Урок № 32 Олекса Стороженко. Оповідання «Скарб». Сюжет твору - Українська література 7 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Українська література 7 клас

Урок № 32 Олекса Стороженко. Оповідання «Скарб». Сюжет твору

Урок № 32

Олекса Стороженко. Оповідання «Скарб». Сюжет твору

Мета: ознайомити учнів із матеріалом про життя й творчість письменника, викликати інтерес до вивчення його творів; допомогти опрацювати сюжет твору; розвивати навички сприйняття матеріалу на слух, виразного читання; учити повно й точно відповідати на питання

Очікувані результати: учні знають матеріал про життя й творчість Олекси Стороженка, виразно читають і переказують ключові епізоди, коментують їх, висловлюють власні думки з приводу прочитаного.

Теорія літератури: гумор, засоби гумористичного зображення.

Обладнання: підручник, портрет письменника, ілюстративні матеріали до біографії, видання твору, ілюстрації до нього

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Праця чоловіка годує, а лінь марнує.

Українське прислів’я

§ I.   Мотивація  навчальної діяльності школярів. Оголошення теми й мети уроку

1.   Робота з епіграфом.

Поясніть зміст епіграфа до уроку.

2.   Вступне слово вчителя.

При побажаннях із нагоди свят, ювілеїв людям, як правило, зичать щастя. А що ж таке щастя? Мабуть, у кожного з нас власне уявлення про нього. Словник української мови в одинадцяти томах (том 11) так тлумачить визначення слова «щастя»: стан цілковитого задоволення життям, відчуття глибокого вдоволення й безмежної радості, яких зазнає хто-небудь.

Як щастя розуміє письменник Олекса Стороженко — дізнаємося сьогодні на уроці.

§ ІІ.  Актуалізація опорних знань учнів

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

— Як ви розумієте, що таке щастя?

§ ІІІ.  Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

1.   Розповідь учителя.

План розповіді

1)   Хто такий О. Стороженко?

2)   «Талановитий оповідач» і його самобутня творчість.

1.   Розповідь учителя.

План розповіді

1)   Хто такий О. Стороженко?

Про Олексу Стороженка сучасному читачеві відомо дуже мало.

Дату народження митця досі не встановлено. Нащадок козацького роду, син відставного офіцера, він прослужив 26 років у війську, брав участь у російсько-турецькій війні. Здавалося б, сувора військова служба й захоплення літературою, демонологією, фольклором — поняття несумісні, але не для О. Стороженка.

2)   «Талановитий оповідач» і його самобутня творчість.

Письменник, як і М. Гоголь, з котрим Стороженко був особисто знайомий, поєднав у своїй творчості фантастичні елементи з реалістичним зображенням селянського побуту, звичаїв, традицій, зобразивши все це з гумором і народною мудрістю. Він написав роман і низку оповідань, які, переважно, друкувалися в журналі «Основа». Ознайомившись із творами О. Стороженка, І. Франко назвав митця «талановитим оповідачем».

Олекса Петрович Стороженко

Біографічні відомості

Дату народження Олекси Петровича Стороженка досі не встановлено: І. Франко, Г. Житецький, М. Зеров та інші називають 1805 рік (17 березня, за Г. Житецьким). Більшість дослідників згадують іншу дату — 24 листопада 1806 року.

Отже, Олекса Петрович Стороженко народився в селі Лисогори Борзнянського повіту (тепер Ічнянського району) на Чернігівщині в сім’ї дрібного поміщика, відставного армійського офіцера. Давній козацький рід Стороженків відомий ще із XVII ст.; про його представників є відомості в універсалах гетьманів і Генеральній військовій канцелярії XVIII ст. Прізвища предків письменника можна знайти серед згадувань про прилуцьких полковників, ічнянських і повстинських (Лубенського полку) сотників. Пізніше Стороженки відомі як офіцери російської армії, зокрема батько письменника, Петро Данилович Стороженко, вісімнадцять років служив у війську, брав участь у російсько-турецьких війнах, в облозі і штурмі Хотина 1787 року.

Дитячі роки письменника минули в містечку Великі Будища Зіньківського повіту на Полтавщині. Відомості про освіту Стороженка дослідники подають різні. Так, А. Іщенко зазначає, що О. Стороженко навчався у військовій школі. П. Хропко називає інші дані: «Спочатку хлопець здобув домашню освіту, а потім учився в "шляхетному пансіоні при Слобідсько-українській губернській гімназії в м. Харкові”. З виданого О. Стороженку атестату видно, що в гімназії він вивчав російську, французьку, німецьку, латинську мови, російську словесність, загальну й російську історію, географію, і виявив "чудові”, "гарні”, "неабиякі” і "достатні” успіхи».

Пам’ятною для О. Стороженка була зустріч із молодим М. Гоголем, що сприяла формуванню естетичних смаків письменника і його художньої обдарованості. Про цю зустріч, що відбулася на Полтавщині десь у 20-х рр. XIX ст., О. Стороженко розповів із багатьма цікавими подробицями у своєму есе «Спогад». У творі з’являється виразний образ Гоголя, тоді ще вихованця Ніжинської гімназії вищих наук. О. Стороженко яскраво зобразив деякі риси майбутнього видатного письменника — його вміння спостерігати, схоплювати характерне в зовнішності й жестах людей, влучно копіювати, захоплення дотепністю й гостротою мови українського селянина, поетичне сприйняття рідної природи. Оповідач дивувався, що наступного після зустрічі дня замість бешкетника побачив у садку замисленого хлопця, що в полоні міркувань щось занотовував до записної книжки. Зображені О. Стороженком епізоди цієї зустрічі, численні конкретні реалії, які підкреслюють портрет майбутнього автора «Ревізора» і «Мертвих душ», неодноразово використовувалися біографами М. Гоголя.

З 1824 року протягом майже тридцяти років, перебуваючи на військовій службі, О. Стороженко пройшов шлях від унтер-офіцера в кінно-єгерському до поручика драгунського полку, а згодом став старшим офіцером у штабі кавалерійського корпусу. В основному служив в Україні і, виконуючи різноманітні доручення, зокрема пов’язані з відбором коней для армії, нерідко переїжджав з однієї місцевості в іншу, завдяки чому добре вивчив життя й побут селянства Південної України, зустрічався з колишніми січовиками. Цей життєвий матеріал був основою багатьох його творів.

Письменникові довелося брати участь у декількох військових кампаніях російсько-турецької війни 1828–1829 років, у придушенні польського повстання (1831), у поході в Угорщину (1849); він був контужений.

О. Стороженко, перебуваючи в походах, завжди виявляв глибоку зацікавленість життям народу, його сучасним і минулим, швидко знайомився з людьми, умів розмовляти з ними, слухати їх. Поетичність його натури, щирий гумор, дотепність, імпонували співрозмовникам і від них він чув різні легенди й бувальщини. Його око швидко помічало цікаве в людях, а пам’ять фіксувала особливості розповіді, різноманітні фарби й інтонації. Тому оповідання й нариси О. Стороженка нагадують усні оповідки, часом вони дуже схожі на переказані народом історичні події.

У період 1850–1863 років О. Стороженко служить чиновником для особливих доручень при київському генерал-губернаторі Д. Бібікові. Служба змушувала його не раз виїжджати на Київщину, Волинь, Поділля, Полтавщину, у Таврію й до інших губерній. Сучасники згадували, що практика слідчого, котра припадає на цей період його життя, захоплювала О. Стороженка. «Розкриття злочину,— писав він,— дає мені величезну насолоду; цим я й буваю повністю нагороджений за свою працю».

1857 року на сторінках російських журналів і газет з’являється ім’я О. Стороженка як автора роману з української старовини XVIII ст. «Брати-близнюки». З 1861-го він стає відомим і як український письменник: його здобутки друкуються в журналі «Основа». А 1863-го в Петербурзі виходять «Українські оповідання» у двох томах, які О. Стороженко написав ще в 50-х рр. і тільки тепер зміг їх опублікувати.

1864 року О. Стороженка перевели в м. Вільно в розпорядження генерал-губернатора Північно-західного краю — відомого своєю жорстокістю М. Муравйова. Ця служба відбилася на белетристично-публіцистичних творах письменника, опублікованих у реакційному «Віснику Західної Росії»: вони були тенденційні, спрямовані проти польського національно-визвольного руху початку 60-х рр.

Вийшовши у відставку 1868 року в чині дійсного статського радника, О. Стороженко останні роки життя провів на хуторі поблизу м. Бреста (Білорусь). Тут він виконував обов’язки брестського повітового проводиря дворянства й голови з’їзду світських посередників. Письменник займався садівництвом, любив полювати й рибалити.

18 листопада 1874 року О. Стороженко помер. Похований у м. Брест.

Творчість

Творча спадщина Олекси Стороженка — сучасника Тараса Шевченка — невелика. Сам митець не вважав себе письменником-професіоналом, не був активним учасником літературно-мистецького життя України й не претендував на всенародне визнання. Іван Франко справедливо підсумував його письменницьку долю так: «Без сумніву, талановитий оповідач і добре володіє українською мовою, але брак вищої освіти і життєві обставини не дозволили йому виробити настільки ідейного способу думання і настільки глибокого розуміння людського життя, щоб із талановитого анекдотиста він зробився дійсним художником». У той же час найбільший твір Олекси Стороженка «Марко Проклятий» свідчить про великий потенціал митця, тому Богдан Лепкий назвав його одним «із кращих козацьких патріотів».

Розповіді старих людей, зокрема запорожця Микити Коржа, і власні спостереження в роки перебування у війську послужили матеріалом для оповідань і повістей Стороженка. Почав писати російською мовою, друкувався у 1850-х pp. у журналах «Северная пчела» і «Библиотека для чтения». Тут опубліковані «Рассказы из крестьянского быта малороссиян» (1858), роман-хроніка «Братья-близнецы» (1857) та інші.

З появою журналу «Основа» Стороженко почав писати українською мовою. Україномовна спадщина тематично дуже різноманітна: побут, звичаї, фантастика і демонологія тогочасного українського селянства; романтична туга за героїчним минулим України. Малу прозу можна поділити на такі групи:

•    твори на історичну тематику:

а)   реальні сюжети («Голка»)

б)  легендарно-фантастичні («Закоханий чорт»)

•    твори етнографічного характеру («Два брати», «Скарб», «Дурень»)

•    твори-анекдоти («Вуси»)

1863 року видано двотомник його творів: «Українські оповідання». Твори Стороженка відзначаються своєрідним українським гумором, знанням народної міфології, образністю народної мови.

 

 

2.   Робота з підручником.

Опрацювання статті про письменника.

3.   Виразне читання оповідання «Скарб».

4.   Словникова робота.

(Проводиться за питаннями учнів.)

5.   Обмін враженнями щодо прочитаного. Евристична бесіда.

— Чи сподобалося вам оповідання? Чим саме?

— Наскільки вірогідною, на ваш погляд, є така історія?

— Як ви ставитесь до материнського виховання, поведінки матері Павла?

— Що в цьому оповіданні є смішним, а що сумним?

— Як розуміють щастя Павло, його батьки і сам автор?

6.   Повідомлення учнів.

(Учні зачитують виписані вдома народні прислів’я, вислови видатних людей про щастя та сенс життя.)

§ ІV.  Закріплення знань, умінь і навичок

Проблемне питання.

— Автор запитує, чи хотіли б ви такого щастя, везіння, як у Павла, для себе. Як би ви відповіли на це питання? Відповідь обґрунтуйте.

§ V.  Домашнє завдання, інструктаж щодо його виконання

Уміти виразно читати, виділяти ключові епізоди оповідання, переказувати його, висловлювати щодо прочитаного власні думки.

§ VІ.  Підсумок уроку

Проблемне питання.

— Які елементи композиції (побудови) оповідання свідчать про те, що твір написаний за давніх часів?

(Наприклад: прямі висновки, мораль, пояснення в кінці оповідання, не характерні для сучасних творів.)

Категорія: Українська література 7 клас | Додав: uthitel (26.11.2013)
Переглядів: 5622 | Рейтинг: 2.5/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: