УРОК № 47 Тема. Культура українських земель у другій половині ХVІІІ ст. - Історія України 8 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Історія України 8 клас

УРОК № 47 Тема. Культура українських земель у другій половині ХVІІІ ст.
УРОК № 47
Тема. Культура українських земель у другій половині ХVІІІ ст.
Мета: охарактеризувати особливості розвитку культури у другій
половині ХVІІІ ст.; визначити основні здобутки і видатних
представників української культури тієї доби; удоскона-лювати набуті знання і уміння; формувати естетичні уяв -лення учнів і почуття гордості культурними досягненнями
у складних умовах.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: підручник, стінна карта, атлас, зображення історичних
пам’яток.
Основні поняття і терміни: барбарерум, філософія, рококо, класи -цизм.
Основні дати: 1722—1794 рр. — життя і діяльність Григорія Сковоро-ди.
ХІД УРОКУ
І. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ІІ. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ
Дидактична гра «Снігова куля».
Правила гри див. на с. 30.
ІІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
Урок доцільно побудувати на порівнянні культури попередньої
доби, зазначаючи особливості культури останнього. Опрацювання
нового матеріалу супроводжується демонстрацією відповідного ілюс ­
тративного матеріалу
Актуалізація знань учнів
1) Якими були особливості розвитку культури України другої по­
ловини ХVІІ ст. — першої половини ХVІІІ ст.?
2) Як розвивалися освіта і наука на українських землях другої
половини ХVІІ ст. — першої половини ХVІІІ ст.?
3) Якими були здобутки української музичної культури кінця
ХVІІ — першої половини ХVІІІ ст.?
4) Якими були досягнення українського образотворчого мистецт­
ва другої половини ХVІІ ст. — першої половини ХVІІІ ст.?
1. Особливості розвитку культури.
Розповідь учителя
В історії культури Української козацької держави ХVІІІ ст. було
складною і багатогранною добою. Це був період, коли продовжував ­
ся започаткований у попередні часи розквіт українського мистецтва
і літератури. Однак у той самий час створювалися умови, за яких ук­
раїнська культура поступово втрачала свою самобутність.
Підґрунтям, на якому квітло дерево української культури, була
козацька державність. Курс російського царизму на ліквідацію
Гетьманщини і Запорозької Січі й перетворення Лівобережної Украї ­
ни на російську провінцію позбавляли українську культуру основи
її розвитку, вели до занепаду і вимушеного підлаштування до росій­
ських імперських взірців.
Особливістю культурних процесів на українських землях було також
те, що до кінця ХVІІІ ст. у Гетьманщині, з одного боку, і Правобережжі
й західноукраїнських землях, з іншого, вони розвивалися у різних умо­
вах. Але це не вплинуло на єдність національної культури українців.
Прикметною рисою української культури Гетьманщини ХVІІІ ст.
був вищий за сусідів рівень розвитку. Імперські кордони значно об ­
межили звичні раніші культурні контакти із Західною Європою.
Одночасно з цим Російська імперія отримала можливість викорис­
товувати інтелектуальний потенціал Гетьманщини. Процес «вими ­
вання» високоосвічених українців із національного середовища став
характерним явищем тогочасної української культури. Українці
обіймали високі посади в Російській імперії: від вищих державних
адміністраторів і церковних ієрархів до ректорів вищих навчальних
закладів і вихователів царської родини. Вагомий внесок у розвиток
російського мистецтва ХVІІІ ст. зробили українські митці.
Завдання
Заповніть таблицю «Особливості розвитку культури українських
земель у другій половині ХVІІІ ст.».
Чинники, що сприяли
розвитку культури
Чинники, що негативно впливали
на розвиток культури
2. Освіта і книгодрукування.
Розповідь учителя
На середину ХVІІІ ст. загальний рівень грамотності населення України
був досить високим. Його забезпечував, перш за все, найпоширеніший
тип початкових шкіл — українські народні школи. Своїм корінням вони
сягали у глибину століть і були невід’ємною частиною парафіяльного
церковно­братського комплексу, який складали церква, школа, шпи­
таль, а інколи й друкарня. Утримувалася школа коштом парафіяльного
братства. Школи цього типу були у переважній більшості населених
пунктів семи полків Гетьманщини. У другій половині ХVІІІ ст. тут
працювало 866 українських народних шкіл. Існували подібні школи
й на Слобідській Україні. Навчання здійснювалося рідною українською
мовою, учнями могли стати найнезаможніші прошарки населення.
Наступ російського царизму на українську державність зруйнував
одночасно й народну школу. Закріпачене українське селянство було
не в змозі утримувати власним коштом школи, а імперський уряд
підтримувати їх не збирався — це не відповідало його інтересам. На
початок ХІХ ст. цих шкіл не залишилося.
В останній чверті ХVІІІ ст. на Лівобережжя і Слобожанщину було
поширено дію загальноросійської освітньої реформи. Для дітей дво ­
рян створювалися головні чотирирічні народні училища, для дітей
купців, міщан і урядовців — малі дворічні училища. Освіта набувала
станового характеру і перетворювалася на привілей вищих верств на ­
селення. Відтепер те, що було звичайною потребою вільної людини,
стало надмірністю і розкішшю для кріпака.
Упродовж другої половини ХVІІІ ст. початкові народні школи іс­
нували й на Правобережжі та західноукраїнських землях. Більшість
початкових шкіл Правобережжя контролювали єзуїти, а польська по­
чаткова освіта для українських селян була фактично недоступною.
Середню освіту давали засновані в першій половині ХVІІІ ст. Чер­
нігівський, Харківський, Переяслівський колегіуми. Це були все­
станові навчальні заклади, створені за зразком Києво ­Могилянської
академії. Наприкінці ХVІІІ ст. Чернігівський і Переяславський ко­
легіуми були перетворені на духовні навчальні заклади — семінарії,
а Харківський — у казенне училище.
На Правобережжі й західноукраїнських землях іноземне пануван­
ня також уповільнювало розвиток середньої освіти. На Правобереж­
жі існували гімназії для дітей польської шляхти, навчання в яких
велось польською або німецькою мовами. Надзвичайно обмеженим
був доступ українців у католицькі й протестанські навчальні заклади
на Закарпатті.
Величезне значення для розвитку освіти мала Києво­Могилян­
ська академія. Вона була найавторитетнішим навчальним, науковим
і культурним центром, із яким у ХVІІ—ХVІІІ ст. пов’язана більшість
здобутків українського народу в освіті, філософії, богослов’ї, мово­
знавстві, літературі, публіцистиці, історії. В стінах академії форму ­
валася українська літературна мова, розвивалися літературні жанри,
закладалися основи національного театру.
Однак у 60­х рр. ХVІІІ ст. період розквіту академії, що тривав від
кінця ХVІІ ст., змінюється занепадом. Матеріальне становище ака­
демії поступово погіршується.
Падінню престижу академії сприяло й те, що українська шлях­
та, прагнучи урівнятися з російським дворянством, віддавала своїх
дітей на навчання до російської столиці. В академії здійснювалися
русифікаторські заходи — від студентів і викладачів під загрозою ви ­
ключення і звільнення з посад вимагали дотримуватися «російського
правопису і московської вимови».
У 1829 р. Києво­Могилянську академію було перетворено на типо­
вий для Російської імперії духовний навчальний заклад.
Важливим осередком вищої освіти на західноукраїнських землях
продовжував залишатися Львівський університет. Із приєднанням
Галичини до Австрійської імперії у ньому відбулися певні зміни. Авст­
рійський уряд дозволив існування певних кафедр, які увійшли до так
званого Українського інституту (Студіям Рутеніум). Діяльність цієї
структури суворо регламентувалася. У навчальний процес було за ­
проваджено викладання української мови. Однак викладання інших
предметів здійснювалося лише польською і німецькою мовами. Інс ­
титут проіснував до 1805 р.
В освітньому житті галичан ситуація суттєво змінилася із засну­
ванням імператрицею Марією Терезією у 1776 р. у Відні Греко ­ка­
толицької генеральної семінарії (Барбарерум). Щорічно тут могли
навчатися 29 юнаків із Галичини. Згодом частина випускників Бар­
бареруму ставали церковними ієрархами, ученими, письменниками,
громадськими діячами.
Відкриття у Львові у 1783 р. Греко ­католицької семінарії знаменува­
ло початок створення першої вищої теологічної школи для галицьких
українців. Дещо раніше, у 1744 р., подібний заклад був заснований на
Закарпатті в Мукачеві. Пізніше він був перенесений до Ужгорода, де на
його основі утворили навчальний заклад для підготовки вчителів.
У безпосередньому зв’язку з розвитком освіти перебувало книго­
друкування. Роль найважливіших видавничих осередків відіграва ­
ли друкарні Києво­Печерського монастиря та чернігівського Трої ­
це­Іллінського монастиря. Тут друкувалися як богословська, так
і світська література. Посилення утисків російського царизму на ук­
раїнську культуру спричинило появу численних указів і циркулярів
імперського уряду з вимогами недопущення «особливого наріччя»
і відповідності українських книгодруків московським зразкам. Знач­
на кількість цих вказівок свідчить, що українські друкарні зберігали
свою національну свідомість і не були слухняними виконавцями ім ­
перських розпоряджень.
Незважаючи на постійні обмеження й заборони, українські друкарі
в другій половині ХVІІІ ст. істотно збагатили національне духовне
життя. Серед тогочасних книгодруків найпомітнішими були Біблія
(1759 р.), «Києво-Печерський патерик» (1760, 1762 рр.), «Синопсис»
(1755 р.), «Часослов навчальний» (1753, 1758, 1766 рр.), «Буквар»
(шість видань) та багато інших.
Кілька друкарень існувало і на західноукраїнських землях.
Найбільшою з них була друкарня А. Пілєра, де видавали книги
різними мовами. До 1800 р. було видано 250 книжок.
3. Література.
Розповідь учителя
Українська література другої половини ХVІІІ ст. розвивалися на
традиціях попереднього періоду. Упродовж усього ХVІІІ ст. доміну ­
ючим залишався стиль бароко.
Цікавим явищем тогочасної літератури став розвиток української
історико­мемуарної прози. Чільне місце в ній посідають щоденники
Миколи Ханенка (1691—1760) і Якова Марковича (1696—1770).
Обидва автори належали до козацької старшини і займали високі по ­
сади в Гетьманщині. У своїх щоденниках вони зображували події і
факти тогочасного державного, політичного і економічного життя,
детально змалювали побут української шляхти.
Важливе місце в літературі другої половини ХVІІІ ст. займають
поетичні твори різних жанрів. Тогочасна поезія відображувала проб­
леми, які були в центрі уваги українського суспільства.
До жанру історичних віршів належав написаний Семеном Дов­
говичем віршований діалог «Розмова Великоросії з Малоросією».
Автор твору обстоював ідею автономії України і протестував проти
централізаторської політики російського царизму в Гетьманщині.
У цьому творі також обґрунтовувалися давні права і привілеї, якими
користувалася українська шляхта, підкреслювалося право козацької
старшини на всі права і привілеї, отримані російським дворянством.
У багатьох історичних віршах знайшла відображення національ­
но­визвольна боротьба українського населення Правобережжя, події
Коліївщини. Це вірші «Захотіла Смілянщина віру утвердити», «Во
шестьдесят восьмому году собиралось народу».
Відгуком на царський указ від 10 квітня 1786 р. про вилучення
в українських монастирях земельних маєтків став анонімний сати­
ричний вірш «Плач київських монахів».
Представником сатирично­гумористичної поезії був Іван Некраше -вич. Колоритні побутові сцени з народного життя змальовані у творах
«Ярмарок» та «Сповідь». Він також є автором кількох віршованих
листів, духовного вірша «Суперечка між душею і тілом».
4. Розвиток філософських ідей. Г. Сковорода.
Розповідь учителя
Друга половина ХVІІІ ст. збагатила новими ідеями українську філо­
софську думку. У Києво­Могилянській академії курс філософії викладав
відомий суспільний діяч, письменник Михайло Козачинський (1699—
1755). У своєму курсі він знайомив слухачів з ідеями про невід’ємні при ­
родні права людини, які були поширені в тогочасній Західній Європі.
Свої філософські погляди Козачинський виклав у книзі «Громадянська
політика». Він уперше в українській філософії спробував викласти пра ­
вове вчення і заклав основи громадянського природного права.
Найвизначніший серед учнів Козачинського був Григорій Ско-ворода (1722—1794) — майбутній видатний філософ, гуманіст,
просвітитель, поет, педагог, музикант.
Постать в історії
Народився Г. Сковорода в сім’ї бідного козака на Полтавщині. У 12­річно ­
му віці вступив до Києво ­Могилянської академії. Студент Сковорода володів
небиякими музичними здібностями. Із класу філософії його взяли до при­
дворної хорової капели в Петербурзі. Дворічне перебування у столиці спри­
чинило перерву в навчанні. Згодом побачене при царському дворі вилилося
у гнівне засудження тамтешнього деспотизму.
Завершивши навчання, Сковорода вирушає до православної церкви
в угорському місті Токай і, користуючись цією нагодою, відвідує Буду і Пешт,
Пресбург (нині Братислава), Відень, Венецію, Флоренцію і, можливо, Рим.
Опанувавши латинську, грецьку, польську, німецьку й церковнослов’янську
мови, він мав можливість читати філософські твори стародавніх і сучасних
йому авторів.
Після повернення в Україну Сковорода протягом 15 років приватно вчите­
лює, викладає з перервами у Переяслівському та Харківському колегіумах.
Постійний тиск представників церкви змушував його залишати викладання.
У ці роки Григорій в пошуках істини і правди побував у Москві, обійшов всю
Слобожанщину.
Звільнений з посади викладача у 1769 р., Сковорода втратив можливість
займатися педагогічною діяльністю. Наступні 25 років він вів мандрівне
життя, проповідуючи свої ідеї і світогляд. Численні пропозиції духівництва
і світських правителів зайняти ту чи іншу посаду філософ відхиляв стверд ­
жуючи: «Мій жребій із голяками». Під час цих мандрівок виникли твори, які
він сам переписував і дарував друзям й знайомим.
Помираючи у селі Пан ­Іванівці (нині с. Сковородинівка) на Харківщині,
філософ заповів викарбувати на своїй могилі: «Світ ловив мене, та не спіймав».
Звернути увагу!
У філософських роздумав велику увагу Г. Сковорода приділяв
тому, як людина може стати щасливою. На його думку, для цього пот­
рібно пізнати самого себе і займатися у житті тим, що людині природ ­
но відповідає. Одним із головних джерел творчості Г. Сковороди була
українська дійсність другої половини ХVІІІ ст. Імовірно, саме тому
філософ твердив, що найвищим досягненням людини є свобода і треба
за будь­яку ціну забезпечувати особисту незалежність. Це переконан­
ня спричинило різке засудження тих, хто гнобив українських селян.
Вихід з існуючого становища філософ вбачав не в активній боротьбі,
а в уникненні ненависного світу зла, розуміючи під ним прагнення до
непотрібного збагачення і пригноблення інших.
Велику роль в усуненні існуючого зла, на думку Сковороди, могла
відіграти освіта. Просвітитель вірив у безмежні можливості людського
розуму. «Не розум від книжок, — твердив він, — а книжки від розуму».
Робота з документом
Григорій Сковорода про головну мету філософії
Головна мета життя людського, голова діл людських є дух людини, дум­
ки, сердця. Кожен має свою мету в житті; але не кожен головну мету… Один
піклується про черево життя, себто усі діла свої скеровує, щоб дати життя
череву;… інший — одягам й подібним бездушним речам; філософія, або лю­
бов до мудрості, скеровує усе коло діл своїх до тієї мети, щоб дати життя духу
нашому, благородство серцю. Світлість думкам, яко голові всього. Коли дух
людини веселий, думки спокійні, серця мирне, — то й усе світле, щасливе,
блаженне. Оце і є філософія.
Запитання до документа
1) Як Сковорода визначає головну мету людського життя і філо­
софії?
2) Як філософія може допомогти людині стати щасливою?
5. Розвиток природничих наук.
Самостійна робота за підручником
Додатковий матеріал
Друга половина ХVІІІ ст. стала періодом певних успіхів у розвитку при­
родничих наук. Рослинний світ України розпочали досліджувати М. Тере­
ховський і М. Амбодик­Максимович. Останній у 1795 р. опублікував перший
відчизняний підручник ботаніки, приділивши в ньому значну увагу вивчен­
ню рослин України.
Продовжували розвиватися медичні знання. У другій половині ХVІІІ ст.
чимало лікарів ­українців отримали вчений ступінь докторів медицини.
М. Амбодик­Максимович став автором книги «Врачебное веществословие,
или Описание целительных растений». М. Тереховський довів, що мікроор ­
ганізми не самозароджуються в організмі, а заносяться іззовні.
Чимало уваги українські лікарі приділяли боротьбі з епідемічними за­
хворюваннями. Так, Є. Мухін запроваджував віспощеплення, шукав засоби
боротьби з холерою. Знаменитий епідеміолог Д. Самойлович, який служив
військовим лікарем на Півдні, запропонував нові методи запобігання епідемії
чуми, що спалахнула тут у 1784 р. Вони отримали схвалення багатьох закор ­
донних академій наук.
Розвивалася медична освіта. У 1773 р. для підготовки лікарів і аптекарів
у Львові було сторено медичну колегію. У Наддніпрянській Україні перша
спеціальна медична школа виникли в 1787 р. в Єлисаветграді.
6. Музика.
Розповідь учителя
Друга половина ХVІІІ ст. позначена вагомими здобутками вітчиз ­
няної музичної культури. Улюбленцями українського народу, як
і раніше, залишалися козаки­бандуристи.
Суттєві зміни відбулися в українській інструментальній музиці. На
Запорозькій Січі музиканти грали під час походів та святкування перемог, скликали на козацькій раді. Після ліквідації Січі запорозьких
музик перевели до спеціальних підрозділів при міських магістратах.
Їхнім завданням було грати під час різноманітних урочистостей. На
Правобережжі музиканти, як правило, розважали польських магнатів.
Новим явищем стали також оркестри та інструментальні ансамблі,
створювані царськими вельможами з обдарованих українських селян ­
кріпаків.
Прикметною рисою розвитку тогочасної української музики було
посилення її зв’язків із західноєвропейською музичною культурою.
Останній гетьман К. Розумовський утримував у Глухові власний ор ­
кестр і театр, де ставили італійські опери. Зібрана ним нотна бібліо ­
тека є однією з найдавніших у Східній Європі.
Музичне мистецтво другої половини ХVІІІ ст. не можна уявити без
творчості трьох видатних майстрів української хорової музики Мак-сима Березовського (1745—1777), Дмитра Бортнянського (1751—
1825) та Артема Веделя (1767—1808).
Доля цих трьох музикантів була різною. М. Березовський і Д. Борт­
нянський виявили неабиякі музичні здібності в дитячі роки. Із Глу­
хівської співацької школи, де відбирали найкращих співаків для
імператорського двору, їх відправили до придворної хорової капели
в Петербурзі.
Через деякий час обдарованих юнаків за державний кошт відісла­
ли навчатися до Італії. Березовський навчався в Болонській філар ­
монічній академії, Бортнянський — у Венеції. Навчання обох було
дуже успішним. Написані ними опери з великим успіхом постави ­
ли на італійській сцені. Березовський є автором опери «Демофонт»,
Борт нянський написав опери «Креонт», «Алкід», «Квінт Фабій».
Цікаво, що Березовський навчався у того ж учителя, що і славно­
звісний Моцарт. За традиціями академії ім’я найздібнішого серед учнів
заносили на почесну «золоту дошку». Березовський, на думку більшості,
був визнаний талановитішим за Моцарта, і його ім’я було викарбоване
на «золотій дошці» Болонської академії. Йому пророкували блискуче
майбутнє. Однак після повернення до Петербурга Березовський не ви­
тримав придворних інтриг і покінчив життя самогубством.
Бортнянський, повернувшись до Петербурга, отримав посаду
керівника придворної хорової капели, у якій співали майже виключ ­
но українці. Він прожив довге життя в імперській столиці, пристосу ­
вавшись до її звичаїв.
Зовсім іншою є доля Артема Веделя. Цей талановитий киянин нав ­
чався в Києво ­Могилянській академії, де був співаком­солістом, піз­
ніше — диригентом хору. Звідси його силою примусили їхати до Моск­
ви. Однак через три роки музикант повернувся в Україну. Заняття
музикою Ведель поєднував з участю в антиросійському опозиційному
русі, за що і був заарештований. Його оголосили божевільним й утри ­
мували у божевільні Кирилівського монастиря.
М. Березовський є автором 20 хорових церковних концертів. Його
музика відзначається ліричністю, проникненням у внутрішній світ
людини. Д. Бортнянський після повернення з Італії написав оперу
«Сокіл», «Син-суперник», комедію «Свято сеньора». Він також ство ­
рив понад сто творів хорової церковної музики. Світла лірика, радісні
та енергійні теми, глибокий драматизм — риси, притаманні багато ­
гранному світу образів хорових концертів Бортнянського. Артем Ве ­
дель створив 29 хорових церковних концертів, які позначені високою
фаховою майстерністю і глибоким драматизмом образів.
Спільною рисою творчої спадщини цих видатних українських ком ­
позиторів є відчутні впливи української народної пісенності.
7. Архітектура і скульптура.
Розповідь учителя
В українській архітектурі другої половини ХVІІІ ст. співіснували
різні стилі.
В оригінальних формах українського бароко зводив будівлі Степан
Ковнір (1695—1786). За його участю споруджено ковнірський (жит ­
ловий) корпус, будинок друкарні й дзвіниці на Дальніх і Ближніх
печерах Києво­Печерської лаври, Кловський палац у Києві, церкву
Антонія і Феодосія у Василькові. Кращі риси українського бароко
розвинув Іван Григорович-Барський (1713—1785). Першою робо ­
тою будівничого стало спорудження міського водогону у Києві. Його
центральною спорудою був павільйон­фонтан «Феліціан» на майдані
перед будинком магістрату (нині «Самсон» на Контрактовій площі).
За проектами Григоровича ­Барського у Києві споруджено Надбрамну
церкву з дзвіницею у Кирилівському монастирі, Покровську церкву,
церкву Миколи Набережного на Подолі, бурсу Києво-Могилянської
академії, дзвіницю Успенського собору. У творчості майстра просте ­
жуються перші паростки класицизму.
У середині ХVІІІ ст. в українську архітектуру прийшов новий за­
хідноєвропейський стиль рококо. Він є подальшим розвитком баро ­
ко і відрізняється від нього деталями декоративного оздоблення. На
зміну досить важким і громіздким барочним формам приходять делі ­
катні ажурні прикраси рококо. Будівлі в цьому стилі на українських
землях споруджувалися переважно за проектами іноземних будівни ­
чих. У стилі рококо збудовані Андріївська церква у Києві (за проек ­
том В. Растреллі), Собор Св. Юра у Львові (архітектори М. Урбанік та
Я. де Вітт), міська ратуша в Бучачі (архітектор Б. Меретіні) та ін.
У цей час починає також поширюватися стиль класицизму, що був
своєрідною реакцією на бурхливий і напружений стиль бароко. Ви ­
щим зразком у своїй творчості його послідовники визнавали античне
мистецтво. У спокійних і навіть суворих класичних формах зведено
палаци гетьмана К. Розумовського в Почепі, Яготині, Глухові та най­кращий у Батурині (архітектор Ч. Камерон), палац П. Заводовського
в Ляличах (архітектор Д. Кваренгі).
Українські народні майстри не забули в цей час секретів дерев’яної
архітектури. Найбільшою дерев’яною спорудою ХVІІІ ст. — заввиш­
ки близько 65 метрів — був Троїцький собор у Самарі (нині Новомос ­
ковську). Спорудив його в 1773—1779 рр. народний майстер Яким
Погребняк. Це єдиний в українському дерев’яному будівництві при­
клад дев’ятикамерної церкви з дев’ятьма банями.
Протягом цього часу на українських землях успішно розвивалася
скульптурна творчість. На Лівобережжі її досягнення пов’язують із
діяльністю російського різьбяра по дереву Сисоя Шалматова. Він викону­
вав скульптурне оформлення іконостасів Мгарського монастиря, церкви
св. Покрови в Ромнах, Хрестовоздвиженського собору в Полтаві. Майстер
інколи відступав від релігійних канонів. Відчувалося, що він добре знав
анатомію людини і прагнув до психологічної характеристики образу.
Серед скульпторів, які працювали в цей час на західноукраїн ських
землях, виділяють Пінзеля . Будь ­які біографічні відомості й навіть
ім’я майстра невідомі. Він виконав статую Св. Юра, Св. Афанасія
і Лева на фасаді собору Св. Юра у Львові. Різцю Пінзеля припису­
ють також серію кам’яних фігур, які доповнюють архітектуру ра­
туші в місті Бучачі, скульптурне оздоблення костьолу в Городці,
«Розп’яття» в львівському костьолі Св. Мартіна.
Наприкінці 60 ­х рр. ХVІІІ ст. провідна роль у галицькій скульптурі
перейшла до місцевих майстрів. Це були Семен Сташевський, Михайло
Філевич, Петро Полейовський та Іван Оброцький. Усі майстри працю­
вали в стилі рококо. Вони виконували роботи для собору Св. Юра і Ла­
тинського кафедрального собору у Львові. Для їх творів характерним
є поєднання реалістичних елементів із високою емоційністю.
8. Живопис і графіка.
Розповідь учителя
Для українського живопису ця доба стала часом поширення стилю роко­
ко. Цікавим є те, що в Україні легший і елегантний стиль рококо поширив ­
ся досить швидко. Українські митці знайомилися з ним не через інші руки,
а безпосередньо з Франції. У Лаврській школі малювання було знайдено
малюнки, які приписують «батькам» французького рококо Ватто і Буше.
На їх основі українські майстри розробляли власний стиль. У новий спосіб,
наприклад, вони малювали козака з оселедцем на голові й бандурою в ру ­
ках — у характері галантного кавалера доби рококо.
У Гетьманщині доба рококо — це останні часи козацької Украї ­
ни, коли вона втрачала свою державність. Імовірно, саме тому жит ­
тєрадісне європейське рококо мало в Україні відчутні сумні настрої,
властиві добі, що минає. Тому українські портрети доби рококо знач ­
ною мірою зберігають пишність і урочистість форм, вироблену в по ­
передні часи бароко. До наймайстерніших робіт належать портрети
полковника О. Ковпака, київського міщанина Балабухи, А. Полети­
ки, знатного військового товариша Г. Гамалії, переяслівського пол­
ковника С. Сулими, Якова Шияна тощо.
Успішно розвивалося в цей час мистецтво гравюри. У творчості
Григорія Левицького-Носа (1697—1769) — батька відомого порт ­
ретиста Дмитра Левицького — старе українське граверство досягло
своєї вершини, увібравши в себе найкращі досягнення української
гравюри за попередні півстоліття. Після навчання у Києво ­Моги­
лянській академії він працював у друкарні Києво ­Печерської лаври,
займаючись гравюрою і живописом.
Левицький досконало володів технікою гравіювання. Нерідко
він намагався переосмислити традиційні сюжети і створював власні
оригінальні глибокозмістовні композиції. Своїми творами Левиць ­
кий виражав інтелектуальну силу людини. Це зближує його з видат ­
ним філософом­просвітителем Г. Сковородою.
Великих успіхів досягли гравери друкарні в Почаєві Адам та Йосип Го-чемські. Адам ілюстрував не лише церковні видання, але й перший в Ук­
раїні лікарський підручник А. Крилинського, виданий 1774 р. у Львові.
Про його стиль говорили, що в анатомічних ілюстраціях він об’єктивно
точний, а в барочних релігійних зображеннях стає багатомовним.
Найоригінальнішим жанром малярства другої половини ХVІІІ ст.
стали картини, які створені невідомими народними майстрами. Вони
є своєрідним відображенням головних тем тогочасного українсь­
кого життя. Серед картин цих часів чимало зображень опришків,
гайдамаків, ватажків Коліївщини Максима Залізняка та Івана Гонти.
Оригінальністю визначається картина «Богдан із полками», присвя ­
чена Національно ­визвольній війні українського народу проти Речі
Посполитої середини ХVІІІ ст.
Не оминали народні картини і жіночих образів. За свідченням Ми­
коли Костомарова, в середині ХІХ ст. в багатьох заможних будинках
на Волині можна було бачити зображення української дівчини, яке
вважалося портретом Бондарівни — героїні народної пісні, яку пан
Потоцький зажадав мати своєю коханкою. Бондарівна відкинула це
домагання, за що й була ним застрелена.
Символом минаючої епохи стала народна картина «Козак Мамай».
Козак ­бандурист сидить сам­самісінький серед широкого степу,
у глибокому роздумі згадуючи славне минуле козацтва, журиться із
його сумної долі. У часи знищення російським урядом Гетьманщини
і Запорозької Січі безупинного соціального і духовного поневолення
ця картина була найпопулярнішою серед українців.
9. Повсякденне життя.
Розповідь учителя
У результаті соціально­політичних змін, що мали місце в другій
половині ХVІІІ ст. українство втратило свою еліту і перетворилося на
«селянську націю». У повсякденному житті селянина мало що зміни ­
лося, порівняно з попередньою епохою.
Найбільш поширеною й відомою ще за часів Київської України­
Русі була трипільна система землеробства. Господарі ділили поле на
три частини: одну з них навесні засівали яровими культурами (овес,
ячмінь, гречка), другу восени — озимими (жито, пшениця), третя від­
почивала під пасовищем (парувала). На наступний цикл пар засівали
озиминою.
Поділ праці в селянській родині визначався тогочасним способом
життя. Чоловік доглядав худобу, займався оранкою та посівом зер­
нових культур, заготовленням сіна під час косовиці, транспортни­
ми засобами, перевезенням снопів, обмолотом, будівництвом житла
й господарських споруд, ремісництвом.
На жінку був покладений насамперед хатній побут усієї родини.
Вищий ступінь господарювання — «добра господиня» — передбачав:
приготування їжі, випікання хліба, переробку молочних продуктів
(готувати сир, масло), приготування круп (товкти в ступі); прання
білизни, рушників, одягу; виховання дітей (співати колискові пісні,
розповідати казки, навчати ремеслу: прядінню, вишиванню, оздоб ­
ленню хати тощо); заготівлю на зиму продуктів харчування (соли ­
ти, заквашувати); дотримання норм гігієни (купати дітей, щосуботи
мити голову), а також чистоти в приміщенні (щотижня змазувати
долівку хати, підбілювати піч, мити мисник, лави, підводити призь ­
бу), виготовлення одягу (пошиття та оздоблення вишивкою сорочок
для всієї родини) й багато іншої повсякденної роботи. Допомагали
жінці старші діти та старі батьки.
Крім цього, селянська родина відбувала ще і повинності на пана
або на державу, залежно від того статусу, який вона мала.
ІV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ УЧНІВ
Завдання
1) Складіть таблицю «Українська культура другої половини
ХVІІІ ст.».
Галузі культури Видатні діячі Основні здобутки
Експрес-опитування
1) Якими були особливості розвитку української культури другої
половини ХVІІІ ст.?
2) Охарактеризуйте розвиток освіти на українських землях.
3) Які зміни відбулися в цей час у розвитку Києво ­Могилянської
академії?
4) Як розвивалося книгодрукування?
5) Назвіть видатних представників української культури другої
половини ХVІІІ ст.
6) Якими були здобутки тогочасних природничих наук?
7) Якими були здобутки української музичної культури другої
половини ХVІІІ ст.?
8) Якою була доля трьох видатних майстрів української музи­
ки — М. Березовського, Д. Бортнянського та А. Веделя?
9) Які архітектурні стилі були домінуючими на українських зем­
лях у другій половині ХVІІІ ст.?
Творчі завдання
1) Як мистецтво рококо відображало зміни, які відбувалися
в Гетьманщині другої половини ХVІІІ ст.?
2) Чому народні картини вважаються своєрідним відображенням
тогочасного українського життя?
3) Чим можна пояснити високий рівень розвитку музикального
мистецтва в Україні?
V. ПІДСУМКИ УРОКУ
У другій половині ХVІІІ ст. українська культура ще по інерції про ­
довжувала бурхливо розвиватися.
В українській культурі зявилася постать світового значення —
Григорій Сковорода.
На кінець століття українська культура швидко стала втрачати свій
самобутній характер, її видатних представників було інтегровано до
російської культури, а вона сама стала набувати рис провінційної.
VІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1) Опрацювати відповідний параграф підручника.
2) Скласти кросворд із 12 слів.
Категорія: Історія України 8 клас | Додав: uthitel (16.02.2014)
Переглядів: 1279 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: