УРОКИ № 65—66 Тема. Позакласне читання. «Свято гумору». - Українська література 8 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Українська література 8 клас

УРОКИ № 65—66 Тема. Позакласне читання. «Свято гумору».
 
УРОКИ № 65—66
Тема.   Позакласне читання. «Свято гумору».
Мета:  привернути  увагу  учнів  до  читання  книжок,  заці-кавити  їх  гумористичною  літературою,  розширяти 
кругозір;  розвивати  навички  самостійного  пошуку 
матеріалів,  акторські  здібності,  критичне  й  образне 
мислення; виховувати любов до книги, почуття гумо-ру, прагнення до самовдосконалення.
Обладнання:  портрети письменників-гумористів, книжкова вистав-ка,  читацькі  щоденники,  жартівливі  малюнки,  су-веніри-призи.
Теорія літератури:   гумор,  сатира,  засоби  зображення  комічного;  анота-ції до творів.
ХІД УРОКІВ
І.   ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й   МЕТИ УРОКІВ
ІІ.  ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
1.   Вступ до «Свята гумору».
Ведучий Гумор.
Від малого й  до старого — 
Всі ми любим щирий сміх, 
І з  веселого й   дурного  
Посміятися не гріх. 
Добрий сміх не б’є, не мучить,  
Він на світі жити учить,  
Чим і  бажаний для всіх  
Шанувальників своїх.
(П. Глазовий )
В е д у ч а   С а т и р а.  От  який  ти  в  нас  добренький,  лагідненький. 
Ось я не така! Хіба можна дивитися спокійно на різні неподобства, яких 
у  нашому житті ще чималенько? Так би й  шпигнула! І шпигну, словом, 
звичайно, що декому аж у   носі закрутить, буде непереливки, не знати -ме, на яку ступити, дізнається, почім ківш лиха.
Г у м о р.  Ну  й  кусюча,  як  муха  у  Спасівку,  ну  й  сердита!  Серце 
з  перцем! Але нічого, ось проведемо конкурс гуморесок, то вона, мож-ливо, трохи й   подобрішає!
2.   Конкурс на краще виконання гуморесок П. Глазового, Є. Дуда -ря, С.   Олійника, О. Чорногуза та інших авторів.
(Див. Додаток до уроків № 65–66.)
3.   Інсценізація гуморесок Остапа Вишні.
(Див. Додаток до уроків № 65–66.)
4.   Нагородження кращих виконавців жартівливими призами.
5.   Веселий турнір.
— Поясніть значення пріслів’їв, примовок та фразеологізмів.
Голодній курці просо на думці.
Дарованому коневі в  зуби не заглядають.
Ждали, ждали — і  всі жданики поїли.
Задер носа, що кочергою не дістанеш.
Назви хоч горщиком, тільки в   піч не саджай.
Чи довго провисить ковбаса на собачій шиї?
Бачили очі, що купували, їжте, хоч повилазьте.
Ведмідь (слон) на вухо наступив.
Гречана каша сама себе хвалить.
6.   Гра «Ваша версія?..»
— Прочитайте гумористичні мініатюри Бориса Слюсаря без закін-чення.  Придумайте  свою  версію,  пам’ятаючи,  що  вона  має  бути  весе -лою, дотепною і   несподіваною. Виграє той, у   кого ця версія виявиться 
найближчою до справжньої.
Б. Слюсар
Циркова гра
Якось Гриць запропонував Галинці:
— Давай грати в  цирк!
— З радістю, але я не знаю як.
—  Дуже  просто:  я  буду  ведмежатком,  а  ти  дресирувальницею.  
Згода?
— Згода.
(— Тоді біжи швиденько додому, візьми побільше шоколадних цу -керок — і   почнемо!..)
Тікає…
Прогулюючись біля річки, Гриць з   Галинкою, мабуть, уперше по-бачили тренувального катера зі спортсменом на водних лижах.
— Поглянь, катер мчить, як вихор! — вигукнула дівчинка.
— Бо ж тікає,— переконливо пояснив Гриць.
— Від кого?
(— А від того дядька, що женеться за ним на лижах…)
По ґудзиках
У шкільній роздягальні погасло світло.
— Тепер як ти пізнаєш своє пальто? — спитала Галинка Гриця.
— По ґудзиках,— пояснив останній.
— По ґудзиках? Цікаво, а  які ж вони в  тебе?
(— У   мене їх жодного немає…)
Такий самий
— Тату, ти бачиш он того хлопчика, що поїхав на велосипеді?
— Бачу, Грицю. А що?
(—  Та  поїхав  він  точнісінько  на  такому  велосипеді,  якого  в   мене 
нема…)
Розумниця
Під Новий рік приїхала бабуся в   гості до онуків.
— Ну, Галинко,— звернулась вона до меншенької,— скажи, скіль-ки тобі вже років: за кожний рік одержиш по цукерці.
(— Давайте, бабусю, я краще скажу, скільки років вам…)
Повільно пише
Завітавши  в  гості  до  Галинки,  Гриць  застав  останню  за  письмо-вим столом.
— Чим ти займаєшся? — запитав він.
— Пишу листа двоюродному братикові.
— А чому так повільно?
(— Бо він — першокласник, і   швидко читати ще не вміє…)
7.   Закінчення «Свята гумору».
Г у м о р. Ох і  насміявся я досхочу! А ти, Сатиро?
С а т и р а. Та і   я, правду кажучи, раз чи два посміхнулася, бо то    ж 
було  про  маленьких  наївних  діточок.  А  ось  якщо  взятися  до  справ  
дорослих, то то вже буде «сміх крізь сльози» — стільки капостей вони 
одне одному й   державі, й  природі творять! Роботи в  мене — не переро-бити, скажу я тобі.
Г у м о р. Ну добре, добре, вгамуйся! Я думаю, що починати кожен 
має із себе, критично поглянути на свої вчинки та дії, тоді більше по -рядку буде!
Гумор і   Сатира (разом ). Сміймося на здоров’я!
8.   Конкурс-огляд читацьких щоденників.
9.   Визначення  кращого  читача  року  за  читацькими  формуляра -ми.
10.  Запис рекомендованої літератури для читання влітку.
(На основі Програми з   української літератури (для шкіл з  україн-ською мовою навчання), 2004 р.)
ІІІ.   ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКІВ
  Інтерактивна вправа «Мікрофон».
— Продовжіть речення.
«Урок мені запам ’ятався тим, що …»
IV.  ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Підготуватися до тематичного оцінювання.
Додаток до уроків № 65—66
Остап Вишня.
Гумореска «Якби моя бабуся встали»
( Сидить  бабуся,  дере  пір’я,  хлопець  напівлежить,  співає  «Очере-том качки гнала», бабуся підхоплює, співає.)
Б а б у с я.  Ідеш уже, синку, скоро?
Х л о п е ц ь.  Іду, бабусю!
Б а б у с я.  Знову до Києва?
Х л о п е ц ь.  До Києва, бабусю!
Бабуся (зітхає). А я ж у   Києві і  не була. І святої Лаври не бачи -ла. Все своє життя збиралася, збиралася, та так і   не зібралася. Спочат -ку — діти, а   потім — онуки.
Х л о п е ц ь.  Та  чого  ж,  бабусю:  давайте  поїдемо  вдвох.  Поїздом 
швиденько.  За  півтора  дні  й  там.  А  я  там  собі  й   знайомих  познав: 
буде   де й   переднювати й  переночувати. Поїдемо, бабусю! Я тата й  маму 
впрошу    — вони пустять. От добре! І мені буде веселіше. Та й  Київ поба-чите, і  Дніпро, і  Лавру. Все, все я вам, бабусю, покажу, і  все розкажу.
Б а б у с я.  А назад як же без тебе?
Х л о п е ц ь.  Та й  назад так. Посаджу вас на поїзд, попрохаю кон-дуктора, щоб попередив, на якій станції вам висідати. А перед тим вда -римо додому телеграму, тато виїдуть на станцію і  заберуть вас. І вже, 
поїдемо!
Б а б у с я.  Та боязко якось.
Х л о п е ц ь.  Ну, бабусю, бабусечку!
Б а б у с я.  Ну добре вже, добре!
(Виходять.  Вдалині  видно  паровоз,  чути  гудок.  Входять  хлопець 
у  картузі, з   чемоданчиком, бабуся з  кошиком. При свистові бабуся при-сідає, затуляє очі, плаче.)
Б а б у с я.  Не поїду!
292
Х л о п е ц ь.  Та чого ж не поїдете! Та нічого страшного нема, то він 
свистить, щоб на путі не стояли, щоб ні на кого не наїхати.
Б а б у с я. Та щоб ото я лізла на оте чорне та їхала! Та ніколи в  світі! 
За  що  ж  я  там  держатимусь?  Біжи,  хай  батько  вертається  та  забере 
мене додому!
Х л о п е ц ь.  Та  де  ж  я  наздожену  тата,  вже  вони  за  цей  час  верст 
десять од’їхали.
Б а б у с я.  Не полізу я на те чорне, що ото шипить і  свистить!
Х л о п е ц ь. Та ні, бабусю, не треба вам туди лізти, не там люди їз-дять, а  у  вагонах. От зараз подадуть вагони, сядемо й   поїдемо.
Б а б у с я.  Не сяду, бо впаду.
Х л о п е ц ь.  От побачите, сидітимете, як у  хаті на лаві. Ну ходім -те, сідати вже пора.
Б а б у с я.  Не полізу (плаче ). Пусти мене, хай уже я вмру вдома.
Х л о п е ц ь.  Та не сраміться, бабуся. Он на нас усі дивляться.
Бабуся (глянула  докірливо,  з  плачем).  Зав’яжи  ж  мені  хоч  очі, 
щоб не бачила я, куди лізу.
(Виходять, бабуся примовляє, затулившись рукавом: «Ой лишень-ко, Спаси царице небесна».)
Х л о п е ц ь. Тепер, коли я бачу, як жінка-машиніст упевнено й  рі -шуче  веде  величезні  залізничні  состави,  мені  хочеться  підійти  до  неї 
і  спитати:
— Тьотю, чи вам не страшно, як ото паровик та здорово закричить? 
А чи не зав’язуєте ви собі хусткою очі, як на свого паровика вилазите? 
А моя бабуся зав’язували.
А  десь  у  піднебессі,  далеко-далеко,  аж  десь-десь,  аж  он  там,  поза 
хмарами,  реве  на  яструбкові  мотор.  А  в  яструбкові  сидить  —  може,  
білява,  може,  русява,  може,  чорнява  —  дівчинка  й  мертво  петляє,  
усміхаючись,  і  була  вона  грозою  для  розбишак,  фашистських  загарб-ників, ота білявенька, чи, може чорнява, а   то й   русява дівчинка.
І хочеться в   неї спитати:
—  Дівчинко!  Чи  не  паморочиться  в  тебе  голова,  коли  з  отакенної 
вишини на землю поглянеш? У  моєї бабусі паморочилася, як вони ко-лись на другий ярус театру потрапили.
Та й  думається мені:
А  може  б,  і  моя  покійна  бабуся  тепер  мертві  петлі  робили,  якби 
вони  за  нашого  чудесного  часу  жили.  Онуки  чи  правнуки,  бачите  ж, 
як роблять.
293
Очеретом качки гнала
А.
Очеретом качки гнала  
Спіткнулася та й  упала. 
За те мене мати била, 
Щоб я хлопців не любила. 
Якби ж мати та не била,  
Я б Степаночка любила. 
Тільки Грицька та Степана, 
Бо личенько як у  пана.  
Ой Степане, Степане, 
В тебе личко рум’яне!
Б.
Очеретом качки гнала  
Заплуталася та й  упала, 
За те мене мати била, 
Щоб я хлопців не любила, 
А я хлопців не любила, 
Тільки Грицька та Кирила, 
І Микиту і  Данила,  
А іншим лік загубила.  
Опанаса і  Уласа, 
Бо танцюють у  два баса. 
За Трохима під кінець  
Побив мене панотець.
Остап Вишня
Відкриття охоти
П е р ш и й   м и с л и в е ц ь .   Одного разу мій знаменитий гордон став 
на стойку в  густій ліщині на вальдшнепа, та так став, що ніякими свистка -ми, ніякими гудками його не можна було зрушити з  тої стойки, довелося 
його залишити в  лісі, бо настала вже ніч, а  обставини змусили мене на дру-гий день ранком виїхати з  того міста. Повернувся я, Петре Івановичу, аж 
через рік, згадав про пса, пішов у   ліс, розшукав ті кущі. Дивлюся, стоїть 
кістяк мого гордона, і  стоїть з  піднятою правою лапою! От був собака! Мер -тва  стойка!  Такого  собаки  я  не  бачив!  Даси,  бувало,  в  зуби  йому  записку 
й  гроші: «Джек! Миттю пляшку вина!». За півгодини вже летить з   вином. 
Тільки  не  можна  було  більше  грошей  давать:  решту  обов’язково  проп’є!
Д р у г и й   м и с л и в е ц ь.  А  я  більше  люблю  полювати  на  звіра, 
а  птиця це так тільки, за традицією! Я ж гончатник. І є  в мене собака 
Флейта, як вона ганяє! По два місяці вовка ганяла. А спочатку боялась, 
294
перший раз як наткнулась на вовка, вискочила на просіку бліда-бліда, 
як стінка. Чотирнадцять вовків колись за нами з   Флейтою гнались!
П е р ш и й   м и с л и в е ц ь.  Ну,  Петре  Івановичу!  Невже  таки  чо-тирнадцять?
Д р у г и й   м и с л и в е ц ь.  Факт! Спитайте Флейту! І обидва сірі!
П е р ш и й   м и с л и в е ц ь.  А ще хочу розповісти вам про коротко-зорого  старенького  бухгалтера,  пристрасного  мисливця,  жертву  фан -тастичних  вигадок  усієї  компанії,  з   якою  він  завжди  полював.  Я  ска-жу про зайця, який після бухгалтерового пострілу з  страшним криком 
«н-н-няв» вискочив аж на вершечок телеграфного стовпа, а  переляка-ний бухгалтер кинув рушницю і, приказуючи «да воскреснет бог», біг 
три кілометри додому...
Д р у г и й   м и с л и в е ц ь.  А  то,  бачте,  я  сам  натягнув  на  кота  за -ячу  шкуру  й  посадив  біля  телеграфного  стовпа,  на  дорозі,  де  мав  іти 
той бідолаха-бухгалтер.
П е р ш и й   м и с л и в е ц ь.  Та й  це ще не все! Одного разу ми при-кололи шпилькою до вбитого зайця папірця з   написом: «За що ви мене 
вбили?» та того зайця й  посадили під кущем і  спрямували на нього ко-роткозорого бухгалтера.— Він — бах! Заєць — беркиць! Підбігає, а  там 
такий на записці заячий докір! Що сміху було!
Д р у г и й   м и с л и в е ц ь. А чули ви цю історію про старенького ді -дуся, як він колись, бувши молодим, не мав рушниці, а   завжди додому 
з  качками  приходив.  Отам  на  плесі  завжди  качки  є!  Він  на  острівець 
перепливе та в  очереті й  заховається. Знає-бо, що обов’язково хтось із 
мисливців  туди  прийде  сидячих  бити.  Баче  він  —  підкрадається,  під -крадається... Бах! А він в  очереті як закричить «Рятуйте!». Ну, мисли-вець зразу драла, бо, думає, убив когось чи  поранив! А дід тоді роздя -гається, качечки позбирає і  додому.
П е р ш и й   м и с л и в е ц ь.  Фіть-фіть-фіть!  Бах!  Бах!  Бах!  Полю-вання відкрито.
295
Остап Вишня
Паралелепіпед
(Зустрілися два приятелі, Олег Трійченко та Ігор П’ятьорський, 
і  почалася розмова).
І г о р.  Ну, як діла з   іспитами? Ось-ось уже!
О л е г.  «На большой».
І г о р.  Готовий?
О л е г. Як з  пушки! Ти знаєш — уже два тижні я ворожу, попадеть -ся  мені  з  геометрії  перший  білет,  кручу  палець  круг  пальця  і   щоразу 
пальцем у   палець попадаю. Перший номер — і  п’ять. А в   тебе як?
І г о р.  Працюю. Хоч у   мене з  геометрії п’ять, проте все повторюю, 
щоб як слід бути готовим.
О л е г. Пхе! Повторюю... А я та мало не щодня в  Пущі-Водиці. Ох, 
і  красота!
І г о р.  Та я знаю, що красота, та хай уже після іспитів.
О л е г.  Чудно! Іспити в  нас «на ять» будуть.
(Іспит з   геометрії. Олег Трійченко покрутив пальцем круг пальця, 
розвів широко руками, знову звів руки і  вдарив палець об палець.)
О л е г.  Єсть! Складу!
(Упевнено підійшов до столу, хоробро бере білет, глянув і  зблід. )
О л е г.  Паралелепіпед (тихо). Що воно таке?
У ч и т е л ь к а.  Ну, Трійченко, який у  тебе білет?
О л е г.  Двадцять третій, Олена Василівно.
У ч и т е л ь к а.  Що там у  двадцять третім?
О л е г.  Ралелопопопід.
У ч и т е л ь к а.  Як-як? Що ти сказав?
О л е г.  Паралелеопі-пі...
У ч и т е л ь к а.  Ну-ну?...
О л е г.  Пі...пі...пі... Пі...пі...пі...
(Учителька розгнівано похитала головою.)
У ч и т е л ь к а. Не «пікай» ти краще, мов те курча! Іди собі, не стра -мись і   не страми мене. Восени складатимеш, а  літо попрацюй як слід.
(Хтось збоку: «Пі...пі...пі... Агов, паралелепіпед!»)
І г о р. Привіт, Олегу! Уявляєш я все літо у  Пущі-Водиці в  ставу ку -пався та рибу вудив, а   що робив ти влітку?
Олег. А я ( зітхає) — геометрію вчив.
Остап Вишня
Ведмідь
( Відпочивають  на  узліссі  два  приятелі-мисливця,  один  запитує 
другого. )
296
П е р ш и й   м и с л и в е ц ь. Нещодавно мій знайомий розповів мені 
дуже інтересний спосіб вполювати ведмедя. На мою думку, вартий всі -лякої уваги, тим паче, що він зовсім безпечний, і  мисливець тут своїм 
життям не ризикує.
Другий мисливець. Це як?
П е р ш и й   м и с л и в е ц ь. А ось так. Виявляється, що дорослі вед-меді дуже пристрасні математики. Давай знайдемо місце, де ведмідь по -лює чи просто годується, бери аркуш і   пиши великими літерами таку 
формулу: 2х2=5 (бере аркуш і   пензель, пише ).
Другий мисливець. Що потім?
П е р ш и й   м и с л и в е ц ь .   Прибиваєте  цю  формулу  до  ясенька  чи 
дуба, де ведмідь подорожує. Прибивати треба не дуже високо та й  не дуже 
низько, щоб ведмідь ту математичну формулу побачив ( прибивають аркуш ).
Д р у г и й   м и с л и в е ц ь.  Зараз  я  побіжу  додому,  запряжу  коня 
в  гарбу й   приїду до цього математичного місця.
(Мисливці заховалися і  спостерігають. Ось повільно іде ведмідь. Іде 
і  бачить аркуш з   формулою. Він то ступне назад, вдивляється у  числа, 
підходить ближче, протирає лапою очі, знову дивиться. Хапається ла -пами за голову, й  починає нею крутити. Крутить, крутить, а  потім 
падає і  вже не підводиться. Із засідки виходять мисливці, хапають за 
лапи ведмедя і  кладуть його на віз. )
П е р ш и й   м и с л и в е ц ь.  Отаке воно полювання на ведмедя!
Д р у г и й   м и с л и в е ц ь.  Спробуйте, товарищі охотники!
П. Глазовий
Чому букви різні
Зі стіни гласить об’ява, 
Що концерт сьогодні. 
Нижче названі артисти 
Рядові й  народні. 
— Чому, татку,— спитав хлопчик, 
Букви на афіші 
Одні крупні, другі менші, 
Треті — ще дрібніші? 
— Коли крупні,— мовив батько,— 
То артист народний,  
А дрібненькі — то, напевно, 
Не на все пригодний. 
Бач, написано дрібними, 
Що музика Баха. 
Мабуть, Бах отой між ними — 
Найбільший невдаха.
297
П. Глазовий
Увертюра
Сидять двоє у   театрі — 
Не десь, а  в партері,  
Вона і   він. Надулися, 
Неначе тетері. 
Бурчить вона: — Що за люди, 
Оті диригенти? 
Могли б раніш настроїти 
Свої інструменти.  
Цей триндикне, той цигикне, 
Третій дме у  дудку...  
Затяг мене на оперу, 
Ну тебе у  будку!  
Попереду літня жінка 
Насупила брови. 
— Тихо,— шепче.— Увертюра. 
Припиніть розмови.
Та, що ззаду, огризнулась: 
— Теж мені культура... 
Це ще треба подумати, 
Хто з  нас увертюра!
П. Глазовий
Фонтанчик
Ох, який же був фонтанчик 
У міському сквері! 
Описати той фонтанчик 
Важко на папері. 
Даруючи горожанам 
Свіжу прохолоду, 
Рівнесенько, прямесенько  
Підносив він воду. 
Прийшов слюсар серед літа 
Та й  піддав напору. 
І підскочив той фонтанчик 
Височенько вгору.  
Та змінився не на краще, 
Як піднявся вище: 
Косо, криво, 
вправо, вліво 
Бризкає, аж свище. 
Трапляються часом люди,  
На фонтанчик схожі. 
298
Доки вони рівні з  вами,  
Доти і  хороші.  
А піднімуться угору  
На один лиш пальчик, 
Починають в  очі чвиркать,  
Як отой фонтанчик.
П. Глазовий
Трактат про ягнят
Читав «Кобзар» Демид Клепало,  
В дугу зігнувшись над столом:  
— «Мені тринадцятий минало, 
Я пас ягнята за селом»...— 
І захопила кандидата  
Оця шевченківська цитата. 
Надумав вивчить кандидат, 
Як саме пас Тарас ягнят: 
Чи не пускав він їх у  шкоду 
І чи ганяв їх пити воду.  
Демид обнюхав сотні книг, 
П’ятсот цитат із них настриг 
І склав товстенного трактата 
«Як саме пас Тарас ягнята».  
Проте користі більш-таки 
Було б з   Демида-кандидата, 
Щоб кинув він писать книжки 
І за селом десь пас ягнята.
П. Глазовий
Як Кузьму провчила жінка його мила
Повернувсь Кузьма з  роботи,  
Освіжився в   ванні,  
Одягнув нову піжаму 
Та й  ліг на дивані.  
Лежить собі, спочиває, 
Читає газети. 
А дружина варить, смажить, 
Готує котлети. 
Пообідав Кузьма смачно, 
Закурив «Казбека».  
— Ну, чого ти,— пита жінку,— 
Така недалека? 
Тільки в  тебе і   балачки  
Про суп та олію 
299
І ні слова про театри, 
Про драматургію. 
А є  жінки... Збоку глянеш — 
Ходить, як Аїда. 
Драматургів усіх знає 
Аж до Евріпіда. 
Так і  сипле: Тіто Гобі, 
Карузо, Фелліні, 
Есамбаєв, Магомаєв, 
Кобзон, Паганіні... 
А ти яка? Ти ж не тямиш 
В цьому ні бельмеса. 
Ти ж не можеш відрізнити 
Брамса від Бернеса. 
Давно тебе не бачив я 
У модному платті.  
Тиняєшся у   тапочках,  
В дешевім халаті. 
Ти забула, що є  в світі  
Жіночі принади — 
Перманенти, манікюри, 
Духи та помади. 
Я хотів би бути мужем 
Культурної дами. 
А ти чавиш помідори, 
Бряжчиш друшляками... 
Ось назавтра йде з   роботи 
Наш Кузьма додому. 
Зустрічає його жінка 
В платті голубому. 
Плаття модне, вузесеньке,  
Облягає форми. 
Ще й  коліна не прикриті —  
Такі тепер норми.  
Посадила Кузьму в  крісло, 
Сіла проти нього. 
Як французька кінозірка, 
Виставила ноги.  
У Кузьми від здивування 
Потилиця змокла.  
А дружина запитує: 
—  Ти читав Софокла? 
Може, тобі до вподоби 
П’єси Евріпіда? 
—  Відчепись ти! — Кузьма злиться. 
Подавай обідать! 
Нащо мені Евріпіди? 
300
Нащо їхні п’єси? 
— А ти ж казав, що у  мене 
Дрібні інтереси,  
Що немає шику-блиску, 
Манери негарні.  
Через це я й   просиділа  
Півдня в  перукарні. 
Не було у  мене часу 
Возиться з  обідом,  
Так я тобі й   замінила 
Обід Евріпідом!
П. Глазовий
Розлучення
Алла Репана заяву 
Принесла до суду:  
— Розлучайте з  чоловіком. 
Більш терпіть не буду.
Секретарка попросила, 
Заводячи справу: 
Ім’я свого чоловіка 
Впишіть у  заяву.
Ім’я мого чоловіка? —  
Здивувалась Алла.— 
Ми ж недавно поженились. 
Я ще й  не спитала.
П. Глазовий
На суді
— Живете ви з  чоловіком  
Ось уже десятий рік. 
То чого ж вам розлучатись? 
—  Бо дурний мій чоловік.
— А тоді, коли йшли заміж, 
Знали ви про це тоді? 
—  Ні, не знала,— каже жінка, 
В очі дивлячись судді.
Чоловік схопився з  місця, 
Усього його трясе:  
— Та не слухайте ви, люди! 
Хай не бреше! Знала все...
301
П. Глазовий
Слухняна доня
Днями цілими в   люстерко 
Заглядає діва,  
То підмаже себе справа, 
То поправить зліва. 
— Фарбуватись,— каже батько,— 
Ти одне лиш тямиш...  
Та сидиш на шиї в  мене. 
Краще б вийшла заміж.
І пішла на користь доні  
Батькова наука:  
Він тепер дочку годує,  
Зятя і   онука.
Категорія: Українська література 8 клас | Додав: uthitel (30.03.2014)
Переглядів: 2229 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: