УРОК № 34 Тема. Господарське життя та політичний устрій Лівобережної Гетьманщини та Слобідської України. - Історія України 8 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Історія України 8 клас

УРОК № 34 Тема. Господарське життя та політичний устрій Лівобережної Гетьманщини та Слобідської України.


УРОК № 34
Тема. Господарське життя та політичний устрій Лівобережної
Гетьманщини та Слобідської України.
Мета: визначати адміністративно-територіальний устрій Ліво-бережної Гетьманщини і Слобожанщини; характеризува-ти господарський розвиток і розвиток землеволодіння
на цих землях; розповідати про підпорядкування Україн-ської Православної церкви Московському патріархату;
продовжити формування навичок критичного мислення
учнів; виховувати учнів у дусі поваги до історичної бо-ротьби і здобутків українського народу.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
Обладнання: підручник, стінна карта, атлас, ілюстративний матеріал.
Основні поняття і терміни: Слобожанщина (Слобідська Україна), зай -манщина.
Основні дати: 50-ті рр. ХVІІ ст. — утворення слобідських полків; 1686 р. —
підпорядкування Київської митрополії Московському
патріархату.
ХІД УРОКУ
І. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
Актуалізація знань учнів
1) Коли і як утворилася Лівобережна Гетьманщина?
2) Яким був адміністративно-територіальний устрій Української
козацької держави за гетьмана Б. Хмельницького?
1. Адміністративно-територіальний устрій Лівобережної Гетьман -щини.
Розповідь учителя
У другій половині ХVІІ ст. територія Гетьманщини неодноразово
змінювалася, але незмінним залишався полково-сотенний устрій. По
смерті Б. Хмельницького в Гетьманщині після обрання І. Виговського
утверджується республіканська форма правління, яка вже незабаром
стає республікансько-олігархічною. Змінюється також і форма дер -жавного устрою. У першій половині 1660-х років з єдиної держави
Гетьманщина перетворюється на нестійке об’єднання (конфедерацію),
що складається з Правобережної Гетьманщини, Лівобережної Гетьман -щини і Запорожжя. У першій половині 1670-х рр. козацький устрій на
Правобережжі було ліквідовано, а Запорожжя фактично вийшло з підпо-рядкування гетьмана. Таким чином, започаткований Б. Хмельницьким
устрій зберігся лише на Лівобережній Гетьманщині, а також частково
поширився на новоосвоєні землі Слобідської України. На Лівобережжі
існувало 10 полків, які, у свою чергу, поділялися на сотні.
2. Органи влади.
Розповідь учителя
Створений Б. Хмельницьким державний апарат упродовж другої по-ловини ХVІІ ст. не зазнав суттєвих змін. Змінювалися тільки коло пов -новажень окремих органів влади та їхній вплив на політичний розвиток
козацької України. Вища законодавча, виконавча й судова влада пере-бувала в руках гетьмана. У той же час відновилась практика скликан -ня генеральних рад, які суттєво впливали на перебіг подій. Зросла роль
старшинської ради, яка збиралася регулярно та розв’язувала всі важ -ливі поточні справи. Керівні посади обіймала генеральна старшина, яка
прагнула обмежити владу гетьмана. Генеральна канцелярія виконувала
функції центрального органу управління державою. На місцях діяли
полкові й сотенні органи влади. Судочинство залишалося без змін.
Розпад Гетьманщини на три утворення негативно позначився на
збройних силах. На початок 1670-х рр. кількість козаків Лівобереж-ної Гетьманщини сягала 30 тис., у той час як за Б. Хмельницького —
100 тис. Кілька тисяч козаків могло виставити Запорожжя. Армія
складалася з піхоти, кінноти, роль якої зростала, та артилерії. Роз-почалося створення підрозділів найманців.
Від кінця 1650-х рр. посилилося втручання Московської держави
у внутрішні справи козацької України для того, щоб звести нанівець
повноваження й самостійність її державних органів влади. У 1662 р.
московський уряд створив Малоросійський приказ, який давав згоду
від імені царя на проведення виборів гетьмана, міг забороняти при -значення на посади генеральної старшин і полковників, не дозволяв
самостійних відносин з іншими державами, перебрав на себе вищу
судову владу, контролював дії духівництва. Від кінця 1650-х рр. роз-почалося впровадження воєводської системи правління.
Завдання
Установіть відповідність між назвами посад та функціями, які їм
належали .
1) Генеральний
писар
2) Генеральні
судді
3) Генеральний
обозний
4) Генеральний
підскарбій
5) Осавули
6) Хорунжий
7) Бунчужний
8) Наказний
гетьман
а) Хранитель військової коругви, ад’ютант
гетьмана
б) Керував військовим постачанням і арти-лерією
в) Очолювали Генеральний військовий суд
г) Військові ад’ютанти гетьмана
д) Тимчасовий командуючий військами на
час проведення окремих операцій.
є) Контролював прибутки та видатки Гене-ральної військової скарбниці
е) Хранитель гетьманського бунчука,
ад’ютант гетьмана
ж) Керував Генеральною військовою канце -лярією, відав зовнішньою політикою
3. Соціальний устрій.
Розповідь учителя (супроводжується роботою з таблицею)
Після Національно-визвольної війни соціальна структура коза-цької України істотно змінилася. Зникли польські магнати, шляхта,
католицьке духівництво. Українська шляхта злилася з козацькою
старшиною. В останні десятиліття ХVІІ ст. селяни, міщани, козаки
стали втрачати завойовані ними соціальні й майнові права. Попри
зміни, суспільство продовжувало зберігати становий характер. Воно
надалі поділялося на привілейовані й непривілейовані прошарки. До
привілейованих і напівпривілейованих прошарків належали: стар-шина, шляхта, духівництво, козаки, міщани. Непривілейованим
станом суспільства були селяни. Усередині кожного стану існував
майновий поділ.
Соціальна структура українського суспільства у другій половині ХVІІ ст.
Верства Характеристика
Козацька
старшина
Унаслідок виокремлення з козацтва посіла панівне становище
в суспільстві. Мала політичну владу, землі та маєтності, які
отримувала за свою службу, а з часом також спадкові маєтки
Україн-ська
шляхта
Панівний стан українського суспільства; швидко злилася
з козацькою старшиною внаслідок поширення на неї
старшинських прав і привілеїв
Духовен-ство
Привілейований соціальний стан. Верхівка духовенства мала
великі земельні володіння і залежних селян і суттєво відріз -нялася за своїм становищем від простого духовенства — пара-фіяльних священиків
Козацтво Привілейований соціальний стан. Козаки були особисто ві -льними, звільнялися від усіх державних податків і повинно-стей, крім несення військової служби за власний кошт, мали
право на становий суд і спадкове землеволодіння. Наприкінці
ХVII ст. козаки поділялися на заможних (виборних) і зубожі-лих (підпомічників), що не мог ли самотужки придбати воєнне
спорядження і служили багатим
Міщанство Напівпривілейований стан, що мав права і привілеї на само-врядування, становий суд, заняття ремеслами, промислами
і торгівлею, але був зобов’язаний сплачувати податки і вико-нувати повинності на користь держави
Селянство Непривілейований соціальний стан, який у результаті
Національно-визвольної війни здобув особисту свободу і
право змінювати місця проживання. Однак через те, що
селяни не мали спадкової власності на землю, вони змушені
були працювати на козацьку старшину, шляхту і монастирі,
а також сплачувати податки натуральними продуктами і
грошима. У Слобідській Україні селяни сплачували податки
до царської казни
4. Система землеволодіння. Господарський розвиток.
Розповідь учителя
Національно-визвольна війна суттєво вплинула на систему зем -леволодіння і, відповідно, на господарський розвиток українських
земель. Основою господарства залишалося землеробство.
У результаті Національно-визвольної війни селянство стало користу -ватися козацькими вольностями. Землі й угіддя, якими користувалися,
включно з займанщиною, вони вважали своєю власністю. Оскільки ко-зацька держава проголосила своєю власністю всі землі старостів, вигна -них панів і католицьких храмів, які перейшли до військового Скарбу,
то селяни і держава стали співвласниками землі. На Лівобережжі села,
розташовані на землях військовоо Скарбу, почали називатися вільними
військовими селами. Їхні мешканці могли продавати, купувати, дару-вати, закладати, передавати у спадок землю. Одночасно вони підлягали
дер жаві, на користь якої виконували повинності і виплачували податки.
Робота з поняттями і термінами
Займанщина — елемент звичаєвого права, який дозволяв на під-ставі першого «займу» володіти землею.
Розповідь учителя
Землі козаків не підлягало військовому Скарбу, і тому вони не
сплачували податків, але натомість власним коштом мали нести вій-ськову службу на користь держави. У випадку ухилення від служби
вони виключалися з козацького стану і втрачали право на землю.
Крім індивідуального землеволодіння селян, міщан і козаків,
зберігалися і колективні форми — земельні володіння сільських гро -мад і сябринних спілок (спільне володіння переважно родичів або
друзів). У власності громад перебували переважно угіддя. Орні землі
переходили у приватне володіння.
На Лівобережжі почала формуватися старшинська форма земле -володіння, яка за своєю суттю нагадувала шляхетську, дворян ську.
Старшинська земельна власність існувала у двох формах: ранговій
(тимчасовій) і приватній (спадковій). Рангова формувалася з царських
і гетьманських пожалувань старшині на час обіймання нею посад;
приватна — із пожалувань «на підпору дому» чи «купольне» (повне)
володіння.
Зміцнювалися позиції гетьманського і монастирського землево -лодіння. Протягом 1657—1672 рр. старшина, шляхта і монастирі
одержали у володіння 275 сіл і хуторів. У маєтках старшини і шляхти
селяни втрачали свободу, потрапляли в судову залежність, виплачу-вали різні податки і виконували повинності, у монастирських — іноді
відбували панщину.
Таким чином, на Лівобережжі фактично відбувалася поступова
ліквідація завоювань Національно-визвольної війни і відновлення
феодального землеволодіння. Новими феодалами-землевласниками
ставала козацька старшина.
У другій половині ХVІІ ст. на Лівобережжі загалом спостерігаєть -ся піднесення господарського життя. Провідну роль, як і раніше,
відіграє землеробство. Цьому сприяли природні й кліматичні умови.
Старшинські, монастирські господарства і господарства заможних
козаків давали товарний хліб. Розширювалися посіви під технічні
культури, зокрема коноплю. Товарного характеру поступово набуває
садівництво і городництво.
Важливе місце в господарстві посідає і тваринництво. Розводили
велику рогату худобу, коней, овець, свиней.
У господарстві старшин, заможних козаків переважно викорис -товувалася наймана праця, але частішими ставали випадки вико-ристання праці підлеглих селян. Наприкінці ХVІІ ст. панщина набу-ває постійного характеру.
Швидко розвивалися і міста, перетворюючись на центри ремесла,
промислів і торгівлі. Загалом на Лівобережжі налічувалося 90 міст.
Такі великі міста, як Київ, Ніжин, Переяслав, Стародуб — мали маг-дебурзьке право, менші — ратушне. У 36 найбільших містах ремісни -ки і торговці складали 34 % населення. Існувало близько 300 реміс -ничих професій. Поступово ремесло набирає рис дрібнотоварного
виробництва. Ремісники починають використовувати вільнонайману
працю. Виникають та розвиваються розсіяні мануфактури.
Помітним стає і розвиток торгівлі, формуються центри ярмаркової
торгівлі. Основним торговельним партнером стає Московська держава.
5. Виникнення та розвиток Слобідської України.
Розповідь учителя (супроводжується роботою зі схемами)
Слобідська Україна (друга назва — Слобожанщина) — історична
область, до якої входили території сучасних Харківської, східної час-тини Сумської, північні частини Донецької та Луганської областей
України, південно-східна частини Воронезької, південно-західна час-тини Бєлгородської, південь Курської областей Росії.
Етапи колонізації
ХV — перша по-ловина ХVI ст.
Початок засе -лення території
Дикого Поля
українськими
селянами і коза-ками
Друга половина ХVI —
середина ХVII ст.
Активізація переселен -ського руху, основну масу
якого складали селяни,
міщани, козаки і духів -ництво, які рятувалися від
утисків польської влади
Друга половина
ХVII ст.
Нова хвиля пересе-ленців із Правобере-жної і Лівобережної
України, пов’язана
зі складною обстано -вкою доби Руїни
Починаючи від другої половини XVI ст., а особливо з 30-х рр.
XVII ст., Слобожанщину поступово заселяють українські селяни
й козаки з Лівобережної та Правобережної України, які втікали від
польсько-шляхетського гноблення.
У 1638 р. сюди переселилися учасники козацького повстання на
чолі з Я. Острянином (вони оселилися в Чугуєві). У 1652 р. велика
група селян і козаків Чернігівського та Ніжинського полку на чолі
з І. Дзиковським заснувала Острогозьк, а переселенці з містечка Ста -вищі Білоцерківського полку на чолі з Г. Кондратьєвим, які осели -лися на Суминому городищі, заснували Суми. У 1654 р. на городищі,
де зливалися річки Лопань і Харків, було засновано Харків. Подібну
історію заснування мали й такі міста, як Салтів, Мерефа, Охтирка,
Балаклея, Ізюм та багато інших. Разом із міста виникали й села.
Масове переселення у Слобожанщину українського населення роз-почалося у другій половині ХVІІ ст. й було пов’язане з добою Руїни,
що охопила в цей час козацьку Україну. У верхів’ях Сіверського Дін-ця, Ворскли, Псла та басейнах інших річок переселенці заснували чи-мало нових поселень. Наприкінці ХVІІ ст. на Слобожанщині налічу-валося 232 населені пункти (у 1657 р. — 64), де жило близько 250 тис.
людей, серед яких більшість складали українці (80 %).
Засновані на нових землях поселення звільнялися від податків і то-му називалися слободами (звідси й назва «Слобідська Україна»). Пра -ва українських поселенців закріплювалися царськими жалу ваними
грамотами. Визнання поселенцями влади царя виявлялося в складан -ні присяги. Одночасно Слобожанщину заселяли московські служилі
люди, які перебували під управлінням царських воєвод.
У Слобідській Україні існував козацький устрій. У 50-х рр. XVII ст.
царський уряд сформував з українських переселенців козацькі слобід -ські полки: Острогозький (Рибинський), Охтирський, Сумський,
Харків ський. У 1685 р. було створено Ізюмський полк. Полки були як
вій ськовими козацькими підрозділами, так і адміністративно-тери-торіальними одиницями. Старшину обирали на загальних козацьких
радах.
Адміністративно-територіальний устрій Слобідської України
Слобідська Україна
П о л

к и
Острогозький Сумський Охтирський Харківський Ізюмський
Сотні
Полкове управління складалося з полковника і полкової старшини:
обозного, судді, осавула, хорунжого, двох писарів. Полки поділялися
на сотні. Сотенне управління складалося із сотника, отамана, осавула,
хорунжого і писаря. Адміністративними, судовими, фінансовими і вій-ськовими справами в полках відали полковники, у сот нях — сотники.
Полковників обирали довічно. Крім того, у Слобожанщині нерідко
спостерігалося успадкування посади полковника. Це було пов’язано
з особливостями заселення краю: полковники, як правило, були ва-тажками переселенських груп. Полковники підпорядковувалися без-посередньо бєлгородському воєводі. Обраного полковника спочатку
погоджував бєлгородський воєвода, а потім пропонував цареві затвер-дити на цій посаді. Посади гетьмана на Слобожанщині не було.
Система органів влади Слобідської України
Бєлгородський воєвода
П о л ковий

уряд
Обоз-ний
Хорун-жий
Осавул Полковник Суддя
Військо -вий писар
Цивіль-ний писар
Сотенний

уряд
Отаман Хорунжий Сотник Осавул Писар
Царський уряд використовував українських переселенців для
господарського освоєння та охорони південних кордонів Моковської
держави від нападів кримських і ногайських татар, постачав їм зброю,
продовольство, зберігав за переселенцями козацькі привілеї й самовря -дування. Система землеволодіння на Слобожанщині мала свої особли-вості. У другій половині ХVІІ ст. там ще було багато незаселених земель
і діяло право займанщини. Кожен поселенець міг вільно займати стільки
землі, скільки був спроможний обробити. Із часом, аби врегулювати
займанщину, навколо міста або села стали визначати певну земельну
ділянку, яка розподілялася серед поселенців. Ліси, луки, річки та озера
населення користувалося спільно. Кожен полк мав певний резерв незай -маних земель, якими розпоряджався полковник. Однак багато поселян
відмовлялися від наділів із полкового фонду, оскільки за них необхідно
було записуватися в козаки й нести важку й небезпечну військову служ-бу. Тому здебільшого селяни оселялися на землях полкової й сотенної
старшини, де мали можливість заводити досить велике господарство.
Одержуючи у власність ділянку, вони повинні були за неї ходити на
відробітки — виконувати панщинні роботи на користь старшини.
Козацька старшина захоплювала громадські угіддя, змушувала
дрібних господарів за безцінь продавати свої ділянки, володіла селами
й хуторами. Упродовж другої половини ХVІІ ст. відбувався процес пере-творення багатої старшини на великих землевласників. Серед них можна
назвати родини полковників Шидловського, Донця, Кондратьєва.
Робота з документом
Зі звернення мешканців Сумського полку до царя
Наші діди, батьки, брати і родичі, і ми самі поприходили з різних гетьман -ських і задніпрянських міст в Україну (мається на увазі Слобідську Украї -ну — прим. ред .) на закликання бєлгородських та курських воєвод, котрі за -певняли нас царським словом не відбирати від нас наших вольностей. Вони
веліли селитися нам, щоб ми захистили собою московські українські міста по
220
Бєлгородській лінії у диких степах на татарських займищах, якими ходили
татари під ці міста. І для збільшення населення у цих нових містах велено
було нам закликати на життя свою братію — українців. Ми збудували Суми,
Суджу, Миропілля, Краснопілля, Білопілля та інші міста, а до них повіти
і села. І ми вірою та правдою служили. І тоді, коли татари приходили плюн -друвати московські українські міста, ми не приставали ні до якої зради. За
те пожалувано нас усякими вольностями і дозволено займанщини займати,
пасіки і всілякі ґрунти заводити і всілякими промислами промишляти без
чиншу (податку — ред.), за старим українським звичаєм.
Запитання до документа
1) Як формувалося населення Слобожанщини?
2) Яку роль відіграли українські поселенці в освоєнні москов-сько-татарського пограниччя?
3) Яким було ставлення царських властей до поселенців?
5. Підпорядкування Української Православної церкви Московсько-му патріархату.
І ВАРІАНТ
Самостійно опрацювати відповідний пункт параграфа
ІІ ВАРІАНТ
Розповідь учителя
Із часу прийняття Української держави під царську протекцію
московський уряд не полишав спроб підпорядкувати Українську
Православну церкву владі московського патріарха. Це дало б змогу не
тільки політично, а й через душі віруючих контролювати Україну. Крім
того, вибивалася б ще одна підпора української державності. Попри всі
намагання здійснити цей акт, українське духівництво противилося
йому, розуміючи, що в результаті воно б втратило фактично існуючу
незалежність (константинопольський патріарх мало впливав на життя
Київської митрополії). Найбільшим противником був київський мит -рополит Й. Тукальський, який всіляко підтримував гетьмана П. Доро-шенка. Після його смерті в 1675 р. Москва активізувала свої намагання
в напрямку підпорядкувати Київську митрополію. Переломними стали
події першої половини 1680-х рр. У 1684 р. Києво-Печерська лавра була
вилучена з-під влади константинопольського патріарха й підпорядкова-на московському. Московський уряд надіслав константинопольському
патріарху Якову царську грамоту з пропозицією дозволити Московській
патріархії висвячувати київських митрополитів. Не чекаючи відповіді
(вона була негативною), цар наказав І. Самойловичу провести вибори
київського митрополита, які вже десятиліття зволікалися, і відрядити
його на висвячення до Москви. Самойлович не наважився суперечити
волі царя, і в липні 1685 р. скликаний Собор обирав митрополитом
київським луцького єпископа Гедеона (князь Святополк-Четвертин-ський). Від’їзду Гедеона на висвячення до Москви передувало посоль-
ство українського духівництва, яке прохало підтвердити давні права
і вольності Київської митрополії. Московський патріарх це прохання
задовольнив. Тоді до Москви виїхав Гедеон, де у грудні 1685 р. отримав
дозвіл на митрополію. Він офіційно отримав титул як «митрополит
Київський, Галицький і Малия Росії», а традиційна частина титулу
Київських митрополитів — «і всія Росії» — вилучається. Тим часом
московські дипломати залагоджували цю справу у Стамбулі (Констан-тинополі). Заручившись підтримкою великого візира Порти й щедро
обдарувавши константинопольського патріарха Діонісія, Московія
в 1686 р. домоглася від нього згоди на передачу Київської митрополії
Московському патріархату.
Ця акція стала для Української православної церкви катастрофою.
Вона втратила колишню самостійність. Московський патріарх започат -кував процес віділення від митрополії окремих єпархій (першою стала
Чернігівська) і монастирів (Києво-Межигірський і Києво-Печерська лав-ра), які стали безпосередньо підпорядковуватися патріарху. Але найго-ловнішим стало те, що українська церква стала втрачати свою самобут -ність, а московський уряд отримав вагомий чинник впливу на українців.
ІІІ. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ УЧНІВ
Бесіда за запитаннями
1) Якими були територіально-адміністративний устрій та систе -ма управління Лівобережжям?
2) Якою була в цей час соціальна структура українського суспіль -ства? Які верстви були пануючими?
3) Якими були причини української колонізації Слобожанщини?
Звідки походить така назва регіону?
4) Що таке «займанщина»?
5) Які форми землеволодіння були характерними для козацтва та
селянства?
6) Якими були територіально-адміністративний устрій та система
управління Слобожанщиною? У чому полягає їх специфіка?
7) Яким був господарський розвиток українських земель?
8) За яких обставин українська православна церква втратила
свою автокефалію? Які це мало наслідки?
Завдання
1) Визначте основні етапи української колонізації Слобожанщи-ни. Запишіть їх у вигляді хронологічної таблиці.
2) Порівняйте соціальний устрій Лівобережної Гетьманщини
і Слобожанщини. Відповідь подайте у вигляді таблиці.
ІV. ПІДСУМКИ УРОКУ
Адміністративно-політичний устрій Лівобережної Гетьманщини
ґрунтувався на засадах, що утвердилися в період утворення Української
козацької держави. Проте відбулися зміни у ролі деяких органів, обме-жувалася влада гетьмана. У Лівобережній Гетьманщині та на Слобожан -щина суспільство зберігало становий характер. Активно формувався
панівний прошарок суспільства з козацької старшини, шляхти і вищого
духівництва. Швидко зростало велике землеволодіння.
Протягом другої половини ХVІІ ст. відбувається швидкий розви -ток сільського господарства, що був зумовлений зростанням попиту
на сільськогосподарську продукцію, зростанням кількості населення
й освоєнням нових земель.
Масова колонізація Слобожанщини українським населенням була
зумовлена воєнними лихоліттями другої половини ХVІІ ст. Завдяки
переселенню відбулося господарське освоєння колишнього так зва -ного Дикого Поля, урятовано тисячі людей від фізичного знищення.
Наприкінці ХVІІ ст. на Слобожанщині існували десятки міст і
містечок, де успішно розвивалися ремесла, промисли і торгівля.
Підпорядкування Київської православної митрополії Московсь-кому патріархату (яке відбулося з порушенням церковних канонів)
по слабило політичні позиції гетьманського уряду і мало далекосяжні
насліки для Української держави, культури, церковного життя.
V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Опрацювати відповідний параграф підручника.
Категорія: Історія України 8 клас | Додав: uthitel (18.01.2014)
Переглядів: 2577 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: