Урок № 28 Григорій Квітка-Основ’яненко. Життєвий та творчий шлях - Українська література 9 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Українська література 9 клас

Урок № 28 Григорій Квітка-Основ’яненко. Життєвий та творчий шлях

Урок № 28

Григорій Квітка-Основ’яненко. Життєвий та творчий шлях

Мета: дати учням уявлення про життя та творчість Г. Квітки-Основ’яненка та його місце в українській літературі; розвивати навички самостійної роботи

Очікувані результати: учні знають основні віхи життя та творчості письменника; розуміють причини написання перших творів російською мовою і необхідність виступів письменника на захист рідної мови; мають уявлення про художні засоби сентименталізму.

Теорія літератури: літературний напрям, течія; поняття про сентименталізм, реалізм.

Обладнання: підручник, портрет письменника, ілюстративний матеріал до його життєвого та творчого шляху, книжкова виставка різних видань творів Г. Квітки-Основ’яненка, словник літературознавчих термінів, таблиця «Характеристика письменника»

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

§ І.   Мотивація навчальної діяльності школярів. Оголошення теми й мети уроку

Вступне слово вчителя.

Його називають батьком української прози, він за словами І. Франка, є одним із перших в Європі «творців людової повісті». Його п’єси постійно в репертуарі провідних українських театрів. Йдеться про Григорія Квітку-Основ’яненка, котрий як письменник, видавець, літературний критик і публіцист виступав в оборону художніх можливостей української літературної мови.

§ ІІ.  Актуалізація опорних знань учнів

Бесіда.

— Хто є засновником нової української літератури?

— Поясніть, у чому полягає новаторство творчості І. Котляревського.

§ ІІІ.  Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

1.   Розповідь учителя (учнів).

Григорій Квітка-Основ’яненко народився в селищі Основа (тепер — у межах Харкова) 18 листопада 1778 року в сім’ї харківського дворянина Федора Івановича Квітки. З дитинства хлопець був слабким та хворобливим. До п’ятирічного віку хлопчик був сліпим, причиною цього було ускладнення після золотухи. Зір знов повернувся до нього після відвідання Озерянського храму, що й нині знаходиться на Холодній горі Харкова. Маленький Квітка побачив світло, що йде від образу Озерянської Божої Матері і прозрів. Випадок цей настільки вплинув на нього, що на двадцять третьому році життя він вирішив стати послушником монастиря.

Походив письменник із козацько-старшинського роду. Навчався вдома. Початкову освіту Григорій здобув під наглядом свого дядька, священика Паладія Квітки, а згодом закінчив Ку­рязьку монастирську школу.

У родині панувала глибока шана до рідної мови, історії, фольклору, мистецтва. Звичаї в родині відзначалися простотою, тут багато читали, постійними були вистави самодіяльного те­атру, натхненником яких став Григорій; він же виконував і головні ролі. Усе це формувало мистецькі смаки юного Квітки, його суспільні погляди, прищеплювало любов до народної поезії, виховувало повагу до простолюду.

Предки Г. Квітки обіймали високі старшинські посади в українських козацьких полках Слобожанщини. Батько служив харківським городничим, був у дружніх стосунках із кошовим отаманом Чорноморського козацького війська Антоном Головатим. У родині Федора Квітки любив бувати Григорій Сковорода. А відомо, що він відвідував лише однодумців. Може, через те Григорій Квітка вивчає напам’ять вірші Сковороди, байки Гулака-Артемовського, цілі уривки з «Енеїди», читає Ломоносова і Мольєра, Жуковського, Сервантеса, Вольтера, Дідро, Руссо, Дюма, Гюґо, Бальзака — взагалі все, що потрапляло йому на очі, любить слухати легенди, повір’я та розповіді про героїчні битви козаків супроти нападників.

Батько хотів, щоб син став військовим, тому 1793 року юнака записали на військову служ­бу в кінний полк, проте Григорія не вабила така кар’єра. Згодом Квітка йде у відставку в чині капітана, що він його здобув як дворянин. 1804 року подав заяву до Старо-Харківського Преображенського монастиря, але, розчарувавшись у чернецтві, через півроку покинув його, нікого не попередивши про своє рішення.

1812-го Г. Квітка починає свою громадську діяльність. У Харкові відкривається постійний суспільний театр, директором якого призначають Григорія Федоровича. Маючи звичку гаряче і з пристрастю братися за будь-яке діло, він до того захопився театром, що мало не одружився з однією з актрис. І хоча директорську посаду в театрі йому довелося залишити через свою актив­ну благодійну й освітню діяльність, любов до сцени Основ’яненко проніс через усе життя.

Пізніше це почуття спонукало його до створення драматичних творів для театру. 1841 року він надрукував цікаву й дотепну «Історію театру в м. Харкові».

Під час головування Благодійною спілкою Григорій Федорович став ініціатором відкриття в Харкові Інституту шляхетних дівчат 1812 року. Завдяки його зусиллям згодом також було від­крито Кадетський корпус і Публічну бібліотеку при університеті. Свою публіцистичну діяльність Квітка почав 1816 року статтею про інститут шляхетних дівчат в «Українському віснику», після цього він був однім з редакторів журналу до 1817 року.

Інститут, у становленні та пропаганді якого Квітка брав живу участь, зіграв, у свою чергу, велику роль у його житті. 1821 року письменник одружився з однією з класних дам цього Інституту. 1817-го отримав на виборах посаду проводиря дворянства й виконував свої обов’язки до 1829-го. Згодом цю посаду зайняв його брат, Андрій Федорович.

Приблизно з 20-х років починається літературна діяльність Г. Квітки. У кінці 20-х на початку 30-х pоків написані шість російських сатиричних комедій, серед яких:

1827 р. «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе» (опублікована 1840 року; за сюжетом і складом персонажів передує «Ревізору» Гоголя);

1828 р. «Дворянские выборы» (стала сенсацією (понад тисячу примірників у Москві розкупили за два місяці), після прочитання Миколою І була заборонена цензурою);

1829 р. «Шельменко — волостной писарь»;

1830 р. «Ясновидящая» (твір не був опублікований через цензурну заборону);

1832 р. повість «Маруся» українською мовою;

1834 р. книга перша «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком», збірки прозових творів (повістей та оповідань) українською мовою;

1836–1837 рр. книга друга збірки «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком».

Ще низка повістей та оповідань письменника публікується в журналах та альманахах, повість «Козир-дівка» виходить окремим виданням у Петербурзі.

Прозові твори Квітки-Основ’яненка українською мовою поділяються на дві основні групи: бурлескно-реалістичні оповідання і повість та сентиментально-реалістичні повісті.

До першої групи належать, зокрема, гумористичні оповідання «Салдацький патрет» (1833), «Мертвецький Великдень», «От тобі і скарб», «Пархімове снідання», «Підбрехач», а також гумористично-сатирична повість «Конотопська відьма» (1833).

Серед сентиментально-реалістичних творів Квітки-Основ’яненка — повісті «Маруся» (1832), «Козир-дівка» (1836), «Сердешна Оксана» (1838), «Щира любов» (1839). Центральним персонажем кожної з них виступає сільська дівчина.

1835 року написано соціально-побутову комедію «Сватання на Гончарівці», а 1838-го — соціально-побутову комедію «Шельменко-денщик» (російською мовою, центральний персонаж — Шельменко — говорить по-українськи), що вважається найвищим досягненням Квітки в драматургії.

Серед численних прозових творів Г. Квітки-Основ’яненка, написаних російською мовою, виділяються сатиричні романи «Пан Халявский» (1840) та «Жизнь и похождения Петра Степанова, сына Столбикова» (1841, перший варіант — 1833, твір зазнав переслідування цензури), повісті «Ганнуся», «Панна сотниковна», «1812 год в провинции», оповідання «Званый вечер» із задуманого циклу «Губернские сцены», історично-художній нарис «Головатый», близька за жанром до фізіологічного нарису повість «Ярмарка», фізіологічний нарис «Знахарь».

Кращі твори Г. Квітки-Основ’яненка одними з перших представляли українську літературу загальноросійському та європейському читачеві: починаючи з 1837 року низка його оповідань і повістей друкується в російських перекладах у Петербурзі та Москві; 1854 року в Парижі виходить французькою мовою «Сердешна Оксана». Трохи пізніше його твори перекладаються польською та болгарською.

Письменник усе життя любив театр, влаштовував домашні спектаклі, у яких і сам брав участь, неперевершено грав на флейті, був непоганим композитором. І разом із цим не залишав громадської діяльності на благо рідного міста. 1832 року Квітка-Основ’яненко був призначений на посаду судді, а пізніше обраний головою Харківської палати головного суду. Ця посада була останньою в його громадському житті.

Громадська, службова і благодійна діяльність Г. Квітки була відзначена багатьма нагородами, однак широке визнання принесли йому літературні здібності. Співпрацюючи з популярними столичними журналами, він листувався з відомими літературними діячами того часу: С. Аксаковим, М. Погодіним, П. Плетньовим, В. Далем, Ф. Коні, Є. Гребінкою, підтримував дружні стосунки з В. Жуковським.

Життя Квітки-Основ’яненка, людини незвичайної щирості й доброти, самовідданого й прихильного до всього рідного (далі Харкова й губернії він не виїжджав) минало в атмосфері родинного щастя, в оточенні коханої дружини та дітей. Довгий час вони мешкали в невеличкому селищі в південній частині Харкова під назвою Основа.

Письменник жив скромно й розважливо, писав здебільшого після обіду, а ввечері читав написане дружині, Ганні Григорівні, яка, за його словами, була першим критиком і власним цензором. Із вдячністю за щирість і любов письменник присвятив дружині свої найкращі повісті — «Маруся» й «Сердешна Оксана».

Про любов письменника до рідних місць свідчить і його літературний псевдонім — Основ’яненко. Уже будучи достатньо відомим, Григорій Федорович служив старостою Основ’янської церкви, відрізняючись доброзичливістю та щирістю. Ось уривок зі спогадів М. Костомарова: «Садибу складали сосновий гай, ботанічний сад з оранжереями.

Тут був величезний панський будинок його брата — губернського проводиря А. Квітки, а сам Григорій Федорович жив у низенькому будиночку з кам’яною огорожею. При розділі батьківського майна він все передав брату, а собі залишив невеличкий капітал, на який жив небагато». Коли родина Квітки покинула Основу, розташовану біля цілющого соснового лісу, й оселилася в місті, це істотно підірвало і так слабке здоров’я Григорія Федоровича.

У липні 1843 року він занедужав на запалення легенів і через одинадцять днів, приготувавшись до смерті, тихо помер на руках дружини, рідних і близьких, серед яких були Н. Квітка і П. Гулак-Артемовський. Коли тіло небіжчика виносили з Благовіщенського собору, ціла Єкатеринославська вулиця (нині — Полтавський Шлях) була запруджена народом. Поховано письменника на Холодногірському кладовищі, з якого відкривався чудовий краєвид на рідне місто, котрому він присвятив усе своє життя.

Квітка був видатною людиною: мав надзвичайну пам’ять навіть на старості, відчував постійну любов до вогню, про що просив не забути своїх біографів.

Ніколи не розлучався він із прадідівським золотим ланцюгом, з яким, за легендою, була зв’язана пам’ятна подія в житті його родини. До письменницької праці він ставився з великою ретельністю — скрізь у будинку Григорія Федоровича стояли чорнильниці, щоб у будь-яку хвилину письменник мав можливість зафіксувати думки, які щойно з’явились.

Квітка-Основ’яненко носить почесне ім’я «батька української прози». Його повісті, сюжети яких розгортаються поза соціальними конфліктами, з ідеально-побожними героями, є типовим зразком українського сентименталізму. Творчість Квітки-Основ’яненка справила значний вплив на подальший розвиток української літератури, зокрема так званої етнографічної школи.

Цікаво!

Одного дня 1604 року до Києва прибився звідкись дід з онуком-сиротою Григорієм. Невдовзі дід помер, а внук прижився. За ніжну вдачу і незвичайну вроду підлітка прозвали Квіточ­кою, а коли підріс — Квіткою. Згодом у нього закохується горда красуня, дочка київського воєводи, і парубок відповідає палкою взаємністю. Вони потай вінчаються, підмовляють гурт козаків і тікають на вільні, дикі тоді, землі Лівобережжя. На березі річки Уди засновують поселення — початок майбутнього Харкова й усієї Слобожанщини. Це був прапрадід Григорія Федоровича, що заснував рід Квіток.

2)   Поняття про сентименталізм.

Бажання довести недоброзичливцям можливість творити українською мовою «і звичайне, і ніжненьке, і розумне, і полезне», щоб розчулити читача, спонукало Г. Квітку-Основ’яненка звернутися до сентименталізму як мистецького напряму.

У світовій літературі сентименталізм виник у другій половині XVIII ст. і замінив класицизм як його заперечення: замість королів, рицарів, імператорів героями творів стали вихідці з низів — селяни, ремісники, поглибився зв’язок з усною народною творчістю.

Сентименталізм (від фр. sentiment — почуття) — це літературний напрям, що виник у Європі в другій половині ХVІІІ — першій половині ХІХ ст. У центрі зображення творів сентименталізму — чутлива людина, герой із демократичних низів.

Характерним для сентименталізму є намагання показати особистість у її душевних порухах, почуттях, прагненнях; утвердження багатства духовного світу представників нижчих станів; утвердження народних морально-етичних цінностей; збереження класицистичного поділу на позитивних та негативних героїв.

Отже, можна виділити такі характерні ознаки сентименталізму:

— підвищений інтерес до людських почуттів, співчутливий тон розповіді, який змушує читача розчулитися й плакати над долею героїв;

— послідовне розгортання сюжету;

— ідеальні герої наділені зовнішньою та внутрішньою красою, позбавлені негативних рис;

— герої творів — вихідці з низів — селяни, ремісники;

— основна увага звертається на моральну вищість простих людей над панами, змальовуються їхній побут і звичаї;

— обов’язковою є наявність нездоланних перешкод на шляху закоханих;

— увага до описів природи та пророчої деталі чи епізоду, що натякає на трагічний кінець;

— причиною смерті головного героя є стихійне лихо, хвороба чи нещасний випадок.

В українській літературі сентименталізм представлено більшою чи меншою мірою повістями Г. Квітки-Основ’яненка «Маруся», «Щира любов», «Сердешна Оксана», «Добре роби, добре й буде», «Козир-дівка», «Перекотиполе», «Божі діти»; романом Є. Гребінки «Чайковський»; п’єсою І. Котляревського «Наталка Полтавка».

3.   Складання таблиці «Характеристика письменника».

Характеристика письменника

Сфера діяльності

Риси характеру

Захоплення

Улюблені
письменники

Театр

Освіта

Засновник Інституту шляхетних дівчат;

видавець і редактор перших в Україні журналів «Украинский вестник» та «Харьковский демокрит»;

організатор театру в Харкові;

директор театру;

предводитель дворянства;

голова цивільного суду

Енергійний, допитливий, володів дотепним словом, гуманний, наївний

 

Музика (грав на клавесині, флейті, писав музику до духовних творів).

Читання

Г. Сковорода

І. Котлярев­ський

Вольтер

Дідро

Руссо

Дюма

Гюґо

Бальзак

Захоплювався ярмарковими виставками;

грав у домашніх виставах

Вищої освіти не здобув через хворобу, займався самоосвітою

 

 

3.   Складання таблиці «Характеристика письменника».

4.   Гра «Одним словом».

Одним словом дайте відповідь на питання.

— Що ви можете сказати про інтереси та захоплення письменника?

— Яку позицію в житті займав Григорій Квітка-Основ’яненко?

5.   Завдання учням.

Розкажіть про громадську діяльність письменника.

6.   Самостійна робота з підручником.

Знайдіть відповідь на таке питання: «Якими літературними жанрами представлений творчий доробок письменника?»

§ ІV.  Систематизація й узагальнення вивченого

Проблемні завдання.

1)   Прокоментуйте слова Т. Шевченка про Григорія Квітку-Основ’яненка.

А ти, батьку,
Як сам здоров знаєш;
Тебе люде поважають;
Добрий голос маєш;
Співай же їм, мій голубе...

2)   Висловіть власну думку з приводу того, чим повчальне життя письменника.

§ V.  Домашнє завдання, інструктаж щодо його виконання

1.   Завдання для всього класу.

1)   Вивчити теоретичний матеріал

2)   Прочитати повість «Конотопська відьма».

2.   Індивідуальні завдання.

Підготувати повідомлення «"Маруся” — перша україномовна повість нової української літератури, взірець сентименталізму», «Головні персонажі твору — уособлення високих морально-етичних якостей простої людини».

3.   Творче завдання.

Скласти сенкан «Відкриваю для себе Г. Квітку-Основ’яненка».

§ VІ.  Підсумок уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

— Ніколи не думав (не думала), що...

— Цікавим мені видалося те, що...

— Г. Квітка-Основ’яненко — особистість...

Категорія: Українська література 9 клас | Додав: uthitel (03.12.2013)
Переглядів: 2939 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: