Урок 7 Узагальнення та корекція навчальних досягнень учнів - Географія 8 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Географія 8 клас

Урок 7 Узагальнення та корекція навчальних досягнень учнів

Урок 7

Узагальнення та корекція навчальних досягнень учнів

Мета:  закріпити теоретичні знання та практичні вміння й навички учнів, які отримано й сформовано в них на попередніх уроках; закріпити вміння учнів розв’язувати конкретні задачі за допомогою топографічних карт; продовжити формування навичок самостійної роботи з джерелами географічних знань.

Обладнання: топографічні карти шкільних атласів, мультимедійні презентації до попередніх уроків; роздавальний матеріал: аркуші з тестовими завданнями, картки для географічної розминки, друковані джерела географічної інформації (довідники, енциклопедії, словники, карти географічні, топографічні, гербарії тощо).

Тип уроку: закріплення практичних умінь та навичок.

Основні поняття та назви: план місцевості, топографічна карта, легенда карти.

Очікувані результати: учні навчаться: самостійно працювати з умовними знаками та масштабом топографічної й географічної карт; відбирати необхідні джерела географічної інформації; робити висновки та узагальнення; використовувати на практиці теоретичні знання, отримані раніше.

І.   Організаційний момент

Організація групової роботи на уроці

Запропонувати учням об’єднатися в групи по четверо осіб. Разом із ними визначити мету та завдання уроку, назвати основні етапи та види роботи.

ІІ. Актуалізація опорних знань і вмінь

Варіант 1

Прийом «Географічна мозаїка»

Методика проведення: учитель об’єднує учнів у три групи та роздає їм по шість карток. На трьох із них зазначені назви понять, на трьох інших — їхні визначення. Учні мають поєднати назву поняття з його визначенням. Після закінчення роботи представники груп по черзі оголошують результати.

Зразок карток

Назви понять

Визначення

Абсолютна висота

Відстань по вертикалі від рівня моря до певної точки

Аерофотознімок

Фотографія місцевості, зроблена з літака за допомогою спеціальної апаратури в масштабі

Азимут

Кут між напрямом на північ і напрямом на будь-який предмет на місцевості; обчислюється в градусах від 0 до 360° за напрямком руху годинникової стрілки

Бергштрих

Коротка лінія, позначена на горизонталі, яка вільним кінцем указує напрям зниження схилу

Горизонталі

Лінії на планах і картах, які з’єднують точки земної поверхні з однаковою абсолютною висотою

Легенда карти

Перелік використаних на географічній карті умовних позначень і пояснення до них

Азимут

Кут між напрямком на північ і на будь-який предмет, відкладений за годинниковою стрілкою

Магнітний азимут

Кут між напрямом магнітного меридіана (на північний магнітний полюс) і напрямом на предмет, виміряний за допомогою компаса й відкладений за годинниковою стрілкою

Магнітне схилення

Кут між географічним та магнітним меридіанами

Варіант 2

Прийом «Мікрофон»

Методика проведення: див. урок 5.

На дошці записати зазначені вище терміни й поняття та запропонувати учням по черзі дати визначення кожного з них.

ІІІ.  Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності

Учні до закінчення уроку мають з’ясувати відповідь на запитання:

Для чого мені в житті можуть знадобитися знання про фізико-географічне положення України та джерела географічної інформації?

IV.   Виконання практичних завдань

Слово вчителя

(Коротко окреслити завдання щодо роботи з топографічною картою.)

Для будівництва фермерського господарства необхідно оцінити умови території та зробити певні пропозиції. Для цього слід вивчити топографічну карту місцевості.

Прийом «Географічна лабораторія»

Учні працюють у групах із фрагментом аркуша топографічної карти шкільного географічного атласу. За допомогою умовних знаків вони оцінюють природні умови певної частини території та роблять висновки щодо вигідності розміщення там фермерського господарства.

Час роботи — 5—7 хвилин. Після виконання роботи кожна група оголошує результати дослідження та робить певні висновки.

Прийом «Практичність теорії»

Учитель роздає кожній групі друковані джерела географічної інформації: довідники, енциклопедії, словники, карти географічні, топографічні, гербарії тощо.

Завдання: стисло, у вигляді трьох тез, оголосіть зміст географічної інформації, яка міститься в цих джерелах. Назвіть інформацію географічного змісту, яка стосується України і наведена в зазначених джерелах.

Прийом «Експрес-тест»

(Завдання можна виконувати колективно, на їх виконання відводиться 10 хвилин. Після цього учні здійснюють взаємоперевірку (із подальшою корекцією) за «ключами», які вчитель дає на дошці.)

1.   Виберіть держави, із якими Україна не має кордонів.

А   Румунія, Молдова, Росія

Б   Польща, Словаччина, Білорусь

В   Чехія, Литва, Австрія

Г   Угорщина, Росія, Білорусь

2.   Визначте, у якій частині материка Євразія розташована Україна.

А   Східна Європа

Б   Західна Європа

В   Центральна Європа

Г   Південна Європа

3.   Укажіть годинний пояс, за яким ведеться відлік часу в межах території України.

А   час ІІ годинного поясу (київський час)

Б   час ІІІ годинного поясу (московський час)

В   час І годинного поясу (середньоєвропейський час)

Г   час 0 годинного поясу (Гринвіцький час)

4.   Виберіть кліматичний пояс, у межах якого лежить більшість території України.

А   арктичний

Б   субарктичний

В   помірний

Г   субтропічний

5.   Установіть відповідність між крайніми точками України та географічними об’єктами, у межах яких вони розташовані.

1    північна

2    південна

3    західна

4    східна

А   мис Сарич на Кримському півострові

Б   місто Чоп Закарпатської області

В   село Червона Зірка Луганської області

Г   місто Шпола Черкаської області

Д   село Грем’яч Чернігівської області

6.   Установіть відповідність між країнами та природними межами, якими проходять їхні кордони з Україною.

1    Польща

2    Білорусь

3    Росія

4    Румунія

А   річка Сіверський Донець

Б   річка Західний Буг

В   річка Дніпро

Г   річка Тиса

Д   Кілійське гирло річки Дунай

7.   Установіть відповідність між областями України та особливостями їх географічного положення.

1    Запорізька

2    Одеська

3    Київська

4    Донецька

А   має вихід до Чорного моря

Б   має державні кордони з Білоруссю

В   має державні кордони з Росією

Г   має державні кордони з Польщею

Д   межує з Донецькою, Дніпропетровською та Херсонською областями

8.   Визначте літній час у Лондоні, якщо в Києві полудень.

9.   Визначте зимовий час у Києві, якщо в Лондоні північ.

10.   Розрахуйте, яким буде час у місті, що розташоване на 30-му меридіані на схід від Києва, якщо в Києві 9-та година ранку.

11.   Розрахуйте, яким буде час у місті, що розташоване на 45-му меридіані на схід від Києва, якщо в Києві 12-та година дня.

V.  Підсумки уроку

Учні висловлюють власні думки з приводу запитання, поставленого на початку уроку: для чого мені в житті можуть знадобитися знання про фізико-географічне положення України та джерела географічної інформації?

Разом з учнями підбити підсумки роботи в групах та виставити оцінки за роботу.

VI.   Домашнє завдання

1.   Підручник

2.   Випереджальне завдання: об’єднайтеся в пари та підготуйте повідомлення за темами, що стосуються географічних досліджень території України: «Королевська археологічна культура», «Трипільська культура», «Кіммерійці», «Таври», «Скіфи», «Сармати», «Слов’яни».

Рекомендована література:

1.   Новий довідник. Історія України. — К.: Казка, 2008. — 736 с.

2.   Новий довідник. Географія. — К.: Казка, 2010. — 992 с.

Матеріал для повідомлень

І пара

Королевська археологічна культура

Найдавнішою українською археологічною культурою (1 млн років до н. е.) вважається Королевська археологічна культура, локалізована в районі населених пунктів Королеве (Закарпаття), Сокіл і Лука Врублевська (Прикарпаття). У межах цієї ж епохи (кам’яної індустрії) знайдено і стародавні стоянки людей у районі Амвросіївки, Макіївки (Донеччина) та Бодраку (Крим).

Наступна епоха (крем’яної індустрії, 150—40 тис. до н. е.) знайшла свої прояви в Україні у вигляді молодовської культури (Буковина), білогірської культури (Крим), стоянок: Іллінка (Одещина), Антонівка і Деркул (Донеччина), Кодак і Орел (Запоріжжя), Житомир і Рихта (Житомирщина).

У подальшому археологи фіксують розвиток молодовської культури та появу класичної пізньопалеолітичної — мізинської археологічної культури (23—15 тис. до н. е.).

У свою чергу, мізинську культуру виокремлюють у Подніпров’ї: село Мізин (Чернігівщина), село Гінці (Полтавщина), село Добраничівка (Київщина), село Межиріч (Черкащина) тощо.

Як запевняє нас дослідник світових цивілізацій О. Білоусько, «українські пізньопалеолітичні об’єкти домобудування і зразки образотворчого мистецтва не мають аналогів у світі». Це підтверджують і відомі археологи С. Бібіков, І. Шовкопляс та інші дослідники зазначених вище стоянок.

Зокрема, мізинська археологічна культура (до якої дотична й Сумщина) вперше в історії людства створила зразки відомого мізинського орнаменту (із мотивами меандру), унікальні стилізовані жіночі статуетки (мізинські «жінки-птахи») та перший у світі музичний ансамбль. А макіївське кам’яне знаряддя, створене на Донеччині, є набагато досконалішим за формою й технікою обробки, ніж відповідні аналоги з інших європейських регіонів (Гейдельберг, Ле-Валлоне, Вертешсьолош, Петралоне).

(За матеріалами http://gukr.com/article1600.html)

ІІ пара

Трипільська культура

Трипільська культура — найвищий культурний вияв Європи в IV—III тис. до н. е. Відкрита понад сто років тому.

Наприкінці XIX ст. київський археолог Вікентій Хвойка біля села Трипілля (Київщина) дослідив нове поселення та відкрив археологічну культуру, яка від місця першого її виявлення дістала назву трипільської. Зразки матеріальної й духовної культури, аналогічні до тих, які знайшов Хвойка, були пізніше знайдені в багатьох місцях Правобережної України. Їхній аналіз привів археологів до думки про те, що вони не належать ані до часів Київської Русі, ані до більш пізніх історичних періодів нашої історії.

Племена трипільської культури можна вважати однією з найбільш розвинених і самобутніх етнічних груп Європи епохи енеоліту. Творцями трипільської культури були примітивно-хліборобські та скотарські племена. Вони, очевидно, із Балкан через Румунію й Молдавію просунулися на територію України та заселили майже все Правобережжя від Дністра до Дніпра, від Північного Причорномор’я до Полісся, змішавшись із місцевим населенням.

Особливістю трипільської культури була велика повага до жінки-матері. Від тих часів це шанування великою мірою залишилося в культурі й побуті українців до сьогодні. Наприклад, слово «зять» походить від слова «взяти». Це означає, що якщо сьогодні хлопець обирає собі наречену й бере її собі за дружину, то в ті часи було звичайним явищем, коли дівчина (або її батьки) обирала собі нареченого та брала собі його за чоловіка. Цікаво, що ще в позаминулому столітті на Україні існував звичай, згідно з яким дівчина могла прийти додому до хлопця, який їй подобався, та сказати йому і його батькам, що вона хоче вийти за нього заміж. Майже завжди дівчині відповідали згодою (адже відмова хлопця в такому випадку вважалася для нього та його сім’ї великою ганьбою).

(За матеріалами http://narodna.pravda.com.ua/history/4b1844ea88d17/)

ІІІ пара

Кіммерійці

У І тис. до н. е. територію Північного Причорномор’я, Криму й Кавказу населяли племена кіммерійців. Вони стали першим народом на території України, що мав власну назву. Про них згадується в поемах відомого давньогрецького поета Гомера, зокрема в «Одіссеї», у творах Геродота, в ассирійських джерелах.

Походження кіммерійців остаточно не з’ясоване. Існують думки, що:

     кіммерійці були корінним населенням України;

     кіммерійці прийшли на територію сучасної України з Кавказу;

     прабатьківщиною кіммерійців було Нижнє Поволжя;

     кіммерійці належать до фракійського етносу.

Проте майже всі науковці поділяють думку, що кіммерійці були іраномовними племенами.

Давні джерела сповіщають про могутню кіммерійську кінноту, озброєну залізними мечами, луками та стрілами, бойовими молотами та булавами. Кіммерійці здійснювали завойовницькі походи в Малу Азію, де воювали з Урарту, Ассирією, Лідією. У постійних війнах слабшала кіммерійська держава. У VII ст. до н. е. важкого удару їй завдали скіфи.

Більшість кіммерійців вела кочовий та напівкочовий спосіб життя, тому їх поселення були, як правило, короткотривалими. Проте вони були не лише скотарями, а й хліборобами. Для деякої частини кіммерійського населення саме хліборобство стало головним заняттям.

Серед домашніх промислів високого розвитку досягли кераміка та лиття бронзи, із якої кіммерійці виготовляли знаряддя праці та зброю (хоч під час археологічних досліджень знайдено й залізні знаряддя праці). Багатих родичів кіммерійці ховали в глибоких ямах, а зверху насипали кургани. На голови покійників клали бронзові вінки. Своєрідним видом кіммерійського мистецтва є кам’яні стели, на яких зображені кам’яні фігури без голови з широким поясом, кинджалом, сагайдаком і точильним бруском.

(За матеріалами http://www.history.vn.ua/book/new/4.html)

IV пара

Таври

У гірських та передгірних районах Криму в І тис. до н. е. проживали племена таврів (назва походить від грецького tavros — бик). Учені вважають, що саме від них виникли назви Кримського півострова — Таврида, Таврика, Таврія.

У II ст. до н. е. Таврику підкорив понтійський цар Мітридат VI Євпатор, а в другій половині І ст. до н. е. її захопили римські легіони.

У ІХ—І ст. до н. е. існувала рабовласницька держава таврів — Таврика. Таврійські царі час від часу вели війни з греками, які намагалися захопити їхні землі, вони також воювали зі скіфами та сарматами. У гірських місцевостях таври займалися тваринництвом, а в долинах — хліборобством. У їхньому житті великого значення набуло рибальство. Знали вони й різноманітні ремесла: обробку каменю та металів, гончарство, ткацтво.

(За матеріалами http://www.history.vn.ua/book/new/4.html)

V пара

Скіфи

Від VII ст. до н. е. на теренах сучасної України з’явилися могутні кочові племена скіфів, що, як і кіммерійці, належали до іраномовної групи племен. У своїй «Історії» Геродот писав, що самі скіфи називали себе сколотами.

Велика територія на півдні між Доном та Дунаєм, де розселилися скіфи, дістала назву Скіфія. Геродот, який відвідав цю країну, залишив відомості про те, що цей кочовий народ поділяється на скіфів-скотарів, скіфів-орачів та царських скіфів. У VII—VI ст. до н. е. царські скіфи поділялися на три племінні союзи, кожний із яких очолював цар, тому можна сказати, що на чолі Скіфії в цей час стояли три царі. У IV ст. до н. е. влада над усіма скіфами зосередилася в руках одного царя — Атея. Йому належала вся військова, політична та судова влада. Крім того, він частково виконував функції верховного жерця. Влада царя обожнювалася.

Скіфська держава мала дві столиці. Спочатку головним містом Скіфії було Кам’янське городище, що на Дніпрі, а згодом стало місто Неаполь. Скіфська держава поділялася на округи (номи), на чолі яких стояли вожді, призначені царем.

Основою скіфського суспільства була невелика сім’я, яка володіла худобою та хатнім майном.

Господарське життя і побут. Скіфи-скотарі кочували на схід від пониззя Дніпра разом із численними стадами в пошуках нових пасовищ. Сім’я скіфа пересувалася в чотири-, шестиколісних кибитках, укритих шатрами, які захищали її від дощу, снігу, вітру. Поруч їхав озброєний скіф. У разі нападу ворогів кибитки швидко ставили в коло, створюючи своєрідний укріплений табір.

Повсякденним заняттям царських скіфів була військова справа. Озброєння скіфів складалося з коротких та довгих мечів, списів, дротиків, бойових сокир, луків тощо. Ніхто не міг зрівнятися зі скіфами у вправності користуватися луком. Тіло й голову скіфського воїна захищали металеві та шкіряні панцирі. Основну бойову силу скіфів становила важкоозброєна царська кіннота. До військових здобутків скіфів можна віднести й перемогу над грецьким військом під командуванням давньогрецького полководця Александра Македонського 331 р. до н. е.

Археологи ретельно досліджують перебування скіфів на теренах України. На землях нашої держави залишилося чимало скіфських поховань — курганів. Найвідомішими знахідками із життя скіфів стали золота ваза із зображенням побутових сюжетів (із кургану Куль-Оба), золота пектораль — нагрудна прикраса (із кургану Товста Могила) та золотий гребінь із зображенням батальної сцени (із кургану Солоха).

У III ст. до н. е. сарматські племена витіснили скіфів із території Північного Причорномор’я.

(За матеріалами http://www.history.vn.ua/book/new/4.html)

VI пара

Сармати

Ареал розселення. У III ст. до н. е. — III ст. н. е. панівне становище в Північному Причорномор’ї та Приазов’ї посідають сармати (інша назва — савромати). Тогочасна назва Північного Причорномор’я — «Скіфія» — зникає з праць античних істориків. Натомість виникає назва «Сарматія», яка, проте, була лише географічним окресленням території, на якій проживала група племен, що прийшли з Волги й мали спільне зі скіфами іраномовне походження.

Наймогутнішими сарматськими племенами були язиги, роксолани, аорси, сіраки та алани. Однак не всі вони одночасно з’явилися в Північному Причорномор’ї — одне плем’я заступало інше в міру просування попереднього на захід. Першими на території сучасної України з’явилися язиги, слідом за ними — роксолани й т. д. У II ст. н. е. на теренах сучасної України з’являються алани. Підпорядкувавши собі інші сарматські племена, вони поступово просунулися до Дунаю. Назва «сармати» була замінена на назву «алани».

У сарматському суспільстві велику роль відігравали жінки. Не випадково грецькі історики називають сарматів «підданими жінок». Геродот повідомляє, що сарматські жінки були рівноправними з чоловіками, їздили верхи, полювали, брали участь у боях. Інколи вони виконували функції жриць. Велику роль у політичному житті сарматів відігравала військово-племінна верхівка. Широко використовувалася праця рабів. Історики вважають, що сармати в політичному розвитку не перейшли до утворення держави.

На початку нашої ери (близько IV ст. н. е.) сармати були витіснені з території України готами та гунами. На думку вчених, гунам удалося асимілювати деякі сарматські племена, культурні традиції сарматів прищепилися в антів.

Основним заняттям сарматів було кочове скотарство. Також вони полювали в степах на диких звірів. На початку нашої ери частина сарматів перейшла до осілого способу життя й стала хліборобами.

Велике значення в житті сарматів мали війни. Вони спонукали до створення великих племінних союзів. Зазвичай сарматські воїни були вдягнені в шкіряні або металеві шоломи, панцирі, озброєні щитами, луками, списами та мечами, їхнє військо складалося з важкоозброєної піхоти та кінноти, яка відігравала вирішальну роль у воєнних діях сарматів.

Помітне місце в житті сарматів посідали ремесла (гончарство, ткацтво, теслярство, ковальство, обробка дерева й шкіри), промисли й торгівля.

Характерною рисою релігійних вірувань сарматів було багатобожжя. Вони обожнювали сили природи. Панівними були культи вогню й сонця, а також культ великої богині-матері — Астарти, яка вважалася покровителькою коней. Меч у сарматів уособлював бога війни (недаремно їхня давня назва «савромати» в перекладі з іранської означає «оперезаний мечем»). Пізніше сармати стали поклонятися ще й божествам, які уособлювали річки та озера. Існувала віра в чарівну силу каміння, із якого виготовляли амулети, особливою магічною силою наділялося дзеркало. Сармати вірили в очисну силу вогню.

Під час археологічних досліджень найбільше пам’яток сарматської культури вчені виявили в кургані Соколова Могила, що на території сучасної Миколаївщини.

(За матеріалами http://www.history.vn.ua/book/new/4.html)

VII пара

Слов’яни

Племена слов’ян і антів близькі за способом життя, за своїми звичаями, за своєю любов’ю до волі, їх ніяким чином не можна схилити до рабства або покори у своїй країні. Вони численні, витривалі, легко переносять спеку, холод, дощ, наготу, нестачу їжі. До прибулих до них іноземців вони ставляться ласкаво й, виявляючи їм знаки своєї поваги, при переході їх з одного місця в інше охороняють їх у разі необхідності, так, якби виявилося, що через недбалість того, хто приймає в себе іноземця, останній зазнав [якоїсь] шкоди, приймаючий його раніше вважає справою честі помститися за чужоземця. Тих, хто перебуває в них у полоні, вони не тримають у рабстві, як інші племена, протягом необмеженого часу, а, обмежуючи термін рабства певним часом, пропонують їм вибір: бажають вони за певний викуп повернутися геть чи залишитися на становищі вільних і друзів.

У них велика кількість різноманітної худоби й плодів земних, що лежать у купах. Скромність їхніх жінок перевищує будь-яку людську природу, так що більшість із них вважають смерть свого чоловіка своєю смертю та добровільно вбивають себе, не вважаючи перебування у вдівстві за життя.

Вони селяться в лісах, біля важкодоступних річок, боліт та озер, влаштовують у своїх житлах багато виходів через небезпеки, що трапляються з ними. Необхідні для них речі вони заривають у тайниках, нічим зайвим відкрито не володіють і ведуть життя бродяче.

Воювати зі своїми ворогами вони полюбляють у місцях, що поросли густим лісом, у тіснинах, на урвищах, із вигодою для себе користуються засідками, раптовими атаками, хитрощами. Досвідчені вони також і в переправі через річки, перевершуючи в цьому відношенні всіх людей. Мужньо витримують вони перебування у воді, так що часто деякі з числа тих, що залишаються вдома, захоплені зненацька раптовим нападом, поринають у вир води.

При цьому вони тримають у роті спеціально виготовлені великі, видовбані всередині тростини, які доходять до поверхні води, а самі, лежачи навзнак на дні, дихають із їхньою допомогою, і це вони можуть робити протягом багатьох годин, так що абсолютно не можна здогадатися про їх присутність.

Кожен озброєний двома невеликими списами, деякі мають також щити, які є міцними, проте важко переносяться з місця на місце. Вони користуються також дерев’яними луками й невеликими стрілами, змоченими особливою отрутою, сильнодіючою, якщо поранений не прийме раніше протиотрути.

Не маючи над собою голови та ворогуючи одне з одним, вони не визнають військового устрою, не здатні битися в правильній битві, показуватися на відкритих, рівних місцях. Якщо й станеться, що вони відважилися йти на бій, то вони під час нього з криком трохи просуваються вперед усі разом, і якщо противник не витримує їхнього крику й похитнеться, то вони сильно наступають; у протилежному випадку починають тікати, не поспішаючи помірятися силами супротивника в рукопашному бою. Маючи велику допомогу в лісах, вони прямують до них, оскільки серед тіснин вони вміють відмінно воювати. Часто здобич вони кидають нібито під впливом розгубленості та біжать у ліс, а потім, коли наступаючі кидаються на здобич, легко піднімаються та завдають ворогові зло. Усе це вони майстри робити різними вигаданими способами з метою заманити супротивника.

(За матеріалами Енциклопедії Кирила та Мефодія)

 

Категорія: Географія 8 клас | Додав: uthitel (19.12.2013)
Переглядів: 568 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: