УРОК № 33 Тема. Запорозька Січ у другій половині ХVІІ ст. Кошовий отаман Іван Сірко. - Історія України 8 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Історія України 8 клас

УРОК № 33 Тема. Запорозька Січ у другій половині ХVІІ ст. Кошовий отаман Іван Сірко.

УРОК  №  33 
  Тема. Запорозька Січ у другій половині ХVІІ ст. Кошовий отаман
Іван Сірко.
  Мета: з’ясувати особливості розвитку Січі у складі Гетьманщи-ни; схарактеризувати роль Запорозької Січі у воєнно-політичних подіях другої половини ХVІІ ст.; розповідати
про кошового отамана І. Сірка; визначати устрій і риси
господарського розвитку Січі; удосконалювати вміння
і навички самостійної роботи; виховувати у школярів на-вички позитивного розв’язання суперечливих питань.
  Тип уроку: комбінований.
  Обладнання: підручник, стінна карта, атлас, ілюстративний матеріал.
 Основні поняття і терміни: Чортомлицька Січ.
 Основні дати: 1652 р. заснування Чортомлицької Січі; 1663 р. об-рання вперше І. Сірка кошовим отаманом.
ХІД УРОКУ
І.  ОРГАНІЗАЦІЯ  НАВЧАЛЬНОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ
ІІ.  ПЕРЕВІРКА  ДОМАШНЬОГО  ЗАВДАННЯ
Заслуховування кращих розповідей про оборону Чигирина.
Завдання
Порівняйте Конотопські 1672 р. та Глухівські статті 1669 р. з Мос -ковськими статтями 1665 р. Що було між ними спільного, а що — від -мінного?
ІІІ.  ВИВЧЕННЯ  НОВОГО  МАТЕРІАЛУ
1. Роль Запорозької Січі у воєнно-політичних подіях другої поло-вини ХVІІ ст.
І ВАРІАНТ
Коментоване читання відповідного пункту параграфа
ІІ ВАРІАНТ
Розповідь учителя
Після  створення  Української  козацької  держави  Запорозька 
Січ  підлягала  владі  гетьмана,  хоча  й  зберігала  певну  автономію  у 
внутрішньому житті. Проте запорозька старшина прагнула відігравати 
самостійну роль у політичному житті козацької України. Це послаблю -вало  владу  гетьмана,  дестабілізувало  ситуацію  в  державі.  Розуміючи 
це,  Б.  Хмельницький  та  його  наступники  іноді  силою  придушували 
антигетьманські виступи запорожців. Після смерті Б. Хмельницького 
Запорожжя виокремилося в державне утворення, яке лише формаль-но  підпорядковується  гетьмана,  проводячи  самостійну  внутрішню 
і  зовнішню  політику.  Ця  самостійна  політика  часто  йшла  урозріз  із 
політикою гетьманів. 
Протистояння  між  гетьманами  і  запорозькою  старшиною  було 
вигідним царському уряду. Зокрема, за гетьманування Виговського, 
звернення кошового отамана Якова Барабаша по допомогу до Моск -ви дало їй зайвий привід до втручання у внутрішні справи козацької 
України. Оскільки запорожці виступали за обмеження гетьманської 
влади, то царському уряду було вигідно підтримувати їх у виникаю -чих конфліктах. Завдяки підтримці запорожців і сприянню Москви, 
як ви вже знаєте, здобув гетьманську булаву відомий своїми проросій-ськими настроями отаман Січі  І. Брюховецький.
Після укладення Андрусівського перемир’я 1667 р. Запорозька Січ 
перебувала під подвійним контролем Речі Посполитої і Москов  ської 
держави, а фактично, здійснювало самостійну політику, керуючись 
лише  власними  інтересами.  За  «Вічним  миром»  1686 р.,  Січ  підпо-рядковувалася  лише  московському  царю.  Саме  від  цього  часу  були 
заборонені будь-які стосунки запорожців із Польщею та Кримським 
ханством, а для контролю над козаками на запорозьких землях збу -дували фортеці, де розмістили московські залоги.
Цікаво знати
У  1652 р.  запорожці  перенесли  свою  столицю  з  відкритого  перед  Степом 
Микитиного Рогу в район Дніпрових плавнів, на острів Чортомлик, що розта-шовувався в місці впадіння у Дніпро протоки Чортомлик (поблизу сучасного 
села Капулівки на Нікопольщині). Цей район був більше захищений від на -падів татар природними перешкодами. З опису 1672 р. відомо, що запорожці 
тут звели й могутні штучні укріплення.
2. Устрій Січі
Коментоване читання відповідного пункту параграфа
Додатковий матеріал
За роки Національно-визвольної війни на Січі теж відбулися певні зміни. 
Запорожці  об’єднувалися  в  курені  —  військові  та  адміністративно-госпо-дарські  одиниці.  До  них  входили  також  юнаки  і  хлопчики,  які  готувалися 
стати козаками — молодики і джури. Очолював курінь отаман. Його обирали 
козаки  куреня.  Під  час  воєнних  походів  із  курінних  козаків  формувалися 
полки і сотні, обирали полковників і сотників.
Об’єднання  запорозьких  козаків  в  одну  організацію  називалося  Кошем, 
Запорозькою Січчю. На чолі її стояв кошовий отаман. Курінні отамани разом 
із кошовим управляли Січчю. В умовах майже постійних бойових дій їх роль 
зростала. Навіть з’явилася посада кошового гетьмана.
У Запорозькій Січі дотримувалися традицій козацької демократії і соціальної 
рівності. Діяли козацькі ради. На них, зокрема, запорожці розподіляли угіддя 
між куренями, обирали кошового, писаря, суддю, осавулів та інших старшин. 
Тривала війна і негаразди сприяли напливу охочих долучитися до «брат-ства» запорожців. Переважно це були знедолені й ображені, що перетворю -вало Січ на вибухонебезпечне середовище, яке гостро реагувало на будь-які 
утиски і обмеження прав і свобод.
3. Кошовий отаман І. Сірко.
Самостійна робота за підручником
На основі пункту параграфа скласти історичний портрет кошового 
отамана.
Постать в історії
Одним із найвідоміших отаманів Запорозької Січі другої половини ХVІІ ст. 
був  Іван Сірко (початок ХVІІ ст. — 1680 р.).  Прикметним є те, що запорожці 
обирали його кошовим щонайменше 15  разів. Він був видатним полководцем, 
який  здійснив  понад  60  переможних  битв  проти  військ  Туреччини,  Крим-ського ханства і ногайських орд. Уважається, що під його керівництвом за -порожців звільнили понад 100  тис. бранців. 
Робота з документом
Польський хроніст Віспасіан Коховський про І. Сірка
Страшний був орді, бо був досвідченим у воєнних акціях і відважним кава-лером. А в Криму його ім’я наводило такий пострах, що орда щоденно пиль-нувала та була готова до бою, ніби Сірко вже напав. Татари цілком серйозно 
вважали його шайтаном і навіть своїх дітей, коли вони плакали і їх не могли 
заспокоїти,  лякали  Сірком,  кажучи:  «Сірко  йде».  Сірко  був  чоловіком  го-жим, бойової вдачі, не боявся ані сльоти, ані морозу, ані спеки. Він був чуй-ним, обережним, терпляче зносив голод, був рішучим у воєнних небезпеках 
і завжди тверезим. Улітку він перебував на порогах (Дніпрових), а взимку  — 
на українському прикордонні. Він не любив марнувати час або упадати коло 
жіноцтва,  постійно  бився  з  татарами,  проти  яких  мав  природну  ненависть. 
На обличчі він мав природний знак, ніби шмат пурпуру. 
Запитання до документа
1)   Як характеризує І. Сірка польський хроніст? На що він звертає 
увагу?
2)   Кого І. Сірко вважав головними ворогами?
Розповідь учителя
Імовірно, на політичну арену Сірко вийшов навесні 1645  р., коли 
разом  із  Б. Хмельницьким  подався  до  Франції  для  переговорів  про 
участь козаків у Тридцятилітній війні на боці Франції.
Під  час  Визвольної  війни  ім’я  Сірка  не  набуло  такої  популяр-ності, як Богуна чи Кривоноса. Уперше письмові джерела згадують 
про  нього  в  1653 р.  Подільські  козаки  обирають  його  вінницьким 
(кальницьким)  полковником  у  1658—1660 рр.  Сірко  був  серед  тих, 
хто  виступав  проти  гетьмана  І.  Виговського.  Саме  він  організував  і 
здійснив вій  ськовий похід на Аккерман, що спричинив розпад украї -
но-татарського союзу і не дав можливості Виговському скористатися 
результатами  перемоги  під  Конотопом.  І.  Сірко  зі  своїми  козаками 
примусив  Виговського  зректися  булави  і  зробив  усе  можливе,  щоб 
вона потрапила до рук Ю. Хмельницького. За це від російського царя 
отримав винагороду  — «двісті золотих та на триста рублів соболів».
Сірко активно підтримував обрання гетьманом Ю.  Хмельницького, 
але  після  підписання  Слободищенського  трактату  1660 р.  виступив 
проти нього, залишив полковництво й пішов на Запорожжя, де пере -бував до кінця життя. У 1660—1661  рр. брав участь у походах запо -розьких козаків проти Кримського ханства. Кошовим отаманом тоді 
був І. Брюховецький. Після обрання його гетьманом Сірко в 1663 р. 
уперше став кошовим отаманом Війська Запорозького. Відтоді майже 
кожного року Сірко водив запорожців у походи на Кримське ханство, 
турецькі фортеці, Молдавію та Польщу. У 1663  р. Сірко здійснив два 
вдалі  походи  до  Криму,  завдавши  відчутних  поразок  ханським  ор -дам. Наступного року спільно з московськими військами він здійснив 
похід  на  Правобережжя  і  розгромив  загони  польського  полковника 
Стефана Чернецького і правобережного гетьмана Павла Тетері. Проте 
Брюховецький не скористався з цієї перемоги для визволення всього 
Правобережжя і возз’єднання його з Лівобережною Україною. 
І. Сірко рішуче засудив умови Андрусівського перемир’я 1667 р., 
укладені  між  Московською  державою  і  Річчю  Посполитою.  Деякий 
час І. Сірко підтримував П.  Дорошенка в його боротьбі за возз’єднання 
козацької  України,  але  після  того  як  правобережний  гетьман  вирі -шив прийняти протекторат турецького султана, виступив проти ньо-го. Восени 1667 р. І. Сірко, який тоді на деякий час залишив Січ і став 
полковником Харківського полку на Слобожанщині, разом із новим 
отаманом Іваном Ждан-Рогом здійснив похід у Крим. 8-тисячне ко -зацьке військо розгромило татарську орду біля самої Кафи (Феодосії) 
і визволило близько 2  тис. бранців. Цей переможний похід обернувся 
поразкою для Дорошенка в боротьбі за об’єднання України, він втра -тив союзників татар.
У 1670 р. запорожці знову обрали Сірка своїм кошовим. А влітку 
того  ж  року  він  здійснив  похід  на  Очаків  —  турецьку  твердиню  на 
узбережжі Чорного моря, захопив і зруйнував її.
У жовтні 1671  р. Сірко разом із М. Ханенком присягнув Речі Пос-политій і зобов’язався воювати з Кримським ханством.
У 1672 р. після усунення і заслання до Сибіру Многогрішного І. Сір-ко вирішив поборотися за гетьманську булаву. На заваді його планам 
стали Дорошенко і Самойлович. У цій боротьбі Сірко зазнав поразки. 
Полтавський полковник Федір Жученко захопив Сірка в полон і передав 
московському царю. Сірка засудили і відправили до Сибіру.
Навесні 1672 р. на Україну рушило 300-тисячне турецьке військо, 
а також кримська орда. Турки загрожували спустошенням не лише 
українських земель, а й Речі Посполитої та Московської держави.
Виявилось,  що  полководця,  який  зміг  би  протистояти  навалі,  не 
було.  І  тоді,  на  прохання  польського  короля,  І.  Сірка  звільняють. 
У червні  1673  р.  він  уже  знову  був  на  Січі.  Зібравши  козаків,  вата -жок запоріжців штурмом узяв Аслам, потім Очаків, а також захопив 
великий загін ординців. 
У 1674 р. розгніваний султан Мехмед ІV відправив до козаків листа 
з  вимогою  припинити  напади,  здатися  й  прийняти  його  протекцію. 
Запорожці відповіли дошкульним листом, який, певно, переповнив 
султана бажанням помститися за образу (за цим історичним сюжетом 
художник  Ілля  Рєпін  створив  відому  картину  «Запорожці  пишуть 
листа турецькому султану»).
Узимку 1675 р. турецько-татарське військо несподівано рушило на 
Січ. У ніч на Різдво 40-тисячна татарська орда оточила Січ, а 15  тис. 
турецьких  яничарів  пішли  на  штурм.  Проте  козаки,  хоча  й  запізно 
помітили ворогів, не злякалися й кинулися у рукопашний бій. Із Січі 
втекло лише півтори тисячі яничарів, 150  потрапили в полон. Запо-рожці в цій битві втратили лише 50 людей убитими.
Улітку 1675  р. І. Сірко здійснив похід у відповідь. Він зруйнував 
чимало міст й селищ, а також столицю ханства Бахчисарай. Військо 
хана було розбите, а сам він змушений був рятуватися втечею в гори. 
Це був один із найвизначніших походів Сірка. Під час цього походу 
козаки жорстоко розправлялися з мешканцями татарських поселень. 
Невиправданою  стала  і  бійня,  яку  влаштували  козаки  за  наказом 
І.  Сірка,  тим  звільненим  українським  бранцям  (близько  3 тис.),  які 
не бажали повертатися в Україну.
Проте скористатися з перемог отамана Україна не могла: Руїна да-валася взнаки.
У  1676 р.  під  час  зречення  влади  П.  Дорошенка  І.  Сірко  прийняв 
від  нього  клейноди  гетьмана.  Під  час  Чигиринських  походів  1677 
і 1678 рр.  кошовий  боровся  проти  турецько-татарських  військ  і  за-гонів  Ю. Хмельницького.  Свій  останній  похід  проти  турок  Сірко 
здійснив на початку 1679  р., коли вщент зруйнував фортеці, що пе-решкоджали  виходу  козацьким  «чайкам»  із  Дніпра  в  Чорне  море. 
За цю зухвалу акцію султан відіслав велике військо на приборкання 
козаків.  Проте,  коли  турки  дізналися,  що  козаки  підготувалися  до 
оборони і чекають, то за краще вирішили повернути назад. Це була 
остання перемога Сірка.
Улітку  1680 р.  старий  кошовий  занедужав  і  незабаром  помер  на 
своєму  хуторі  Грушівка  (тепер  Іллінка  Томаківського  району  Дніп -ропетровської області). 
3. Господарський розвиток Запорожжя.
Розповідь учителя
У  другій  половині  ХVІІ  ст.  економічне  життя  Запорожжя  мало 
змінилося порівняно з попереднім періодом. Щороку між куренями 
розподілялися степові угіддя, річки та озера. Там козаки займалися 
мисливством, бджільництвом, ловили рибу. Найбільше значення для 
них мав рибний промисел. Потреба в солі для цього промислу сприяла 
розвитку чумацтва.
Крім запорожців, улітку промислами за Запорожжі займалися ко-заки Лівобережжя і Правобережжя, а також селяни і міщани з усіх 
українських земель.
Крім рибальства, основу господарства Запорожжя також складало 
скотарство. Ним займалися насамперед у зимівниках  — хутірських 
господарствах, де взимку утримувалася худоба. Переважно розводи -ли велику рогату худобу, коней та овець. Землеробство було нерозви -нене через постійну воєнну небезпеку і відсутність великої кількості 
робочих рук. До того ж запорожці, які зверхньо ставилися до селян, 
вважали, що землеробство не гідне для них заняття. На Січі працю -вало  чимало  ремісників,  які  виготовляли  зброю,  порох,  ядра  для 
гармат, амуніцію, господарський реманент, морські й річкові човни 
тощо. Відомо, що в 1672  р. тут працювало майже 100  ковалів.
Чималу роль відігравала на Запорожжі й торгівля. Тут пролягали 
важливі торговельні шляхи. Запорожці збирали з купців мито на пе -ревозах і поромах, стягували всілякі збори за надання провідників, 
охорони тощо. Козаки підтримували торговельні зв’язки з Гетьман -щиною, Кримом, Польщею, Московською державою. Запорожці ви-возили  рибу,  волів,  коней,  овець,  мед,  віск,  а  купували  зерно,  сіль, 
зброю, тканини та інші товари. 
Але господарська діяльність козаків не забезпечувала повністю їх 
потреби. Додатковим джерелом їхнього матеріального забезпечення 
були царські жалування й гетьманська платня грошима, сукном, вій -ськовими припасами, а також воєнна здобич.
Робота з документом
Історик І. Яворницький про плату московського уряду запорожцям
Джерелом прибутків Війська Запорозького Низового було грошове й хліб-не жалування спочатку від польського, а потім від російського уряду.
…Із якого року вони стали отримувати грошове, а разом із тим і хлібне жа-лування від Москви, точно не відомо; ймовірно, це могло статися з часу при-єднання Малої Русі до Великої, тобто з 1654 р. 19 березня 1654 р. українські 
посланці казали в Москві, що з України в Запорожжя «на кошових козаків 
запаси хлібні й зілля (порох) і кульки посилають».
…В актах 1661  р. сказано, що низові козаки за 8 миль від Січі «вдячно» при-йняли царське жалування; але скільки його було, невідомо. Так само під 1668  р. 
сказано про жалування «2000 крб. та сукна різного кольору сто в’язок німець-ких».  1675 р.  їм  видали  500  червінців,  150  половинок  сукна,  50  пудів  свинцю 
й зілля також. …1708 р. звичайне жалування козаків визначалося в 10  тис. крб 
на  рік.  …Якщо  розподілити  на  все  Запорозьке  Військо,  тобто  в  середньому  на 
10—12 тис. чол., то царського жалування виявиться абсолютно недостатньо на-віть для першої необхідності — утримання коней у воєнний час.
211
Запитання до документа
1)   Які джерела прибутків були в запорозьких козаків?
2)   Із чого складалася плата запорожцям?
3)   Наскільки ця плата задовольняла потреби козаків?
4)   Чому польський і московський уряди сплачували жалування 
козакам?
Завдання
Схарактеризуйте  господарство  Запорозької  Січі.  Відповідь  офор-міть у вигляді таблиці.
Галузі господарства Ступінь розвитку Роль в економіці Січі
ІV.  ЗАКРІПЛЕННЯ  НОВИХ  ЗНАНЬ  УЧНІВ
Бесіда за запитаннями
1)   Як змінювалося адміністративне підпорядкування Запоро  зької 
Січі упродовж другої половини ХVІІ ст.?
2)   Якою була система управління Січі?
3)   Скільки разів І. Сірко обирався кошовим отаманом?
4)   Де розміщувалася і яку назву мала Січ із 1652 р.?
5)   На  яких  галузях  господарства  базувалася  економіка  Запо-рожжя?
6)   Які  цілі  ставили  перед  собою  запорожці,  здійснюючи  походи 
проти Османської імперії та Кримського ханства?
7)   Чому  московські  царі  підтримували  суперництво  запорожців 
із гетьманами України?
8)   Які зміни відбулися у складі запорозького товариства? Як вони 
вплинули на розвиток Січі?
9)   Як у діяльності І. Сірка відбилася роль Січі в роки Руїни?
Запитання для дискусії
Чи  можна  стверджувати,  що  в  1660—1670-х  рр.  Запорозька  Січ 
відіграла руйнівну роль для Української козацької держави?
V.  ПІДСУМКИ  УРОКУ
В Українській козацькій державі Запорозька Січ підлягала владі 
гетьмана,  хоча  й  зберігала  певну  автономію  у  внутрішньому  житті. 
Проте  запорозька  старшина  прагнула  відігравати  самостійну  роль 
у  політичному  житті  козацької  України.  Це  послаблювало  владу 
гетьмана,  дестабілізувало  ситуацію  в  державі.  Цим  користували -ся  сусідні  держави,  особливо  Московська.  Після  укладення  Анд -русівського  перемир’я  1667   р.  і  до  1686  р.  Запорозька  Січ  пере -бувала  під  подвійним  контролем  Речі  Посполитої  й  Московської 
держави,  а  фактично  здійснювало  самостійну  політику,  керуючись 
лише  власними  інтересами,  які  часто  йшли  урозріз  з  інтересами 
Української  держави.
У 1660—1670-ті рр. найвидатнішим кошовим на Січі був І. Сірко. 
Він уславився успішною боротьбою з турецько-татарськими нападни-ками. Під його проводом козаки звільнили майже 100  тис. бранців. 
Проте у своїх діях він керувався не державними інтересами, а влас-ними  уподобаннями,  що  часто  оберталося  трагедіями  для  України.
VІ.  ДОМАШНЄ  ЗАВДАННЯ
Опрацювати відповідний параграф підручника.
Категорія: Історія України 8 клас | Додав: uthitel (18.01.2014)
Переглядів: 1146 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: