Урок № 21 Іван Котляревський. Творчість письменника — новий етап у розвитку національного самоусвідомлення. Драматург і театральний діяч. - Українська література 9 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Українська література 9 клас

Урок № 21 Іван Котляревський. Творчість письменника — новий етап у розвитку національного самоусвідомлення. Драматург і театральний діяч.

 

Урок № 21

Іван Котляревський. Творчість письменника — новий етап у розвитку національного
самоусвідомлення. Драматург і театральний діяч. Історія створення «Енеїди»

Мета: ознайомити учнів із цікавими фактами життя та творчості І. Котляревського, його роллю в розвитку української літератури, національного самоусвідомлення; розвивати навички усного мовлення та виразного читання ліро-епічних творів

Очікувані результати: учні знають про життя та творчість І. Котляревського; розуміють його роль у розвитку української літератури, національного самоусвідомлення; уміють будувати власне висловлювання на задану тему; володіють навичками виразного читання ліро-епічних творів.

Теорія літератури: травестія, пародія, бурлеск.

Обладнання: підручник, портрет письменника, ілюстративний матеріал до життєвого й творчого шляху, книжкова виставка різних видань творів І. Котляревського та творів про нього

Тип уроку: комбінований.

§ І.   Мотивація навчальної діяльності школярів. Оголошення теми й мети уроку

Вступне слово вчителя.

Світової слави класика української літератури І. Котляревський зажив ще за життя. Перші друковані відгуки про його твори за кордоном з’явилися 1814 року. У США й Англії його творчість популяризувала американська письменниця Тальві, переклавши англійською мовою пісню «Віють вітри, віють буйні». У 40-х роках XIX ст. про митця пишуть у Німеччині, Франції. Його ім’я входить до «Історії світової літератури».

Темою нашого уроку є ознайомлення із цікавими фактами життя та творчості засновника української літератури І. Котляревського та його роллю в розвитку української літератури, національного самоусвідомлення.

§ ІІ.  Актуалізація опорних знань учнів

Бесіда.

— Нагадайте, за яких суспільно-історичних умов розвивалася нова українська література.

— Що вам відомо про бурлескно-травестійну стильову течію?

— Назвіть основні ознаки нової української літератури, її представників.

ІІІ.    Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

1.   Розповідь учителя.

(Можлива форма роботи — усний журнал. Учні виступають із короткими повідомленнями, що супроводжуються демонстрацією ілюстративного матеріалу, зачитуванням сторінок із повістей І. Пільгука «Грозовий ранок» та Б. Левіна «Веселий мудрець».)

1)   Біографія І. Котляревського — першого класика нової української літератури.

Іван Петрович Котляревський — перший класик нової української літератури. Народився він 9 вересня 1769 року в Полтаві в сім’ї дрібного чиновника. Згодом Котляревським було «пожалувано» дворянське звання. Мати письменника — Параска Леонтіївна Жуковська — походила із сім’ї козака Решетилівської сотні.

Діставши початкову освіту в місцевого дяка, десятирічний Іван вступив до Катеринославської (за назвою єпархії) семінарії в Полтаві. Особливо старанно й наполегливо осягав хлопець гуманітарні дисципліни: піїтику, риторику, філософію, латинську, грецьку, французьку, німецьку мови. Згодом з інтересом знайомився з античною літературою, перекладав Горація, Овідія, Верґілія. Відкрив для себе творчість Ломоносова, Кантемира, Сумарокова. Один із співучнів Котляревського згадував про поета, що той «мав пристрасть до віршування і вмів до будь-якого слова вправно добирати рими, дотепні і вдалі, за що товариші по семінарії прозвали його римачем».

1789 року, після смерті батька, двадцятирічний юнак, не довчившись рік, залишає семінарію й починає служити чиновником у полтавських канцеляріях, а згодом учителює в поміщицьких родинах. Автор «Биографического очерка жизни Ивана Петровича Котляревского» С. Стеблін-Камінський зазначає: «У цей період свого життя бував він на зібраннях та іграх народних і сам, переодягнений, брав участь у них, дуже уважно вслухався в народну розмову, записував пісні й слова, вивчав мову, характер, звичаї, обряди, вірування, перекази українців, наче готуючи себе до майбутньої праці...»

Саме під час учителювання, з 1794 року, й розпочинається творча робота письменника над славнозвісною «Енеїдою». Протягом 1794–1796 років І. Котляревський працює над першими трьома частинами поеми.

З 1796 по 1808-й письменник перебуває на військовій службі. У складі Сіверського полку, сформованого на базі українського козацького полку, бере участь у російсько-турецькій війні, стає учасником походів у Бессарабію та Молдову, виявляє себе хоробрим воїном у військових операціях під Бендерами при взятті фортеці Ізмаїл. Завдяки своєму дипломатичному таланту зробив так, що сорок тисяч татарських кіннотників перейшло на бік російського війська; вороже місто здалося без жодного пострілу.

Хоч І. Котляревський був штабним офіцером, але сам водив бійців в атаку. За відвагу й хоробрість його відзначено кількома нагородами.

Протягом усієї війни Котляревський за дорученням полкового начальства вів «Журнал військових дій» (рукопис цього «Журналу» дійшов до нас).

Навіть у нелегких бойових буднях Іван Петрович продовжує працювати над «Енеїдою».

Після закінчення кампанії Котляревський недовго служив у полку — 1807 року його перевели до іншого полку — Псковського кірасирського; на початку наступного року він уже вийшов у відставку в чині капітана. І. Котляревський пробує влаштуватися на цивільну службу в північній столиці. Це йому не вдається, і він повертається до Полтави. Тільки 1810 року, після довгих турбот, він, нарешті, отримав вакантне місце наглядача полтавського «Дому виховання бідних дворян» — навчально-виховного закладу, в якому навчання відбувалося за програмою гімназії. Іван Петрович енергійно взявся за доручену йому справу й скоро перетворив цей «будинок» на зразковий навчально-виховний заклад.

1809 року з’являється друком його знаменита поема в чотирьох частинах «Вергилиева Энеида, на малороссийский язык переложенная И. Котляревским». На титулі містилося автор­ське зауваження: «Вновь исправленная и дополненная противу прежних изданий».

Спочатку І. Котляревський не мав наміру публікувати поему, вона поширювалася серед читачів у рукописних копіях, але 1798 року її видав у Петербурзі один із любителів українського слова, конотопський поміщик Максим Парпура. Згодом, 1808 року, книговидавець І. Глазунов повторив це видання. Публікації робилися без відома і згоди автора, тому вийшли зі значними огріхами, які не могли задовольнити письменника.

1812 року Котляревський, за дорученням «малоросійського» генерал-губернатора Я. Лобанова-Ростовського, взявся за формування п’ятого козачого кінного полку. Блискуче, у досить короткий термін, виконавши в дні Вітчизняної війни це відповідальне доручення, український письменник отримав низку нагород та остаточно закріпив своє службове й суспільне становище в Полтаві. «Веселий оповідач, душа дружніх компаній, улюбленець дам, шанований чоловіками за свою привітність, гостинність, Котляревський користувався в Полтаві, за спогадами Стеблін-Камінського, загальною симпатією і любов’ю».

1813–1814 року І. Котляревський виконує окремі доручення губернатора в Дрездені й Петербурзі. 1818-го він стає членом масонської ложі «Любов до істини», яку заснував у Полтаві член декабристського «Союзу порятунку», управитель канцелярії генерал-губернатора Полтавської та Чернігівської губерній М. Рєпніна М. Новиков. Тоді ж Котляревського як відомого вже письменника було обрано членом харківського Товариства любителів красного письменства, а 1821 року — почесним членом петербурзького Товариства любителів російської словесності, що перебувало під впливом декабристських ідей.

Коли 1817 року за ініціативи нового «малоросійського» генерал-губернатора князя М. Рєпніна в Полтаві було організовано перший у місті театр і сюди з Харкова переїхала трупа відомого тоді антрепренера І. Штейна на чолі з М. Щепкіним, Котляревський взяв діяльну участь в організації цього театру; свого часу він навіть виконував там обов’язки художнього керівника. 1818-го митця призначають директором Полтавського театру. Спеціально для цього театру він і написав обидві свої п’єси: оперу «Наталка Полтавка» й одноактну комедію «Москаль-чарівник». Їх з успіхом було поставлено 1819 року.

Так на полтавській сцені з початків нової української драматургії зароджувався національний професійний театр. Стараннями І. Котляревського було випущено з кріпацтва М. Щепкіна, який згодом успішно виступав у п’єсах свого покровителя.

1821 року поет закінчує писати поему, останню частину «Енеїди», але побачити повне видання йому не судилося. Воно з’явилося на світ 1842-го, уже після смерті автора.

Обіймаючи 1827–1835 року посаду попечителя Полтавського благодійно-лікувального закладу, Котляревський допомагав бідним і соціально приниженим. Дім його був відомий кожному нужденному чолобитникові. За сумлінне виконання обов’язків попечителя богоугодних закладів митця нагороджено діамантовим перснем.

1835 року за станом здоров’я І. Котляревський виходить у відставку, але не пориває з культурним життям. До нього постійно зверталися за підтримкою й порадою представники най­ширших верств населення, і кожному він намагався надати необхідну допомогу.

Одруженим письменник не був і ще до смерті відпустив він на волю своїх кріпосних людей — дві родини,— а своє невелике майно віддав близьким та друзям.

10 листопада (20 жовтня за старим стилем) 1838 року, на сімдесятому році життя, І. Котляревський помер. Уся Полтава проводжала в останню путь улюбленого поета та громадського діяча. Похований він у Полтаві, на міському цвинтарі.

На пам’ятник Котляревському збирала кошти вся Україна, а відкриття монументу перетворилося на загальнонаціональне свято пошанування великого українця. (Пам’ятник відкрито в Полтаві 1903 року. Скульптор — Л. Позен.)

2)   Творча спадщина І. Котляревського.

Поема

«Енеїда»

П’єси

«Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник» (водевіль)

Ода

«Пісня на новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну»

Переклад

«Євангельські роздуми, розподілені на всі дні року...» (уривки з праці Дюкела)

Переспів вірша Сапфо

«Ода Сапфо»

 

Художня спадщина І. Котляревського хоча й невелика за кількістю творів, але становить визначальний етап у розвитку нової української літератури, національному самоусвідомленні українців. Ще за життя письменника встановилася світова слава класика української літератури.

3)   Історія створення «Енеїди».

Як уже зазначалося, творча робота письменника над славнозвісною «Енеїдою» велася протягом 1794–1796 років, коли І. Котляревський працював над першими трьома частинами поеми.

1798 року «Энеида, на малороссийский язык перелицованная И. Котляревским» вийшла в Петербурзі коштом Максима Парпури без відома і згоди автора. Були опубліковані перші три частини поеми, у кінці доданий адресований російському читачеві словник під заголовком «Собрание малороссийских слов, содержащихся в “Энеиде”».

Друге видання «Енеїди» побачило світ 1808 року теж без відома автора. Так само як і перше, це видання поеми було для Івана Котляревського несподіванкою. Воно ще раз нагадало авторові, яким нечуваним успіхом користується його твір, яку роль відіграв і може відіграти в літературі та його житті. Адже 1808-й був переломним для письменника.

З 1796 року Іван Котляревський перебував на військовій службі. У січні 1807-го його перевели в Псковський драгунський полк, дислокований у білоруському місті Ліда, а 23 січня 1808-го Котляревський подав у відставку. З дуже обмеженими засобами для існування, без зв’язків, капітан у відставці опиняється на роздоріжжі. Треба було знайти якесь місце на цивільній службі. У рідній Полтаві довелося шукати посаду в приймальнях столичних вельмож. Серед меценатів, які могли допомогти капітанові у відставці, був добре йому знайомий, багатий та впливовий Семен Михайлович Кочубей. Може, завдяки Кочубею, може, кому іншому Котляревський тільки через два з половиною роки після залишення військової служби (за формулярним списком — 3 червня 1810 року) нарешті був призначений наглядачем (завідуючим) Полтавського дому виховання бідних дворян.

У цей неспокійний та невлаштований період свого життя Котляревський заходився коло видання твору, додавши вже готову на той час четверту частину. Певне, фінансував видання той самий Семен Кочубей, бо на окремій сторінці була посвята: «С. М. К-ю усерднейше посвящает сочинитель». На титульній сторінці книжки читаємо: «Вергилиева “Энеида”, на малороссийский язык переложенная И. Котляревским. Вновь исправленная и дополненная противу прежних изданий. Санкт-Петербург, в медицинской типографии. 1809 года». На окремій сторін­ці «Уведомление» автора: «“Энеида”, на малороссийский язык переложенная, в 1798 и 1808 годах была напечатана без моего ведома и согласия. Она досталась господам издателям со многими ошибками и упущениями, случившимися от переписки, и сверх того и издавшие многое в ней по-своему переделали и почти испорченную выпустили под моим именем. Я решился исправить и дополнить прежде напечатанные три части и, присоединив четвертую, издать все вместе.

Благословенное принятие “Энеиды” от публики будет наградою трудов моих; и ежели она принесет удовольствие читателям, то я поспешу предложить и пятую часть».

Після виходу у світ власноручно підготовленого третього видання «Енеїди» та тривалих клопотів з улаштуванням на цивільній службі Котляревський назавжди осідає в рідній Полтаві й неспішно завершує головну справу свого життя. П’ята частина «Енеїди» на кінець 1821 року вже була завершена. У листі від 21 грудня 1821 року М. Гнєдичу він писав: «...Я как кончил ее, то перекрестился. Что же касается до 6-й, то будет чем полюбоваться». Невдовзі була завер­шена й остання, шоста частина. Російський літератор М. Мельгунов після відвідання у серпні 1827 року Котляревського писав М. Погодіну, що поема доведена автором до кінця. З біо­графічних нарисів про письменника дізнаємося, що він до кінця своїх днів працював над «Енеїдою» і незадовго до смерті продав рукопис харків’янину О. Волохінову, який і видав його 1842 року.

Цікаво!

«Енеїда» з’явилася 1798 року завдяки турботам культурно-освітнього діяча з Конотопа Максима Йосиповича Парпури. Уже кілька років перед тим читачі зачитувались поемою, яка розповсюджувалась у списках. Вона причаровувала оповіддю, іскристим гумором, красою мови. Знайомство з нею мимохіть пробуджувало думку, що сталась видатна подія в історії української культури, у житті українського народу. Може, краще, ніж будь-хто, усвідомив це працівник Медичної колегії в Петербурзі, згодом професор Харківського університету М. Парпура. Його стараннями й побачила світ книжка.

Це викликало незадоволення І. Котляревського, без відома якого вийшла поема. У видання поеми 1809 року він включив відому строфу про мацапуру, який «кривив душею для прибитку, чужеє оддавав в печать».

4)   «Енеїда» І. Котляревського в контексті європейської культури.

Напевно, усі чули античну легенду про Троянську війну та падіння Трої. Одному з троянців, Енею, боги Олімпу доручили високу місію: попливти в мандри, знайти землю й заснувати Рим. Пригоди й подвиги лягли в основу поеми Верґілія «Енеїда» (за зразком «Іліади» та «Одіс­сеї» Гомера) як своєрідне пояснення «божественного» походження Римської імперії. Котляревський, узявши античний сюжет, наповнив його зовсім іншим змістом. Він переодягнув українських поміщиків, чиновників, козаків у троянців; показав український побут XVIII ст., звичаї, традиції українців, починаючи від обрядів до ігор, пісень, танців, їжі, одягу й навіть до способу мислення, характеру. У Верґілія поема носить героїчний зміст. Котляревський переробив її на пародію, вніс жартівливо-сатиричний лад, тобто бурлеск. Таким чином була створена бурлескно-травестійна поема.

До Котляревського «Енеїду» Верґілія по-своєму переробляли письменники різних епох та народів, але український твір вийшов цілком оригінальним і зажив слави на довгі століття.

Твір складається із шести частин (замість 12, як у Верґілія). Оскільки він писався близько тридцяти років, то і тональність його змінювалася — від насмішкувато-сатиричної до героїко-патріотичної (під впливом подій Вітчизняної війни 1812 року). У поему введені цілком оригінальні картини «пекла», де мучилися пани, чиновники і всі, хто неправедно жив, та «раю», куди автор помістив знедолених і скривджених за земного життя.

Змінив І. Котляревський і розмір поеми та її ритмічний лад. Якщо поема Верґілія написана неримованим гекзаметром (шестистопним дактилем), то український поет послугувався восьмискладовим віршем (чотиристопним ямбом).

У своїй «перелицьованій» поемі І. Котляревський, крім травестії та бурлеску, використовує пародію.

Довідка.

Пародія (від грец. parodia — жартівлива переробка) 1. Сатиричний літературний, музичний і т. ін. твір, що використовує які-небудь риси іншого твору, а також його форму. 2. Сатиричне, іронічне наслідування когось, чого-небудь.

 

2.   Вікторина «Життя та творчість І. Котляревського».

1)   Кому належать слова про І. Котляревського?

Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди,
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть.

2)   Назвіть художні твори, у яких розповідається про життя та творчість І. Котляревського.

3)   У якому році і де було відкрито перший пам’ятник І. Котляревському?

4)   Яку назву мав перший твір нової української літератури?

5)   У якій війні брав участь І. Котляревський?

6)   Яку посаду обіймав Іван Петрович з 1816 по 1821 роки?

7)   Де навчався І. Котляревський?

8)   Яким за характером був Іван Петрович?

9)   Назвіть прізвище актора-кріпака, з яким І. Котляревського об’єднувала щира дружба.

10)  Коли Котляревський завершив роботу над «Енеїдою»?

11)  Чому письменник користувався великим авторитетом серед земляків?

12)  З якої причини Іван Петрович пішов у відставку?

3.   Робота з текстом.

Коментоване читання І частини «Енеїди» І. Котляревського.

4.   Словникова робота.

(Проводиться за питаннями учнів.)

§ ІV.  Систематизація й узагальнення вивченого

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

— Український письменник не пішов сліпо за Верґілієм...

— Якщо Верґілій прославляє...

§ V.  Домашнє завдання, інструктаж щодо його виконання

1.   Завдання для всього класу.

1)   Вивчити теоретичний матеріал

2)   Ознайомитися з епізодами поеми: початок мандрів Енея (І, 1–26); Еней у пеклі (ІІІ, 68–130); Еней на березі Тибру (V, 1–10); оплакування вбитих (VІ, 89–95).

3)   Вивчити напам’ять уривок з «Енеїди» (на вибір).

2.   Індивідуальні завдання.

Створити власні ілюстрації до поеми.

3.   Творче завдання.

Скласти уявне інтерв’ю з І. Котляревським.

§ VІ.  Підсумок уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

— Найбільше мені імпонує така риса характеру І. Котляревського: ...

— І. Котляревського називають новатором, тому що...

— Мої знання про українську літературу, на мій погляд, ...

Категорія: Українська література 9 клас | Додав: uthitel (20.08.2014)
Переглядів: 5163 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: