hyipazart.com
Головна » Статті » Середня школа » Мистецтво 8 клас

Урок 11 Тема: Вітчизняні пам’ятки мистецтва середньовіччя.

Урок 11

Тема: Вітчизняні пам’ятки мистецтва середньовіччя. Відгомін візантійського стилю в українському мистецтві. Шедеври романського стилю в українському мистецтві. Шедеври готичного стилю в українському мистецтві.

Мета:

навчальна: розширити загально-естетичний кругозір учнів, ознайомити їх із стилями часу, поняттями, з життям і творчістю композиторів, художників, скульпторів; музичними творами, художніми творами;

розвивальна: розвивати навички образного, осмисленого сприйняття художніх творів;

виховна: формувати емоційні, естетичні, моральні, загальнолюдські та національні якості особистості - національної гордості й патріотичних почуттів, любові до рідного краю, до природи; любові до народних традицій, до живопису.

Тип уроку: комбінований, поглиблення знань.

Обладнання: Підручник для 8 класу Л.Кондратової, комп’ютер, альбом для малювання, мультимедійна дошка.

Хід уроку:

  1. Організація класу до уроку

2.Мотиваційний .

Повідомлення теми і мети, головних завдань уроку.

3.Актуалізація опорних знань учнів .

- Пригадайте, чи є у вашомумісті (селі) старовинні храми?

4.Розкриття теми уроку.

Автентична українська архітектура почала формуватися у IX–X ст., коли на теренах України виникла централізована держава — Київська Русь. Спочатку всі споруди — укріплення, палаци, церкви — будувалися з дерева. Основною структурою будівель спрадавна був зруб, зведений з горизонтально покладених колод із шатровим верхом. Традиція спорудження зрубів збереглася аж до початку XX ст. Навіть сьогодні подібні зруби використовуються під жилі приміщення, їх можна побачити, приміром, у Чернігові.

Разом з прийняттям християнства в Київській Русі з'явилися будівлі візантійського стилю, найкращим прикладом якого є Софійський собор у Києві (XI ст.), що зберігся до нашого часу, зазнавши, втім, суттєвої барокової перебудови. Візантійський стиль на Русі почав активно реформуватися у співдії з автентичними уявленнями про будівництво й орнаментування. Внаслідок такого реформування з'явилися витягнуті вгору бані київських церков, специфічна кольорова гама розписів, фресок і мозаїк.

Найдавнішою церквою України, що збереглася лише у фундаменті, є Десятинна, побудована Володимиром Великим близько 988–996 рр. Це була тринавна будова з широким опасанням (галереями) навколо, всередині пишно прибрана мармуровим обличкуванням, різьбами, кахлями, фресками й мозаїками. З літописів відомо, що вона завалилася в 1240 році під час облоги Києва Батиєм.

Звичайний тип більших церков X — XIII ст. — це тринавні церкви з трьома напівокруглими чи гранчастими апсидами (заокруглення з боку вівтаря), з двома або трьома парами стовпів. Між першою від вівтаря та другою парами стовпів через цілу церкву проходить поперечна неф. Середня найширша нава — такої самої ширини й висоти, як і поперечна нава (прохід); на перехресті їх угорі виводилася найбільша баня з верхньою точкою цілої церкви. Менші церкви були, можливо, однонавні з апсидою зі сходу. В Західній Україні виводилися також ротонди — округлі будови.

Шедеври романського стилю

Романський вплив міг прийти в Україну з Польщі, Угорщини й Чехії. Він найбільше втілений у спорудах Чернігова і Галича, у якому збереглася церква св. Пантелеймона (1194), де романські форми значно переважають візантійські.

Портал із колонками, внутрішні різьблені фризи з аканту і плетінки близькі до подібних пам'яток Заходу. У будівлях Чернігова спостерігається романський вплив (Успенський собор Єлецьхого монастиря), хоча у своїй основі вони мають типові рисидавньоруської візантики. Такі романські риси мали й інші споруди України;: у Галичі (княжий собор Богородиці в Крилосі), у Володимирі-Волинському та кілька церков-ротонд у Галичині, на Волині й Закарпатті. Цього не можна сказати проіконографію. Тільки в збережених мініатюрах Трірського Псалтиря з другої половини ХІ ст. помітні деякі романські риси, що й спонукало дослідників мистецтва вважати їх творами західно-українських майстрів.

Характерною рисою багатьох церков були т. зв. опасання, тобто галерейки, що оточували будову з трьох боків (крім сходу), які зберегалися після в українському дерев'яному будівництві. Нерідко із західного причілку підносилися дві могутні вежі або одна вежа в північно-західному куті будови. Завершували будову одна, рідше 5 (або 9) бань округлої, еліпсової й гранчастої форми. Загальні маси і зв'язаний із ними зовнішній вигляд будови завжди відповідали внутрішнім просторовим формам, так що навіть форма даху й бань назовні точно відповідала внутрішній. Згідно з цим, чисто конструктивним, законом архітектурного мистецтва будови загалом мали мінімальну кількість декоративних прикрас, а де вони й були, то відповідали логічному змісту окремих конструктивних частин будови.

Шедеври готичного стилю в Україні

Хотинська фортеця у м. Хотин,Чернівецька область, початок 1400 рр., збудована на місці поселення Київської Русі XI ст. Після татаро — монгольської навали будівництво на території України підпорядковується завданням оборони. У XII–XV ст. будуються переважно фортеці з баштами, укріплені монастирі, замки у Кам'янці-Подільському, Львові,Луцьку, Кременці, Білгороді-Дністровському. Їхні стіни високі та неприступні, але на деяких можна побачити декоративний орнамент у вигляді української плахти або вишиванки, викладений з червоної цегли. Найкращим прикладом є Хотинська фортеця у Чернівецькій області зі стінами 30-35 метрів, який чудово зберігся до сьогодні.

Монастирі-фортеці XV століття теж схожі на замки. Головний собор монастиря стояв або посеред двору, або в системі оборонних стін. Храми були обов'язково пристосовані до оборони, адже нерідко траплялося, що вони ставали притулком від ворога не лише для ченців, але й для мирян.

Латинський кафедральний собор

 

Архікафедральна базиліка Успіння Пресвятої Діви Марії — головний храм Львівської архідієцезії Римо-Католицької Церкви. Пам'ятка сакральної архітектури XIV- XVIII століття.

Архітектурний стиль – готична архітектура.

Львів’яни ще більше спростили цю назву – для них це просто катедра (на польський манер, замість кафедра). Дивуюсь, чому львів’яни не називають катедрами кафедри у навчальних закладах? А ось слово костел (незрозуміло якого походження) у Львові гарно прижилося, на відміну від слова теж польського походження - костьол (kosciol). Кажуть, що раніше у Львові частіше звучало костьол, але я за останні три роки побував у столиці Галичини кілька десятків разів й не чув «костьол» жодного разу, все «костел». Але, насправді, не так вже це і принципово.

Дехто вважає кафедральний собор втіленням Львова. Готика і ренесанс, бароко і рококо, еклектика і модерн – практично усі львівські архітектурні стилі злилися в одній споруді. Вона бачила майже всю історію міста Лева і чітко відображає космополійну сутність цього галицького поліса.

Гігантські розміри (висота вежі 66 метрів, довжина храму – 67 метрів, ширина - 23), прекрасні архітектурні форми, численні прибудовані каплиці, величні колони, які підтримують склепіння, фантастичні розписи та казкові скульптури – все це втілено у Львівському кафедральному соборі. А особисто мене вражають ще й дві його башти. Хіба їх дві скажете ви? Так дві. Одна велична і могутня, височезна готично-барокова красуня. А інша – пузатий недомірок, яка теж повинна була вирости в красуню, але не склалося, адже у далекому чотирнадцятому столітті будівельникам банально не вистачило коштів, тому вони накрили недобудовану башту дахом, і залишили її гидким каченям на пів-тисячоліття.

Для мене Львів дуже схожий на Краків (чи навпаки). У цих містах і головні храми мають схожу історію, й однакову назву (собор Успіння Пресвятої Діви Марії). Хоча у Кракові собор катедрою не називають, там він Маріацький костьол. Будувались храми приблизно в один час (краківський трошечки старше). Цікаво, що у Кракові собор теж має різновеликі башти. Одна з них недобудована, хоча історія її недобудови дещо інша ніж у Львові. Там існує легенда про двох братів каменярів: один з них вбив іншого, щоб той не збудував гарнішу і більшу вежу (щось типу цього)...

Будівництво собору розпочалося 1361 (за іншими даними — 1370 році) на кошти короля Казимира III Великого. На місці собору попередньо також був храм. Одні дослідники стверджують, що то був дерев'яний костел Найсвятішої Трійці 1344 р., що згорів у 1350 році під час нападу литовців на місто. Інші дослідники стверджують, що за княжих часів тут стояла одна з околичних церков східного обряду — Успіння , котру Казимир Великий розпорядився знести. Проте, не підлягає сумніву те, що храм починали будувати як костел Найсвятішої Трійці.

Автором проекту та першим будівельником є Петро Штехер. Проект Петра Штехера втілювали Микола Гансечке (Ґонзаґе) та Ганс Блюхер. Однак найбільше до сучасного внутрішнього оздоблення доклався Петро Полейовський у XVIII столітті.

Таке велике будівництво, як звично у ті часи, йшло невеликими темпами — за перші вісім років завершили лише фундаменти. За первісним проектом у собору повинно було бути дві вежі — одну завершили наприкінці XIV ст., інша так і залишилася незакінченою через брак коштів. У 70-х роках XIV століття була змінена назва храму — він став собором Успіння Богородиці.

У 1404 році вроцлавський архітектор Микола Ґансечке (Ґонзаґе) закінчив вівтарну частину храму, а наступного, 1405 року, храм було освячено перемишлянським єпископом Мацієм Яніною. Статус кафедри храм отримав у 1412 році Проте, ще й пізніше велися доопрацювання та добудовування — у 1479—1481 роках собор добудовували Йоахім Ґром та Амвросій Рабиш з Вроцлава (у 1482 році встановлено перший — готичний — вівтар храму), а у 1493 році Ганц Блюхер добудовував хори зі склепіннями.У 1629 р. у кафедрі перший раз відправили Богослужіння єпископи-уніати, між ними і Мелетій Смотрицький — автор граматики слов'янської мови і митрополит Руський. За свідченнями міщан, той факт, що владики відправили Службу Божу в костелі, дуже засмутило вірменську та руську громади міста, котрі були здебільшого православними.

1 квітня 1656 року у храмі перед образом Найласкавішої Матері Божої (авторства Йозефа Шольц-Вольфовича) складав обітниці за оборону Польщі король Ян Казимир. Ця подія увійшла до польської історії як «Львівські шлюби Яна Казимира» — монарх просив у Матері Божої допомоги у боротьбі проти нападів шведів на Польщу, обіцяючи натомість полегшення життя простому люду.

На стіні кафедри з боку вулиці Галицької повішано гарматні ядра з облог Львова 1672 року турків із Петром Дорошенком та 1919 року Українською Галицькою Армією. Під ядрами для пояснення зроблено написи латиною — Ex obsidione turcica та Ex obsidione ruthenorum для турецької та української облоги відповідно. З боку тієї ж вулиці Галицької можна побачити портрет Яна Домагалича, фундатора однієї з каплиць, що не збереглися, надгробну плиту з каплиці Шольц-Вольфовичів та фреску Богородиці з Христом. Фреска є копією з ікони 1598 р. міщанина Юзефа Шольц-Вольфовича на спомин про улюблену онуку.

Від 1472 р. усі, хто допомагав у будові кафедри, були звільнені від постів з волі Папи Римського Сикста ІV .

Король Польщі Ян Казимир — рекордсмен серед усіх монархів, що коли-небудь відвідували кафедру. Ян Казимир під час семи візитів до Львова жодного разу не оминув цього храму.

У 1772р. мешканці міста на знак протесту проти окупації Львова австрійцями замурували парадний вхід в собор. Стрільчасті арки, закладені червоною цеглою, видно і зараз. З того часу і донині у храм можна потрапити тільки бічними входами.

На західній стіні храму у 1910 р. було встановлено меморіальну дошку на честь 500-річчя Ґрюнвальдської битви у якій зазнав поразки від польсько-русино-литовських військ Тевтонський орден. Під час нацистської окупації міста дошку було знищено. Зараз на цьому місці — таблиця Івану Павлу II.

У самому соборі поховано багатьох воїнів, що загинули на полі бою. Сюди з війни проти молдавського господаря Богдана (1450 р.) привезли тіла руського воєводи Пйотра Одровонжа, Міколая Порави, Міхала Бучацького і командирів львівських добровольців Януша і Адама Замхів. Там же були поховані загиблі 1506 р. у битві з татарами Щенсни і Гжегож Струсі, загиблі у битві під Сокалем 2 серпня 1519 р. сини найзнаменитіших шляхетських фамілій: Гербурти, Боратинські, Фредри. Тіла полеглих шляхтичів складали у труни, оббиті і покриті яскраво-червоним оксамитом «на знак пролитої крові».

На східній стіні храму з боку вулиці Галицької є зображення ікони з написом. Цей напис розповідає нам про трагічну і зворушливу історію, яка сталася у Львові більше, ніж чотири століття тому. 1598 року померла від невиліковної хвороби 9-річна Катруся, донька міщанина Войцеха Домагалича. Дідусь дівчинки, відомий львівський геометр, Юзеф Вольфович, вбитий горем, намалював і встановив на стіні костелу образ Найласкавішої Матері Божої.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці у Рогатині

Рогатинська Церква Різдва Пресвятої Богородиці — український греко-католицький храм у місті Рогатині Івано-Франківської області; одна з найдавніших культових споруд України, у якій змішались різноманітні архітектурні стилі (головно готика і бароко); цінна пам'ятка культурної і сакральної спадщини.

Споруда рогатинської Церкви Різдва Пресвятої Богородиці є традиційним храмом з двома опорами-стовпами і готичним нервюрним склепінням.

На фасадах церкви — контрфорси, що на рівні склепінь з'єднуються арками.

До західного фасаду пізніше прибудовано бароковий портал на двох круглих колонах та кам'яні сходи.

Численні перебудови храму визначили його зовнішній вид, у якому творчо переплелися елементи готичної та барокової архітектури.

Щодо дати зведення Церкви Різдва Пресвятої Богородиці в Рогатині немає спільності думок серед вчених-дослідників. Вважається, що храм є однією з найдавніших культових споруд у країні, і будувався вже у ХІІ—XIVстоліття, тобто походить з часів Галицького князівства.

А в рукописній «Хроніці міста і церков у Рогатині», яку зладнав у 2-й половині XIX століття Дмитро Бідненький, автор, ґрунтуючись на йому доступні джерела, зазначав:

«Церква наша, чи то през князей, чи през бояр руських, чи то впрочом одновременно з замком галицьким чи ні, уже в первом тисячолетію по Христі збудованою бити мусит»

Однак, більшість сучасних науковців дотримується резонного погляду, що храм будувався і отримав свій теперішній вигляд у XV—XVIII століттях. Відомо також, що церква тричі горіла, і відбудовували її щоразу з деякими змінами як зовні, так і в інтер'єрі.

Під час Першої світової війни, коли Рогатин майже повністю згорів, церква Різдва Пресвятої Богородиці лишилася неушкодженою. А під час нападу німців на Галичину у Другу світову війну (1941) храм не обминула бомба. В результаті її попадання згоріла покрівля, лишилися тільки мури. Невдовзі майстром Миколою Дарміцем церкву було відновлено. Та за три роки, 1944-го, у храм потрапила фугасна бомба, і знищила церкву із середини. Парохом храму в цей час був отець Денис Теліщук (1885—1952), закатований радянською владою у мордовськихтаборах.

По війні розпочалися відновлювальні роботи в храмі, які тривали майже 10 років. Відтак, 31 липня 1955 року відбулося освячення рогатинської Церкви Різдва Пресвятої Богородиці Преосвященним єпископом Антонієм. Іконостас у теперішньому вигляді закінчено лише 1961 року.

За роки незалежності України (від 1991 року) храм УГКЦ Різдва Пресвятої Богородиці в Рогатині пережив великі зміни — церква збагатилася внутрішнім оформленням, здійснено реставрацію, зокрема привертає увагу зовнішній вигляд та покриття куполів і хрестів сусальним золотом; також споруджено фігуру Матері Божої.

У 1998 році при храмі створено благодійний фонд «Карітас Любов і Милосердя».

У теперішній час церква Різдва Пресвятої Богородиці в Рогатині — не лише духовна святиня, але й історико-архітектурна пам'ятка національного значення.

21 жовтня 2012 року відбулося святкування 800-річчя храму. Архиєрейська літургія була очолювана Архиєпископами і Митрополитами Львівської та Івано-Франківської Митрополій, а саме: Митрополитом Ігором Возьняком, ЧНІ, Митрополитом Володимиром Війтишиним, ЧСВВ.

 

Готична церква у Хусті (церква св.Єлизавети)

 

Напевно, кожному, хто бодай раз побував у Хусті, доводилося проїжджати чи проходити біля цієї кам’яниці. Готичні вежі, що височіють над серцем міста, флюгер на даху та оборонні мури, що оточують кільцем церкву Святої Єлизавети, не просто «чіпляють» око, а одразу ж викликають бажання видертися на самісіньку верхотуру та глянути на колишню столицю Карпатської України майже із самісіньких «небес».

 

Храм, дарма що старіший за деякі закарпатські села, і зараз височіє над значно молодшими кількаповерховими міськими будівлями. Хустська церква Святої Єлизавети вирізняється із маси церков області не тільки висотою, – це одна з найхарактерніших пам’яток готики на теренах усієї України.

Строгий та лаконічний храм Святої Єлизавети зводили ще в XIII-XIV ст. як католицький костел. Бо ж на Закарпатті саме готичні споруди будувалися тогочасною угорською церковною владою. Так, крім хустського храму, в області також збереглося кілька подібних церков: Вознесіння та Святого Франциска у Виноградові, Хрестовоздвиженська у Берегові, Святого Мартина в Мукачеві, Серця Ісуса в Бене, Святого Духа в Четфалві тощо.

Однак, якщо навідатися саме до хустського храму як до музею на екскурсію, то можна дещо розчаруватися. Оскільки церква Святої Єлизавети – це діючий храм, що належить протестантській громаді міста, то доволі часто обидві залізні гратчасті брами, через які тільки і можна побачити храмове подвір’я, – зачинені. Простіше потрапити до середини туристам у теплу пору, або власне під час церковної служби.

 

Однак, виявивши дещицю настирливості, журналіст «Замку» навідався до пароха додому. У хаті на той час була тільки дружина духівника, яка люб’язно погодилася відчинити браму для невеликої екскурсії.

Ще в XV столітті церкву перебудовували і в той же час оточили справжнім оборонним муром. Тому костел відноситься до укріпленого типу храмів. За переказами, нібито саме у внутрішньому дворику ховався від загарбників місцевий люд. Адже поблизу височів Хустський замок, який не один раз пробували брати штурмом.

 

Внутрішній храмовий комплекс складається із чотирикутної вежі-дзвіниці з високим шпилем і прибудованої до неї кам’яної споруди церкви. В середині одразу впадає в око велика стрілчаста арка, яка відокремлює хори і неф. Такі ж самі подовжені вікна і дверні отвори, стіни пофарбовані набіло, кам’яна, вичовгана тисячами ніг підлога, дерев’яні сидіння – інтер’єр теж максимально строгий і витриманий.

Яскравою плямою на стіні виділяється стародавня фреска 15-16 століття із зображенням угорських королів: Владислава і Стефана та герцога Імре, які зараховані до лику святих. Її знайшли майже випадково під час реставрації у 2004-2005 роках на південній стіні та підрихтували.

Попри те, що на початку понад сто років у церкві святої Єлизавети служили католицькі меси, зараз тут протестантська простота і спокій. Уже з 1523-1524 року храм змінив статус завдяки Густі Ловашу Томашу – реформату-провідникові, який народився у Хусті і прийняв кальвіністське вчення.

У 1600-му на чолі протестантської громади стає сім’я вельмож Бетлен. Граф Бетлен Іштван за гроші свого брата, угорського князя, реконструює церкву. У 1699 році були побудовані 4 вежі на даху, які й стали взірцем сьогоднішніх веж, реставрованих у 2001-му.

Княжі грамоти

До речі, реформатська церква – це ще й своєрідний архів та невеликий музей раритетів. Тут зберігається низка речей, які служать храму вже не одне століття. Це унікальні чаші, даро¬хранителька, службовий реманент проповідника, старенька кафедра, дубові лави тощо.Меценатами храму були Дьордь Ракоці, Ганна Лоньоі, Міхай Опофі, які зробили значний внесок у його перебудову та реконструкцію в 17 столітті. Зокрема, в 1640 році Іштван Бетлен подарував церкві срібний кубок та чашу.Також тут зберігаються і власноруч написані князями та полководцями грамоти Трансільванії. Наприклад, грамота трансільванського князя Дьердя Ракоці, написана 6 грудня 1644 року в Онодському замку.Під підлогою поховані мощі відомих людей: Довгої Дьердя – кріпосного (замкового) капітана (помер у 1708 році); Петрівці Кото Симонії (1662-1708 рік) і її чоловіка герцога Пекрі Лавринца, куруц-генерала (помер у 1709 році). Їхні імена увіковічили на мармурових плитах 18 червня 2006 року за ініціативою Угорського інституту історії.

  • дзвони церкви: великий – 1587 року, середній і малий –1683-го. Утім, аби дістатися до ринд, треба лізти на дзвіницю стрімкими дерев’яними, теж «історичними», східцями. Але, якщо таки потрапити на перший проліт та ще трохи подряпатись угору дерев’яними схрещеними перекриттями, можна вичитати на найбільшому дзвоні: «Gloria sit soli qui regit Astra Deo. Anno Domini. 1587» – «Слава Небесному Отцю. Рік віку Господнього 1587». А нелінивим і цікавим варто піднятися далі, під самісінький дах. Дерев’яні перекриття ділять внутрішній об’єм дзвіниці на кілька ярусів, які сполучаються, прямовисними драбинами, одна з яких нижнім кінцем спирається на підвіконня та припасована майже впритул до стіни. На вершечку – справжня бойова дерев’яна галерея, віконниці якої затягнуті щільною сіткою від птахів. Навколо, на всі чотири сторони світу, простягається Хуст, і в той момент здається, що саме стародавній храм є його серцем.

Церква Спаса на Берестові (Київ)

 

В кінці ХІ на початку ХІІ ст. в селі Берестове, де знаходилась резиденція Київських князів, з ініціативи Володимира Мономаха була побудована кам'яна церква Спаса. В літописах вона згадується як усипальниця роду Мономаховичів. Тут похована у 1138 р. дочка Мономаха Євфімія, у 1157 р. - Юрій Долгорукий, який прославився у віках як засновник міста Москви, у 1172 р. - його син Гліб.

Церква Спаса у своєму первісному вигляді не збереглася. Вона дійшла до нашого часу з великими змінами. Проведені 1909-1914 рр. археологічні розкопки під керівництвом проф. П.П.Покришкіна, дозволили реконструювати архітектурне обличчя давньоруської пам'ятки. Спаська церква, як і Успенський соборПечерського монастиря, мала вигляд хрестовокупольного шестистовпного храму з трьома півциркульнимиапсидами на сході, 20 х 30 м, увінчаного однією сферичною банею. Від стародавньої частини храму залишився тільки нартекс, значно ширший ніж основна частина храму, бо має у північній та південній частинах ризаліти. У південній частині нартекса знаходиться кругла вежа, в якій збереглися сліди від гвинтоподібних сходів, що вели на другий поверх на хори. В північній частині нартекса знаходилась хрещальня з неглибокими нішами в стіні - аркасоліями. Стіни церкви викладені з цегли, характерним для кам'яних будівель Києва ХІ-ХІІ ст. способом "затопленого ряду". Фасади храму оздоблені широкиммеандровим фризом, хрестиками, пілястрами, декоративними нішами.

Багато страждань випало на долю церкви Спаса на Берестові. Цьому сприяли природні стихії (землетрус ХІІІ ст.), монголо-татарська навала, антиправославний декрет 1481 р., що забороняв ремонтувати і відновлювати православні храми, нашестя татарського хана Менглі-Гірея в 1482 р. На початку XVII ст. вона потрапляє до рук уніатів і стає приходською церквою. У 40-х роках XVII ст. зруйновану церкву відновлює київський митрополит Петро Могила. Внаслідок реставрації стародавня споруда набула вигляду української хрестоподібної церкви і проіснувала без змін майже 50 років. До складу нового храму увійшли древні стіни, які вцілили на той час.

В кінці ХVІІІ ст. Степан Дем'янович Ковнір за свій кошт поставив у церкві новий іконостас.

Вхід до церкви влаштований через трьохярусну кам'яну дзвіницю.

Живопис храму було відновлено у 40-х роках XVII ст.

У 1947 р. храм було реставровано. Сучасна церква Спаса на Берестові має вигляд хрестоподібної п'ятибанної споруди. Більша частина давніх фундаментів, яка не була використана, законсервована і музеєфікована.

7 вересня 1947 р. у храмі, на місці поховання Юрія Долгорукого, на відзнаку 800-річчя Москви було встановлено надгробний монумент у вигляді давньоруського саркофага. Автор пам'ятки – архітектор П.Остапенко.

У 1982 р. закінчена реставрація інтер'єру церкви, відремонтована покрівля, позолочені бані.

Враховуючи всесвітнє, загальнонаціональне значення та виняткову історичну, наукову, архітектурну цінність цієї пам'ятки, Інститут архітектурної консервації Гетті у 2001 р. надав грант з підтримки проекту підготовки реставрації церкви Спаса на Берестові. Роботи, що передбачені Міжнародною програмою фонду "Гетті", спрямовані на збереження церкви Спаса як визначної пам'ятки України, що відноситься до надбання архітектурної спадщини всесвітнього значення.

В церкві у 70-х роках XX ст. виявлено фресковий живопис XI–XII століть.

Фрески 17 століття в інтер’єрі церкви. Композиції в яких домінують жовтий та червоно-брунатний кольори , зображені на соковитому темно-синьому тлі. Фрески стилю вписані в готичне зірчасте склепіння.

Після зведення у XI–XII ст. храму стіни були прикрашені фресками, але той первісний вигляд інтер'єрів до нашого часу не зберігся. У 40-х роках XVII століття, після відбудови, храм заново розписали грецькі майстри, яких запросив Петро Могила. Справжньою сенсацією стало відкриття у травні 1970 року на західній стіні нартекса храму фрагментів первісних фресок XI–XII ст. Тоді ж була розчищена фреска «Чудесний лов риби» (інша назва — «Явлення Христа учням на Тиверіадському морі»).

Фрески XVII ст.

Стінописи XVII ст., що вкривають весь внутрішній простір церкви Спаса, є унікальною пам'яткою монументального живопису і одними з небагатьох фресок XVII ст., що збереглись до нашого часу. Їх виконували за суворими грецькими канонами живописці з Афону. На думку сучасних мистецтвознавців, окремі фрески, зокрема композицію «Моління», могли виконати місцеві українські живописці. Стінопис середньої апсиди і нартекса має паралелі з розписами церков Південної Буковини і Молдови (Борешта, Каушанах, Нямці, П'ятра-Нямці та ін.), а також перегукується з виразно православним живописом готичних храмів Кракова, Віслиці, Любліна, Сандомира. Впродовж XVIII–XIX ст. фресковий живопис XVII ст. доповнювався та переписувався олією. На початку XX ст. фрески 1644 року були звільнені від пізніших записів.

В епоху Середньовіччя на західноукраїнських землях поширювалася також дерев’яна костельна архітектура, проте вона була втрачена. До нашого часу збереглися лише церви, споруджені пізніше, але з дотриманням готичних принципів зодчества.

10 найдивовижніших готичних храмів України.

 

Лосяч (Тернопільська область, Борщівський район).

Костьол святого Антонія Падуанського. Цей храм був зведений у 1889 році із тесаного каменю й не був потинькований. Фактура кам’яних стін додає церкві віку й робить її схожою на середньовічні будівлі.

 

 

 

 

 

Жабинці (Тернопільська область, Гусятинський район).

Костьол Різдва Пресвятої Діви Марії.

Дехто називає храм у Жабинцях одним із найгарніших на Тернопіллі. Важко не погодитись – споруда дійсно вражає. А ще вражає той стан, у якому перебуває ця архітектурна перлина. Збудували його у 1860 році на кошти Казиміра Городиського.

 

 

Кам’янка-Бузька (Львівська область).

Костьол Успіння Богородиці.

Багато хто саме таким уявляє собі готичний костьол. Ну не під копірку звичайно знятим, але дуже схожим, хіба що із двома вежами. Не дивно, що він є таким ідеально-неоготичним, адже закінчили його будувати аж у 1929 році, хоча почали у 1911-му. Споруджувався храм за проектом архітектора Теодора Таловського.

 

 

 

Костьол св.Єлизавети (Хуст) – мова про нього йшла на нашому уроці.

 

Стрий (Львівська область).

Костьол Різдва Божої Матері.

Це справжня готика, якої в Україні залишилося дуже мало. Храм звели у 20 роки 15 століття, але в майбутньому він неодноразово перебудовувався і добудовувався, зокрема його високу вежу звели у 1640-і роки.

 

 

 

Фастів (Київська область).

Костьол Воздвиження Хреста.

Цей храм нагадує якусь споруду з мультяшного казкового міста. Він настільки ажурний і тендітний, що здається іграшковим, але він реальний. Фастівський неоготичний костьол будували у 1903-1911 роках. Авторами проекту були архітектори Домбровський та Троупянський. Особливої цінності споруді надають фантастичні барельєфи виконані Еліо Сала (автор скульптур будинку з химерами, Національного художнього музею та ін.).

 

Львів.

 

Костьол святої Ельжбети.

Цей храм чи не найкраще запам’ятовується пересічними туристами після перших відвідин Львова. Це ж полум’яна готика (нехай і неоготика) і це найвищий храм у Львові (висота 85 метрів). Кажуть що його збудували римо-католики, щоб затьмарити греко-католицький собор Святого Юра (1904-1911 рр.). На закладини храму приїжджав сам імператор Франц-Йосип. Але нині це греко-католицька церква святих Ольги та Єлизавети.

 

 

Чортків (Тернопільська область).

Костьол Матері Божої Святого Розарія і Святого Станіслава.

Дехто із шанованих краєзнавців вважає костьол у Чорткові найвеличнішою та найкрасивішою релігійною спорудою України. Ну на колір і смак товариш не всяк, але це дійсно фантастична споруда, яка захоплює своїми масштабами та красою. Його звели на початку 20 століття на місці домініканського собору збудованого у 1610 році. Архітектором споруди був видатний архітектор Ян Сас-Зубжинський, скульптури храму виконали відомі майстри Чеслав Стовп і Діаман Станкевич.

 

 

 

 

Київ.

Костьол святого Миколая.

Цей храм ніби переносить нас кудись у Західну Європу, туди де квітне середньовічна полум’яна (пломеніюча неоготика) готика. Він ніби підкреслює, що Київ – це та сама Європа, адже за межами Європи таких готичних шедеврів немає. А зробив його справжнім шедевром геній Владислава Городецького.

І до цього списку відноситься також Львівська латинська катедра, про яку ми з вами сьогодні говорили.

  1. Підсумки уроку.

 Доведіть, що зображена споруда належить до готичної архітектури (ст.104 підручника)

 Спробуйте порівняти готичні споруди України та зарубіжжя, які їхні спільні та відмінні риси.

 Поділіться своїми враженнями від вітчизняних пам’яток готичного мистецтва.

 Що вам відомо про українські церкви , побудовані в романському стилі?

6. Домашнє завдання:

Розпочніть роботу над великим колективним проектом «Архітектура мого краю». У рамках проекту ви будете разом досліджувати збережені у нашій області або поблизу замки, церкви, монастирі, які відносяться до епохи середньовіччя.

Категорія: Мистецтво 8 клас | Додав: uthitel (21.10.2017)
Переглядів: 103 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: