Урок № 7 І. Франко — митець і громадський діяч. Історична повість «Захар Беркут» - Українська література 7 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Українська література 7 клас

Урок № 7 І. Франко — митець і громадський діяч. Історична повість «Захар Беркут»
Урок № 7
І. Франко — митець і громадський діяч. Історична повість «Захар Беркут»
Мета: ознайомити учнів з матеріалом про життя й творчість І. Франка, багатогранність його особистості; розкрити історичну основу повісті «Захар Беркут»; розвивати навички сприйняття тексту на слух, відбору головного та його відтворення й аналізу
Очікувані результати: учні знають короткі біографічні відомості про життя І. Франка, історичну основу повісті «Захар Беркут».
Теорія літератури: історична повість.
Обладнання: підручник, портрет письменника, ілюстративні матеріали до біографії, видання твору
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
Слабкі, об’єднавшись, стають сильними.
Мале до малого, то й буде велике.
Англійські прислів’я
 I. Мотивація навчальної діяльності школярів. Оголошення теми й мети уроку
1. Робота з епіграфами.
Поясніть зміст епіграфів до уроку.
2. Вступне слово вчителя.
Ім’я Івана Франка вам добре відоме, бо ми знайомилися з його біографією та творчістю в попередніх класах. Сьогодні відкриємо ще одну грань його таланту — майстерність у змалю-ванні історичного минулого, що дає моральні уроки сучасникам.
 ІІ. Актуалізація опорних знань учнів
1. Перевірка домашнього завдання.
2. Бесіда.
— Пригадайте, хто такий І. Франко, що ви вже знаєте про нього?
— З яким твором Франка ви познайомилися в п’ятому класі?
(Казка «Фарбований Лис» зі збірки «Коли ще звірі говорили».)
 ІІІ. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу
1. Робота з підручником.
Ознайомлення з біографією І. Франка.
2. Розповідь учителя.
План розповіді
1) Початок шляху І. Франка.
2) Арешти.
3) І. Франко — видавець.
4) Наукова діяльність.
5) Творча спадщина митця.
6) Письменницькі вподобання. Історична повість «Захар Беркут».
2. Розповідь учителя.
План розповіді
1) Початок шляху І. Франка.
Народився Іван Франко 27 серпня 1856 року в сім’ї коваля. З батькової кузні він виніс пе-рші знання про життя селянства, а від матері перейняв любов до народної пісні. 1875 року за-кінчив Дрогобицьку гімназію і вступив на філософський факультет Львівського університету.
Ще навчаючись у гімназії, Франко друкується в студентському журналі «Друг».
2) Арешти.
За громадську діяльність та політичні переконання зазнає три арешти. Кожного разу від-сиджує у в’язниці по кілька місяців.
3) І. Франко — видавець.
Видає журнал «Громадський друг», після його закриття альманахи «Дзвін», «Молот», жу-рнал «Житє і слово».
4) Наукова діяльність.
1893 року захищає у Відні докторську дисертацію, отримує звання доктора філософських наук.
5) Творча спадщина митця.
Перша збірка поезій письменника «З вершин і низин» вийшла 1887 року. Далі світ поба-чили збірки «Зів’яле листя», «Із днів журби», повісті «Борислав сміється», «Захар Беркут», п’єса «Украдене щастя» та дуже багато інших. Лише частину спадщини великого письменника було опубліковано в 50-ти томах.
Не стало письменника 1916 року. У рідному селі та у Львові було відкрито літературно-меморіальні музеї Івана Франка.
6) Письменницькі вподобання. Історична повість «Захар Беркут».
І. Франко завжди цікавився сучасністю, був активним учасником громадського життя, ба-гато писав про це і в публіцистичних, і в художніх творах. Захоплювало його і звитяжне минуле народу, особливо ті моменти, коли виявлялася волелюбність українців, мужність та винахідливість у боротьбі з ворогами. Досліджував загадкову натуру людей, що, з одного боку, заради добра здатні були до самопожертви, а з іншого — до найпідлішої зради. Франка також завжди цікавила проблема пробудження людських почуттів в осіб, яких вважають пропащими.
Усе це відобразилося в історичній повісті І. Франка «Захар Беркут». У творі йдеться про часи нападу монголів на Карпатську Русь, події 1241 року.
3. Робота зі словником літературознавчих термінів.
Повість — епічний твір, у якому змальовано життя одного чи кількох героїв протягом тривалого чи важливого за подіями часу.
Особливості повісті: зображення значної кількості подій із життя одного чи двох головних героїв; розповідний спосіб викладу художнього матеріалу; тривалий час дії; чотири-п’ять (зрідка більше) основних дійових осіб; докладність описів і розповіді про події та персонажів; прозова форма; середній обсяг.
Історична повість — твір, присвячений реальним історичним подіям, однак поряд із реа-льними історичними особами діють герої, створені уявою автора. Щоб розкрити головну думку, митець може змістити якісь історичні епізоди в часі або домислити їх, і це не суперечитиме художній правді.
Довідка.
Ім’я Тугар походить із тюркських мов й означає «людина з тугим луком».

ІВАН ЯКОВИЧ ФРАНКО
Ранні роки
Іван Франко народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту в Схі-дній Галичині, поблизу Борислава, у родині селянина-коваля. Мати, Марія Кульчицька, похо-дила із зубожілого українського шляхетського роду Кульчицьких. Свою селянську ідентич-ність, що виявлялась у надзвичайній працелюбності й невибагливості в побуті, Франко зберіг до кінця життя.
Навчався спочатку в школі села Ясениця-Сільна (1862–1864), потім у так званій нормаль-ній школі при василіанському монастирі у Дрогобичі (1864–1867). 1875 року закінчив Дрогоби-цьку гімназію (нині — Дрогобицький педагогічний університет).
У багатьох автобіографічних оповіданнях Івана Франка («Грицева шкільна наука», «Олі-вець», «Schon Schreiben») художньо відтворено атмосферу тогочасної шкільної освіти з її схо-ластикою, тілесними покараннями та моральним приниженням учнів. З них довідуємося, наскі-льки важко було здобувати освіту обдарованому селянському хлопцеві. Він жив на квартирі в далекої родички Кошицької на околиці Дрогобича, нерідко спав у трунах, які виготовлялися в її столярній майстерні («У столярні»). Уже навчаючись у гімназії, Франко виявив феноменальні здібності: міг майже дослівно повторити товаришам годинну лекцію вчителя; знав напам’ять усього «Кобзаря»; домашні завдання з польської мови нерідко виконував у поетичній формі; глибоко й на все життя засвоював зміст прочитаних книжок. У цей час він цікавився творами європейських класиків, культурологічними, історіософськими працями, популярними книжка-ми на природничі теми. Загалом особиста бібліотека Франка-гімназиста налічувала близько 500 книжок українською та іншими європейськими мовами. У цей же час Франко починає перекла-дати твори античних авторів (Софокла, Еврипіда); під впливом творчості Маркіяна Шашкевича й Тараса Шевченка захоплюється багатством і красою української мови, починає збирати й за-писувати зразки усної народної творчості (пісні, легенди тощо).
Восени 1875 року Франко став студентом філософського факультету Львівського універ-ситету.
Перші літературні твори
Перші літературні твори Франка — вірш «Народна пісня» (1874) і повість «Петрії і Дов-бущуки» (1875) — були надруковані в студентському часописі «Друг», членом редакції якого він став з 1875 року. Активна громадсько-політична й видавнича діяльність та листування з Михайлом Драгомановим спричинили арешт письменника за звинуваченням у належності до таємного соціалістичного товариства. Після ув’язнення поет співпрацює з польською газетою «Praca», знайомиться з працями Карла Маркса й Фрідріха Енгельса та разом з М. Павликом за-сновує 1878 року часопис «Громадський друг», який після конфіскації виходив під назвами «Дзвін» і «Молот».
1880 року Франка вдруге заарештовують, обвинувачуючи в підбурюванні селян проти влади. Після тримісячного ув’язнення Франко перебував під наглядом поліції і був змушений припинити навчання в університеті.
Перший період творчості
Перший період творчості Франка визначають його політичні поезії, своєрідні народні гім-ни: «Каменярі» (1878), «Вічний революціонер» (1880), «Не пора…» (1880) та ін., а також повіс-ті «Boa constrictor» (1881), «Борислав сміється» (1881), «Захар Беркут» (1882) та низка літерату-рознавчих і публіцистичних статей.
1881 року Франко став співвидавцем часопису «Світ», після закриття (1882) якого працю-вав у редакції часопису «Зоря» й газеті «Діло» (1883–1885). Зневірившись у співпраці з галиць-кими народовцями, Франко спільно з діячами Старої Громади спробував заснувати власний незалежний орган («Поступ») і з цією метою двічі їздив до Києва — 1885 і 1886 року. Тут він зустрічався з визначними громадсько-культурними діячами, зокрема М. Лисенком, М. Старицьким, Є. Трегубовим, П. Житецьким та ін.; познайомився зі своєю майбутньою дру-жиною О. Хоружинською і в травні 1886 року взяв із нею шлюб у Павлівській церкві Колегії Павла Галагана. Одруження Франка-галичанина з «українкою» сприймалося тодішніми кияна-ми як уособлення духовної та політичної єдності Західної та Східної України.
Після невдалих спроб заснувати власний український часопис Франко був змушений вда-тися до співробітництва в польській пресі, яке давало хоч невеликий, зате стабільний прибуток. Зокрема був довголітнім співробітником польської газети «Kurjer Lwowski» (протягом 1887–1897 років), писав у «Przyjacielа Ludu» й австрійську «Die Zeit». Період десятилітньої праці в польській пресі Франко назве пізніше «наймами у сусідів».
Політична діяльність
1888 року Франко деякий час працював у часописі «Правда». Зв’язки з наддніпрянцями спричинили третій арешт письменника (1889). 1890 року за підтримки М. Драгоманова Франко стає співзасновником Русько-Української Радикальної Партії, підготувавши для неї програму, та разом з М. Павликом видає півмісячник «Народ» (1890–1895). У 1895, 1897 і 1898 роках Ра-дикальна Партія висувала Франка на посла віденського парламенту й галицького сейму, але — через виборчі маніпуляції адміністрації та провокації ідеологічних та політичних супротивників — без успіху. 1899 року в Радикальній Партії почалася криза, і Франко спільно з народовцями заснував Національно-Демократичну Партію, з якою співпрацював до 1904 року, а відтак покинув активну участь у політичному житті. У громадсько-політичній сфері Франко довгі роки співпрацював з М. Драгомановим, цінуючи в ньому «європейського політика». Згодом Франко розійшовся з Драгомановим у поглядах на соціалізм і в питанні національної самостійності, закидаючи йому пов’язання долі України з Росією («Суспільно-політичні погляди М. Драгоманова», 1906).
Іванові Франку належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви «українці» за-мість «русини» — так традиційно називали себе корінні галичани. В «Одвертому листі до гали-цької української молодежі» (1905) Франко писав: «Ми мусимо навчитися чути себе українця-ми — не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…».
Останні роки життя
З 1908 року стан здоров’я Франка значно погіршився, однак він продовжував працювати до кінця свого життя. За останній період він написав «Нарис історії українсько-руської літера-тури» (1910), «Студії над українськими народними піснями» (1913), здійснив велику кількість перекладів творів античних поетів. 1913 року вся Україна святкувала сорокарічний ювілей літе-ратурної праці Франка.
Період останнього десятиліття життя Франка — дуже складний. За розповідями сина Ан-дрія, «у цей період батька переслідував дух померлого дідуся, який бив його золотим молотом по руках…». «Протягом 14-ти днів я не міг ані вдень, ані вночі заснути, не міг сидіти, і, коли, проте, не переставав робити, то робив се серед страшенного болю» — писав Іван Франко. За таких обставин за неповний рік до смерті Франко створив 232 поетичні переклади й переспіви, обсягом близько 7000 поетичних рядків.
Помер Іван Франко 28 травня 1916 року у Львові. Через два дні відбулося кількатисячне урочисте прощання на Личаківському цвинтарі. Спочатку письменника поховали в чужому склепі, і лише через 10 років останки Франка були перенесені в окрему могилу, відому своїм пам’ятником (споруджено 1933 року), на якому Франко-каменяр «лупає сю скалу».
Творча спадщина
Усебічно обдарований, енциклопедично освічений і надзвичайно працьовитий, Франко виявив себе в багатьох галузях української культури. Він був поетом, прозаїком, драматургом, критиком й істориком літератури, перекладачем і видавцем. Сюжети для своїх творів Франко черпав із життя і боротьби рідного народу, але також із першоджерел людської культури — зі Сходу, античної доби й Ренесансу. Він був «золотим мостом» між українською і світовими лі-тературами.
Нерідко Івана Франка називають титаном праці. Євген Маланюк свого часу писав: «Сві-домо чи несвідомо, з власного пересвідчення чи ж чужого голосу, але кожен, почувши ім’я Франка, здіймає шапку незалежно від свого місця народження. Тут діє інстинкт величі».
Поезія
Стильово Франко належить до перших реалістів в українській літературі. Він — найвиз-начніший поет пошевченківської доби. Новаторською була вже його друга збірка «З вершин і низин» (1887, поширена 1893 року), що охоплювала головні твори його суспільної лірики («То-варишам з тюрми», «Вічний революціонер», «Каменярі», «Земле моя», «Тюремні сонети» та інші). Вона революціонізувала молоде покоління, через що в Росії була заборонена. Вершиною інтимної лірики Франка є його «Зів’яле листя» (1896). У збірці «Мій Ізмарагд» (1897) перева-жають філософські мотиви: рефлексії поета про добро й зло, красу і вірність, обов’язок і сенс людського життя. Але й у ній знаходимо зразок суспільної лірики, у якій Франко увіковічнив страждання рідного народу («По селах», «До Бразілії» та інші). Драму власного життя Франко відобразив у збірці «Із днів журби» (1900). Програмова збірка «Semper tiro» (1906) є містичним кредо поета-борця. Велику майстерність виявив Франко і в широких епічних поемах «Панські жарти» (1887), «Сурка» (1890), «Смерть Каїна» (1889), «Іван Вишенський» (1900) тощо. Багато автобіографічного вклав Франко у свою найвизначнішу поему «Мойсей» (1905), у якій на мате-ріалі біблійного сюжету показаний конфлікт вождя з народом, засуджується зрада національних інтересів та проголошується ідея служіння рідному народові.
Прозова творчість
Проза Франка охоплює понад 100 оповідань, новел та десять повістей і романів. Вона по-чинається з так званого «бориславського циклу» (від 1877 року), у якому Франко подає жахли-вий образ і глибокий аналіз соціального зла в тогочасній Галичині. Зубожіння й пролетаризація галицького села лягли в основу його збірки «В поті чола» (1890) і «Галицькі образки» (1897), до яких належать автобіографічні оповідання «Малий Мирон», «Грицева шкільна наука», «Олі-вець», «Schon Schreiben» та інші.
Вершиною прози Франка є повість «Boa constrictor» (1878) і соціальний роман «Борислав сміється» (1882). У них уперше відображено початкові форми революційної боротьби робітни-цтва та стихійне пробудження його класової свідомості.
На основі старих українських літописів Франко написав історичну повість «Захар Беркут» (1882), у якій відобразив героїчну боротьбу українських верховинців проти монголів 1241 року. До історичних творів також належать «Герой поневолі» (1904) про революцію 1848 року у Львові та «Великий шум» (1907 ) про скасування панщини.
Моральному розкладові «верхів» тогочасного суспільства в Галичині Франко присвятив романи «Для домашнього вогнища» (1892), «Основи суспільности» (1895) і «Перехресні стеж-ки» (1899–1900). Повість «Лель і Полель» (1887) має дидактичний характер. Проза Франка від-значається жанровим багатством і реалістичним зображенням життя всіх прошарків суспільст-ва.
Драматургія
У драматургії Франко виявив себе майстром соціально-психологічної та історичної драми й комедії. Перші його спроби на цьому полі походять ще з гімназії: «Юґурта» (1873), «Три князі на один престол» (1874) та інші. Найбільше п’єс Франко написав у дев’яностих роках. Визнач-ніші з них — соціально-психологічна драма «Украдене щастя» (1893) й віршована історична драма «Сон князя Святослава» (1895). З більших п’єс відомі ще комедії «Рябина» (1886) й «Учитель» (1896), з одноактівок «Останній крейцар» (1879), «Будка ч. 27» (1893), «Кам’яна ду-ша» (1895), «Майстер Черняк» (1896) і «Суд святого Миколая» (вперше вийшла 1920 року).
Дитяча література
У жанрі дитячої літератури Франко збагатив українську літературу книгами «Коли ще зві-рі говорили» (1899), «Лис Микита» (1890), «Пригоди Дон-Кіхота» (1891), «Коваль Бассім», «Абу-Касимові капці» (1895) тощо.
Перекладницька діяльність
Особливо треба відзначити перекладницьку діяльність Франка, яку він не припиняв усе своє життя. Франко перекладав з 14 мов, серед інших Гомера, Данте, Шекспіра, Ґете, Золя, Б’єрнсона. Зі слов’янських класиків — Пушкіна, Лермонтова, Чернишевського, Герцена, Не-красова, Міцкевича, Ґомуліцького, Асника, Гавлічка-Боровського, Яна Неруду, Махара, Халуп-ку та інших.
Наукова спадщина
Філософія
Філософсько-соціологічні й суспільно-політичні концепції Франко трактував у студіях «Nauka і jej stanowisko wobec klas pracujących» (1878), «Мислі о еволюції в історії людськости» (1881–1882), «Найновіші напрямки в народознавстві» (1895); працю «Соціалізм і соціал-демократизм» (1897) Франко присвятив критиці «наукового соціалізму» і матеріалістичної кон-цепції історії, «Що таке поступ?» (1903) — огляду суспільно-культурного розвитку з критикою комуністичної концепції держави. 1904 року Франко написав наукову працю, яка відома під назвою «Поема про сотворення світу».
На світогляд Франка мали вплив позитивізм філософії Конта і Спенсера, еволюціонізм у природознавчих дослідах Дарвіна і Геккеля, теорії французьких, німецьких, російських соціо-логів, літературні критики від Буальо і Лессінґа до Тена, Леметра, Ґійо, Брюнетьера, Брандеса та ін. Проте Франко залишився собою, мав власний світогляд й увійшов у свідомість наступних поколінь як невтомний будівничий людських душ українського народу.
Теорія та історія літератури
Праці Франка з теорії та історії літератури й літературної критики, починаючи з докторсь-кої дисертації «Варлаам і Йоасаф. Старохристиянський духовний роман і його літературна істо-рія» (1895) та «Розбір Наймички Шевченка» (1895), є цінним внеском в українське літературоз-навство. Найбільшою науковою працею Франка є 5-томове видання «Апокрифів і легенд з українських рукописів» (1896–1910) — монументальна збірка текстів рукописного матеріалу з наукового аналізу. До праць Франка про стару добу й середньовіччя належать: «Св. Климент у Корсуні» (1902–1904 рр.), «Карпато-руське письменство XVII–XVIII вв.» (1900), причинки до історії української старовинної драми, зокрема вертепної («До історії українського вертепа XVIII в.», 1906). З нової літератури Франко присвятив увагу творчості І. Котляревського, М. Шашкевича, Т. Шевченка, О. Федьковича, О. Кониського, Лесі Українки, С. Самійленка, В. Винниченка та ін. Низку розвідок Франко присвятив слов’янським літературам, особливо російській і польській, а також західноєвропейській. Підсумком літературознавчих студій і мо-нографій була стаття «Южнорусская литература» (1904) у словнику Брокгауза та Ефрона й за-гальний курс «Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р.» (1910). Теоретичні пог-ляди про завдання літератури Франко сформулював у працях «З секретів поетичної творчості» (1898), «Теорія і розвій історії літератури» (1899), у яких підкреслював суспільне підґрунтя лі-тературного твору, однак вихідною точкою при його оцінці Франко вважає артистичний хист автора та літературно-естетичні цінності твору. При аналізі літературних пам’яток Франко ко-ристувався порівняльним, психологічним й історико-культурним методами.
Мовознавство
У галузі мовознавства Франко присвятив увагу питанню літературної мови: «Етимологія і фонетика в южноруській літературі», «Літературна мова і діалекти» (1907), «Причинки до укра-їнської ономастики» (1906) та ін. Франко відстоював думку про єдину українську літературну мову, вироблену наддніпрянськими діалектами і збагачену західно-українськими говірками. За праці в галузі філології Харківський університет 1906 року нагородив Франка почесним докто-ратом, крім того, він був членом багатьох слов’янських наукових товариств. Пропозиція О. Шахматова і Ф. Корша про обрання Франка членом Російської АН не була здійснена через заборону царського уряду.
Етнографія
У галузі фольклору й етнографії Франко зібрав багато джерельного матеріалу, написав ни-зку праць та статей про одяг, харчування, народне мистецтво, вірування населення Галичини, які публікував у журналах «Світ», «Друг», «Житє і слово», «Зоря», «Киевская Старина», «ЗНТШ» та ін. З 1898 до 1913 року Франко керував Етнографічною комісією НТШ і разом з В. Гнатюком редагував «Етнографічний Збірник». До важливіших праць Франка в галузі фоль-клору належать: «Дещо про Борислав» (1882), «Жіноча неволя в руських піснях народних» (1883), «Jak powstaje pieśń ludowa» (1887), «Вояцька пісня» (1888), «Наші коляди» (1889), «Із уст народу» (1894–1895), «Eine ethnologische Expedition in das Bojkenland» (1905), «Огляд праць над етнографією Галичини в XIX ст.» (1928). Капітальною фольклористичною працею є «Студії над українськими народними піснями» (3 т. у «ЗНТШ»; окреме видання 1913 року), у яких Франко застосував історично-порівняльний метод аналізу.
Економіка
Економічні праці Франка, трактовані в історичному плані, присвячені стану робітництва: «Промислові робітники в Східній Галичині й їх плата 1870 р.» (1881), «Про працю» (1881), а також селянства в Галичині: «Земельна власність у Галичині» (1887 і 1914), «Еміґрація галиць-ких селян» (1892), «Селянський рух у Галичині» (1895), «Гримайлівський ключ в 1800 р.» (1900), «Селянський страйк в Східній Галичині» (1902), «Громадські шпихлірі і шпихлірський фонд у Галичині 1784–1840 рр.» (1907).
Історія
Тісно пов’язані із соціологічними, суспільно-політичними й економічними історичні роз-відки Франка, близько 100 друкованих праць, більшість з яких присвячено селянському руху і революції 1848 року в Галичині та польсько-українським взаєминам. До першої групи нале-жать: «Польське повстання в Галичині 1846 р.» (1884), «Панщина та її скасування в 1848 р. в Галичині» (1898 і 1913), «Лук’ян Кобилиця. Епізод з історії Гуцульщини в першій половині XIX ст.», «Причинки до історії 1848 р.». До другої — «Дещо про стосунки польсько-руські» (1895), «Поляки й русини» (1897, німецькою й українською мовами), «Нові причинки до історії польського суспільности на Україні в XIX ст.» (1902), «Русько-польська згода і українсько-польське братання» (1906). Інститут історичної праці Франка: причинки до історії Церкви (дві праці про єпископа Йосифа Шумлянського, 1891 і 1898), «Хмельнищина 1648–1649 рр. У су-часних віршах» (1898), «Тен як історик французьської революції» (1908), «Стара Русь» (1906), «Причинки до історії України-Руси» (1912), статті зі старої історії України та багато ін.
Характеристична для еволюції світогляду Франка його публіцистика, якій не бракувало й наукового підходу, тому часто в його творчості втрачаються грані між науковими й публіцис-тичними есе. Франко бачив Україну як суверенну одиницю «у народів вольних колі». При цьо-му він багато уваги приділяв здобуттю загальнолюдських прав. Почавши свою громадську дія-льність з москвофільського гуртка, він незабаром покинув його, віддавши перевагу народовецькому табору. За студентських часів Франко захоплювався соціалізмом, студіював Маркса й Енгельса, а коли побачив облудність «нової релігії», її завзято поборював. Назагал у Франка помітна еволюція від крайнього радикалізму до поступового націонал-демократизму. У своїй статті «Що таке поступ» Франко одним із перших спрогнозував появу тоталітаризму й тоталітарної держави.
Сходознавство
Франко відомий своїм інтересом до індійської культури, він вивчав літературу, філософ-ські твори, тексти Вед на санскриті. Сам він говорив: «Жаль, що я не орієнталіст».
Психологія
Першу свою працю зі сфери психології Іван Франко опублікував 1881 року, всього через два роки після того, як Вільгельм Вундт 1879-го відкрив у Лейпцігу психологічну лабораторію. Стаття називалася «Чутливість на барви, її розвиток і значення в органічній природі: Реферат на працю американського природознавця Аллена Ґранта».
Надалі, у багатьох своїх публіцистичних та наукових працях, Іван Франко користувався відомими на той час психологічними методами. Найкраще це виявляється в статті «З секретів поетичної творчості» (1898) (ІІ розділ має назву « Психологічні основи»), психологічних аналі-зах діяльності тогочасних суспільних діячів та психологічному аналізі персонажів із творчості відомих тоді класиків літератури.
«Літературна критика мусить бути, по нашій думці, поперед усього естетичною, значить, входить в обсяг психології, і мусить послуговуватися тими методами наукового дослідження, якими послуговується сучасна психологія». (Зі статті «З секретів поетичної творчості» (1898).)
Інтерпретація постаті
За радянських часів в Україні використовувався культ Франка для політичних цілей, а ра-дянське франкознавство однобічно і тенденційно висвітлювало його творчість, представляючи поета як активного поборника ідей «українсько-російського єднання», переконаного соціаліста, войовничого атеїста.
В Україні була вилучена з ужитку низка його творів: «Не пора…», «Великі роковини», «Розвивайся ти, високий дубе…», інші сфальшовані чи тенденційно скорочені (передмова до збірки «Мій Ізмарагд», «Що таке поступ», «Соціалізм і соціал-демократизм», «Народники і ма-рксисти», «Соціальна акція, соціальне питання і соціалізм», рецензія на книгу Ю. Бачинського «Ukraina irredenta», «Михайло Павлик, замість ювілейної сильветки» та ін.). Деякі твори І. Фра-нка, які були заборонені в СРСР, побачили світ у виданні «Іван ФРАНКО, МОЗАЇКА із творів, що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах».
З іншого боку, наголошувався вплив російських революційних демократів на Франка, а одночасно штучно підкреслювались ворожі взаємини між Франком і Грушевським, українським консервативним табором тощо.
Франкознавство
Музеї Франка
Побачити та доторкнутися до аутентичних речей Івана Франка можна в будинку-музеї Франка в селищі Криворівня Верховинського району. У цьому будинку, окрім Франка, на дов-гий час зупинялися Леся Українка і Михайло Грушевський. Ще один музей Франка розташова-ний у селі Лолин. У місті Калуш відкрито Музей-оселю родини Івана Франка. У Львові діє На-ціональний літературно-меморіальний музей Івана Франка (в будинку письменника).
Франко і кінематограф
За творами митця поставлено фільми:
• «Борислав сміється» (1926);
• «Якби каміння говорило» (1957);
• «Украдене щастя» (фільм-спектакль, 1952), телефільм (1986) і чотирисерійний стилізова-ний фільм (2003);
• альманах «До світла» (1967. «До світла», «Каменяр», «Панталаха»);
• мультиплікаційна стрічка «Заєць та їжак» (1963);
• художня кінокартина «Захар Беркут» (1971);
• телесеріали О. Бійми «Пастка» (1995) та «Злочин з багатьма невідомими» (1993);
• п’ятисерійний мультфільм «Лис Микита» (2005).
Біографії І. Франка присвячено кінокартину Т. Левчука «Іван Франко» (1956, у головній ролі С. Бондарчук), його образ створив Я. Геляс у фільмі «Родина Коцюбинських» (1970).
Про письменника знято науково-популярну стрічку «Іван Франко» (1956) та телефільм Е. Дмитрієва «Іван Франко» (1981), документальний телефільм «Іван Франко» в рамках проекту «Великі українці» телеканалу «Інтер» (2008).
Визнання
На честь І. Я. Франка 1962 року місто Станіслав було перейменовано в Івано-Франківськ, а селище міського типу Янів було перейменовано в Івано-Франкове. Також на вшанування Іва-на Франка названо вулиці у багатьох містах України (зокрема, в Івано-Франківську, Києві, Львові, Тернополі, Черкасах, Хмельницькому) та декількох населених пунктах Росії (улица Ивана Франко (Москва, Липецк), Казахстану й Канади.

3. Робота зі словником літературознавчих термінів.
4. Виразне читання.
(Учні виразно читають першу умовну частину повісті І. Франка «Захар Беркут» (І–ІІ роз-діли).)
5. Словникова робота.
(Проводиться за питаннями учнів.)
6. Обмін враженнями щодо прочитаного. Евристична бесіда.
— Чи зацікавив вас твір?
— З якими героями повісті ви познайомилися, що можете сказати про них?
— Які ознаки вказують на те, що це твір історичної тематики?
(Використання архаїзмів, історизмів; указана точна дата — 1241 рік.)
— Із чого можна зробити висновок, що дія твору відбувається в певній місцевості?
(Використано діалектизми.)
 ІV. Закріплення знань, умінь і навичок
Вікторина «Найуважніший».
— Якої пори року відбувається дія? (Навесні.)
— З приводу чого боярин Тугар Вовк справляв великі лови? (Він отримав у подарунок від князя багаті землі.)
— З яким деревом порівнював автор боярина Тугара Вовка? (Із дубом.)
— А з якою твариною? (З ведмедем.)
— Скільки дітей мав Тугар Вовк? (Одну доньку.)
— Чим відрізнялася Мирослава від своїх ровесниць? (Надзвичайною силою м’язів, сміли-вістю.)
— Про кого з героїв ідеться в цитаті: «Усе у нього виходило у свій час і на своїм місці. …Усюди був однаковий, спокійний.., мов рівний серед рівних»? (Про Максима Беркута.)
— Як Максим Беркут познайомився з Мирославою? (Він урятував їй життя на полюванні.)
— Як називалося стародавнє село, де мешкали герої? (Тухля.)
 V. Домашнє завдання, інструктаж щодо його виконання
Уміти розповідати про І. Франка, виразно читати, виділяти ключові епізоди повісті, коме-нтувати їх та переказувати, висловлювати щодо прочитаного власну думку.
 VІ. Підсумок уроку
Проблемне завдання.
Схарактеризуйте І. Франка як людину, письменника, громадського діяча.
(Наприклад: високоосвічений, сильний, сміливий, патріот, мужній…)
Категорія: Українська література 7 клас | Додав: uthitel (26.11.2013)
Переглядів: 2858 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: