УРОК № 16 Тема. «Той, хто понад усе шанував людей» (Театр у Давній Греції. Виникнення трагедії та комедії. Есхіл. «Прометей закутий». - Зарубіжна література 8 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Зарубіжна література 8 клас

УРОК № 16 Тема. «Той, хто понад усе шанував людей» (Театр у Давній Греції. Виникнення трагедії та комедії. Есхіл. «Прометей закутий».
УРОК № 16
Тема. «Той, хто понад усе шанував людей» (Театр у Давній Греції. Виникнення трагедії
та комедії. Есхіл. «Прометей закутий». Розповідь Прометея про його благодіян-
ня людям (епісодій 2, вірші 436—525)).
Мета: ознайомити учнів з розвитком театру в Давній Греції, творчістю видатного давньогрецького
трагіка Есхіла; стисло схарактеризувати зміст трагедії Есхіла «Прометей
закутий» та образ Прометея; розвивати навички конспектування, аналізу драматичного
тексту, переказу, виразного читання, зв’язного мовлення, логічного мислення; сприяти
вихованню у школярів високих моральних рис: гуманізму, благородства у стосунках,
уміння допомагати іншим, бути вірним своїм принципам.
Обладнання: текст трагедії Есхіла «Прометей закутий» (у перекладі на вибір учителя); репродукції
ілюстрацій: «Афінський театр Діоніса», драматичні маски.
ХІД УРОКУ
А коротко сказати, то довідайтесь:
Від Прометея — всі в людей умілості.
Есхіл. «Прометей закутий»
I. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ
Перевірка домашнього завдання.
Аналіз вчителем письмових домашніх робіт учнів.
II. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ ТА ЕПІГРАФА УРОКУ
III. СРИЙНЯТТЯ І ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ
1. Лекція вчителя «Розвиток театру в Давній Греції».
На думку вчених, виникнення театру в Давній Греції пов’язане з культом бога
Діоніса — покровителя землеробства та виноградарства. Як відомо, щорічно відбу-
валися урочисті діонісійські відправи, на яких Діоніс уславлювався як визволитель
людей від щоденних турбот.
З піднесенням впливу демократичних верств населення зростав культ Діоніса.
Саме тоді вперше з’явився художній твір для самостійної театральної вистави — драма.
Для давньогрецької драми головною була партія хору, а провідною фігурою — за-
співувач, який розповідав про події, висловлював своє ставлення до них. Хор комен-
тував вчинки героїв, часто звертався до глядачів. У виставах використовувалися ма-
ски з виразом різних емоцій, підйомні машини для появи на сцені богів.
У процесі еволюції драматургії поступово зменшувалася роль богів у розвиткові
й розв’язанні конфліктів, і автори почали більше уваги приділяти психічному ста-
ну героїв.
Розквіт давньогрецького театру припадає на VI—V ст. до н. е. Видатними драма�-
тургами цього періоду були Есхіл, Софокл, Еврипід, Аристофан.
Найбільшої популярності серед драматичних жанрів набуває трагедія, комедія,
сатирівська драма.
Починаючи з V ст. до н. е. театр став могутнім засобом ідейно-виховного впливу на
греків. Не випадково, виходячи саме з цих функцій театру, Перікл, оскільки вхід був
платний, почав у період Діонісових свят видавати найбіднішим афінським громадянам
невелику грошову суму — теорікон, щоб вони могли бути присутніми на драматичних
змаганнях.
2. Словникова робота.
Драма (гр. drama — дія) — один із трьох літературних родів (поряд з епосом
і лірикою), який змальовує світ у формі дії, здебільшого призначений для сценічного
втілення.
Трагедія (гр. tragoedia, букв. — козлина пісня) — драматичний твір, що ґрунтується
на гострому, непримиренному конфлікті особистості з середовищем, у якому вона живе.
Конфлікт трагедії має глибокий філософський зміст, є надзвичайно актуальним у політич-
ному, соціальному, духовному планах, відзначається високою напругою психологічних
преживань героя і майже завжди закінчується його загибеллю.
3. Робота з науковою літературою.
(Клас можна поділити на групи або дати опрацювати даний матеріал у процесі
підготовки до уроку.)
— Прочитайте уривки з наукових праць, визначте особливості давньогрецької
драми.
1) Аристотель, «Поетика».
Отже, основа і немовби душа трагедії — це фабула, а характерам у ній належить
друге місце. Подібне буває і в живописі: якщо хто-небудь розмаже без ладу хай на-
віть і найкращі фарби, він не дасть глядачеві такого задоволення, як той, хто лише
накреслить малюнок крейдою. Так само і в трагедії, яка є відтворенням дії і переваж-
но через неї — змалювання дійових осіб.
…Треба вважати й хор за одного з акторів. Він повинен бути частиною цілого й бра-
ти участь у дії…
2) Горацій, «Послання до Пізонів».
Місце актора і роль належну хай хор заступає,
Але нічого співати між діями він не повинен,
Що до прямої мети не веде й не пов’язує змістом.
Добрим нехай він сприяє і дружні дає їм поради,
Хай втихомирює гнівних, а тихим любов уділяє,
Скромність у їжі хай хвалить, святу справедливість шанує
Й давні закони, і міста мирно відчинені брами.
Хай таємниці ховає і молить богів, і благає,
Щоб до нещасних доля вернулась, а гордих минала.
3) Дені Дідро, трактат «Про драматичну поезію».
Античні автори думали про це інакше. Проста поведінка, дія, взята якнайближ-
че до її закінчення, щоб усе знаходилось у напруженому стані, катастрофа, яка по-
стійно насувається і весь час віддаляється якоюсь несподіваною, але правдивою об-
ставиною: виразні промови, сильні пристрасті, картини, один-два характери, сильно
виражені — ось усі їх засоби.
4) Лесь Курбас, стаття «Про трагедію Софокла „Цар Едіп”».
Для нас, людей XX сторіччя, віра в долю — наївна. Але ми не маємо права від�-
кидати основоположні принципи, на яких побудована класична трагедія. Грецька
трагедія у своїй структурі має самобутні елементи, які складають її специфіку. Це
насамперед наявність у п’єсі хору — діючого колективу, що виступає не лише пред�-
ставником народу, а й одночасно є «словами від автора», виявляючи думки з приво-
ду тої чи іншої події або вчинку.
4. Бесіда на з’ясування сприйняття прочитаного.
— Посилаючись на прочитане, визначте особливості давньогрецької драми.
— Як розумів трагедію Аристотель?
— Яка роль у трагедії відводилася хорові?
— Згадайте, скільки акторів було у п’єсах.
— Як у драматургії відобразилося світобачення давніх греків?
5. Повідомлення підготовлених учнів «Обладнання театру в Давній Греції».
У часи Давньої Греції постійної театральної будівлі не було. В Афінах для вистав
використовувалася центральна площа, на якій ставився розташований амфітеатром
поміст для глядачів. В інших полісах іноді обиралася галявина, оточена схилами па-
горбів, де розташовувалися люди.
Класичний театр складався з трьох частин: театрону, орхестри і скене.
Театрон (від слова «теаомай» — «дивлюсь») — місця для глядачів, розташов-
ні на схилі пагорба. Розміщені концентрично, вони вирубувалися прямо в скелі, як,


наприклад, в афінському театрі Діоніса (демонстрація репродукції) або прокопува-
лися в землі й накривалися зверху дерев’яними дошками, а з кінця V ст. до н. е. —
кам’яними чи мармуровими плитами. Театр вміщував велику кількість глядачів:
у Дельфах — понад 5 тисяч, у Пелопоннесі — понад 40 тисяч, в Епідаврі — до 15 тисяч
тощо. Незважаючи на таку кількість глядачів, акустика в театрі була ідеальною. До
того ж звуки посилювалися за допомогою розставлених урн, а також спеціальних
бронзових голосників, які називалися ахеї. Театр працював лише на свята Діоніса,
а потім використовувся для інших цілей: тут робилися оголошення, читалися різні
постанови, проводилися диспути.
Орхестра (або коністра) — друга частина театру (від слова «орхеомай» —
«танцюю», звідси походить і слово «оркестр»), круглий або підковоподібний
утрамбований майданчик, що доходив до першого ряду місць глядачів і відділявся
від них невисокою мармуровою балюстрадою. На орхестрі розміщувався трагічний
хор, що складався спочатку з 12, а потім — з 15 хоревтів, включаючи заспівувача або
корифея (провідника хору). Посередині орхестри знаходився жертовник Діоніса, на
якому перед виставами приносили жертву.
Скене (намет для переодягання акторів, сучасна сцена) — спочатку справді
була наметом, а пізніше дерев’яною, потім кам’яною або мармуровою будівлею, що
містилася за заднім, зрізаним боком орхестри. Вона являла собою єдину в театрі
закриту частину, мала вигляд палацу, повернутого фасадом до глядачів, оздобленого
колонами, скульптурами та іншими прикрасами. Фасад також був своєрідним
резонатором, що сприяв посиленню звука. Скене мала троє дверей, через які актори
виходили під час дії, поверталися до скене, щоб змінити маски (демонструються
репродукції із зображенням масок.) У ній також зберігався акторський реквізит. Перед
скене будувалася колонада, між колонами ставилися розмальовані щити-декорації,
що допомагали розкрити зміст п’єси. Ця частина називалася проскенієм. Актори,
можливо, грали на майданчику перед проскенієм, а в класичний період і на орхестрі.
Для піднімання в повітря дійових осіб, які зображували богів, служила еорема
(або механо), своєрідний підйомний кран, прикріплений до кроков стелі. Спеціаль-
ні машини імітували гуркіт грому, шум морських хвиль, свист вітру, ефекти диму,
вогню, води тощо.
6. Слово вчителя.
Як відомо, батьком трагедії вважається Есхіл. До нього трагедія містила обмаль
драматичних елементів і зберігала тісний зв’язок з ліричною поезією. Есхіл здійснив
деякі зміни, що дало можливість драматизувати дійство (зокрема саме він ввів у тра-
гедію другого актора).
7. Повідомлення підготовлених учнів про Есхіла.
Есхіл (525—456 р.р. до н. е.) жив за часів створення Афінської держави, станов-
лення афінської рабовласницької демократії.
Біографія драматурга маловідома. За свідченням античних вчених, він народив-
ся у містечку Елевсін, неподалік від Афін, в аристократичній родині. Є припущення,
що Есхіл був обізнаний з таємницями Елевсінських містерій, тобто входив у коло по-
свячених. На це натякають його слова в п’єсі «Жаби»:
Деметра-мати, що плекала розум мій,
Твоїх містерій бути гідним дай мені.
(Переклад Б. Тена)
Відомо також, що Есхіл разом зі своїми двома братами став учасником усіх гре-
ко-перських війн: під Марафоном був поранений, бився під Саламіном і Платенами.
Найважливішим здобутком свого життя вважав не творчість, а участь у Марафонсь-
кій битві. В епітафії, написаній самому собі і після смерті викарбуваній на могильній
плиті у далекій Сицилії, він навіть не згадує про свою славу трагічного поета:
Тут Есхіла Афінського, Евфоріонова сина,
Геї плодюча земля тіло його прийняла.
Згадує гай Марафонський відвагу його, тож і плем’я
Довговолосих мідян — в битві пізнали її.
Як і завжди в античності, з іменем поета пов’язано багато легенд, які ви-
никли значно пізніше. Одна з них, наприклад, оповідала, що поетичний хист з’я-

вився в Есхіла після того, як уві сні бог Діоніс наказав йому писати трагедії. По-
етичну діяльність він розпочав після 20 років, але його виступи на драматичних
змаганнях спочатку виявилися невдалими. Перемога прийшла лише в 484 році
до н. е., а взагалі перші місця він здобував тринадцять разів, поки його не переміг
Софокл.
Двічі Есхіл залишав Афіни. Вперше у 470 році до н. е., коли його запросив си-
цилійський тиран Гієрон, який полюбляв збирати навколо свого двору видатних пись-
менників і філософів. Там Есхіл вдруге написав трагедію «Перси», що мала такий са-
мий успіх, як і в Афінах.
Незадовго до смерті драматург з невідомих причин вдруге залишив Афіни й пе-
реселився до Сицилії. Про смерть Есхіла також існує легенда. Оракулом було спові-
щено, що він загине від небесного удару. Боячись, щоб у місті щось не впало йому
на голову, поет почав писати свої твори в полі. Одного разу пролітав орел, тримаючи
в пазурах черепаху і шукаючи скелю, об яку можна було розбити панцир жертви. По-
бачивши лису голову поета і прийнявши її за блискучу скелю, орел випустив черепа-
ху… Відомо також, що існувала антична гема із зображенням профілю Есхіла, а над
ним — орел з розкинутими крилами і черепахою в пазурах. Але невідомо чи виникла
гема як результат легенди, чи, навпаки, легенду складено після появи геми.
Учені вважають, що Есхіл написав близько 80 п’єс, однак до наших днів дійшло
лише сім із них та деякі уривки. Серед найбільш відомих творів драматурга можна
назвати такі трагедії, як «Перси», «Семеро проти Фів», «Благаючі», трилогію «Оре-
стея» («Агамемнон», «Хоефори», «Евменіди») та інші.
Найбільш відомою з усіх творів Есхіла стала його трагедія «Прометей закутий»,
яка й сьогодні користується великою популярністю. На думку вчених, цей твір є ча-
стиною трилогії про Прометея («Прометей-вогненосець», «Прометей закутий», «Звіль-
нений Прометей»). В основі твору лежить давньогрецький міф про Прометея.
8. Бесіда на повторення.
— Що з давньогрецьких міфів вам відомо про Прометея? (Прометей був одним
з титанів. Свого часу він допоміг Зевсові перемогти Кроноса, Зевсового батька, й при-
йти до влади. Але Прометей украв із небесного вівтаря вогонь і приніс його людям. За
це Зевс розгнівався на титана й наказав прикувати його до скелі.)
— Хто звільнив Прометея? (Через багато століть від тяжких мук Прометея звіль-
нив Геракл.)
9. Виразне читання уривка з трагедії Есхіла «Прометей закутий».
(Епісодій 2, вірші 436—525 у перекладі Б. Тена читає вчитель або підготовле-
ний учень.)
10. Бесіда за прочитаним.
— Хто є учасниками розмови, що подається в уривкові? (Прометей розмовляє
з хором.)
— Як називаються ці види розмов? (Монолог і діалог.)
— Яка їхня роль у трагедії? (Діалог є головним засобом зображення дій та харак-
терів персонажів. У монолозі виражаються роздуми, переживання, вагання героя.)
— Яка роль хору у творі? (Хор виконує роль оповідача, тобто пояснює, що відб-
увається на сцені.)
— На основі прочитаного подумайте, чи можна з’ясувати ставлення хору до го-
ловного героя. (Хор симпатизує титанові, співчуває йому.)
— Якими Прометей сприймає людей? (Пасивними, безсилими. Він розумів, що
вони потребують допомоги.)
— Яке його ставлення до них? (Титан співчуває людям. Адже вони лише смертні.)
— Яким зображено Прометея? (Він мужньо зносить своє нещастя, глибоко
страждає в глибині душі: «Мовчу я,— в грудях серце розривається, Коли погляну на
ганьбу свою». У героя ще є сили співчувати недолі людей.)
11. Переказ тексту.
— Розкажіть, чого навчив людей Прометей.
(Можна цей уривок (монолог Прометея) інсценізувати.)
12. Продовження бесіди за прочитаним.
— Як ви розумієте слова Прометея «Я перетерплю, поки з пут цих визволюсь: без-
сила вмілість перед Неминучістю»? (Титан розуміє, що мусить знести все, що йому
судилося, адже така його доля (Неминучість — це і є доля). В цих словах героя вия-
вилася віра давніх греків у фатум (долю).)
— Згадайте, про яку таємницю, що її приховує Прометей, йдеться у творі. (З міфу
відомо, що Прометей зберігав таємницю долі самого Зевса, адже він був ще й провид-
цем. Як розповідається у міфі, титан розкрив пізніше цю таємницю, оскільки не міг
бачити страждань своєї матері. Але в трагедії він говорить: «…Розголошувать Про це
не час, це мушу якнайглибше я Ховати,— таємниці як дотримаю, То з мук ганебних
і кайданів визволюсь».)
— Яка риса вдачі героя підкреслюється в цьому епізоді? (Титан зображений лю-
диною честі, що не бажає ціною послуги Зевсові врятувати власне життя.)
13. Робота з епіграфом.
— Як ви можете розтлумачити слова епіграфа?
— Подумайте, чи мав право герой так сказати? Доведіть свою думку.
V. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ
1. Заключна бесіда.
— З культом якого бога пов’язаний розвиток театру в Давній Греції?
— Яка особливість давньогрецької драми?
— Назвіть найвідоміших драматургів древньої Еллади.
— Які жанри були популярними в той час?
— Яка роль театру в житті давніх греків?
— Дайте визначення драми, трагедії.
— Що ви дізналися про Есхіла?
— Назвіть благодіяння, які Прометей зробив для людей.
2. Узагальнююче слово вчителя.
Образ Прометея є носієм високих моральних ідеалів, що мають велике виховне
значення для наступних поколінь. Саме тому він започатковує галерею «вічних об-
разів» світової літератури, до яких звертаються митці різних часів і народів.
За свідченням істориків, у Давній Греції на честь Прометея влаштовувалися свята
священного вогню. Найбільш спритні й сильні елліни запалювали смолоскипи в Ака-
демії (так називався гай, розташований поблизу Афін, в якому любили розміркову-
вати філософи) і бігли з ним до Афін, а в місті від того вогню засвічували нові. Мож-
ливо, з цим святом і пов’язане виникнення крилатого вислову «Прометеїв вогонь» та
терміну «прометеїзм», які є символом невгасимого прагнення до свободи, героїчних
діянь на благо людства, до всього нового й нерозгаданого.
Образ Прометея розробляли Й.В. Ґете, Дж. Байрон, П.-Б. Шеллі, О. Мандель-
штам та ін. Надзвичайно популярним він є і в українській літературі. Прометеєві мо-
тиви лунають у творчості Т. Шевченка (поема «Кавказ»), І. Франка, Лесі Українки
(вірші «Fiat nox», «Ніобея», поеми «Кассандра», «У катакомбах»), М. Рильського, А.
Малишка (поема «Прометей»).
Цей образ привертав увагу і живописців, зокрема таких славетних майстрів
пензля, як Мікеланджело, Тіціана, Рібейру, Сальватора Розу, Мазереєля.
Часто використовували образ титана й композитори, зокрема Л. Бетховен, Ф. Ліст,
О. Танєєв, О. Скрябін (симфонія «Поема вогню», яка стала першою у світовому
мистецтві спробою поєднати музику і світло), К. Стеценко.
VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Вивчити конспект; написати твір «Мої роздуми над образом Прометея».
Підготувати повідомлення про Софокла; прочитати трагедію Софокла «Антігона».


Категорія: Зарубіжна література 8 клас | Додав: uthitel (25.11.2013)
Переглядів: 3818 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: