Головна » Статті » Середня школа » Українська література 8 клас

Літературна студія Пролісок
Літературна студія «Пролісок»
Ведучий. – Шановні гості! Запрошуємо вас на засідання літературної студії «Пролісок». В роботі студії беруть участь учні, які люблять літературу, образне слово, самі пробують складати вірші, казки. Хай їхні спроби такі ж ніжні й тендітні, як проліски, адже перші кроки дитини завжди важкі й невпевнені, але я маю надію, що робота в літературній студії дасть поштовх до нових і нових спроб творити, а далі з’явиться впевненість у власних силах.
До вашої уваги перші вірші наших учнів.
І.Проба пера
Пролісок
Тендітний пролісок прорізав товщу снігу,
Щоб сповістити нам: «Прийшла весна!»
Своєю ніжністю розбив зими він кригу -
Недовго правити буде вона!
Зима сувора відступать не хоче,
На допомогу зве собі сніги.
І хоч серденько проліска тріпоче
Не залякають його підступи зими!
Гринчук Лариса

Осінь
Чую шурхіт сухої трави,
Лист пожовклий летить згори,
Журавлів голос чути здаля –
Зустрічає вже осінь моя земля.
Я прощаюся з літом на рік –
Завтра – вересень на поріг,
Завтра – осінь, і в школу пора –
Рада цьому вся дітвора
Твердохліб Анастасія

Сльози осені
Непомітно осінь надійшла
І, чарівним пензликом махнувши,
Світ навкруг невпізнанно змінивши,
Замилувалася творінням цим сама.
Але холодний вітер налетів,
Барвисті шати позривав без жалю.
І плаче сумно осінь надворі,
Холодні сльози за красою проливає
Сльози осені, краплі роси
Сумно ронять свої діаманти.
Не журіться від втрати краси,
А весни і тепла вже чекайте.
Твердохліб Анастасія

Осінній букет
Хоч влітку тепло, весело і довгий день
Купатись можна цілий день на мілині,
Ходити в ліс, співать пісень
Але до школи дуже хочеться мені
Побачить своїх друзів, вчителів
За ними вже давно сумую я,
Бо школа – це також моя сім’я.
Тож з нетерпінням осені чекаю,
Щоб привітать однолітків своїх.
Для вчителів букет осінній я складаю.
Найкращі квіти я беру до них.
Нісчук Ольга

Сумний мій друг
Мій друг за мною сумує,
Бо я вже до школи прямую.
Він змушений довго чекати –
До школи не можна щеняті.
Благально він дивиться в очі
І хвостиком пил прогортає,
Сказати не може словами,
Як важко, коли він чекає.
Але не сумуй вже, мій друже!
Пограємось зараз з тобою.
А завтра візьму тебе в ранець –
До школи підемо з тобою
Мамчук Дмитро

На ковзанку!
Сьогодні йду на ковзанку з молодшим братом
Він просить: «Таєчко, оборони,
Мене там старші хлопці ображають –
Кидають сніжками, в снігу валяють.
Тебе я з гірки на санчатах покатаю.
Ти шестикласників від мене віджени»
Тобі на поміч. братику. я стану
І розжену всіх недругів твоїх!
Сама ще залюбки я покатаюсь
На саночках твоїх, колись моїх.
Сьогодні заступлюся я за тебе.
А завтра ти для мене будеш оберіг.
Шукліна Таїсія

Сьогодні лебеді у вирій одлітали
Сьогодні лебеді у вирій одлітали,
Ота сім’я , що на ставку на Імаші
Знялися на крило, і в небі пролунали
Пісні тужливі їхньої душі.
Невесело, тривожно мені стало.
Лебедики. лебедики кохані,
Чи ж я побачу вас ще навесні,
Чи ви повернетесь на наш Імаш, чи ні?
Ще ніби вчора ви малят літати вчили
І над селом кружляли кожен день,
А вже сьогодні ви у вирій відлетіли
Співаючи сумних своїх пісень.
У вирій ж бо така важка дорога –
Знесиляться крилята ваші вкрай.
Але вертайтеся до рідного порогу,
Вертайтесь швидше у наш рідний край!
Ви принесіть весну на своїх крилах!
Хай дні зимові швидше пролетять!
А я чекатиму попри усі завії,
І зустрічатиму з сльозами на очах!
Нісчук Ольга

Сьогодні лебеді із вирію вернулись
Сьогодні лебеді із вирію вернулись,
Коли до школи поспішала я.
Прильоту їх я ще не сподівалась –
Холодна цьогоріч була весна.
Дзвінкий і радісний я крик з небес почула.
Шум їхніх крил розсіяв тишину.
Підвела голову. шукаючи очима:
«Де ті птахи, що принесли весну?»
Над головою стрімко пролетіли :
Спішать вони до рідного гнізда.
Моєму серцю таку радість дали!
Сьогодні лебедів приліт святкую я!
Нісчук Ольга

Я хочу знову побувать в Банченах
Я хочу знову побувать в Банченах,
В монастирі,на тій святій горі,
Де Божа Мати
Явилась нещодавно дітворі.
І за неповних двадцять літ на цьому місці
Злетіли вгору куполи церков,
Щоб наші душі крила розпрямили,
Щоб нам позбутися гріхів оков.
Піднімусь тихо на стрімку дзвіницю,
Окину поглядом далекий небокрай,
В думках своїх звернуся я до Бога:
«Мій милий Господи, прощай мені, прощай»
…Який великий обшир нам відкрився!
Далеко унизу високий ліс лишився.
Принишкли діти, на душі так гарно, як в раю.
Чернець, що проводжав нас, запитався:
«Чи бачите ви Кельменеччину свою?»
Ні. наші любі Кельменці далеко звідси,
Далеко любий серцю Вовчинець,
Але це рідний край наш, Буковина,
Край, милий для усіх сердець.
Твердохліб Анастасія

Агітбригада
Екологія
Маленька крапочка на карті України
Моє село. Піщиночка мала.
І Вілія, маленька річка мила
Споконвіків через село текла
І два ставки своїми водами живила.
Як любо вранці сонце зустрічати
На березі чи річки, чи ставка
І гордо так додому поспішати
Радіючи улову судака.
Ну ось, клює. Напружуюсь, о риба нічогенька
Впіймалася на мій гачок
Але не риба це. З тріумфом витяг
На берег величезний скла шматок.
Село моє мов у затишному гніздечку
Оточене лісами звідусіль
Дарує ліс гриби і ягоди
І манить прохолодою в спекотний день
Але ж як крає серце біль: узлісся захаращене
Мої односельчани несуть до лісу все оте сміття -
Пляшки, шприци, пластмасові відходи
І ті, що відпочили на природі
Набрались сил. енергії, снаги
Зоставили у лісі весь непотріб,
Що скоро вже не буде як пройти
Чому це відбувається із нами?
Адже ж живем ми у земному раї
Хай кожен збереже природу в ріднім краї
То стане легше всій нашій Землі!

Нісчук Ольга

Тече річечка невеличечка
-Тече річечка невеличечка
Схочу, перескочу
-Ні. не схочеш ти перескакувать
- А чому не схочу?
- Бачив я, що йшла баба до ставка
І міх сміття несла
До кладки дійшла
І усе сміття Вілія понесла
Що ви робите? Тут цвяхи й пляшки
Жінці став гукати
А вона мені: «Вода все візьме,
Йди собі до хати!»
Обійди кругом, ціліша будеш
Хоч довга дорога
Мила, не скачи через річечку
Бо пораниш ногу
Твердохліб Анастасія

Великий ліс
Великий ліс… Лиш назва залишилась
Від тої величі, аж в серці різь,
Бо мало так дерев уже зосталось,
Бо світишся уже наскрізь.
Колись густий, що можна заблукати,
Набратись сил ,грибів набрати
Тепер не той, сокира ж бо пройшла
І горя лісові багато завдала
Цей ліс стояв ще за панів ,
Своєю тінню він людей прикрив,
В зимові ночі хату обігрів,
Грибів і ягід досхочу родив,
Із півночі від злих вітрів село закрив.
Якої ж дяки від людей
Ти дочекався, лісу наш густий?
На вирубці дерева треба насадити,
Щоб наш великий ліс ще відродити,
Щоби не тільки назва залишилась,
А ліс великий знову кроною шумів!

Твердохліб Анастасія

ІІ. Вийшли друком…

Ведучий . - В газеті «Журавлик» у рубриці «Творчість наших читачів» надруковані казки Олі Нісчук. До вашої уваги добірка Олиних казок.

«Журавлик»,№ 4, квітень 2012р.
Казка про Зайчика – побігайчика і Лисичку – сестричку
В одному лісі жив Зайчик – побігайчик. У нього було дуже багато друзів, але й були вороги. Серед них – Лисичка – сестричка.
Одного разу Лисичка поверталася з невдалого полювання, а назустріч їй – Зайчик. Вона, забувши про втому, побігла за вуханем. Неподалік лісу було село, і побігайчик заскочив на город. Лисиця за ним. Зайчик почав виривати моркву, капусту та кидати в Лисицю. Перелякана хитрунка побігла до своєї нори, а Зайчик залишився на городі, добре поласував городиною. Вдома на нього чекала новина: до побігайчикової хати увійшов Вовк і хотів поїсти маленьких зайченят, але поруч були вірні друзі Зайчика, які відігнали Вовка.
Коли настала зима, то Зайчик і вся його родина змінили своє хутро, і тепер вони стали непомітні на снігу. А Лисичка більше не полювала на Зайчика, бо він був дуже хитрим і завжди щось вигадував, щоб не потрапити до її лап.

«Журавлик»,№ 7, липень 2012р.
Рятівники мурашок
На березі річки жила родина мурашок. Одного разу їм довелося перепливати з одного берега на інший, бо їхню хатинку затопила вода. Мурашки вирушили в дорогу. Всі міцно взялися одна за одну лапками і попливли. Пливли вони швидко, бо їх несли вперед хвилі. Допливши до середини річки, стали помічати, що їх стає все менше і менше. Найстарша мурашка зрозуміла,що їх хтось ловить і з’їдає. Це справді була голодна риба, яка зраділа, побачивши мурашок. бо вони були доброю їжею.
Мурашок залишилося зовсім мало, вони почали тонути, але в ту ж мить до них підлетіли друзі: джміль Смугастик і комарик Пискун. Джміль і Комарик швидко посадили на спини наполоханих мурашок і з ними перелетіли на другий берег річки.
Родина мурашок незабаром побудувала собі новий будиночок і запросила на гостини своїх рятівників. А Джмелик і Комарик розповіли мурашкам про своє горе: вони залишилися без домівки і тепер не знають, де їм жити.
Порадившись між собою, мурашки запропонували Комарику і Джмелику жити з ними. Так вони й живуть разом до цього часу.

«Журавлик»,№ 12, грудень 2012р.
Ведмедикове навчання
У лісовій хатинці ведмедикова родина готуєься відправити свого найменшого сина до школи. Ведмедик, який має туди йти, дуже пустотливий. Його мама хотіла, щоб її син перед школою ліг спати раніше. Але ведмедик попросився на прогулянку і повернувся дуже пізно. Всі його рідні уже спали. Ведмедик тихенько зайшов до кімнати і ліг у ліжко. Незабаром він заснув.
Вранці мама встала завчасно і почала будити сина. Той прокинувся і став складати портфель. Складав книжки і зошити три години, і тому вони запізнилися на перший урок.
Вчитель – дятел ведмедика не сварив і посадив за другу парту разом із лисичкою – сестричкою. Вчитися ведмедику сподобалось, але кожної перерви він бився як не з зайчиком, то з вовчиком, і тому до школи часто викликали його батьків.
Минав час. Ведмедик зрозумів, що битися негарно і став прикладом для інших учнів.

Ведучий. - Як бачите, казки Олі вчать добру, чуйності, взаємодопомозі, вони світлі, добрі,такі ж, як і сама авторка цих казок.

ІІІ. «Тато, мама і я – творча сім’я».
Фестиваль сімейної творчості.
(Сім’я Горячків)
Ведучий. – Певно, в нашому районі не знайдеться ні одного села. де б не знали цю співочу сім’ю. Їх запрошують , коли потрібно весілля зіграти, розвеселити людей своїм співом на храмове свято, хрестинах, різних ювілеях. Батько, Горячко Віктор Васильович, грав на клавішному інструменті у складі вокально-інструментального ансамблю «Вілія», який працював при нашому Будинку культури (керівник Караван Володимир Васильович). З концертами об’їздили весь район. І на одному з концертів познайомився зі співочою дівчиною з Вартиківців Ніною Печерягою, з якою одружився. Разом вони вже 35 років. Виростили три донечки і виховали в них любов до пісні. Старша донька, Яна Вікторівна, працює в нашій школі вчителем музики. Середульша донька, Горячко Анастасія, любить співати, складає вірші. Закінчила з золотою медаллю Кельменецьку школу .
До вашої уваги кілька віршів Насті Горячко.
Вірші Насті Горячко
Мамі
Ти лагідно й стурбовано в очі заглядаєш,
Руками втомленими й ніжними мене обіймаєш
А уста твої любі ніжно так цілують
І злітають з них слова, слова, що ціную.
В домі ти, як сонце ясне, любе сонце, миле
Ти дітей своїх ростиш. віддаєш їм сили.
Мамо, впаду на коліна, Богу помолюся,
Дякую за таку матір. я нею горжуся

Рідна мова

Ти нас усіх в одну родину
Єднаєш. мово солов’їна
Зринаєш з уст дітей своїх
І до небес молитвою ти линеш
Найкраща з-поміж всіх
В серцях ти квітнеш барвінково
Ти – серце нашого народу,
Кохана материнська мово.

Осінній сум
На вербі жовтіє листя,падає, кружляє.
Чом прийшла пора осіння - цього я не знаю.
Чом не можна з всього року вибрати лиш літо?
Чом холодні дні осінні прилітають з вітром?
Чом ці хмари, темні хмари з небом ворогують,
Чом це небо застилають, насилають тугу?
Чом не можна в небі синім хмари розігнати,
Пробудити сонце ясне,проміння зіслати?
Повернися, літо, літо, де ти в світі ходиш?
Тут без тебе непривітно, холодно, не гоже.
Знов приходять темні хмари. дощем поливають,
Знов питань в мене багато, в кого я спитаю?

Ніч
Сідає сонце – і згасає день
Останній промінь загляда в вікно
Не чути вже пісень
І дітвора порозходилась вже давно
Дивись. за обрієм уже зникає день
І місяць срібний в небі вже зійшов
Невдовзі ніч накриє нас крилом
Жаданий спокій принесе кругом

Народилася в селі. що Вовчинцем зветься
Гарна дівчинка Настуся, шо завжди сміється.
Я люблю писать вірші, і співать умію,
Досягти мети в житті я маю надію
Навчаюсь я в дев’ятім класі старанно й відмінно
Буть корисною усім стараюсь неодмінно
Люблю дивитись. як весною вертаються лелеки,
Приносять радість із собою із тих країв далеких
А зараз час уже настав. щоб свого вірша прочитати
І щастя, радості, добра всім щиро побажати.

Ведучий. - Найменша з донечок – Віта Горячко, одинадцятикласниця Кельменецького ліцею, теж любить співати, танцювати. Навчаючись у нашій школі, вона брала участь у різних конкурсах. До вашої уваги твір на конкурс, який написала Віта.

2. Твір на конкурс Віти Гарячко
Газета «Рідне слово» від 17 грудня 2010 року
« Нещодавно на районний конкурс «Рятівники очима дітей» Горячко Вікторія, учениця 9 класу Вовчинецької школи, надіслала нарис «Рятівники життя», який написала під керівництвом вч. Бабан О.І. Пропонуємо вашій увазі цей нарис.

Рятувальник – професія, яка потребує сильних рук, витривалості, мужності, великого бажання прийти на допомогу. Скільки непередбачуваних ситуацій може виникнути в житті людини: пожежа, землетрус, повінь… І завжди на допомогу прийдуть сміливі, міцні люди, які не бояться ні полум’я, ні повені, ні вогненної лави, ні землетрусу й завалів, люди, які завжди прийдуть на порятунок: спустяться в провалля, дістануть з води, врятують від полум’я…
Але скільки буває ситуацій у житті, коли на допомогу приходять люди, які просто були поряд і, не маючи міцної статури і не працюючи в МНС, а просто маючи велике бажання виручити людину з біди, стають рятувальниками. Недавно я дивилася телевізійну передачу, в якій розповідалося, що восьмирічна дівчинка врятувала з ополонки свою однокласницю. Вона згадала уроки охорони здоров’я, де вони вивчали, як потрібно поводитися на льоду і в разі потрапляння до ополонки, не розгубилася, підтягла ближче до подруги свої санки і, коли дівчинка вхопилася за мотузку санок, витягла їх далі від небезпечного місця.
Не так давно я дізналася,що в нашій школі вчиться хлопчик, який, маючи 4 роки, врятував себе і свого маленького братика, коли в їхньому будинку сталася пожежа.
…Маленький Павлик прокинувся від тихого плачу брата Максима. Чому плаче братик? Чому в кімнаті так багато диму? Де мама, тато, сестричка? Він згадав, що Христинка вранці пішла до школи, тато працює в саду, а мама, нагодувавши Максимка і поклавши його в колиску, попросила Павлика поколисати братика і наглянути за ним. Маленький ніяк не хотів спати, плакав, і Павлик, щоб розважити братика, ввімкнув телевізор. Максимко заспокоївся і швидко заснув. Павлик ще деякий час дивився телевізор, а потім сон зморив і його…
І ось тепер вся кімната в диму, а вдома нікого нема! Що робити? Павлик кинувся до вхідних дверей – вони не відчиняються, бо мати замкнула їх знадвору, щоб діти не вийшли на вулицю. Хлопчик кинувся до колиски. Чи зможе допомогти братику? Швидко заліз на стілець, взяв на руки Максимка, який пручався і мало не випав з його рук, підніс до малесенької шпаринки біля вхідних дверей, поклав на підлогу братика і ліг біля нього. Дихати стало легше, бо через малесеньку шпаринку потрапляло свіже повітря, але все одно було дуже страшно.
- Мамо! Тату! Поможіть, бо ми задихаємося! – кричав, вмиваючись слізьми.
Нікого… Що робити? Павлик кинувся до вікна, побачив сусідських хлопців, які йшли вулицею, і почав грюкати в шибку:
- Допоможіть! Горимо!
Нарешті! Хлопці озирнулися, побачили у вікні налякану дитину, підбігли, розбили вікно.
- Швидко до нас!
Але Павлик уже повз до вхідних дверей за своїм братиком, взяв дитину, дав хлопцям, а тоді вже вибрався із задимленої хати.
…Коли приїхали пожежники, хата вже горіла. Пожежу ліквідували, але й зараз вона нагадує про себе поганими снами Павлика і напівзотлілими вікнами. В сім’ї зараз виховується п’ятеро дітей, але батьки знають, що на своїх старших дітей, Христинку і Павлика, вони можуть залишити малих дітей, а Павлика називають рятівником брата.
Статистика свідчить:
Кожні 5 секунд на планеті виникає пожежа!
Кожний 5-й, що загинув на пожежі - дитина!
80% пожеж виникає через дитячі пустощі!
Тримайте сірники й запальнички якнайдалі від дітей.
Усуньте предмети, які могли б зайнятися, подалі від пічки чи плити.
Ніколи не готуйте їжі у вбранні з широкими та довгими рукавами.
Ніколи не перенавантажуйте штепсельні розетки та продовжувачі.
Не залишайте жир чи олію без догляду на гарячій плитці.

… Землетруси, пожежі, повені… Ніхто не застрахований від нещасть. Але є надія, що завжди в таких випадках хтось – рятівник - подасть руку допомоги.»

Ведучий. Ця дівчинка у 9 класі написала твір, в якому розповіла про порятунок людей іншими людьми, а через 2 роки сама врятувала від смерті свою племінницю.
Трирічна Діанка отримала опіки - понад 50% тіла. Їй терміново потрібно було робити пересадку шкіри. І 16-річна Віта стала донором для своєї племінниці – дала для пересадки шкіру. Операцію проводили кілька разів, бо шкіра не приживалася.
Ця дитина - гордість країни! І це не просто слова. Вона визнана номінанткою на Всеукраїнський конкурс «Гордість країни»., який у ці дні відбувається у Києві. Про неї було написано в газеті «Рідне слово»,а також багатьох українських та російських виданнях. Телевізійні канали «Інтер», «СТБ» демонстрували відзнятий матеріал про Віту.


Візитка на конкурс «Красуня осені» для Віти Горячко

У мальовничому маленькому селі,
Де котить хвилі Вілія свої,
В Вовчинці, в дружній радісній сім’ї,
Де спів і сміх, і хліб-сіль на столі
Знайшлась найменша я в своїй родині.
І мати, колихаючи мене,
Свою любов до пісні передала.
Співала колискової удень і уночі,
Лиш тим вона мене і забавляла.
Я згадую, як ми, сестрички три малі
З матусею співали на зорі.
Співали про кота, зозулю і весну,
Сумні історії, що позбавляли сну:
Про матір, що синочка з бою виглядала,
Й про те, як рать козацька ворогів здолала.
Й пісні ті різні вчили нас
Любити рідний український край.
А згодом я навчилася читати,
Сідала з книжкою маленька біля хати,
Тоненькі пальчики рядочком мандрували,
Слова і речення в одне складали.
І бачила перед собою я
Казковий світ, небачені дива.
Он Колобок від діда й баби утікає,
Лисичка хитра міх хитринок має,
І Їжачок хвалька Зайчиська обганяє.
То дивний світ, країна мрій,
І я хотіла побувати в ній.
А ще я мріяла піти до школи,
Зайти у світлий, гарний клас,
Зустрітись з друзями, з учителями
І дізнаватись про цікаве повсякчас.
І ось школярка я!
Мій перший день у школі незабутній.
Коли несміливо зайшла я у свій клас,
В мені тривога й радість водночас.
Але тривога швидко відступила –
Навчання легко ж бо давалося мені.
Найбільше ж я уроки мови полюбила,
Хоча й до танців я охоча, далебі.
Роки шкільні так швидко пролетіли
І ось уже в 9 класі я.
В життя потрібно здійснювати мрії -
І знов в тривозі я й моя сім’я.
Чи зможу я здійснити свої мрії?
Чи вистачить на це усе снаги?
Я мрію вже давно учителькою стати
І мови рідної дітей навчати.
А, може, вченим-мовознавцем стану я
І філології прислужиться моє ім’я.
Я мрію, щоб у недалекім майбутті
Учителям полегшало в житті.
Конспект уроку міг комп’ютер видавати
І зошити також перевіряти
А я,позбавлена цієї писанини,
Весь вільний час присвячую родині,
Для школярів цікавинки збираю,
Співаю, вишиваю і читаю…
Я стільки планів маю у житті…
Тож як частина мрій моїх здійсниться -
Немарно проживу я на землі.
Ось перед вами я - Гарячко Віта з Вовчинця
Про мої мрії ви уже дізнались,
А що в майбутньому - в руках Творця.
Бабан Ольга Іванівна

- Дійсно, ми не знаємо, але це й добре, що в майбутньому, але на прикладі цієї дитини бачимо, що її слова не розходяться з вчинками.
Тож хай доля буде прихильною до вас! Хай ніколи на вашому життєвому шляху не виникне таких випробувань! Щасти вам!

Дякуємо вам за увагу. До нових зустрічей!

Керівник – вчитель зарубіжної літератури Бабан О.І.
Категорія: Українська література 8 клас | Додав: katrusyakushnir (22.02.2017) | Автор: Ольга E W
Переглядів: 132 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: