УРОК № 25 Тема. Українська гетьманська держава в системі міжнародних відносин. - Історія України 8 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Історія України 8 клас

УРОК № 25 Тема. Українська гетьманська держава в системі міжнародних відносин.
УРОК № 25 Тема. Українська гетьманська держава в системі міжнародних відносин.
Мета: пояснювати, яким було місце Гетьманщини в міжнародних
відносинах тогочасної Європи; визначати особливості
зовнішньої політики Гетьманщини; характеризувати роз -виток відносин між Українською державою й Московією
в роки війни; аналізувати основні положення україно-московського договору 1654 р.; удосконалювати навички
аналізу й порівняння історичних подій; виховувати почут -тя національної гідності на прикладах національної історії.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: підручник, стінна карта, атлас, ілюстративний матеріал.
Основні поняття й терміни: україно-московський договір 1654 р., про -текторат, нунцій.
Основні дати: 8 січня 1654 р. — Переяславська рада; 27 березня
1654 р. — укладання україно-московської міждержавної
угоди (Березневі статті).
ХІД УРОКУ
І. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ІІ. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ
Дидактична гра «Снігова куля»
Правила гри див. на с. 30.
ІІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
Актуалізація знань учнів учнів
1) Якими були особливості міжнародних відносин у Західній Єв-ропі на середину XVII ст.?
2) Схарактеризуйте релігійну ситуацію в тогочасній Європі.
3) Назвіть європейські країни, які належали до католицького
і протестантського таборів.
1. Місце Гетьманщини в міжнародних відносинах тогочасної Європи.
І ВАРІАНТ
Коментоване читання відповідного пункту параграфа
ІІ ВАРІАНТ
Розповідь учителя
Події, які з 1648 р. розгорталися на українських землях у складі
Речі Посполитої, викликали велику зацікавленість урядів тогочас -них країн Західної і Центральної Європи. Проте у Європі, де в рік
початку Національно-визвольної війни українського народу завер-шилася перша загальноєвропейська Тридцятилітня війна, залишав-ся визначальним релігійний чинник. Саме тому ставлення до подій
в Україні суттєво різнилося, залежно від приналежності держав до
католицького або протестантського таборів.
Більшість держав католицького табору — Франція, Іспанське ко-ролівство, австрійські Габсбурґи, Папська держава, князівства Південної
Німеччини — одразу зайняли негативну позицію щодо національно-визвольної боротьби українського народу й підтримали свого союзника
Річ Посполиту. Особливо активно висловлювали своє несприйняття
подій в Україні представники папського Риму. Так, папській нунцій
Іоанн Торрес у 1648—1652 рр., повідомляючи Рим про події в Україні
й характеризуючи дії польських військ, писав, що це «наші перемоги»
або «наші невдачі», а справу, за яку веде боротьбу на цих землях король
Речі Посполитої, вважав справою католицької церкви.
Робота з термінами та поняттями
Нунцій — представник Папи Римського при уряді якої-небудь дер-жави.
Розповідь учителя
Папа Римський Іннокентій Х закликав католицькі держави на-дати допомогу Речі Посполитій у боротьбі з українськими козаками
й застерігав польський уряд від найменших поступок козакам. Так,
Іннокентій Х надіслав королю й сейму Речі Посполитої такий різкий
протест проти укладення Зборівської угоди, що Ян Казимир не нава -жувався оголосити цей документ сейму. Папа заспокоївся лише тоді,
коли польський уряд пояснив йому, що Зборівська угода є вимуше -ним кроком і дотримуватися її Річ Посполита не збирається.
Австрійські Габсбурґи, ослаблені Тридцятилітньою війною і про-тистоянням із протестантською Швецією, не мали можливості надати
збройну допомогу Речі Посполитій, але дозволили їй набирати воя -ків-найманців у своїх володіннях.
Серед католицьких держав позитивним було ставлення до подій
в Україні Венеціанської республіки, яка вбачала в українському ко-зацтві вагому й корисну для себе антитурецьку силу. Після укладен -ня Зборівської угоди венеціанці спробували створити антитурецький
союз із козаками. Улітку 1650 р. із цією пропозицією до Хмельни-цького прибуло венеціанське посольство Альберто Віміні. Однак
у тогочасній ситуації виступ козаків проти турецького султана був
би самогубством, і гетьман відмовився.
Серед держав протестантського табору — Швеції, Англії, Гол-ландії та князівств Північної Німеччини — переважало позитивне
ставлення до боротьби українців проти Речі Посполитої. Вони були
зацікавлені в ослабленні останньої як однієї з найбільших католиць -ких країн. Швеція внаслідок перемоги у Тридцятилітній війні набула
158
великого впливу на європейську політику. Саме позиція Швеції пе -решкодила австрійським Габсбурґам надати збройну допомогу Речі
Посполитій. Шведський уряд уважно стежив за подіями в Україні
й стягував війська до польського кордону, розраховуючи вторгнутися
в ослаблену війною країну. У 1655 р. Швеція розпочала війну з Річчю
Посполитою, більшість армії якої була зайнята в Україні.
Скористатися послабленням Речі Посполитої зумів курфюрст Бран -денбурзький Фрідріх-Вільгельм, який у цей час правив об’єднаною
Бранденбурзько-Прусською державою. Пруссія була васалом короля
Речі Посполитої. Він відмовився виконувати свої васальні обов’язки,
виступати на боці короля у війнах і домігся звільнення Пруссії з-під
польської залежності.
Найбільш приязне ставлення серед протестантських держав до подій
в Україні спостерігалося в Англії. Лідер Англійської революції Олівер
Кромвель убачав у визвольній війні «козацького генерала» Б. Хмель-ницького проти католицької Речі Посполитої важливу ділянку загаль -ноєвропейської боротьби з «латинниками» й «папістами».
Цікаво знати
Зберігся лист, написаний представниками англійського уряду Б. Хмель-ницькому в роки Національно-визвольної війни. Дехто з дослідників вважає,
що його автором був О. Кромвель. У ньому гетьман титулувався як «гене-ралісімус війська і стародавньої грецької релігії і церкви, володар всіх запо-розьких козаків, страх і знищувач польської шляхти, завойовник фортець,
викорінювач римських священиків, переслідувач язичників».
Кромвель висував ідею створення «великої антиримської, антигабсбур -зької, антиконтрреформаційної коаліції» європейських країн, до якої, крім
Англії, повинні були увійти Швеція, Московська держава й Гетьманщина.
2. Зовнішня політика Гетьманщини.
Розповідь учителя (супроводжується демонстрацією карти,
роботою зі схемою)
У роки Національно-визвольної війни Б. Хмельницький здійсню-вав активну зовнішньополітичну діяльність — листувався з урядами
інших країн, відправляв послів до інших держав, приймав іноземні
посольства тощо. Головне завдання зовнішньої політики гетьмана
полягало в створенні умов для успішного завершення війни з Річчю
Посполитою і зміцненні становища Гетьманщини. При цьому Хмель -ницькому необхідно було враховувати ситуацію навколо українських
земель на середину XVII ст. Річ Посполита, Московська держава й Ос-манська імперія не були зацікавлені у виникненні Гетьманщини, вва-жаючи, що це порушить рівновагу сил між ними, і одночасно мали
власні претензії на українські землі.
Зовнішньополітичні зв’язки Гетьманщини за часів Б. Хмельницького
Кримське
ханство
Осман-ська ім -перія
Трансільван -ське князів -ство
Молдав-ське кня-зівство
Волоське
князівство
Венеціан-ська респуб -ліка
Королівство
Швеція
Військо Запорозьке
Курфюрство
Бранденбург
Московське
князівство
Австрійська
монархія
Габсбурґів
Польське
королівство
Велике
князівство
Литовське
Угорське
королівство
Робота з термінами та поняттями
Протекторат — форма залежності однієї країни від іншої, коли
держава (протектор) бере на себе здійснення зовнішніх зносин іншої
держави, захист її території, фактично ставить під свій контроль її
внутрішні справи через свого резидента.
Розповідь учителя
У зовнішній політиці Гетьманщини головними були кілька на-прямків:
— Отримання воєнної допомоги для ведення збройної боротьби
з Річчю Посполитою. Із цією метою в роки війни гетьман уклав угоди
про воєнну допомогу з Кримським ханством, Московською державою
і Трансільванським князівством.
— Ослаблення Речі Посполитої та запобігання її спробам утвори -ти антиукраїнські союзи. Так, під час зустрічі в Києві наприкінці
1648 р. з єрусалимським патріархом Паїсієм, що прямував до Моск-ви, Хмельницький докладав зусиль для розриву Поляновського миру
між Річчю Посполитою й Московською державою 1634 р. Він просив
Паїсія і свого спеціального посла, якого відправив із ним до Москви,
зробити для цього все можливе. Гетьман пропонував укласти союз
проти Польщі шведському уряду й курфюрсту Бранденбурзькому.
— Здобуття держави-протектора (захисника) Гетьманщини. У ро-ки війни Хмельницький вів переговори про можливість прийняття
Української гетьманської держави під протекцію турецького султана
або московського царя.
— Зміцнення становища Гетьманщини як нової незалежної держави.
Для реалізації цієї мети Хмельницький приймав послів, укладав уго -ди, підтримував дипломатичне листування з іноземними володарями,
інформуючи їх про події в Україні. Він домігся від турецького султана
укладення угоди, за якою українським купцям дозволялося вільно пла -вати Чорним морем і на 100 років звільнитися від сплати мита. Сучас-ники повідомляли, що в гетьманській резиденції в Чигирині одночасно
перебували посли: австрійський, два шведські, два трансільванські,
турецький, татарський, три з Молдови, три з Волощини, польського
короля, польської королеви, литовський і московський. Домогтися
визнання іншими державами Гетьманщини і своєї влади Хмельницький
хотів шлюбом сина Тимоша з донькою Василя Лупу, з легітимної мол -давської правлячої династії. Тим більше, що друга донька В. Лупу була
одружена з литовським князем Радзивіллом. Завдяки цьому шлюбові
гетьман також розраховував забезпечити принаймні нейтралітет Литви
в подальшій боротьбі з Польщею.
3. Відносини між Українською державою й Московією.
Розповідь учителя
Розпочавши війну з Річчю Посполитою, Богдан Хмельницький
розумів необхідність підтримання добрих стосунків із Московською
державою. По-перше, у разі виступу московської армії союзницею по-ляків у їх боротьбі з українцями для останніх це мало б катастрофічні
наслідки. По-друге, у тогочасному світі визначальне значення мала
приналежність до однієї релігії. Українці вважали себе приналежни -ми, разом із московитами, до одного православного народу, очікували
від братів по вірі допомоги у війні проти влади католицької Польщі.
Унаслідок цього в українському суспільстві в роки Національно-ви -звольної війни поширювалися промосковські настрої.
У 1648—1653 рр. гетьман Б. Хмельницький постійно підтримував
зв’язки з правлячими колами Московської держави. Одразу після
Корсунської битви гетьман звернувся з листом до московського царя
Олексія Михайловича, повідомив про перші перемоги козаків і спробував
заручитися його підтримкою у війні з поляками. Ситуація була досить
складною. Союзниками Хмельницького були кримські татари, які були
ворогами Московської держави. Річ Посполиту й Московію поєднував
Поляновський мирний договір 1634 р. Уряд останньої не хотів його
порушувати. Після початку повстання на кордоні з Україною зосереджу-валися московські війська, які могли в разі прохання польського уряду
рушити в наступ проти козаків. Після отримання московським урядом
листа Хмельницького запланований похід в Україну було відмінено.
30 грудня 1648 р. гетьман відправив до Москви посольство, очо-люване полковником С. Мужиловським, клопотатися про надан -ня воєнної допомоги і прийняття Війська Запорозького у складі
Чернігівського, Київського, Брацлавського, Подільського, Волинсь -кого воєводств і Мозирського повіту московським царем «під свою
руку». Це було перше, зафіксоване у виявлених джерелах прохання
Хмельницького перейти під протекцію Московської держави. Проте
московський уряд, через власну неготовність до війни з Польщею,
відмовився обговорювати питання військової допомоги. Було за-явлено, що лише після того, як Хмельницький і козаки самостійно
звільняться з-під польської влади, вони можуть, якщо побажають,
перейти в підданство до московського царя.
У наступні роки гетьман неодноразово повторював своє бажання
прийняти протекцію московського царя, але той не поспішав дава -ти відповідь і уважно спостерігав за ситуацією в Україні. У середині
1650 р. московський уряд звинуватив ослаблену війною з козаками
Річ Посполиту в систематичних порушеннях Поляновського догово -ру й розірвав його.
Із серпня 1651 до травня 1653 р. в Москві майже безперервно працю-вали українські посольства, які за наказом гетьмана вели переговори,
вимагаючи згоди на прийняття Гетьманщини під «государеву руку».
У червні 1653 р. Хмельницький попередив московську сторону, що
в разі затягування переговорів прийме протекцію турецького султана.
1 жовтня 1653 р. на скликаному в Москві Земському соборі було
ухвалено рішення: «Військо Запорозьке з містами і з землями прий -няти під государеву високу руку» та про оголошення війни Речі Пос -политій. Для реалізації цього рішення до Гетьманщини вирушило
спеціальне московське посольство, очолюване боярином Василем Бу -турліним.
4. Україно-московський договір 1654 р.
Розповідь учителя
Для вирішення питання про прийняття протекції московського царя
за розпорядженням Хмельницького 8 січня 1654 р. в Переяславі було
скликано військову раду. У ній брали участь старшина і представники
усіх полків. Вислухавши промову гетьмана, рада підтримала його про -позицію прийняти підданство одновірного московського брата.
Гетьман, старшина й московські посли рушили до Успенської со-борної церкви Переяслава. Хмельницький планував, що там обидві
сторони, за європейською традицією, складуть присягу. Однак трапи-лося замішання. Бутурлін заявив, що цар своїм підданим не присягає.
Хмельницький уладнав конфлікт, заявивши, що Військо Запорозьке
згодне скласти присягу.
Після ради в Переяславі московські посли вирушили до міст і містечок
Гетьманщини, де, за їх даними, присягу склали 127 338 осіб. Водночас
серед козацької старшини відмовилися присягати Іван Богун, Іван Сірко
та деякі інші. Тривалий час не хотіли присягати козаки Запорозької Січі.
Незадоволені прийняттям присяги були серед козаків Кропив’янського,
Корсунського, Полтавського, Уманського і Брацлавського полків. Із
«великою неохотою», небезпідставно побоюючись обмеження своїх
прав, приймало присягу вище православне духівництво. Відмовлявся
присягати київський митрополит Сильвестр Косов.
У лютому 1654 р. до Москви прибули українські посли й подали
царю «Просительні статті про права усього малоросійського народу».
Узгоджений під час переговорів варіант угоди був оприлюднений у бе-
резні цього року й здобув назву «Березневих статей», оригінал яких
до наших днів не зберігся.
Згідно з досягнутими домовленостями, цар обіцяв зберігати й ні-коли не порушувати права і привілеї Війська Запорозького, надані
польськими королями й великими князями литовськими. Установ -лювалася 60-тисячна кількість козацького реєстру. Податки мали
збирати українські урядники й передавати їх до царської казни.
Гетьман і старшина обиралися козаками на раді. Гетьману дозволя -лося зноситися з іншими державами лише за умови повідомлення ца -реві. Зносини з польським королем і турецьким султаном забороня -лися без царського дозволу. Залишався давній поділ на стани, кожен
із яких зберігав свої права і привілеї. Судитися українське населення
мало на основі місцевих законів та звичаїв. Посади в адміністратив -ному апараті заміщувалися представниками місцевого населення.
Підтверджувалися права київського митрополита і всього православ -ного духівництва на маєтності, якими вони володіли.
Українська сторона визнавала за царем право тримати в Києві
воєводу з військовою залогою й розташувати свої війська на кордоні
з Річчю Посполитою. У випадку татарських нападів на українські
землі передбачалася організація спільних україно-московських по -ходів. Московський уряд зобов’язувався вступити у війну з Річчю
Посполитою навесні 1654 р.
Звернути увагу!
Історичне значення україно-московської міждержавної угоди
1654 р. полягало в тому, що вона юридично зафіксувала акт від -окремлення й незалежності від Речі Посполитої Війська Запорозько -го та оформлення над ним протекції московського царя. Вона відкри -ла перед Україною реальну перспективу за допомогою Московської
держави довести війну з Річчю Посполитою до перемоги й об’єднати
всі українські землі в межах однієї держави. Угода стала поворотним
пунктом в історії України, Росії та всієї Східної Європи.
ІV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ УЧНІВ
Бесіда за запитаннями
1) Як ставилися до Гетьманщини країни Європи, що належали до
католицького табору?
2) Яка з країн протестантського табору найбільш приязно стави-лася до України?
3) Назвіть держави, із якими підтримувала зовнішньополітичні
зв’язки Гетьманщина за часів Б. Хмельницького.
4) Яким було головне завдання зовнішньої політики гетьмана
в роки війни?
5) Коли вперше Хмельницький звернувся до московського царя
прийняти «під свою руку» Військо Запорозьке?
6) Яке рішення ухвалив Земський собор у Москві 1 жовтня
1653 р.?
7) Коли відбулася Переяславська рада?
8) Що таке «Березневі статті»? Які їх основні положення?
V. ПІДСУМКИ УРОКУ
Утворення Української гетьманської держави стало помітною
подією міжнародних відносин, що змінило рівновагу сил між держа -вами Центрально-Східної Європи.
Завдяки гнучкій зовнішній політиці Б. Хмельницького в роки
війни Україна змогла утворити і зберегти свою державність.
Відносини з Московською державою мали важливе значення для
Гетьманщини. Допомога московського уряду була необхідна гетьма -ну, щоб довести до перемоги боротьбу за визволення з-під влади Речі
Посполитої. Україно-московська міждержавна угода 1654 р. юридично
визначила перехід Гетьманщини під протекторат Московської держави.
VІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Опрацювати відповідний параграф підручника.
Категорія: Історія України 8 клас | Додав: uthitel (18.12.2013)
Переглядів: 1466 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: