Урок № 42 Є. Гуцало. Оповідання «Сім’я дикої качки» - Українська література 7 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Українська література 7 клас

Урок № 42 Є. Гуцало. Оповідання «Сім’я дикої качки»

Урок № 42
Є. Гуцало. Оповідання «Сім’я дикої качки»
Мета: ознайомити учнів із матеріалом про життя й творчість письменника, допомогти засвоїти зміст та усвідомити проблеми твору, засоби їхнього художнього втілення; розвивати на-вички виразного читання, переказування твору, визначення його проблем; учити вислов-лювати власну думку
Очікувані результати: учні знають матеріал про життя й творчість Є. Гуцала, виразно читають, переказують оповідання, складають план розповіді про події, змальовані у творі.
Теорія літератури: оповідання; сюжет, композиція.
Обладнання: підручник, портрет письменника, видання твору, ілюстрації до нього
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
Природа не визнає жартів, вона завжди правдива, завжди сер-йозна, завжди сувора; вона завжди права; помилки ж і омани виходять від людей.
Й. Ґете
I. Мотивація  навчальної діяльності школярів. Оголошення теми й мети уроку
1. Робота з епіграфом.
Поясніть зміст епіграфа до уроку.
2. Вступне слово вчителя.
Природа багата й різноманітна. Здається, її запаси невичерпні. Однак люди своєю діяльні-стю все ж таки можуть завдати природі-годувальниці великої шкоди. Звичайно, є необхідність у забезпеченні себе продуктами харчування, теплом, водою, але ж часто люди шкодять навколишньому середовищу через необережність, а то й просто заради розваги. Ці важливі питання стануть предметом обговорення на сьогоднішньому уроці.
ІІ. Актуалізація опорних знань учнів
Бесіда.
— Що ви знаєте про письменника Є. Гуцала?
— Які його твори вивчали в попередніх класах? (Оповідання «Лось», «Олень Август».)
— Про що говорилося в цих оповіданнях, що вас найбільше вразило?
ІІІ. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу
1. Розповідь учителя.
План розповіді
1) Дитинство письменника, обпалене війною.
Євген Гуцало — прозаїк, поет, кіносценарист. Народився 1937 року в селі Старому Живо-тові, що на Вінниччині, в учительській сім’ї. Батькам доводилось переїжджати з однієї сільської школи в іншу, й малий Євген удосталь надивився розмаїтої подільської природи, наслухався щирих і співучих подолян. Батько викладав українську мову та літературу, а мати — хімію та біологію.
Дитинство майбутнього письменника обпалене війною. Коли хлопчикові було чотири ро-ки, почалася війна. Ця тема згодом знайшла відображення в багатьох творах письменника.
А потім була школа, та сама, яку спалили фашисти і що її люди взялися відбудовувати першою. Хлопець змалку тягнувся до слова, багато читав.
2) Творчість Є. Гуцала, визнання, високі нагороди.
Закінчив Ніжинський державний педагогічний інститут імені М. В. Гоголя. Багато років працював у редакціях обласних газет, видавництві «Радянський письменник». Автор кількох поетичних книжок, оповідань, повістей, романів. Писав для дітей та юнацтва (книжки «Олень Август», «Пролетіли коні», «Дениско», «За обручем», «Жовтий гостинець» та ін.). Посмертно видані його твори в п’яти томах. Лауреат премії імені Ю. Яновського та Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка. Його твори, перекладені багатьма мовами світу, відомі далеко за межами України. Помер поет 4 липня 1995 року в Києві.
ГУЦАЛО ЄВГЕН ПИЛИПОВИЧ
Біографія
Народився Є. Гуцало 14 січня 1937 року в селі Старий Животів (нині — Новоживотів) Оратівського району Вінницької області в родині сільських учителів. Батькам доводилося пере-їздити з однієї сільської школи в іншу, і малий Євген із дитинства надивився подільської розма-їтої природи, наслухався співучих і щирих подолян.
Як і в багатьох ровесників, у пам’яті Євгена Гуцала назавжди залишилася війна, чорні дні окупації України гітлерівськими загарбниками.
Після звільнення Вінниччини Євгенові батьки вчителювали в школі села Гулівці. Тут хлопець пішов до першого класу, а середню освіту здобув у сусідньому селі Корделівка.
Юнак потай мріяв про журналістику. Закінчивши 1959 року Ніжинський педагогічний ін-ститут, він не став учителем, а пішов працювати в редакцію молодіжної газети у Вінниці. Потім співпрацював у редакціях газет на Донеччині, Львівщині, у молодіжній газеті в Чернігові, у «Літературній Україні» в Києві. Саме тоді молодий журналіст мав можливість ближче знайомитися з новими краями й людьми. Це давало йому розмаїтий матеріал для творів, а гостре око журналіста помічало й закарбовувало в пам’яті цікаві людські характери, життєві історії. Не випадково свою першу книжку письменник назвав «Люди серед людей». Художня творчість цілковито захопила Євгена Гуцала. Збірки оповідань та повістей виходили з-під його пера одна за одною. Письменник постійно працював над творами для юного читача. Його книжки оповідань «Олень Август», «Пролетіли коні», «З горіха зерня», «У лелечому селі», «Дениско», «За обручем», «Зелене листячко з вирію» та інші набули широкої популярності серед дітей. Дослідник літературної спадщини письменника Юрій Сердюк влучно зазначив, що твори Є. Гуцала — «це завжди подорож у таємницю людської душі, зустріч з натурами чистими й нелукавими». Непересічність таланту Євгена Гуцала гідно поцінована: книжки для дітей «Саййора» та «Пролетіли коні» було відзначено Державною премією імені Т. Г. Шевченка за 1995 рік. На жаль, письменникові судилось недовге життя. Помер письменник 1995 року.
Аналіз творчості
Доробок Гуцала — один із найбагатших кількісно й найрізноманітніших жанрово в украї-нській літературі другої половини ХХ століття. Він — поет, новеліст, повістяр, романіст, публі-цист, есеїст. Поетичний цикл «Зелена радість конвалій» (1961) та збірка віршів «Письмо Землі» (1981), «Час і простір» (1983), «Живемо на зорі» (1984), «Напередодні нинішнього дня» (1989) вводили в стан зосередженості на духовному сприйнятті світу, переживання природного буття в багатстві його реалій. Особливо органічною виявилася для Гуцала форма ліричних оповідань, яких він написав понад 200. Звернула на себе увагу вже перша збірка оповідань Гуцала «Люди серед людей» (1962) — свіжою емоційністю та смаком до відтворення розмаїтих характерів, що навіть формально було наголошено в назвах окремих оповідань («Іван», «Світлана», «Гордій», «Марися», «Божена», «Кесар» та ін.). Але молодий автор ще нерідко вдавався до силуваних «романтичних» ситуацій, надуманих сюжетних загострень із банку літературщини; відчувалися часом пряме наслідування ритмомелодики й синтаксичних конструкцій новелістики 20-х рр. (особливо раннього А. Головка) та стилізація під народнопоетичний лад.
Уже дві наступні збірки — «Яблука з осіннього саду» (1964) та «Хустина шовку зеленого» (1966) засвідчили сформованість Гуцала як самобутнього новеліста, якому притаманні ощадливість і місткість простої оповіді, коли почування й стани душі людської (а це і був основний об’єкт зображення) дається відчути та «доуявити» за якимось одним словом персонажа, жестом, поглядом. Водночас дається взнаки й тенденція до розлогого ліричного витлумачення переживань. Улюблені герої Гуцала цього періоду творчості — юнак або дівчина із селянським типом емоційності, які тільки ще входять у життя, стикаються з його загадками (оповідання «Скупана в любистку», «Багряне листя»); підліток або дитина з незвичайною поетичною душею («Олень Август»), зі щедро розвиненим відчуттям природи («Яблука з осіннього саду»). Залюбки змальовує Гуцало благодатний момент пробудження душі («Місячне сяйво»), зародження першого неясного почуття в дівчини («Хай собі цвіте…»); поетичні, вразливі на красу персонажі з неясними мріями нерідко наражаються на нерозуміння з боку буденних, черствих або душевно брутальних людей (як-от, кінорежисер Альтов в «Олені Августі», ремісник Назар у «Клаві, піратській матері»). Два стани людської душі, інтимно близькі Гуцалові як художнику,— піднесена сприйнятливість кохання й дитяча безкорисливість та відкритість до вражень життя. Збірка оповідань «У лелечому селі» (1969) стала однією з кращих українських літературних книжок про дітей.
Певну еволюцію Гуцала як новеліста засвідчила поява в його творах персонажів, кожен з яких по-своєму відчуває потребу в спілкуванні, контактах, творенні світу «колективних» пере-живань на рівні народного побуту; по суті, це форма побутово-емоційного виявлення їхньої народності; у душевній причетності до інших людей, у прагненні пригод, мандрів тощо — інстинктивний потяг до розширення власного світу, збагачення змісту особистості («Правильний чоловік Щерба», «Несамовитий, шалений Кирик», «Пісня про Карпа Окипняка» та ін.).
У наступних збірках зростає інтерес до людських доль і вдач — аж до відчутного пафосу життєписання цікавих особистостей. Ці оповідання можна умовно поділити на два типи: 1-й — ситуаційні, побудовані навколо якогось випадку, що ніби підсумовує або з несподіваного боку висвітлює людську долю («Жартували з Катериною», «Єдина в світі Варочка» та ін.); 2-й — «портретні»: змалювання виразно самобутнього людського характеру з максимально виявленою головною пристрастю, що надає оповіді емоційної піднесеності; часто таким оповіданням Гуцало дає умовне жанрове визначення — «пісня» («Пісня про джиґуна Овдія Гору», «Пісня про Варвару Сухораду», «Пісня про Максима» та ін.). Своєрідною піснею на славу сільських патріархів, хто прожив велике трудове життя, є й оповідання «Орлами орано». Піснями означив автор і деякі оповідання, що поетизують або мальовничо характеризують сільський побут («Пісня про запеклі торги»); у «Пісні про сільську хату» хата постає як вмістилище всього життя села. З любов’ю змальовує Гуцало загальний образ традиційного українського села («Високі гори», «Ой гук, мамо, гук»). Цікавить його колізія нового та старого в побуті села, у якому, за всіх соціальних і господарчих змін, ще зберігалася певна традиція, а її гарантією була сталість народного характеру. Серед галереї сільських типів особливо вдавалися Гуцалові образи матерів («Веселі Терни», «Шлях осявали берези», «До срібного весілля», «Пісня про мить»).
В оповіданнях Гуцала — незвичайне багатство спостережень над життям природи; автор немовби пропонує читачеві повернути собі здатність неспішного й безкорисливого переживан-ня краси світу. Відкриття людиною для себе природи переростає в особливе самопочування, коли в ній пробуджується «духовний безмір» і вона як ніколи відчуває себе саму, свою духовну особистість. Часто це супроводжується й іншим, паралельним процесом — пробудженням в юній душі почуття кохання. Гуцало зміг зобразити в щасливому коханні гру тонких нюансів, показати його в розвитку, а не як спалах — і не в останню чергу саме завдяки співпереживанню персонажами світу природи, що єднає їх. Власне, це і є естетичний центр більшості оповідань Гуцала — живе співвідношення між людиною та природою, поглиблене сприйняття природи людиною в особливому емоційному стані й розкриття самого стану через таке сприйняття. Здебільшого таким станом є любов, її вабляча, пориваюча сила («І дівчина, як парус», «Весняні святощі трави», «Місячне сяйво» та ін.).
Природа буває в Гуцала й самодостатньою темою ліричного споглядання — у численних етюдах, ескізах (цикл «Осяяння» та ін.). Діапазон їх широкий — від мальовничих замальовок різних куточків рідної землі в різні пори року — до роздумів про таємницю буття, феномени життя природи, про місце людини в природі, злиття з нею, про вічність… Так само характерна для оповідань Гуцала й лірика пам’яті («Крило синього вітру», «По мерзлу калину», «У сяйві на обрії», «Дорослі дівчата нашого дитинства») — у цьому останньому зі щемливим співчуттям змальовано долю дівчат перших повоєнних літ, їхні бідні радощі й безборонність перед суворим побутом. Багато оповідань письменника мають характер відкритого ліричного спогаду. Душевне життя постає як потік. Воно не складається з окремих компонентів, не має конструкції. Тому Гуцало тяжіє до ліричних імпресій, організації матеріалу навколо однієї особи, одного епізоду.
При перших спробах опанування великих прозових форм Гуцало мав певні ускладнення щодо побудови композиції, сюжету. Однак тяжів до цих форм, скоряючись внутрішній наста-нові на глибше розуміння життя в більшому історичному масштабі, ширшому життєвому, соці-альному матеріалі. Повість «Подорожні» (1969) виникла з потреби дати вихід дитячим спога-дам про часи війни. Мати із сином повертаються до села, звідки втекли під час боїв. Дорога стає картиною сплюндрованості землі, пустки, що її залишила війна. Але водночас дорожні пригоди показують і витривалість люду, і незнищенність душевного здоров’я народу, людяності, доброти. Образ матері з її «розумом серця», чулістю до всього живого й постійним «заступництвом» за все живе відкриває галерею таких образів матерів у пізніших повістях Гуцала.
У «Дівчатах на виданні» (1971) осереддя твору — колізія між природною душевністю, на-родним моральним чуттям (молода дівчина Килина) і формальною мораллю, зовнішньою «при-стойністю», що маскує егоїстичний розрахунок та душевну неправду (агроном Арсен Тугай та його дружина вчителька Антоніна Петрівна). Є в повісті образ тітки Пистини, що уособлює традиційну нормативну мораль села. Але, дізнавшись, що Килина вагітна, вона не осуджує її, а підтримує в бажанні мати дитину хоча б і без чоловіка. Це мало засвідчувати людяність народ-ного розуму, що реагує на історичні зміни умов буття й береже не фарисейську догму, а дух життя. Правдивість зображення нелегкої дівочої долі за умов несприятливої демографічної си-туації на селі (Гуцало немовби сплатив частину боргу літератури цим нещасливим дівчатам і їхнім стільком драмам і трагедіям).
У повісті «Шкільний хліб» (1973) Гуцало змалював побут і роботу колективу сільських учителів у важкі повоєнні роки, коли їм ставилися в обов’язок невластиві функції, як-от: стяг-нення державної позики із земляків, участь у збиранні колгоспного врожаю, в антирелігійній пропаганді тощо. Учителі живуть тим самим життям, що й селяни, але водночас одні з них ме-нше, інші більше розуміють своє покликання як сільської інтелігенції. «Ми вчителі, ми не хо-чемо нікого обманювати»,— каже одна з героїнь повісті, Ольга Левківна, коли її хочуть змуси-ти до фальшу. Вона — мовби совість села. Письменник, який сам виріс у сім’ї сільських учите-лів, віддав данину поваги й розуміння скромної благородної праці, завдяки якій крізь товстий шар буденності пробивається «промінь духу». Тема народної моралі, мудрості — одна з голов-них в усій творчості Є. Гуцала.
Особливе місце у творчому доробку письменника посідає роман «Позичений чоловік» (1982). Використавши відомий фольклорний мотив (жартівлива пісня «Ой там, на товчку, на базарі жінки чоловіків продавали...»; щось подібне є у фольклорі інших народів, наприклад, ка-рельський поет Яакко Ругоєв на основі народного жарту написав оповідання «Самовар», у яко-му жінка позичає сусідці чоловіка за самовар), Гуцало розгортає парадоксальні ситуації, що ма-ли б подати своєрідний комічний розтин сільського життя. При цьому Гуцало з незнаною в українській прозі ряснотою насичує оповідь народними прислів’ями, примовками, дотепними слівцями, що стають не декоративним, а структурним елементом роману: фабула ніби трима-ється на них. Тут виявилися не лише закоханість письменника в природне слово, подив перед багатством народної мови, бажання захопити її виразністю читача,— а й тривога за майбутнє рідної мови. Загроза збіднення й забуття стояла і стоїть перед українською мовою, тож розко-шування Гуцала в народному слові мало не лише значення естетичного замилування.
Немовби «увійшовши в смак», Гуцало провів «позиченого чоловіка» Хому ще через два романи — «Приватне життя феномена» (1983) та «Парад планет» (1984). Так уклалася трилогія «про старшого куди пошлють», що мала стати свого роду пародійною енциклопедією тогочас-ного життя села, а водночас і колажем гротескно потрактованих світових подій.
Більша частина творчої діяльності Є. Гуцала припала на радянські часи, коли неминучими були самообмеження. Але в останні роки життя письменник звертається до еротичної тематики («Епос-ерос», «Блуд»), до політичної публіцистики («Ментальність орди»). Гуцало виступав також із нарисами, літературно-критичними статтями.
Нагороди
Літературна премія імені Юрія Яновського (1982);
Державна премія України ім. Т. Г. Шевченка (1985);
Міжнародна премія фундації О. і Т. Антоновичів (1995).
Кінематограф
Автор сценарію документальної стрічки «Зустрічі на будові» (1963).
За мотивами його оповідання «Підемо до мене, Іван…» створено новелу «Спинись, хви-лино…» до кіноальманаху «Київські зустрічі» (1979).
За повістю письменника «Мертва зона» та його оповіданнями Юрій Іллєнко зняв фільм «Солом’яні дзвони» (1987).
На Держтелерадіо України за творами Є. Гуцала завершено відеострічки: «У лузі на ста-рому дивані» В. Вітера та «Виїзний товариський суд» (1981).
На студії «Укртелефільм» на основі оповідань письменника випущено фільм «Марія» (1987), знято теленовелу «Блуд» до серіалу О. Бійми «Острів любові» (1996).
Твори
Проза
Збірка оповідань «Люди серед людей» (1962)
«Яблука з осіннього саду» (1964)
«Скупана в любистку» (1965)
«Хустина шовку зеленого» (1966)
«Родинне вогнище» (1968)
«Подорожні» (1969)
«Запах кропу» (1969)
«Серпень, спалах любові» (1970)
«Передчуття радості.— Дівчата на виданні» (1971)
«Весна високосного року» (1973)
«Бережанські портрети» (1975)
«Щаслива родина» (1976, співавтор — Ростислав Самбук)
«Орлами орано» (1977)
«З вогню воскресли» (1978)
«Що ми знаємо про любов» (1979)
«Полювання з гончим псом» (1980)
«Хто ти?»
«Перебите крило»
«Лось»
«Сватання у Яблунівці»
Поетичні збірки
«Письмо землі» (1981)
«Час і простір» (1983)
«Живемо на Зорі» (1984)
Книжки для дітей
«Олень Август» (1965)
«Пролетіли коні» (1966)
«З горіха зерня» (1977)
«У лелечому селі» (1979)
«Дениско» (1973)
2. Робота з підручником.
Опрацювання статті про письменника.
3. Виразне читання оповідання «Сім’я дикої качки».
4. Словникова робота.
(Проводиться за питаннями учнів.)
5. Обмін враженнями щодо прочитаного. Евристична бесіда.
— Чи сподобалося вам оповідання?
— Чому Тося весь час хотіла бути поруч з Юрком?
— Як Юрко ставився до дівчини?
— Чому хлопці — приятелі Юрка — перестали з ним спілкуватися?
— Як ви вважаєте, кінець цього твору є трагічним чи оптимістичним? Свою думку обґру-нтуйте.
(Кінець твору є трагічним, тому що загинули каченята, і водночас оптимістичним — бо Юрко зрозумів свою помилку і, напевне, більше ніколи так не вчинить.)
ІV. Закріплення знань, умінь і навичок
Робота з текстом.
Прочитайте уривок тексту. З’ясуйте, який вид опису використано в поданому уривку, за допомогою яких художніх засобів його створено.
«Добре дихалося зранку в старому дубовому лісі. Повітря пахло зволоженим листям, воно голубіло між стовбурами, і далина над верхівками дерев була кришталево чиста, кришталево дзвінка. Юрко йшов по стежині, що пролягала між заростями кінського щавлю, що світилися білим піском поміж великими, із тремкими краплинами в жолобках, лопухами, і в його душі було так само ранково й прохолодно, як у літньому лісі».
Очікувана відповідь
Епітети — старий ліс, тремкі краплини.
Метафори — далина … була кришталево чиста, кришталево дзвінка, в душі було… ран-ково і прохолодно.
Порівняння — прохолодно, як у літньому лісі.
V. Домашнє завдання, інструктаж щодо його виконання
Уміти розповідати про письменника, знати зміст оповідання; виділяти ключові епізоди, переказувати їх, аналізувати; висловлювати щодо прочитаного власну думку, характеризувати героїв.
VІ. Підсумок уроку
Проблемне завдання.
Запишіть «ланцюжок» змін настрою головного героя, які ви помітили, читаючи твір.
(Наприклад: радість — досада — захоплення — байдужість…)

Категорія: Українська література 7 клас | Додав: uthitel (15.01.2014)
Переглядів: 2487 | Рейтинг: 3.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: