Урок № 36 Початок громадівського руху наприкінці 50-х — у 60-х рр. ХІХ ст. - Історія України 9 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Історія України 9 клас

Урок № 36 Початок громадівського руху наприкінці 50-х — у 60-х рр. ХІХ ст.
Урок № 36
Початок громадівського руху 
наприкінці 50-х — у 60-х рр. ХІХ ст.
Мета: проаналізувати діяльність громадівців, визначити історичне значення діяльності В. Антоновича й роль журналу «Основа» у зростанні національної свідомості та національно-визвольному русі України, з’ясувати значення прийняття Валуєвського циркуляра для розвитку української культури; розвинути в учнів уміння й навички виступати з повідомленням, аналізувати історичні документи, самостійної роботи, висловлювати власну думку; виховувати гордість за діяльність представників українського національного руху.
Обладнання: підручник, карта, роздавальний матеріал.
Тип уроку: сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу.
Основні поняття: громади, циркуляр.
Персоналії: В. Антонович.
Основні дати: 1859 р. — створення в Петербурзі першої громади, 1860 р. — заснування Київської громади, 1861—1862 рр. — вихід друком журналу «Основа», 1863 р. — Валуєвський циркуляр.
Очікувані результати: учень/учениця тлумачить та правильно застосовує поняття «громади», «циркуляр»; розповідає про діяльність громадівців, з’ясовує історичне значення діяльності В. Антоновича й роль журналу «Основа» у зростанні національної свідомості та національно-визвольному русі України, аналізує значення прийняття Валуєвського циркуляра для розвитку української культури; розвиває вміння та навички виступати з повідомленням, аналізує історичні документи, працює самостійно, висловлює власну думку; відчуває гордість за діяльність представників українського національного руху.
I. Організаційний момент
II. Актуалізація знань
Бесіда на повторення
1) Назвіть подію, яку ви вважаєте видатною, що мала місце під час першого фольклорно-етнографічного етапу українського визвольного руху.
2) Назвіть імена видатних представників українського національного відродження першої половини ХІХ ст.
III. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу
План вивчення нового матеріалу
1. Початок громадівського руху. В. Антонович
2. Журнал «Основа»
3. Валуєвський циркуляр
1. Початок громадівського руху. В. Антонович
Завдання
Поставте запитання, на які маємо знайти відповідь, розглянувши пункт плану.
Розповідь учителя
Культурницький етап українського національного відродження був представлений діяльністю громад. Перша громада була створена в 1859 р. в Петербурзі. Далі громади було засновано в Полтаві, Києві, згодом у Харкові, Одесі, Чернігові та інших містах.
Громади не мали постійного членства та єдиної платформи. Як правило, у громади об’єднувалися по кілька десятків викладачів, студентів, діячів науки та культури (у Київській громаді було близько 300 осіб) з метою реалізації української національної ідеї.
Завдання своєї діяльності громадівці визначали таким чином: «За нашим розумінням, єдиний обов’язок людей, котрі спромоглися здобути вищу освіту, полягає в тому, щоб ужити всіх можливих засобів задля надання народу можливості набути письменності, усвідомити себе, свої потреби та вміти про них заявити, словом, аби внутрішнім своїм розвитком досягти того рівня громадянськості, на який його піднято законом».
Практична діяльність громадівців полягала в заснуванні недільних шкіл з українською мовою навчання, виданні популярних брошур, укладанні словників, вивченні та популяризації духовної спадщини українського народу.
У 1860 р. студенти та викладачі Університету Св. Володимира створили громаду в Києві. Очолив громадівців В. Антонович.
Робота над формуванням понять
Запишіть у зошиті визначення понять «громади».
Громади — напівлегальні об’єднання української інтелігенції другої половини ХІХ — початку ХХ ст., діяльність яких мала культурницьке й суспільно-політичне спрямування.
Повідомлення учня
Учень виступає з повідомленням за темою «Володимир Антонович — визначний український історик і громадський діяч».
Зразок повідомлення
В. Антонович (1834—1908 рр.) — історик, археолог, археограф, етнограф, нумізмат та громадсько-політичний діяч. Створив київську школу істориків, що підготувала ґрунт для розвитку сучасної української історичної науки. Один з ідеологів українського громадівського руху та засновників і лідерів Київської Старої громади. В. Антонович був одним із засновників та головою Історичного товариства Нестора-літописця.
Протягом 1864—1880 рр. В. Антонович працював на посаді головного редактора Тимчасової комісії для розгляду давніх актів. Зібрав, зредагував та видав дев’ять томів «Архива Юго-Западной России», що стосуються історії Правобережної України ХVІ—ХVІІІ ст.
В. Антонович брав активну участь у роботі Південно-Західного відділу Російського географічного товариства. Учений став одним з ініціаторів заснування першого в Україні історичного журналу «Киевская старина» (1882 р.).
В. Антонович вважав, що соціальне життя народу формується згідно з провідною ідеєю цього народу, а також відповідно до рівня його самосвідомості, культури, освіти, ніколи не обстоював національну винятковість, високо підносив роль культури в історії народу. Політичну роботу без культурних підстав вважав марною справою. Усі нещастя України В. Антонович убачав у «малій культурності українського суспільства, в браку української інтелігенції, культурного і політичного виховання». В. Антонович був одним з ідеологів «європейськості» українського народу як необхідної орієнтації подальшого розвитку України. В. Антонович заявив про себе як один із найвидатніших репрезентантів українства в науці й громадському житті.
Бесіда
1) Чи є актуальними в наш час погляди В. Антоновича щодо шляхів розвитку українського народу?
2) Визначте історичне значення діяльності В. Антоновича.
2. Журнал «Основа»
Завдання
Поставте запитання, на які маємо знайти відповідь, розглянувши пункт плану.
Метод «Система "Допомога”»
Методичний коментар — див. урок № 2.
Відродження національного руху в Україні тісно пов’язане зі створенням журналу «Основа», що обстоював право української нації на вільний і всебічний розвиток. Журнал виходив протягом січня 1861 — жовтня 1862 р. Редакторами журналу були В. Білозерський, М. Костомаров, П. Куліш, секретарем редакції — О. Кістяківський. Побачило світ лише 12 номерів 1861 р. та 10 номерів 1862 р.
У 60-ті рр. ХІХ ст. журнал «Основа» був єдиним українським універсальним періодичним виданням, що прагнуло охопити всі загальноукраїнські проблеми в культурі, економіці, політиці, освіті, науці, літературі, фольклорі, історії, міжнародних відносинах.
Кожна книжка «Основи» відкривалася віршами Т. Шевченка, за яким міцно закріпилося визнання батька українського народу. Постать Кобзаря стала культовою. В «Основі» було надруковано понад 70 творів Т. Шевченка, а також Л. Глібова, С. Руданського, П. Куліша, історичні праці М. Костомарова, Т. Рильського, П. Житецького та інших. На сторінках «Основи» у статтях М. Костомарова знайшла найбільш глибоку аналітичну розробку національна ідея.
Видатний історик М. Грушевський, даючи оцінку журналу «Основа», підкреслював, що часопис уперше згуртував представників української інтелігенції в Росії і «визначив провідну поступову їм стежку». Таким чином, журнал «Основа» мав великий вплив на культурно-літературний процес і сприяв зростанню національної свідомості та національно-визвольного руху в Україні.
Запитання
Чи можна видавців й авторів журналу «Основа» вважати героями свого часу?
Робота з документом
Опрацюйте уривок із документа, дайте відповіді на запитання.
РЕДАКЦІЯ ПЕРШОГО В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ УКРАЇНОЗНАВЧОГО ЖУРНАЛУ «ОСНОВА» ПРО ЙОГО РОЛЬ У ПІДНЕСЕННІ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ
Керівною ідеєю «Основи» буде освіта в народному дусі. Редакція, відкидаючи будь-яку винятковість і замкнутість, в той же час вважає шкідливим і космополітизм, який раніше чи пізніше переходить у повну байдужість до місцевих народних потреб і нужд. Спілкування з іншими народностями необхідне і плодотворне для кожного народу, але воно приносить справжню користь тільки тим суспільствам, які видобувають головні життєві сили з рідного ґрунту; які багатіють не стільки запозиченням від сусідів, скільки розробкою моральних і речових дарів природи в своєму краї, в своєму племені. Визначаючи значення кожної народності в загальному житті людства, ми найбільше повинні старатися зрозуміти наші національні особливості, наші, природні засоби існування, які ні в кого не запозичені; ми повинні прагнути того, щоб посісти між іншими народностями таке ж місце, яке посідає дієвий сім’янин у колі інших членів сімейства. Доки людина не усвідомила себе і не визначила ясно свого ставлення до інших людей, до тих пір вона — істота невиразна. Це саме можна сказати і про цілі народи. Будь-який народ тільки з того часу стає необхідним членом людської сім’ї, коли шляхом всебічного самопізнання і повної прояви моральних сил своїх розпочне вносити до загального життя людства такий вклад, якого інший народ не вносить. На цій підставі ми вважаємо необхідним і загальнокорисним — дальший розвиток української народної мови і словесності, яка вже заявила своє право на увагу освіченого суспільства, надавши декілька творів, чудових за красою образів, за вартістю почуттів і думок — загальнолюдських, і в той же час можливих, за своїм внутрішнім і зовнішнім характером, лише в одному українському народі. Питання — бути чи не бути нашій словесності — ще недавно складало предмет сперечань для багатьох; але його розв’язало ствердно саме життя, яке не піддається ніякій упередженій теорії. Ніхто тепер не скаже, що української словесності немає, як, бувало, говорили і писали раніше.
…Отже, з певністю, що приносимо своїм виданням користь суттєву, що робимо справу, потрібну не для одних українців, але для всього слов’янського світу, ми продовжуватимемо її в міру наших сил, в очікуванні нових і нових помічників. Особливу увагу людей мислячих звертає на себе відроджена руська народність в Галичині, де вона до того була задавлена, що німці й поляки почали вже друковано твердити, нібито Русі в Галичині немає зовсім. Говорячи мовою українською і щиро співчуваючи нашій словесності, галицькі русини нинішнього року розпочали видавати власну літературно-політичну газету «Слово». В школах у них запроваджується викладання рідною мовою; русинську ж мову розпочинають вживати і в судочинстві. Навіть в своєму одязі галицька молодь прагне бути руською, але ніяк не німецькою чи польською. Пробудження моральних сил, які так довго дрімали, виявляється тепер в особливості і своєрідності пророкувати руському світу існування ще більш самобутнє, менш і менш підлегле впливові чужих народностей, хоча і пов’язане з ними загальнолюдським. [61, с. 130—132]
Запитання до документа
1) Якою була основна мета виходу у світ журналу «Основа»?
2) Яким чином редакція «Основи» обґрунтувала свою першорядну увагу щодо розвитку української мови?
Метод «Мікрофон»
Методичний коментар — див. урок № 1.
Визначте історичне значення видання журналу «Основа».
3. Валуєвський циркуляр
Завдання
Поставте запитання, на які маємо знайти відповідь, розглянувши пункт плану.
Робота документом
Опрацюйте уривки з документів, виконайте завдання.
1. ІЗ ЛИСТА МІНІСТРА ВНУТРІШНІХ СПРАВ П. ВАЛУЄВА МІНІСТРУ ОСВІТИ 
ПРО ЗАБОРОНУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ (18 ЛИПНЯ 1863 р.)
Давно вже йде суперечка в нашій пресі про можливість існування самостійної малоруської літератури. Приводом до цієї суперечки були твори деяких письменників, які відзначалися більш або менш чудовим талантом або своєю оригінальністю. За останній час питання про малоруську літературу набуло іншого характеру, внаслідок обставин чисто політичних, що не мають ніякого відношення до інтересів власне літературних. Попередні твори малоруською мовою були розраховані лише на освічені класи Південної Росії, а тепер прихильники малоруської народності звернули свої погляди на масу неосвічену, і ті з них, які прагнуть здійснити свої політичні задуми, взялися, під приводом поширення грамотності і освіти, видавати книги для початкового читання, букварів, граматик.
В С.-Петербурзі навіть збираються пожертви для видання дешевих книг на південноруському наріччі. Багато з цих книг надійшли вже на розгляд в С.-Петербурзький цензурний комітет. Немало таких же книг буде представлено і в Київський цензурний комітет. Цей останній відчуває деякі утруднення з розглядом згаданих видань через такі обставини: навчання в усіх без винятку училищах проводиться загальноруською мовою і вживання в училищах малоруської мови ніде не допущено; саме питання про користь і можливості вживання в школах цього наріччя не тільки не розв’язане, але навіть порушення цього питання прийнято більшістю малоросіян з обуренням, яке часто висловлюється в пресі. Вони досить ґрунтовно доводять, що ніякої окремої малоруської мови не було, немає і не може бути, і що наріччя їх, яке вживається простолюдом, є та ж російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі, що загальноруська мова так само зрозуміла для малоросів, як і для великоросів, і навіть значно зрозуміліша, ніж тепер створювана для них деякими малоросами, і особливо поляками, так звана українська мова.
Беручи до уваги, з одного боку, теперішнє тривожне становище суспільства, яке хвилюють політичні події, а з другого боку, маючи на увазі, що питання про навчання грамотності на місцевих наріччях не дістало ще достатнього розв’язання в законодавчому порядку, міністр внутрішніх справ визнав за необхідне, надалі до погодження з міністром народної освіти, обер-прокурором Св. Синоду і шефом жандармів щодо друкування книг малоруською мовою, дати по цензурному відомству розпорядження, щоб до друку дозволялись тільки такі твори цією мовою, які належать до галузі красного письменства; пропускання ж книг малоруською мовою як духовного змісту, так навчальних і взагалі призначених для початкового читання народу, припинити… Це розпорядження було передано на височайший государя імператора розгляд і його величності бажано було удостоїти оноє монаршого схвалення. [60, с. 162—163]
Запитання до документа
1) Сформулюйте головну думку документа.
2) Як ви вважаєте, чому саме заборонялося видання українською мовою передусім духовної й навчальної літератури?
3) Спрогнозуйте, які наслідки мало видання Валуєвського циркуляра 1863 р. для розвитку національно-визвольного руху в Україні у другій половині ХІХ ст.
2. ЦЕРКОВНІ Й ДЕРЖАВНІ ВЛАСТІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ПРОТИ ОПУБЛІКУВАННЯ УКРАЇНСЬКОГО ПЕРЕКЛАДУ ЄВАНГЕЛІЯ, ЗРОБЛЕНОГО ПИЛИПОМ МОРАЧЕВСЬКИМ
Виготовлено переклад Євангелія, який схвалила Академія наук. Звідси пішов цей переклад до дальшого схвалення Святійшим Синодом, далі — до міністра внутрішніх справ, до шефа жандармерії, до київського губернатора, до митрополита і до єпископа.
Губернатор признав, що переклад «може бути шкідливим для держави»; митрополит побачив там профанацію святого об’явлення; шеф жандармерії Долгоруков висловив думку, що той переклад спрямований на радикальне знищення усіх дотеперішніх заходів уряду русифікувати українські краї, а знову-таки міністр внутрішніх справ добачував у цім небезпеку для самої царської влади. Тому-то заборонено цей переклад. [61, с. 142]
Запитання до документа
Яким чином найвищі державні та церковні сановники аргументували заборону друку україномовного Євангелія?
IV. Закріплення і систематизація вивченого матеріалу
Робота з картою
Покажіть на карті міста, у яких діяли громади.
Бесіда
1) Коли було утворено Київську громаду? У чому полягала її діяльність?
2) Визначте історичне значення діяльності В. Антоновича.
3) З’ясуйте роль журналу «Основа» в розгортанні національно-визвольного руху в Україні.
4) Історики вважають, що підписанням Валуєвського циркуляра 1863 р. писемній українській мові було відмовлено в праві на існування. Чи погоджуєтеся ви з цією думкою? Відповідь аргументуйте.
V. Підсумки уроку
Перевірка виконання завдань, аналіз типових помилок.
Основні висновки:
від кінця 50-х рр. ХІХ ст. український національно-визвольний рух був представлений діяльністю громад. Громадівці створили мережу недільних шкіл з українською мовою навчання, видавали популярні брошури, укладали словники, вивчали та популяризували духовну спадщину українського народу;
видання протягом 1861—1862 рр. журналу «Основа» стало важливою віхою в розвитку суспільно-політичної думки в Україні;
видання в 1863 р. Валуєвського циркуляра вкотре засвідчило колоніальне політичне становище України. Валуєвський циркуляр продовжив політику русифікації та денаціоналізації українців, поставив українську літературу поза законом.
VI. Домашнє завдання
1) Опрацюйте текст підручника.
2) Складіть кросворд на десять слів за темою уроку.

Категорія: Історія України 9 клас | Додав: uthitel (17.01.2014)
Переглядів: 3153 | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: