Урок № 58 Григір Тютюнник. «Дивак» - Українська література 5 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Українська література 5 клас

Урок № 58 Григір Тютюнник. «Дивак»

Урок № 58

Григір Тютюнник. «Дивак»

Мета: ознайомити учнів із матеріалом про життя та творчість письменника; розвивати навички виразного читання, переказування прозових творів, характеризування героїв, висловлювання власних міркувань щодо прочитаного; формувати усвідомлення того, що збереження індивідуальних особливостей людини є важливим чинником її майбутньої самореалізації

Очікувані результати: учні знають зміст оповідання, уміють виділяти ключові епізоди, аналізувати їх, висловлювати власні міркування щодо прочитаного.

Теорія літератури: життєпис, оповідання, характеристика героя.

Обладнання: підручник, портрет Гр. Тютюнника, ілюстрації до біографії письменника, текст твору «Дивак»

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

§ І.   Актуалізація опорних знань учнів

Аналіз контрольної роботи.

§ ІI.  Мотивація навчальної діяльності школярів. Оголошення теми й мети уроку

Вступне слово вчителя.

Бути як усі. Це добре чи погано? Мабуть, на таке питання немає одностайної відповіді. Завжди серед загалу знаходиться хтось, не схожий на інших,— талановитіший, вразливіший, совісливіший, але дуже непристосований до реального життя. Цій людині, як правило, нелегко живеться: таких не люблять, таким заздрять, називають їх диваками. І все ж таки саме завдяки дивакам розвивається світ і стає добрішим та милосерднішим.

Про це ми й поміркуємо сьогодні на уроці.

ІІІ.      Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

1.   Розповідь учителя.

1)   Тяжке дитинство майбутнього письменника.

Григір Михайлович Тютюнник народився 1931 року на Полтавщині в селянській сім’ї. Ось як він згадує роки свого дитинства: «У 33-му році сімейство наше опухло з голоду, дід помер, а я в цей час — тоді мені було півтора року — перестав ходити (вже вміючи це робити), сміятися і балакать перестав. У 37-му заарештували батька, маючи на увазі політичний мотив, а у 1957 році прийшов папірець, який сповіщав, що батько ні в чому не винен і реабілітований посмертно».

2)   Освіта та перші роки професійної діяльності.

Школу Григір закінчив на Донбасі, потім навчався в Зінківському училищі. Служив моряком на Далекому Сході. Закінчив філологічний факультет Харківського університету, деякий час працював учителем на Донбасі.

3)   Творчість Гр. Тютюнника.

Писати почав Григір під впливом свого старшого брата Григорія Тютюнника. В середині 60-х років працював у редакціях і видавництвах Києва. Він є автором багатьох збірок прози («Степова казка», «Ласочка» та ін.). 1980 року удостоєний літературної премії ім. Лесі Українки, посмертно — Державної премії УРСР імені Т. Шевченка. Його проза відома далеко за межами України, перекладена різними мовами.

4)   Найулюбленіший образ письменника.

У багатьох творах Григора Тютюнника головними героями є діти. Саме образ дитини, що його він протиставляв злу, для письменника — найулюбленіший.

Тютюнник Григір Михайлович

Біографія

Народився в сім’ї селян — Тютюнника Михайла Васильовича і Тютюнник (до заміжжя Сивокінь) Ганни Михайлівни, які працювали в колгоспі — батько плотникував, косив, пиляв, і, що цікаво, то вже в свої немолоді роки не полишав надії вступити до вищого навчального закладу й почати вчителювати, а мати працювала на різних роботах — полола, в’язала, поливала і подавала снопи в барабан.

1937 року батька було заарештовано органами НКВС з політичних мотивів і пущено по сибірських етапах. 1957 року Михайла Васильовича було реабілітовано посмертно.

Після того як батька забрали в тюрму, письменника до себе на Донбас узяв батьків брат Филимон Васильович Тютюнник. Він і його дружина, Наталя Іванівна Рябовецька, вчили й виховували малого Григора.

Як згадував сам письменник: «Вони обоє працювали в школі. Дядя був бухгалтером, тьотя викладала українську мову й літературу. З того часу я запам’ятав "Як упав же він з коня”, "На майдані”. Я любив і знав казки Пушкіна і безліч українських народних казок, з яких я найбільше люблю й зараз "Котигорошко”,— прекрасна казка. Перечитував оце недавно — диво, та й годі…»

Тяжкі умови дитинства стали основою багатьох тем та сюжетів майбутніх творів. На формування світосприймання вплинули рання втрата батька, життя вдалині від матері, завдані війною моральні й матеріальні втрати тощо.

1938 року дядько зі своєю дружиною віддали Григора до школи в український перший клас, який нараховував сім учнів, а тому через деякий час був розформований, і хлопця перевели в російський клас. З того часу і до 1962 року, як зазначав сам Тютюнник, він розмовляв, писав листи (іноді оповідання) виключно російською мовою.

1946 року після закінчення п’ятого класу пішов в Зіньківське ремісниче училищє № 7, де одержав спеціальність слюсаря. Закінчивши його, працював на Харківському заводі ім. В. О. Малишева, але захворів і повернувся до Шилівки, не відпрацювавши належних трьох років, за що відсидів 4 місяці в колонії. Як вийшов, повернувся на Донбас, будував Миронгрес, слюсарював, працював у колгоспі, на відбудові шахт на Донбасі.

Пізніше у своїх спогадах Григір згадував: «Після закінчення п’ятого класу пішов я в Зіньківське РУ № 7, щоб мати якусь одежину і 700 грамів хліба на день. Вони, оті 700 грамів, і врятували нас із мамою у 47-му: я носив "з города” щодня по шматочку, глевкому і сплюснутому, в кишені, як порожній гаманець.

Восени нам, ремісникам, вручили атестати слюсарів п’ятого розряду і одвезли машинами до Охтирки. А звідси поїздом — до Харкова, на завод ім. Малишева. Там нам дали гуртожиток (одна кімната — загін на 68 душ) і розподілили по цехах».

1951 року Тютюнник пішов до армії, служив у морфлоті радистом на Далекому Сході. Після демобілізації закінчив вечірню школу, працював токарем у вагонному депо. 1957–1962-го майбутній письменник навчався в Харківському університеті на філологічному факультеті. Саме тут він захопився літературною працею і самоосвітою. Значний вплив на формування його літературних смаків, на ставлення до літературної праці справив його брат — письменник Григорій Тютюнник автора роману « Вир».

Першу новелу «В сумерки» написав російською мовою і за підписом «Григорий Тютюнник-Ташанский» надрукував її в журналі «Крестьянка» 1961 року. Після смерті старшого брата Григорія Тютюнника переклав твір українською мовою і з того часу писав лише нею.

«Прочитав словник Грінченка і ледве не танцював на радощах — так багато відкрив мені цей блискучий твір. Негайно переклав свої "Сумерки” на рідну мову і тепер уже не розлучаюся з нею, слава богу, і не розлучуся до самої смерті».

Після закінчення Харківського університету (1962) Гр. Тютюнник учителював у вечірній школі на Донбасі. 1963 року переїхав до Києва, працює в редакції газети «Літературна Україна», публікує в ній кілька нарисів на різні теми та перші оповідання: «Дивак», «Рожевий морок», «Кленовий пагін», «Сито, сито…». Молодіжні журнали «Дніпро» та «Зміна» друкують новели «Місячної ночі», «Зав’язь», «На згарищі», «У сутінки», «Чудасія», «Смерть кавалера».

Зацікавившись кінематографом, Гр. Тютюнник працює в сценарній майстерні Київської кіностудії ім. О. Довженка,— створює літературний сценарій за романом Григорія Тютюнника «Вир», рецензує твори колег-кінодраматургів та фільми. Переходить на редакторсько-видавничу роботу, а згодом повністю віддається літературній творчості.

1966 року вийшла перша його книжка «Зав’язь» (вид-во «Молодь»). «Зав’язь» була однією з тих книжок, які засвідчили новий злет української прози і зробили популярним ім’я Гр. Тютюнника, воднораз вирізнивши його серед творчої молоді.

Журнал «Дружба народов» у своїх публікаціях 1967 року відзначив оповідання Гр. Тю­тюнника як кращі. 1968-го «Литературная газета» оголосила всесоюзний конкурс на краще оповідання. Григору Тютюннику було присуджено премію за оповідання «Деревій». Твір дав назву збірці (1969), до якої увійшли повість «Облога» та кілька оповідань.

У 1970-ті роки в пресі — республіканській («Вітчизна», «Дніпро», «Ранок») та всесоюзній («Дружба народов», «Сельская молодежь», «Студенческий меридиан») — з’являються нові твори Григора Тютюнника. У Таллінні виходить збірка його оповідань естонською мовою (1974). Журнал «Сельская молодежь» 1979 року повідомляє, що письменника нагороджено медаллю «Золоте перо» — за багаторічне творче співробітництво. Виходять друком збірки «Батьківські пороги», «Крайнебо» (Київ, 1972, 1975), «Отчие пороги» (Москва, 1975), «Коріння» (Київ,1978).

Тютюнник перекладав українською мовою твори В. Шукшина: 1978 року у видавництві «Молодь» вийшла збірка оповідань та кіноповістей «Калина червона»; він перекладав і твори М. Горького («Серце Данко»), І. Соколова-Микитова («Рік у лісі») та ін.

На початку 1970-х років Гр. Тютюнник працював у видавництві «Веселка». Серед книжок, що він видавав,— настільна книга-календар для дітей «Дванадцять місяців» (1974), у підборі матеріалів до якої виявився його літературний смак, мистецька вимогливість, повага до юного читача. Пише він і сам твори для дітей, видає збірки оповідань «Ласочка» (1970), казок «Степова казка» (1973), які по-новому розкрили талант письменника. За книги «Климко» (1976) і «Вогник далеко в степу» (1979) Григорові Тютюннику 1980 pоку присуджено республіканську літературну премію ім. Лесі Українки. В останні місяці життя письменник працював над повістю «Житіє Артема Безвіконного».

Не будучи в змозі в усій повноті реалізувати свій талант в атмосфері чиновницького диктату над літературою, 6 березня 1980 року Григір Тютюнник покінчив життя самогубством. Поховано письменника на Байковому кладовищі в Києві.

1989 року його творчість було посмертно відзначено Державною премією ім. Т. Шевченка.

Твори

•    «Вогник далеко в степу»

•    «Климко»

•    «Лісова сторожка»

•    «На згарищі»

•    «Зав’язь»

•    «Син приїхав»

•    «Три зозулі з поклоном»

•    «Дивак»

та інші

Цікаві факти

Повість «Климко» має автобіографічний характер. 1942 року через голод та дослухавшись поради знайомих письменник (а йому тоді було 11 років) пішов до матері на Полтавщину пішки.

Згодом в автобіографії Гр. Тютюнник згадував: «Порадили мені чкурнути до матері на Полтавщину, щоб легше стало всьому сімейству,— голод як-не-як. Я так і зробив. Йшов пішки, маючи за плечима 11 років, три класи освіти і порожню торбинку, в котрій з початку подорожі було дев’ять сухарів, перепічка і банка меду — земляки дали на дорогу. Потім харчі вийшли. Почав старцювати. Перший раз просити було неймовірно важко, соромно, одбирало язик і в грудях терпло, тоді трохи привик. Ішов рівно два тижні. Через Слов’янськ, Краматорськ, Павлоград (чи Конград), Полтаву, Диканьку, Опішню».

Екранізації

За мотивами оповідання «Син приїхав» створено фільм «Скляне щастя» (1981), за однойменною повістю автора й творами «Дід Северин» і «Вогник далеко в степу» — кінокартину «Климко» (1983), 1993 року екранізовано його твір «Три плачі над Степаном».

2.   Робота з підручником.

Опрацювання статті про письменника.

3.   Виразне читання оповідання «Дивак».

(Учні виразно читають І частину, половину вміщеного до підручника тексту або до слів «Олесеві не хотілося пирога…».)

4.   Словникова робота.

(Проводиться за питаннями учнів.)

5.   Обмін враженнями щодо прочитаного.

— Чи сподобалося вам оповідання, чим саме?

— Чому, на вашу думку, оповідання назване «Дивак»?

§ ІV.  Закріплення знань, умінь та навичок

Літературна гра «Хто зайвий? Що спільне?».

Знайдіть зайве поняття, а потім визначте, що між двома є спільним.

1)   Олесь, Федько, Матильда Петрівна.

2)   Наталка, Прокіп, Олесь.

3)   Дятел, Щука, Пліточка.

§ V.  Домашнє завдання, інструктаж щодо його виконання

Навчитися виразно читати, переказувати І частину оповідання, виділяти головні епізоди, коментувати їх.

§ VІ.  Підсумок уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

— В оповіданні «Дивак» мені найбільше запам’яталося…

Категорія: Українська література 5 клас | Додав: uthitel (01.01.2014)
Переглядів: 5482 | Рейтинг: 3.4/5
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: