hyipazart.com
Головна » Статті » Середня школа » Мистецтво 8 клас

Урок 7. Тема: Романська архітектура. Характерні риси романського стилю в архітектурі

 

Урок 7.

Тема: Романська архітектура. Характерні риси романського стилю в архітектурі. Особливості романських храмів, монастирів-фортець. Шпаєрський кафедральний собор ХІ ст. Бамберзький собор св.Петра та св.Георгія ХІ ст. Церква Сен-Сернен в Тулузі ХІ – ХІІ ст. Пізанська вежа ХІІ – ХІV ст. Арка романського храму.

Мета:

навчальна: розширити загально-естетичний та музичний кругозір учнів, ознайомити їх із стилями часу, поняттями, з життям і творчістю композиторів, художників, скульпторів; музичними творами, художніми творами;

розвиваюча: розвивати музичні здібності - метро-ритмічного, звуковисотного, ладового відчуття, вокально-хорових і творчих навичок, навичок образного, осмисленого сприйняття музики, художніх творів;

виховна: формувати емоційні, естетичні, моральні, загальнолюдські та національні якості особистості - національної гордості й патріотичних почуттів, любові до рідного краю, до природи; любові до народних пісень, до народних традицій, до живопису.

Тип уроку: введення в тему.

Обладнання: Підручник для 8 класу Л.Кондратова, комп’ютер, альбом для малювання.

Хід уроку

1. Організація класу .

Вхід учнів під музику, музичне вітання.

2.Мотиваційний .

Повідомлення теми і мети, головних завдань уроку.

3.Актуалізація опорних знань учнів .

- Пригадайте, що вам відомо

про лицарство.

4.Розкриття теми уроку.

Важка безмовність — так лаконічно схарактеризував скульптор Огюст Роден романський стиль, що панував у середньовіч¬ній Європі. І не дивно, адже цей стиль набув поширення саме в ар¬хітектурі (його назва підкреслює зв’язок зодчества із давньорим¬ськими традиціями).

Для початку романської доби характерне бурхливе будівництво. Провідними типами споруд стають собори, монастирі й замки, які створювали для потреб церкви та лицарства. І релігійні, і світські споруди нагадували неприступні фортеці. Оборонні й монастирські комплекси захищали зубчасті мури з високими вежами (голов¬ну називали донжон). Романська архітектура вирізнялася монумен¬тальністю, простотою і

суворістю геометричних форм (паралелепі¬пед, циліндр, конус, піраміда), лаконічністю зовнішнього декору. Фасад споруди та її портал (вхід) прикрашали рельєфами. Вузькі вікна-бійниці на масивних стінах обрамляли арками. У церковному будівництві панували базиліки, що зводили за зразком римських світських споруд.

В орнаменті перепліталися традиції античності, Візантійської імперії, Ірану й Далекого Сходу.

Романський стиль вирізнявся масивністю і зовнішньою суворістю споруд, які зберігають оборонні, захисні функції. Найбільша увага приділялася спорудженню храмів-фортець, монастирів-фортець, замків-фортець, що розташовували на підвищених ділянках місцевості. Головним будівельним матеріалом був тесаний камінь. З часом обробка кам'яних брил удосконалюється, а м'які різновиди каменю, легкі в обробці, стають джерелом для створення перспективних порталів, різьблених капітелей, рельєфів і згодом, скульптур, якими почали прикрашати західний фасад.

Романські храми, переважно монастирські, будували з великого каменю, у простих формах, із перевагою вертикальних або горизонтальних ліній, із дуже вузькими отворами дверей і вікон, із півциркульними арками. Архітектори створювали склепіння у вигляді хрестів. Скульптури на площинах стін або поверхні капітелей мали рельєфну форму. В оформленні церков були популярними сюжети Страшного суду, біблійні сцени, скульптури. Перевага духовного над тілесним виражалася в контрасті духовної експресії й зовнішньої потворності.

Фігурні композиції мали різні масштаби; їхні розміри залежали від ієрархічної значущості того, хто зображений: найбільша фігура Христа, трохи менші — ангелів і апостолів, найменші — простих смертних. Фігури перебували у співвідношенні з архітектурними формами. Зображення всередині — більші, ніж ті, що вміщувались у кутках. На фризах фігури мали присадкуваті форми, на опорних частинах — подовжені.

 

У XII ст. уперше для декорування фасадів церков використовують скульптурні зображення. Для романської монументальної пластики характерні гігантські рельєфні композиції над порталами храмів. Сюжетами найчастіше були грізні пророцтва Апокаліпсиса і Страшного суду, що демонструють богословську схему ієрархічної структури світу. Центр композиції — величезна фігура Христа. У верхній частині — небо, у нижній — грішна земля; праворуч від Христа розташовані рай і праведники (добро), ліворуч — засуджені на вічні муки грішники, чорти й пекло (зло). Схеми виконання сюжету Страшного суду різні. Наприклад, у соборі Сент-Лазар в Отені поруч із грізним і величним образом Христа зображений майже гротескно-комедійний епізод зважування добрих і злих справ померлих, що супроводжується крутійством диявола й ангела, причому диявол поданий одночасно й страшним, і смішним.

Духовна атмосфера в добу романіки була драматичною. Адже римська античність трагічно закінчила власне існування. Припинили існування і римська військова машина, і римське бюрократичне управління, і навіть ідея святості римської імператорської влади (святість імператорської влади в Європі відродять пізніше).

Від тої пори збереглась лише християнська церква і острівці освіти і письменності у монастирях. Лише там збереглися острівці античної культури і античних знань у фрагментарному вигляді. Раннє середньовіччя мало рахується з античним спадком або використовує лише те, що не має протиріч з християнським вченням.

Мешканцям раннього середньовіччя було не до збереження античного спадку, бо у всій гостроті стояла проблема виживання. Кожен день приносив лише нещастя і жахи перед майбутнім. Було постійне очікування кінця світу. Церква як організація знайшла цьому власне пояснення — це гріхи і покарання на гріхи. А якщо особа не грішила, чому покарання ? Церква і цьому знайшла пояснення — це покарання за гріхи предків. І замолити гріхи предків можна паломництвом до святих місць. Серед перших паломницьких шляхів — шлях до Сантьяго де Компостелли, що на півночі сучасної Іспанії. Відтак висвітився і інший шлях — паломництво до Єрусалима. Те, що ці землі давно належать мусульманам, не зупиняло пілігримів. І згодом сформувався новий феномен — хрестові походи. Всі ці ідеї і керували як князями церкви, так і натовпом вірян. Згодом тисячі осіб знімуться зі своїх осель і стануть паломниками, серед котрих будуть навіть і діти, і вагітні жінки…

Архітектура доби романіки посідала провідне місце серед мистецтв. Ця архітектура мала відверто сакральний характер, бо нею опікувались освічені і заможні ченці і священики католицьких орденів. Світська архітектура практично не мала зацікавлених прибічників і не акумулювала найкращих майстрів, навіть коли будували приміщення для аристократів і князів церкви. Виняток — замки феодалів.

Католицька церква як заклад практично монополізувала культуру і реально спрямувала освічену і талановиту генерацію теоретиків, архітекторів, скульпторів,ювелірів на побудову теократичного царства божого на землі. Від доби романіки збережено чимало церков, монастирів і соборів і майже не збережено світської чи житлової архітектури, якщо вона не була пов'язана з фортечно-захисними функціями. Фортечний характер довгий час зберігала і архітектура романської доби. Тоді як чимало церков, монастирів і соборів збережені і проіснували 800—1000 років від років будівництва.

Пріоритет мала храмова архітектура. Богослови і теоретики архітектури і в дороманську, і у романську добу опікувались інтерпретаціями відомої з античностібазиліки. Втрата більшості будівельних і математичних знань спонукала до перевідкриття цих знань і отримання досвіду шляхом спроб і помилок. Низка сакральних споруд доби романики руйнувалась і десятиліттями перебудовувалась на новітні готичні чи ренесансні споруди.

Поширення отримали зальні церкви або інтерпретації базиліки. Тринавна базиліка мала високу центральну наву і низькі бічні. Оборонний характер споруд і помилки технології примусили використовувати товсті стіни і малі віконні отвори. Тому більшість романських храмів затісні і темні. Неможливість перекривати широку центральну наву приводила до розповсюдження високих, але вузьких центральних нав, критих пласкими дерев'яними стелями. Стіна центральної нави розділялась на три частини — * Нижня галерея, що забезпечувала зв'язок із бічними навами

• широкий мур без декору і вікон над галереями (іноді стіна слугувала для стінописів)

• вузька смуга малих вікон по-під пласкою дерев'яною стелею[5].

Згодом ця схема була успадкована архітекторами доби готики і перероблена на систему відкритих галерей середньої частини у центральну наву (аркада трифорія). В готичному храмі з аркадами трифорія таким чином зникало зручне місце для стінописів. Їх функцію в готичному храмі перебрали на себевітражі.

Широке використання пласких дерев'яних стель, успадковане і архітекторами готики, не припинило пошуків нових варіантів склепінь, особливо вогнетривких кам'яних, бо священики постійно залучали до побудови храмів як освічених ченців, так і місцевих майстрів. Відсутність жорстких канонів у будівельній практиці призвела до надзвичайно різних типів сакральних споруд. Широко використовували місцеві поклади дикого каменя. Лише у місцинах бідних

покладами каменя використовували цеглу у комбінації з каменем або тільки цеглу. Згодом це сприятиме появі цегляної готики.

Шпаєрський кафедральний собор ХІ ст.

Імперський собор, Шпаєр.

69 місце в рейтингу кращих місць Німеччини. Історія найбільшого романського храму Європи нараховує майже 1000 років. Під тінню Шпаєрського собору, як образно висловлюються німецькі історики, минули понад 50 гофтагів і рейхстагів, а в його крипті поховані 4 імператори і чотири королі. У 1981 році Шпаєрський собор став другим німецьким об’єктом, занесеним до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Кайзерівський, або Імперський собор (нім. Kaiserdom) — традиційна назва для романського собору, побудованого під прямим заступництвом імператора Священної Римської імперії. Поруч із собором часто будувався імператорський пфальц (палац). Такий собор автоматично ставав кафедрою єпископа. Всього імперських соборів є сім.

Головною відмінною рисою імперських соборів є наявність двох хорів на початку і кінці нави. Другі, додаткові хори призначалися для імператора і його родини. Таким чином імперська влада ставилася на один рівень з владою Бога, а положення хорів уособлювало також і певне розділення влади між Богом і кайзером.

 

Шпайєрський собор, 2005 рік

Першим імператорський собором став Шпайєрський собор (нім. Kaiser- und Mariendom zu Speyer), будівництво якого почалося в 1030 році імператором Конрадом II. Собор мав стати родовою усипальнею представників Салічної династії. Згодом собор перебудовували під Генріха IV, а в 1082-1104 роках збільшили склепіння.

При Генріху IV статус імперського собору отримали три храми: Шпайєрський, Майнцський та Вормський. Майнцський собор побудували під безпосереднім контролем Генріха, Вормський ж долучився до імперських соборів за монументальність і урочистість. Всі три будівлі були розташовані в містах на Рейні, через що їх називають Рейнськими імперськими соборами.

Зведено у 1030—1061 роках імператорами Священної Римської імперії. Зведення розпочав кайзер Конрад II, потім цю справу продовжив його син Генріх III і завершив онук Генріх IV, за якого відбулось освячення собору. На той час у Шпаєрі проживало близько 500 чоловік, і Шпеєрський собор був однією з найбільших будівель світу. Це мало, зокрема, політичне значення, оскільки його розмір символізував могутність кайзера.

Відповідно до досліджень С.В.Заграєвського [1], собор у Шпаєрі визначив появу у Стародавній Русі білокамінного зодчества.

Упродовж тисячі років собор неодноразово реставрувався і доповнювався, змінював свій зовнішній вигляд. Найбільша катастрофа в історії собору мала місце у 1689 році, коли солдати французького короля Людовіка XIV зруйнували його, лишивши майже тільки стіни, й осквернили поховання, що знаходились у соборі. У 1772—1784 роках собор було реставровано й доповнено вестибюлем та фасадом, однак невдовзі його було знову захоплено й осквернено французами. У 1846—1853 відбулась повна реставрація і прикрашення величними фресками на кошти баварського короля Людвіга I.

В соборі встановлено орган, з яким пов’язана діяльність видатних німецьких органістів — Людвіга Дьорра таЛео Кремера.

В склепі під вівтарем знаходяться поховання декількох німецьких кайзерів та королів, серед яких:

• імператор Священної Римської імперії Конрад II († 1039) та його дружина Гізела († 1043)

• імператор Священної Римської імперії Генріх III († 1056), син Конрада II

• імператор Священної Римської імперії Генріх IV († 1106), син Генріха III та його дружина Берта († 1087)

• імператор Священної Римської імперії Генріх V († 1125), син Генріха IV

• Беатрикс († 1184), друга дружина Фрідріха I Барбаросси та її дочка Агнес

• Король Німеччини Філіп Швабський († 1208), син Фрідріха I Барбаросси

• Король Німеччини Рудольф I († 1291)

• Король Німеччини Адольф Нассауський († 1298)

• Король Німеччини Альбрехт I († 1308), син Рудольфа I

Бамберзький собор св.Петра та св.Георгія ХІ ст.

Якось одне відоме німецьке видання проводило опитування по ста п'ятнадцяти містах Німеччини, щоб визначити, яке місто німці вважають «містом-мрією». Їм було запропоновано відповісти на кілька запитань і оцінити умови проживання у своєму місті. І як з'ясувалося, найбільше задоволені життям і своїм містом жителі невеликого Бамберга. А ви що-небудь чули про нього?

Бамберг - це прихована перлинка Баварії, шикарне барокове місто, що знаходиться в мальовничій долині в оточенні зелених пагорбів, до того ж стоїть на річці Регніц. Побувавши в Бамберзі не складно погодитися з його місцевими жителями - це дійсно місто німецької мрії.

Жителі Бамберга шанують і прекрасно знаються на історії міста, особливо на тому періоді, коли на місто припав пік розквіту, а саме, коли їхній єпископ став Папою Римським. А з кінця минулого століття вся історична спадщина Бамберга є надбанням ЮНЕСКО

Побувавши в місті не складно здогадатися, чому Бамберг порівняли з Римом. Адже він стоїть на семи пагорбах, і, так само як і Рим, був оплотом католицької церкви.

За часів правління містом кайзером Генріхом II тут було засновано єпископство, і людей почали звертати в християнство. Тоді в місті побудували чудовий палац кайзера і величний собор (який потім згорів).

Бамберг став відомим і дуже багатим: у місто стала з'їжджатися німецька знать і вище духовенство. Ось тоді кайзер Генріх II і назвав Бамберг «столицею всього світу», так званим «Фраконським Римом»

Саме в період розквіту духовенства, в Бамберзі почали будувати собори і церкви, серед яких найзнаменитіша базиліка - Бамберзький собор Святого Петра і Святого Георгія. Це зразок найкрасивіших пам'яток архітектури Німеччини, збудований в романському стилі. Він має 4 вежі, а всередині храму знаходиться найвідоміший твір мистецтв Бамберга - «Бамберзький лицар».

До речі, в стінах храму покоїться прах Папи Клеменса II (єдиний з пап, похований у Німеччині), а так само першого короля Німеччини та останки Генріха Святого. Цей собор – головний храм Бамбергу, один із семи імперських соборів Німеччини.

Будівництво собору почалось в 1004 році по приказу Генріха Святого і закінчилось в 1012 році. Освячення 6 травня 1012 року. В 1081 році собор був пошкоджений пожаром, в 1111 році Отто Бамбергський освятив заново побудований собор. Після ще одного пожару, в 1215 розпочалось будівництво третього по рахунку собору. Він був освячений 6 травня 1237 року.

В соборі знаходяться захоронення відомих особистостей, в тому числі самого Генріха Святого, його дружини Кунігунди, папи римського Климента ІІ – єдиного папи, похороненого в Німеччині, та першого короля Німеччини із династії Штауфенів Конрада ІІІ.

Сьогодні Бамбергський кафедральний собор являє собою зразок романської архітектури: довжина – 94м, ширина – 28., висота 26м. По кутах побудовані 4 башні по 81 м. висоти кожна. В банях зустрічаються елементи готики.

Під час Другої світової війни Бамберг практично не пострадав, відновлення собору не було доцільним. Собор – частина старого міста, включеного в 1993 році до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Церква Сен-Сернен в Тулузі .

Тулузька базиліка є частиною монастиря Сен-Сернен (абатство Святого Сатурна), який колись існував у Тулузі.

Святий Сатурн був першим єпископом Тулузи. Після смерті він був канонізований і похований в четвертому столітті в старій базиліці, на місці якої через якийсь час почалося будівництво нині існуючої церкви.

Будівництво

Будівництво базиліки погано задокументовано. Відомо, що воно проходило з великими труднощами і затримками, всього можна виділити чотири етапи побудови. Основна частина будівлі була вибудувана в XI-XII століттях в романському стилі. Тоді ж були зроблені добре відомі скульптури, які відмінно збереглися до нашого часу. Освячення вівтаря ще не до кінця побудованої церкви відбулося в кінці одинадцятого століття.

Паломники

Церква є частиною шляху паломників в Сантьяго-де-Компостелу – місто, де поховані мощі покровителя Іспанії Святого Якова. Пілігрими стали часто тут зупинятися. Після цього французький король Карл Великий приблизно в 800 році подарував базиліці кілька священних предметів. Судячи з розмірів будівлі, число паломників було дуже великим. Крім Сатурна тут поховані і інші канонізовані святі, наприклад архієпископ Оноратус.

Нетипова базиліка

Незважаючи на те, що церква абатства Святого Сатурна називається базилікою, вона не схожа на типові базиліки епохи раннього християнства. Будова набагато більша за розмірами, її довжина перевищує 110 метрів. Стелі церкви зведені по принципу склепів, як матеріал для її побудови використовувалися в основному цеглу.

 

Дзвіниця

Найпомітнішою деталлю є церковна дзвіниця. Вона височіє в центрі споруди над поперечним нефом. Споруда має кілька рівнів: три нижнього старшого рівня зроблені в романському стилі і відносяться до дванадцятого століття. Пізніше в чотирнадцятому столітті було надбудовано ще два рівня. Вежа дзвіниці з’явилася в п’ятнадцятому столітті. Можливо, через помилки проектування дзвіниця має невеликий нахил на захід.

Двері

Двері церкви відомі барельєфами із зображеннями на християнську тематику.

На одній з дверей будівлі у верхній частині знаходиться рельєфне зображення вознесіння Христа, на іншій зображення Лазаря.

Орган

Іншою визначною пам’яткою є великий орган, побудований в 1888 році, який входить в трійку найбільш відомих інструментів в країні, поряд з органом в церкві Святого Уенав Руані і органом в паризькій церкві Сен-Сюльпіс.

На особливу увагу заслуговують скульптурні і рельєфні зображення.

Капітелі

Всього всередині церкви знаходиться близько 270 романських колон, увінчаних оздобленими капітелями. На жаль, через велику висоту колон їх не можна як слід розгледіти.

На капітелях колон поперечного нефа (трансепта) розташовані скульптурні зображення персонажів священного писання. З кожною капітеллю пов’язана якась окрема біблійна сцена, наприклад чудесний порятунок пророка Даниїла з ями з левами та інші.

Галерея

Уздовж стін тягнеться галерея, що дозволяє оглянути внутрішнє оздоблення будівлі, не заважаючи церковним службам. Наприкінці дванадцятого століття на мармурових панелях галереї були викарбувані зображення Христа і його послідовників.

Хор

Старе оздоблення церковного хору не збереглося, він був повністю перероблений в пишному барочному стилі в XVII-XVIII ст. Серед його прикрас виділяється скульптурне зображення Святого Сернена, зроблене французьким майстром Етьєном Россом в середині XVIII століття.

Сам вівтар зроблений з мармуру і прикрашений різьбленими зображеннями птахів, крилатих ангелів і ін.

Пізанська вежа

 

Піза́нська вежа — частина ансамблю міського собору Санта-Марія Маджоре в Пізі. Вежа є дзвіницею собору і примикає до його північно-східного кута. Знаменитий соборний ансамбль в Пізі — шедевр середньовічної італійської архітектури. Вежа відома тим, що сильно нахилена.

Висота вежі становить 56 метрів, діаметр — 15 метрів. На вершину вежі ведуть сходи в 294 ступені, піднявшись якими на самий верх можна оглянути всю округу. Всесвітньо відомий вчений Галілей використовував Пізанську вежу для своїх дослідів. З верхнього її поверху він кидав різні предмети, щоб довести, що швидкість падіння не залежить від ваги падаючого тіла.

Створення комплексу почалося в 1063 році, коли на околиці міста, на зеленому лугу, була закладена будівля ансамблю міського собору, що включив біломармуровий п'ятинефний собор, дзвіницю і баптистерій-крещальню. Першим будівельником храму був архітектор Бускетто, ймовірно, вихідець з Греції. На це указують як прізвище майстра, так і запропонована ним композиція собору, висхідна до ідей візантійської архітектури V століття[Джерело?]. Після 1118 року будівництво Пізанського собору продовжив майстер Райнальдо. Він подовжив головний неф будівлі і звів фасади. Саме йому належить оформлення головного фасаду собору у вигляді декількох рядів легких, витончених напівкруглих аркад. У Тоскані не було прийнято прикрашати фасади церков скульптурою, і майстер Райнальдо просто облицьовував фасад білим і чорним, з сіро-блакитним відтінком, каменем з мармуровими інкрустаціями. В основному будівництво Пізанського собору було завершено в 1150-х роках. Така порівняно швидка споруда пояснюється тим, що майстри не витрачали час на зведення складних кам'яних зведень: перекриття центрального нефа виконане дерев'яним. Над порталами поміщені барвисті мозаїчні панно. Інтер'єр собору прикрашають позолочену стелю і численні мармурові скульптури.

Будівництво дзвінниці («Пізанської вежі») було почато в 1174 році майстрами Вільгельмом (Гульєльмо) з Інсбрука і Боннано. Побудувавши перший поверх заввишки 11 метрів і два колонадні кільця, Бонанно виявив, що дзвіниця відхилилася від вертикалі на чотири сантиметри. Майстер припинив роботу і зник з міста.

Час від часу роботу з будівництва відновлювали, і до 1233 року було побудовано всього чотири поверхи. Лише через сто років після початку будівництва, в 1275 році, міська влада знайшла сміливця, який ризикнув продовжити зведення дзвіниці.

Коли архітектор Джованні ді Симоні відновив роботи, відхилення верхнього карниза вежі від вертикалі становило 50 сантиметрів. Ризик був дуже великий. Тому, закінчивши п'ятий колонадний поверх, він припинив роботу. У 1350 році, коли відхилення від вертикалі становило вже 92 сантиметри, за роботу взявся архітектор Томазо ди Андреа. Він підвів наступний поверх із сторони, похилої, на 11 сантиметрів, а дзвіницю «завалив» убік, протилежну нахилу. Лише після цього він поставив над вісьмома ярусами вежі дзвіницю з бронзовим дзвоном. Так, через 164 роки будівництво вежі нарешті було завершено. Правда, вона виявилася укороченою на чотири поверхи і без даху. А за задумом перших архітекторів перший поверх її повинен був бути високим, потім 10 поверхів з балконами, 12-й поверх — дзвіниця, а вінчати кампанелу повинен був дах. Загальна висота вежі передбачалася 98 метрів.

Причини нахилу

Існують різні припущення, що пояснюють причини нахилу нещасливої вежі. Дослідники допускають можливість, що Бонанно, мабуть, використовував насоси для відкачування води, чого у жодному випадку не можна було робити. Оскільки він будував круглу споруду, насоси, мабуть, були в центрі вежі — подалі від стін. Відкачана вода стікала в один бік — у напрямі річки Арно. Також є версії, що Бонанно просто зекономив на фундаменті, щоб збільшити свій заробіток, або заклав частину фундаменту на твердому ґрунті, а частину на м'якому.

В 1911 році було зафіксовано, що вершина нахиляється на 1,2 мм в рік. У 2006 році вершина вежі була відхилена на 5,3 м від центру.

З 1990 року через побоювання, що будь-якої миті може статися обвал вежі масою 14 500 тонн, до неї перестали пускати туристів.

Останніми роками багато архітекторів були сильно стурбовані тим, що кут нахилу вежі став дуже великим і існував величезний ризик, що в один день вежа просто звалиться. Саме тому останнім часом проводилася низка заходів, які дозволяли утримати вежу від подальшого падіння. Так з 1994 року від падіння її утримували спеціальні свинцеві противаги. А в 2001 році були завершені роботи з профілактики від можливого падіння Пізанської вежі. Розпочати роботи спонукало обвалення менш відомої падаючої вежі в місті Павія в 1989 році, коли під завалами загинуло четверо осіб.

У червні 2007 року було закінчено роботи зі зменшення відхилення вежі. Міжнародна група рятувальників Пізанської вежі прибрала з північної сторони вежі 70 тонн ґрунту, що призвело до повороту спорудження в цей бік. Рух контролювався за допомогою 600 тонн свинцевої баласту-противаги у вежі і системи металевих тросів, що закріплювали визначну пам'ятку. Проект обійшовся в 20 мільйонів доларів. У результаті робіт удалося на 45 сантиметрів зменшити відхилення верхівки вежі. Таким чином падаюча вежа повернулася до положення 1838 року.

 

Пізанська вежа перебуває в італійському місті Піза і аж ніяк не є його єдиною яскравою пам'яткою, а конкретно тієї площі, на якій вона розташована, тому як на цій площі стоїть не тільки "падаюча вежа", а й цілий ансамбль визначних будов. Всі ці будівлі ставляться до міського собору (Пізанського собору) Санта-Марія Ассунта.

Своєю назвою падаюча Пізанська вежа зобов'язана тому, що досить сильно нахилена в сторону, що і створює враження падіння всієї будови.

Спочатку був побудований Пізанський собор, пізніше баптистерій, після чого почали будівництво дзвінниці. В процесі робіт над дзвіницею, які тривали практично два століття, у собору утворилося кладовищі. Всі ці об'єкти, включаючи і саму дзвіницю - Пізанську вежу, в 1986 році придбали статус Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Цікаво, що самі жителі Пізи люблячи називають свою унікальну вежу "тривалим дивом", тому як щороку вона відхиляється на 1 міліметр від своєї вертикальної осі і так "падає" ось уже вісім сотень років.

Звичайно, поза всяким сумнівом, Пізанська вежа - це найвидатніша дзвіниця всієї Європи. Колись вважалося, що такий сильний нахил вежі був складовою частиною проекту, але пізніше з'ясувалося, що сама вежа була спроектована вертикальної, а її крен почав давати про себе знати вже на самому початку будівництва. Причиною такого "падіння" споруджуваної дзвіниці могла стати і м'якість знаходиться під неї грунту, і неправильна закладка фундаменту, і протікання грунтових вод близько до поверхні саме в тому місці, де будувалася вежа.

Історія падаючої Пізанської вежі, будівництво Пізанської вежі

Будувалася Пізанська вежа в два етапи, перший з яких почався в 1173 році. У будівництві було два тривалих перерви і тривало воно практично 200 років. Пізанська вежа - це дзвіниця Campo dei Miracoli (католицького собору). Автор, який спроектував цю споруду, залишився історії невідомим. А розпочаті роботи були такими майстрами, як Бонна і Гульєльмо з Інсбрука. Після того, як був збудований перший поверх башти, висотою в 11 метрів, майстром Бонна був виявлений крен вежі від вертикальної осі на цілих 4 сантиметри. Роботи були припинені, а невдачливі майстра зникли. Проте будівництво просувалося дуже повільно, і башта зросла до четвертого поверху лише до 1233 року. І тільки через століття від початку будівництва міській владі вдалося знайти того майстра, який погодився продовжувати розпочаті дуже давно роботи, ним виявився відважний архітектор Джованні ді Симоні. На той момент вежа вже відхилилася від вертикалі на цілих півметра. Ризик того, що вона ось-ось завалиться, був настільки великий, що, закінчивши зводити п'ятий колоннадний поверх, майстер відмовився продовжувати будівельні роботи.

Пізніше (в 1350 році) будувати Пізанську вежу взявся інший архітектор, його звали Томазо ді Андреа. До того моменту дзвіниця вже нахилилася, на 92 сантиметри відійшовши від вертикальної осі. Піднявши наступний поверх з похилою боку на 11 сантиметрів, він "нахилив" споруду в сторону протилежну крену, після чого на останній восьмий ярус вежі поставив дзвіницю з дзвоном з бронзи. Таким чином, будівництво "Падающей вежі", протривало 164 роки, було завершено, ціною відмови від даху і ще чотирьох поверхів. За первинним проектом у вежі мало бути аж 10 поверхів з балконами і завищеним першим поверхом, сама дзвіниця мала бути 12-м поверхом, над яким повинна була підніматися дах. Тоді передбачувана висота всього будинку повинна була б складати 98 метрів.

Сучасна Пізанська вежа

Не тільки нескінченний процес "падіння" дзвіниці, але і її оригінальна архітектура зробили Пізанську вежу місцем паломництва мільйонів туристів з усього світу.

Міська влада Пізи ведуть постійні роботи по зміцненню вежі, для того щоб зробити її більш стійкою, колони, які схильні до руйнування, вже неодноразово змінювалися. Останнім часом особлива увага приділяється підземних робіт з посилення фундаменту знаменитого будови.

Але, незважаючи на всі зусилля, Пізанська вежа продовжує прагнути вниз, а жадібні журналісти день і ніч пильнують у своїх відеокамер в очікуванні сенсаційного падіння Пізанського дива , яке, якщо нічого не робити за розрахунками математиків неминуче станеться вже років через 40-50, коли вежа остаточно втратить стійкість і звалиться.

Цікаві відомості про падаючої Пізанської вежі

Форма Пізанської вежі циліндрична, її оточує галерея з колонами та арками. Закінчується чудове будова дзвіницею. Середина самої вежі - це порожнистий циліндр, із зовнішнього і внутрішнього боку облицьований сірим і білим вапняком. Враження від споглядання вежі створюється повітряне, здається, що вона надзвичайно легка і ніби мереживна. Так відбувається через білого кольору і колон, які кільцями, як мереживами оперізують всі поверхи. Проте потужність будівлі не викликає ніяких сумнівів, тому що товщина її стін нижніх - 4,9 м, а верхніх - 2,48 м.

Пізанська вежа височить над землею на 55 метрів, у ній 8 поверхів і важить вона близько 14 з половиною тонн. Фундамент під вежею має площу в 285 м ?, її тиск на грунт дорівнює 497 кПа. Зараз нахил вежі дорівнює приблизно 10%.

Незважаючи на нахил всієї будови, вибудувана в XIV столітті дзвіниця стоїть рівно. Усередині башти вибудувана спіральні сходи, яка налічує 294 сходинки.

Дзвонів у дзвіниці сім і налаштовані вони на звучання музичних нот.

Цікава легенда складена про дослідження Галілея, який нібито з метою вивчення прискорення вільного падіння і того, що воно не залежить від маси тіла, піднімався на вершину Пізанської вежі і скидав з неї різні предмети, що відрізняються за своєю масою, для того щоб пізніше описати процес їх падіння.

Американці, не витримавши слави Пізи, в передмісті Чикаго (в містечку Найлс) побудували водонапірну вежу - точну копію "Падающей вежі" тільки в половину натуральної величини.

Вартість відвідування Пізанської вежі дорівнює приблизно 10 євро, але це тільки для сміливців, які не бояться, що історичне падіння відбудеться саме в момент їхньої присутності у вежі, вони можуть навіть піднятися на оглядовий майданчик, щоб оглянути види міста. Ті ж, кому ризикувати не хочеться, зазвичай задовольняються фотографіями своїх усміхнених облич на тлі "тривалого дива".

 

 

З ІСТОРІЇ ШЕДЕВРА (с.48-49)

5.Творча робота.

Варіант 1. Створи ескіз герба своєї школи або міста (кольоровий пащр ножиці, клей).

Варіант 2. Зобрази середньовічний замок-фортецю в романському стилі (графітні, кольорові олівці, вугіль, сангіна; тонований папір). с.54

6.Підсумки уроку, оцінювання .

- Що нового ви дізналися на уроці?

- Яка романська архітектурна споруда вас найбільше вразила. Чому? !

- Назвіть ознаки романського стилю в базиліках.

- Схарактеризуйте особливості середньовічних романських замків.

- Чи сподобався вам урок? Чим саме?

Як ви гадаєте цілі, які були поставлені на початку уроку були виконані?

Категорія: Мистецтво 8 клас | Додав: uthitel (20.10.2017)
Переглядів: 140 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: