Урок № 44 Розвиток літератури, драматургії та музики - Історія України 9 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Історія України 9 клас

Урок № 44 Розвиток літератури, драматургії та музики
Урок № 44
Розвиток літератури, драматургії та музики
Мета: з’ясувати стан розвитку літератури, театру та музики в Україні у другій половині ХІХ ст.; розвивати в учнів уміння виступати з повідомленнями перед учнівською аудиторією, декламувати вірші; виховувати повагу до талановитих синів нашої Батьківщини, гордість за визначні досягнення українських митців, інтерес до історії культури України.
Обладнання: ілюстративний матеріал.
Тип уроку: комбінований.
Форма проведення уроку: інтегрований урок (історія України, українська література, музика) «Мистецька вітальня».
Основні поняття: культура, національна ідея, інтелігенція.
Персоналії: П. Куліш, Л. Глібов, С. Руданський, Марко Вовчок, Ю. Федькович, І. Франко, Панас Мирний, О. Кониський, Я. Щоголів, Леся Українка, М. Старицький, М. Кропивницький, І. Карпенко-Карий, М. Заньковецька, С. Гулак-Артемовський, П. Сокальський, А. Вахнянин, М. Лисенко, Д. Січинський, М. Вербицький.
Очікувані результати: учень/учениця аналізує стан розвитку літератури, театру та музики в Україні у другій половині ХІХ ст.; виступає з повідомленнями перед учнівською аудиторією та декламує вірші; відчуває повагу до талановитих синів нашої Батьківщини, гордість за визначні досягнення українських митців, інтерес до історії культури України.
I. Організаційний момент
Потрібно заздалегідь оголосити тему, мету уроку, порядок його проведення у формі мистецької вітальні. Також слід заздалегідь організувати роботу учнів щодо підготовки виступів із повідомленнями, декламацією віршів, інсценізацією п’єс тощо за темою уроку.
Кабінет історії прикрасити портретами письменників, поетів, драматургів, композиторів, акторів, чия творчість припала на другу половину ХІХ ст., цитатами з їхніх творів тощо; ілюстраціями з видами Києва й населеного пункту періоду другої половини ХІХ ст.; організувати виставку наукової, навчальної та художньої літератури за темою уроку.
Парти розставлені по периметру класу.
II. «Мистецька вітальня»
Виступ історика
На літературному процесі другої половини ХІХ ст. суттєво позначилася політична роз’єднаність нації, що й далі перебувала у складі Російської та Австро-Угорської імперій, які проводили різну урядову політику стосовно національних культур. Емський указ 1876 р. був спрямований проти національної культури. Було заборонено українські книжки для дітей та книги з історичної тематики. Широкого загальноєвропейського розголосу набула доповідь М. Драгоманова для літературного конгресу в Парижі в 1878 р. Видана окремою брошурою «Українська література, проскрибована російським урядом» стала протестом проти небачених у цивілізованому світі переслідувань української літератури.
Виступ літературознавця
Друга половина ХІХ ст. — період розвитку української літератури. У цей час українське письменство набуває характеристик, які переконливо засвідчують його національну самобутність. Друга половина ХІХ ст. — класичний період української літератури. Письменство представлено різноманітними художніми напрямками — романтизм, реалізм, натуралізм. З’являються нові теми та проблематика — розшарування селян у пореформений період, революційна боротьба народних мас тощо. Відбувається процес демократизації та гуманізації літератури.
Пантелеймон Куліш
Я, Пантелеймон Куліш, автор першого українського історичного роману «Чорна рада. Хроніка 1663 р.», що побачив світ у 1857 р. Моєму перу також належать ряд оповідань, драматичні твори та поезії. У своїх творах я осмислюю проблеми творчості, історичної долі українського народу, культури. Моя заповітна мрія — створити самостійну Українську державу. Я вірю в її відновлення через духовне, культурне відродження українців.
Леонід Глібов
Я, Леонід Глібов, автор поезій та байок. У байках змальовано картину народного життя, у них розкриваються й засуджуються потворні, аморальні явища дійсності другої половини ХІХ ст. Вважаю визначальним чинником розвитку суспільства не політичну боротьбу, а багатошарову національну культуру, просвіту мас, міцні моральні засади, багато в чому виведені з традиційної народної етики.
Декламування байки
Учень декламує байку Л. Глібова «Вовк та Ягня».
ВОВК ТА ЯГНЯ
На світі вже давно ведеться,
Що нижчий перед вищим гнеться,
А більший меншого кусає та ще й б’є —
Затим що сила є…
Примір не довго б показати,
Та — цур йому! Нащо чіпать?..
А щоб кінці як-небудь поховать,
Я хочу байку розказати.
Улітку, саме серед дня,
Пустуючи, дурне Ягня
Само забилося до річки —
Напитися водички.
От чи пило, чи ні — глядить:
Аж суне Вовк — такий страшенний
Та здоровенний!
Та так прямісінько й біжить
До бідного Ягняти.
Ягняті нікуди тікати;
Стоїть, сердешне, та дрижить…
А Вовк, неначе комісар, кричить
(Він, щоб присікаться, знайшов причину): —
Нащо се ти, собачий сину,
Тут каламутиш берег мій
Та квапиш ніс поганий свій
У чистую оцюю воду?
Та я тобі за сюю шкоду
Ти знаєш, що зроблю?..
Як муху, задавлю!
— Ні, паночку, — Ягня йому мовляє, —
Водиці я не сколотив,
Бо ще й не пив;
А хоч би й пив, то шкоди в тім немає,
Бо я стою зовсім не там,
Де треба пити вам,
Та ще й вода од вас сюди збігає…
— Так себто я брешу? — тут Вовк йому гукнув.
— Чи бач! Ще і базікать стало…
Такого ще поганця не бувало!..
Здається, ти й позаторік тут був
Та капості мені робив… Тривай же!
Ти думаєш, що я забув?
— Помилуйте! — йому Ягнятко каже, —
На світі я ще й году не прожив.
— Так брат твій був.
— Нема братів.
— Так, може, батько,
Коли не дядько…
Або ж хто-небудь з ваших був…
Хіба не знаю я, не чув,
Що ви усі мене б із’їли,
Якби вловили?
Собаки й вівчарі твої,
Усі ви — вороги мої:
Од вас мені життя немає…
Ще мало я терпів?
— Так чим же я вам досадив? —
Ягнятко, плачучи, питає.
— Цить, капосне! Либонь, не знає…
Ще й огризається, щеня!
Що ти за птиця?! Ти — Ягня!
Як сміло ти мене питати?
Вовк, може, їсти захотів!..
Не вам про теє, дурням, знати! —
І — Вовк Ягнятко задавив…
Нащо йому про теє знати,
Що, може, плаче бідна мати
Та побивається, як рибонька об лід:
Він Вовк, він пан… йому не слід…
Степан Руданський
Я, Степан Руданський, автор відомих романсових поезій («Повій, вітре, на Вкраїну»), поем («Мазепа»), балад та великої кількості віршових гуморесок («Почому дурні?», «Засідатель»). Здійснив перший повний український переклад «Іліади» Гомера.
Виконання романсу
Учні виконують романс С. Руданського «Повій, вітре, на Вкраїну».
ПОВІЙ, ВІТРЕ, НА ВКРАЇНУ
Повій, вітре, на Вкраїну,
Де покинув я дівчину,
Де покинув карі очі,
Повій, вітре, опівночі.
Між горами там долина,
В тій долині єсть хатина,
В тій хатині дівчинонька,
Дівчинонька-голубонька.
Повій, вітре, до схід сонця,
До схід сонця, край віконця.
Край віконця постіль біла,
Постіль біла, дівка мила.
Нахилися тишком-нишком
Над рум’яним білим личком,
Над тим личком нахилися,
Чи спить мила, подивися!
Чи спить вона, чи збудилась,
Спитай її, з ким любилась,
З ким любилась, з ким кохалась
І кохати присягалась.
Як заб’ється їй серденько,
Як зітхне вона тяженько,
Як заплачуть карі очі, —
Вертай, вітре, опівночі!
А як мене позабула
І другого пригорнула,
То розвійся край долини,
Не вертайся з України!..
Вітер віє, вітер віє,
Серце в’яне, серце мліє.
Вітер віє, не вертає,
Серце з жалю замирає.
Марко Вовчок
Я, Марко Вовчок, справжнє ім’я — Марія Вілінська. Я — автор славнозвісних «Народних оповідань», у яких продовжила тему творчості Т. Шевченка, присвячену становищу покріпаченого селянства, особливо жіноцтва («Одарка», «Горпина», «Козачка»).
Юрій Федькович
Я, Юрій Федькович, автор кількох поетичних збірок, поем («Новобранчик», «Дезертир»), балад («Довбуш»), оповідань («Люба-згуба»). У моїх творах змальовано життя гуцулів: селян, опришків, жовнірів.
Декламування вірша
Учень декламує вірш Ю. Федьковича «Дезертир».
ДЕЗЕРТИР
Ой сів же він при столику,
При світлі думав,
Писаннячко дрібнесеньке,
А він го читав.
Писаннячко дрібнесеньке,
Листочок — як сніг;
Склонив же він головоньку
К столові на ріг.
«Ой ненечка старенькая
Ми пише в одно,
Що там зима тяженькая,
А їй студено;
Нема, нема єї кому
Врубати дрівець,
Бо їй синок один в дому, —
Цісарський стрілець»
І схопився, як поломінь,
Полетів, як птах,
А вітер з ним не йде вдогінь,
Бо годі му так;
Бо він летить до матоньки
Старої домів,
Дрівець єї врубатоньки,
Би хатку нагрів.
Іван Франко
Я, Іван Франко, писати почав рано. Ще в третьому класі, тобто в 1865 р., я став записувати казки, які дуже гарно вміли розповідати деякі мої шкільні товариші. Навчаючись у третьому та четвертому класах я записував народні пісні. Через декілька років у мене їх зібралося понад 800. У 1876 р. вийшла друком збірка віршів «Балади і розкази». Того самого року я почав писати ряд невеликих ескізів і новел, у яких задумував змалювати життя галицького народу.
Загалом я написав десять поетичних збірок (зокрема «З вершин і низин», «Зів’яле листя»), що містили високохудожні твори філософської, громадянської, політичної, інтимної лірики. Моєму перу належать понад 30 поем («Іван Вишенський», «Мойсей»), велика проза («Борислав сміється», «Захар Беркут», «Лель і Полель», «Перехресні стежки») та драми («Украдене щастя»).
Декламування поеми
Учень декламує уривок із поеми І. Франка «Мойсей» від рядка «Народе мій, замучений, розбитий» до «І в день воскресний твойого повстання».
«МОЙСЕЙ»
(уривок)
Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу,
Від сорому яких нащадків пізних
Палитиме, заснути я не можу.
Невже тобі на таблицях залізних
Записано в сусідів бути гноєм,
Тяглом у поїздах їх бистроїздних?
Невже повік уділом буде твоїм
Укрита злість, облудлива покірність
Усякому, хто зрадою й розбоєм
Тебе скував і заприсяг на вірність?
Невже тобі лиш не судилось діло,
Що б виявило твоїх сил безмірність?
Невже задармо стільки серць горіло
До тебе найсвятішою любов’ю,
Тобі офіругочи душу й тіло?
Задармо край твій весь политий кров’ю
Твоїх борців? Йому вже не пишаться
У красоті, свободі і здоров’ю?
Задармо в слові твойому іскряться.
І сила, й м’якість, дотеп, і потуга,
І все, чим може вгору дух підняться?
Задармо в пісні твоїй ллється туга,
І сміх дзвінкий, і жалощі кохання,
Надій і втіхи світляная смуга?
О ні! Не самі сльози і зітхання
Тобі судились! Вірю в силу духа
І в день воскресний твойого повстання.
Панас Мирний
Я, Панас Мирний, справжнє прізвище — Рудченко. В історію української літератури увійшов як автор реалістично-психологічної прози. Моєму перу належать романи «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», «Повія», повісті («П’яниця»), оповідання («Морозенко»), драма «Лимерівна», у яких змальовано життя представників різних прошарків суспільства.
Олександр Кониський
Я, Олександр Кониський, автор численних поезій та прозових творів («Семен Жук та його родичі», «Юрій Горовенко»), у яких порушуються питання національного відродження України. Значна частина творів написана на юридичні сюжети, викриває негативні явища в діяльності царської адміністрації й суду.
Декламування поезії
Учні декламують гімн «Молитва за Україну» (музика М. Лисенка, слова О. Кониського).
МОЛИТВА ЗА УКРАЇНУ
Боже великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни.
Світлом науки і знання
Нас, дітей, просвіти,
В чистій любові до краю,
Ти нас, Боже, зрости.
Молимось, Боже єдиний,
Нам Україну храни,
Всі свої ласки-щедроти
Ти на люд наш зверни.
Дай йому волю, дай йому долю,
Дай доброго світу,
Щастя дай, Боже, народу
І многая, многая літа.
Яків Щоголів
Я, Яків Щоголів, автор поезій, найвідоміші серед яких увійшли до збірки «Ворскло», «Слобожанщина». Багато віршів покладено на музику, і вони увійшли до пісенного народного репертуару («Пряха», «Черевички», «Зимовий вечір»).
Леся Українка
Я, Леся Українка, справжнє ім’я — Лариса Косач. Моєму перу належать ліричні збірки «На крилах пісень», «Думи і мрії». Ліричні твори зараховують до вершинних здобутків української та світової поетичної культури. У поемах «Давня казка», «Роберт Брюс, король шотландський» звертаюся до проблем ролі поета в суспільстві, громадянської позиції митця.
Декламування поезії
Учень декламує поезію Лесі Українки «Досвітні вогні».
ДОСВІТНІ ВОГНІ
Ніч темна людей всіх
потомлених скрила
Під чорні, широкії крила
Погасли вечірні огні.
Усі спочивають у сні.
Всіх владарка ніч покорила.
Хто спить, хто не спить, —
покорись темній силі!
Щасливий, хто сни має милі!
Від мене сон милий тіка…
Навколо темнота тяжка,
Навколо все спить, як в могилі.
Привиддя лихі мені душу гнітили,
Повстати ж не мала я сили…
Зненацька проміння ясне
Од сну пробудило мене, —
Досвітні вогні засвітили!
Досвітні огні переможні, урочі,
Прорізали темряву ночі,
Ще сонячні промені сплять, —
Досвітні огні вже горять.
То світять їх люди робочі.
Вставай, хто живий,
в кого думка повстала!
Година для праці настала!
Не бійся досвітньої мли, —
Досвітній огонь запали,
Коли ще зоря не заграла.
Виступ театрознавця
У 1882 р. у Єлизаветграді було створено перший професійний театр. Його засновниками, а також режисерами та провідними акторами стали М. Кропивницький та М. Старицький. Крім них, до трупи входило чимало талановитих акторів — М. Садовський, М. Заньковецька, П. Саксаганський, М. Садовська-Барілотті. Вони створили чудові сценічні образи за п’єсами Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ’яненка, М. Кропивницького, М. Старицького та І. Карпенка-Карого.
Пожвавлення театрального життя на західноукраїнських землях пов’язане з ім’ям М. Кропивницького, який у 70-х рр. ХІХ ст. очолював у Львові український театр культурно-просвітницького товариства «Руська бесіда». На сцені театру ставили п’єси І. Карпенка-Карого, І. Франка тощо.
Михайло Старицький
Я, Михайло Старицький, перш ніж розповідати про власні здобутки, хочу зазначити, що до 1872 р. українське слово було заборонено в Російській імперії: ми вимушені були співати на концертах народні пісні французькою мовою. Лише від 1872 р. було дозволено український приватний спектакль. У Києві утворилося Товариство сценічних аматорів, і я став на чолі його режисером й автором п’єс. Проте так тривало недовго. Царським указом від 1876 р. українська мова була цілком заборонена.
Загалом моєму перу належать понад 30 оригінальних п’єс, зокрема й героїко-романтичних «Оборона Буші», «Богдан Хмельницький» та «Маруся Богуславка». Значну популярність здобула драма «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці». В історії української драматургії відзначився як видатний майстер гострих драматичних ситуацій і сильних характерів.
Марко Кропивницький
Я, Марко Кропивницький, автор понад 40 п’єс. Негативні явища, що мали місце в українському суспільстві другої половини ХІХ ст., викривав із позицій демократа й гуманіста («Глитай, або ж Павук», «Олеся»). Тему сільського безладдя, блискуче розпочату в драматичному етюді «По ревізії», продовжував розробляти в комедіях «Чмир», «На руїнах», «Мамаша». Написав ряд п’єс для дітей за мотивами народних казок.
Іван Карпенко-Карий
Я, Іван Карпенко-Карий, автор 18 оригінальних п’єс. У творах комедійного жанру розкривається суть етико-моральних стосунків в українському суспільстві ХІХ ст. У драмах «Безталанна», «Наймичка», змальовуючи глибину й красу духовного світу позитивних героїв, осудив черствість, аморальність багатіїв, деморалізуючу владу грошей. Вершиною української драматургії ХІХ ст. стала історична драма «Сава Чалий». Життю інтелігенції присвячені п’єси «Суєта» та «Житейське море».
Марія Заньковецька
Я, Марія Заньковецька. Мій творчий шлях розпочався на сцені міського театру Єлисаветграда. Уперше на професійній сцені зіграла роль Наталки Полтавки. Пізніше працювала в найпопулярніших і найпрофесійніших українських трупах М. Кропивницького, М. Старицького, М. Садовського, П. Саксаганського, І. Карпенка-Карого. Своєю грою уславляла звичайних простих людей, розкриваючи безмежність їхніх душ. Творчість мала велике значення для формування національного театрального мистецтва, розвитку драматургії, створення школи сценічної майстерності для наступних поколінь українських митців.
Інсценізація
Учні, виконуючи ролі Наталки та Возного, представляють фрагмент п’єси «Наталка Полтавка» І. Котляревського.
Виступ музикознавця
У другій половині ХІХ ст. розвивається музичне мистецтво. Відбувається становлення національного оперного мистецтва. Найвищого піднесення українське музичне мистецтво сягнуло у творчості М. Лисенка.
Музичне мистецтво Західної України представлено талановитими митцями І. Воробкевичем, Д. Січинським, М. Вербицьким.
Семен Гулак-Артемовський
Я, Семен Гулак-Артемовський, автор музики до опери «Запорожець за Дунаєм», що стала українською музичною класикою. Опера ставилася на сценах багатьох театрів і започаткувала становлення української опери.
Перегляд фільму
Учні переглядають уривок із кінофільму «Запорожець за Дунаєм».
Петро Сокальський
Я, Петро Сокальський, створив опери «Мазепа», «Майська ніч», «Богдан Хмельницький», «Облога Дубна», лібрето до яких написано за творами О. Пушкіна та М. Гоголя.
Анатоль Вахнянин
Я, Анатоль Вахнянин, керівник львівського музично-культурного товариства «Боян», композитор і диригент. Автор першої на західноукраїнських землях опери «Купало».
Микола Лисенко
Я, Микола Лисенко, творець української оперної класики, зокрема опер «Наталка Полтавка» і «Тарас Бульба», перших українських опер для дітей «Коза-Дереза» та «Пан Коцький». У моїй композиторській спадщині особливо важливе місце посідають твори на тексти Т. Шевченка.
Михайло Старицький
Хочу сказати декілька слів про мого товариша Миколу Віталійовича. М. Лисенко безвиїзно проживав у Києві, давав уроки музики, працював і в приватній школі Блюменфельда. Уроки забирали весь його час, дуже виснажували, однак зменшити їх не можна було. Для прожиття потрібні були гроші, сім’я збільшувалась, а коли і залишалися хвилини для відпочинку, то треба було їх віддати якій-небудь громадській справі. Треба дивуватися, звідки він відривав якісь миті для творчості. А вона не припинялась.
Виконання музичного твору
Учні виконують камерно-інструментальний твір для скрипки й фортепіано обробку української народної пісні «Сонце низенько» (варіант — прослуховується фонозапис).
Денис Січинський
Я, Денис Січинський, автор опери «Роксолана», яка стала першою спробою галицького композитора створити героїко-патріотичну оперу на народній основі. Написав кантати («Дніпро реве»), романси («Як почуєш вночі», «І золотої, й дорогої»).
Михайло Вербицький
Я, Михайло Вербицький, поклав на музику «Заповіт» Т. Шевченка, який набув широкої популярності в Галичині. Творчість мала велике значення для становлення національної самосвідомості на західноукраїнських землях. Написав музику на вірш П. Чубинського «Ще не вмерла України…», який у незалежній Україні став Державним гімном.
Виконання Державного гімну України
Учні виконують Державний гімн України «Ще не вмерла України…» (музика М. Вербицького, слова П. Чубинського).
ЩЕ НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНИ
Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
III. Домашнє завдання
1) Опрацюйте текст підручника.
2) Розробіть театральну афішу до вистави за творами М. Старицького, М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого та інших (на вибір).
3) Відвідайте музеї І. Нечуя-Левицького (с. Стеблів, Київська обл.), Лесі Українки (Київ; с. Колодяжне, Волинська обл.; Ялта), О. Кобилянської та Ю. Федьковича (Чернівці), С. Крушельницької (Львів), П. Саксаганського, М. Старицького, М. Лисенка, М. Заньковецької (Київ), Державний музей-заповідник І. Карпенка-Карого (Тобілевича) «Хутір Надія» (с. Миколаївка, Кіровоградська обл.).
Категорія: Історія України 9 клас | Додав: uthitel (16.02.2014)
Переглядів: 1430 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: