УРОКИ № 2—3 Тема. Місце національних літератур у всесвітньому літературному процесі, їх взаємодія і взаємовпливи. Веди, Біб - Зарубіжна література 8 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Зарубіжна література 8 клас

УРОКИ № 2—3 Тема. Місце національних літератур у всесвітньому літературному процесі, їх взаємодія і взаємовпливи. Веди, Біб

УРОКИ  №  2—3
Тема.   Місце  національних  літератур  у  всесвітньому  літературному  процесі,  їх  взаємодія  і  взаємовпливи.  Веди,  Біблія,  Коран  як  пам’ятки  світової  літератури.
Мета:  дати учням поняття про світовий літературний процес, національні літератури, показа -ти їх взаємодії та взаємовпливи; розглянути Веди, Біблію, Коран як пам’ятки світової 
літератури;  розвивати  навички  конспектування,  зв’язного  мовлення,  логічного  мис -лення; сприяти вихованню любові до мистецтва, літератури, толерантного ставлення до  культури  різних  народів  світу.
Обладнання:   словник літературознавчих термінів; виставка книг, видання ведичної літератури, Біблія, 
Коран;  виставка  репродукцій,  про  які  йтиметься  на  уроках  (див.  культурологічний  та 
літературознавчий  коментарі).
ХІД УРОКІВ
I.   АКТУАЛІЗАЦІЯ  ОПОРНИХ  ЗНАНЬ  УЧНІВ
Перевірка домашнього завдання.
Учитель перевіряє конспекти тез лекції. (3—4 роботи, а  також виписані вислови 
про роль художньої літератури в  житті людини та їх тлумачення.)
II.  ОГОЛОШЕННЯ  ТЕМИ  ТА  МЕТИ  УРОКІВ
III.   СПРИЙНЯТТЯ  І   ЗАСВОЄННЯ  УЧНЯМИ  НАВЧАЛЬНОГО  МАТЕРІАЛУ
1. Лекція вчителя.
Відомо, що література — це складна система, що живе й  розвивається за своїми 
законами. Але вона тісно пов’язана із законами суспільства, що мають на неї досить 
значний вплив. У творах світового письменства відображаються особистісні, епохаль -но-історичні та загальнолюдські цінності. На прикладах літературних творів різних 
епох  можна  прослідкувати  за  еволюцією  духовних  цінностей,  зміною  поглядів  на  ті 
чи інші проблеми і  явища (наприклад, погляди на людину в  доби Античності, Серед -ньовіччя, Відродження; уявлення про героя в   добу Просвітництва й   Романтизму).
2. Робота зі словником літературознавчих термінів.
Національна література — це література кожного конкретного народу.
Світовий  літературний  процес  —  невід’ємна  частина  культурно - історичного 
процесу  людства  —  об’єднує  літератури  різних  народів.  У  його  розвитку,  як  і   в   ро-звитку національних літератур, формуються певні закономірності, внутрішні й   між -національні зв’язки.
3. Продовження лекції вчителя.
Світова  література  складається  з  великої  кількості  національних  літератур,  які 
взаємодіють  і   взаємозбагачують  одна  одну.  Відомий  літературознавець  В.  Жирмун-ський  писав:  «Жодна  велика  національна  література  не  розвивається  поза  живою 
і   творчою взаємодією з   літературами інших народів, і  ті, хто думає підняти свою рід -ну літературу, стверджуючи, немов вона виросла лише на місцевому національному 
ґрунті,  цим  засуджують  її  навіть  не  до  «блискучої  ізоляції»,  а  до  провінційної  вузь-кості і  самообслуговування».
Національна  література  як  література  конкретного  народу,  порушуючи  загаль-нолюдські  проблеми,  розглядає  їх  з   урахуванням  історичних,  культурних,  етно -графічних, естетичних особливостей даного народу.
Кожна національна література завжди має відкритий характер, тобто запозичує 
з   інших культур те, що сприяє її власному розвиткові.
Українська  література  і  культура  є  складовою  частиною  загальноєвропейської 
і   світової культури. Для розуміння власної культури слід добре знати і  розуміти куль -туру  різних  народів  світу.  Пам’ятаймо  мудрий  заповіт  великого  українського  поета 
Т. Шевченка: «І чужому научайтесь, і  свого не цурайтесь».
4. Проблемне запитання.
— Відомий український літературознавець Сергій Єфремов говорив, що «націо-нальна література — це те, що виражає духовну суть свого народу». Чи поділяєте ви 
його думку?
5. Творче завдання.
— Порівняйте роман В. Скотта «Айвенго» та повість М. Гоголя «Тарас Бульба». 
На  прикладі  цих  творів  спробуйте  визначити  особливості  національних  літератур 
і   проблеми світової літератури.
6. Бесіда з учнями під час виконання творчого завдання.
— Які історичні події зображено в  романі «Айвенго»?
— Які історичні події зображено в  повісті «Тарас Бульба»?
— Визначте теми обох творів.
( В.  Скотт  «Айвенго»  —  зображення  політичної  боротьби  Англії  XII  ст.,  націоп-нального конфлікту між саксами та норманами. М. Гоголь «Тарас Бульба»     — показ 
героїчної боротьби українського народу за національне визволення, духовну єдність 
народу зі своїми героями.)
—  Які  прийоми  використовували  автори  для  створення  історичного  колориту? 
(Опис реалій буття зображуваного часу, екзотизми, історизми, показ впливу історич -них подій на життя конкретної особи й  народу.)
—  Які  національні  особливості  притаманні  кожному  з  цих  творів?  (У  романі 
В. Скотта «Айвенго» змальована широка панорама життя Англії  XII ст. і відтворюються 
реальні історичні та політичні конфлікти: боротьба англосаксів проти норманів, спроба 
принца Джона захопити престол короля Річарда I, виступи селян проти феодалів. У 
повісті М. Гоголя описана національно-визвольна боротьба українців проти шляхти, 
зображена Запорозька Січ, козацьке братство, героїчний дух козаків.)
—  Які  загальнолюдські  проблеми  порушуються  в  цих  творах?  (В    обох  творах 
порушуються проблеми вірності вітчизні, обов’язку, честі, кохання, зради тощо.)
7. Слово вчителя.
Найдавнішими пам’ятками світової літератури вважаються Веди, Біблія та Коран. 
Кожен із цих творів має свої особливості. Давайте розглянемо їх.
8. Повідомлення учнів про Веди.
Веди  (санскр.  Veda  — букв.   —  священне  знання),  або  Ведична  література    — 
давні пам’ятки індоєвропейської словесності, що створені впродовж II—I тис. до н. е. 
У точному значенні слова Веди — це чотири збірники: Рігведа (Книга приношення), 
Самведа  (Веда  мелодій),  Яджурведа  (Веда  жертвоприношень),  Атхарваведа  (Веда 
заклять).  Усі  вони  містять  космогонічні  міфи,  ритуальні  дійства,  а  головне  — 
концепцію світотворення.
Веди  вважалися  божественним  откровенням,  передавалися  усно  від  одного 
покоління жерців до іншого і   таким чином зберігалися в  їх середовищі.
Божественний  рівень,  як  трактується  у   Ведах,  утворюють  33  бога,  котрі  за 
своїми  функціями  поділяються  на  земних,  атмосферних,  небесних.  Це  була  одна 
з   найперших  спроб  людства  осмислити  Всесвіт  у  його  цілісності.  Протягом  багатьох 
століть  зі  зміною  вірувань  відбувалися  значні  зміни  й   у   ведичних  текстах:  «старі» 
боги змінювалися «новими». У більш пізній міфології формується тріада   — Брахма, 
Вішну,  Шіва.  Важлива  подія  в  розвитку  духовної  культури  у  другій  половині  I  тис. 
до н. е. — виникнення двох релігійних течій: джайнізму та буддизму. Буддизм став 
однією з  найпоширеніших релігій світу.
Ведична література, крім іншого, містить:
—  брахмани  —  трактати-коментарі,  в   яких  інтерпретується  зміст  Вед 
різноманітними легендами;
— аран’яки, в  яких міститься опис ритуалу, що тлумачиться через легенди;
— упанішади — філософські твори у  віршах та прозі релігійного змісту;
—  веданги —  трактати  з  фонетики,  граматики,  етимології,  віршування,  астро -номії про правила ритуалів для жерців і  простих людей тощо.
Ритуальні тлумачення у   ведичній літературі поєднуються з  викладом філософсь -ких, моральних, соціальних учень, елементи магії — з  тогочасними науковими уявленнями, що спираються на первіснообщинний фольклор та міфологію і   містять еле-менти літературних жанрів.
Ведичні сюжети часто використовувалися у   світовій літературі. Так, зокрема М. 
Драгоманов знаходив аналогії між Ведами та українськими колядками. Леся Україн -ка  вплітала  у   свої  твори  мотиви  ведійської  доби.  Деякі  Веди  з’явилися  окремим  ви -данням під назвою «Голоси Стародавньої Індії» і  вийшли українською мовою у   пере-кладі П. Ріттера в   1982 році.
9. Повідомлення учнів про Біблію.
Біблія (від гр. biblia — книги) — свята книга для всіх християн. Вона складається 
із 66 книг, різних за характером і   часом створення. Біблію називають «Книгою книг», 
тому що в   ній визначається місце людини у  світі й  сенс її буття.
Біблію  писали  понад  40  авторів,  котрі  були  незнайомі  одне  з  одним,  адже 
створювали її протягом 1500 років.
Віруючі  люди  вважають,  що  Біблія  була  послана  на  землю  самим  Богом  через 
Духа Святого, який надихнув апостолів і  пророків на створення Святого Письма.
Біблія — це одна книга, цілісний твір, який зберігає гармонійну єдність завдяки 
наскрізній темі: розповіді про моральне падіння людини, порушення її союзу (заповіту) 
з   Богом та спасіння Христом. Цій темі підпорядкована вся структура Біблії, у  центрі 
якої — унікальна особистість Ісуса Христа.
Біблія складається з  двох частин: Старого і  Нового Заповіту.
У Старий Заповіт входять пам’ятки давньоєврейської літератури, що ство рювалися 
протягом тривалого історичного періоду (з XII ст. по I ст. до н. е.) давньоєврейською 
та арамейською мовами. Старий Заповіт поділяється на три великих цикли.
I — Закон (Тора), або П ’ятикнижжя. Це п’ять хронікально-законодавчих книг, 
що приписуються пророкові Мойсею: Буття, Вихід, Левіт, Числа, Повторення Закону.
II  —  Пророки.  Це  ще  декілька  давніх  хронік:  «Книга  Ісуса  Навина»,  «Книга 
Суддів» (у ній використовувалися фрагменти давніх поетичних текстів), дві «Книги 
Самуїла»,  дві  «Книги  Царств».  А  також  пророцтва  Ісайї,  Ієремії,  Ієзекіля,  Даниїла 
(в якому міститься передбачення подальшої долі світу).
III  —  Писання.  Це  зібрання  текстів,  що  містить  твори  різних  жанрів:  поезія,  проза, 
релігійна  лірика,  афоризми.  Серед  них  «Книга  притч  Соломона»,  «Пісня  над  піснями» 
(весільні пісні), «Книга Руф» та «Книга Есфірі» (обидві дидактичного змісту).
У Старому Заповіті провіщується прихід Ісуса Христа на землю.
Новий Заповіт змальовує здійснення цих пророцтв, значення та наслідки приходу 
Христа  на  землю.  Складається  Новий  Заповіт  із  чотирьох  Євангелій,  написаних 
чотирма учнями Христа: Марком, Лукою, Іоанном, Матфеєм. Окрім того, є  ще книга 
«Діянь апостолів», що містить розповіді про життя єрусалимської общини та подорож 
апостола  Павла.  І  нарешті,  «Откровення  Іоанна  Богослова»,  або  «Апокаліпсис»    — 
віщування про останню боротьбу добра і  зла та кінець світу.
Мета Біблії — не засудження того чи іншого вчинку або схвалення моральності, 
а   показ  того,  що  людина  вільна  у  своєму  житті,  кожен  може  обрати  власний  шлях, 
водночас кожен з   нас має нести і  моральну відповідальність за свій вибір.
Значення Біблії для всієї світової культури важко переоцінити. Це і   свята книга 
для  двох  релігій:  юдейської  та  християнської,  і  документ  з   історії  Давнього  Світу, 
і   літературний шедевр, і  джерело натхнення для митців.
10. Літературознавчий коментар «Мотиви й образи Біблії у світовій літературі».
Образи  Старого  і  Нового  Заповіту  оживають  на  сторінках  багатьох  творів  пись -менників і  поетів різних країн.
Поширеним у  світовій літературі є   образ Мойсея. Розмірковуючи над долею і  при -значенням свого народу, український поет Іван Франко звернувся до цього образу. У 
центрі однойменної поеми — конфлікт між Богом і   людиною, котра втратила духов -ні орієнтири, блукаючи в   темряві надмірних страждань.
У вірші «Я пришла к поэту в  гости…» російська поетеса Анна Ахматова уподіб -нює митця до пророка Мойсея. На думку автора, справжнє поетичне слово  — це сло-во  живого  духу,  небесне  об’явлення,  яке  митець  повинен  нести  до  людей,  немов  Божий пророк.
Тарас Шевченко у   своїх «Давидових псалмах» немовби тільки переклав україн-ською  мовою  деякі  з   них,  але  при  цьому  створив  власний  оригінальний  художній 
твір. Це сталося перш за все завдяки особливій добірці поетом псалмів. Він обрав ті, 
що передають переживання ліричного героя з  приводу соціального та національного 
гноблення народу, бо вони здалися поетові своєрідним відгуком на реальне станови -ще людей у  рідній йому Україні.
Образ  Каїна  знаходимо  у  творчості  Дж.  Байрона,  Лесі  Українки,  Івана  Франка.
Російський  письменник Олександр  Купрін  у   повісті  «Суламіф»  до  створеної  ре -альної історичної картини сюжету твору додав любовну лінію старозаповітної книги 
«Пісня над піснями», яка розповідає про велике кохання ізраїльського царя Соломо -на і   простої дівчини — селянки на ім’я Суламіф.
Єврейський  письменник  Шолом-Алейхем  у   своїй  повісті  «Пісня  над  піснями», 
уникаючи  використання  сюжету  однойменної  біблійної  книги,  наповнює  твір  натх -ненною  лірикою  любові  при  змалюванні  взаємин  сучасних  йому  людей.  «Пісня  над 
піснями» стає символом почуттів, що підносять людину над буденністю, здатні побо -роти сум зраненого серця.
Особливе  місце  у  світовій  літературі  належить  образові  Ісуса  Христа  та  Божої 
Матері.
Із зерен Святого Письма проросла поетична книга українського філософа  Григорія 
Сковороди «Сад божественних пісень». У ній проповідуються мотиви свободи, щастя, 
віри у   вищість духовних цінностей над марнотами життя.
Біблійні образи та мотиви присутні в  поезіях  Тараса Шевченка : поема «Перебен -дя», вірші «На Великдень на соломі», «Ісаія. Глава 35» та інші.
Роздуми про доцільність безсмертя людини, взаємне кохання як критерій щастя, 
неможливість його досягнення підсилюються біблійними мотивами та образами, звер -ненням до жанру притчі в   поезії Івана Франка  «Легенда про вічне життя».
В оповіданні російського письменника XIX століття Льва Толстого «Що живить 
людей» за допомогою біблійних образів (Бог, янгол) вирішуються складні морально-етичні питання: боротьба добра і  зла, життя і  смерті, любові, що освітлює серце й   усе 
навколо.
У творчості австрійського поета XX століття Райнера Марії Рільке скрізь відчувається 
присутність Бога, особливо у збірках «Книга годин» (1899—1901), «Книга картин» (1902—
1903) і «Нові поезії» (1907—1908).
Образ Христа сприймається як міра цінностей людського життя, як випробування 
істиною.  Саме  це  стає  домінантою  інтерпретації  цього  образу  в   багатьох  творах 
світової літератури: у   романах Льва Толстого «Воскресіння», Федора Достоєвського 
«Легенди про великого інквізитора», поемі Анни Ахматової «Реквієм», романі  Бориса 
Пастернака «Доктор Живаго».
Свою  художню  версію  євангельської  колізії  та  образу  «положительно-прекрасного  человека»  Христа  зробив Михайло  Булгаков  у   романі  «Майстер  і  Мар-гарита».  Ця  версія  входить  у  нього  на  правах  «роману  в   романі»,  на  тлі  високих 
ідей  та  високих  почуттів  якого  розгортається  буденне  московське  життя  20—30-х  
років  XX століття.
Біблійні мотиви розп’яття, жертви в  ім’я людей пронизують п’єсу М.  Булгакова 
«Олександр Пушкін».
Персонаж  матері-страдниці,  простої  селянки  Марії  у  новелі Василя  Стефаника 
«Марія» теж має глибоку біблійну основу, за допомогою якої підсилюється символічний 
підтекст образу.
11. Культурологічний коментар «Біблійні герої у творах видатних художників та скуль -пторів».
Протягом  двох  тисячоліть  Біблія  є  предметом  вивчення  й  невичерпним  джере-лом натхнення для майстрів мистецтва всього світу. Ілюстрації подій Старого та Но -вого Заповітів зайняли почесне місце у  творчості таких видатних митців, як Джотто, 
С. Боттічеллі, Л. да Вінчі, А. Дюрера, Рафаеля, П.-П. Рубенса, Рембрандта, Мікелан -джело,  Караваджо,  Е.  Делакруа,  І.  Рєпіна,  О.  Іванова,  І.  Крамського,  В.  Васнецова, 
М. Реріха та ін.
Для  корифеїв  доби  Відродження,  що  стверджували  ідеї  гуманізму  в  мистецтві, 
найголовнішим було передати емоції та почуття людини. В цьому їм допомагала при -рода. Саме на тлі розкішного буяння зелені відбуваються події на полотнах видатного 
флорентійця Сандро Боттічеллі (1444—1510). Деякі його твори присвячені зображен -ню легендарного Мойсея: «Неопалима Купина», «Мойсей вбиває єгиптянина» та ін.
До  образу  Мойсея  звертався  і  видатний  скульптор,  живописець  та  архітектор 
епохи  Відродження  Мікеланджело  Буонаротті  (1475—1564). Протягом  1515—
1516  років  майстер  працював  над  створенням  величної  скульптури  Мойсея  висотою  
2,35 м. Герой сидить, спрямувавши вдалечінь суворий, серйозний погляд. Тонкі паль -ці правиці закручують кільця довгої бороди. Ліва рука лежить на коліні. Цікаво, що 
скульптор зобразив Мойсея з  рогами. Це данина традиції, котра виникла як результат 
помилки перекладача. У латинському перекладі книги «Вихід» розповідалося про те, 
що після розмови з  Богом на горі Синай обличчя Мойсея засяяло променями. Але сло-во «сяяти» було перекладено як «ріг», оскільки ці слова були схожі за написанням.
Для  керівників  Флорентійської  республіки  великий  скульптор  створив  статую 
Давида, що її встановили на центральній площі міста. Вона мала стати символом мо -лодості,  пристрасті  й  благонадійності.  Мармурова  скульптура  висотою  4,3  м  вражає 
красою й  довершеністю людського тіла. Дещо збільшені пропорції рук покликані при-вернути увагу глядача до зброї Давида — пращі й   каменя, але головна його зброя    — 
Дух Божий, що відбивається в   очах героя. До образу царя Давида Мікеланджело звер -нувся й   під час розпису плафонів Сикстинської капели. Один із фрагментів має назву 
«Давид і  Голіаф». На ньому зображений вродливий юнак у   зеленому плащі, що висо-ко заніс меч над головою поваленого Голіафа. Темне тло ще більше підкреслює яскра -ву, осяйну постать Давида-переможця.
Видатного  фламандського  живописця Пауля-Пітера  Рубенса  (1577—1640)  за -цікавили  подвиги  Самсона.  На  своєму  полотні  «Полонення  Самсона»  художник  зо -бразив цей трагічний момент долі героя.
Декілька епізодів із життя царя Соломона намалював на плафонах Ватикан  ського 
палацу в  Римі Рафаель Санті  (1483—1520): «Зустріч Соломона з  царицею Савською» 
та  «Суд  Соломона».  На  них  зображений  сивобородий  мудрець,  що  вміє  і   зустрічати 
красуню-царицю,  і  розв’язувати  складні  питання.  Для  творчої  манери  Рафаеля  ха -рактерним є  вільне розташування фігур, їхня врівноваженість. Його витвори сприй-маються в   комплексі зображальних засобів: колір, лінія, об’ємність неначе «оживля-ють» спокійні, осяяні внутрішнім світлом обличчя героїв та їхні розмірковані жести. 
Особливе місце в  мистецтві християнської тематики належить зображенню Хри-ста  та  Божої  Матері.  Вважається,  що  перші  зображення  Христа  зроблені  ще  за  його 
життя.  Вони  виникли  чудодійним  способом  і  мають  назву  «нерукотворні».  Іван  Да -маскін розповідав давню легенду, згідно з  якою Господь був сам автором одного зі своїх 
портретів.  Це  сталося  в   Едемському  місті  Алгарі.  Художник  не  міг  виконати  наказ 
царя, оскільки обличчя Христа було осяяно дивовижним світлом. Тоді Син Божий сам 
приклав полотно до свого обличчя, і  на ньому відобразився Його Божественний Лик.
Італійський живописець Караваджо (1573—1610) на картині «Увінчання терно -вим вінцем» зображує муки Христа. Ісус у зв’язаних руках тримає очеретяний скіпетр, 
який, насміхаючись, дали йому римські воїни. За допомогою палиць, що перехрещу -ються над головою, утворюючи символічний хрест, Господу одягають терновий вінець.
Страждання  Христа  показані  на  полотні  Ієроніма  Босха  (1450—1516)  «Несін-ня хреста». Химерне поєднання рис середньовічної фантастики, сатири й   реалістич -них  елементів  дає  змогу  майстрові  передати  в  обличчях  з  натовпу  всі  людські  вади: 
зухвалість, жадібність, жорстокість. Таким страшним є   цей світ, гріхи якого взяв на 
себе святий мученик.
На картині російського художника І.М. Крамського (1837—1887) «Христос у  пу-стелі» зображено сорокаденне перебування Ісуса в   пустелі. Самотній, скорботний, заг-либлений у  себе, зречений усього земного, він сидить на камені в   глибокій задумі. Про 
що він думає?.. Про те, як здолати диявола і  навернути людство на праведний шлях.
Майже  дванадцять  років  (1837—1857)  присвятив  О.О.  Іванов  роботі  над  полот-ном «З’явлення Христа народу». Серед величезного натовпу в  центрі картини виріз-няється яскрава постать Христа, а  динамічні образи людей передають різний емоцій-ний стан свідків цієї події. Хтось радіє, а  хтось боїться і  навіть сповнений ненависті… 
У  червоно-чорних  кольорах  змальовані  нелюдські  муки  Христа  на  картині 
В.М.  Васнецова «Розп’яття».
Зовсім  інші  фарби  й  настрій  полотна  М.В.  Нестерова  «Воскресіння  Христове». 
На фоні церкви в  незвичайному сяйві піднімається над заквітчаною землею Ісус, ут-верджуючи перемогу добра над злом.
Часто  художники  зверталися  й  до  образу  Матері  Божої.  Щоправда,  цей  образ 
змінювався  протягом  довгої  історії  людства.  Мадонна  на  полотнах  Леонардо  да  Він -чі, Ель Греко, Рафаеля зображувалася гарною молодою жінкою з   дитиною на руках. 
Часто вона змальовувалась на тлі розкішної природи. Єдине нагадування про те, що 
перед  нами  не  звичайна  земна  жінка,  а   Мати  Христа,—  її  сумні  очі,  скорботний  ви-раз обличчя та майже невловима свята усмішка.
Класичним та неперевершеним зразком скульптурного образу Діви Марії є   група 
«Pieta» (іт. «Жалоба»), створена великим Мікеланджело,    — особливий іконографіч-ний  тип  оплакування  Христа.  Це  молитовний  образ,  що  передає  скорботу  та  душев -ні  муки  Діви  Марії.  Основна  увага  сконцентрована  на  зображенні  Матері,  яка  три -має на руках тіло Сина. Це єдиний твір славетного майстра, який він позначив своїм 
підписом.
Ще  один  неперевершений  шедевр  —  «Сикстинська  мадонна»  Рафаеля.  Мадон-на  з   немовлям,  котра  легко  йде  по  хмарах,  є  втіленням  Матері,  що  дарує  Спасите -ля світові, але вона передчуває трагічну долю свого Сина, тому очі в  неї надто сумні.
Серед розписів Володимирського собору в  Києві виділяється зображення Богома -тері з   немовлям, зроблене видатним російським художником В.М.  Васнецовим (1848—
1926). Вона змальована в  традиційній для християнської іконографії синій ризі. Перед 
нами скорботна лагідна жінка, що несе у  світ свого Сина, віддаючи його на страждан-ня за гріхи смертних.
Усі  шедеври,  створені  на  біблійні  теми,  об’єднує  одне:  вони  робилися  не  задля 
слави,  а  за  велінням  душі,  під  час  особливого  духовного  піднесення,  віддалення  від 
земної марноти. Це були миті просвітлення, тому й   несуть вони не тільки естетичну 
насолоду, а   й величезний моральний та пізнавальний зміст. Вони «відкривають роз -ум до урозуміння Святого Письма» [Лука, 24—25], спрямовуючи людські душі до за -повітної духовної мети.
12. Повідомлення учнів про Коран.
Коран — священна книга ісламу та перший писемний пам’ятник арабської літе-ратури. Слово «коран» походить від арабського слова «quр’аn», що перекладається як 
«читання».  Згідно  з   віровченням  ісламу,  Коран  —  книга,  що  існувала  вічно,  як  сам 
Бог, Аллах, бо вона є  його словом. Це зібрання проповідей, юридичних та обрядових 
настанов, молитов, заклять, дидактичних оповідок і  притч, що були виголошені про-роком Мохаммедом у  формі пророчих одкровень у  Меці та Медіні між 610 і  632 рока-ми (VII ст.) Записані вони були послідовниками пророка.
Коран містить близько 500 сторінок тексту. Складається він із 114  розділів, що 
називаються сурами. У перекладі з  арабської слово «сура» означає «рядок», «ряд ка-менів», «ряд цеглин у  стіні». Саме так пророк Мохаммед називав кожне своє одкро -вення. Сури різні за розміром і  тематикою. Умовно вони поділяються на «мекканські» 
(90)  та  «мединські»  (24),  залежно  від  того,  в   якому  місці  проголошував  їх  Мохам -мед. Кожна сура складається з  окремих віршів — «аятів» (у  перекладі з   арабської — 
«диво», «знамення»). Так Мохаммед називав кожен свій вірш, оскільки повторював, 
що його надихнув Аллах.
Ідейна спрямованість книги визначається переконанням в   існуванні єдиного бога 
Аллаха, котрий створив світ, людину та дав закони, за якими вона має жити. Коран 
засуджує язичництво, поклоніння богам стародавніх релігій, заперечує християнсь -ке  вчення.  Та  разом  з  тим  у   Корані  є  багато  картин,  образів,  сюжетів,  аналогічних 
біблійним, наприклад: про створення світу, Адама та Єву, єгипетський полон і  вихід 
з   нього,  про  рай  і  пекло,  страшний  суд,  про  Ісуса  Христа,  який  представлений  там 
пророком,  а  не  Сином  Божим  тощо).  У  Корані  згадуються  також  імена  Ноя,  Авраа-ма, Йосипа, Мойсея.
Незважаючи на те, що Коран є визначною релігійною та законодавчою пам’яткою, 
його вважають ще й   пам’ятником світової літератури. Твори мусульманського Сходу 
містять багато цитат із Корану, його образів та мотивів. Нариклад, легенду про Йосипа 
Прекрасного та дружину єгипетського вельможі покладено в  основу багатьох варіантів 
повісті «Юсуф та Зулейка». Арабські письменники наслідували особливості римова -ної  прози  Корану.  Численні  відгуки  на  мотиви  Корану  є  в   трагедії  Й.  В.  Ґете  «Маго-мет» і   «Західно-східному дивані», у  вірші О.   Пушкіна «Наслідування Корану» тощо.
VI.  ЗАКРІПЛЕННЯ  ВИВЧЕНОГО  МАТЕРІАЛУ
1. Підсумкова бесіда.
— Як ви розумієте поняття «національна література»?
— Що таке всесвітній літературний процес?
— Яке місце посідають національні літератури у  всесвітньому літературному про -цесі?
— Назвіть найстаріші пам’ятки світової літератури.
— Що ви дізналися про Веди, Біблію, Коран як літературні пам’ятки?
— Які біблійні мотиви, образи є  в   художніх творах світової літератури?
— Як образи Біблії відобразилися в  малярстві?
— Який вплив на розвиток світової літератури мав Коран?
— Чи вплинули ведичні сюжети на розвиток світової літератури?
2. Перевірка конспектів учнів.
(Учитель перевіряє 3—4 зошити.)
VI.  ДОМАШНЄ  ЗАВДАННЯ
Прочитати  уривок  із  Біблії.  Підготуватися  до  письмової  роботи  (переказ  урив-ку тексту).

Категорія: Зарубіжна література 8 клас | Додав: uthitel (25.11.2013)
Переглядів: 4368 | Рейтинг: 1.0/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: