі, в Україні?
(«Латану свитину з каліки знімають»; «розпинають вдову за подушне»; «сина кують… в військо оддають!», «опухла дитина — голоднеє мре».)
— Яким на перший погляд здався поету Сибір? Що викликало його радість?
— Яку жахливу картину довелося спостерігати оповідачеві?
— У чому полягала непосильна праця каторжників?
(«Живі люди, / В кайдани закуті. / Із нір золото виносять, / Щоб пельку залити / Несито-му».)
— Як у творі описано солдатчину? Чому москалі «кайданами окуті»?
(«А в городах, мов журавлі, / Замуштрували москалі; / Нагодовані, обуті / І кайданами окуті, / Муштруються».)
— Чим ліричний герой здивував земляка біля царських палат?
— Чому, на думку ліричного героя, царські палати — це рай?
— Кого у творі названо «блюдолизами»? Як письменник їх характеризує?
— Якими в поемі зображено царя й царицю?
— Над чим сміється письменник, характеризуючи панів? Що є гумористично-саркастичним у їх поведінці та ставленні до царя?
(Вони «В серебрі та златі! / Мов кабани годовані,— / Пикаті, пузаті!.. / Аж потіють, та то-впляться», щоб стати ближче до «богів».)
— Про що свідчить ставлення самодержавця до підлеглих?
(Про його жорстокість, те, що він не вважає підлеглих за людей.)
— За що поет таврує Петра І і Катерину ІІ?
— У чому поет звинувачує Петра?
— За що Т. Шевченко висміює чиновників?
— У чому поет убачає зневажливе ставлення до рідної мови, а значить — до народу, його культурної спадщини?
— Від чого ліричний герой прокинувся зі сну?
— Проти кого спрямована сатира Шевченка? Якими засобами для створення яскравого сатиричного малюнка він користується? 
(Сатира, сарказм, гротеск, алегорія, символ, контраст.)
— Знайдіть у поемі рядки, де використано названі засоби.
(Алегорія — картина «мордобитія» — система управління державою; символ — сова — птах туги, страху, безнадії; гротеск — портрети вельмож, царя й цариці; контраст — розкішна природа й жахливе життя покріпаченого народу; умовність — зображення побаченого як сну тощо.)
— Чому Шевченко дібрав для своєї поеми підзаголовок «Комедія»?
6. Проблемне завдання.
(Застосовується інтерактивний метод «Прес».)
— Висловіть припущення з приводу того, чим поема так не сподобалася цареві. 
7. Дослідницька робота.
8. Проблемні питання.
— Як у поемі «Сон» Т. Шевченко змальовує земляків-українців? Чи тільки позитивно?
— У творі відчувається, що ліричного героя переповнює почуття гіркоти. Поясніть при-чину цього.
— Що означає метаморфоза царя — «ведмідь — ведмедик — кошеня»?
— Які настроєві інтонації відчуваються у творі?
ІV. Систематизація й узагальнення вивченого
Робота з таблицею.
Заповніть самостійно «Понятійну таблицю», скориставшись матеріалами підручника та аналізу твору в класі.
Назва твору Жанр Форма подачі змісту Тема 
(мотив) Ідея Афоризми
V. Домашнє завдання, інструктаж щодо його виконання
1. Завдання для всього класу.
1) Вивчити теоретичний матеріал
2) Вивчити напам’ять уривок із поеми.
2. Індивідуальні завдання.
Підготуватися до виразного читання уривків поеми «І мертвим, і живим...».
3. Творче завдання.
Скласти сенкан на основі змісту поеми.
VІ. Підсумок уроку
Інтерактивна вправа «Мікрофон».
— Т. Шевченко в поемі «Сон» показав себе не лише свідомим громадянином, а й...
— Найбільше мене вразило...
— Найкраще мені вдалося...

Категорія: Українська література 9 клас | Додав: uthitel (12.02.2014)
Переглядів: 9767 | Рейтинг: 2.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: