Урок № 34 Б. Лепкий. «Мишка (казка для дітей: для малих і великих)» - Українська література 7 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Українська література 7 клас

Урок № 34 Б. Лепкий. «Мишка (казка для дітей: для малих і великих)»
Урок № 34

Б. Лепкий. «Мишка (казка для дітей: для малих і великих)»

Мета: ознайомити учнів із твором письменника, допомогти усвідомити його ідейно-художнє значення; розвивати навички виразного і вдумливого читання притчового твору, його переказування, виділення головної думки, висловлення власної думки та її аргументування

Очікувані результати: учні знають зміст прочитаного твору, переказують його, виділяють головну думку, розкривають трагічні й комічні ситуації, їх роль у втіленні головної думки, проводять аналогії із сучасним життям.

Теорія літератури: головна думка твору.

Обладнання: підручник, портрет письменника, тексти твору, ілюстрації до нього

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

У заздрості немає радості.

Українське прислів’я

§ I. Актуалізація опорних знань учнів

1. Перевірка домашнього завдання.

2. Проблемне питання.

— Який ще художній прийом використано в оповіданні О. Стороженка «Скарб»? (Прийом гіперболізації.)

§ ІІ. Мотивація навчальної діяльності школярів. Оголошення теми й мети уроку

1. Робота з епіграфом.

Поясніть зміст епіграфа до уроку.

2. Вступне слово вчителя.

Кожен із нас має якесь уявлення про навколишній світ — небо, дерева, тварин, комах. Цікаво, а якими бачимося ми, люди, тим же звірятам, наприклад мишкам? Письменник Б. Лепкий пофантазував на цю тему, спробувавши побачити життя людей, їхні вчинки очима маленької мишки. І побачив… Що саме — дізнаєтесь на сьогоднішньому уроці.

ІІІ. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

1. Розповідь учителя.

План розповіді

1) Початок шляху. Ґрунтовна освіта.

Народився Богдан Лепкий 1872 року на хуторі Кривенький у сім’ї священика.

Учився в Бережанській гімназії й аж у трьох університетах — Віденському, Краківському та Львівському.

2) Від учителя до професора.

Спочатку вчителював у Краківській гімназії, потім став професором української літератури Ягеллонського університету. З 1899 року жив у Кракові, хоча й дуже сумував за Україною.

3) Друзі Б. Лепкого.

Серед друзів Б. Лепкого були І. Франко, В. Стефаник і багато відомих діячів культури.

4) Богданівка.

У тридцятих роках ХХ століття Лепкий часто приїжджав із Кракова на Івано-Франківщину в село Черче лікуватися в місцевому санаторії. Промовистим фактом було те, що 1933 року сільська громада безкоштовно спорудила для нього будинок, назвавши його «Богданівкою».

5) Останні роки життя.

У роки Другої світової війни старий, хворий письменник не тільки втратив роботу в університеті, а й зазнав переслідувань. Помер Б. Лепкий 21 липня 1941 року в Кракові.

4. Словникова робота.

Когут — півень.

Жандар — жандарм, охоронець порядку.

Шкура терпне — тут: хтось когось боїться.

Сконати — померти.

Дармувати — ледарювати.

5. Обмін враженнями щодо прочитаного. Евристична бесіда.

— Чому твір має підзаголовок «Казка для дітей: для малих і великих»?

(Бо твір містить фантастичні події, але порушує важливі, «дорослі» моральні проблеми — про милосердя, щедрість і жадібність, заздрість, війну і мир та ін.)

— Що у творі є реальним, а що фантастичним?

(Життя людей під час війни, бідність, жадібність окремих мешканців, для яких війна не горе, а зручний момент для збагачення — це реальне; розмови мишок та опис їхньої поведінки — фантазія автора.)

— Що в казці здалося вам смішним, а що трагічним?

(Смішне — як господиня говорить про сусідів, що «на гроші ласі й рідного батька продали б»; як мишка характеризує господиню, що язиком торохкотіла голосно на все село; як мишка радіє, що діти не чують, як люди вміють брехати; як господар побачив порожню скриню. Трагічне — війна, голод; відчай людей; страждання голодної дитини; жадібність господині й господаря, які радіють із чужого горя.)

ІV. Закріплення знань, умінь і навичок

Вибірково-асоціативний диктант.

Методична порада

«Асоціативний диктант».

Серед пропонованих визначень учні самостійно вибирають ті, які, за їхнім уявленням, найбільше або найточніше характеризують образ чи поняття. Ця робота дає змогу виявити розуміння школярами образу, теми, їх уміння характеризувати героїв і визначати якості характеру людини за її вчинками та діями.

Богдан Сильвестрович Лепкий

Біографічні відомості

Богдан Лепкий народився 9 листопада 1872 року на хуторі Кривенький (нині не існує), дитинство минуло в селі Крегулець, із 1879 по 1891 родина жила в селах Поручин і Жуків (нині Бережанського району). Протягом восьми років (із 1878) мешкав у Бережанах у свого діда-священика та віце-маршалка Бережанського повіту, Михайла Глібовицького.

Навчання

Основи шкільної науки Б. Лепкому викладав домашній учитель. З 1878 року вчився (відразу з другого класу) в «нормальній школі» з польською мовою навчання в Бережанах. Після закінчення школи вступив 1883 року до Бережанської класичної гімназії з польською мовою навчання. Співав у гімназійному українському хорі під керівництвом Дениса Січинського, у хорі «Боян» (м. Бережани). Брав участь у концертах, декламував вірші, читав уривки з прозових творів. Мав змогу познайомитися з акторами мандрівного театру «Української Бесіди» Владиславом Плошевським, Степаном Яновичем (батьком Леся Курбаса), Марією Романовичівною та ін., які кілька разів гастролювали в місті, бували в домі Лепких. Малярство вивчав у Юліана Панькевича, згодом знаного українського художника. Під його керівництвом намалював портрет діда — отця М. Глібовицького, бабусі, батька — отця Сильвестра Лепкого, публіциста і письменника (літературний псевдонім — Марко Мурава), матері — Домни (з дому Глібовицької), низку портретів українських поетів, зокрема Т. Шевченка, портрети своїх учителів — Матеуша Куровського, Михайла Соневицького; окремі з цих робіт висіли в гімназійних класах.

1891 року закінчив гімназію і вступив до Віденської Академії мистецтв. Через три місяці за порадою Кирила Студинського перейшов на філософський факультет Віденського університету, де вивчав мовознавство та історію літератури. Тут брав участь у роботі студентського товариства «Січ», у дискусіях на суспільно-політичні та літературні теми, разом із Ф. Колессою займався етнографічними дослідженнями. У Відні заприятелював з художником Миколою Івасюком, продовжував малювати під його опікою; з ним приїжджав на літні канікули до Жукова, де їм позували селяни; у селі створив кілька картин на історичну тематику, серед них «Коронація короля Данила», робив малюнки для майбутніх праць «Козацькі бої». Також малював сцени з полювання.

З другого курсу студіював на філологічному відділі Львівського університету; українську історію та літературу вивчав під керівництвом М. Грушевського, О. Огоновського, І. Шараневича. Брав участь у львівських молодіжних товариствах «Ватра» і «Сокіл», хорі «Боян».

Закінчив університет 1895 року.

Робота

З 1895 року почав працювати вчителем української, польської та німецької мов і літератур, історії та географії у Бережанській гімназії. Водночас інтенсивно займався громадською працею: започатковував читальні «Просвіти», бібліотеки й позичкові каси, виголошував реферати та промови на святкових академіях, був учасником хору «Боян» і драматичного гуртка. Зіграв роль Петра в «Наталці Полтавці» (1898).

1897 року з дозволу Папи Римського одружився з донькою свого дядька по батькові — Олександрою, яку здавна кохав.

1899-го після відкриття в Ягеллонському університеті (м. Краків) лекторату української мови та літератури запрошений викладати ці предмети. Водночас працював професором у третій гімназії ім. Яна Собєського і в гімназії Св. Яцка в Кракові, доцентом «виділових курсів» для вдосконалення кваліфікації вчителів. Співпрацював із літературним об’єднанням «Молода Польща», заприязнився з польськими письменниками С. Виспянським, В. Орканом, К. Тетмаєром та ін.

Один із засновників (1901) і активний учасник «Слов’янського Клубу», що видавав часопис «Swiat slowjanski» (Краків, 1905–1914); у ньому Б. Лепкий упорядковував постійні рубрики «Руська хроніка» та «Огляд руської преси»; 1907 року припинив співпрацю з виданням через політичні незгоди з редакцією. Того ж року виступив з ініціативою збирання коштів на народні школи; написав із цією метою відозву-заклик.

Співпрацював із товариством «Рідна Школа» щодо видання дитячої літератури, підручників та читанок; є укладачем читанки для народних шкіл (Львів, 1904), куди ввійшли і його твори. Був членом управи (заступником голови) краківської «Просвіти», читав лекції з української літератури і культури; увів у традицію постійні Шевченківські академії; один з організаторів у Кракові вечора до 100-річчя від дня народження Т. Шевченка, вечорів, присвячених М. Шашкевичу, І. Франкові, М. Лисенку, В. Стефаникові та іншим видатним українцям.

У краківському помешканні Лепких бували Василь Стефаник, Михайло Яцків, Остап Луцький, Кирило Студинський, Михайло Бойчук (створив портрет Б. Лепкого, 1909), Осип Курилас, Олекса Новаківський, Кирило Трильовський, В’ячеслав Липинський, Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, Федір Вовк, Михайло Жук та ін.

1912 року Б. Лепкий вступив до партії «Християнсько-Суспільний Союз» у Львові.

Перша світова війна у житті письменника

Перша світова війна застала сім’ю Лепких у Кракові.

Коли російська армія восени 1914 року почала займати Галичину і Буковину та вивозити українську інтелектуальну еліту, Лепкі разом з іншими біженцями переїхали до Карпат, маючи надію, що війна в гори не дійде, і зупинилися в м. Яремче в готелі (згодом він був знищений снарядами, й у ньому згоріли речі Лепких, а також рукописи третього тому «Начерку історії української літератури» та історичної драми «Мотря» (зберігся лише «Пролог»). Щоб не потрапити до рук царської жандармерії, Лепкий через Угорщину виїхав до австрійської столиці. Спочатку мешкав у м. Рудави неподалік од Відня, згодом прибув у м. Відень. Тут працював у часописі «Вісник Союзу Визволення України» і в Культурній Раді.

Восени 1915-го Б. Лепкий був мобілізований до австрійського війська. Завдяки сприянню друзів не був відправлений у діючу армію, а виїхав у Німеччину для освітньо-культурної роботи серед українців-військовополонених царської армії. Тут з листопада 1915 року мешкав у м. Раштат біля Бадена. Працював у просвітньому відділі табору, протягом двох місяців викладав історію української літератури та культури. Лекції вченого мали великий успіх, тому заняття перенесли з бараків до міського театру. Потім табір поділили на дві частини, Б. Лепкий переїхав до Вецляра.

У Вецлярі з лютого 1916 року вів просвітницьку працю в таборі, викладаючи в народному університеті, організував малярську школу. Учнем Б. Лепкого згодом був відомий український митець Іван Бабій із Херсонщини; у домі письменника часто гостював Юрій Лукомський, маляр та історик українського мистецтва; разом з М. Паращуком Б. Лепкий брав участь у проектуванні та виконанні пам’ятників померлим воїнам у Вецлярі.

Допомагав організовувати крамниці, книгарні, художнє ательє, майстерню музичних інструментів та видавництво часопису «Громадська Думка» (1917–1918). Влітку 1917 року відвідав Львів, Бережани та Жуків. Із Галичини повернувся до Вецляра, звідти виїжджав із рефератами в робітничі господарства і фабрики, де працювали військовополонені, писав у часопис «Шлях» (Зальцведель 1919–1920).

1919 року працював в Українській Військово-Санітарній Місії, яка готувала військовополонених до від’їзду додому.

Міжвоєнні роки

Навесні 1920-го, після ліквідації таборів, Б. Лепкий переїхав до Шпандау, що поблизу Берліна, у січні 1921-го — до Берліна. Тут очолював (до 1925-го) Український Допомоговий Комітет, Комітет Опіки над Утікачами, Товариство Охорони Могил, належав до співорганізаторів українських видавництв: Якова Оренштайна «Українська Накладня» (із Зеноном Кузелею і Василем Сімовичем) та гетьманського руху «Українське Слово»; співпрацював із цими видавництвами та редакцією газети «Українське слово» (1921–1923). Працював в управі Українського Червоного Хреста, був головою «Української Громади». Викладав українську літературу на курсах українознавства при посольстві УНР у Берліні. Був співорганізатором Товариства Вищої Освіти і керував ним; приймав іспити у випускників середніх шкіл; виступав із рефератами на святкових академіях.

З грудня 1922 до 1925 року мешкав у Ванзеє біля Берліна, де зустрічався з колишніми гетьманом України П. Скоропадським, президентом ЗУНР Є. Петрушевичем, а також полковником Є. Коновальцем, професорами І. Мірчуком, З. Кузелею та іншими видатними українськими діячами політики, науки й культури, які теж там жили.

1925 року повернувся до Кракова, продовжував викладати в Ягеллонському університеті, де його призначили доцентом, завідувачем кафедри української літератури. З того ж року — голова Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка у Львові. Почесний член товариства «Просвіта» (з 25 грудня 1925-го). Надзвичайний член Українського Наукового Інституту в Берліні (з 1926-го). Належав до керівництва Українського Наукового Інституту у Варшаві з часу його заснування 1930 року. Член Історично-Філологічного Товариства у Празі.

Письменник часто приїздив до Тернополя, Бережан, на Гуцульщину й Опілля; бував також у Гусятині, Кременці та інших населених пунктах Тернопільщини.

1932 року здобув ступінь звичайного професора Ягеллонського університету.

До 60-річчя йому вручили викутий з московської зброї, відзначений гербом гетьмана І. Мазепи і Тризубом «перехідний перстень Мазепи» — відзнаку уряду Української Народної Республіки (УНР) в екзилі, Грамоту Головного Отамана УНР, Грамоту «Української Громади» Берліна, Грамоту Української Бібліотеки С. Петлюри в Парижі, Грамоту Громадської Ради с. Жуків, яка іменувала Б. Лепкого Почесним громадянином і назвала «вулицю, що йде від Кооперативи “Єдність” у напрямі Церкви» його іменем.

Дійсний (з 1932 року), згодом — почесний член НТШ. Того ж 1932-го Український Вільний Університет у Празі присвоїв Б. Лепкому науковий ступінь доктора «гоноріс каузе» (почесного доктора).

1 січня 1935 року президент Речі Посполитої (Польща) надав Б. Лепкому титул надзвичайного професора університету.

1938 року його обрали сенатором польського сейму; у сенаті протягом цього й наступного років представляв українців Галичини. З 1938 року за ухвалою уряду УНР в екзилі — академік відновленої у Варшаві Київської Могилянсько-Мазепинської Академії.

Черче і «Богданівка»

Жителі Бережанщини та Рогатинщини, зібравши добровільні пожертвування, 1932 року придбали для Б. Лепкого на Опіллі місце і цеглу для вілли в с. Черче (нині — Рогатинського району Івано-Франківської області), яку збудували за ці кошти та заощадження письменників; її назвали «Богданівка».

У Черче Б. Лепкий 1930–1939 рр. відпочивав і творив у канікулярний період — спочатку в пансіонаті «Роксоляна», з 1933 року — у віллі «Богданівка». Із Черче навідувався до родича Петра Смика (батька д-ра Романа Смика) у с. Жовчів (нині — Рогатинського району Івано-Франківської області), там малював картини, ікони. У Жовчівській церкві св. Михайла збереглося десять образів роботи Б. Лепкого: два намісних образи — Краснопущанська Богоматір і Христос-Учитель; чотири круглих образи євангелістів на царських воротах і стільки ж круглих образів на кивоті.

Друга світова війна

Друга світова війна застала Б. Лепкого на відпочинку в Черче. 23 вересня 1939 року він із сім’єю і братом Левком повернувся до Кракова. Після того як німецькі окупанти закрили Ягеллонський університет, залишився без роботи, йому відмовили в професорській пенсії. Заради прожиття Б. Лепкий писав до українських журналів, газети «Краківські Вісті», перекладав з української німецькою.

Літературна творчість

Літературною творчістю почав займатися під час навчання в Бережанській гімназії, ще в другому класі писав вірші, оповідання, створив поему про русалок (не збереглася).

Студентом Львівського університету видрукував 1895 року в газеті «Діло» своє перше оповідання — «Шумка», потім чотири поезії в прозі «На палеті», оповідання «В лісі» та «Дивак». Того ж року опублікував поезії «В світ за очі», «Ідилія» та «Сонет».

Під час праці в Бережанській гімназії побачили світ його оповідання «Дідусь», «Нездала п’ятка», «Над ставом», «Настя», «Скапи», «Гусій».

1897 року написав повість «Зламані крила».

Є співзасновником гуртка «Молода муза» (м. Львів) (1906).

Твори публікував у багатьох періодичних виданнях краю («Діло», «Зоря», «Руслан», «Буковина», «Літературно-науковий вісник», «Світ», «Жіноча Доля», «Письмо з Просвіти», «Дажбог», «Назустріч», «Ілюстровані Вісті», «Світ Дитини», «Народний Декламатор», «Літопис Червоної Калини» та ін.), в українських еміграційних часописах («Вісник Союзу Визволення України» (Відень), «Просвітній листок» (Зальцведель), «Нове Слово», «Літопис» (Берлін) та ін.), з 1896 року — у часописах української діаспори в США («Базар», «Свобода» (Нью-Йорк), «Америка», «Шлях» (Філадельфія), «Українське Життя», «Нова Зоря» (Чикаго), «Українське Народне Слово» (Піттсбург) та ін.), у польських, чеських та німецьких журналах.

Автор збірок поезій «Стрічки» (Львів, 1901), «Листки падуть» (Львів, 1902), «Осінь» (1902), «Книжка горя» (1903), «На чужині» (1904), «З глибин душі» (1905), «Над рікою» (Львів, 1905), «Поезіє, розрадо одинока» (Львів, 1908; перевидана в Тернополі 1996 року з передмовою Р. Гром’яка та післямовою Б. Кусеня), «Для ідеї» (Львів, 1911), «З-над моря» (Жовква, 1913), «Тим, що полягли» (1916), «Доля» (Вецляр, 1917), «Вибір віршів» (1921), «Сльота» (Львів, 1926), «Під ялинку» (вірші та оповідання; Львів, 1930).

Вірш «Журавлі» («Видиш (Чуєш), брате мій…», 1910) став народною піснею (музика Л. Лепкого).

Видав збірки оповідань «З села» (Чернівці, 1897; 1909), «З життя» (Львів, 1899), «Щаслива година» (Львів, 1901), «Оповідання» (1901), «На послуханнє до Відня» (Львів, 1902), «В глухім куті» (Львів, 1903; Ужгород, 1922), «Нова збірка» (1903), «В горах» (1904), «Кара та інші оповідання» (1905), «Кидаю слова» (Чернівці, 1911), «Оля» (1911), «От так собі» (Львів; Київ, 1926), науково-популярних нарисів «Донька і мати, або Не протився науці!» (Львів, 1904), «Чекає нас велика річ» (Відень, 1916) та ін.

Автор випущених окремими виданнями повістей «Сотниківна» (Львів, 1927; 2-ге, виправлене і доповнене видання — Львів, 1931), «Зірка» (Львів, 1929), «Вадим», «Веселка над пустирем» (обидві — Львів, 1930), «Крутіж» (Краків, 1941), повісті-казки «Під тихий вечір» («Українська Накладня», 1923), циклу історичних повістей про гетьмана І. Мазепу («Мотря» у 2 т., «Не вбивай» (усі — Київ—Лейпціг, 1926)), «Батурин» (Київ—Лейпціг, 1927), «Полтава», т. 1 «Над Десною» (Львів, 1928), т. 2 «Бої» (Львів, 1929), «З-під Полтави до Бендер» (видана 1955 р. в Нью-Йорку стараннями Л. Лепкого, який дописав загублений кінець рукопису), книг для дітей («Під ялинку», 1930; «Про діда, бабу і качечку кривеньку», «Про дідову Марусю і про бабину Галюсю», «Про лиху мачуху, сирітку Катрусю, чорну кицьку, дванадцять розбійників і про князенка з казки», «Три казки», усі — 1931); «Казка про Ксеню і дванадцять місяців» (Краків, 1934), історичних оповідань «Орли» (Львів, 1934) та «Каяла» (Львів, 1935), трилогії спогадів «Казка мого життя» («Крегулець» (Львів, 1936), «До Зарваниці» (Львів, 1938), «Бережани» (Краків, 1941), споминів «Три портрети. Франко.— Стефаник.— Оркан» (Львів, 1937), п’єси «За хлібом» (Поставив театр «Української Бесіди»), драматичного прологу «На тарасовій могилі».

1922 року «Українська Накладня» видала в Німеччині (Київ—Лейпціг) до 50-річчя Богдана Лепкого двотомник його кращих поетичних і прозових творів «Писання» з монографічною передмовою Василя Верниволі (проф. Василя Симовича).

1924 року З. Кузеля впорядкував і видав у Берліні книгу «Золота Липа: Ювілейна збірка творів Богдана Лепкого з його життєписом, бібліографією творів і присвятами» (накладом Товариства «Українське Слово»).

Б. Лепкий — автор літературознавчих досліджень «Василь Стефаник» (Львів, 1903), «Про житє великого поета Тараса Шевченка…» (Львів, 1911), «Маркіян Шашкевич: Характеристики українських письменників» (Коломия, 1912), «Про Шевченків “Кобзар”» (Львів, 1914), «Чим жива українська література?» (Відень, 1915), «Про життя і твори Тараса Шевченка» (Вецляр, 1918), «Незабутні» (Берлін, 1921), «Пушкін» (1939), двотомного науково-популярного «Начерку історії української літератури» (Коломия, т. 1.— 1909; т. 2.— 1912), праці «Наше письменство: Короткий огляд української літератури від найдавніших до теперішніх часів» (Краків, 1941), розвідок про творчість І. Котляревського, Марка Вовчка, П. Куліша, Ф. Достоєвського, М. Гоголя, Л. Толстого, статей та спогадів про І. Франка, О. Турянського, М. Коцюбинського, В. Липинського, нарисів і статей польською мовою про творчість Ю. Федьковича, М. Драгоманова, М. Старицького, Л. Глібова, М. Рильського, П. Тичини, Є. Плужника, М. Драй-Хмари та ін.

Б. Лепкому належать теоретична праця «До питання про переклад ліричних поезій» (1933), низка мистецтвознавчих публікацій («Шевченко про мистецтво», Зальцведель, 1920).

Редакційно-видавнича діяльність

Багато зробив Б. Лепкий як редактор і видавець. Результатом його співпраці з видавництвом Я. Оренштайна в Коломиї 1912 року став випуск книг «Співомовки» С. Руданського, «Гуморески» А. Аверченка, «Чорна рада» П. Куліша, «Скошений цвіт» Василя Барвінка — з передмовами Б. Лепкого. Перебуваючи у Відні, як працівник «Союзу Визволення України» 1915–1916-го уклав і видав співаники «Сім пісень. Гостинець для українських вояків від “Союза Визволення України”» (Відень, 1915), «Червона Калина», «Ще не вмерла Україна» (Відень, 1916), «Наша пісня», а також «Слово о полку Ігоревім» у віршованих перекладах сучасною українською мовою (Відень, 1915), «Читанку» (разом з А. Крушельницьким; Відень, 1916).

Разом з О. Поповичем, А. Крушельницьким та О. Кульчицькою уклав перший незалежний від польської Ради Шкільної народний буквар, виданий 1918 року у Вецлярі, перевиданий 1920 року в Станиславі. Б. Лепкий здійснив науково-текстологічну та редакторську підготовку одно-, три- і п’ятитомника поезій та прози Т. Шевченка (вийшли 1918–1920-го в «Українській Накладні»; Київ—Лейпціг—Коломия; останнє — із життєписом, коментарями, зауваженнями й поясненнями); підготував до друку кілька популярних однотомних видань Шевченківського «Кобзаря» та поему «Гайдамаки». Для берлінського видавництва Я. Оренштайна відредагував «Приказки» Є. Гребінки (1918), «Співомовки» С. Руданського (1919), підготував до друку третє видання «Історії України» М. Аркаса, доповнивши його передмовою, примітками та 32 власними ілюстраціями. Для Берлінського видавництва «Українське Слово» відредагував твори О. Стороженка, Ю. Федьковича, Я. Щоголіва, І. Котляревського, «Суєту» І. Карпенка-Карого, повісті та «Кобзар» Т. Шевченка; здійснив наукову підготовку двотомного видання творів Є. Гребінки (Берлін, 1922), тритомного — Марка Вовчка, чотиритомного — П. Куліша (Берлін, 1922–1923) та ін., двох антологій: української поезії «Струни» у двох томах (Берлін, 1922) та прози «Рідне слово». Випустив кілька словників для польських шкіл.

Перекладацька діяльність

Переклав польською мовою:

• «Слово про похід Ігорев» (Краків, 1905; переклад високо оцінив І. Франко в «Літературно-науковому віснику», 1906, кн. 3);

• збірку новел М. Коцюбинського «В путах шайтана» (Броди, 1906).

Видав у перекладі польською мовою:

• збірку новел українських письменників «Молода Україна» (Варшава, 1908);

• разом із Владиславом Орканом — антологію українських поетів (Львів, 1911);

• у серії «Слов’яни» — «Нарис української літератури» (Краків, 1930);

• працю «Література українська» (Варшава, 1933).

Опублікував монографічне дослідження творчості Ю. Словацького.

Співавтор (з Петром Зайцевим) перекладів польською творів Т. Шевченка (книга «Т. Шевченко. Поезія» (Варшава, 1936), опрацював бібліографію творів Т. Шевченка в перекладах польською. Редактор 14-томного українського «Повного видання творів Т. Шевченка» і 14-томного «Повного видання творів Т. Шевченка» польською мовою.

Перекладав українською твори М. Конопніцької, А. Міцкевича, Г. Гейне, П.-Б. Шеллі, І. Крилова, М. Лермонтова, О. Пушкіна, В. Короленка, польською — М. Рильського, П. Тичини та ін.

Образотворча діяльність

Як художник залишив, крім уже згаданих творів, автопортрети, портрети дружини, дітей, сестри, А. Чайковського та інших письменників, І. Богуна, О. Барвінського, ілюстрації до народних пісень, казок, творів Т. Шевченка та інших українських авторів, оздобив віньєтками, заставками, портретами «Приказки» Є. Гребінки (1918), «Байки» І. Крилова, збірник братів Грімм «Русалка й інші казки», «Співомовки» С. Руданського (усі три — 1919), антологію «Струни» (1922) та ін.

Спроектував обкладинки до повістей І. Нечуя-Левицького та кількох віденських календарів. Проілюстрував деякі власні твори, у тому числі збірку «За люд», виконав обгортки до циклу повістей про І. Мазепу, до повісті «Під тихий вечір» (1932).

На відзнаку 60-річчя Б. Лепкого художники організували в Кракові виставку його робіт, де були представлені картина «Мадонна» (олія; Ванзеє, Німеччина, 1923), портрети, пейзажі, численні малюнки та ілюстрації до книжок.

У Кракові Б. Лепкий зібрав галерею картин та колекцію різьбярських робіт визначних українських митців, зберігши цінні пам’ятки культури (портрет І. Мазепи роботи О. Куриласа, портрети і пейзажі І. Северина, портрети Лепких авторства М. Бойчука, краєвиди І. Труша, П. Холодного, різьбярські твори М. Гаврилка, Г. Крука, Н. Кисілевського та ін.); тут на прохання П. Холодного здійснював нагляд за технічним виконанням його вітражів для церкви у Мразниці біля Борислава; після смерті цього художника присвятив йому вечір у краківській «Просвіті». Автор спогадів про українських та польських художників, культурно-мистецьку атмосферу в Галичині кінця XIX — початку XX століть.

Значення творчості

За кількістю написаного Б. Лепкий поступається в українській літературі тільки І. Франкові. Загалом творча спадщина Б. Лепкого становить понад 80 власних книг, у тому числі цикл романів «Мазепа», повісті, оповідання, казки, спогади, збірки віршів та поем, а також переклади, літературознавчі розвідки, статті літературного та мистецького спрямування, опубліковані в численних газетах, журналах, альманахах, календарях, збірниках; він — упорядник і видавець 62 томів творів української класики з ґрунтовними дослідженнями, примітками, коментарями. Бібліографія творів Б. Лепкого становить до тисячі позицій.

Б. Лепкий приятелював з письменниками В. Стефаником, В. Орканом, С. Яричевським, М. Яцківим, О. Луцьким, М. Вороним, художниками М. Бойчуком, І. Трушем, О. Новаківським та ін. Листувався з І. Франком, М. Коцюбинським, О. Барвінським, В. Гнатюком, В. Щуратом, З. Кузелею, М. Кічурою, Ольгою Кобилянською, Оленою Кисілевською та ін. Твори Б. Лепкого перекладені польською, російською, чеською, німецькою, англійською, угорською, сербською, португальською та іншими мовами.

Письменник помер 21 липня 1941 року в Кракові, похований тут на Раковецькому цвинтарі. На надгробку є напис українською мовою «Богдан Лепкий поет» і встановлений 1972 року барельєф письменника (скульптор Григор Пецух).

Його пісню використано у стрічці «Секретний ешелон» (1993).

Ушанування пам’яті

1943 року побачила світ книга «Богдан Лепкий 1872–1941: Збірник у пошану пам’яті поета» (Краків — Львів: Українське Видавництво).

Чимало автографів Б. Лепкого зберігається в Інституті літератури ім. Т. Шевченка НАН України, Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАН України та інших державних установах; основна частина архіву — за кордоном.

На слова Б. Лепкого написали музику до солоспівів, хорових композицій Л. Лепкий, В. Барвінський, М. Гайворонський, В. Балтарович, О. Бобикевич, Н. Нижанківський, Д. Січинський, Б. Кудрик, Я. Ярославенко, Ф. Колесса, С. Людкевич, А. Рудницький, І. Соневицький, В. Подуфалий, Я. Мазурак та ін.

1996 року в Тернополі вийшла книжка Ф. Погребенника «Чуєш, брате мій…» — дослідження-нариси про пісні братів Лепких, у тому числі пісні на слова Богдана.

Окремі твори Б. Лепкого екранізовані, інсценізовані, зокрема цикл повістей про І. Мазепу сценічно втілений у виставі «Мазепа, гетьман України» (інсценізація Б. Мельничука) у Львівському обласному музично-драматичному театрі ім. Ю. Дрогобича (1991), Дніпропетровському музично-драматичному театрі ім. Т. Шевченка (1994) та в Копичинському народному театрі ім. Б. Лепкого Тернопільської області (1997), у спектаклі-трилогії за інсценізацією Б. Антківа — у Львівському театрі ім. М. Заньковецької; повість «Сотниківна» (інсценізація Б. Мельничука) поставлена у Львівському обласному музично-драматичному театрі ім. Ю. Дрогобича, Рівненському обласному музично-драматичному театрі (1996), Тернопільському театрі ім. Т. Шевченка (1997), «Казка про Ксеню і дванадцять місяців» (інсценізація Б. Мельничука) — у Тернопільському обласному театрі ляльок (1992).

Серед творів Б. Лепкого, виданих у Тернополі,— повість «Сотниківна» (1991, редактор Б. Мельничук); збірник пісень на слова Б. Лепкого «До волі з неволі» (1991, упорядник та музичний редактор В. Подуфалий); «Три казки»: Р. Завадовича («Про Хруща-листоношу, що вмів раду собі дати»), Б. Лепкого («Казка про Ксеню і дванадцять місяців») і А. Лотоцького («Казка про Змія, Князівну та Гриця» (1992, упорядник, автор передмови і редактор Б. Мельничук); «Під Різдво» (1993, упорядник Р. Смик, автор вступної статті та слова про упорядника В. Подуфалий); «Під Великдень» (1993, упорядник Р. Смик, автор вступної статті В. Подуфалий); «Присвяти Василеві Стефаникові» (1997, упорядкування, вступна стаття та коментарі Ф. Погребенника); «Молоді літа: Пісні на слова Богдана Лепкого й музику Ярослави Мазурак увійшли до збірок “Вітер рідного Поділля”» (Бережани — Чикаго, 1996; друге, доповнене видання — там же, 1997); «Вечірня арфа» (Бережани — Чикаго, 1998), які видав доктор Р. Смик; у виконанні Я. Мазурак записані на аудіокасеті «Ярі квіти любові».

Чотири збірники (документи, публікації в періодиці та інші матеріали, світлини) впорядкував і видав протягом 1995–1998 рр. доктор Р. Смик (США), який багато зробив для увічнення пам’яті про Б. Лепкого, збереження і поширення його творчої спадщини; за сприяння Р. Смика побачили світ монографії Н. Білик-Лисої «Богдан Лепкий в духовній історії України» (Чикаго — Тернопіль, 1996) та «Богдан Лепкий у духовному відродженні українського народу» (Тернопіль: Збруч, 1999).

1991 року редакція журналу «Тернопіль» заснувала і з 1992-го періодично вручає Всеукраїнську літературно-мистецьку премію та громадсько-політичну премію імені братів Богдана і Левка Лепких.

Згідно з рішенням міської ради, Б. Лепкий — Почесний громадянин м. Бережани (із 17 жовтня 1997).

Ім’ям Б. Лепкого названо школу № 14 м. Тернополя.

У Тернополі діє обласне літературно-просвітницьке товариство ім. Б. Лепкого (з 1994-го).

1995 року відкрито музеї Б. Лепкого в Бережанах та в с. Крогулець, родини Лепких у с. Жуків.

Пам’ятники Б. Лепкому встановлено в селах Жуків (20 липня 1991, скульптор Олег Маляр, архітектор Ростислав Білик), Крогулець (20 жовтня 1992, скульптор Василь Садовник) та в м. Бережани (19 жовтня 1997, скульптор Іван Сонсядло, архітектор Андрій Пилипець).

21 липня 1991 року відкрито пам’ятну дошку Б. Лепкому (скульптор Казимир Сікорський) на стіні міської ратуші в Бережанах — колишньої гімназії, де навчався, а згодом навчав інших письменник.

19 жовтня 1992 року на колишньому приходстві в с. Жуків відкрито пам’ятну дошку з таким текстом «У цьому будинку в 1891–1901 роках проживали українські письменники і громадські діячі: Сильвестр Лепкий (Марко Мурава) 1846–1901 та його сини Богдан Лепкий 1872–1941, Левко Лепкий 1888–1971» (скульптор Василь Садовник).

27 червня 1999 року на приміщенні Тернопільської обласної філармонії відкрито меморіальну дошку (скульптор — Петро Кукурудза) з барельєфом Б. Лепкого і написом «Тут, у домі Міщанського братства, в 1929 р. зі своїм твором “Мазепа” ознайомив тернополян Богдан Лепкий».

1996 року в Тернополі на будинку по вул. Гайовій, 17 відкрито пам’ятну дошку з текстом «У цьому будинку з 1929 по 1939 рік неодноразово перебував у своєї сестри Олени Лепкої-Ремези видатний український письменник Богдан Лепкий (1872–1941)».

Твори

• «Видиш, брате мій…»

• «Заспів»

• «Мазепа»

• «Мотря»

• «Не вбивай»

• «Батурин»

• «Полтава»

• «З-під Полтави до Бендер»

• «Набік життя, журбо дрібна…»

2. Робота з підручником.

Опрацювання статті про письменника.

3. Виразне читання твору «Мишка (казка для дітей: для малих і великих)».

4. Словникова робота.

Когут — півень.

Жандар — жандарм, охоронець порядку.

Шкура терпне — тут: хтось когось боїться.

Сконати — померти.

Дармувати — ледарювати.

5. Обмін враженнями щодо прочитаного. Евристична бесіда.

— Чому твір має підзаголовок «Казка для дітей: для малих і великих»?

— Що у творі є реальним, а що фантастичним?

— Що в казці здалося вам смішним, а що трагічним?

6. Інтерактивна вправа «Мозковий штурм».

Визначте основні думки твору.

Очікувані відповіді

— Не можна собі збудувати щастя на чужому горі.

— Навіть тваринам інколи соромно за брехню й скупість людей.

— Війна — це огидне й ганебне явище.

§ ІV. Закріплення знань, умінь і навичок

Вибірково-асоціативний диктант.

Запишіть тільки ті слова, якими можна схарактеризувати мишку.

Смілива, делікатна, боягузлива, щедра, справедлива, горда, весела, мудра, пихата, кмітлива, досвідчена, турботлива, жорстока, легковажна, серйозна, самовпевнена.

§ V. Домашнє завдання, інструктаж щодо його виконання

1) Розповідати про письменника, знати зміст твору, уміти його переказувати, виділяти головне, висловлювати щодо прочитаного власну думку.

2) Підготуватися до бесіди з позакласного читання за оповіданням Б. Лепкого «Цвіт щастя».

§ VІ. Підсумок уроку

Творча робота.

Створіть «асоціативний кущ» до слова «гроші».

(Наприклад: необхідність, задоволення, можливості, пристрасть, жадібність, корисливість…)
Категорія: Українська література 7 клас | Додав: uthitel (14.01.2014)
Переглядів: 5547 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: