Урок № 31 Серйозне і комічне в «Конотопській відьмі», поєднання реалізму й фантастики у творі. Роль оповідача - Українська література 9 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Українська література 9 клас

Урок № 31 Серйозне і комічне в «Конотопській відьмі», поєднання реалізму й фантастики у творі. Роль оповідача

Урок № 31

Серйозне і комічне в «Конотопській відьмі»,
поєднання реалізму й фантастики у творі. Роль оповідача

Мета: допомогти учням визначити засоби творення комічного в повісті, з’ясувати її ідейну спрямованість; удосконалювати навички самостійної роботи та вміння аргументовано висловлювати власну думку

Очікувані результати: учні виокремлюють і пояснюють художні засоби сатиричного зображення персонажів, елементи реалізму та фантастики; уміють характеризувати роль оповідача; оцінюють значення Г. Квітки-Основ’яненка для розвитку української культури та духовності.

Теорія літератури: комічне, іронія, сатира, бурлеск.

Обладнання: підручник, портрет письменника, книжкова виставка різних видань твору, словник літературознавчих термінів

Тип уроку: комбінований.

§ І.   Мотивація навчальної діяльності школярів. Оголошення теми й мети уроку

Вступне слово вчителя.

У листах до друзів письменник часто зазначав, що має нестримне бажання висміювати негативні явища життя. І от з’явилася повість «Конотопська відьма», у якій автор, майстерно використовуючи народні засоби гумору та сатири, змальовує низький моральний і духовний рівень окремих представників козацької старшини. Якими засобами сатиричного зображення він користується, змальовуючи серйозне і комічне в «Конотопській відьмі»,— дізнаєтесь сьогодні на уроці.

§ ІІ.  Актуалізація опорних знань учнів

1.   Завдання учням.

На основі тексту повісті й дібраних удома матеріалів складіть порівняльну характеристику героїв повісті — Забрьохи та Пістряка.

Порівняльна характеристика героїв

Позиції для порівняння

Забрьоха

Пістряк

Спільне

Місце проживання

Конотоп

Національність

українець

Дозвілля, розваги

їсти, пити, боротися з відьмами, відпочивати

Спілкування з козаками

виявляють грубість

Посада

дісталася в спадок

Відмінне

Освіта

Початкова

Духовна семінарія?

Риси характеру

Ледачий, недалекий

Хитрий, заздрісний, підступний

Покарання за невиконання наказу

Звільнення

Залишився без посади

 

2.   Проблемні завдання та питання.

— Проаналізувавши таблицю, зробіть висновки про те, як можна схарактеризувати націо­нальну еліту того часу.

— Хто з персонажів, Забрьоха чи Пістряк, небезпечніший для народу? Чому?

3.   Бесіда

— Що в повісті викликає сміх?

— Яку епоху змальовано у творі, що ви знаєте про неї з уроків історії?

§ ІІІ.  Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

1.   Розповідь учителя.

1)   Серйозне і комічне в повісті Г. Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма».

При змалюванні життя та побуту козацької старшини автор вдається до гумористичних і сатиричних засобів.

Довідка.

Комічне (від грец. komikos — веселий, смішний) — категорія естетики, що характеризує той аспект естетичного освоєння світу, який супроводжується сміхом без співчуття, страху та пригнічення.

Іронія (від грец. eironeia — прихований глум) — художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення.

Сатира (від латин. satira — суміш, усяка всячина) — гостра критика окремих осіб чи суспільства з висміюванням, а то й гнівним засудженням вад і негативних явищ.

 

Узагалі комічне у Квітки-Основ’яненка функціонує з метою виховання, воно покликане служити утвердженню нових, освячених розумом ідеалів, є мірилом моральності, народжується при зіткненні морального з аморальним, покликане утверджувати доброчинність, що й склало провідну ідейно-етичну функцію комічного у всій українській прозі письменника. Як уже зазначалося, комізм образів у повісті побудований на невідповідності низьких розумових здібностей та моральної ницості козацької старшини до високого становища, яке вони посідають у суспільстві.

Сотник у спадку Микита Уласович Забрьоха завжди був неохайний, спухлий із перепою, «і не мав дев’ятої клепки». Усе його життя оберталося навколо смачних страв та випивки. Як пише автор, за обідом він з’їдав «борщ гарячий з усякою дрібною рибою та пшоняну кашу, далі захолоджуваний борщ з линами, а там юшку з миньками та з пшеничними галушечками, та печені карасі, та більш і нічого». Гумористичний ефект уривка досягається контрастом останніх слів «та більш нічого».

Недорікуватий Забрьоха не вмів ні читати, ні писати, лічив до тридцяти, навчився лише папери підписувати. Слухався завжди писаря Пістряка, бо той умів прочитати написане. Але перед козаками, селянами вдавав замисленого, гордого. Заради самохвальства Забрьоха надто часто вживає займенник «я» і нагадує, що він, сотник, може карати кожного, хто йому не вподобається. Тому, коли він говорив «…завтра чим світ з косами косити мені», то приходили всі, адже боялися розгнівати високого начальника, щоб не завдав лиха з помсти за непокору.

В епізодах, де йдеться про взаємини сотника з народом, виявляється сатира. Вельможний Забрьоха не підпускає до себе селян, «…щоб бува не запанібратались». І «чи будуть дощі йти, чи ні, йому нужди мало; не стане свого хліба, йому принесуть»,— гнівно говорить Квітка-Основ’яненко, обурюючись проти тих, кого не хвилює доля народу.

Освідчення Забрьохи Олені передано в дусі народного гумору з використанням звуконаслідувальних слів. Лишившись удвох з Оленою, він не міг вимовити й слова, а потім «мнявкав-мнявкав, та й начне про воли, а кінча про голуби».

На службі все за Микиту Уласовича робить Пістряк, а справу одруження з Оленою Хорун­жівною він доручає відьмі й обіцяє за цю послугу «хоч Конотоп спалити». Брутальний й одночасно жалюгідний, Забрьоха ладен на будь-яку підлість, щоб тільки задовольнити своє черево­угодництво й хтивість.

Така ж антилюдяність, своєкорисливість притаманна писареві Пістряку. Правда, він хитріший, енергійніший від Забрьохи і тому робив народові більше шкоди. Писар Пістряк (слово «пістряк» означає гриб-паразит) разом із сотником Забрьохою веде паразитичний спосіб життя. А потім йому спала думка самому стати сотником.

Митець звернувся до сатири, коли змальовував, як писар ошелешував усіх книжною мовою, щоб скласти враження «чоловіка з ученою головою». Гнівно глузує письменник із розгнузданого самоуправства писаря.

Позбувшись високих посад, які давали їм владу над людьми, Забрьоха й Пістряк показали свою справжню суть: жалюгідні, нікчемні п’янички, бо зникла вся їхня сила, що трималася на покорі селян. Сміх викликає суперечність між показною стороною поведінки і внутрішньою справжньою суттю. Гра на смішних прізвищах, зовнішності, комічних ситуаціях також входить до арсеналу гротеску письменника.

Звертається автор і до використання іронії. З перших же сторінок повісті ми стикаємося з авторською іронією: «Таки хто скільки не зазна, то сотенною старшиною усе були Забрьохи...». Уся історія кохання Забрьохи за сприяння йому Пістряка також пройнята авторською іронією. Іронія Квітки ніколи не стає прийомом остаточного осміяння й осудження явища в цілому, вона спрямована тільки на певні випадки вияву глупоти, не підіймається до відвертого соціального бунту і не є формою самовідчуження особистості.

Сміх у даному випадку існує ніби над героями, поза їхнім розумінням, у своїх вчинках вони не вбачають нічого смішного. Хоча всі образи повісті мають бурлескне походження. Образи козацької старшини несуть алегоричне навантаження: письменник висміює обмеженість, неуцтво, тупість, некомпетентність, засуджує їхній бездуховний, паразитичний спосіб життя.

2)   Поєднання у творі реалізму й фантастики.

У повісті тісно переплітається фантастичне з реальним, індивідуальний стиль письменника з фольклором і демонологією.

Цікаво, що у творі немає жодного позитивного героя. Виходячи з назви повісті, головним персонажем мала бути конотопська відьма Явдоха Зубиха, проте письменник так побудував сюжет, що всі дії виконують інші герої, а вона скеровує їх, спрямовує на ті чи інші вчинки. Зубиха — на вигляд звичайна жінка, проте це відьма за вчинками. Саме із цим образом пов’язані всі фантастичні елементи й перетворення: напускає ману на людей, які замість неї б’ють колоду; піднімає в небо Забрьоху, котрий літає, як заморський птах; зачаровує Олену, Забрьоху; утручається в шлюб героїв. Так вона помстилася своїм кривдникам за публічне покарання й приниження під час «топлення відьом».

Найбільш неймовірне, фантастичне в «Конотопській відьмі» — це овідьомлення, але воно трактується автором з етичних міркувань просвітника, а не з позицій сміхового світосприйняття. За спостереженнями Е. Вербицької, «обвідьмитись — це значить їсти поїдом один одного у боротьбі за власний шматок». Тобто народна демонологія, яка стверджує можливість набути певних властивостей відьми або бути нею завороженим, переосмислюється в етичному аспекті, що остаточно руйнує казковість подій, відхиляє можливість будь-якого фантастичного припущення.

Повість «Конотопська відьма» за своєю структурою навдивовижу споріднена з народною казкою. Тут є і темні сили, і перетворення, і перешкоди на шляху до кохання, і щаслива кінцівка з тріумфом добра. При цьому Забрьосі випадають функції псевдогероя казкової фантастики. Його любить Олена тільки завдяки чарам Явдохи Зубихи. У формі казкової оповіді подаються всі демонологічні мотиви перетворення відьми на собаку, клубок, дівчину, колоду, переродження Хорунжівни. Однак особливістю їх інтерпретації в повісті є співіснування суто казкового мотиву перетворення з яскраво описаними побутом і законами села, де подібні перетворення мають територіально й матеріально обмежений масштаб. Це не є ворожбицтвом, яке за магічним закляттям перетворює світ, це тільки побутове диво, а реальність — стабільна й нерухома, ніщо не може її зрушити, змінити. І ворожбицтво, таким чином, нічим не загрожує героям і приносить їм не славу, а тільки ганьбу. Чарівне й реальне в «Конотопській відьмі» розподілені. Реальне репрезентує погляд здорового глузду селянина, а чарівне — забобони. Тому все ворожбицьке з позицій здорового глузду є абсурдним, а фантастичність у «Конотопській відьмі» має підкреслено умовний характер. Фантастичне розмежоване з реальним так, що сприймається як викривлена форма дійсності. Подібне розуміння фантастичного чуже бурлескному світосприйняттю, бо заперечує його закони веселої відносності, тимчасовості сущого, нетривалості єства.

3)   Роль оповідача.

Оповідач — особа, вигадана автором, від імені якої в художньому творі оповідається про події та людей. Письменник може не називати оповідача, але завжди наділяє його рисами характеру, що проявляються в манері говорити, у ставленні до людей і подій, про які йдеться.

У Квітки оповідач — Грицько Основ’яненко — людина розумна, дотепна, з великим життєвим досвідом. Він схожий на народного оповідача, його оповідь близька до казкової і повністю захоплює читача. Грицько вміє створити відповідний настрій своїми дотепами, може викликати глибокі переживання, сум і навіть сльози. Він висміює, повчає, дає настанови. Така манера оповіді зближала твір із народом, робила його доступним розумінню різних верств населення. Проте оповідач — це не сам автор. Між письменником і читачем стоїть третя особа — оповідач, який увібрав усю мудрість і дотепність народу, заговорив його рідною мовою. Розповідь ведеться в розважливому, спокійному тоні. У свою мову оповідач часто вплітає гостре народне слівце, прислів’я чи приказку, яке автор кладе в основу своїх творів.

У Грицька Основ’яненка був реальний прототип — Квітчин кучер Лук’ян, добрий друг письменника, а також літні люди з простого народу, які мали що розповісти.

У перших творах письменника оповідача не було. Після довгих роздумів над життям Квіт­ка дійшов висновку: «У нас є люди, з серцем, без освіченості, а такі, що здоровим глуздом розуміють, у чому благо». Таким селянином, який розуміє, у чому благо, став у Квітки Грицько Основ’яненко, що здебільшого розповідав про подібних до себе, або сміявся з тих, хто в гонитві за багатством втрачав людську гідність.

4)   Значення творчості Григорія Квітки-Основ’яненка.

Сучасник Г. Квітки-Основ’яненка Й. Бодянський у рецензії на перше видання «Малороссийских повестей» підкреслював визначальну роль письменника у створенні прози українською мовою: «До цього малоросіяни не мали жодного твору суто літературного, писаного прозою, своєю рідною мовою... Хвала панові Грицькові, що перший так сміливо і так живописно увірвався на баскому коні в царину нині всіма любимого розповідного роду». Отже, Г. Квітка-Основ’яненко започаткував українську художню прозу.

У його творах знайшли відображення багато типових рис історичної епохи, він показав майже повну картину українського суспільства: кріпосницький лад, панщину, чиновництво, бюрократію, корупцію, хабарництво, суспільну аморальність.

Письменник збагатив українську літературу суспільною та морально-етичною проблематикою, яскравими характерами. Заслуга митця і в тому, що головними героями його творів стали вихідці з народу, морально стійкі, духовно багаті особистості.

З його ім’ям пов’язують утвердження в українській літературі просвітительського реалізму, оповідної манери прози та сентименталізму як літературного напряму. Він збагатив українську літературну мову, широко використав надбання усної народної творчості українців і цим наблизив літературу до широких народних мас.

2.   Завдання та питання учням.

Згадайте, що таке комічне. Що таке гумор? сатира? Наведіть приклади з твору.

5.   Бесіда.

— З якого роду походив Микита Уласович Забрьоха? Який засіб комічного використовує письменник, змальовуючи його портрет?

— Якими засобами комічного користується Г. Квітка, розповідаючи про стосунки сотника з народом та про його природні обдарування?

— Чому Микита довго не одружувався?

(Не дозволяв скупий батько.)

— Чий це портрет: «...Голова йому нечесана, чуб непідголений, пика невмита, очі заспані, уси розкудовчені, сорочка розхристана...»? Що з цього опису можна сказати про ставлення автора до свого персонажа?

(Портрет Забрьохи вранці після невдалого сватання.

Автор змальовує його засобами сатири та бурлеску, таким чином передаючи своє негативне ставлення до цього персонажа. Цей яскраво вимальований портрет свідчить про безкультурність та неохайність сотника, розкриває внутрішній світ людини грубої, тупої та безвольної.)

— Що вплинуло на вибір сотником нареченої?

(Те, що вона красива й багата.)

— Що стало причиною бажання писаря Пістряка помститися сотникові Забрьосі?

— Які епізоди викликають сміх? А гіркий сміх?

— Коли письменник звертається до сатири? Наведіть приклади з тексту.

— Поясніть роль комічного у повісті «Конотопська відьма».

— У чому полягає особливість оповіді? Хто такий Грицько з Основи?

2.   Завдання та питання учням.

3.   Робота з текстом.

Виразне читання уривків із повісті.

4.   Словникова робота

(Проводиться за питаннями учнів.)

5.   Бесіда.

— З якого роду походив Микита Уласович Забрьоха? Який засіб комічного використовує письменник, змальовуючи його портрет?

— Якими засобами комічного користується Г. Квітка, розповідаючи про стосунки сотника з народом та про його природні обдарування?

— Чому Микита довго не одружувався?

— Чий це портрет: «...Голова йому нечесана, чуб непідголений, пика невмита, очі заспані, уси розкудовчені, сорочка розхристана...»? Що з цього опису можна сказати про ставлення автора до свого персонажа?

— Що вплинуло на вибір сотником нареченої?

— Що стало причиною бажання писаря Пістряка помститися сотникові Забрьосі?

— Які епізоди викликають сміх? А гіркий сміх?

— Коли письменник звертається до сатири? Наведіть приклади з тексту.

— Поясніть роль комічного у повісті «Конотопська відьма».

— У чому полягає особливість оповіді? Хто такий Грицько з Основи?

6.   Інтерактивна вправа «Ґронування».

Створіть «ґроно» «Оповідач у «Конотопській відьмі».

Людина бувала

 

Спостережлива

 

Уміє створити настрій

­­

 

­­

 

­­

Оповідач у «Конотопській відьмі»

¯

 

¯

 

¯

Живе інтересами простого народу

 

Оцінює світ із позицій народної моралі

 

Мова багата, пересипана приказками, примовками

 

7.   Завдання учням.

Визначте реалістичне і фантастичне у творі, заповніть таблицю.

Реалістичне

Фантастичне

Звичай топити в посуху відьом...

Перетворення Зубихи на молоду дівчину...

 

 

§ ІV.  Систематизація й узагальнення вивченого

Завдання учням.

§ V.  Домашнє завдання, інструктаж щодо його виконання

1.   Завдання для всього класу.

1)   Вивчити теоретичний матеріал

2)   Повторити, що таке літературний напрям, що становлять собою літературні напрями ХІХ ст. Охарактеризувати кількома словами кожен із них

2.   Індивідуальні завдання.

Підготуватися до виразного читання поезій — балади П. Гулака-Артемовського «Рибалка» та М. Костомарова «Соловейко».

3.   Творча вправа «Заглянь у душу персонажа».

— Як ви думаєте, про що думав писар Пістряк, коли дізнався, що залишився без посади і його план не спрацював?

§ VІ.  Підсумок уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

— З усіх героїв твору Г. Квітки-Основ’яненка мені найбільше запам’ятався (запам’яталася) ..., тому що...

— Для сучасників цей твір може служити...

— На уроці я збагатився (збагатилася) такими знаннями з української літератури: …

Категорія: Українська література 9 клас | Додав: uthitel (03.12.2013)
Переглядів: 3965 | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: