Урок № 13 Історично-мемуарна проза. Загальні відомості про козацькі літописи. «Історія русів» - Українська література 9 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Українська література 9 клас

Урок № 13 Історично-мемуарна проза. Загальні відомості про козацькі літописи. «Історія русів»

 

Урок № 13

Історично-мемуарна проза. Загальні відомості про козацькі літописи. «Історія русів»

Мета: дати учням уявлення про козацькі літописи та їхню роль у відтворенні історичного минулого України; навчати осмислення з позицій сьогодення історії рідного народу; розвивати навички аналізу та узагальнення навчального матеріалу

Очікувані результати: учні мають уявлення про козацькі літописи, розуміють їхню роль у відтворенні минулого України; знають час створення «Історії русів»; уміють розповісти історію виникнення твору, коментують фрагменти з нього; розповідають про постаті Б. Хмельницького, І. Мазепи, зображені у творі.

Теорія літератури: літопис, анонім.

Обладнання: підручник, різні видання козацьких літописів, словник літературознавчих термінів, таблиця «Історико-мемуарна проза»

Тип уроку: комбінований.

§ І.   Мотивація навчальної діяльності школярів. Оголошення теми й мети уроку

Вступне слово вчителя.

М. Слабошпицький у книжці «З голосу нашої Кліо» пише: «Ми майже нічого не знали б про давню давнину, аби історія не подарувала нам літописців, людей, мобілізованих словом і правдою на виконання свого обов’язку перед далекими нащадками. Літописці — посланці з далекого минулого в далеке майбутнє, зв’язківці між епохами». І сьогодні на уроці ми маємо нагоду пересвідчитися, так це чи ні.

§ ІІ.  Актуалізація опорних знань учнів

1.   Клоуз-тести.

2.   Бесіда.

— У чому полягає значення творчості Івана Вишенського для української літератури?

— Хто, на вашу думку, продовжив традиції видатного письменника давнини в українській класичній та сучасній літературі?

— Схарактеризуйте добу Ренесансу та бароко.

§ ІІІ.  Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

1.   Розповідь учителя.

1)   Історично-мемуарна проза. Загальні відомості про козацькі літописи.

Знайомлячись з літературою Київської Русі, бачимо, що дуже високого рівня досягло в ній літописання. Розвивається цей вид творчості й пізніше, за інших історичних умов та обставин. Унікальним явищем в історії української літератури є козацько-старшинські літописи, які широко розповідають про визвольну боротьбу українського народу 1648–1654 рр.

Найповніше про Хмельниччину, народне життя, боротьбу за волю й незалежність розповідають літописи Самовидця, Григорія Грабянки та Самійла Величка, що становлять вершину українського літописання XVII–XVIII ст. Ці літописи дістали об’єднуючу назву — козацькі літописи.

Козацькі літописи — твори, у яких подано характеристики видатних діячів, описи важливих подій у хронологічній послідовності, тлумачення окремих періодів політичного життя. Вони належать до історично-мемуарної прози — творів, у яких оповідь ведеться у формі записок від імені автора про реальні події минулого, учасником або ж очевидцем яких він був. Автори цих творів — люди бувалі й освічені, за плечима яких навчання в Києво-Могилянській академії, участь в описаних ними історичних подіях.

Мемуарним творам властива документальність, історична достовірність, хоча не виключається право автора на художній домисел.

2)   Літопис Самовидця.

Одним із найвідоміших і найпопулярніших літописів часів Хмельниччини є літопис Самовидця, у якому описано події з 1648 до 1702 року. Жоден історик та митець, який цікавиться історією України того періоду, не минав цього джерела. Його вивчали М. Максимович, О. Левицький, О. Бодянський, М. Петровський, Д. Багалій, М. Грушевський, Т. Шевченко, М. Костомаров, І. Франко, Д. Яворницький, М. Возняк та ін.

Ім’я автора літопису Самовидця невідоме, цей твір анонімний. Існує гіпотеза, що автором його є козак Ніжинської полкової сотні Роман Ракушка-Романовський. А таку назву йому дав П. Куліш, який відкрив літопис, і відомості із цього твору взяв за основу першого історичного роману в українській літературі «Чорна рада».

Автор літопису, безумовно, брав участь у тогочасних історичних подіях (звідси й ім’я Самовидець). Хронологічно літопис охоплює короткий період історії України (з 1648 по 1702 рік), але відображає переломний руїнний етап у долі України.

Складається твір із двох частин. У першій — історичній — докладно розповідається про основні події Національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького, у другій — літописній — переважає короткий огляд найважливіших подій до початку Північної війни. Автор оцінює героїв літопису по-різному: Петра Дорошенка й Івана Виговського — негативно, бо вони виступали проти Москви (Самовидець був прихильником російської «протекції»), а Якова Сомка, Івана Сірка й Івана Мазепу змальовано прихильно. Автор позитивно ставиться до державницької діяльності Богдана Хмельницького, наділяючи його такими характеристиками: «Козак розторопний у ділах козацьких воєнних і в письмі швидкий».

Літопис Самовидця цінний тим, що більшість подій у ньому описано реалістично. Автор намагається говорити тільки правду й дуже обережно ставиться до інформації, яку отримав із чужих уст. У творі міститься версія Самовидця про те, як Б. Хмельницький напоїв переяслав­ського Ілляша Орменчика для того, щоб забрати в нього привілей Владислава IV, переконливо описано хід Корсунської битви, детально сказано про посольство Адама Киселя на Різдво Христове 1649 року, коли Б. Хмельницькому посли дали «привилей на волности, и булаву, и бунчук, корогв, бубни, знаки войсковіе от короля хотячи упокоїти ту войну», коли у гетьмана були посли від короля угорського, царя Москви, господаря волоського, мултянського та ін.

Негативно ставиться Самовидець до союзу Б. Хмельницького з татарами. Він так прокоментував його: «Аже нестатечная приязнь вовку з бараном, так християнинові з бусурманином». Автор постійно висловлював негативне ставлення до орди: «Хан зо всіма ордами крим­скими незліченними силами витягнул до Хмелницкого на спустошення християнства».

Самовидець із сумом пише про те, як Радзивілл розбив Небабу, його Чернігівський і Ніжинський полки через те, що козаки забули про обережність, готовність, а «безпечне болшей бавячися п’янством».

Очевидною ознакою літопису Самовидця є те, що перед нами — твір повністю світський. На відміну від літератури, створеної церковними книжниками церковнослов’янською чи близькою до неї мовою, літопис Самовидця написано світською українською книжною мовою, близькою до народної розмовної мови, вжито полонізми та церковнослов’янізми.

3)   Літопис Григорія Грабянки.

Другим за часом написання вважається літопис Григорія Грабянки, козацького старшини, який 1730 року став гадяцьким полковником. Григорій Грабянка (рік народження невідомий — 1738) упродовж життя був і сотником, і полковим осавулом, і суддею, зрештою, і літописцем. Загинув під час російсько-турецької війни 1738 року.

Зміст літопису передає його поширений заголовок «Події превеликої, з вини поляків кривавої й небувалої брані Богдана Хмельницькою, гетьмана запорозького з поляками, за найясніших королів польських Владислава, а потім Казиміра, яка в 1648 році почала виправлятися за літ десять по смерті Хмельницького незакінченої. Із різних літописців з діаріуша на тій війні списаного в місті Гадячу, працею Григорія Грабянки зібрано і стверджено самобутніх старожилів свідченнями року 1710».

Літопис Грабянки розповідає про Національно-визвольну війну 1648–1654 років під проводом Б. Хмельницького, проте не всі факти оповіді історично достовірні, що зумовлено джерелами, якими користувався автор.

У його роботі відчутний вплив українського літературного бароко, серед особливостей твору — епічність, динамічність оповіді, напруженість дії, використання «високого», патетичного стилю розповіді. Це свідчить про те, що твір передусім явище красного письменства.

Загалом літопис обіймає час від стародавності до 1709 року, коли відбулося падіння І. Мазепи і гетьманом став І. Скоропадський. Але головна й найбільша частина твору присвячена війні під проводом Б. Хмельницького, розповідь про цю війну займає 123 сторінки (з усіх 157). Наприкінці подається лише реєстр подій без подробиць. Розповідається про Петра Конашевича-Сагайдачного, а з періоду після Б. Хмельницького — про І. Брюховецького, І. Самойловича. Гетьмана Б. Хмельницького зображено як національного героя.

Літопис, завершений 1710 року, був написаний церковнослов’янською мовою. Допускають, що цим автор переслідував мету зробити твір доступним для всього слов’янського світу, щоб завоювати його прихильність до української автономістичної ідеї в межах Російської держави.

Загальне політичне спрямування твору — захист автономії України.

4)   Літопис Самійла Величка.

Літопис Самійла Величка вражає не тільки обсягом (чотири томи), а й передусім художністю. Його повна назва така: «Сказання про війну козацьку з поляками, що через Зиновія Богдана Хмельницького, гетьмана військ Запорозьких вісім літ точилася, а близько двадцяти літ тяглася з іншими державами у поляків, якою він, Хмельницький, при всесильній Божій помочі з козаками і татарами із тяжкого лядського іга вибився і під великодержавне пресвітлого монарха російського Олексія Михайловича добровільно піддався».

Самійло Величко (1670 — після 1728) був писарем у військовій канцелярії, брав участь у військових походах. Дослідники вважають, що з чотирьох томів літопису лише перший написано Самійлом Величком, решту книг допомагали створювати його учні, бо їхній наставник утратив зір. Літопис охоплює події 1648–1700 років.

Перший том висвітлює події 1648–1659 років, другий — 1660–1687, третій — 1687–1700, четвертий том не завершений. З погляду об’єктивності та детальності відображення історичних подій третій том найцінніший. Автор знав ці події як канцелярист генерального писаря В. Кочубея та службовець Генеральної канцелярії. Загалом літопис С. Величка як історичний твір на фоні інших козацьких літописів вважається слабшим. Автор зібрав дуже багато цікавих фактів і матеріалів, однак не зумів дати їм належної наукової інтерпретації, описав події дещо плутано, не бачив логіки розвитку історичного процесу. Але С. Величко має власну ідейну концепцію, крізь яку чітко проступає соціальна позиція автора: він чітко бачить завдання своєї праці в захисті автономії України в складі Московської держави.

У літописі йдеться про міжнародне становище та дипломатичні зв’язки України, докладно відтворено як основні, так і другорядні події вітчизняної історії, у центрі уваги — Національно-визвольна війна 1648–1654 років під проводом Б. Хмельницького. Цього гетьмана С. Величко порівнює з Мойсеєм, наголошуючи, що й після смерті продовжує жити образ «даного від Бога вождя». У літописі інтерпретовано біблійні сюжети про Вавилонську вежу, царя Соломона, Содом і Гоморру. Мова твору барокова, у ній багато алегорій (алегоричні образи Біди й Нужди, які прийшли в Україну з Польщі), епітетів, порівнянь, біблійних висловів («…впаде красна козацька Україна тогобічна, як отой стародавній Вавилон», «немовби друга обітована земля, що кипіла молоком і медом»).

5)   «Історія русів».

«Історія Русів» — твір української національно-політичної думки кінця XVIII — початку XIX століття, де подано яскраво, часом у художній формі, картину історичного розвитку України від найдавніших часів до 1769 року. Праця оповита щільною мережею таємниць. Перша серед них — сам факт виявлення пам’ятки. Історія майже детективна. Знайшли її описувачі біб­ліотеки, члени стародубського суду Лайкевич та Гамалія, у бібліотеці містечка Гринева Стародубського повіту Чернігівської губернії 1828 року.

Коли ж була написана «Історія русів»?

Це друга таємниця книги. Зібрані факти свідчать про те, що сталося це, ймовірно, у двадцятих роках ХІХ століття. Але це, так би мовити, крайня межа, найпізніша. А в тексті самого твору є ще одна крайня межа: рік 1769.

Найбільша таємниця «Історії русів» — хто є її автором. Сьогодні ми знаємо лише те, що твір написаний патріотом, який прагнув відновити історичну справедливість та правду. Існували припущення, що автором міг бути або архієпископ Григорій Кониський, або Григорій Полетика, або князь Олександр Безбородько.

Дослідження останніх років дають підстави стверджувати, що твір вийшов із-під пера активного учасника новгород-сіверського патріотичного гуртка — Андріана Івановича Чепи. Автор, у традиціях тогочасної писемної культури, підписався цифронімом «1769». Популярність цифронімів утвердилася в Росії після 1812 року, коли стало модним вправлятися в пошуках числа звіра (666) у власних та чужих іменах та прізвищах, про що писав М. Гоголь на сторінках «Мертвих душ».

У творі коротко викладено історію Київської Русі, описано нашестя Батия як страшне лихо, що змусило русів шукати підтримки у Великого князівства Литовського, щоб боронитися від татар.

В «Історії русів» критично оцінюється запровадження Брестської унії, яка призвела до розколу й ворожнечі українського народу. Автор твору дає високу оцінку діяльності Б. Хмельницького, наголошує на освіченості й розважливості І. Мазепи, щоправда, робить це обережно. У творі засуджено політику Петра І, тиранію й покріпачення України, тут утверджується думка, що всі народи мають право на власну державність, що Київська Русь — державне утворення саме українського народу, а історія України починається значно раніше, аніж у XIV ст. Твір належить до російськомовної української літератури (він написаний російською мовою з вкрапленнями українізмів).

Багато уваги приділено Козаччині, Хмельниччині, Гетьманщині. Історична концепція твору продовжує традиції козацьких літописів. По суті, це перша політична історія України. З огляду на цензуру, багато своїх власних думок автор ховає між рядками або приписує їх неіснуючим історичним особам минулого. «Історія русів» — твір, що з’явився на рубежі століть і тривалий час поширювався в рукописному варіанті (вийшов друком лише 1846 pоку). За жанром ця робота не є науковою працею, фахівці називають її «політичним памфлетом», написаним у традиціях козацьких літописів.

Цей політичний памфлет не тільки характеризується яскравістю викладу, оригінальністю стилю, емоційністю, патріотизмом, йому притаманні й тенденційність, недостатня документальна обґрунтованість тверджень, неточності, відверті фантазії автора (вигаданість дат, кількості військ, числа загиблих тощо). Безумовно, у цьому творі надзвичайно багато суб’єктивного, але його автор стоїть на патріотичних, демократичних позиціях і його думкою рухає гаряче бажання не тільки розібратися в хитросплетіннях національної історії, а й допомогти своєму страждаючому народові. Не випадково, критично оцінюючи «Історію русів», Д. Дорошенко зазначав, що ця праця «прислужилася дуже мало науковому дослідженню українського минулого, але допомогла пробудженню національної думки».

Книга складається з трьох частин:

Частина І складається з передмови та розділів І–V. Описується історія України від першого гетьмана Лянцкоронського до гетьмана Богдана Хмельницького й походу польського короля Яна II Казимира до України;

Частина ІІ складається з розділів І–V. Описується історія України від підписання Зборовського трактату й до посилання в Сибір гетьмана Самойловича;

Частина ІІІ складається з розділів І–V. Описується історія України від обрання Івана Мазепи гетьманом України до царювання імператриці Катерини ІІ та ліквідації козацтва.

«Історію русів» використовували при написанні своїх історико-літературних творів Тарас Шевченко, Євген Гребінка, Ізмаїл Срезневський, Микола Гоголь, Микола Костомаров.

«Історія русів» — пам’ятка, яку можна вважати як літописом, так і художнім твором. Це історично справедливий погляд на минуле українського народу. «Ця книжка для того, щоб ми стрепенулись»,— зазначив Іван Драч 1991 року після закінчення перекладу твору українською.

«Хто читав цю “Історію”, той на все життя залишиться під впливом блискучого, вібруючого стилю автора “Історії”, такого чужого травоїдно-народолюбному темпераментові нашого XIX віку; той не може не подивляти внутрішнього горіння, з яким писалася та, така “біблійна” книга; той, не може не поставитися з респектом до гарячо-пульсуючого патріотизму “Історії”, органічного, беззастережного, самодовліючого, яким він був на Україні, заки злетіла на неї сарана “вселюдських ідеологій”»,— писав про анонімний твір «Історію русів» Дмитро Донцов.

Вихід «Історії русів» з друку був закономірним та історично зумовленим — в епоху занепаду національної свідомості. Треба було нагадати українцям про їхні історичні корені, героїчні діяння, розповісти сучасникам, що їхні пращури-козаки прагнули звільнитися від «рабства і презренія», які тяжіють над поневоленим українським народом, і повернутися «во первую степень свобод» старої України; що вони боролися за те, аби «не бути рабами неключними і скотом несмисленним», яким, на думку автора «Історії русів», завжди є позбавлена своєї влади нація. Українці мали зупинити масовий відплив своєї інтелектуальної сили в чужу культуру. Як ніколи, ці ідеї дуже актуальні нині, у XXI ст.

2.   Робота зі словником літературознавчих термінів.

Анонім (від грец. anonimos — безіменний) — у літературі твір без зазначення імені автора.

3.   Виразне читання уривків літописів.

4.   Робота в парах.

Поміркуйте, хто є головною історичною постаттю в козацьких літописах? Чому?

5.   Виразне читання фрагментів «Історії русів».

6.   Словникова робота.

(Учитель пояснює учням значення незрозумілих їм слів.)

7.   Евристична бесіда.

— Про кого з видатних діячів ідеться у творі?

— Що є ідейним центром, кульмінацією твору?

— Що вам відомо про таємницю гетьмана Павла Полуботка?

— До постаті І. Мазепи ставлення неоднозначне. Яким бачить його автор «Історії русів»?

8.   Повідомлення учнів.

(Учні розповідають про Б. Хмельницького та І. Мазепу як історичних осіб.)

9.   Обмін думками.

— Якими постали перед вами Б. Хмельницький та І. Мазепа як історичні особи на сторінках твору?

§ ІV.  Систематизація й узагальнення вивченого

Робота з таблицею «Історико-мемуарна проза».

§ V.  Домашнє завдання, інструктаж щодо його виконання

1.   Завдання для всього класу.

1)   Вивчити теоретичний матеріал

2)   Підготуватися до контрольної роботи з теми «Вступ. Усна народна творчість. Давня українська література. Історико-мемуарна проза».

2.   Творча робота.

Написати міні-твір на тему «До яких роздумів спонукала мене “Історія русів”?»

§ VІ.  Підсумок уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

— Мене цей урок збагатив...

— З козацьких літописів я дізнався (дізналася)...

— Я пишаюся тим, що...

Категорія: Українська література 9 клас | Додав: uthitel (20.08.2014)
Переглядів: 4497 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: