Урок № 2 Від етносу до нації - Історія України 9 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Історія України 9 клас

Урок № 2 Від етносу до нації
Урок № 2
Від етносу до нації
Мета: визначити основні складові «українського питання» та «українського проекту», з’ясувати, чому історична пам’ять є найсуттєвішим чинником формування національної свідомості; розвивати вміння та навички критичного мислення, уміння висловлювати власну думку, уміння самостійної роботи, складати розгорнутий план відповіді на питання; виховувати повагу до української інтелігенції та духівництва, яке очолило процес національно-культурного відродження України.
Обладнання: підручник, карта, роздавальний матеріал.
Тип уроку: сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу.
Основні поняття: етнос, народність, нація, «український проект», інтелігенція, історична пам’ять.
Персоналії: В. Капніст, М. Максимович, І. Срезневський, О. Павловський, М. Цертелєв.
Очікувані результати: учень/учениця тлумачить та правильно застосовує поняття «етнос», «нація», «народність», «інтелігенція» «традиціоналісти», «асимілятори», «романтики»; розповідає про основні складові «українського питання» та «українського проекту», визначає історичне значення діяльності В. Капніста, пояснює, чому історична пам’ять є найсуттєвішим чинником формування національної свідомості; розвиває критичне мислення, висловлює власну думку, працює самостійно, складає розгорнутий план відповіді на питання; відчуває повагу до української інтелігенції та духівництва, яке очолило процес національно-культурного відродження України.
I. Організаційний момент
II. Актуалізація знань
Бесіда на повторення
1) До складу яких іноземних держав входили українські землі наприкінці ХVІІІ ст.?
2) Яку політику ці держави проводили щодо українства?
III. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу
План вивчення нового матеріалу
1. Від етносу до нації
2. «Українське питання» — проблема панівних націй
3. «Український проект». Староукраїнство й українство Нового часу
4. Історична пам’ять — найсуттєвіший чинник формування національної свідомості
1. Від етносу до нації
Завдання
Поставте запитання, на які маємо знайти відповідь, розглянувши пункт плану.
Робота над формуванням понять
До поняття «нація» запишіть ідеї-супутники. Наприкінці уроку доповніть перелік ідей, порівняйте міркування, що виникли у вас до і після роботи.
Розповідь учителя
ХІХ ст. для українського народу стало насамперед добою формування модерної української нації. Головною проблемою цього періоду історії було визрівання українського питання, формулювання мети і завдань національно-визвольного руху. Процес українського націотворення відбувався паралельно в Наддніпрянській Україні та Західній Україні. За змістом та етапами процес творення української модерної нації проходив синхронно з аналогічними процесами в Західній Європі; модерні соціально-економічні та культурні процеси стали поштовхом до творення новоєвропейських націй.
Робота над формуванням понять
Запишіть у зошиті визначення понять «етнос», «народність», «нація».
Етнос — історична спільнота людей, яка включає племена, народності й нації, що мають спільні риси, стабільні особливості культури та психологічного складу, а також усвідомлюють свою єдність і відмінності від інших.
Народність — історична спільнота людей, що ґрунтується на спільності походження, мови, території, культури.
Нація — історична спільнота людей, що характеризується специфічними етнічними рисами, що зумовлені особливостями економічного й культурного розвитку, спільністю території, мови, побуту, звичаїв.
Робота з дидактичним матеріалом
Опрацюйте матеріал картки, виконайте завдання.
Французький історик Е. Реннан, відповідаючи на запитання «Що таке нація?», у 1882 р. сказав, що це є «згода і бажання жити спільним життям». Тобто, пояснює сучасний український історик Я. Грицак, визначальним для нації є не набір певних ознак, а суб’єктивне відчуття членів нації своєї належності до однієї спільноти. Суттю нації є самоусвідомлення. Вона може втратити або змінити свої зовнішні ознаки, не втрачаючи при цьому відчуття життєвої унікальності того, що робить її нацією.
Завдання
1) Поясніть, як ви розумієте думку французького історика Е. Реннана щодо визначення поняття «нація».
2) Спробуйте дати власне визначення поняття «нація».

Бесіда на повторення
1) Коли почалася Велика французька революція?
2) Якими були причини та наслідки революції у Франції наприкінці ХVІІІ ст.?
3) Що означає девіз «Liberté, Égalité, Fraternité»?
Робота з дидактичним матеріалом
Опрацюйте матеріал картки, виконайте завдання.
Ідея французької революції про поширення поняття нації на всі верстви населення, проникаючи на українські землі, мала також надзвичайно позитивне значення. Нове трактування поняття нації, що виникло у Франції, стало прикладом для наслідування. Відтак рух за національні права водночас став і рухом за соціальне визволення, демократію, справедливість. Вплив французьких ідей «свободи» нації, справедливості відчувається в «Історії русів», де автор виводить цю тезу з природних прав народів і окремих людей. [47, с. 9]
Завдання
У чому полягала новизна трактування поняття «нація», що виникло у Франції наприкінці ХVІІІ ст.?

Метод «Система “Допомога”»
Методичний коментар. Прочитайте текст і поставте відповідні позначки:
+ — там, де подано відому для вас інформацію;
! — навпроти положень, що, на вашу думку, є важливими;
? — навпроти положень, які потребують пояснення, уточнення вчителя.
ВІД ЕТНОСУ ДО НАЦІЇ
Від періоду, коли українська козацька шляхта влилася під тиском російської держави в лоно російського дворянства як рівнорядна одиниця, можемо говорити про припинення існування старокозацької (української) нації й вилучення на певний час з порядку денного історії українського питання. Отже, «нацією» до XIX ст. був не весь народ, а лише його аристократична старшинська верхівка. Так само «нацією» можна вважати і міський патриціат українських міст, що управлялися за Магдебурзьким правом. До нації також варто залучити й вище українське духівництво, яке діяло в межах ще автономної православної церкви. Селянство, пересічне міщанство, парафіяльне духовенство перебувало за межами великої політики, було лише рушійною силою різноманітних соціальних збурень, але реальної економічної та й політичної ваги в Україні, що потрапила під російський вплив, не мало.
Подібна ситуація склалася і в підавстрійській Україні. З тією хіба різницею, що в Західній Україні шляхта підпорядковувалася законам Речі Посполитої і була представником політичної польської нації. Більша частина православного населення була плебсом і до політичної нації не належала.
Отже, поки українці мали свою земельну еліту, проблема всенародного політичного представництва не стояла. Ця проблема стала актуальною лише в перші десятиліття XIX ст., коли вся вища верства на Наддніпрянщині й Наддністрянщині прилучилася до російської чи польської політичних націй — попри те, що етнічно на 4/5 земельна аристократія складалася з представників українського етносу.
Розв’язання земельного питання на користь легітимізації російською владою власності козацької старшини остаточно відірвало українську шляхту від інтересів селянської української верстви, зробивши з них відданих патріотів російської держави та царського панування. Керівна політична російська верства збільшилася за рахунок колишньої української шляхти, яка стала ревним поборником російських державних інтересів. Проте це не заважало їй плекати «малоросійський» національний сентимент, що виявлялося в колекціонуванні предметів старовини, збереженні традицій у побуті, але зовсім не в розвиткові політичних ідей старої української еліти. Для прикладу згадаймо нащадків Василя Капніста, які стали великодержавними чорносотенцями, або третє покоління магістратської родини київського міщанського патриціату — Балабух, один з нащадків якої співчував декабристському руху, а правнуки вже стали «истинно русскими людьми», членами Союза Михаїла-Архангела й брали активну участь в страті М. Богрова, убивці «рятівника отечества» прем’єр-міністра П. Столипіна.
На зміну земельній еліті в 30-ті pp. XIX ст. приходить нова інтелектуальна еліта «різночинського» походження. Вона вже не годувалася за рахунок праці селян у маєтках, володіти якими було можливим за підтвердженням царя, а працювала на посадах чиновників, учителів, священиків, — власне, обслуговувала державу й була більш залежна від державної влади в Петербурзі, ніж від старосвітських дідичів колишньої Гетьманщини. Цікаво, що лідери Кирило-Мефодіївського товариства утримували себе за жалування вчителів вищої та середньої шкіл. М. Костомаров був ад’юнктом, згодом професором, спочатку Харківського, а потім Київського університетів, П. Куліш та М. Гулак викладали в різних чоловічих гімназіях України.
Присмерк Старої України загострив потребу нового національного імені народу, який до XIX ст. мав назву «руські», «русини», «малороси», а також регіональні етнічні імена: «українці» (мешканці сучасної південної та центральної Київщини, Черкащини, Переяславщини, Надпорожжя), «волиняки», «подоляки», «галичани», «сіверяни», «чернігівці», «слобожани» тощо. Стара назва, що виводила українців від князівських часів, виявилася, за влучним висловом деяких істориків, «украденою» і привласненою новим державним народом — московитами. Власне, йдеться про те, що цей етнонім було вже легітимізовано світом й асоціювалося передусім з росіянами. Етнос, що послуговувався цим етнонімом раніше, мусив шукати нове ім’я. І воно було віднайдене новою елітою з інтелігентського прошарку — виведене з фольклорної традиції, що героїзувала козаків-українців.
Приживався новий етнонім непросто. І знадобилося більше ніж півстоліття, поки він закріпився в масовій свідомості загалу як нове національне ім’я населення по обидва береги Збруча. Тож утвердження нової самоназви — українці — відбувалося синхронно з утвердженням ідей окремішності культурного й політичного життя. [7, с. 36]
Бесіда
1) Із яких верств суспільства до початку ХІХ ст., на думку історика І. Гирича, творилася українська нація? Висловте власне ставлення до позиції вченого.
2) Чому з початком ХІХ ст. набула актуальності проблема всенародного політичного представництва на українських землях?
3) Поясніть поняття «різночинська інтелігенція».
Робота з роздавальним матеріалом
Опрацюйте порівняльну таблицю, дайте відповіді на запитання.
ПЕРІОДИЗАЦІЯ ФОРМУВАННЯ НАЦІЙ
Періодизація формування націй
(М. Грох)
Періодизація формування української національної свідомості (І. Лисяк-Рудницький)
Український національний рух

ЕТНОГРАФІЧНИЙ
Національна група стає предметом уваги дослідників, які вивчають фольклорну спадщину, досліджують звичаї, історичне минуле народу. Відбувається творення національної міфології — месіанської ідеї нації, її особливої ролі серед інших народів Кінець ХVІІІ —
40-ві рр. ХІХ ст.
Вихід друком:
1798 р. — перші три частини «Енеїди» І. Котляревського,
1827 р. — «Малоросійські пісні» М. Максимовича,
1837 р. — альманах «Русалка Дністровая»,
1840 р. — «Кобзар» Т. Шевченка.
Діяльність:
1846—1847 рр. — Кирило-Мефодіївське братство,
1848 р. — Головна Руська Рада.
М. Костомаров у «Законі Божому» сформулював український месіанський національний міф про демократичний і найвільніший український народ, який має показати іншим слов’янським народам зразки самоорганізації й справедливості
АКАДЕМІЧНИЙ
Обґрунтовуються наукові підстави існування нації. Закладається фундамент знань про минуле нації, основу якого складають дослідження минулого на підставі документальних джерел. Дослідження мови, літератури та історії народу дають підстави для «відкриття» нації в минулому, яке пророкує життєдіяльність нації в теперішньому та майбутньому. Політики роблять висновок про потребу «відродження» нації 40-ві — 80-ті рр. ХІХ ст.
Заснування:
1853 р. — Археографічна комісія,
1859 р. — перші українські громади.
Діяльність хлопоманів.
Етнографічні дослідження Південно-Західного відділу Російського географічного товариства
ПОЛІТИЧНИЙ
Нація, об’єднана мовою, висуває вимоги політичного самоврядування, автономії, самостійності. Засновуються партії та політичні видання 90-ті рр. ХІХ ст. — 1914 р.
Створення:
1890 р. — Русько-Українська радикальна партія,
1893 р. — Братство тарасівців.
Написання:
1895 р. — трактат «Україна irredenta» Ю. Бачинського,
1900 р. — брошура «Самостійна Україна» М. Міхновського

Запитання
1) Які етапи формування націй виділяє професор Празького університету М. Грох?
2) Яку періодизацію формування української національної свідомості пропонує український зарубіжний історик І. Лисяк-Рудницький?
3) Чи вписуються українські національно-культурні процеси в періодизацію, запропоновану М. Грохом? Зробіть висновки.
2. «Українське питання» — проблема панівних націй
Завдання
Поставте запитання, на які маємо знайти відповідь, розглянувши пункт плану.
Робота з картою
Покажіть на карті держави, до складу яких входили українські землі наприкінці ХVІІІ — на початку ХІХ ст.
Розповідь учителя
За кількісним складом на межі ХVІІІ—ХІХ ст. український народ був одним із найчисленніших серед народів Європи (3,5 млн осіб під владою Австрійської й 8,2 млн осіб під владою Російської імперій). Насильницька асиміляторська політика обох імперій постійно загрожувала самому існуванню українського народу.
Метод «Історичний прогноз»
Методичний коментар — див. урок № 1
Спрогнозуйте, яким чином Російська та Австрійська імперії мали вирішити «українське питання».
Робота з документом
Опрацюйте уривки з документів, дайте відповідь на запитання.
1. Німецький мандрівник, географ і письменник Й. Г. Коль зазначав: «Нема найменшого сумніву, що колись велетенське тіло Російської імперії розпадеться, і Україна стане вільною і незалежною державою. Час цей наближається поволі, але неухильно. Українці є нацією з власною мовою, культурою та історичною традицією. Хвилево Україна роздерта поміж сусідами. Але матеріал для будови Української держави лежить готовий і якщо не нині, то завтра з’явиться будівничий, що збудує з тих матеріалів велику і незалежну Українську державу».
Запитання до документа
Як ви вважаєте, чому німецький мандрівник Г. Й. Коль був переконаний, що українці незабаром здобудуть незалежність і створять власну незалежну державу?
2. Чеський письменник К. Гавлічек-Боровський, що був сучасником тих процесів, писав: «Україна — це постійне прокляття, яке самі над собою проголосили її гнобителі… Доки не буде виправлена кривда, зроблена українцям, доти неможливий справді міжнародний спокій».
Запитання до документа
Що мав на увазі письменник К. Гавлічек-Боровський?
Узагальнення учителя
Як зазначав український історик В. Сарбей, «українське питання», пов’язане з існуванням двох найбільших у Європі гнобительських імперій, набувало міжнародного характеру. Від його вирішення залежало майбутнє не лише українського народу, а й самих цих імперій.
3. «Український проект». Староукраїнство й українство Нового часу
Завдання
Поставте запитання, на які маємо знайти відповідь, розглянувши пункт плану.
Варіант І
Самостійна робота з підручником
Самостійно опрацюйте відповідний матеріал підручника. Письмово складіть розгорнутий план відповіді на питання «“Український проект”. Староукраїнство й українство Нового часу».
Робота над формуванням поняття
Запишіть у зошиті визначення поняття «інтелігенція».
Інтелігенція — соціальна група, до якої належать особи, професійно зайняті розумовою працею, що мають відповідну для такої праці вищу освіту. Вони займаються розвитком культури, освіти, науки, охорони здоров’я, виробництва. Мисляча, ініціативна і творча сила суспільства.
Варіант ІІ
Випереджальне завдання
Під час розповіді вчителя запишіть до словника термінів і понять визначення поняття «інтелігенція».
Розповідь учителя
Порятунок українського народу як етнічної спільноти полягав у національному відродженні та визволенні від імперської влади. Пробудженню національної свідомості українців сприяло звернення до власної історії. У 1785 р. цариця Катерина ІІ видала жалувану грамоту, якою надавала українській шляхті та козацькій старшині прав російського дворянства, за умови, що своє шляхетство або старшинський стан вони доведуть відповідними документами.
Наприкінці ХVІІІ — у першій чверті ХІХ ст. нащадки козацької старшини відшукували в родинних архівах документи, що підтверджували їхні претензії на російське дворянство. Водночас пошуки в архівах продемонстрували не одному членові старшинських родів, що їхні предки боролися за те, щоб жити у вільній державі, від якої в їхній час залишилися лише спогади.
У ХІХ ст. з’явилася нова інтелектуальна еліта — українська інтелігенція. Термін «інтелігенція» до масового вжитку був уведений публіцистом П. Бобрикіним у 60-х рр. ХІХ ст. До інтелігенції належать особи, професійно зайняті розумовою працею. Вони займаються розвитком культури, освіти, науки, охорони здоров’я, виробництва. Зазвичай вони мають відповідну для такої праці спеціальну вищу освіту. Саме українська інтелігенція продовжила започатковану нащадками козацької старшини боротьбу за відновлення незалежності України.
Території колишньої Гетьманщини та Слобожанщина мали порівняно кращі передумови для формування українського національного руху. На цих землях була жива пам’ять про політичні права й державний устрій, які донедавна там існували. Тому відкритий у 1805 р. Харківський університет швидко перетворився на «першу столицю відродження». Учені та літератори, які гуртувалися навколо університету, започаткували дослідження культури та історії українського народу, впроваджували українську мову в літературне користування. Культурне відродження обґрунтовувало необхідність подальшої боротьби за національні права українців.
На початку ХІХ ст. в українській суспільній еліті виокремилися такі течії, як «традиціоналісти», «асимілятори» та «романтики».
Робота в групах
Методичний коментар. Об’єднати учнів у три групи (відповідно до рядів у кабінеті). Кожна група опрацьовує картку з матеріалом. На наступному етапі представник від кожної групи стисло розповідає про прочитане.
Картка 1
«ТРАДИЦІОНАЛІСТИ»
Метою діяльності «традиціоналістів» було відстоювання залишків традицій Гетьманщини, зокрема збереження української системи судочинства та реставрації козацького війська. До «традиціоналістів» належать представники колишньої козацької старшини А. Чепа, В. Полетика, Р. Маркович.
Частина «традиціоналістів» прагнула повернути гетьманські порядки за допомогою іноземних держав. Так, у квітні 1791 р. В. Капніст за дорученням українських патріотичних кіл у Берліні вів переговори з представниками прусських урядових кіл, у тому числі й із міністром закордонних справ (канцлером) Пруссії І.-Ф. Герцбергом про можливість надання допомоги українському національно-визвольному руху в разі відкритого збройного виступу проти російського самодержавства. Проте відповідь була обережною: пропонувалося повернутися до цього питання, якщо дійсно почнеться пруссько-російська війна. Однак незабаром пруссько-російські відносини нормалізувалися.

Картка 2
«АСИМІЛЯТОРИ»
На думку «асиміляторів», ідея автономії України вже не відповідала вимогам часу й вони сприймали Російську імперію як власну батьківщину. До «асиміляторів» належали представники козацької аристократії: О. Безбородько, П. Завадовський, граф І. Гудович, Д. Трощанський, Г. Милорадович. Це була частина української старшини, яка прагнула «спокою» в усій Російській імперії.
Дипломат і державний діяч О. Безбородько ревно проводив царистську політику на міжнародній арені. Він виступив опонентом проекту В. Капніста щодо створення в Україні козацького війська. Згодом відкинув пропозицію князя М. Репніна про формування полків із колишніх запорожців для боротьби з польським повстанням. О. Безбородько вбачав у цьому небезпеку «збаламутити народ, що пам’ятає Хмельницького».

Картка 3
«РОМАНТИКИ»
Течію «романтиків» утворила інтелігенція, яка формувалася переважно з вихідців зі священиків, купців, козаків та міщан. Інтелігенція змогла стати виразницею загальнонародних прагнень у вирішенні найактуальніших проблем нації, позбавленої державності.
Становлення українського романтизму відбувалося паралельно з розвитком етнографії та історії, виявом чого стала публікація збірок етнографічних і фольклорних матеріалів — українських народних пісень М. Максимовича, історичних пісень і дум І. Срезневського; вихід збірника «Запорожская старина» тощо.
Першими виявами українського романтизму були видані в 1818 р. в Петербурзі «Грамматика малороссийского наречия» О. Павловського і збірка М. Цертелєва «Опыт собрания старинных малороссийских песен». У них зазначалося, що українська мова та українська народна поезія є самостійними та самобутніми.

4. Історична пам’ять — найсуттєвіший чинник формування національної свідомості
Завдання
Поставте запитання, на які маємо знайти відповідь, розглянувши пункт плану.
Розповідь учителя
Історична пам’ять є основою, найсуттєвішим чинником формування національної свідомості. За визначенням сучасної дослідниці Л. Дробіжевої, історична пам’ять є своєрідним духовним потенціалом народу. Основна функція історичної пам’яті — це передача досвіду та знань про минуле. Без історичної пам’яті неможливе відтворення історії народу.
В історичній пам’яті, на думку дослідника В. Масненка, залишається з історичного потоку подій, фактів, явищ лише те, що викликало найбільше збурення суспільних пристрастей, те, що пов’язане з найбільшим емоційним напруженням — великі досягнення та втрати, перемоги та поразки, докорінні зміни в усіх ділянках життя. У пам’яті лишається те, що викликає емоційний відгук, відповідний сьогоденню.
(Під час пояснення поняття «історична пам’ять» використати схеми, зображені на дошці (або плакаті).)
СХЕМА 1 «РІВНІ ТА ФОРМИ ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ» (ЗА В. МАСНЕНКОМ, [33, С. 53])

СХЕМА 2 «ТИПИ ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ» (ЗА В. МАСНЕНКОМ)

Запитання
Який тип історичної пам’яті має найбільший вплив на формування національної свідомості? (Наукова, постійно відтворювана.)
Робота в групах
Методичний коментар. Учні об’єднуються у три групи, кожна з яких опрацьовує матеріал картки і виконує завдання. На наступному етапі представник від групи звітує перед учнівською аудиторією.
Картка 1
Сучасний історик І. Гирич стверджував: «Історична пам’ять не є об’єктивною, істинно правдивою історією — це своєрідна система цінностей, яка дає змогу крізь призму минулого дивитися на теперішній час. Здебільшого — це трактування історичних подій спільнотою, її ставлення до подій минулого та його персоналій. Історична пам’ять — найважливіший чинник національного самоусвідомлення. Саме вона лежить в основі того чи іншого вибору людини, її національної самоідентифікації. Не мова, не походження (спільна кров), не економічний уклад, не спільність побутових подібностей та звичаїв визначають націю, а національна історична пам’ять, яка й змушує кожну конкретну людину визнавати себе українцем, росіянином або поляком чи представником іншої нації». [8, с. 37]
Завдання
Сформулюйте визначення поняття «історична память».

Картка 2
Існувало дві моделі української національної свідомості — наддніпрянська і наддністрянська. М. Грушевський обґрунтував спільність історичної традиції українського народу. «Важливою єднальною ланкою між “двома Українами” у складі двох імперій була наукова і культурно-освітня діяльність Михайла Грушевського, яка утверджувала спільність історичного походження, культури та національних інтересів усього українства. Його багатотомна «Історія України-Руси», науково-популярні однотомники з історії України … безперечно, сприяли зростанню масової української національної свідомості». (В. Сарбей) «Грушевський побудував таку концепцію української історії, на підставі якої стало можливо будувати спільну українську політичну стратегію і передбачати майбутнє цілої нації, усіх її частин». (Р. Шпорлюк)
Запитання
У чому полягає заслуга українського історика М. Грушевського щодо формування української національної свідомості?

Картка 3
За аналогією із людським життям історію можна собі виобразити як біографію нації. Подібно до індивідуального досвіду людини, що, закарбовуючись в її пам’яті, формує унікальність і неповторність індивіда, минуле нації становить її досвід, а писана національна історія служить збереженню і трансляції національної пам’яті. Народ без написаної національної історії нагадує людину, що втратила пам’ять, а відтак, дезорієнтована й позбавлена свідомості своєї індивідуальності. [55, с. 251]
Запитання
Яке значення має написана національна історія для передачі історичної пам’яті народу?

IV. Закріплення і систематизація вивченого матеріалу
Варіант І
Бесіда
1) Поясніть зміст понять «етнос», «народність», «нація».
2) Яким було ставлення європейців до «українського питання» в ХІХ ст.? Чим воно було зумовлено?
3) Які суспільні верстви у східно- та західноукраїнських землях у ХІХ ст. очолили процес національно-культурного відродження України? Чому?
4) Визначте спільне та відмінне в діяльності «традиціоналістів», «асиміляторів» та «романтиків».
5) Що таке «історична пам’ять»? Чому «історична пам’ять» є найсуттєвішим чинником формування національної свідомості?
Варіант ІІ
Метод «Мозковий штурм»
Методичний коментар. «Мозковий штурм» проводиться у формі опитування учнів за темою «Мої “відкриття”». Учні по черзі називають не менше п’яти «відкриттів» (дати, події, факти, висновки), отриманих або зроблених самостійно на уроці.
V. Підсумки уроку
Перевірка виконання завдань, аналіз типових помилок.
Основні висновки:
ХІХ ст. для українського народу стало добою формування модерної української нації. За змістом та етапами процес українського націотворення відбувався синхронно з аналогічними процесами в Західній Європі. Ідея Великої французької революції про поширення поняття «нація» на всі верстви населення, проникаючи на українські землі, мала позитивне значення;
«українське питання», пов’язане з існуванням двох найбільших у Європі імперій — Російської та Австрійської, набувало міжнародного характеру. Від його розв’язання залежало майбутнє не лише українського народу, а й самих цих монархій. Порятунок українського народу як етнічної спільноти полягав у національному відродженні та визволенні від імперської влади;
у ХІХ ст. в Україні сформувалися нова верства суспільства — інтелігенція, яка розпочала боротьбу за відновлення незалежності України;
основою, найсуттєвішим чинником формування національної свідомості, своєрідним духовним потенціалом народу є історична пам’ять. Основною функцією історичної пам’яті є передача досвіду та знань про минуле. Без історичної пам’яті неможливе відтворення історії народу.
VI. Домашнє завдання
1) Опрацюйте текст підручника.
2) Прочитайте твір Т. Шевченка «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє». Визначте ідею написання твору. У яких рядках поет закликав до відродження духовного зв’язку поколінь та віків, історичної пам’яті нації?
Категорія: Історія України 9 клас | Додав: uthitel (19.11.2013)
Переглядів: 7346 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: