Урок № 17 Життя та творчість філософа, просвітителя, поета Г. Сковороди. Його християнські морально-етичні ідеали - Українська література 9 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Українська література 9 клас

Урок № 17 Життя та творчість філософа, просвітителя, поета Г. Сковороди. Його християнські морально-етичні ідеали

Урок № 17

Життя та творчість філософа, просвітителя, поета Г. Сковороди.
Його християнські морально-етичні ідеали

Мета: ознайомити учнів із життям та творчістю Г. Сковороди; домагатися усвідомлення того, що кожна людина — неповторна особистість; розвивати здатність до аналізу

Очікувані результати: учні знають і вміють розповідати про життя Г. Сковороди; мають власне розуміння щодо актуальності для сьогоднішнього життя положень філософії Г. Сковороди.

Теорія літератури: афоризм.

Обладнання: підручник, портрет Г. Сковороди, видання його творів, ілюстрації до біографії

Тип уроку: засвоєння нових знань.

І. Мотивація навчальної діяльності школярів. Оголошення теми й мети уроку

Вступне слово вчителя.

Предметом нашого вивчення на уроці буде життя та творчість Г. Сковороди, цієї непересічної особистості, про яку Д. Чижевський свого часу писав: «...Відомим став він головне через своє життя, в якім він у великій мірі здійснив свої філософські та релігійні погляди: ця суцільність його особистості залишила глибоке враження не лише в освічених колах, а й серед селянства; постать Сковороди стала темою легенд та оповідань». І ми маємо нагоду пересвідчитися, так це чи ні.

ІІ.      Актуалізація опорних знань учнів

Бесіда.

— Чому випускники Києво-Могилянської академії високо цінувалися в Європі? Відповідь аргументуйте.

— Розкажіть, що таке шкільна драма, коли і як вона зародилася в Україні.

ІІІ.    Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

1.   Повідомлення учнів.

1)   Життєвий і творчий шлях Г. Сковороди — видатного українського просвітителя-гуманіста, філософа, поета та педагога.

(«Біографи» розповідають біографію Г. Сковороди, наводять цікаві факти з його життя та легенди про нього.)

Дата

Подія

3 грудня 1722 року

День народження Григорія Савича Сковороди. Двісті років не було навіть відомо, у якому місяці і якого числа він народився. Тільки в рік ювілею (200-річчя з дня народження) перекладач Петро Пелех віднайшов у листі до М. Ковалинського від 22 листопада 1763 року розповідь про те, як провів день свого народження Григорій Савич Сковорода. Ця автобіографічна вказівка є досі єдиним документом, що засвідчує дату його народження. Дослідники відшукали архівні матеріали, що малюють нам соціальний стан родини Сковороди. У козацькому переписі Чорнуської сотні Лубенського полку за 1745 рік записано: «двор Пелагеи Сковородыхи, сын которой Григорий обретался в певчих». Батька тут же названо не поважним ім’ям Сава, а зневажливим «Савка», що вказує на приналежність родини до малоземельних, тобто незаможних козаків

1738 рік

Козацький стан усе ж давав особисту волю і формував у майбутнього філософа психологію вільної людини.

Питанням честі вважали козаки освіту для своїх дітей. Ця традиція та виняткові здібності малого Григорія до навчання спонукали батьків віддати сина в науку до дяка, а від дяка — до Чорнуської церковнопарафіяльної школи, після закінчення якої Г. Сковорода вступає до Києво-Могилянської академії. Сковорода застав в академії ще багато добрих традицій і поринув у вир багатогранного студентського життя. Соліст академічного хору й композитор-початківець, Сковорода відзначався в науках і впевнено йшов до мети

10 серпня 1742 року

Згідно з царським указом «Про набір співаків у двірську капелу» дев’ятнадцятирічний студент із Києва стає «придворним уставщиком», тобто солістом придворного хору цариці Єлизавети, що любила тішити себе слуханням співу, особливо українських пісень.

Співаки й музиканти набиралися з України. Талановитих чекали нагороди, багатство. Але інтереси Сковороди були іншими. Він тужив за рідним краєм, життя царського двору викликало в нього гнів і відразу, пізніше він згадував його з осудом та зневагою

1744 рік

Цариця Єлизавета перебувала в Києві, а з нею і двірський хор. Сковорода не побажав знову їхати до Петербурга й повернувся в Київську академію

1750 рік

Після закінчення академії Григорієм Сковородою київський архієрей хотів зробити його священиком. Почуваючи нехіть до духовного сану, Сковорода удав із себе навіженого, змінив голос, став затинатися. Обдурений архієрей відрахував його як «нетямкуватого», визнав непридатним до духовного звання й дозволив йому жити будь-де.

Незабаром до Угорщини за токайськими винами для царського двору виїхало з Москви російське посольство. Як людина високої освіти і знавець музики, співу та мов, Сковорода був запрошений супроводжувати посольство.

Та досить було дістатися за кордон, як Григорій Савич узяв до рук ціпка, за плечі — сакви зі скромними пожитками — пішов вивчати Європу: «Старався знайомитися найперше з людьми, вченістю і знаннями добре відомими тоді». Мандрував по Німеччині, Словаччині, Польщі, Австрії, Північній Італії. Слухав лекції знаменитих німецьких професорів, вивчав різні філософські системи, придивлявся до життя, зіставляючи його із життям в Україні, і дійшов до туги за батьківщиною

1753 рік

Григорій Сковорода повертається із-за кордону. Сковороді йшов тоді 31-й рік. Це вже була людина зі сталими переконаннями і великим запасом знань, хоч і без найменших засобів для існування.

Батьки давно померли, так і не дочекавшись свого вченого сина, а єдиний брат виїхав кудись у пошуках кращої долі, сліди його назавжди загубилися. Сковорода сміливо вирушив у плавбу житейським морем. Він попрощався з дорогими батьківськими могилами, знову взяв до рук ціпок і сміливо та бадьоро пішов із рідного села в широкий світ, несучи певність, що всюди знайде шматок хліба в людей, воду дасть йому земля без плати, а все інше зайве...

1 липня 1753 року

Написаний перший датований вірш Сковороди, присвячений вступу на єпископську кафедру в місті Переяславі Іоанна Козловича.

1753–1754 роки

Написано трактат «Рассуждение о поэзии и руководство к искусству оной». 1753 року посів у Переяславському колегіумі посаду викладача піїтики. Єпископ вимагав пояснити, чому Сковорода викладає свій предмет не як кожний «порядочный чиновник», а по-новому. Григорій Савич відповів, що про те можуть судити спеціалісти: «Одна справа — архієрейський посох, а інша — смичок», що значило «знай швець своє шевство, а в кравецтво не мішайся». Це був виклик, якого не могла знести єпископська пиха,— і Сковорода пішов геть з училища. Як пише М. Ковалинський, «изгнан был из училища Переяславского не с честью»

1754 рік

Усунення Григорія Сковороди з посади вчителя піїтики в Переяславській семінарії. Наймається домашнім учителем до маєтку Коврай поміщика Степана Томари. Сковорода навчав свого вихованця Василя Томару думати, а не повторювати з чужих вуст чи книжок нісенітниці. Він не затуманював голову учня готовими висновками, а намагався збагнути його вроджений хист і розвинути природні здібності хлопця. Заняття вів переважно у формі розмов, весь час спонукаючи учня висловлювати власну думку. Та одного разу панські холуї донесли гоноровитій Томарисі нешанобливі слова викладача. Сковороді довелося знову йти

1755 рік

Подорож до Москви й перебування в Троїце-Сергіївій лаврі. Намісником у лаврі був вихованець Київської академії Кирило Ляшевецький. Того захопили освіченість і розум Григорія Сковороди, і він просив свого земляка залишитись у лаврі викладачем монастирського училища. Сковороді пропонували місце, гроші, славу, але, як і під час закордонної мандрівки, він затужив за батьківщиною, за її степами і садами

1756 рік

Григорій Сковорода знову живе в селі Коврай в Степана Томари, який шкодував, що втратив незвичайного вчителя. Коли Сковорода спав, друзі Томари привезли його в Коврайський маєток. Поміщик вибачився й ледве вмовив Сковороду залишитися. Ще понад три роки праці віддав він своєму вихованцю — Василеві Томарі, аж доки тому настав час іти до офіційної школи, а Григорій Сковорода спробував ще раз стати офіційним учителем

1757 рік

Створення перших віршів майбутньої збірки «Сад божественних пісень»

1759 рік

Григорій Сковорода починає викладати піїтику в Харківській духовній колегії

Літо 1760 року

Після сварки з архімандритом Гервасієм Сковорода йде з колегіуму

1760–1761 роки

Перебування в селі Стариця.

Літо 1761 року

Повернення Григорія Сковороди до Харківського колегіуму.

1761–1764 роки

Учитель синтаксису та грецької мови в колегіумі. У Харкові Сковорода познайомився з учнем колегіуму — Михайлом Ковалинським. Між ними на все життя зав’язалась щира дружба. Часто-густо заради свого вихованця з’являвся він у Харкові. Допомагав вивчати мови, музику, античну літературу, філософію

1764 рік

Разом з Ковалинським Григорій Сковорода їде до Києва. Але з Києва швидко повертається на Слобожанщину. З огидою відкидає пропозицію «стати стовпом церкви» і щасливо повертається до улюблених садів, осель, балок і полів Харківщини

1766 рік

Знову пропонують викладати в Харківському колегіумі предмет основи доброчинності, на що Григорій Савич охоче погоджується, пише посібник «Вхідні двері до християнської доброчинності для молодого шляхетства Харківської губернії». Цього ж року Григорій Сковорода усамітнюється в гужвінському лісі на околицях Харкова і створює свій перший філософський діалог «Наркисс»

1767 рік

Написано діалог «Асхань»

1768–1769 роки

Викладає катехізис у додаткових класах при Харківському колегіумі. Рік минув щасливо, але вже на канікулах єпископ зробив спробу схилити Сковороду до чернецтва, що відкривало б йому дорогу до керівництва колегіумом. Та Сковорода вбачав істинне буття не в кар’єризмі, а у вдоволенні малим, у відмові від усього непотрібного, погамуванні самолюбства з метою збереження моральної чистоти. Сказав про це єпископові. Відчувши його незадоволення, одразу попросив благословення на дорогу й пішов з міста

1769 рік

Початок мандрівного періоду в житті Григорія Сковороди

1770 рік

Останні відвідини Києва. Григорій Сковорода три місяці живе в Китаєвій пустині, звідки перебирається до охтирського Троїцького монастиря

1772 рік

Написав «Разглагол о древнем мире», одразу після нього — «Разговор пяти путников о истинном щастии в жизни»

1774 рік

З початку року живе в селі Бабаї на околиці Харкова. Тут він закінчує збірку «Байки Харківські» і дописує діалог «Кільце. Дружня розмова про душевний світ»

1775 рік

Присвячує В. Тевяшову свою нову роботу — діалог «Розмова, звана алфавіт, чи Буквар світу»

1776 рік

Написав трактат «Икона Алкивиадская»

1781 рік

Подорож до Таганрогу

1783 рік

У Бабаях закінчує роботу над діалогом «Брань архистратига Михаила со сатаною»

1783–1785 роки

Написав три праці: «Беседа 1, нареченная observatorium»; «Беседа 2, нареченная obserwamorium specula»; діалог «Пря бесу с Варсавою». Завершив роботи над збіркою «Сад божественних пісень», яка створювалася протягом 1757–1785 років. «Божественні» пісні не слід розуміти буквально, хоч Сковорода і вказує, що його «Сад» проріс «із зерен священного писання». Збірка є своєрідним ліричним щоденником, у якому відбилися життєві події, роздуми, ліричний настрій їх автора

1785–1790 роки

Живе переважно в селах Гусинка, Маначинівка та Великий Бурлук

1787 рік

Присвячує Федору Диському діалог «Убогий жайворонок», цього ж року пише свій другий педагогічний діалог «Вдячний Еродій»

1790 рік

Дарує Я. Донцю-Захаржевському «Книжечку Плутархову о спокойствии души». Цього ж року переїжджає жити до села Іванівка

1791 рік

Присвячує Михайлу Ковалинському свій останній філософський діалог «Потоп Змиин», що був написаний наприкінці вісімдесятих років

1792 рік

Весь цей рік знову живе в Гусинці

1794 рік

Навесні цього року в Іванівці художник Лук’янов пише портрет Г. Сковороди; улітку Григорій Сковорода відвідує Ковалинського в його орловському маєтку — селі Хотетові

29 жовтня 1794 року

72-річний філософ Григорій Савич Сковорода помер у селі Іванівка, заповівши написати на своєму надгробку: «Світ ловив мене, але не впіймав»

 

Цікаво!

Один із сучасників філософа так малює його образ: «Можна назвати його безсрібним; не було в нього ніякого майна: що було на ньому, то лиш було його. Дідусь вищий середнього зросту, в сірому байковому сюртуці, в українській овечій шапці, з палицею в руці, за мовою справжній малоросіянин, здався мені стомленим і задумливим... Не стяжав він ні золота, ані срібла,— але народ не за те приймав його під свої покрівлі: навпаки, хазяїн хати, куди він заходив, перш за все оглядав, чи не треба було щось поправити, почистити, змінити в його одежі та взутті; все те негайно й робилося. Мешканці тих, особливо, слобід та хуторів, де він зупинявся, любили його, як рідного. Він віддав їм усе, що мав; не золото й срібло, а добрі поради, умовляння, настанови, дружні докори... Втішався, що труд його мандрівного життя не був безплідний».

* * *

1750 року Григорій Сковорода виїхав за кордон, бажаючи поглибити освіту в європей­ських університетах. Спочатку він жив у Будапешті (Угорщина), звідти їздив до Відня (Австрія), Братислави (Словаччина). Є дані, що певний час він навчався в університеті міста Галле (Португалія). Жодних проблем зі спілкуванням у Сковороди не було: він вільно володів багатьма мовами: німецькою, латинською, розумів грецьку та давньоєврейську. Загалом за кордоном Сковорода пробув п’ять років.

* * *

Долучити Сковороду до себе робила спробу сама цариця Катерина II, запрошуючи на постійне проживання при дворі. У відповідь знову виклик: «Я не покину Батьківщини. Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця».

* * *

Говорять, що Катерина ІІ багато чула про Сковороду і забажала особисто побачити відомого філософа. Коли той прибув до палацу, його завели до прийомної зали. Ось з’являється цариця, всі присутні низько-низько вклонилися їй. Один Сковорода стоїть рівно.

— Чому ти не вклоняєшся мені,— запитала його Катерина ІІ.

Філософ спокійно відповів:

— Не я бажав тебе бачити, а ти сама захотіла на мене подивитися. А як же ти мене роздивишся, коли я перед тобою удвоє зігнуся?!

* * *

Розповідають, що Катерина II, зустрівшись зі Сковородою, запитала, чому він такий чорний. Дотепна відповідь містила глибокий смисл, що вказував на суть його життя:

«— Е! вельможна мати, хіба ж ти де бачила, щоб сковорода була біла, коли на ній печуть та жарять, і вона все у вогні».

* * *

За життя Сковорода був дуже відомою в Україні людиною, його погляди обговорювалися у вчених колах, про нього писали в листах представники тогочасної еліти. У той же час його вірші-псалми співали на ярмарках лірники. Жодного твору Григорія Савича не було надруковано за життя, але в домі майже кожної інтелігентної людини були рукописні копії. Сковорода — один з останніх представників згасаючої епохи бароко з її академіями, мандрівними спудеями, рукописними книгами, латиною й церковнослов’янською мовою.

* * *

Білгородський єпископ Йосип Миткевич запропонував Сковороді прийняти духовний сан, чернецтво. Той, не бажаючи втратити особисту волю й незалежність, зухвало відповів: «Хіба ви хочете, щоб я збільшив число фарисеїв? Їжте жирно, пийте солодко, одягайтесь м’яко та чер­нецтвуйте! А для мене чернецтво — в житті несутяжному, в задоволенні малим, у помірності, у відмові від усього непотрібного, щоб придбати найпотрібніше; в зреченні від усіляких примх, аби зберегти себе самого в цілості; в загнузданні самолюбства... в пошукуванні слави Божої, а не слави людської».

* * *

Зверталися до Сковороди ченці Києво-Печерської лаври, знаючи його як ученого: «Доволі блукати по світу! Час причалити до гавані: нам відомі твої таланти, свята лавра прийме тебе, як мати своє чадо, ти будеш стовпом церкви і прикрасою обителі». У відповідь — виклик: «Ох, преподобнії! Я стовпотворіння собою умножати не хочу, доволі і вас, стовпів неотесаних, у храмі Божому!..»

* * *

Сковороду спокушали високими світськими посадами, все з тим же наміром — ізолювати його від людей. Харківський губернатор пропонував: «Чесний чоловіче! Чому ти не візьмеш собі якогось певного стану?» У відповідь — сковородинське: «Шановний пане! Світ подібний до театру. Щоб грати в театрі з успіхом і похвалою, беруть ролі за здібностями. У театрі актора хвалять не за знатність діючої особи, а за те, як він вдало грає її. Я довго міркував про це і після великого випробування себе побачив, що не можу представляти в театрі світу жодної особи вдало, крім низької, простої, безтурботної, самітної. Я обрав собі цю роль — і задоволений».

2)   Історична довідка про соціально-економічне становище України в другій половині ХVІІІ ст.

Діяльність Г. Сковороди припадає на другу половину ХVІІІ ст. Щоб зрозуміти його внесок у суспільну й філософську думку та літературу, слід знати соціально-економічні процеси тієї доби.

У другій половині XVIII ст. основою економіки України залишається сільське господарство. У цей період значно розширюються володіння козацької старшини в основному за рахунок захоплення нею земель у селян, рядового козацтва й царських дарувань. Найбільшим землевласником був гетьман. Останній гетьман України Кирило Розумовський володів майже 100 тисячами селян; йому належало багато хуторів і невеликих міст.

Це час різкого посилення феодального пригноблення селянсько-козацьких мас. Уже в 60–70-х роках XVIII ст. селяни Лівобережжя і Слобожанщини змушені були відбувати триденну панщину. Проте селянські й козацькі повинності не обмежувалися панщиною. Селяни й козаки брали участь у будівництві фортець, каналів, сплачували нові види грошових податків.

Разом з посиленням феодальної експлуатації відбувається наступ і на особисту свободу. У 60–70-ті роки царський уряд і гетьманська адміністрація видали кілька указів про обмеження права переходу селян з однієї місцевості в іншу. Указ імператриці Катерини II від 3 травня 1783 року законодавчо закріплював кріпосне право на Лівобережній та Слобідській Україні, забороняв переходи селян. Царизм дозволив українським поміщикам засилати в Сибір селян, що виявляли непокору.

Політичний устрій українських земель у складі Російської імперії протягом першого десятиліття другої половини XVIII ст. характеризується лише незначними відголосками української державності, що існувала ще з часів Б. Хмельницького. 1750 року відбулися вибори гетьмана Кирила Розумовського, останнього з гетьманів України. Проте ці вибори знову були тільки тимчасовою поступкою царського уряду вимогам козацької старшини. Водночас царський уряд обмежив владу гетьмана у вирішенні судово-адміністративних і фінансових справ. 1764 року гетьманське управління було остаточно скасовано. Замість нього почала діяти II Малоросійська колегія на чолі з графом П. Румянцевим. До кінця XVIII ст. адміністративна автономія України була остаточно знищена.

1775 року Катерина II віддала наказ знищити Запорозьку Січ. Улітку 1775-го царські війська зруйнували січові укріплення та роззброїли гарнізон Запорожжя. Царський маніфест оголосив ліквідацію запорозького козацтва: «...можемо Ми оголосити, що немає тепер більше Січі Запорозької в політичній її потворності, а отже, і козаків цього імені...».

За пропозицією Г. Потьомкіна царський уряд репресував верхівку Запорозької Січі. Вісімдесятирічний кошовий отаман П. Калнишевський був заарештований і засланий на північ Росії — у Соловецький монастир на Білому морі, де провів 27 років у келії, звідки його не виводили роками. 1801-го за указом царя Олександра I П. Калнишевського звільнили. Він помер 1803-го на Соловках. Перед Преображенським собором Соловецького монастиря лежить гранітна брила з епітафією: «Тут поховано тіло кошового, що спочив у бозі, грізної колись Запорозької Січі козаків отамана Петра Калнишевського, засланого в цю обитель за найвищим велінням у 1776 році на упокору... Помер 1803 року, жовтня 31 дня, в суботу, 112 років від роду».

На Запоріжжі впроваджувалися такі самі феодальні порядки, що й в усій Україні. Частину рядових козаків було оголошено військовими поселенцями. Більшість колишніх запорозьких старшин дістали звання офіцерів російської армії. Майже п’ять тисяч запорожців залишили терени колишньої Запорозької Січі й перебралися до Туреччини, де заснували Задунайську Січ (1775–1828).

Друга половина XVIII ст. позначена на Правобережжі небувалим розмахом антифеодальних виступів. Зростанню антифеодального визвольного руху сприяло посилення феодального гноблення, збільшення панщини. Гайдамацький рух, що розпочався в першій половині XVIII ст., переріс у величезне народно-визвольне повстання, відоме в історії під назвою «Коліївщина» (від слів «кол», «колоти»).

Стурбовані посиленням антифеодальної боротьби, уряди царської Росії та королівської Польщі об’єднали свої сили й розгромили повстанців.

Нащадки тих, хто брав участь у визвольній війні на чолі з Богданом Хмельницьким, переродились у «новоспечених» дворян і дбали головним чином про урівняння в правах із росій­ським іменитим дворянством. За окремими винятками, це були люди, у яких духовні потреби витіснені модою — модою збагачення, колекціонування коштовностей, творів мистецтва тощо з метою політичного самоутвердження. Вони прагнули закріпити відповідний спосіб життя, займаючись перебудовою маєтків на зразок багатих катерининських вельмож. Не випадково згодом І. Франко, маючи на увазі вищі прошарки українського суспільства, називав XVIII століття віком занепаду й духовної кризи. Сковорода переконується, що «златожаждні», сластолюбні та лицемірні церковні пастирі стали п’явками людськими, ненажерливими рабами плоті, перевершуючи мирян у розпусті та користолюбстві. І Сковорода виступив з протестом проти світу, в якому панують жорстокі порядки, соціальна нерівність, ганебні пристрасті. Він таврував можновладців, пройнятих жадобою наживи та владолюбністю. Світ зла у нього досить конкретизований, його носіями він вважає поміщиків, глитаїв, здирників, панство, духівництво.

У творчості Г. Сковороди відбився соціальний протест трудящого селянства проти дедалі зростаючого поневолення, гнівний моральний осуд трудящими глитайства, здирства, панства, кріпосницьких відносин.

3)   Філософські погляди Г. Сковороди.

(«Філософи» презентують своє дослідження стосовно поглядів Г. Сковороди на життя й людину.)

Грецьке слово «філософія» означає любов до мудрості. Любомудр, чи філософ, шукає шляхи, як пізнати світ (по-грецьки — космос) і людське буття, намагається встановити взаємозв’язок усіх речей, усього, що існує, щоб дати свій загальний погляд на світ, відповісти на безліч «чому» і «як».

Формально філософська система Сковороди укладається в один рядок. Основа цієї системи полягає в існуванні «двох натур» і «трьох світів». Розшифровка існування «двох натур» дається безпосередньо в трактаті «Про Бога»: «…Весь світ складається з двох натур: одна — видима, друга — невидима. Видима натура зветься твар, а невидима — Бог. ...у стародавніх [людей] Бог звався “розум всесвітній”. Йому в них були різні імена: натура, буття речей, вічність, час, доля, необхідність, фортуна та ін. А в християн найвідоміші йому імена такі: дух, Господь, цар, отець, розум, істина... Що ж до видимої натури, то їй також не одне ім’я, наприклад: речовина чи матерія, земля, плоть, тінь та ін. ...».

Бог, на переконання Г. Сковороди, складає першооснову усього сущого — «вищу всіх причин причину», внутрішню причину розвитку всього світу. Своїм уявленням про Бога він поставив себе в опозицію відносно церкви, що дотримується біблійної легенди про створення світу Богом протягом шести днів. На відміну від церковного, Бог Сковороди — вічний початок — невловимий і невидимий, оскільки він, «будучи присутнім у всім, не є ні частиною, ні цілим, не має міри, часової і просторової характеристики». Таке розуміння Бога, що ототожнюється з природою, отримало у філософії назву «пантеїзму».

Першим і головним світом у Сковороди є весь Всесвіт — макрокосм. Макрокосм включає в себе все народжене в цьому великому світі, складеному з паралельних незліченних світів. У цьому світі немає ні початку, ні кінця — він вічний і безмежний. Метою пізнання цього світу є не опис окремих предметів, а розкриття їх невидимої натури — усвідомлення їх внутрішнього значення, бо через внутрішню суть окремих речей можна осягнути «таємні пружини розвитку всього Всесвіту». При цьому Сковорода вважає, що внутрішня невидима суть речей завжди пов’язана з видимою через зовнішню форму, яка визначається мірою, ритмом, симетрією, пропорцією.

Другим із «трьох світів» є малий світ — мікрокосм — світ людини. У трактаті «Симфонія, названа книга Асхань, про пізнання самого себе» від імені одного з дійових осіб («Друга») задається питання з подальшою на нього відповіддю: «…А що ж таке людина? Що б воно не було: чи діло, чи дія, чи слово — все те марнота, якщо воно не отримало свого здійснення в самій людині. ...вся оця різновида плоть, уся незмірна незліченність і видимість сходиться в людині і пожирається в людині...».

Отже, згідно з уявленнями Сковороди, усе, що здійснюється у світі — макрокосмі, знаходить своє завершення в людині — мікрокосмі. З позицій учення Сковороди можливості пізнання світу людиною нічим не обмежені. Прагнення людини до пізнання ототожнюється з прагненням людини до Бога без посередників, адже Богом є сама природа, а людина — її витвір,— пізнаючи Бога, пізнає саму себе. У цьому значенні Сковорода заперечує агностицизм — учення про непізнаваність світу.

Григорій Сковорода вважав, що філософія допомагає людині вийти з найскладнішого становища в житті, що «філософія чи любомудріє спрямовує усе коло справ своїх до того, щоб дати життя духу нашому, благородство серцю, якість думкам, яко голові всього».

У трактаті «Потоп зміїний» Сковорода так пояснює суть своєї філософської системи. «Є три світи. Перший є всезагальний і світ життєвий, де все народжене проживає. Цей складається з незліченних світів і є великий світ. Другі два є частковий і малий світи. Перший — мікрокосм, тобто — світик, або людина. Другий світ символічний, тобто Біблія... Всі три світи складаються з двох, єдиноскладаючих сутностей, названих матерія і форма». Внутрішня сутність макрокосму і мікрокосму, за Сковородою, однакова, бо є виявом тієї ж вічної і безкінечної матерії. Звідси він робить висновок, що досить пізнати мікрокосм — людину — і можна збагнути весь світ — макрокосм. «Пізнай самого себе і ти пізнаєш весь світ».

Ці думки він часто підносить у вигляді біблійних притч, байок. Сковорода часто посилається на Біблію, згадує Бога, Христа. Слід пам’ятати, що у Сковороди Бог — це синонім природи, розуму, любові і не має нічого спільного з релігійними уявленнями про надприродну силу, так званого Творця.

Сковорода ніколи не дивився на Біблію як на сукупність релігійних догм, християнських моралізувань, божественних повчань, які слід розуміти буквально. Для нього Біблія — збірка художніх творів, джерело істини, шедевр художнього мислення людей, де в алегорично-символічних і метафоричних образах трактуються питання людського буття. Христос — лише один із героїв цього художньо-філософського твору.

Г. Сковорода у своїх філософських поглядах підносить значення розуму. Культ розуму ріднить Григорія Савича з французькими просвітителями XVIII ст.— Вольтером, Руссо, Дідро. У дечому він пішов навіть далі французьких просвітителів. Так, Руссо у своїй філософії стверджував думку, що суспільство змушує людину вироджуватися. Герой творів Сковороди не заперечує суспільства взагалі, його не задовольняє таке суспільство, у якому існує кріпосницький гніт, національна, соціальна та духовна неволя.

Ідея «природної людини» у Сковороди поглиблюється ідеєю спорідненої праці. Людина, мовляв, тоді принесе найбільше користі людям, суспільству, коли повністю розкриє свої можливості за покликанням у своєму природному званні та стані.

Людина, як твердить Сковорода, не тремтячий раб, а «коваль свого щастя», «шумливий бурхливий дух, що шлях до щастя — “наслідування блаженній натурі”: — Бажаєш бути щасливим?.. Для цього не треба їздити за моря, колінкувати перед сильними світу сього, щастя завжди і всюди з тобою, його тільки треба пізнати».

В античній міфології є розповідь про прекрасного юнака Нарциса, сина річкового бога Кефіса і водяної німфи Ліріопи. Якось Нарцис побачив у річці своє відображення й закохався в себе. І даремно німфа Ехо намагалася звернути увагу на себе. Нарцис не відповів взаємністю на її почуття, він був закоханий у своє відображення і помер від того кохання. Боги перетворили його на самітну квітку. Сковорода по-своєму прочитав античну легенду, дійшовши такого висновку: пізнати себе самого, відшукати себе самого і знайти в собі людину — те ж саме. Стверділа байдужість, на його думку, є причиною духовного убозтва людини.

Осмислюючи, у чому суть щастя, Сковорода переповідає народні притчі, байки, легенди і в такий спосіб близько стає до народного розуміння таких понять, як «премудрість», «добродійність», «доброчесність», «щастя». Його ідеал — людина з високою гідністю, яка не плазує перед тими, хто хоче поставити її на коліна. Така людина буде завжди дбати «про тіло і душу» і буде щасливою.

3)   Філософські погляди Г. Сковороди.

Клас об’єднаний у творчі групи, які отримали випереджальні завдання і звітують про їх виконання.

(«Біографи» розповідають біографію Г. Сковороди, наводять цікаві факти з його життя та легенди про нього.

«Філософи» репрезентують своє дослідження стосовно поглядів Г. Сковороди на життя й людину.

«Історики» надають історичну довідку про соціально-економічне становище України в другій половині ХVІІІ ст.

«Актори» читають напам’ять вірші «De libertate», «Ах, поля, поля зелені», «Ох ти, пташко жовтобока», інсценують байку «Бджола і Шершень».

Крім того, у класі працює творча група «Аналітиків», які, узагальнивши почуте, складають схему поглядів Г. Сковороди на будову світу, місце людини в ньому.)

2.   Виразне читання напам’ять.

«Актори» виразно читають напам’ять вірші «De libertate», «Ах, поля, поля зелені», «Ох ти, пташко жовтобока», озвучують байку «Бджола і Шершень».

3.   Виступ «аналітиків. Узагальнення філософських поглядів Г. Сковороди.

ІV.    Систематизація й узагальнення вивченого

1.   Міні-вікторина.

1)   Назвіть факти із життя Г. Сковороди, які свідчать про те, що він був одним із найосвіченіших європейців.

2)   Які мови знав український філософ?

3)   Як називається збірка віршів Г. Сковороди?

4)   На визнанні чого будується філософське вчення Г. Сковороди?

5)   У яких літературних жанрах працював письменник?

6)   Де навчався Г. Сковорода?

7)   Які слова написані на надгробку письменника? Як їх слід розуміти?

V.      Домашнє завдання, інструктаж щодо його виконання

1.   Завдання для всього класу.

Вивчити теоретичний матеріал

2.   Індивідуальні завдання.

Підготуватися до виразного читання поезій Г. Сковороди «De libertate», «Всякому місту — звичай і права».

3.   Творче завдання.

Написати твір-роздум на тему «На вашу думку, чи був щасливим філософ? Що ж треба робити, щоб стати щасливим?»

VІ.    Підсумок уроку

Заключна бесіда.

— Якби ви зустрілися з філософом, про що б ви у нього запитали?

— Яка ідея є провідною у творчості Г. Сковороди?

— У чому, на думку Сковороди, полягає щастя люд

Категорія: Українська література 9 клас | Додав: uthitel (20.08.2014)
Переглядів: 2541 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: