Урок № 39 Б. Харчук. «Планетник». Казкове й реалістичне в повісті-притчі, час теперішній і минулий у ній - Українська література 7 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Українська література 7 клас

Урок № 39 Б. Харчук. «Планетник». Казкове й реалістичне в повісті-притчі, час теперішній і минулий у ній

Урок № 39
Б. Харчук. «Планетник». Казкове й реалістичне в повісті-притчі, 
час теперішній і минулий у ній
Мета: ознайомити учнів із матеріалом про життя й творчість письменника; допомогти зрозумі-ти сюжет твору, його притчеву основу; розвивати навички виразного читання, аналізу епічного твору, виділення головних епізодів, висловлювання власних думок із приводу прочитаного
Очікувані результати: учні знають матеріал про життя й творчість Б. Харчука, виразно читають твір і коментують сюжет повісті, уміють знаходити в ній казкове і реальне, виділяють го-ловні епізоди, висловлюють власні думки з приводу прочитаного.
Теорія літератури: повість-притча.
Обладнання: підручник, портрет письменника, видання твору, ілюстрації до нього
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
Краси людини без Землі і краси Землі без людини нема.
Б. Харчук
I. Мотивація  навчальної діяльності школярів. Оголошення теми й мети уроку
1. Робота з епіграфом.
Поясніть зміст епіграфа до уроку.
2. Вступне слово вчителя.
Серед звичайних людей трапляються якісь інші. Їх називають диваками, чаклунами, пла-нетниками, тобто людьми «з іншої планети». Вони знаються із силами природи, уміють на неї впливати. І люди раді, коли такі чаклуни їм допомагають. Якщо ж природні стихії виявляються сильнішими, то в усіх гріхах звинувачують тих самих диваків. Про це ми й поміркуємо на сьо-годнішньому уроці.
ІІ. Актуалізація опорних знань учнів
Питання учням.
— З якими казковими істотами, пов’язаними із силами природи, ви познайомилися в по-передніх класах?
(«Хуха-Моховинка» з казки В. Короліва-Старого, дідок кропив’яний із вірша Ліни Косте-нко «Дощ полив» та ін.)
ІІІ. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу
1. Розповідь учителя.
План розповіді
1) Початок становлення письменника.
Борис Харчук народився 1931 року в селі Лози, що на Тернопільщині, у бідній селянській родині. Спочатку навчався в педінституті, потім на Вищих літературних курсах у Москві, три-валий час працював журналістом. Написав багато оповідань, повістей, романів як для дорослих, так і для дітей.
2) Мрії автора про добро й справедливість у світі.
Принциповий, яскравий захисник народу, його свободи — таким поставав у своїх творах Б. Харчук, саме через це за радянських часів його не друкували.
Нині ми маємо змогу ознайомитися з усією спадщиною письменника, з мріями автора про добро й справедливість у світі.
3. Коментар учителя.
Автор визначає свій твір як повість-легенду, бо передає в ній легенду, яку розповідає сіль-ська бабуся. Насправді ж твір має притчеву основу.
4. Робота зі словником літературознавчих термінів.
Повість-притча — це своєрідний різновид повісті, у якому наявна алегорична оповідь, що має на меті підвести читача до чітко визначеної моралі твору.
6. Словникова робота.
Планетник — 1. (заст.) Астроном. 2. Той, хто вгадує майбутнє на підставі розташування й руху зірок. Тут: чарівник.
Причілок — бокова стіна будинку.
Мищина — маленька миска.
Шкарбуни — старе, стоптане, рване взуття.
Камізелька — жилетка.
Каптур — частина верхнього одягу для захисту голови від негоди, коли немає потреби, її відкидають за спину; капюшон.
Глей — тут: шар піску, землі, нанесений течією.
Лановий — наглядач за польовими роботами в поміщика.
Вал — тут: тканина з грубої нитки.
Чередник — пастух.
7. Обмін враженнями щодо прочитаного. Евристична бесіда.
— Чи зацікавив вас твір? Чим саме?
— Які особливості його побудови?
(«Твір у творі», є обрамлення.)
— Як ви зрозуміли, хто такий Планетник?
— Із чого починалося усвідомлення хлопчиком своєї незвичайності?
(Із квітки нарциса.)
— Що означає стати «бурівником, хмарником», у якому епізоді це виявилося?
(Хмарник і бурівник мав здатність проганяти хмари. А хлопчик пішов проти хмари.)
8. Проблемні завдання.
— На основі вступу схарактеризуйте образ оповідачки Олени Булиги.
(Олена Булига — працьовита, безкорислива, невибаглива, мрійниця й народний філософ.)
— З’ясуйте, за яких часів живе Олена Булига.
(За радянських часів, колгоспного ладу; ближче до сучасності.)
ХАРЧУК БОРИС МИКИТОВИЧ
Біографічні відомості
Народився 13 вересня 1931 року в селі Лозах (нині Збаразького району Тернопільської об-ласті) в селянській родині. Навчався в Учительському інституті в Кременці, де одним із його педагогів був В. П. Андрієвський. 1954 року Харчук закінчив Полтавський педагогічний інсти-тут та Вищі літературні курси в Москві при Літінституті імені М. Горького. Працював спочатку журналістом, потім був завідувачем відділу преси ЦК ЛКСМ, першим редактором дитячого журналу «Малятко». З 1960-х — на творчій роботі.
Жив у Києві. Помер 16 січня 1988 року. Похований на міському кладовищі «Берківці».
Творчість
Відомий літературознавець Б. Гречанюк писав: «Для Б. Харчука література ніколи не була цінністю самодостатньою — виділяв лише ту, яка допомагає людині залишатися людиною, а народу — народом. Не визнавав ні детективної белетристики, ні поезії задля поезії — справж-ньою вважав лише літературу, яка виправдовує своє існування в контексті історичної долі на-роду, а що народ наш заслуговує долі кращої, то й література бачилася йому передовсім як сила історієтворна і націєтворна. Література, на його думку, творить народ. У цій свідомій заангажо-ваності виявляється традиціоналізм Б. Харчука.
Одначе висновок щодо традиціоналізму важко потвердити творчістю письменника, якщо, ясна річ, розглядати її як щось цілісне, а не обмежуватися одним чи кількома творами, взятими "задля прикладу”. Бо літературний доробок прозаїка не просто великий за обсягом — він ще й навдивовижу розмаїтий, його не зведеш до вичерпної "спільно-знаменникової” характеристики.
Так, Б. Харчук — це густонаселені романи "Волинь”, "Майдан”, "Кревняки”, за якими легко вгадується потужна традиція класичної прози другої половини XIX ст. з її епічним ди-ханням, психологічно місткими діалогами й демонстративною відстороненістю автора, який "не втручається”, не видає своєї присутності ремарками, коментарями, прямим — через голови героїв — звертанням до читача. Це повість "Палата”, що її (як і деякі інші його твори про матір, новели різних літ про "хату”) можна б назвати "довженківською”. Це численні оповідання й повісті про дітей, герої яких своїми "дорослими” судженнями так часто нагадують усезнаючого, всевидящего, а тому й не по літах сумного Сина Божого на материних руках, якого багатовікова іконописна традиція велить малювати з обличчям майже дорослої людини. Це "стефаниківська” коротка фраза, в якій не опис, а дія, коли така ж наступна фраза незрідка виокремлюється в новий абзац, бо звичайне дієслово означає навіть не конкретну дію, не порух, скажімо, руки, а цілий акт, невидиме дійство, яке звершилося у душі героя. Це "винниченківське” прагнення змалювати людський натовп, охоплений єдиним пориванням, не масою, в якій годі розрізнити окремі обличчя, а спільністю особистостей, де в кожної своя доля в житті, своя мовна партія у гомінкому багатоголоссі. Цей ряд, який мав би потвердити традиційність Харчукової прози, означити її джерелами великих попередників, можна продовжувати…
Але до якої традиційної лінії зарахувати "Подорож до зубра”? Жанрове визначення — "дорожні нотатки” — тут таке ж оманливе й довільне, як і в повісті "Світова верба”, що названа автором "безсирітською казкою”, а оповідь ведеться у незвичній для Харчука манері — від першої особи, до того ж створюється переконлива ілюзія повної ідентичності ліричного "я” і самого письменника. А лаконічні — на одну-дві сторінки — "Босі слова”, сюжетні мікронове-ли, в яких на локальному матеріалі здійснено прорив до розуміння глибинних, ретельно заре-тушованих і міфологізованих офіціозною демагогією суспільних процесів. А історична повість-легенда "Ой Морозе-Морозенку” чи саркастична повістина "Profundis”, в якій прозірливо пе-редбачено кон’юнктурну "перебудову” деяких літературних метрів? Назвати твори лише виня-тками у "загалом традиційній” прозі Б. Харчука означало б заперечити посутнє й серцевинне в ній, звузити створений письменником світ, так і не наблизившись до розуміння тієї справжньої великої традиції, на ґрунті якої зросла його проза.
Людина — народ — людство. У цьому ряду є ще одна ланка — рід. І Б. Харчук зосере-джував на ній увагу щонайпильнішу. Турії в "Кревняках”, Гнатюки в епопеї "Волинь”, Швайки в повісті "У дорозі”, Волянюки в романі "Майдан” — це не просто сім’я, а саме рід, чиє коріння губиться в товщі століть, а стовбур зазнав деформацій, неминучих при історичних катаклізмах і зміні епох. Тут неминучі питання з розряду вічних: що є людина? Що є світ? Звідки прийшли ми і куди йдемо? Колись між цими питаннями й людиною запобіжно, охоронно стояв рід. "Так на роду написано” — адже це не лише про фаталістичну визначеність долі, а й про нерозривний зв’язок особистого з родовим. Людина була обмежена в своїй свободі родовими зв’язками, але почасти й захищена ними.
Тема роду, його занепаду й руйнації пронизує всю творчість Б. Харчука. З’являється вона і в одній із останніх повістей — "Онук”. З’являється з народженням онука, який прийшов у світ проти волі матері-студентки. Ситуація не нова, про неї неодноразово читали в художній літера-турі, але письменник мужньо сказав про те, що метастази бездуховності уразили й старше по-коління — бабусю, саме ті клітини, які завше були біологічною та моральною основою народ-ного буття, гарантували природний зв’язок поколінь. У цьому зв’язку пригадуються Катерина з роману "Кревняки”, батьки головної героїні з повісті "Панкрац і Юдка”, які воліють не усвідо-млювати, що, по суті, підштовхують свою доньку до морального самогубства. "Князь” Білове-зької Пущі ("Подорож до зубра”) залишився диким, попри всі спроби приручити, зломивши його природу. Він пережив кілька імперій і королівств, чиї вінценосці знищували зубрів без ліку. Дерево також не може вбити себе. Людина може. Її самогубство починається з заперечення родової пам’яті й моралі.
У Б. Харчука звичайнісінька коса, яку о ранковій порі клепле дядько Захар (оповідання "Косарі”), це все-таки коса з історії. З вічності, яка минає, переходячи в минуле. Тому дуже ці-кавим є припущення М. Слабошпицького, якому здалося, що Харчук прихований патетик, а тому, боячись патетики, як вогню, намагається писати скупими, заземленими, буденними словами, без ніяких "метафоричних хуртовин”, без жодних "стилістичних інкрустацій” — "на грані протоколу”. Але й непомітне переведення звичайного, "побутового” слова в інший контекст, "високий”, де за ним відкривається буттєве,— це теж Харчукове.
Б. Харчук належить до письменників, що довіряють читачеві, покладаються на його здат-ність домалювати й домислити, а тому й уникав нудного розжовування та надокучливих автор-ських коментарів. При цьому, одначе, не вдавався до езопівської мови — з її натяками, багатоз-начними образами та свідомо "затемненими”, тобто закодованими й зашифрованими думками.
Він писав переважно про тих, кому не до книжок: день у день при землі, у виснажливій роботі. Мав свого читача — всіх тих, кому боліло те, що боліло і йому, вірячи в силу слова, сво-єчасно мовленого й своєчасно почутого».
Б. Харчук є автором:
романів: «Волинь» (у чотирьох томах, 1959–1965; друга редакція 1988), «Місяць над май-даном» (1970; друга назва «Майдан»), «Хліб насущний» (1976), «Кревняки» (1984), «Сло-во і народ» (1988).
повістей та оповідань: «Йосип з гроша здачі» (1957), «З роздоріжжя» (1958), «Станція "Настуся”» (1965), «Закам’янілий вогонь» (1966), «Зазимки і весни» (1967), «Неслава» (1968), «Горохове чудо» (1969), «Помста» (1970), «Материнська любов» (1972), «Школа» (1979), «Невловиме літо» (1981), «Облава» (1981), «Далека стежка до весни» (1983), «По-дорож до зубра» (1986), «Мар’яна» (1986) та ін.
Твори, котрі не могли з’явитися за життя автора й були опубліковані після «перебудо-ви»,— це роман «Межі і безмежжя» (написаний 1966), повісті «Українські ночі» (1988) та «Ме-ртвий час» (1987), начерки роману «Плач ненародженої душі» (1980-ті роки), оповідання й но-вели.
Із запланованого 4-томного видання творів Б. Харчука з’явилося лише два: Харчук Б. Твори: В 4-х т.— К., 1991.— Т. 1–2.
Твори Бориса Харчука перекладено російською, білоруською, вірменською, таджицькою, польською, угорською, англійською, німецькою та іспанською мовами.
Б. Харчук також є автором нарисів «Розстріляні ночі» (1979), повісті-легенди «Ой Морозе, Морозенку» (1983), новели «Чортів закрут» (1983).
ІV. Закріплення знань, умінь і навичок
Інтерактивна вправа «Мозковий штурм».
— Як ви розумієте вислів із повісті: «Він [Планетник], як усі ми, прилетів з вирію казки на свій берег»?
Очікувана відповідь
До цього часу не розгадана таємниця про народження людини; так само, як і доля людини, що її неможливо передбачити, у кожного вона своя.
V. Домашнє завдання, інструктаж щодо його виконання
Уміти розповідати про письменника, виразно читати, переказувати, коментувати ключові епізоди, висловлювати щодо прочитаного власну думку.
VІ. Підсумок уроку
Проблемне питання.
— Літературознавці називають твір Б. Харчука і притчею, і легендою. До якої думки схи-ляєтеся ви й чому саме?
Очікувана відповідь
Твір містить ознаки обох жанрів: повчальність — як у притчах, фантастичність, казковість — як у легендах.

Категорія: Українська література 7 клас | Додав: uthitel (15.01.2014)
Переглядів: 4496 | Рейтинг: 3.5/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: