УРОК № 45 Тема. Правобережжя і західноукраїнські землі. Національно-визвольна боротьба. - Історія України 8 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Історія України 8 клас

УРОК № 45 Тема. Правобережжя і західноукраїнські землі. Національно-визвольна боротьба.
УРОК № 45
Тема. Правобережжя і західноукраїнські землі. Національно-визвольна боротьба.
Мета: визначити причини могутнього народного руху на Правобережній Україні у другій половині ХVІІІ ст.; з’ясувати
наслідки для подальшої долі українських земель поділів
Речі Посполитої; скласти уявлення про розвиток захід-ноукраїнських земель у другій половині ХVІІІ ст.; сприяти
формуванню аналітичного мислення на основі особисто-го усвідомлення минулого; виховувати почуття гідності та
поваги до минулого своєї Батьківщини.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: підручник, стінна карта, атлас, ілюстративний матеріал.
Основні поняття і терміни: гайдамаки, Коліївщина, Барська конфеде-рація, опришки, поділи Речі Посполитої.
ХІД УРОКУ
І. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ІІ. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ
Запитання для письмової роботи
1) Які причини ліквідації гетьманства?
2) Складіть розгорнутий план відповіді «Ліквідація гетьманства
і решток автономії України».
Дидактична гра «Продовжи розповідь» (за матеріалом поперед -нього уроку)
Правила гри див. на с. 18.
ІІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
Актуалізація знань учнів
1) Як складалася доля Правобережної Гетьманщини в другій по-ловині ХVІІ — першій половині ХVІІІ ст.?
2) Що таке національно-визвольна боротьба?
3) Які країни у другій половині ХVІІ — першій половині ХVІІІ ст.
прагнули включити Правобережжя і західноукраїнські землі
до свого складу?
1. Соціально-політичне та економічне становище Правобережної
України. Причини розгортання національно-визвольної боротьби.
Розповідь учителя
У 30—60-х рр. ХVІІІ ст. Правобережжя і Прикарпаття, що вхо -дили на той час до складу Речі Посполитої, стали ареною виступів
українського населення проти всіляких утисків.
Доля Правобережжя у другій половині ХVІІ ст. складалась нещас -ливо. Війни вщент зруйнували і знелюднили ці землі, що колись були
колискою козацтва і основним осередком української держави.
Повернувши собі Правобережжя наприкінці ХVІІ ст., поляки змог-ли відновити колишню владу лише на початку ХVІІІ ст. (1714 р.).
Українські землі знову були розподілені між магнатськими родина-ми, яких налічувалося близько 40. Вони володіли 80 % земель Пра -вобережжя. Серед них виділялися роди Любомирських, Потоцьких,
Чорторийських, Броницьких, Сангушків та Ревуцьких.
Щоб відродити життя на цих землях, магнати приваблювали селян
земельними наділами і звільненням від усіляких повинностей термі -ном 15—20 років. Завдяки цим заходам Правобережжя швидко по-чало заселятися переселенцями з Галичини, Лівобережжя та інших
районів та відроджувалося до життя. Із закінченням терміну слобід
вимоги панів до селян зростали. Почалося відродження кріпацтва.
Панщина сягала 5—6 днів на тиждень.
Крім соціального гноблення, поляки, забувши уроки 1648 р., зно -ву почали утиски щодо православ’я. На 60-і рр. ХVІІІ ст. православ’я
на Правобережжі ледь жевріло, лише поодинокі парафії чинили опір
наступу католицької та греко-католицької церков.
Посилення панщини та національно-релігійні утиски призвели до
виникнення широкого народного опору. Відсутність козацтва позбав-ляло народний опір організованості. Учасників народного руху нази-вали гайдамаками.
Робота з термінами і поняттями
Слово «гайдамак» тюрського походження (гайде — гнати, пере-слідувати) і означає «волоцюга», «грабіжник». Поляки називали так
селян-утікачів, що об’єднувалися у ватаги і ховались по лісах і час
від часу виходили грабувати шляхетські маєтки. Гайдамаки не мали
своій діяльності чіткої мети і далекосяжних планів, вони керувалися
прагненням помститися магнатам та шляхті за гноблення своїх спів -вітчизників, відібравши в них власність. Перші писемні згадки про
дії гайдамаків датуються 1715 р.
Робота з документом
Із листа шляхтича з Летичева до коронного гетьмана Юзефа Потоцького
про організацію гайдамаками своїх нападів (1746 р.)
Ми маємо тут достовірні дані про ці дії гультяїв. Коли нападають
на село або містечко, то насамперед забезпечують собі дзвіницю, щоб
ніхто не вдарив на сполох. Пізніше кілька стає в брамі або на воротах,
двох або трьох гарно кличуть до вікна, щоб їм відчинити. Коли хтось
добровільно відчинить, лише заберуть те, що він має. Коли буде спе -речатися або боронитися, то поб’ють, поріжуть і все заберуть. Коли
нападають на полі або в лісі, то мають такий звичай. Розміщуються
в якомусь ярі, де їм з близьких сіл доставляють харчі. Один із гайдамаків сидить на дереві і дивиться на всі дороги, коли хтось перехо-дить або переїздить, вискакують і проводять до себе до яру.
Запитання до документа
1) Яку тактику використовували гайдамаки?
2) Чим можна пояснити появу такого явища, як гайдамацтво?
Розповідь учителя
Гайдамаки, які спочатку викликали в магнатів та шляхти лише
легке роздратування, поступово перетворилися на постійну загро -зу для них. Зростання кількості невдоволених посиленням кріпац-тва, малочисельність польської армії на Правобережжі (4 тис. осіб),
сусідство із Запорозькою Січчю, яка давала ватажків для ватаг, пе-ретворило гайдамацький рух на могутню силу, яка могла знищити
польське панування на Правобережжі.
2. Гайдамацькі повстання.
Розповідь учителя
Перше велике гайдамацьке повстання вибухнуло в 1734 р., коли
в Польщі розгорілась боротьба навколо обрання нового польського
короля.
Сотник надвірного війська князя Єжи Любомирського, на ім’я Вер -лан, утік із війська і оголосив повстання проти панів. Зібравши загін із
майже тисячі гайдамаків та селян, він рушив у похід Брацлавщиною та
Галичиною, знищуючи маєтки шляхти та магнатів, суди та канцелярії.
Найбільшим успіхом Верлана було здобуття Вінниці. Під тиском росій-ських та польських військ Верлан був змушений утекти до Молдавії.
Успіхи Верлана підняли на боротьбу проти поляків ще більші сили.
Нові загони гайдамаків перетворили життя шляхти у справжнє пекло.
Щоб їх приборкати, шляхта вдалась до жорстокостей. Правобереж жя
знову перетворилося на арену кривавих подій. Проте гайдамацький
рух не вщухав. Зрештою, поляки вдалися до тактики: «Поділяй і воло-дарюй». Вони залучити на свій бік одного з ватажків гайдамаків Саву
Чалого, який завзято став нищити колишніх своїх побратимів.
Гайдамацький рух
Дата Керівники Територія Результат
1734—1738 рр.
Наказний
козацький
полковник
Верлан
Брацлавщина,
Поділ ля, час-тина Волині та
Галичини
Виступ було придушено польсь-кими і російськими військами.
Верлан із невеликим загоном
відступив у Молдавію
1741—
1748 рр.
Г. Голий Брацлавщина,
Уманщина
Виступ було придушено регуля-рними польськими військами
і надвірними командами місце-вих магнатів
Дата Керівники Територія Результат
1750 р. О. Лях, К. Ус,
М. Мамай,
М. Сухий та
ін.
Північне По-ділля, Уман-щина, Київ-щина
Гайдамаки, зазнавши поразок
у відкритих сутичках із польсь-кими та російськими військами,
відступили на Запоріжжя, Ліво-бережжя та до Молдавії
1768—
1769 рр.
М. Залізняк,
І. Гонта
Правобереж -жя
Виступ було придушено спіль -ними зусиллями польських і ро-сійських військ
Новий спалах гайдамацького руху відбувся навесні 1750 р. За своїм
розмахом він був більшим за попередній. Брацлавщина, Київщина,
Волинь, Поділля були звільнені від шляхетського панування. Але звіль-нення від шляхти, орендарів, уніатів не супроводжувалося встановлен-ням порядку, відновленням Української держави. Кривава різанина,
зруйновані міста, сотні захмелілих від крові повстанців, що чинили суд
і розправу на власни розсуд, — таким був інший бік повстання.
Російські можновладці, які весь час спостерігали за розвитком
подій, зрозуміли, що події починають набирати негативних для неї
наслідків, вводить свої війська і жорстоко приборкує повстання. Але
остаточно гайдамацький рух придушити не вдалось. Прагнення наро-ду до помсти було занадто сильним.
3. Коліївщина.
Розповідь учителя
У другій половині 60-х рр. ХVІІІ ст. Правобережна Україна опини -лась у складному становищі. Продовжували діяти загони гайдамаків.
Польська шляхта була розколота на прихильників і противників ко-роля С. Потоцького, який був ставлеником росіян. Загострилися сто -сунки між православними та католиками й уніатами. Уніати на чолі
з митрополитом Ф. Володкевичем розгорнули активний наступ на
православну церкву. У відповідь православні на чолі з ігуменом Мат -ронівського монастиря Матвієм (Мелхиседеком) Значком-Яворським
звернулися по допомогу до Росії.
На початку 1768 р. між Річчю Посполитою й Росією було укладе-но трактат про зрівняння православних і протестантів у політичних
правах із католиками. Але реалізувати цей договір не вдалося. Проти
короля в місті Барі утворилась конфедерація шляхти (воєнно-полі-тичне об’єднання шляхти для досягнення певних цілей).
Барська конфедерація виступила проти короля. Члени конфедерації
насаджували в Україні католицьку й уніацьку церкви і прагнули відно-вити владу шляхти. 10-тисячний загін конфедератів пройшовся «вогнем
і мечем» Правобережжям. Король, не маючи достатньо сил, звернувся
по допомогу до Росії. На Правобережжя ступили російські війська.
Ці події стали поштовхом до народного повстання, що увійшло в
історію під назвою «коліївщина» (назва походить від слова «колоти»).
Підготовку до повстання, що розпочалось у лютому 1768 р., очолив
запорожець Йосип Шелест. Сили повсталих збиралися в урочищі Хо-лодний Яр, що неподалік Матронівського монастиря. Після загибелі
Шелеста повсталих очолив запорозький козак Максим Залізняк (на -родився близько 1740 р.).
Виступивши 6 червня 1768 р. з урочища Холодний Яр, повстанці
визволили від шляхти десятки сіл і містечок. Їх шлях проліг через
Жаботин, Смілу, Черкаси, Корсунь, Канів, Богуслав, Лисянку. Кін-цевою метою походу була Умань — важливий торговельний і куль-турний центр, добре укріплена фортеця, форпост польського пану-вання на Правобережжі.
По мірі просування повстанців їх кількість швидко зростала. Вони
нищили шляхту, католицьке і уніатське духівництво, євреїв; ділили
загарбане майно. Повстання швидко охопило Київське, Брацлавське,
південь Волинського і схід Подільського воєводств. Його рушійни-ми силами стали селяни і міщани. Активну участь у повстанні бра -ли загони гайдамаків. Коліївщина мала відмінності від попередніх
повстань гайдамаків. Вона носила національно-визвольний характер.
Вістря боротьби було спрямовано проти польського панування, засил -ля католицизму і уніатства, утисків орендарів євреїв та соціального
визиску з боку шляхти. Метою боротьби було відновлення Гетьман -щини, де не було б «панів і підданих, а всі користувалися б козацьки-ми вольностями».
20 червня повсталі з’явилися в околицях Умані. Із допомогою
сотника Івана Гонти, який з надвірними козаки перейшов на бік
повсталих, наступного дня М. Залізняк оволодів містом. Розправа
повсталих в Умані над поляками, євреями, католиками була вкрай
жорстокою. У місті було вбито щонайменше 2 тис. осіб, зруйновано
костьоли, єзуїтські школи, шляхетські палаци.
Повстання перекинулося на інші райони краю, де діяли загони
гайдамацьких ватажків Семена Неживого, Микити Швачки, Андрія
Журби та ін. Вони знищували королівські органи влади та встанов -лювали народне самоврядування. М. Залізняка було обрано гетьма-ном, а І. Гонту — уманським полковником. Поміщицька земля роз-поділялась між селянами, ліквідовувалися важкі повинності.
Перетворивши Умань на свій центр, М. Залізняк відправляв у всі
регіони України невеликі загони, що мали піднімати народ на бороть-бу і поширювати звернення до народу — універсали.
Робота з документом
«Універсал» до селян Західної України (1768 р.)
Уже ваш час настає, коронні громадяни, що живете здебільшого в шляхет-ських, королівських та духовних маєтках, [час] визволення з неволі і звільнення від ярма і тягарів, які досі ви терпіли від соїх безпосередніх панів.
Глянув Бог із високого неба на вашу недолю, вислухав ваші сльози та стогін
із цієї земної долі, послав вам захисників, які помстяться за ваші кривди.
Отже, прибувайте на допомогу тим, які хочуть вас зробити вільними, збе-регти і залишити ваші права і свободи. Зараз настав час жадати від ваших
наставників розплати за всі ваші кривди, побої, вбивства, тортури, а також
за нечуване здирство, які ви досі зазнавали від ваших панів. Посилаємо вам
провідників, яким треба довіряти і за якими треба йти зі зброєю, яку хто має.
Залишайте хати, дружин своїх, коханих дітей, не пошкодуєте, бо незабаром
побачите, що Бог послав нам із вами, правовірним, перемогу і будете вільни-ми панами, коли знищете це гадюче кодло, тобто ваших панів, які досі п’ють
вашу кров. Ми раніше застерігали вас, але ви не вірили, тепер можете вірити,
коли ваші побратими почали щасливо визволятися з неволі і від цього ярма
на Україні та Поділля.
Запитання до документа
1) До чого закликав «Універсал» населення?
2) Чим аргументували свої дії повсталі?
Розповідь учителя
Окремі ватажки поширювали чутки, що діють із дозволу росій-ської цариці. Було навіть підроблено «золоту грамоту», нібито вида-ну нею кошовому, у якій повідомляла про те, що надсилає військові
підрозділи, щоб знищити «всіх поляків і жидів».
У той час як розгорталось повстання, російські війська розгромили
війська Барської конфедерації і підійшли до Умані. Налякані могут -нім повстанням, панівні класи царської Росії та шляхетської Польщі
об’єднали свої зусилля для придушення народного руху.
Командуючий російськими підрозділами під Уманню полковник
Гур’єв, лукаво заявив про свою прихильність до повстанців і запро -сив М. Залізняка і І. Гонту та іншу старшину на бенкет, на якому ва-тажків було заарештовано. Загони повсталих, залишившись без про -відників, були розгромлені російськими військами. Після розгрому
основного вогнища повстання розпочались каральні акції проти пов -сталих в інших районах. Жертвами карателів були тисячі учасників
повстання. І. Гонта, як підданий польського короля, був переданий
полякам, які стратили ватажка. М. Залізняк, як підданий Російської
імперії, був засуджений на каторжні роботи в Сибір. Незважаючи на
репресії, повстання тривало і наступного року.
Образи героїв-гайдамаків назавжди закарбувалися в народній
пам’яті, їхні дії надихали наступні покоління борців за кращу долю.
Т. Шевченко присвятив цим подіям поему «Гайдамаки».
Коліївщина була останнім повстанням українців проти Речі Поспо -литої. Воно зазнало поразки. Причини цього були різні: підступність
і спільні каральні акції російських і польських військ, які до того ж
переважали повсталих в озброєнні, дії повсталих не були скоордино-ваними. До того ж повсталі після захоплення Умані не продовжили
наступальні дії. У скороченні соціальної бази повстання немалу роль
відіграла невиправдана жорстокість повсталих.
Після придушення Коліївщини окремі гайдамацькі загони вели
боротьбу майже до кінця століття.
4. Опришківський рух .О. Довбуш.
Розповідь учителя
Рух народних месників мав поширення й на західноукраїнських
зем лях, особливо в Карпатах. Там їхні загони називалися «чорними
хлопцями», або опришками. Перші такі загони, згідно з історичними
джерелами, з’явились у ХVІ ст. Виступаючи проти всіляких утисків
селянства, діючи невеликими загонами (20—50 осіб), вони нападали на
шляхту, лихварів, євреїв-орендаторів, купців. Маючи гарні схованки в
горах і користуючись підтримкою населення, вони були невловимими.
Робота з термінами і поняттями
Слово опришок походить від латинського opressor — знищувач,
порушник.
Розповідь учителя
Найбільш відомим ватажком опришків був Олекса Довбуш (1700—
1745). Очолюваний Олексою загін громив панські маєтки, розправляв-ся із сільськими багаттями. Прикметно: жорстоко розправляючись із
ворогами, він водночас не переносив помсту на членів їхніх сімей,
виявляв рицарську великодушність. На відміну від багатьох оприш-ків, прагнення до здобичі все ж не відігравало визначної ролі в його
вчинках. Значну частину захоплених багатств він роздавав бідним.
Опорним пунктом опришків стала гора Стіг. Звідти народні мес-ники здійснили стрімкі рейди на Дрогобич, Солотвин, Рогатин,
Надвірну та інші міста. Про виняткову хоробрість народного героя,
його винахідливість складалися легенди. Йому вдавалося виходити
зі скрутних становищ, коли на нього і його товаришів полювало по
кілька тисяч солдатів.
Олекса Довбуш загинув у 1745 р. від кулі найманця, який спокусився
обіцянками шляхти (звільнення від повинностей і володінням землею
на правах власника). Незважаючи на смерть народного ватажка, рух
опришків продовжувався. Загін вірного побратима О. Довбуша — Василя
Баюрака кілька років громив шляхту в Галичині, Північній Буковині
й Закарпатті. Після смерті В. Баюрака опришків очолив Іван Бойчук.
Згодом — інший герой. І так тривало аж до середини ХХ ст.
Олекса Довбуш став символом волелюбності й нескореності духу
українців Прикарпаття, Карпат і Закарпаття. Його ім’я назавжди
лишилося в пам’яті народу, живе в піснях, переказах, оповіданнях
і легендах цього регіону.
Значні виступи селян відбулися після захоплення краю Австрій -ською імперією. Це був протест проти запровадження нових податків
і сплати оброку. Опір селян набув таких загрозливих масштабів, що
місцева австрійська адміністрація змушена була направити в села
й містечка військові загони, а зрештою, провести низку реформ.
5. Поділи Речі Посполитої та українські землі.
Розповідь учителя
У другій половині XVIII ст. Річ Посполита переживала період за -непаду. Фільваркова система господарювання і шляхетська анархія
гальмували господарський розвиток, послаблювали її перед зовніш-ньою агресією.
Ослабленням Польщі скористалися сусідні Росія, Пруссія та
Австрія. Вони планували розділили Польщу, прагнули розширити
за рахунок її території свої володіння. Їх лякало також поширення
ідей просвітництва, а згодом ідей Французької революції в Польщі.
Перший поділ Польщі відбувся у 1772 р., у результаті якого до Авст-рійських володінь Габсбурґів відійшли землі Руського (за винятком
Холмської землі), Белзького й південно-західної частини Кременець-кого повітів Волинського воєводств, а також, усупереч угоді, заво-лоділи західною частиною Подільського воєводства, установивши
кордон по р. Збруч. Ці землі разом із Малою Польщею були проголо -шені «Королівством Галичини і Лодомерії» з центром у Львові, що
підпорядковувалось безпосередньо імператору. У 1785 р. край було
поділено на 18 округів, очолюваних старостами. Вища влада в краї
належала наміснику (губернатору), що призначався імператором. Ви-щим представницьким органом був становий сейм.
Після чергової війни з Османською імперією до володінь Габсбурґів
у 1775 р. за Константинопольським протоколом додалась Буковина,
яка згодом як окремий округ увійшла до складу «Королівства Гали-чини і Лодомерії».
Під впливом Великої французької революції у Польщі розгорнувся
масовий визвольний рух, який очолив Т. Костюшко. Була прийнята
конституція. Щоб знищити революційний осередок у себе на кордо -нах, Катерина ІІ рушила до Польщі війська, які згодом очолив відо -мий російський полководець О. Суворов.
Військові дії російської армії проти шляхетських військ на Правобе -режжі розпочалися на початку травня 1792 р.; польська армія майже не
чинила опору. Незначні сутички відбулися лише під Любаром, Шепе-тівкою та Острогом. 27 березня 1793 р. з’явився маніфест Катерини II,
за яким Правобережна Україна мала увійти до складу Росії.
Незабаром розпочалося складання присяги населенням краю на
відданість Росії (крім селян, за яких її складали поміщики). Воно
відбувалося досить швидко і без особливих ускладнень. Унаслідок
поділу Польщі в 1793 р. до Росії увійшла територія Правобережної
України (Подільське, Волинське, Брацлавське і Київське воєводст-ва). Через два роки ( 1795) відбувся новий поділ Речі Посполитої, і до Росії відійшли західні землі Волині. Протягом 90-х рр. XVIII ст. на
Правобережжі була поширена дія загальноімперських адміністра-тивних органів та установ. У 1797 р. тут було утворено три губернії:
Київська, Подільська, Волинська.
Становище українського населення майже не змінилося. Вони, як
і раніше, відробляли панщину в маєтках шляхти та сплачували чис -ленні державні податки. Одночасно польські магнати одержали від
царської влади нові чини, звання, права російського дворянства.
Поділи Польщі мали негативний вплив. Польський народ на ба-гато десятиліть втратив свою державну незалежність. У результаті
ліквідації державних кордонів між землями Лівобережжя та Право -бережжя у межах Російської імперії опинилось 80 % українців, що,
усупереч політиці російського царизму, сприяло консолідації і роз-витку українського народу.
Таким чином, наприкінці ХVІІІ ст. українські землі потрапили під
владу двох імперій, які в наступне століття продовжували здійснюва -ти національне гноблення українського народу.
6. Соціально-політичне та економічне становище в Галичині, на Бу-ковині та Закарпатті.
Розповідь учителя
У другій половині ХVІІІ ст. Галичина та Буковина опинилися під
владою австрійських Габсбурґів. Закарпаття потрапило під їх владу
ще 1711 р. Вирішальний вплив на соціально-економічне становище
цих земель мала реформаторська діяльність Марії-Терезії та Йоси-фа ІІ. Перші реформи торкнулися населення Закарпаття. У 1766 р.
селяни отримали від панів садиби й земельні наділи (від 10,2 до
17,1 га землі в залежності від якості ґрунтів), за які мали відробляти
визначенні повинності й певну кількість днів панщини. За законом
1783 р. селяни дістали право займатися ремеслом і розпоряджатися
майном, а панам заборонялося відбирати садиби і втручатися у сімей -не життя. Закон 1785 р. звільнив селян від кріпацької залежності,
вони могли вільно пересуватия країною, передавати майно у спадок,
вибирати професію, навчатися у школах.
Подібним чином змінювалося і становище галицьких селян. Закон
1775 р. заборонив панам змушувати їх відбувати повинності, які не
були визначені в інвентарі. У 1782 р. селян звільнили від особистої
залежності, їм дозволили одружуватися на власний розсуд, навчатися
ремеслам, пересуватися по країні. У 1786 р. були визначені категорії
селян і розміри панщини залежно від кількості землі (від 12 до 156 днів
панщини на рік для повнонадільних). Скасовувалися дворові повинності
й роботи за звичаєм. Наступного року землі, що перебували в користу -ванні селян, були проголошені їхніми володіннями. Виданий у 1789 р.
закон установлював повинності пропорційно до кількості землі, яка була
в користуванні селян. Розміри всіх повинностей на користь держави й пана не повинні були перевищувати 30 % доходу від землі. Повинності
мали сплачуватися грошима, що, фактично, скасовувало панщину. Але
цей закон у 1790 р. було скасовано.
Меншою мірою ці перетворення торкнулися буковинських селян.
Тут продовжувала діяти «Золота грамота», запроваджена молдав-ським господарем Григорієм Гікою у 1766 р., яка скорочувала пан -щину до 12 днів на рік, а для прикордонних сіл до шести днів. Згодом
і тут було поширено дію законів 1782 і 1786 рр.
Також суттєві зміни відбулися і в господарстві. З’являються нові
культури. Із 1750-х рр. на Закарпатті починають вирощувати картоп-лю. В останній чверті століття вона поширюється в Галичині. Також
наприкінці століття населення краю починає вирощувати кукурудзу.
Активно освоюються гірські райони. Розвивається вівчарство й сви -нарство.
Дуже повільно розвивається міське життя. Єдиним великим міс-том був Львів (30 тис. жителів). Більшість жителів міст займається
сільським господарством, а не ремеслом і торгівлею. Проте відбу-вається швидка зміна національного складу міст: вони втрачають
український характер. Більшість населення міст складають євреї,
поляки, німці, вірмени тощо. Українці поступово перетворюються
на селян ську націю, у той час як в Європі починається промисловий
переворот і формування модерних націй.
У другій половині ХVІІІ ст. на західноукраїнських землях
з’являються і перші мануфактури з виробництва сукна і полотна. Але
переважаючим залишається ремісниче виробництво. Габсбурґи мало
опікувалися економічним розвитком периферії своєї імперії, у якій
вже існували давні промислові центри (Австрія, Чехія).
Складною лишалася релігійна ситуація на західноукраїнських
землях. Пануюче становище тут посідали католицька й уніатська
церкви, які продовжували свою боротьбу з православною і протес-тантськими церквами. На середину століття в Закарпатті всі парафії
стали греко-католицькими. Проте в 1770—1980-і рр. ситуація істотно
змінилась. Австрійський уряд ліквідував становість духівництва,
обмежив вплив Римської курії, закрив монастирі й конфіскував їх
землі, якщо вони не утримують школи чи притулки для старих. Важ-ливим стало запровадження віротерпимості та зрівняйлівки в правах
представників усіх конфесій. Імператор Йосиф ІІ розпорядився, щоб
духівництво здійснювало літургію мовою місцевого населення і при
кожній церкві була створена школа. Останнє мало далекосяжні на-слідки. Так, греко-католицька (уніатська) церква зі знаряддя полоні-зації й окатоличення перетворилася на захисника українського насе-лення, його мови і традицій; стала моральним авторитетом українців
на західноукраїнських землях.
298
ІV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ УЧНІВ
Експрес-опитування
1) Назвіть причини посилення національно-визвольної боротьби
на Правобережжі в другій половині ХVІІІ ст.
2) Яких форм набув національно-визвольних рух в Україні
в другій половині ХVІІІ ст.?
3) Хто такі гайдамаки? Які причини виникнення гайдамацького
руху?
4) У якому році спалахнула Коліївщина? Хто був її учасниками
і керівниками?
5) Війська яких країн придушували Коліївщину?
6) У якому регіоні діяли опришки? Назвіть ім’я найвідомішого
керівника опришків.
7) Скільки було поділів Польщі? Які країни брали участь у
поділах?
Творчі завдання
1) Чи можна гайдамацький і опришківський рухи охарактеризу -вати як соціальний бандитизм?
2) На вашу думку, чи міг національно-визвольний рух другої поло-вини ХVІІІ ст. призвести до відродження української держави?
V. ПІДСУМКИ УРОКУ
Посилення соціального, національного і релігійного гніту на
Правобережжі в умовах послаблення Речі Посполитої призвело до
розгортання на Правобережній Україні могутнього гайдамацького
руху, кульмінацією якого стала Коліївщина. Це повстання часто ви-ливалося у загальну соціальну помсту.
Історичне значення Коліївщини полягає в тому, що це повстання
укріпило у свідомості народу ідеї соціальної свободи, національного
визволення і встановлення козацьких порядків.
Ослаблення Речі Посполитої призвело до її поділу між Австрією,
Прус сією та Росією. Польща перестала існувати як самостійна держава.
У результаті поділів Правобережжя опинилося у складі Росії і як
наслідок — 80 % українців опинилися під владою Російської імперії,
а решта — під владою монархії австрійський Габсбурґів.
VІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1) Опрацювати відповідний параграф підручника.
2) Підготувати історичні портрети О. Довбуша, М. Залізняка,
І. Гонти (на вибір).
Категорія: Історія України 8 клас | Додав: uthitel (16.02.2014)
Переглядів: 2130 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: