Урок № 26 Григір Тютюнник. Воєнне дитинство в повісті «Климко» - Українська література 7 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Українська література 7 клас

Урок № 26 Григір Тютюнник. Воєнне дитинство в повісті «Климко»

Урок № 26

Григір Тютюнник. Воєнне дитинство в повісті «Климко»

Мета: ознайомити учнів із матеріалом про життя й творчість Григора Тютюнника, викликати інтерес до вивчення творів письменника; розвивати навички виділення головного, сприйняття та засвоєння матеріалу на слух, виразного читання й спостереження над художнім текстом

Очікувані результати: учні знають матеріал про життя й творчість видатного письменника Гр. Тютюнника, розповідають про події часів Великої Вітчизняної війни, вдумливо й виразно читають і переказують фрагменти повісті, проводять паралелі між особистим життям автора й сюжетом твору.

Теорія літератури: повість; автобіографічність і сюжет твору.

Обладнання: підручник, портрет письменника, ілюстративні матеріали до біографії, видання твору, ілюстрації до нього

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Благо, що дарує нам мистецтво, не в тому, чого ми від нього навчаємося, а в тому, якими ми завдяки йому станемо.

О. Вайльд

§ I.   Актуалізація опорних знань учнів

Аналіз контрольної роботи.

§ ІІ.  Мотивація  навчальної діяльності школярів. Оголошення теми й мети уроку

1.   Робота з епіграфом.

Поясніть зміст епіграфа до уроку.

2.   Вступне слово вчителя.

З великою теплотою й любов’ю письменник Гр. Тютюнник змалював свого героя Климка в однойменній повісті. Щоб зробити це так зворушливо й переконливо, напевне, треба самому пережити щось подібне, укласти в образ героя велику частку власної душі, небайдужої до чужого горя, сповненої любові до людей. Те, що зробив герой,— це не тільки подвиг, а й приклад великого гуманізму, величі душі маленької людини. Про це поміркуємо на сьогоднішньому уроці.

§ ІІІ.  Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

1.   Розповідь учителя.

1.   Розповідь учителя.

План розповіді

1)   Початок шляху майбутнього письменника.

Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931 року в селі Шилівка Зіньківсько-го району Полтавської області в селянській сім’ї.

2)   Від робітничого до філолога.

Григір закінчив ремісниче училище, працював на заводі, на будівництві, служив у морф-лоті. 1962 року закінчив філологічний факультет Харківського університету. Працював учите-лем у школі, на Київській кіностудії ім. О. П. Довженка, у видавництві «Молодь».

3)   Збірки оповідань та новел.

Почав друкуватися з 1961 року. Основні збірки оповідань і новел — «Зав’язь», «Крайне-бо», «Коріння», «Ласочка», «Степова казка» та інші.

4)   Високі нагороди за творчість.

1980 року за повісті «Климко» та «Вогник далеко в степу» був удостоєний літературної премії ім. Лесі Українки, а 1989 року, посмертно, став лауреатом Шевченківської премії.

7 березня 1980 року Григір Тютюнник пішов із життя.

4.   Словникова робота.

Партизан — учасник збройної боротьби в тилу ворога.

Галети — печиво.

ТЮТЮННИК ГРИГІР МИХАЙЛОВИЧ

Біографія

Народився 5 грудня 1931 року в с. Шилівка, що на Полтавщині, у сім’ї селян — Тютюн-ника Михайла Васильовича і Тютюнник (до заміжжя Сивокінь) Ганни Михайлівни, які працю-вали в колгоспі. Батько плотникував, косив, пиляв, і, що цікаво, навіть у свої немолоді роки не полишав надії вступити до вищого навчального закладу й почати вчителювати; мати працю-вала на різних роботах — полола, в’язала, поливала й подавала снопи в барабан.

1937 року його батька було заарештовано органами НКВС з політичних мотивів і пущено по сибірських етапах. 1957 року Михайла Васильовича було реабілітовано посмертно.

Після того як батька забрали в тюрму, майбутнього письменника до себе на Донбас узяв батьків брат, Филимон Васильович Тютюнник. Він і його дружина, Наталя Іванівна Рябовецька, з хутора Троянівка, учили й виховували малого Григора.

Як згадував сам письменник:

«Вони обоє працювали в школі. Дядя був бухгалтером, тьотя викладала українську мову й літературу. З того часу я запам’ятав "Як упав же він з коня…”, "На майдані”. Я любив і знав казки Пушкіна і безліч українських народних казок, з яких я найбільше люблю й зараз "Котиго-рошко”,— прекрасна казка. Перечитував оце недавно — диво, та й годі…»

Тяжкі умови дитинства стали основою багатьох тем та сюжетів майбутніх творів. На фор-мування світосприймання вплинули рання втрата батька, життя вдалині від матері, завдані вій-ною моральні й матеріальні втрати тощо.

1938 року дядько зі своєю дружиною віддали Григора до школи в український перший клас, який нараховував сім учнів, а тому через деякий час був розформований, і хлопця переве-ли в російський клас. З того часу і до 1962 року, як зазначав сам Тютюнник, він розмовляв, пи-сав листи (іноді оповідання) виключно російською мовою.

1946 року після закінчення п’ятого класу пішов в Зіньківське ремісниче училище № 7, де одержав спеціальність слюсаря. Закінчивши його, працював на Харківському заводі ім. Мали-шева, але захворів і повернувся до Шилівки, не відпрацювавши належних трьох років, за що відсидів 4 місяці в колонії. Як вийшов, повернувся в Донбас, будував Миронгрес, слюсарював, працював у колгоспі, на відбудові шахт у Донбасі.

Пізніше у своїх спогадах Григір згадував:

«Після закінчення п’ятого класу пішов я в Зіньківське РУ № 7, щоб мати якусь одежину і 700 грамів хліба на день. Вони, оті 700 грамів, і врятували нас із мамою у 47-му: я носив "з го-рода” щодня по шматочку, глевкому і сплюснутому, в кишені, як порожній гаманець.

Восени нам, ремісникам, вручили атестати слюсарів п’ятого розряду і одвезли машинами до Охтирки. А звідси поїздом — до Харкова, на завод ім. Малишева. Там нам дали гуртожиток (одна кімната — загін на 68 душ) і розподілили по цехах».

1951 року Тютюнник пішов до армії, служив у морфлоті радистом на Далекому Сході. Пі-сля демобілізації закінчив вечірню школу, працював токарем у вагонному депо. 1957–1962-го майбутній письменник навчався в Харківському університеті на філологічному факультеті. Са-ме тут він захопився літературною працею й самоосвітою. Після служби вперше пробує писати (російською мовою). Значний вплив на формування його літературних смаків, на ставлення до літературної праці справив його брат — письменник Григорій Тютюнник.

Першу новелу «В сумерки» написав російською мовою й за підписом «Григорий Тютюн-ник-Ташанский» надрукував її в журналі «Крестьянка» 1961 року. Після смерті старшого брата Григорія Тютюнника (автора роману «Вир») переклав твір українською мовою й з того часу писав лише нею.

«Прочитав словник Грінченка і ледве не танцював на радощах — так багато відкрив мені цей блискучий твір. Негайно переклав свої "Сумерки” на рідну мову і тепер уже не розлучаюся з нею, слава богу, і не розлучуся до самої смерті».

Після закінчення Харківського університету (1962) Гр. Тютюнник учителював у вечірній школі на Донбасі. 1963 року переїхав до Києва, працював у редакції газети «Літературна Украї-на», публікує в ній кілька нарисів на різні теми та перші оповідання: «Дивак», «Рожевий мо-рок», «Кленовий пагін», «Сито, сито…». Молодіжні журнали «Дніпро» та «Зміна» друкують новели «Місячної ночі», «Зав’язь», «На згарищі», «У сутінки», «Чудасія», «Смерть кавалера».

Зацікавившись кінематографом, Гр. Тютюнник працює в сценарній майстерні Київської кіностудії ім. О. Довженка,— створює літературний сценарій за романом Григорія Тютюнника «Вир», рецензує твори колег-кінодраматургів та фільми. Переходить на редакторсько-видавничу роботу, а згодом повністю віддається літературній творчості.

1966 року вийшла перша його книжка «Зав’язь» (вид-во «Молодь»). «Зав’язь» була однією з тих книжок, які засвідчили новий злет української прози та зробили популярним ім’я Гр. Тютюнника, воднораз вирізнивши його серед творчої молоді.

Журнал «Дружба народов» у своїх публікаціях 1967 року відзначив оповідання Гр. Тютю-нника як кращі. 1968-го «Литературная газета» оголосила всесоюзний конкурс на краще опові-дання. Григору Тютюннику було присуджено премію за оповідання «Деревій». Твір дав назву збірці (1969), до якої увійшли повість «Облога» та кілька оповідань.

У 1970-ті роки в пресі — республіканській («Вітчизна», «Дніпро», «Ранок») та всесоюзній («Дружба народов», «Сельская молодежь», «Студенческий меридиан») — з’являються нові твори Григора Тютюнника. У Таллінні виходить збірка його оповідань естонською мовою (1974). Журнал «Сельская молодежь» 1979 року повідомляє, що письменника нагороджено ме-даллю «Золоте перо» — за багаторічне творче співробітництво. Виходять друком збірки «Бать-ківські пороги», «Крайнебо» (Київ, 1972, 1975), «Отчие пороги» (Москва, 1975), «Коріння» (Київ, 1978).

Тютюнник перекладав українською мовою твори В. Шукшина: 1978 року у видавництві «Молодь» вийшла збірка оповідань та кіноповістей «Калина червона»; він перекладав і твори М. Горького («Серце Данко»), І. Соколова-Микитова («Рік у лісі») та ін.

На початку 1970-х років Гр. Тютюнник працював у видавництві «Веселка». Серед книжок, що він видавав,— настільна книга-календар для дітей «Дванадцять місяців» (1974), у підборі матеріалів до якої виявився його літературний смак, мистецька вимогливість, повага до юного читача. Пише він і сам твори для дітей, видає збірки: оповідань — «Ласочка» (1970), казок — «Степова казка» (1973),— які по-новому розкрили талант письменника. За книги «Климко» (1976) і «Вогник далеко в степу» (1979) Григорові Тютюннику 1980 pоку присуджено республіканську літературну премію ім. Лесі Українки. В останні місяці життя письменник працював над повістю «Житіє Артема Безвіконного».

Не будучи в змозі в усій повноті реалізувати свій талант в атмосфері чиновницького дик-тату над літературою, 6 березня 1980 року Григір Тютюнник покінчив життя самогубством. Поховано письменника на Байковому кладовищі в Києві.

1989 року його творчість була посмертно відзначена Державною премією ім. Т. Г. Шевченка.

Твори

•    «Вогник далеко в степу»

•    «Климко»

•    «Лісова сторожка»

•    «На згарищі»

•    «Зав’язь»

•    «Син приїхав»

•    «Три зозулі з поклоном»

•    «Дивак»

Цікаві факти

•    Повість «Климко» має автобіографічний характер. 1942 року, через голод та дослухав-шись поради знайомих, письменник (а йому тоді було 11 років) пішов до матері на Полта-вщину пішки.

Згодом в автобіографії Гр. Тютюнник згадував:

«Порадили мені чкурнути до матері на Полтавщину, щоб легше стало всьому сімейству,— голод як-не-як. Я так і зробив. Йшов пішки, маючи за плечима 11 років, три класи освіти і порожню торбинку, в котрій з початку подорожі було дев’ять сухарів, перепічка і банка меду — земляки дали на дорогу. Потім харчі вийшли. Почав старцювати. Перший раз просити було неймовірно важко, соромно, одбирало язик і в грудях терпло, тоді трохи привик. Ішов рівно два тижні. Через Слов’янськ, Краматорськ, Павлоград (чи Конград), Полтаву, Диканьку, Опішню».

Екранізації

За мотивами оповідання «Син приїхав» створено фільм «Скляне щастя» (1981), за одной-менною повістю автора й творами «Дід Северин» і «Вогник в степу» — кінокартину «Климко» (1983), 1993 року екранізовано його твір «Три плачі над Степаном».2.       Робота з підручником.

Опрацювання статті про життя й творчість письменника.

3.   Виразне читання.

(Учні виразно читають першу умовну частину повісті Гр. Тютюнника «Климко» (І–ІІ розділи).)

4.   Словникова робота.

Партизан — учасник збройної боротьби в тилу ворога.

Галети — печиво.

5.   Обмін враженнями щодо прочитаного. Евристична бесіда.

— Події якого часу описано в повісті?

— Що ви знаєте про ці важкі для людей часи?

— Про що, на вашу думку, свідчить сцена зустрічі Климка із солдатом ворожої армії?

(У лавах фашистської армії були й випадкові люди, які потрапили туди під примусом і не могли поводитися жорстоко.)

— Які труднощі довелося долати на своєму шляху хлопчикові, із чим боротися? А чи змогли б ви так, чи переживали у своєму житті щось подібне (голод, холод, необхідність іти незнайомою, небезпечною дорогою)?

— Прокоментуйте епізод із галетами, коли хлопчик зарив їх у солому, а потім повернувся за ними?

(Герой погидував подарунком ворога, але здоровий глузд переміг, печиво можна було обміняти на інші продукти.)

6.   Проблемне питання.

— Як ви гадаєте, чи заслуговують діти війни на особливу увагу суспільства?

§ ІV.  Закріплення знань, умінь і навичок

Питання та завдання учням.

— Чи можна твір «Климко» назвати автобіографічним? Спираючись на знання біографії письменника, доведіть свою думку.

§ V.  Домашнє завдання, інструктаж щодо його виконання

Уміти розповідати про письменника, знати зміст опрацьованих розділів, виділяти ключові епізоди, коментувати їх, висловлювати власну думку.

§ VІ.  Підсумок уроку

Літературна гра.

Назвіть якнайбільше прикмет місцевості України, де проходить дія повісті (або ознак часу).

Категорія: Українська література 7 клас | Додав: uthitel (26.11.2013)
Переглядів: 3189 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: