Урок № 23 Розвиток освіти і науки - Історія України 9 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Історія України 9 клас

Урок № 23 Розвиток освіти і науки
Урок № 23

Розвиток освіти і науки

Мета: охарактеризувати особливості розвитку культури, проаналізувати стан розвитку освіти і науки на українських землях наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст.; розвивати в учнів уміння й навички критичного мислення, самостійної роботи, роботи в групах, уміння передавати свої знання однокласникам, складати таблиці; виховувати гордість за досягнення українських учених.

Обладнання: підручник, карта, роздавальний матеріал.

Тип уроку: сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу.

Основні поняття: парафіяльна школа, повітове училище, гімназія, ліцей, університет.

Персоналії: М. Максимович, Т. Осиповський, М. Остроградський, В. Караваєв, М. Костомаров, Д. Бантиш-Каменський.

Основні дати: 1805 р. — відкриття Харківського університету, 1834 р. — відкриття Київського університету.

Очікувані результати: учень/учениця тлумачить та правильно застосовує поняття «парафіяльна школа», «повітове училище», «гімназія», «ліцей», «університет»; пояснює особливості розвитку культури, з’ясовує стан розвитку освіти і науки на українських землях наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст.; розвиває вміння та навички критичного мислення, самостійної роботи, працює в групах, передає свої знання однокласникам, складає таблиці; відчуває гордість за досягнення українських учених.

I. Організаційний момент

II. Актуалізація знань

Завдання

Запишіть ідеї-супутники до поняття «культура».

Зразок відповіді

Метод «Мікрофон»

Методичний коментар — див. урок № 7.

Які чинники впливають на розвиток культури в той чи інший історичний період?

III. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

План вивчення нового матеріалу

1. Особливості розвитку культури

2. Розвиток освіти

3. Розвиток науки

4. Становлення української історичної науки

1. Особливості розвитку культури

Завдання

Поставте запитання, на які маємо знайти відповідь, розглянувши пункт плану.

Метод «Мікрофон»

Методичний коментар — див. урок № 7.

Назвіть декілька подій в історії України кінця ХVІІІ — першої половини ХІХ ст., які, на вашу думку, могли мати вплив на розвиток української культури.

Метод «Історичний прогноз»

Методичний коментар — див. урок № 2.

Спрогнозуйте, яким чином політичні, соціально-економічні процеси, що мали місце на українських землях у першій половині ХІХ ст., вплинули на розвиток культури.

Запитання

Яким чином капіталізація вплинула на розвиток культури на українських землях? Наведіть приклади.

2. Розвиток освіти

Завдання

Поставте запитання, на які маємо знайти відповідь, розглянувши пункт плану.

Метод «Навчаючи — вчуся»

Методичний коментар — див. урок № 10.

Зразок карток
Навчальні заклади в Наддніпрянській Україні поділялися на розряди: початкова освіта — парафіяльні школи (для «найнижчих станів») і повітові училища (для дітей дворян, духовенства, купців); середня освіта — спеціальні навчальні заклади та гімназії; вища освіта — ліцеї, вищі гімназії, університети.




Діти з кріпацьких родин не мали права навчатися в середніх та вищих навчальних закладах, що свідчило про становий характер освіти. Діти дворян зазвичай навчалися вдома, для них наймалися вчителі.




У 1847—1849 рр. у Східній Галичині й на Закарпатті почали відкриватися недільні школи — «читальні для дорослих», де вивчали географію, математику, українську мову й літературу.




У 1804 р. в Чернігові було відкрито перше в Україні ремісниче училище. Харківське землеробське училище започаткувало спеціальну агрономічну, зоотехнічну, ветеринарну освіту в Україні. У 1807 р. було відкрито в Кременці єдине в Україні землемірне училище, в Одесі — садівниче.




У Катеринославі, Полтаві, Одесі було створено школи садівництва. У 1828 р. П. Прокопович на Чернігівщині відкрив єдину в Російській імперії школу бджільництва.




Херсонське училище торговельного мореплавства готувало професійних моряків і суднобудівників.




У Галичині початкові школи стали знаряддям денаціоналізації та латинізації українців. На Буковині навчання здійснювалося німецькою та румунською мовами.




У 1805 р. у Харкові з ініціативи видатного просвітителя В. Каразіна було відкрито університет. Навчання проводилося на історико-філологічному, фізико-математичному, юридичному та медичному факультетах.




Рішельєвський ліцей, що був відкритий в Одесі в 1817 р., мав чотири відділи: фізико-математичний, камеральний (археологічний), юридичний і загальних предметів. Протягом 1823—1855 рр. при ньому діяв Інститут східних мов, у якому готували перекладачів для військових та адміністративних установ.




Ніжинська гімназія, за статутом прирівняна до університету, була відкрита в 1820 р. У 1833 р. її було перетворено на математичний, а 1840 р. — на юридичний ліцей.




У 1834 р. в Києві було відкрито університет ім. Св. Володимира. Студенти мали змогу навчатися на історико-філологічному, фізико-математичному, юридичному та медичному факультетах.




На західноукраїнських землях під владою Австрійської імперії вищу освіту можна було здобути у Львівському університеті, відкритому ще в 1661 р. Діяли філософський, теологічний, юридичний та медичний факультети.




Жінки могли здобути середню освіту в інститутах шляхетних дівчат, що діяли у Харкові, Полтаві, Одесі, Києві та Керчі. У 1850 р. в Києві з’явилася перша в Україні жіноча гімназія.




У 1817 р. у Львові польський учений-просвітитель Ю. Оссолінський заснував науково-дослідний інститут «Оссолінеум». У його складі було два основні відділи бібліотека й музей рідкісних колекцій пам’яток історії, культури та мистецтва.





Робота з документом

Опрацюйте уривки з документів, виконайте завдання.

1. Із виступу посла галицького сейму, польського історика, ректора Краківського університету Йосифа Шуйського у галицькому сеймі у 1880 р.

Наповняючи голову [селянської] дитини різнорідними відомостями, викликало б у неї аспірації до вищих шкіл. Отже, ціль навчання помилкова, бо замість дати їй корисну науку, яку вона могла б використати на ріллі, наука викликає аспірації, які не відповідають її селянському станові, але заохочує пнятися по драбині до вищих шкіл. [3, с. 203]

2. Історик В. Верига про початкову освіту на Буковині
наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст.

У 1780 р. на Буковині не було жодної публічної школи, у 1788 р. їх було вже 12 (дві нормальні взірцеві й 10 повітових), а в 1792 р. — 32 школи і запланованих було ще 28. Влада це оправдовувала браком українських книжок, хоча такі книжки були в сусідній Галичині. Зате вона протегувала румунську мову в школі й давала гроші на видавання шкільних підручників румунською мовою.

У 1805 р. буковинські школи підпорядковано під нагляд львівської польської римо-католицької консисторії, яка так повела справу, що в короткому часі залишилося тільки 15 шкіл, причому не було ані одної української. Крім приватних т. зв. дяківок, у яких дяки вчили читати кирилицю і гражданку. Надалі цей стан дещо поправився, однак в 1843 р. на Буковині було лише 25 шкіл, та й то здебільшого так звані тривіальні школи, у яких учили лише читати, писати й лічити. Навчання велося німецькою, румунською або польською мовами. [3, с. 216]

Запитання до документа

1) Які думки та почуття у вас викликала позиція польського історика Й. Шуйського щодо навчання селянських дітей?

2) Чи забезпечувала румунська влада право українських буковинців на навчання рідною мовою? Чим зумовлювалася освітня політика, впроваджувана румунською владою на Північній Буковині?

3. Історик Т. Сухенко про жіночу середню освіту в Україні
у першій половині ХІХ ст.

Перший інститут шляхетних дівчат на території України було відкрито в 1812 р. у Харкові з ініціативи дворянського Товариства благодійності. Одним із його фундаторів був український письменник й громадський діяч Г. Квітка-Основ’яненко. Він особисто підбирав викладачів, купував одяг для вихованок, вирішував усі організаційні питання.

Харківський інститут шляхетних дівчат призначався не для вищого дворянства, а для бідних дівчат дворянського походження. Основною метою закладу було дати вихованкам освіту, яка б дозволила їм у майбутньому працювати учительками у родинах поміщиків і заробляти на життя.

Загалом інститути шляхетних дівчат давали кращу освіту, ніж пансіони. По-перше, вони користувалися послугами кращих педагогів, здебільшого викладачів чоловічих закладів — Харківського та Київського університетів, гімназій, училищ, кадетських корпусів. По-друге, в інститутах було розширено програму навчання за рахунок фізики і природознавства, у більшому обсязі вивчались російська мова та словесність.

Вважалося, що головною метою освіти жінок було набуття знань не стільки наукових, скільки загальних, енциклопедичних. Вчителі фізики та природознавства повинні були повідомляти своїм вихованкам лише найцікавіші факти, а також те, що буде корисним для них у майбутньому, під час ведення домашнього господарства. Викладання арифметики мало суто практичний характер, більш складний матеріал, який належав до алгебри, не вивчався. Така наука як географія викладалася без «дріб’язкових подробиць», що вважалося марним обтяжуванням памяті. Вчителям історії радили звертати увагу лише на найважливіші історичні події та факти.

Великого значення надавалося музиці, танцям, іноземним мовам. Особливо французькій, на якій викладалися всі чи переважна більшість дисциплін. [54, с. 64—66]

Запитання до документа

1) Які предмети вивчали вихованки інститутів шляхетних дівчат в Україні у першій половині ХІХ ст.?

2) Що б ви хотіли змінити у принципах, підходах до навчання дівчат?

4. Історик В. Верига про вищу освіту в Україні у першій половині ХІХ ст.

У 1834 р. цар Микола дозволив відкрити другий в Україні університет ім. Св. Володимира в Києві. Основним завданням цього університету було російщити українську молодь й виховувати її в любові до царя й «отечества» — Росії. Але всупереч всіх планів і побажань царя і цілої московської влади, цей університет, подібно як і Харківський, став важливим вогнищем українського культурного розвитку та освіти в Україні. [3, с. 120]

Завдання до документа

Використовуючи знання, отримані на попередніх уроках, доведіть, що Харківський та Київський університети в першій половині ХІХ ст. були «важливим вогнищем українського культурного розвитку та освіти в Україні».

5. Студенти Харківського університету в 30-ті рр. XIX ст.
(з «Автобіографії» M. Костомарова)

Про характер студентської корпорації того часу можна сказати, що вона не мала міцної солідарності; крім слухання лекцій, не було між студентам взаємних інтересів, тож ні на чому було утворитися зв’язку, який би прив’язував кожного до всього кола товаришів за належністю його до студентського звання. Студенти знайомилися й дружилися між собою випадково або за певним особистішим співчуттям, і тому можна було пробути в університеті кілька років поспіль і не бути знайомим з товаришами одного курсу; не кажу вже про студентів різних факультетів, між якими не було навіть єднання з приводу лекцій.

Взагалі студентів тодішніх за їхніми схильностями і розвитком можна розподілити на такі категорії: 1) синки багатих батьків, які звичайно влаштовувалися ними у професорів і відзначалися франтовством і шалапутством; уся мета їхня полягала в тому, щоб якими завгодно засобами, хоча б і негідними, одержати свого часу диплом на ступінь кандидата або дійсного студента; при продажності, що панувала здавна у Харківському університеті, це було неважко: професори були поблажливі до пансіонерів своїх товаришів, бо у них самих були пансіонери, які потребували протекції «Manus manum lavat» (рука руку миє), — говорили вони з цього приводу. Пробовтавшись три роки в Харкові, батечків або матусин синок одержував вчений ступінь, який давав право на класний чин, а потім від’їздив до батьківського барлогу й виклопочував собі якусь номінальну посаду, приміром, почесного наглядача училищ, або депутата у дворянському зібранні, або що-небудь подібне, на що, як відомо, була багата наша Русь-матінка; іноді ж вступав до військової служби, ставав ад’ютантом у якогось генерала, а, послуживши деякий час, віддалявся у свій маєток. 2) Молоді люди, які бачили попереду для себе службу, вони до певної міри навчалися порядно, але прямої любові до науки у них було обмаль. Крім медиків, які природно прямували своєю дорогою, сюди слід зарахувати усіх тих, які по завершенні курсу йшли до цивільної служби й прагнули Петербурга, який для них був, так би мовити, обітованою землею. Харківський університет постачав великий контингент усіляким канцеляріям і департаментам. 3) Молоді люди, які справді займалися наукою з любов’ю; з них, особливо з казеннокоштних, набиралися вчителі гімназій. Цього роду студенти були, так би мовити, інтелігенцією університету. В ті часи між ними панувала схильність до ідеалізму й у великій моді було займатися філософією; ті, хто встигнув познайомитися з німецькою мовою, жадібно читали німецьких філософів, хоча — за темрявою останніх — не завжди ясно розуміли те, що читали, й захоплювалися всілякими свавільними тлумаченнями їхніх систем. Нарешті, 4) люди не настільки багаті, щоб поміщатися у професорів, і не настільки працелюбні й обдаровані, щоб успішно займатися наукою; вони жили й поводились як попало: багато хто займався гулянками всілякого роду, інші сиділи скромно за книжками у затишних квартирах, стараючись пробиратися на іспитах слідом за багатими пансіонерами. Їхня доля часто залежала від випадку: одного вивозило і він кінчав курс щасливо, інший зрізався на іспиті й повинен був сидіти зайвий рік на одному курсі, нарікаючи на несправедливість професорів, які випускали у дійсні студенти або кандидати професорських пансіонерів, і суворо ставилися до тих, хто не мав протекції. [61, с. 99—100, 114]

Запитання до документа

До якої категорії студентів, описаних у джерелі, ви б зарахували його автора? Власну думку обґрунтуйте.

6. Історик В. Молчанов про житлове забезпечення
і побутові умови студентів

Із початку утворення університетів студенти проживали в казармах. Разом із поширенням свободи у вищих навчальних закладах усе більше їх переселялися на приватні квартири. Надзвичайна обмеженість у матеріальних коштах призводила до того, що студенти, проживаючи в тісних умовах, траплялося, по двоє ночували у шафі або в фанерній будці з-під вапна. Проте поступово, як адміністрація, так і міська влада та благодійні організації допомагали їм вирішувати житлову проблему, будуючи студентські гуртожитки. Та все ж переважна більшість студентів були змушені знімати житло у приватному секторі.

Надзвичайно низькою була якість житла. Більше половини студентських квартир знаходилося в дерев’яних та змішаних будинках, 55 % — у підвалах і напівпідвалах, 41 % — не мав каналізації, 33 % — водогону, 25 % — сонячного освітлення, 16,5 % — були вогкими, 24 % — холодними, 12 % — не мали вікон. [36, с. 85—103]

Завдання до документа

Визначте рівень та якість житла студентів в Україні того періоду.

3. Розвиток науки

Завдання

Поставте запитання, на які маємо знайти відповідь, розглянувши пункт плану.

Самостійна робота з підручником

Самостійно опрацюйте відповідний матеріал підручника, заповніть таблицю «Досягнення української науки в першій половині ХІХ ст.».

Зразок заповненої таблиці

Запитання

1) Яким чином відкриття, винаходи та нововведення українських учених могли покращити розвиток економіки України?

2) Які винаходи українських науковців не втратили своєї актуальності в наш час?

4. Становлення української історичної науки

Завдання

Поставте запитання, на які маємо знайти відповідь, розглянувши пункт плану.

Робота в групах

Методичний коментар. Учні об’єднуються у п’ять груп, кожна з яких опрацьовує матеріал картки. На наступному етапі групи обмінюються отриманою інформацією.
Картка 1

Дмитро Бантиш-Каменський (1788—1850 рр.) — історик і археограф. Залишив велику й різноманітну наукову спадщину, яка складається передусім з історичних монографій і досліджень. Його праці з української історії написані на основі багатьох архівних та інших документальних джерел. Найвідомішою працею є чотиритомна «Історія Малої Росії» (1822 р.), яка була першою спробою наукового дослідження історії України.




Картка 2

Микола Костомаров (1817—1885 рр.) — історик, археограф і архівознавець, етнограф. Із його ім’ям пов’язаний перехід до дійсно наукових засад відтворення подій вітчизняної історії. Автор низки історичних творів, найвідомішими з яких є: «Богдан Хмельницький» (1859 р.), «Руїна» (1879—1880 рр.), «Мазепа» (1882 р.). Створив життєписи вітчизняних політичних та культурних діячів — Володимира Святославича, П. Могили, І. Сірка, П. Орлика, Г. Сковороди, завдяки чому зацікавив громадськість українською історією.




Картка 3

Михайло Максимович (1804—1873 рр.) — історик, археолог, етнограф. В українську історіографію увійшов як історик-аналітик, застосовував порівняльно-історичний метод. Не ставив за мету створення цілісної історії України, досліджував її регіональну специфіку, окремі періоди, персоналії (Київська Русь; С. Наливайко, Б. Хмельницький; Коліївщина).




Картка 4

Денис Зубрицький (1777—1862 рр.) — історик, архівіст, етнограф. У своїх працях спирався виключно на архівні матеріали, які не були досліджені. Започаткував в Україні розвиток археографії, сфрагістики та геральдики. Написав ряд праць, серед них «Хроніка міста Львова» (1844 р.), «Історія стародавнього Галицького князівства» в трьох томах (1852—1855 рр.).




Картка 5

Микола Маркевич (1804—1860 рр.) — історик, етнограф. Автор п’ятитомної «Історії Малоросії» (1842—1843 рр.), у якій викладається історія України від найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст. Праця містить документи, опис джерел, хронологічні таблиці.





IV. Закріплення і систематизація вивченого матеріалу

Бесіда

1) Якими були особливості розвитку української культури в першій половині ХІХ ст. у складі Російської та Австрійської імперій?

2) Яким чином система освіти реагувала на нову економічну ситуацію в країні?

3) Назвіть імена відомих українських учених і їхній внесок у розвиток науки.

V. Підсумки уроку

Перевірка виконання завдань, аналіз типових помилок.

Основні висновки:

розвиток культури в Україні в першій половині ХІХ ст. відбувався в суперечливих умовах. З одного боку, уряди Австрійської та Російської імперій усіляко гальмували розвиток української освіти, науки й мистецтва. Із другого, українська культура розвивалася всупереч антиукраїнській політиці, збагачувалася досягненнями;

в умовах посилення формування капіталістичних відносин з’явилася потреба у кваліфікованих кадрах, тому на початку ХІХ ст. відбулося становлення професійної освіти;

вагомою подією в культурному житті України першої половини ХІХ ст. стало заснування університетів у Харкові та Києві;

прискорення в першій половині ХІХ ст. економічного розвитку дало поштовх науковим дослідженням, особливо в галузі природничих і точних наук.

VI. Домашнє завдання

1) Опрацюйте текст підручника.

2) Відвідайте Національний музей медицини України (Київ), музей-садибу М. Максимовича (с. Прохорівка, Черкаська обл.).
Категорія: Історія України 9 клас | Додав: uthitel (19.11.2013)
Переглядів: 2379 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: