hyipazart.com
Головна » Статті » Середня школа » Мистецтво 8 клас

Урок 5 Тема: Візантійський стиль. Характерні риси візантійського стилю.

Урок 5

Тема: Візантійський стиль. Характерні риси візантійського стилю. Стиль візантійської архітектури. Види архітектурних споруд та їх особливості.

Мета:

навчальна: розширити загально-естетичний кругозір учнів, ознайомити їх із стилями часу, поняттями, з життям і творчістю композиторів, художників, скульпторів; музичними творами, художніми творами;

розвиваюча: розвивати музичні здібності - метро-ритмічного, звуковисотного, ладового відчуття, вокально-хорових і творчих навичок, навичок образного, осмисленого сприйняття музики, художніх творів;

виховна: формувати емоційні, естетичні, моральні, загальнолюдські та національні якості особистості - національної гордості й патріотичних почуттів, любові до рідного краю, до природи; любові до народних пісень, до народних традицій, до живопису.

Тип уроку: комбінований, поглиблення знань.

Обладнання: Підручник для 8 класу Л.Кондратової , комп’ютер, альбом для малювання.

Хід уроку

1. Організація класу .

Вхід учнів під музику, музичне вітання.

2.Мотиваційний .

Повідомлення теми і мети, головних завдань уроку.

3.Актуалізація опорних знань учнів .

- Пригадайте, чи є у Коломиї старовинні храми?

4.Розкриття теми уроку.

Розвиток мистецтва Середньовіччя охоплює період від падіння Римської імперії до початку доби Відродження. Одним із най¬важливіших центрів середньо¬вічного мистецтва була Візантія. Традиції античної та східної циві¬лізацій поєдналися в культурі цієї могутньої держави, столицею якої став Константинополь. Відповідно до нових світоглядних уявлень го¬ловним завданням візантійського мистецтва було втілення боже¬ственного начала.

Візантійський стиль зародив¬ся в архітектурі й образотворчо¬му мистецтві, виявився також в ілюструванні книг. Балканами він поширився на Русь-Україну, де існував упродовж багатьох сто¬літь. Для нього характерні уро¬чистість і шляхетність.

Візантійське мистецтво — стиль в образотворчому мистецтві й архітектурі, що зародився в 4-5 століттях уВізантії (столиці Східної Римської імперії) і поширився в Італії, через Балкани, в Київській Русі, де він існував впродовж багатьох століть.

Візантійський стиль характеризується важкою стилізацією, надзвичайною виразністю ліній, використанням сталих художніх стереотипів і багатих кольорів, зокрема, золота. Візантійські художники відзначилися у мозаїчних роботах і в ілюструванні книг.

В розвитку світової цивілізації візантійська культура займає видатне місце. Для неї характерні урочиста пишність і внутрішня шляхетність, це своєрідний синтез культурних традицій греко-римського світу і християнства, а також елліністичного Сходу. Візантійський тип культури не подібний ні на західноєвропейський, ні на східний. Візантійська імперія виникла на рубежі двох епох – загибелі пізньої античності та народження середньовічного суспільства. Столицею її став Константинополь, заснований імператором Константином І у 324-330 pp.

В 330 році через міжусобиці й смуту, що охопили величезну Римську імперію, імператор Костянтин I Великий переніс свою столицю в місто Візантій (з I століття н. е., що входив до складу Римської імперії) і перейменував його на Константинополь. У середньовіччі Візантія називалася Романією, самі візантійці називали себе ромеями, а свою культуру — ромейською. Імператор — «Басилевсромеїв» — оголосив себе також і верховним жерцем. Це знайшло відбиття в офіційному мистецтві Константинополя, який виражав ідеї культу «басилевса ромеїв» як пантократора (від грец. Παντοκράτορος— «вседержитель»). З тих пір вона була центром цивільного й духовного життя греко-римського миру. Візантійська імперія породила особливу культуру, названу в науці візантизмом.

Перші сторіччя існування Візантійської держави можна розглядати як найважливіший етап у формуванні світогляду візантійського суспільства, що спирався на традиції язичницького еллінізму й принципи християнства. Формування християнства як філолофсько-релігійної системи було складним і тривалим процесом. Воно вбрало в себе багато з філософських та релігійних вчень того часу. Християнська догматика склалась під сильним впливом близькосхідних релігійних вчень: іудаїзму, манихейства. Воно було синтетичною філософсько-релігійною системою, важливим компонентом якої була антична філософія.

Першого розквіту візантійське мистецтво досягло у VI столітті при Імператорі Юстиніані. Величезна імперія була найбільшою і найсильнішою державою Європи. Тут існувала величезна кількість ремісничих майстерень, безліч купців. В одній лише столиці в цей час було споруджено тридцять церков, які сяяли золотом, сріблом і різнокольоровими мармурами.

На зміну непримиренності християнства з усім, що несло клеймо язичництва приходить компроміс між християнським і античним світоглядом. Найбільш далекоглядні християнські богослови зрозуміли необхідність оволодіння всім арсеналом язичницької культури для використання її в створенні філософських концепцій. Такі мислителі, як Василь Кесарійський,Григорій Ніський і Григорій Назіанзін, закладають фундамент візантійської філософії, яка сягала коріннями давньогрецького мислення. У центрі їх філософії перебуває розуміння буття як досконалості. Народжується нова естетика, нова система духовних і моральних цінностей, змінюється й сама людина тієї епохи, її бачення світу й відношення до всесвіту, природи, суспільства.

З перемогою християнства провідне місце в системі знань зайняло богослов’я. Надзвичайний розквіт переживає логіка, як основа побудови богословської догматичної системи.

З X-XI ст. в розвитку богословсько-філософської думки можна простежити дві тенденції. Першій притаманні інтерес до проблем зовнішнього світу та його будови, віра у можливості людського розуму і прагнення протистояти різним формам аскетизму. Найвидатнішим представником цього напрямку був Михайло Псьол (XI ст.) – філософ, історик, філолог, юрист. Його «Логіка» стала відомою не тільки у Візантії, але й на Заході. Представники раціоналізму і релігійного вільнодумства були засуджені церквою, а їх праці покарані вогнем. Друга тенденція, що знайшла своє вираження у творах релігійних аскетів і містиків Сімеона Нового Богослова (949-1022) та Григорія Палами (1297-1360), в основному скеровувалась на внутрішній світ людини, способи її ; вдосконалення у дусі християнської етики, смирення і послуху.

З усіх країн Середньовіччя Візантія особливо славилась досягненнями в історіографії. Праці відомих візантійських істориків за характером викладу матеріалу, багатством міфологічних образів гідно продовжують класичну грецьку традицію Геродота, Фукідіда, Полібія.

Паралельно з історіографією існував специфічний середньовічний жанр історичного твору – хронографія. Основоположником її став кесарійський єпископ Євсевій (260-340), який зробив широкий огляд історичних подій.

В мистецтві Візантії панували узагальнено-спіритуалістичні принципи, які ґрунтуються на відриві від реальності і перенесенні у сферу вищих, абстрактних ідей. Ідеальний естетичний об’єкт перебуває в духовній сфері, описується за допомогою таких естетичних категорій, як прекрасне, світло, колір, образ, знак, символ. У художній творчості переважали традиціоналізм, канонічність.

Значний вклад Візантії в розвиток середньовічної архітектури. Візантійські зодчі створюють нові принципи забудови міст: у центрі розташовується головна площа з собором, від неї, довільно переплітаючись, розходяться вулиці. Прекрасним зразком церковного будівництва є храм св. Софії в Константинополі, споруджений у 532-537 pp. за наказом Юстініана.

Софійський Собор Стамбул

 

Софійський собор, також Ая-Софія (грец. Αγία Σοφία, повна назва грец. Ιερός Ναός της του Θεού Σοφίας;тур. Ayasofya) в Константинополі — одна з найвеличніших пам'яток візантійської архітектури, що збереглись донині; символ «золотої доби» Візантійської імперії та один із символів сучасного Стамбулу.

За часів Візантійської імперії собор перебував у центрі Константинополя поруч із імператорським палацом, на місці якого тепер стоїть Блакитна мечеть. Нині Собор розташований в історичному центрі міста в районі Султанахмет і діє як музей.

Висота Софійського собору — 55 метрів, діаметр бані — 31 метр. Понад тисячу років Софійський собор у Константинополі залишався найбільшим храмом у християнському світі — до будівництва Собору Святого Петра в Римі. 1985 року храм занесений до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО та називається «восьмим чудом світу».

На місці Софійського Собору, до його побудови стояв інший храм, побудований візантійським імператоромКостянтином І Великим в період 324—337 років[1]. Між тим Сократ Схоластик свідчив про будівництво першого храму, званого Софією, в добу до правління імператора Констанція II[2]. Відомо, що з 360 по 380 рік Софійський собор перебував у руках аріан. Імператор Феодосій I в 380 року передав собор православним і 27 листопада особисто ввів у собор Григорія Богослова, незабаром обраного новим константинопольським архієпископом[3]. Однак цей храм згорів внаслідок народного повстання 404 року[4].

Побудовану знову церкву знищила інша пожежа 415 року. Імператор Феодосій II наказав збудувати на цьому ж місці нову базиліку, що виконали того самого року. Базиліка Феодосія, відповідно до свідчень Івана Малали, згоріла 13 січня 532 року під час повстання «Ніка»[5]. Її руїни виявили тільки 1936 року під час розкопок на території собору.

Храм Костянтина і Феодосія були великими п'ятинавними базиліками[6]. Скупе уявлення про нього дають тільки археологічні знахідки, які дозволяють судити про значні розміри і багате мармурове вбрання. Також, ґрунтуючись на стародавніх описах, роблять висновок, що над бічними навами розташовувалися двоярусні галереї, подібні побудованій одночасно з нею базиліки Святої Ірини.

Базиліка Юстиніана

 

За легендою, імператорЮстиніан I побачив уві сні ангела, який відкрив йому план майбутнього Храму святої Софії

Візантійський імператор Юстиніан через сорок днів після пожежі 13 січня 532 року наказав збудувати на тому самому місці нову церкву Святої Софії, яка б стала прикрасою столиці імперії і виразом її величчя[7]. Існує легенда, що план будівлі імператору Юстиніану вручили ангели, коли той спав. Після проведення планувальних робіт імператор призначив математика Анфімія Траллського та знаменитого архітектора і статиста Ісидора Мілетського відповідальними за виконання проекту. Раніше вони вже звели Церкву Святих Сергія і Вакха у Константинополі. Будівництво храму тривало 5 років (на ті часи рекордно короткий термін), щодня працювало близько 10 тисяч робітників[7]. Для будівництва використовували найкращий будівельний матеріал, мармур привозили з Проконніса, Нумідії, Каріста та Ієраполіса. Також до Константинополя звозилися архітектурні елементи стародавніх споруд (наприклад, з Риму доставлені вісім порфірових колон, взятих з Храму Сонця, а з Ефеса вісім колон із зеленого мармуру — фенгіту). Крім мармурових прикрас Юстиніан, бажаючи надати храму небувалий блиск і розкіш, використав для його оздоблення золото, срібло, слонову кістку[8].

27 грудня 537 року відбулося урочисте освячення нової церкви, яке здійснив Константинопольський Патріарх Міна. Храм висвятили на честь Святої Софії, вдови, яка виховувала своїх дочок — Віру, Надію та Любов у глибокій християнській вірі. Навіть катуваннями дівчат не змусили зректися віри. Потім їх стратили. Убита горем мати прожила ще три дні, а потім померла. Християнська Церква зарахувала їх до числа мучеників, а на честь Святої Софії почали будувати храми, собори та церкви по всьому світу.

Вже з моменту спорудження за церквою закріпилась назва «велика»[9]. Для здійснення богослужінь у соборі використовувалася численні дорогоцінні священні посудини. Для виготовлення дорогоцінного престолу собору, за повідомленням Дорофея Монемвасійського, використали «злато, срібло, мідь, електр, залізо, скло, камені чесні багато, яхонти, смарагд, бісер, касідер, магніт, он(ікс)ій, алмази й інша до семидесяти двох різних речей»[10]. Штат церковно- і священнослужителівсобору при Юстиніані був розрахований на 525 особи: 60 священиків, 100 дияконів, 40 дияконіс, 90 іподияконів, 110 читців, 25 співочих і 100 придверних[11]. В добу правління імператора Іраклії І штат розрісся до 600 осіб[12]. Згідно з сорок третьою Новелою Юстиніана від кожної торгово-ремісничій корпорації виділялася певна кількість майстерень (ергастирії), доходи від яких йшли на потреби храму Святої Софії.

Однак за кілька років після закінчення будівництва, імовірно, 551 року, землетрус зруйнував частину собору[13]. Собор також постраждав від землетрусу 989року, особливому руйнуванню піддався його купол. Будівлю підперли контрфорсами, від яких вона втратила свій колишній вигляд. Обвалений купол перебудував вірменський майстер Трдат Архітектор, автор Анійського собору, причому архітектор зробив купол навіть більш піднесеним.

Між тим, за переказом, саме в Соборі святої Софії посланці князя Володимира Великого, який охрестив Русь, знайомилися з християнською вірою. 16 липня1054 року у Софійському соборі на святому вівтарі під час богослужіння легат Папи римського кардинал Гумберт вручив константинопольському патріархуМихаїлу Керулларію грамоту про відлучення від церкви. Саме цю дату прийнято вважати датою розколу християнської церкви на католицьку і православну. До розграбування хрестоносцями Константинополя в 1204 році у в соборі також зберігалася Туринська плащаниця.

Після османського завоювання та сучасність

 

Сучасний Музей Ая-Софія із надбудованими мінаретами тапрапорами Турецької Республіки

Майже тисячу років Собор святої Софії залишався символом християнства. Остання літургія в ньому розпочалася ввечері28 травня 1453 року і продовжувалася всю ніч. Вранці в собор увірвалися яничари Мехмеда ІІ, що захопили Константинополь. Цей султан відомий тим, що поклявся не відпочивати і не розважатися до тих пір, доки не отримає Константинополь. 1453 року Мехмед ІІ наказав перетворити собор на мечеть. До нього прибудували чотири мінарети і він перетворився на Мечеть Ая-Софія.

За легендою, коли в місто увірвалися яничари, в соборі сховалися тисяча вірян. Священик продовжував читати молитву.Мечі вже були напоготові, щоб проткнути його, та раптом стіна в правій частині храму відкрилася і сховала священика. Зараз звідти чутно тихий шум. Легенда стверджує, що священик і до сьогодні читає там молитву, а коли Собор святої Софії знову стане християнським, то він вийде зі стіни і продовжить службу.

1935 року засновник сучасної Турецької держави Мустафа Кемаль Ататюрк розпорядився про перетворення Святої Софії на музей. 2010 року представники міжнародного фонду «Зібрання Ая-Софія» навіть планували проведення літургії в храмі, але не отримали дозволу від турецької влади[14]. Так чи інакше, Собор Святої Софії залишається неповторною та унікальною історичною пам'яткою світового значення.

 

Інтер'єр собору

Софійський собор в Константинополі донині вражає відвідувачів розмірами та величчю. Його довжина — 81 метр, ширина — 72, а висота — 55 метрів. Для будівництва Собору Святої Софії демонтували та привезли колони і мармурові деталі інших храмів Візантійської імперії. Внутрішні роботи в храмі продовжувалися протягом декількох століть, і тому відрізняються особливою ошатністю. Стіни повністю вкрили мозаїками.

Коли Собор Святої Софії перетворився на мечеть, мусульманам довелося внести деякі зміни, оскільки будівельники зорієнтували собор за християнською традицією — вівтарем на схід. Османи ж перемістили міхраб в південно-східний кут собору — в напрямі до Мекки. Через цю зміну в Ая-Софії під час молитви, мусульмани були вимушені розташовуватися під кутом відносно будівлі. Фрески та мозаїки вони вкрили товстим шаром штукатурки, на який виписали цитати з Корану. Деякі фрагменти фресок та мозаїк збереглися тому, що коли в 1935 році мечеть Ая-Софія стала музеєм, з них зчистили штукатурку, що приховувала їх.

Найефектніша частина будівлі — купол, діаметр якого становить майже 32 м. При вході до середини храму впадає в око його помпезність. Купол ніби піднятий у повітря над храмом окремо від загальної будівлі. Таку ілюзію створюють 40 вікон, через які пробивається світло. В центрі купола — зображення Ісуса. Гігантська купольна система собору стала шедевром архітектурної думки свого часу. Візантійський літописець Прокопій Кесарійський про собор писав так:

«Цей храм являє собою чудесне видовище… Він піднімається вгору до самого неба, виділяючись серед інших будівель, як ладдя в бурхливих хвилях відкритого моря… він весь сповнений сонячного світла, і здається, ніби храм сам випромінює світло».

1935 року з фресок і мозаїк зчистили шкатурку, яка їх приховувала. Таким чином, в наш час[Коли?] на стінах храму можна бачити і зображення Ісуса Христа, іБогоматері, і цитати з Корану на чотирьох великих щитах овальної форми.

На поручнях верхньої галереї храму можна виявити графіті, залишені впродовж всієї історії його існування. Найбільш древні з них покриті прозорим пластиком і вважаються однією з охоронних пам'яток.

До розграбування хрестоносцями Константинополя 1204 року, в соборі зберігалася Туринська плащаниця — полотно, в яке загорнули та в якому поховалиІсуса Христа. На полотні через деякий час відбилися лик і тіло Ісуса. Плащаниця зникла майже на 150 років. Зараз вона зберігається в підземелліТуринського собору і її показують прихожанам раз на 25 років. Наступний раз станеться 2025 року.

Одне з див собору — «плачуча колона», мармурова колона чотирикутної форми. Існує повір'я, що «плачуча колона» має чудодійний отвір, в якому завжди волого. В нього потрібно вставити палець та, накресливши коло, загадати бажання, яке обов'язково збудеться.

Сліди османського панування в Софії в цій частині храму — насамперед 4 величезних круглих щити з верблюжої шкіри, підвішені під куполом. Написи на них — вислови з Корану та імена перших халіфів. Ці щити вважаються найбільшими зразками арабської каліграфії.

Собор святого Марка у Венеції

 

У неповторній у своїй красі Венеції, на головній площі височіє велична святиня – собор св. Марка. Собор збудовано у візантійському стилі, що є доволі рідкісним явищем на теренах Західної Європи. Проте храм містить також елементи готичного та романського стилю, бо кожне покоління венеціанців прагнуло залишити свій слід в створенні храму, прикрашаючи і збагачуючи цей архітектурний шедевр протягом століть. Собор входить у світову спадщину ЮНЕСКО.

Саме цей храм був центром релігійного, суспільного та громадського життя венеціанців. Собор був місцем передачі влади дожів (правителів Венеції), тут призначали полководців, сюди під час воєн, битв, загроз стікався люд, шукаючи порятунку і опіки Господа Бога за посередництвом свого небесного покровителя.

Собор було споруджено для зберігання мощей св. Марка, привезених венеціанськими купцями із Олександрії у 829 р. Купці прагнули уберегти мощі святого від осквернення, бо на той час у Олександрії нищилися та плюндрувалися християнські церкви. Відтоді св. Марко став небесним опікуном Венеції та її жителів, а символом міста став знак цього євангелиста – крилатий лев.

Цей перший храм не зберігся, про його існування та вигляд історики дізнаються з археологічних розкопок. Велика пожежа Х ст. призвела до великих пошкоджень храму.

Теперішній собор святого Марка було побудовано у 1071 р., але ще протягом століть виконувались роботи по його зовнішньому та внутрішньому оформленні, і лише у ХV ст. храм було остаточно завершено.

І ззовні, і зсередини собор зачаровує своєю красою, багатством та художнім оформленням. Справжньою окрасою храму є безліч древніх мозаїк, створення яких відбувалось протягом ХІ-ХІV ст. З мозаїк фасаду найбільш стародавнім є образ, створений в XIII столітті. На ньому зображена церемонія внесення мощів св. Марка у храм; латинський напис над нею свідчить, що св. Марка вносять для того, «щоб він завжди охороняв венеціанців від ворогів».

Мощі св. Марка спочивають під головним вівтарем храму, який прикрашає знаменитий Золотий вівтар - композиція з безлічі ікон невеликого розміру в розкішно орнаментованому золотому обрамленні, з коштовними каменями, нічого рівноцінного цьому художньому шедевру немає у світі. Цей вівтар створений в X столітті в Константинополі, в подальшому його неодноразово переробляли, а зберігся він в тому вигляді, якого йому надали в середині XIV ст.

В одній з капличок храму зберігається ікона Матері Божої Нікопеї (Звитяжної). На цій візантійській іконі Х століття зображено досить рідкісний іконописний сюжет: Марія тримає Божественне немовля перед собою подібно до щита. Нікопея шанувалася як чудотворний образ, що охороняє народ та державність, і була іконою візантійських імператорів. Проте 1204 року, після четвертого хрестового походу, Нікопею було захоплено дожем Венеції і доставлено до цього міста-республіки. Там вона стала одним зі скарбів базиліки св. Марка, знаходячись в окремій бічній каплиці.

Святий євангелист Марко своїм праведним життям і мученицькою смертю засвідчив достовірність Христової науки та утвердив віру в Ісуса серед багатьох поган. Господь Бог чудесним способом охоронив мощі святого від осквернення. Саме тепер вони знаходяться в одній з найпрекрасніших церков світу і тисячі паломників та туристів, відвідуючи храм, прагнуть за спогляданням зовнішньої краси збагатитись духовно: «Отак і я у святині Тебе виглядаю, - побачити силу твою і твою славу» (Пс. 63, 3).

5.Творча робота.

Варіант 1. Виконай замальовки візантійського орнаменту. Поміркуй та запропонуй, як його можна використати в дизайні сучасного одягу га аксесуар» (графітні і кольорові олівці, фломастери).

Варіант2 .Створи ескіз мозаїки (квіти, птахи тощо) у візантійському стилі для оформлення інтер’єру [кольоровий папір, різнофактурні матеріали, пластилін). Роздивись фрагмент мозаїки з базиліки Сан-Вітале (м. Равенна, Італія). с.44

МИСТЕЦЬКА СКАРБНИЧКА (с.45)

6.Підсумки уроку, оцінювання .

- Що нового ви дізналися на уроці?

- Назвіть ознаки візантійського стилю в архітектурі та монументальному живописі.

- Поясніть термін «синтез мистецтв» на прикладі двох шедеврів — соборів Св. Софії в Стамбулі та Києві. Які види мистецтв у них поєднано?

- Чи сподобався вам урок? Чим саме?

- Як ви гадаєте цілі, які були поставлені на початку уроку виконано?

 

Категорія: Мистецтво 8 клас | Додав: uthitel (20.10.2017)
Переглядів: 126 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: