УРОК № 7 Тема. Національний та етнічний склад населення. Українська діаспора. - Географія 9 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Географія 9 клас

УРОК № 7 Тема. Національний та етнічний склад населення. Українська діаспора.


УРОК  №  7 Тема.      Національний     та    етнічний    склад     населення.    Українська    
діаспора.
  Очікувані   учень      характеризує     особливості      національного      скла-ду     населення;     називає      етнографічні     групи      українців     та    
національні     меншини;      пояснює     причини     строкатого    
національного     складу    населення    України     та    виникнен-ня     діаспор;     показує      країни     з     найбільшими     за     кількістю    
українськими     діаспорами;      наводить     приклади     зв’язків     
з     українцями     зарубіжжя;     будує      та     аналізує     секторні     та    
стовпчикові     діаграми.
  Тип уроку:     вивчення     нового    матеріалу.
  Обладнання:      підручник     географії,     атлас,     зошит     для     практичних    робіт,     
статистичні     відомості     про      національний     та     етнічний    
склад     населення.
 Опорні поняття:     політична      нація,      титульний      етнос,     національний     склад     
населення,     етнічний     склад      населення,     корінні     народи,     
національні    меншини,     етнографічні    групи.
  Географічна     Росія,     Казахстан,    Молдова,    Білорусь,    США,    Канада,     Бра -зилія,     Аргентина,    Польща,     Румунія,     Словаччина,     Чехія.
Хід  уроку
I.  МОТИВАЦІЯ  НАВЧАЛЬНОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ
Українці належать до східних слов’ян. Їхні етнографічні риси формува-лися протягом багатьох віків на територіях Середньої Наддніпрянщини,
Полісся, Галичини та інших історичних земель. Ядро українського етно-су склалося на основі трьох східнослов’янських племен — полян, сіверян
і деревлян. Від ІХ ст. існувала могутня держава — Київська Русь, створена
в результаті  об’єднання  двох  головних  центрів  східних  слов’ян  —  Києва
й Новгорода. Під час правління Ярослава Мудрого та Володимира Моно-маха Київська держава перетворюється на найбільшу державу тогочасної
Європи, чиї землі розкинулися від Балтійського моря до Тамані.
II.  АКТУАЛІЗАЦІЯ  ОПОРНИХ  ЗНАНЬ  УЧНІВ
Запитання
1)   Із  якою  історичною  землею  пов’язано  формування  ядра  україн-ського народу?
2)   Які причини зумовили основні потоки міграції з території Украї-ни? До яких країн емігрували українці наприкінці ХІХ — на по-чатку ХХ ст.?
3)   Прочитайте слова, записані на дошці: народ, етнічна група, етно-графічна група, багатонаціональна країна, національна меншість,
результати: номенклатура:
толерантність, корінний народ, мова, культура. Спробуйте пояс-нити значення цих понять.
III. ВИВЧЕННЯ  НОВОГО  МАТЕРІАЛУ
1.     Національний    склад     населення.
Теоретичні відомості
У структурі населення України, як і в більшості інших країн світу, розріз-няють титульний етнос ,  корінні народи та  національні меншини. До титуль-ного етносу відносять націю, яка дала назву державі. До корінних відносять
народи, які живуть на землі своїх давніх предків і мають спільну культуру,
мову.  Усі  ознаки  «корінних  народів»  остаточно  не  визначені  ні  в  українсь-кому  законодавстві,  ні  в  міжнародних  правових  актах.  Під  національними
меншинами розуміють частину населення, що живе поза межами історичної
батьківщини  і  є  громадянами  цієї  держави,  але  відрізняється  від  корінних
народів самобутніми рисами культури.
Національний  склад  населення  України  постійно  змінювався.  Так,  про-тягом  значної  частини  ХХ  ст.  кількість  росіян  і  білорусів  збільшувалася,
а євреїв, поляків, чехів, латишів зменшувалася.
Істотні зміни відбувалися й останні два десятиліття. За даними останнього
перепису (2001 р.), серед більш ніж 130 націй і народностей України найчис-леннішими  є  українці.  Вони  складають  77,8  %  усього  населення.  За  період
між двома останніми переписами частка українців зросла на 5 %. Збільшилася
й кількість українців, але незначною мірою — на 0,3 %. Вони становлять біль -шість на всій території України, за винятком Автономної Республіки Крим.
Першою за кількістю національною меншиною є росіяни. Вони належать
до  давніх  жителів  окремих  регіонів  України.  Багато  росіян  розселилося  на
Слобожанщині та узбережжі Чорного й Азовського морів у період їх освоєн-ня. Наприкінці XIX і на початку XX ст. велика їх кількість переселилася до
Донбасу та Придніпров’я. Із цим пов’язана значна питома вага представників
цього народу в цих регіонах.
У період між двома останніми переписами частка росіян у населенні змен-шилася на 5 %. У 2001 р. вони становили 17 % від загальної кількості жи-телів України, тоді як у 1989 р. — 22,1 %. Зниження частки росіян спостері-галося в усіх областях України та АРК, але й зараз вони є другою за кількістю
нацією в усіх областях, крім Закарпатської та Чернівецької. В Автономній
Республіці  Крим  росіяни  становлять  58  %  від  усього  населення,  у  Луган-
ській, Донецькій, Харківській і Запорізькій областях — від 25 до 39 %. Вони
переважно проживають у містах і селищах міського типу.
Другою  за  кількістю  громадян  меншиною  стали  білоруси.  Вони  станов-лять  0,6  %  населення  й  проживають  у  Поліссі,  східних  і  південних  облас-тях. Найбільша кількість білорусів зосереджена в містах Донецької області.
На  третьому  місці  —  молдавани,  більшість  із  яких  живе  в  Чернівецькій  та
Одеській областях.
За  час  між  двома  переписами  значно  збільшилася  кількість  кримських
татар  (у  5,3  разу),  зараз  їх  налічується  чверть  мільйона  або  0,5  %  від  усіх
жителів  країни.  Кримські  татари,  як  і  українці,  належать  до  корінних
народів, майже всі вони проживають у Криму.
Болгари проживають у Донецькій, Одеській та Запорізькій областях, пе-реважно в сільській місцевості. Майже всі угорці зосереджені в Закарпатті,
румуни в Чернівецькій та Одеській областях. Більша частина поляків живе
в Житомирській, Хмельницькій та Львівській областях.
Між  двома  переписами  значно  знизилася  частка  євреїв.  Якщо  в  1989  р.
вони  становили  близько  1  %  населення,  то  в  2001  р.  —  0,2  %.  Найбільше
євреїв, як і раніше, живе у великих містах, а також Київській, Одеській та
Чернівецькій областях.
Є  свої  особливості  в  національному  складі  населення  окремих  регіонів.
Так,  для  Закарпаття  та  Чернівецької  області  характерна  незначна  різниця
в питомій вазі корінної нації в загальній кількості населення (на Закарпат-ті  — 80,5 %, а в Чернівецькій області — 75 %), а також у кількості меншин.
На Закарпатті найбільшими за кількістю національними меншинами є угор-ці, росіяни, румуни.
Громадяни всіх національностей перебувають під захистом держави й ма-ють  рівні  права.  Закріплене  в  Конституції  положення,  що  український  на-род являє собою сукупність громадян України всіх національностей, є утвер-  
дженням нового, загальнодемократичного принципу.
Зі здобуттям незалежності в країні розпочався процес формування політич-ної нації, яка являє собою сукупність усіх громадян цієї держави. Неодмінною
умовою ефективності цього процесу є зрілість корінної, титульної нації.
Запитання та завдання
1)   Назвіть основні риси національного складу населення України.
2)   Які зміни в національному складі населення відбулися між двома
останніми переписами?
3)   Якими є основні риси розселення найбільших національних мен-шин України?
4)   Порівняйте національній склад населення своєї області (республі-ки) із національнім складом населення України. Знайдіть відмін-ності. Поясніть, якими причинами вони обумовлені.
2.     Етнографічні     групи     українців.
Формування  й  розвиток  будь-якого  народу  залежить  від  природних
умов,  особливостей  освоєння  території  та  її  господарського  розвитку,
історичних подій, впливу інших народів. Україні, як і багатьом іншим
країнам,  властиві  значні  відмінності  впливу  й  значення  цих  чинників
у різних  районах.  Це  спричинило  виникнення  етнографічних  груп  —
частини нації, яка має спільну з нею етнічну самосвідомість, але відріз-няється рисами побутової та духовної культури. Відмінності можуть про -являтися в діалектних відмінностях мови, у звичаях і обрядах, народній
творчості, розвитку традиційних ремесел і промислів. Часто етнографіч -ні групи мають самоназву.
В  Україні  збереглися  етнографічні  групи  гуцулів,  бойків,  лемків,
поліщуків,  литвинів.  Усі  вони  сформувалися  в  районах  міжетнічного
порубіжжя. Особливо яскрава етнографічна строкатість характерна для
Карпат. Гуцули та бойки живуть у цьому районі досить компактно, а лем -ки більш розсіяно.
Гуцули живуть в Івано-Франківській, Чернівецькій, Закарпатській об-ластях (Рахівський район) та на півночі Румунії. Вони відомі як скотарі,
лісоруби, також вони славляться різьбярством і килимарством. До центрів
Гуцульщини відносять містечка Яремчу, Верховину, Рахів.
Бойки живуть на території передгірних і гірських районів Галичини
(у  межах  Івано-Франківської  та  Львівської  областей)  та  частині  Закар -патської області. Із давніх-давен вони займалися скотарством (розведен-ням овець, волів), землеробством та лісовим господарством. Саме госпо-дарська  діяльність  стала  одним  з  основних  чинників  етнічної  своєрід-ності бойків.
На північному заході Закарпаття та на суміжній території Польщі й
Словаччини живуть лемки. Культура цієї етнографічної групи ґрунтуєть -ся на українських традиціях, але має свою самобутність. Так, порівняно
з іншими горянами, вони більш прив’язані до традиційного побутового
життя.
Поліщуки живуть у районі українсько-білоруського міжетнічного по-рубіжжя й мають риси як української, так і білоруської культур. Самона -зву «поліщуки» пов’язують із Поліссям, де здавна живуть представники
цієї етнографічної групи.
Литвини  формувалася  на  схід  від  річки  Десни,  на  території  північ -них частин сучасних Сумської та Чернігівської областей, а також низки
суміжних районів Білорусі та Росії.
Представники цих етнографічних груп до нашого часу зберегли само-бутній фольклор і побутові традиції.
Завдання (робота в групах)
Схарактеризуйте географію розселення, особливості побуту та духов-ної культури етнографічних груп українців (І група — гуцули, ІІ — бой-ки, ІІІ — лемки, IV — поліщуки, V — литвини).
3.     Українська     діаспора    та    її     географія.    
Теоретичні відомості
Діаспора — це частина народу, що живе поза країною свого походження,
своєю  історичною  батьківщиною.  Основною  причиною  формування  україн-ської діаспори були міграції населення за межі України, зумовлені економіч -ними та політичними причинами.
За  підрахунками  дослідників,  за  межами  України  налічується  від  9  до
20 млн українців. Розрізняють східну та західну українську діаспору. Схід-на діаспора налічує понад 7 млн осіб. Її становлять українці, що живуть на
території  держав,  які  в  минулому  були  республіками  Радянського  Союзу.
Представники західної діаспори проживають в інших країнах Європи, а та-кож в Америці, Австралії та інших регіонах світу.
Майже дві третини східної діаспори становлять українці, які проживають
у Росії. Протягом 1959—1989 рр. кількість українців зросла до 4362,9  тис.
осіб.  Зараз,  за  оцінками,  їх  понад  5  млн,  хоча  за  результатами  перепису
2002 р. до українців себе віднесло близько 3 млн осіб, із них 2,3 млн — жителі
міст. У Росії українці складають третю за кількістю етнічну групу.
Перше місце за кількістю українців посідає центр європейської частини, у то-му числі Москва, Московська, Бєлгородська, Воронезька та Курська області.
На території Сибіру проживає 860 тис. українців. Із них — 584 тис. осіб
у Західному Сибіру й майже 280 тис. осіб — у Східному. Від середини XIX ст.
почала формуватися українська діаспора на Далекому Сході. Спочатку сюди
прибули українські селяни з Київської, Полтавської та Чернігівської губер-ній. Зараз на території Далекого Сходу живе понад 600 тис. українців.
Велика  за  кількістю  діаспора  розташована  на  півночі  європейської  час-тини та на Північному Кавказі. Найбільш компактно українці проживають
у Санкт-Петербурзі, Краснодарському краї (Кубань) та Ростовській області.
Друге  місце  за  кількістю  українців  східної  діаспори  посідає  Казахстан.
Міграційні потоки українців до цього краю різко зросли на початку XX ст.,
а  також  у  післявоєнний  період,  зокрема  в  50—60-ті  рр.  Це  було  зумовлено
освоєнням цілинних земель Північного Казахстану. Зараз у цій державі налі -чується майже 900 тис. українців, більшість проживає в її північній, півден-ній та південно-східній частинах.
У Молдові українська діаспора формувалася від XVI ст., а особливо інтен-сивно в післявоєнний період. Зараз тут проживає понад 600 тис. українців,
які за кількістю посідають друге місце після титульної нації.
У Білорусі налічується майже 300 тис. українців, більшість із них живе
в прикордонних з Україною областях і в столиці — Мінську.
Найбільша за кількістю західна українська діаспора проживає в США та
Канаді.  У  США  налічується  близько  1,2  млн  українців  та  осіб  українсько-го походження.  Більше  половини  з  них  проживає  в  чотирьох  штатах  краї-ни, у тому числі в північно-східних промислових (Пенсільванія, Нью-Йорк,
Нью-Джерсі), а також у Каліфорнії.
У Канаді проживає понад мільйон етнічних українців. У третини з них обоє
батьків — українці, інші мають мішане походження. Тут є низка провінцій,
у кожній з яких налічується понад 150 тис. українців. Це — Онтаріо, Альбер -та, Британська Колумбія, Манітоба, Саскачеван. Найбільше вихідців з Украї -ни живуть у містах Едмонтон, Вінніпег, Торонто, Монреаль, Ванкувер.
Перші українські емігранти працювали в сільському господарстві й досяг-ли  великих  успіхів,  ставши  повноправними  членами  канадського  суспіль-ства.  Їхні  нащадки  беруть  активну  участь  як  в  економічному,  так  і  в  полі -тичному  житті  держави.  Так,  у  1989  р.  генерал-губернатором  Канади  став
Р. Гнатишин.
У Південній Америці українська діаспора живе в Бразилії та Аргентині.
Більшість  із  майже  півмільйона  бразильських  українців  проживає  в  штаті
Парана. В Аргентині налічується до 220 тис. українців та осіб українського
походження.  Розселені  вони  переважно  в  північних  провінціях  і  в  столиці
країни  —  Буенос-Айресі.  Як  і  в  Бразилії,  більшість  займається  землероб-ством та скотарством.
Значна  частина  західної  діаспори  розселена  в  Польщі,  Румунії,  Словач-чині та Чехії. Більшість українців Польщі в повоєнний період була виселена
в північні та західні райони країни. Зараз у Польщі налічується до 300 тис.
українців.
На території Румунії проживає 250 тис. українців. Вони розселені пере-важно  в  північних  та  північно-східних  частинах,  у  прикордонних  з  Украї-ною  районах.  У  Словаччині  та  Чехії  українці  проживають  на  Пряшівщині
(Словаччина), а також у містах, зокрема в Празі. Зараз у межах цих держав
налічується понад 150 тис. українців.
Унаслідок останньої хвилі трудової міграції значно збільшилася кількість
українців у Португалії, Іспанії, Італії, Греції. За різними оцінками, у кожній
із  цих  країн  працює  від  кількох  десятків  до  100  тис.  українців.  Наприклад,
у Португалії в 1999 р. налічувалося тільки 127 легальних іммігрантів з Украї-ни, у 2002 р. їхня кількість зросла до 65,5 тис., тобто більше ніж у 400 разів.
Державна  політика  України  спрямована  на  підтримку  української  діас-пори. Із цією метою реалізується національна програма, що передбачає роз-виток  зв’язків  з  українцями,  що  проживають  за  межами  їхньої  історичної
батьківщини.
Вагомим чинником консолідації різних гілок української нації стали чо-тири Всесвітні конгреси українців. Їх головною метою є сприяння зміцненню
й  розбудові  незалежної,  соборної,  демократичної  Української  держави,  ут-вердженню інтересів України та світового українства в усіх сферах світового
простору шляхом координації діяльності громадських організацій в Україні
та українській діаспорі та співпраці з вітчизняними й закордонними струк-турами.  На  підставі  рішення  першого  Всесвітнього  конгресу,  що  відбувся
в 1992 р., була створена Українська всесвітня координаційна рада (УВКР).
Під час іншого Всесвітнього конгресу українців було обговорено питання по-дальшої  співпраці  України  із  закордонними  українцями  з  урахуванням  нової
ролі України як повноправного суб’єкта світового співтовариства. Про станов-лення  державності  в  Україні,  рівень  життя  її  громадян,  ситуацію  зі  свободою
слова,  діяльністю  державних  органів  щодо  розв’язання  проблем  відродження
української культури йшлося під час третього Всесвітнього конгресу українців.
Наступний — четвертий конгрес — завершився виборами нового складу Президії
Української всесвітньої координаційної ради (УВКР), до складу якої увійшло по
12 представників від східної і західної діаспор, а також від України.
Запитання (обговорюються в загальному колі)
1)   Які причини зумовили формування східної української діаспори?
Західної?
2)   Яким чином здійснюється зв’язок української діаспори з історич-ною батьківщиною?
4.     Духовна    культура    українського    народу.     
Кожен народ має не тільки свою територію й історію, але й куль-туру.  Своя  неповторна  культура  є  і  в  українців.  Вона  виражається
в   мові, обрядах, звичаях, релігії, освіті, одязі, музиці, піснях.
Витоки  української  культури,  волелюбність  та  духовність
українців,  мелодійність  української  мови  й  сердечність  народних
пісень  містяться  в  історії  країни,  у  її  безкраїх  степових  просторах
і,  звичайно,  у   споконвічній  українській  хліборобській  праці.  На
території  України  ця  благородна  праця  відома  з  часів  трипільської
культури,  що  існувала  5  тис.  років  тому.  Найдавніші  племена,  що
жили  в  ті  далекі  часи,  не  тільки  вирощували  пшеницю  та  ячмінь,
але й розводили різну худобу, вміли будувати великі глинобитні бу -динки.
Із  покоління  в  покоління  передають  українці  любов  до  родючої
та щедрої української землі, до природи рідного краю. Особливості
сприйняття  ними  навколишнього  світу  породжують  романтичний
дух народу, оспіваний у мелодійних піснях.
Важливим  елементом  української  національної  культури  стала
усна  народна  творчість.  На  території  країни  були  поширені  коляд -ки,  щедрівки,  веснянки,  а  також  купальські,  соціально-побутові  й
колискові  пісні.  Чинником  формування  та  збереження  свідомості
українського  народу  стали  думи  й  історичні  пісні,  які  складали  й
виконували кобзарі й лірники. Успадкувавши через козацьке това -риство традиційну систему українських духовних цінностей, кобзарі
стали  носіями  моральних  цінностей,  які  дозволили  українцям  збе -регти свою гідність у складних історичних умовах.
Найважливішу роль не тільки в житті країни, але й окремих лю-дей відіграє ще одна форма духовної культури — релігія. Вона являє
собою світогляд і світовідчуття, що ґрунтується на вірі в існування
бога або богів, надприродного, на освяченні норм моралі. Величезний
вплив на розвиток Київської Русі справило прийняття християнства.
Це  зміцнило  центральну  владу  князя,  надало  можливість  державі
увійти до числа могутніх країн Європи, сприяло встановленню куль -турних зв’язків із християнським світом. Протягом багатьох століть
християнство впливало на мораль і культуру українців, навчало ми -лосердя, поваги й любові до ближнього.
Зараз  в  Україні  найпоширенішими  є  такі  релігії:  православ’я,
католицизм, протестантизм, іудаїзм та іслам. Віруючими вважають
себе дві третини населення, при цьому близько 5 млн осіб регулярно
відвідують храми.
Відродження  української  культури  на  основах  православ’я
пов’язують  із  діяльністю  Острозької  слов’яно-греко-латинської
академії, створеної в  1576 р. з ініціативи князя К. Острозького. Давні
слов’янські традиції сполучалися тут із досягненнями європейської
школи.  В  академії  вивчалися  три  мови,  граматика,  арифметика,
геометрія, астрономія, музика. У цьому, першому в Україні, вищо -му навчальному закладі здобули освіту багато видатних політичних
і   церковних  діячів,  у  тому  числі  гетьман  П.  Конашевич-Сагайдач -ний.
Загалом  освітній  рівень  українців  здавна  був  високим.  Перший
в   Україні друкований підручник для дітей — Буквар — був виданий
І.   Федоровим у 1574 р. у Львові. Взірцем української народної мови
того часу було «Пересопницьке Євангеліє», перекладене з болгарської
мови. Ця книга являє собою унікальне явище української культури.
Поява «Пересопницького Євангелія» свідчила про те, що в церковну
літературу органічно увійшла українська народна мова.
Повідомлення учня
Кожна нація має певний менталітет — особливі, типові риси, що характе-ризують поведінку в суспільстві, родині, на виробництві. Менталітет знахо-дить відображення в матеріальній і духовній культурі цього народу, в особли -востях формування й функціонування суспільних інститутів (освіта, охорона
здоров’я,  соціальне  забезпечення,  політичні  партії,  громадські  організації,
система управління).
Менталітету  українців  властиве  поєднання  нестримного  прагнення  осо -бистої незалежності й шанобливого ставлення до поглядів інших людей, осуд
будь-яких  видів  насильства  й  багатий  внутрішній  світ,  прагнення  пізнати
самого себе та бажання жити в гармонії з навколишнім світом, працьовитість
та наполегливість.
Для  українців  властиве  прагнення  самопізнання,  заглибленість  у  собі,
прагнення самотності; для них важливий внутрішній, духовний світ людини
як світ, пов’язаний з його особистими рисами.
Індивідуалізм  українців  сприяв  розвитку  творчого  духу  й  здійсненню
особистісного  вибору  у  відповідності  з  власним  внутрішнім  ідеалом.  Деякі
дослідники вважають, що ідея необмеженої свободи людини свого часу зава-дила українцям створити власну державу.
Завдання (міжпредметні зв’язки)
Використовуючи знання з історії України, які ви одержали у 8 класі, сха-рактеризуйте розвиток української культури в XVI—XVIII ст.
IV. ЗАКРІПЛЕННЯ  ВИВЧЕНОГО  МАТЕРІАЛУ
Практична     робота     4.      Побудова     секторної      та     стовпчикової     діаграм      на-ціонального     складу    населення    України.
1)   Використовуючи  наведені  дані,  побудуйте  секторні  діаграми  на -ціонального  складу  населення  України  в  різні  роки,  позначивши
кожний сектор відповідним кольором або штрихуванням.
Народ 1959 р. 1989 р. 2001 р.
Українці 76,8 72,7 77,8
Росіяни 16,9 22,1 17,3
Євреї 2,0 0,9 0,2
Поляки 0,9 0,4 0,3
Молдавани 0,6 0,6 0,5
Білоруси 0,7 0,9 0,6
Болгари 0,5 0,5 0,4
Угорці 0,4 0,3 0,3
Інші 1,2 1,6 2,6 (у тому числі кримські татари)
2)   Укажіть зміни, які відбулися в національному складі населення
України в період від 1989 до 2001 р. Чим вони викликані?
3)   Побудуйте стовпчикову діаграму національного складу населення
вашої області.
4)   Укажіть  відмінності  в  національному  складі  населення  України
та вашої області. Чим вони пояснюються?
V.  ДОМАШНЄ  ЗАВДАННЯ
1) Існують суттєві відмінності в складі й особливостях українців, які
формували  діаспору  в  США  та  Канаді  на  початку  ХХ  ст.  та  в  останні
два  десятиліття.  Як  ви  вважаєте,  у  чому  проявляються  ці  відмінності
(у   складі,  причинах  формування,  ставленні  до  релігії  та  української
мови, становищі в суспільстві, основних заняттях) і   чим вони поясню-ються?
2) Складіть таблицю «Східна українська діаспора». Чому думи та іс-торичні пісні стали чинником формування та збереження свідомості ук -раїнського народу?
Країна Кількість осіб Періоди та причини формування Особливості розселення

Категорія: Географія 9 клас | Додав: uthitel (03.09.2014)
Переглядів: 3688 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: