Урок № 19 Байки, філософські трактати, притчі. Збірка «Байки харківські». Біблійна основа творчості Г. Сковороди та його вчення про самопі - Українська література 9 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Українська література 9 клас

Урок № 19 Байки, філософські трактати, притчі. Збірка «Байки харківські». Біблійна основа творчості Г. Сковороди та його вчення про самопі

 

Урок № 19

Байки, філософські трактати, притчі. Збірка «Байки харківські». Біблійна основа
творчості Г. Сковороди та його вчення про самопізнання і «сродний труд»

Мета: опрацювати байки, з’ясувати їх особливості; допомогти учням сформувати власне розуміння положень філософії Г. Сковороди і їх актуальності для сьогоднішнього життя; удосконалювати вміння аналізувати зміст байок-притч

Очікувані результати: учні вміють проаналізувати одну з байок-притч Г. Сковороди; коментують філософський трактат «Вступні двері до християнської добронравності», афоризми митця; формулюють власне розуміння положень філософії Г. Сковороди на їхню актуальність для сьогоднішнього життя.

Теорія літератури: байка, притча, філософський трактат, афоризм.

Обладнання: підручник, портрет Г. Сковороди, виставка його творів та творів про нього, фотовиставка пам’ятників філософу

Тип уроку: комбінований.

§ І.   Мотивація навчальної діяльності школярів. Оголошення теми й мети уроку

Вступне слово вчителя.

Г. Сковорода у своїх поглядах і вчинках був завжди послідовним, тому що вони суворо підпорядковувалися християнській моралі, в основі якої — любов, справедливість, знання, добропорядність. Ці якості поет і філософ підносив у творах. Те ж, що суперечило біблійним заповідям — жадібність, гоноровитість, безчесність, лінь — підлягало висміюванню та засудженню. Найкращою формою для цього були байки й притчі. Пишучи в них про звірів та птахів, Сковорода завжди мав на увазі людей.

§ ІІ.  Актуалізація опорних знань учнів

1.   Бесіда.

— Що філософ уважав найвищою цінністю в житті?

— Назвіть мотиви лірики збірки «Сад божественних пісень».

— Згадайте особливості байки як жанру. Як ви думаєте, чому байки та притчі були улюбленим жанром творчості Сковороди?

2.   Виконання учнями тестових завдань.

§ ІІІ.  Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

1.   Розповідь учителя.

1)   Збірка «Байки харківські». Загальна характеристика.

Збірка «Байки харківські» (1774) — перша в українській літературі збірка байок. Вона включає 30 творів, написаних прозою. Герої цих творів незвичні для тогочасного читача — Голова і Тулуб, Годинникові Коліщата, Вітер і Філософ, Алмаз і Смарагд, Кріт і Рись. Та все ж головним персонажем є сам автор, дотепний оповідач і мудра людина.

Байка як жанр часто використовувалася в античній, біблійній та давній українській літературах і фольклорі. На думку Сковороди, байка мала допомагати читачеві в пошуках і розкритті вічних істин. За допомогою байок він викривав суспільні негаразди, підносив дух громадян­ської свідомості, людської гідності, культ розуму. Автор прямо чи приховано картав світ зловживань, обдурювання, самодурство, чинопочитання, наживу заради наживи, корисливість, самохвальство, тупоумство тощо.

Розповідаючи історію зі світу тварин або речей, філософ примушує читачів роздумувати над життям, робити висновки. У перших 15-ти байках мораль (Г. Сковорода мораль називає «силою») виражена дуже стисло — одним-двома афористичними реченнями. У наступних творах дидактичні частини розгорнуті в поширені міркування, що часто перетворюються в невеликі філософські трактати. Відрізняється й стилістика обох частин байки — фабули і «сили». Фабула написана легкою, близькою до народної розмовно-побутової мови, «сила» побудована за суворими книжними канонами з використанням традиційних для проповіді або наукового дослідження риторичних фігур.

Байки Г. Сковороди повчальні. Так, у творі «Голова і Тулуб» в образі Тулуба, що в роз­кішному одязі величається перед Головою, невибагливою, але кмітливою, засуджується чванство. Байка «Чиж і Щиглик» закликає до скромності та волелюбності, аби не потрапити в неволю, як спокушений солодким харчем Чиж. У байках «Зозуля та Дрізд», «Бджола і Шершень» прославляється праця, яка приносить радість і задоволення.

Багатою є мова цих алегоричних творів письменника. Вона пересипана оригінальними авторськими афоризмами, народними прислів’ями та приказками, влучними художніми засобами. Трапляються в мові автора й грубуваті та лайливі слова для характеристики персонажів, що робить героїв ближчими простому читачеві. «Пощо ти, негiдна простачко, настiльки непоштива!» — так звертається пихатий Кабан до своєї співрозмовниці. І навпаки, слова «високого штилю», навіть повсякденні, викликають дещо іронічну реакцію: «Та ти ж, панi, тільки й робиш, що, підкинувши в чуже гніздо свої яйця, з місця на місце перелітаєш, співаєш, п’єш та їси». Часто байки Сковороди фабулою нагадують народні казки.

Та секрет успіху цих творів письменника не тільки в тому, що вони, за висловом І. Франка, «написані гарною, подекуди граціозною мовою», а й у позачасовій актуальності їх змісту та філософській проникливості автора. Своєю творчістю Григорій Сковорода став на захист правди та добра, він нещадно таврував зло в усіх його проявах, тому байки письменника знаходять свого читача й сьогодні.

Перші 15 байок Г. Сковорода написав після того, як залишив Харківський колегіум, приблизно 1769 року. Решту 15 було закінчено в селі Бабаях 1774 року. Тоді ж Г. Сковорода надіслав увесь збірник із 30 байок до свого приятеля П. Панкова з листом-посвятою, у якому висловив свої погляди на жанр байки.

У своїх творах автор, з одного боку, продовжував традиційну тематику байок Антонія Радивиловського та байок, уміщених у шкільних риториках Митрофана Довгалевського, Феофана Прокоповича, Георгія Кониського, а з іншого — виступав новатором, що розширює ідейно-тематичні обрії цього жанру, виводить його на шлях самостійного розвитку.

Григорій Савич визначав байку як «мудрую играшку, що в собі ховає силу». Ця розумна штука «сверху ничто, но в серіодке чтось, снаружи ложь, но внутрь истина... картинка, сверху смешна, но внутрь благолепна». Він добре розумів, що форма байки дає йому можливість висловлювати й пропагувати свої суспільно-політичні та філософсько-етичні погляди.

Байки Г. Сковороди — явище оригінальне й своєрідне в українській літературі. Вони не тільки завершували давній період у розвитку жанру, а й були кроком уперед. Харківські байки проілюстрували невичерпні можливості оригінального сюжетотворення байок в Україні. Ідейно-тематична спрямованість байок шкільного репертуару була досить обмеженою потребами практичної моралі.

Також байкар вивів цей жанр на шлях самостійного розвитку, виділивши її зі складу риторичних творів. Це було явищем прогресивним і відбивало потреби розвитку нових жанрів.

Байкарська спадщина митця, у якій знайшли яскравий художній вияв основні риси його світогляду, філософські й естетичні принципи, загалом має виразне демократичне спрямування і є однією з важливих сторінок як творчості письменника, так і української літератури минулих часів.

2)   Тематика збірки «Байки харківські».

Тематика збірки є такою:

1.   Необхідність праці для оновлення людей і їхнього життя («Змія і Буфон»).

2.   Оспівування наполегливості, сили волі, працелюбності, засудження лінощів («Верблюд і Олень»).

3.   Необхідність праці за природними нахилами («Бджола і Шершень»).

4.   Висміювання розумової обмеженості («Жайворонки»).

5.   Засудження чванства й самодурства панства («Голова і Тулуб»).

6.   Відтворення істини й висловлення критичного ставлення до суспільних явищ («Олениця і Кабан»).

7.   Протиставлення простоти й розуму, пихатості й глухості («Чиж і Щиглик»).

8.   Уславлення дружби, засудження лицемірства та хитрощів («Собака і Вовк»).

3)   Ознаки байок Г. Сковороди.

Серед ознак байок Г. Сковороди такі:

— ці твори написані прозою;

— найчастіше побудовані на діалогах і контрастах;

— мають полемічний характер;

— складаються з двох частин: фабули (короткої розповіді, де діють переважно алегоричні персонажі — звірі, птахи, комахи, явища природи, предмети, іноді люди) і моралі («сили»);

— стислі та динамічні;

— мають сатиричну спрямованість;

— перевага надається другій частині — моралі.

4)   Філософські трактати й притчі Г. Сковороди. Афоризми.

У творчому доробку Г. Сковороди є також філософські трактати й притчі, характерна ознака яких — афористичність.

Довідка.

Трактат (від латин. tractatus — обговорення, розгляд) — наукова праця, присвячена глибокому теоретичному висвітленню, розгляду якогось окремого важливого питання чи проблеми.

Притча — це повчальне алегоричне оповідання філософсько-етичного змісту.

Афоризм (від грец. αφορισμός — означення, вислів) — короткий влучний оригінальний вислів; яка-небудь узагальнена думка, висловлена стисло в дуже виразній, легкій для запам’ятовування формі, яка згодом неодноразово відтворюється іншими людьми. В афоризмі досягається найвища концентрація безпосереднього повідомлення і того контексту, у якому думка сприймається слухачами або читачами.

Афоризмами можуть бути прислів’я, сентенції класичних авторів, крилаті вирази з літературних та філософських творів.

 

У притчах Г. Сковороди висловлено філософські, естетичні й педагогічні погляди автора. Наприклад, у притчі «Вдячний Еродій» йдеться про велику роль природних нахилів людини в справі виховання та навчання. Притча «Вбогий Жайворонок» навчає судити про людину не за обличчям, а за розумом і серцем. Вістря твору спрямоване проти зажерливості панів, їхнього паразитичного існування. Жити треба чесно, слід стерегтися того, щоб «споживати чуже добро». Сковорода радить: «Що не поклав — то не руш». Письменник закликає до гуманності: «Хай болить тобі горе ближнього». Він лине думкою в майбутнє, намагаючись уявити, якою буде людина прийдешнього суспільства. Бажає бачити людину майбутнього досконалою — розумною, доброю, порядною, справедливою. А для досягнення цього слід поширювати знання. Тому й не дивно, що у своїх філософських листах і працях Сковорода утверджував культ розуму, своїми творами він прагне допомогти збагнути шляхи досягнення цього. Інакше людське життя не має жодного сенсу.

Трактати й притчі Г. Сковороди містять глибокий смисл, що часто досягається афористич­ністю. Не одна крилата фраза бере початок саме з творів письменника. Наприклад: ні про що не турбуватись — значить не жити, а бути мертвим; любов виникає з любові, коли я хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю; не все те отрута, що неприємне на смак; з усіх втрат — втрата часу — найгірша; один — у багатстві бідний, а інший у бідності багатий.

У притчах та філософських трактатах Г. Сковорода виступає за чистоту людської душі, дотримання Божих заповідей, які зроблять людину по-справжньому щасливою. Він закликає жити в гармонії з природою, прагнути до самопізнання та самовдосконалення, до невсипущої праці в тій галузі, до якої в людини є природні нахили та здібності.

5)   Біблійна основа творчості Г. Сковороди та його вчення про самопізнання і «сродний труд».

У багатьох своїх віршах та притчах Г. Сковорода звертається до тем, тісно пов’язаних з Біблією: Різдва Христового, хрещення Ісуса Христа, страждання розіп’ятого Христа на Голгофі… А вірші збірки «Сад божественних пісень» за духом і темами суголосні високим релігійним зразкам. Хоча слід зазначити, що філософ визнавав лише алегоричний смисл Біблії, за допомогою якої він прагнув намалювати утопічну картину ідеального з погляду моральності світу, у якому стверджується істинно людський спосіб життя. Для мислителя біблійні легенди та міфи стали одним із важливих засобів самопізнання людиною свого справжнього єства — «сродної» натури, не пізнавши яку неможливо знайти своє природне покликання та ствердитися у сфері діяльності, яка приносить насолоду людині і користь суспільству. Тобто, Григорій Сковорода мав своє розуміння Бога, віри, Біблійних заповідей. Це розуміння філософ виклав у на­вчальному курсі християнської етики «Вступні двері до християнської добронравності», написаному 1766 року «для молодого шляхетства Харківської губернії» і оновленого 1780-го.

У посібнику Г. Сковорода по-своєму пояснює ключове значення поняття Бога, Божої премудрості, показує, у чому полягає щастя людини, істинна віра, відмінність між благочестям і церковними церемоніями, пристрастями та гріхами, любов’ю та чистосердечністю. Визначаючи Бога, філософ, однак, заперечував його надприродну суть, розчиняв у природі, тобто розвивав пантеїстичні погляди, віддаючи першість формі, ідеї над матерією. Божа мудрість є для нього «сила і правило всіх наших рухів і справ». Тобто йдеться про визнання вищого першоджерела та необхідності служити йому.

Основним лейтмотивом цієї праці є теза Г. Сковороди про те, що людина через знання внутрішнього, прихованого від неї змісту Біблії сама може осягнути своїм розумом Премудрість Божу і тільки «позбавившись згубних пристрастей — заздрості, лихослів’я, злопам’ятості, гордості, улещання, смутку та іншого черв’яка, що засинає у душі,— вона перебуватиме у Царстві Божому на цій землі, тобто буде щасливою за життя».

Щасливою робить людину й можливість займатися улюбленою справою — «сродною працею», шлях до якої лежить через самопізнання та самовдосконалення на основі життєвої діяльності. Тобто в контексті «сродної праці» актуальною є теза «пізнай себе».

На думку Сковороди, «сродна праця» — це не засіб існування, а найбільша життєва потреба та насолода, про що йдеться в байці «Бджола і Шершень».

6)   Байка «Бджола і Шершень».

У творчості Сковороди тема «сродної праці» вперше визначилася як головна. Письменник був переконаний, що «сродна праця» є водночас і потребою людського тіла, і потребою духовною, оскільки вона звеселяє дух, приносить задоволення та насолоду. «Сродна» діяльність характеризується тим, що вона однаково корисна й для того, хто знайшов своє покликання, і для суспільства. Цією єдністю суспільного й особистого інтересу «сродна праця» відрізняється від випадкової праці, обраної з міркувань користі, слави чи гордості. Ця тема розробляється Сковородою в байці «Бджола і Шершень». Сюжет байки нескладний: нероба Шершень насміхається із Бджоли, яка, на його думку, така дурна, бо працює не так на себе, як на інших. Але Бджола, вислухавши Шершня, говорить, що дурнем є він сам, адже не розуміє, що для неї праця — найсолодша річ («нам незрівнянно більша втіха збирати мед, ніж їсти»). Хоча «мед любить їсти і ведмідь, та й шершень теж лукаво його дістає». Бджола намагається пояснити «пану совітнику», що вона й народилася для того, щоб збирати мед. А жити без цієї праці й досхочу мед їсти — то для бджіл «все одно, що смерть». Саме від «сродної праці» отримує Бджола задоволення, тільки в ній вона відчуває себе щасливою.

У другій частині — «силі» — байка переростає в трактат, у якому наводяться факти із життя, біблійні вислови, посилання на Епікура, Цицерона. Наведеними прикладами Сковорода намагається переконати, що щастя людини дійсно в «природженому ділі», що немає нічого гіршого, «як купатися в достатку і смертельно мучитися без природженого діла». «Погляньте на життя блаженної натури і навчітеся. Спитайте вашого хорта, коли він веселіший? — Тоді,— відповість вам — коли полюю зайця.— Коли заєць смачніший? — Тоді,— відповість мисливець,— коли добре за ним полюю». Мисливський собака найвеселіший тоді, коли полює на зайця; домашній кіт, зловивши мишу, не їсть її, бо головне для нього — сам процес полювання, а не задоволення своїх потреб; замкнена в достатку бджола вмирає з нудьги, бо не може літати по квітучих луках, збираючи пилок». Автор підводить читачів до думки, що однією з основних ознак «сродної» праці є те, що вона приносить насолоду не своїми наслідками, винагородою чи славою, а самим її процесом.

Сюжет байки не був оригінальним. Часто у своїй творчості його використовували російські байкарі ХVІІІ ст. (наприклад, Сумароков у байці «Жуки и Пчелы»). Але письменник по-новому розробив цей сюжет. Написана в дусі ідей прогресивного просвітительства кінця ХVІІІ ст., байка досить повно виражає погляди Сковороди на життєву необхідність трудитися за природним нахилом.

Твір складається з двох частин: сюжетної і дидактичної («сили»). Сюжетна частина побудована у формі діалогу між Шершнем і Бджолою, друга частина («сила») містить тлумачення прихованого змісту першої.

3.   Евристична бесіда.

— Чому Шершень принижує гідність Бджоли, називаючи її дурною?

(«Чи знаєш ти, що плоди твоєї праці не стільки тобі самій, як людям корисні, а тобі часто і шкодять, приносячи замість нагороди смерть; одначе не перестаєш через дурість свою збирати мед».)

— Що відповідає йому Бджола? У чому вона вбачає своє призначення і найбільше щастя?

(«...Більша радість збирати мед, аніж його споживати. До сього ми народжені і будемо такі, доки не помремо. А без сього жити... для нас найлютіша мука».)

— Як ви думаєте, чи зрозумів Бджолу Шершень? Відповідь обґрунтуйте.

— Яка алегорія цієї байки?

— Кого намагався засудити Г. Сковорода, змалювавши образ Шершня?

— Чому Бджолу він вважає символом мудрої людини?

— Що таке «сила» в байках Сковороди?

— Які життєві приклади наводить байкар у висновку («силі») твору? Про що вони свідчать?

— Як ви розумієте вислів «природжене діло» («сродна праця»)?

— Коли праця приносить людині насолоду та задоволення?

— Яке виховне значення має ця байка?

2.   Виразне читання байки «Бджола і Шершень».

3.   Евристична бесіда.

4.   Інтерактивна вправа «Мозковий штурм».

5.   Завдання учням.

6.   Виразне читання байки «Собака і Вовк».

7.   Словникова робота.

(Проводиться за питаннями учнів.)

8.   Евристична бесіда.

9.   Творче завдання.

10. Виразне читання уривків із притч «Вдячний Еродій» та «Вбогий Жайворонок».

11. Бесіда.

12. Виразне читання уривків із філософського трактату «Вступні двері до християнської добронравності».

13. Бесіда.

§ ІV.  Систематизація й узагальнення вивченого

1.   Міні-дискусія.

2.   Завдання пошуково-дослідницького характеру.

§ V.  Домашнє завдання, інструктаж щодо його виконання

1.   Завдання для всього класу.

1)   Вивчити теоретичний матеріал

2)   Із філософського трактату «Вступні двері до християнської добронравності» виписати поняття, що, за Сковородою, є складовими гріха й добронравності.

2.   Індивідуальні завдання.

3.   Творче завдання.

Написати невеликий твір-роздум на тему «Щоб бути щасливим...».

§ VІ.  Підсумок уроку

1.   Інтерактивна вправа «Мікрофон».

— Я вважаю, що твори Г. Сковороди актуальні (неактуальні) в наш час, тому що...

— Сковорода вважав, що є такі шляхи до щастя: ...

2.   Заключна бесіда.

— Розкажіть, яким постає перед нами Г. Сковорода з такого переказу:

«Проїжджий панок помітив на шляху мандрівного філософа Сковороду й зупинив фаетон.

— Боже мій,— вигукнув він,— ви витратили півжиття заради науки! І для чого? Щоб хтось міг про вас сказати: “О, це дуже розумна людина!”

— Але ви витратили удвоє більше часу,— відповів філософ,— і все задля того, щоб люди казали: “Ох, який же він дурень!”»

Категорія: Українська література 9 клас | Додав: uthitel (20.08.2014)
Переглядів: 6024 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: