УРОК № 3 ТЕМА. ПРАКТИЧНА РОБОТА № 1. ПРАВИЛА ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ В КАБІНЕТІ ХІМІЇ. - Хімія 7 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Хімія 7 клас

УРОК № 3 ТЕМА. ПРАКТИЧНА РОБОТА № 1. ПРАВИЛА ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ В КАБІНЕТІ ХІМІЇ.


УРОК № 3
ТЕМА.   ПРАКТИЧНА РОБОТА № 1. ПРАВИЛА ТЕХНІКИ
БЕЗПЕКИ В КАБІНЕТІ ХІМІЇ. ПРАВИЛА
ПОВОДЖЕННЯ З ЛАБОРАТОРНИМ ПОСУДОМ,
ШТАТИВОМ І НАГРІВНИМИ ПРИЛАДАМИ.
  Мета:  засвоїти правила техніки безпеки і поведінки учнів під час роботи в кабінеті хімії;
ознайомити учнів із лабораторним посудом; сформувати вміння користуватися ла-бораторним штативом та спиртівкою, розвивати раціональне мислення; виховувати
акуратність під час виконання лабораторних і практич-них робіт.
 Тип  уроку:   практична робота.
 Форми  роботи: Словесні: бесіда, розповідь учителя. Практична робота. Випереджувальне завдання.
 Обладнання:   штатив з пробірками; склянка з розчином мідного купоросу; банка із натрій
карбонатом; конічні, плоскодонні і кругло донні колби об’ємом 50 мл, 100 мл
і  500  мл; хімічні стакани об’ємом 50 мл, 100 мл, 200 мл, 500 мл і 1000 мл; шпателі
і ложечки; скляні і пластмасові мірні циліндри різного об’єму; скляні і пластмасові
лійки; скляні палички; порцелянові чашки різного розміру; азбестова сітка; лабора-торний штатив; газовідвідна трубка з корком; пробіркотримач; сірники; спиртівка;
кухонна сіль; колба з водою.
Перебіг уроку
  І.   ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ ЕТАП.
  ІІ.   ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ І АКТУАЛІЗАЦІЯ
ОПОРНИХ ЗНАНЬ.
  ; Бесіда з учнями.
1.   Звідки  походить  слово  «хімія»?  (Є  декілька  версій  походжен-ня  терміну  «хімія».  За  однією  з  них  слово  «хімія»  має  спіль-ний  корінь  з  стародавньою  назвою  Єгипту  —  Хем,  що  озна-чає  «чорний».  Також  допускають  старогрецьке  походження
слова  «хімія»,  що  означає  мистецтво  виплавляння  металів).
2.   Що  було  підґрунтям  виникнення  початкових  хімічних  знань?
(Ремесла  древніх  народів,  відкриття  алхіміків).
3.   Назвіть  головні  періоди  розвитку  хімії.  (Реміснича  хімія,  ал-хімічний  період,  становлення  хімії  як  науки,  сучасна  хімія) .
4.   Яку  роль  відіграли  алхіміки  у  розвитку  хімічних  знань? (Ал -хіміки  відкрили  багато  речовин,  визначили  їх  склад,  описали
їх  властивості  і  навчилися  їх  добувати,  очищувати  різними методами,  зібрали  величезний  фактичний  матеріал,  вдоско-налили  методи  хімічного  експерименту) .
5.   Які  завдання  вирішують  вчені  —  хіміки  у  наш  час?  (Створю-ють  матеріали  з  наперед  заданими  властивостями  для  по-треб  людини,  розробляють  технологічно  прості  і  економічно
вигідні  методи  переробки  корисних  копалин,  працюють  над
безпечними  для  природи  технологіями) .
6.   Назвіть  імена  видатних  вчених-хіміків,  які  мають  українські
корені,  і  коротко  розкажіть  про  них.  (Повідомлення  учнів) .
Горбачевський  Іван  (Ян)  Якович  (1854–1942)  —  визначний
український  хімік,  біохімік,  гігієніст  та  епідеміолог,  громадсько-політичний  діяч.  Академік  АН  УРСР.
2004  рік  ЮНЕСКО  визнало  роком  академіка  Івана  Яковича
Горбачевського.  Ім’я  цього  видатного  українця  в  радянські  часи
було  мало  відоме  навіть  у  Галичині  —  його  батьківщині.  Понад
60  років  І.  Горбачевський  жив  і  працював  за  межами  України,  але
залишився  вірним  їй.  Тепер  його  ім’я  повертається  на  рідну  землю.
Ім’я  великого  ученого  і  патріота  носить  Тернопільська  дер -жавна  медична  академія,  а  студенти,  які  мають  великі  успіхи  у  на-вчанні,  отримують  стипендію  ім.  Івана  Горбачевського.  В  Україні
відзначалося  150-річчя  від  дня  його  народження.
Народився  учений  1854  року  в  селі  Зарубинцях  (нині  Збаразь-кий  район  Тернопільської  області)  у  сім’ї  священика.  Закінчивши
1872  р.  Тернопільську  гімназію,  поїхав  здобувати  медичну  освіту  до
Відня. У 1875 р. він закінчив медичний факультет Віденського універ-ситету  і  в  цьому  ж  закладі  почав  свою  викладацьку  діяльність.  Зго-дом місцем його праці стає Інститут лікарської хімії. Тут Іван Якович
розпочав  цілеспрямовані  дослідження  над  синтезом  сечової  кислоти,
які  привели  його  до  відкриття  світового  значення.  Відкриття  Івана
Горбачевського дозволило встановити джерела і шляхи утворення се-чової  кислоти  в  живому  організмі,  виявляючи  її  складники.  Згодом
це  дозволить  зробити  дійовий  метод  діагностування  захворювань.
Після  такого  наукового  успіху  29-річного  асистента  запро-сили  на  посаду  професора  медичного  факультету  Празького  уні -верситету.  Тут  І.  Я.  Горбачевський  продовжує  досліди,  розпочаті
у  Відні.
І.  Горбачевський  був  не  тільки  відомим  ученим,  дослідни -ком,  але  й  державним  діячем  —  довічним  членом  палати  австрій -ського  парламенту.  Йому  судилося  стати  першим  міністром  охоро -ни  здоров’я  в  Європі.  Таке  відомство  було  спочатку  організоване
в  Австро-Угорській  імперії.
1921  р.  І.  Горбачевський  став  професором  кафедри  хімії  що -йно  створеного  у  Відні  Українського  вільного  університету,  а  через
два  роки  —  ректором  такого  ж  закладу  у  Празі.  Одночасно  учений
був  одним  із  засновників  і  професорів  Української  господарської
академії  в  Подебрадах.
Учений  ніколи  не  забував  про  свою  Батьківщину.  У  1924  р.
він  підготував  кілька  підручників  з  хімії:  «Неорганічна  хімія»,
«Органічна  хімія»,  «Фізіологічна  хімія»,  які  були  написані  чесь -кою  та  українською  мовами.
Ще  навчаючись  у  Віденському  університеті,  Іван  Горбачев-ський  познайомився  зі  своїм  земляком  Іваном  Пулюєм.  Вони  стали
побратимами  і  однодумцями  на  все  життя.  Професори-тернопільці
заснували  у  Празі  студентське  земляцтво  —  Українську  академічну
громаду, де читали лекції, фінансово підтримували бідних студентів.
6  квітня  1925  р.  І.  Горбачевського  було  обрано  академіком
ВУАН  за  спеціальністю  «біохімія».  Він  був  також  дійсним  і  почес -ним  членом  Наукового  товариства  ім.  Т.  Шевченка,  доклав  вели -ких  зусиль  для  створення  і  становлення  Українського  лікарського
товариства  при  ньому,  був  його  першим  почесним  головою.
І.  Горбачевський  є  автором  майже  п’ятидесяти  наукових
праць,  значна  частина  яких  не  втратила  свого  наукового  значен -ня  донині.
У  травні  1942  р.  І.  Горбачевський  знайшов  вічний  спочинок.
Його  поховано  у  Празі.
Зелінський  Микола  Дмитрович  —  (1861–1953)  —  україн -ський  вчений,  хімік-органік,  академік.
Роботи  М.  Д.  Зелінського  —  то  ціла  епоха  в  історії  органіч -ної  хімії.  Великою  заслугою  Миколи  Дмитровича  перед  наукою
є  створення  всесвітньо  відомої  школи  хіміків-органіків.  Учений
неодноразово  нагороджувався  орденами  та  іншими  державними
нагородами.  Його  ім’ям  названо  Інститут  органічної  хімії,  одну
з  московських  вулиць,  а  в  будинку,  де  він  мешкав,  створено  ме -моріальний  музей.
Пилипенко  Анатолій  Терентійович  (1914–1993)  —  академік
НАН  України,  доктор  хімічних  наук,  професор,  заслужений  діяч
науки  і  техніки  України,  лауреат  Державної  премії  України,  відо-мий  учений  у  галузі  аналітичної  хімії  та  хімії  комплексних  сполук.
Роботи  А.  Пилипенка  та  очолюваної  ним  школи  хіміків-аналітиків  сприяли  тому,  що  Україна  посіла  одне  з  провідних  місць
у  галузі  спектрального  аналізу.
У  колі  постійних  інтересів  Анатолія  Терентійовича  знаходи -лися  проблеми  захисту  водного  басейну  України  від  забруднення
техногенними  відходами.  Учений  займався  такими  важливими  про-блемами,  як  створення  замкнутих  циклів  водопостачання  в  промис-ловості,  розробка  технології  комплексної  переробки  шахтних  вод).
  ІІІ.  ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ УРОКУ І МОТИВАЦІЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ.
  ; Слово вчителя.
Наші  уроки  відбуваються  в  хімічному  кабінеті.  Під  час  вико -нання  лабораторних  дослідів  і  практичних  робіт  ви  працюватимете
із  хімічними  речовинами,  будете  користуватися  хімічним  посудом
і  лабораторним  обладнанням.  Деякі  речовини  можуть  спричинити
запаморочення,  при  попаданні  на  шкіру  —  опіки,  а  легкозаймис -ті   —  пожежу.  Тому  кожному  учневі  потрібно  знати  правила  роботи
в  кабінеті  хімії  та  дотримуватися  їх.
  IV.  ВИКОНАННЯ ПРАКТИЧНОЇ РОБОТИ.
Правила  техніки  безпеки  під  час  роботи  в  кабінеті  хімії
Якщо  учні  мають  зошити  для  практичних  робіт  з  друкованою
основою,  то  семикласники  по  черзі  зачитують  правила,  а  вчитель
їх  коментує.  Якщо  зошити  звичайні,  то  вчитель  пояснює  кожне
правило,  а  учні  записують  його  в  зошити.  Вчитель  може  поясни -ти  правила,  а  зошити  дати  учням  додому,  щоб  вони  записали  їх
з  підручника.
1.   У  кабінеті  хімії  треба  працювати  в  халаті.
2.   Виконувати  потрібно  тільки  ті  досліди,  які  передбачені  вчи -телем,  описані  в  підручнику  чи  в  інструкції  до  практичної
роботи.  Забороняється  проводити  інші  досліди.
3.   Під  час  проведення  дослідів  треба  проявляти  максимальну
обережність.
4.   Речовини  не  можна  брати  руками  і  куштувати  на  смак.
5.   Реактиви  для  дослідів  беруть  у  кількостях,  вказаних  в  ін -струкції.  Якщо  цього  не  вказано,  то  суху  речовину  насипають
у  пробірку  шаром  0,3–0,5  см,  а  рідини  —  1–2  мл.
Учитель насипає у пробірку шпателем або ложечкою для сипучих речовин
кухонну сіль.
6.   Коли  наливають  рідину,  то  посудину  з  реактивом  беруть  так,
щоб  етикетка  була  спрямована  у  бік  долоні;  не  можна  корок
від  склянки  з  реактивом  класти  на  бік,  його  кладуть  на  стіл
зовнішньою  поверхнею. (Вчитель  показує) .  Не  можна  міня-ти  корки  від  різних  склянок.
Учитель  наливає  у  пробірку  з  колби  1–2  мл  дистильованої  води,
знімаючи  краплю  з  шийки  посудини.
7.   Не  можна  виливати  лишків  реактиву  з  пробірки  назад
у  склянку.  Залишки  речовин  після  проведення  дослідів  зли-вають  у  спеціально  призначену  для  цього  посудину.
8.   Під  час  нагрівання  рідини  у  пробірці  її  отвір  направляють
у  бік  від  себе  і  сусідів.  Спочатку  прогрівають  всю  пробірку,
а  потім  лише  ту  частину,  де  знаходиться  рідина.  Не  можна
заглядати  в  посудину,  в  якій  кипить  рідина.
Вчитель демонструє нагрівання рідини у пробірці, затиснутій
пробіркотримачем.
9.   Визначаючи  запах  речовини,  спрямовують  до  себе  пару  чи
газ  легкими  рухами  руки.
Вчитель наливає у пробірку приблизно 1 мл оцтової кислоти, помахами
руки над отвором пробірки спрямовує до себе потік повітря; пропонує
учням зробити те саме.
10.  Спостереження  записують  під  час  проведення  досліду,  а  ви-сновки  —  коли  закінчена  вся  робота.
11.  Під  час  роботи  з  кислотами  і  лугами  треба  проявляти  особли -ву  обережність.  У  разі  попадання  кислоти  чи  лугу  на  шкіру,
потрібно  негайно  промити  уражене  місце  великою  кількістю
води  і  повідомити  вчителя.
12.  В  хімічному  кабінеті  не  можна  вживати  їжу  та  напої.
13.  Після  закінчення  роботи  треба  прибрати  своє  робоче  місце
і  вимити  руки  з  милом.
Правила  поводження  з  лабораторним  посудом,  штативом   
і  нагрівними  приладами
  ; Слово вчителя.
1.   Для  проведення  дослідів  використовують  спеціальний  посуд,
його  виготовляють  із  термостійкого  скла.
На  уроках  для  проведення  дослідів  найчастіше  використову -ють  пробірки  (учитель  демонструє) ,  які  поміщають  у  спеціальні
штативи  —  металеві,  дерев’яні  або  пластмасові
Учитель  показує;  потім  пропонує  учням  взяти  в  руки  про -бірку,  роздивитися  її  та  помістити  назад  у  штатив.
2.   Всі  речовини  (сухі  і  розчини)  містяться  у  спеціальних  склян -ках  і  банках,  які  щільно 
Учитель показує склянку з розчином мідного купоросу, банку з сухим
натрій карбонатом; пропонує учням розглянути ті самі реактиви у них
на столах.
3.   Для  зберігання  розчинів  і  проведення  дослідів  використову -ють  хімічні  колби.  За  формою  колби  бувають  конічні,  плос -кодонні  і  круглодонні.
Учитель демонструє, учні розглядають колби, які знаходяться на їхніх
столах.
4.   Для  приготування  розчинів  і  демонстрації  дослідів  використо-вують  хімічні  склянки (учитель  показує  учням  склянки
об’ємом  50  мл,  100  мл,  200  мл,  500  мл  і  1000  мл,  учні  роз-глядають  видані  їм  хімічні  склянки) .
5.   Шпателі  і  спеціальні  ложечки  використовують  для  відбору
твердої  речовини  із  банки  (учитель  демонструє  шпателі
і  ложечки) .
6.   Для  вимірювання  об’єму  рідин  використовують  мензурки
і  мірні  циліндри,  виготовлені  із  скла  або  прозорої  пластмаси
(учитель  показує  мензурки  та  мірні  циліндри).
7.   Під  час  проведення  деяких  хімічних  операцій  (наприклад,
фільтрування,  що  ми  будемо  вивчати  згодом)  використовують
лійки.  Лійки  бувають  скляні  і  пластмасові (учитель  показує,
учні  розглядають  видані  їм  лійки).
8.   Скляними  паличками  користуються  для  перемішування  речо-вини  у  розчині  (учитель  насипає  у  хімічну  склянку  кухонну
сіль,  додає  дистильовану  воду  і  розмішує  скляною  паличкою).
Щоб  не  розбити  ненароком  стінку  хімічної  склянки,  часто
користуються  скляними  паличками  з  гумовим  наконечником
(учитель показує), такі палички є безпечніші у користуванні.
9.   Порцелянові чашки використовують для випарювання розчинів
(учитель  показує  учням  порцелянові  чашки  різних  розмірів).
10.  Газовідвідна  трубка  з  корком  використовується  для  збирання
газу  або  для  пропускання  газу  через  розчин.
Учитель закриває корком пробірку, тримаючи її якнайближче до отвору,   
і кінець газовідвідної трубки опускає в колбу з водою.
11.  Пробіркотримачем  затискають  пробірку  якомога  ближче  до
отвору,  коли  її  вміст  треба  нагріти.
Учитель показує: в пробірку наливає 2 мл води, прогріває всю пробірку
у полум’ї спиртівки, потім нагріває ту частину, де знаходиться
вода. Звертає увагу учнів, що отвір пробірки направлений в бік від
експериментатора і однокласників.
12.  Тигельними  щипцями  і  предметним  склом  (учитель  демон -струє) користуються, коли треба здійснити випарювання невели -кої  кількості  рідини.  На  наступному  уроці  ми  будемо  це  робити.
  ; Слово вчителя.
Лабораторний  штатив  використовують  для  закріплення  колб,
пробірок,  порцелянових  чашок  під  час  проведення  тривалих  експе -риментів:  фільтрування,  випарювання  або  нагрівання.  Він  склада -ється  з  масивної  металевої  підставки  з  вертикальним  стержнем.  На
стержень  за  допомогою  муфт  прикріплюють  лапки  або  кільця.
Учитель  показує.  Потім  пропонує  учням  виконати  такі  дії:
1)   закріпити  муфту  на  середині  стержня  штатива,  пересунути  її
вверх  ;
2)   закріпити  в  муфті  лапку;
3)   закріпити  пробірку  вертикально  у  лапці  штатива;
4)   закріпити  пробірку  похило;
5)   закріпити  на  стержні  штатива  ще  одну  муфту  і  закріпити
в  ній  кільце,  потренуватися  підняти  його  вище  і  нижче  від
місця  попереднього  розташування;
6)   покласти  на  кільце  штатива  порцелянову  чашку;
7)   зняти  порцелянову  чашку,  покласти  а  кільце  штатива  азбес -тову  сітку,  а  потім  поставити  на  неї  хімічну  склянку;
8)   повернути  посуд  на  місце,  розібрати  штатив.
  ; Слово вчителя.
Спиртівка  складається  із  скляного  резервуара,  гнота  (вузької
смужки  із  спеціальної  тканини)  і  скляного  ковпачка.  Гніт  закрі -плений  у  металевій  трубці  з  диском.  Щоб  запалити  спиртівку,  до
гнота  збоку  підносять  запалений  сірник.  Забороняється  дмухати
на  спиртівку,  щоб  її  загасити!  Для  цього  спиртівку  накривають
ковпачком.
Учитель показує учням частини спиртівки, демонструє, як правильно
запалити і загасити спиртівку, учні самостійно запалюють і гасять
спиртівки, які знаходяться на їхніх столах.
  V.   СКЛАДАННЯ ЗВІТУ ПРО РОБОТУ.
  VI.  ПІДСУМОК УРОКУ.
  ; Слово вчителя.
Для  безпечного  виконання  дослідів  треба  дотримуватися  пра -вил  техніки  безпеки.  Під  час  проведення  хімічного  експеримен -ту  використовують  лабораторний  посуд  (пробірки,  колби,  хімічні
склянки,  мензурки  і  мірні  циліндри,  порцелянові  чашки),  корис -туються  газовідвідними  трубками,  шпателем,  ложечкою,  скляною
паличкою,  пробіркотримачем;  для  дослідів,  які  потребують  три-валого  часу,  застосовують  лабораторний  штатив.  Для  нагрівання
речовин  та  їх  розчинів  використовують  спиртівку.
  VII.  ОЦІНЮВАННЯ ТА ЙОГО МОТИВАЦІЯ.
  VIIІ.   ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ.
1.   Попель П. П., Крикля Л. С., § 3, с.13–19. Підготуватися до практичної
роботи № 2.
2.   Лашевська Г. А с. 30–31. Підготуватися до практичної роботи № 2.
3.   Буринська Н. М., с. 17–24. Підготуватися до практичної роботи № 2.
Додатковий матеріал до уроку
Видатні  українські  хіміки
1.  Ададуров  Іван  Євграфович  (1879–1938)   —  український
хімік.  Доктор  технічних  наук.  Професор.
Ададуров  І.  Є.—  автор  багатьох  наукових  праць  у  галузі  тех -нічних  технологій.  Учений  провів  понад  20  досліджень  з  удоско -налення  технології  виробництва  сульфатної  кислоти,  6  досліджень
з  інтенсифікації  виробництва  нітратної  кислоти,  13  робіт  із  техно -логії  одержання  різних  солей.  Розробив  новий  метод  одержання
сірчаної  кислоти.
2.  Бунге  Микола  Андрійович  (1842–1915).  Український  хі -мік.  Закінчив  Київський  університет,  професор  цього  навчального
закладу.  Вивчав  процес  виробництва  цукру  з  цукрового  буряка  та
умови  перебігу  цього  процесу.  Зробив  значний  науковий  внесок
у  розвиток  цукрової  промисловості).
3.  Гуцуляк  Борис  Михайлович  (нар.  1927)   —  український
хімік,  доктор  хімічних  наук,  професор.  Автор  121  наукової  та
22  навчально-методичних  публікацій,  30  авторських  свідоцтв  та
одного  патенту.  Учасник  багатьох  науко-вих  міжнародних  і  всеу -країнських  конференцій.  Підготував  4  кандидатів  наук.  Член  ре -дакційної  колегії  «Вісника  Прикарпатського  університету»  (серія:
хімія),  журналу  «Фізика  і  хімія  твердого  тіла»,  був  членом  ряду
спеціалізованих  рад  із  захисту  дисертацій.  Член  Української  На -ціональної  Комісії  з  української  хімічної  термінології  і  номенкла -тури.  Обирався  членом  обласної  Ради  товариства  «Просвіта»  імені
Тараса  Шевченка.
4.  Кітик  Василь  Іванович  (1923–1984).
Видатний  і  широко  відомий  український  вчений  в  галузі  про-гнозування  родовищ  нафти  і  газу.  Доктор  геолого-мінералогічних
наук,  профессор,  член-кореспондент  АН  УРСР,  заступник  директо -ра  з  наукової  роботи  Інституту  геології  і  геохімії  горючих  копалин
АН  УРСР.  Під  керівництвом  профессора  В.  І.  Кітика  розроблялися
також  проблеми  геології  і  геохімії  сірчаних  та  поліметалічних  ро -довищ,  пов’язаних  з  геологічними  утвореннями  України.
Загальний  обсяг  наукової  продукції  В.  І.  Кітика  складає
170   опублікованих  наукових  статей.
5.  Писаржевський  Лев  Володимирович  (1874–1938) .  Україн-ський  вчений,  академік.  Його  електронні  уявлення  стали  основою
для  тлумачення  механізму  електричного  струму  в  гальванічному
елементі.
6.  Яцимирський  Костянтин  Борисович  (нар.  1916  ) .
Сформулював основні положення, завдання фізико-неорганічної
хімії,  проводив  фундаментальні  дослідження  в  галузі  біонеорга-нічної  хімії  —  науки  про  біологічні  функції  металів,  будову  та
функції  активних  центрів  металовмісних  природних  молекул.

Категорія: Хімія 7 клас | Додав: uthitel (03.09.2014)
Переглядів: 2223 | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: