Урок № 35 Країни Південної Америки - Географія 7 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Географія 7 клас

Урок № 35 Країни Південної Америки
Урок № 35
Країни Південної Америки
Мета уроку: дати уявлення про природу, населення й господарство найбільших країн Півден-ної Америки; показувати на карті об’єкти географічної номенклатури.
Обладнання: підручник, атлас, політична карта Південної Америки, карта господарства Південної Америки.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
Очікувані результати: учні зможуть: розповідати про природу, населення й господарство найбільших країн Південної Америки; показувати на карті об’єкти географічної номенклатури.
Географічна номенклатура: Аргентина (Буенос-Айрес), Бразилія (Бразиліа), Чилі (Сантьяго).
I. Організаційний момент
II. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності
Вступне слово вчителя
(Привернути увагу учнів до політичної карти Південної Америки.)
На території континенту розміщено лише 12 держав (не враховуючи Французьку Гвіану), але кожна з них має свої особливості. Погляньте, наскільки різні обриси територій. Ось масивна тери-торія Бразилії, що посідає п’яте місце у світі за площею. Південніше — трикутник Аргентини, що посідає восьме місце за площею і має берегову лінію майже 5000 км. Компактною є територія Ек-вадору, назва якого точно вказує на місце розташування країни. Зовсім інакше виглядає територія Чилі, що витягнулася уздовж тихоокеанського узбережжя на 4300 км при ширині від 15 до 355 км.
(Оголосити тему й очікувані результати уроку.)
III. Актуалізація опорних знань і вмінь
Вправа «Так або ні?»
1. Корінне населення Південної Америки належить до американської гілки європеоїдної раси. (Ні)
2. На сьогодні найбільша частка індійського населення проживає в Бразилії. (Ні)
3. Основну масу населення багатьох держав Південної Америки становлять нащадки від мі-шаних шлюбів європейців з індіанцями. (Так)
4. Основним районом розселення вихідців із Європи стало західне узбережжя материка. (Ні)
5. Більшість країн континенту є незалежними державами. (Так)
6. Бразилія не має виходу до океану. (Ні)
7. За економічним і соціальним розвитком держави Південної Америки випереджають країни Європи. (Ні)
8. Одна з основних галузей промисловості регіону — видобувна. (Так)
9. У більшості країн розвинені рибальство й промисел інших морепродуктів. (Так)
IV. Вивчення нового матеріалу
Повідомлення учнів
Учні виступають із повідомленнями про країни Південної Америки.
Зразки повідомлень
БРАЗИЛІЯ
Бразилія є найбільшою державою континенту. Тут, на території, що розмірами перевищує ма-терик Австралія, проживає половина південноамериканців. За природні багатства, якими володіє Бразилія, її часто називають країною величезних можливостей. Крім родючих ґрунтів, повновод-них річок, неосяжних лісів й унікального тваринного світу, вона має цінні надра, де зосереджені залізні руди, боксити, олово, мідь, свинець, цинк, нікель, золото, кам’яне вугілля, алмази й інші корисні копалини.
Основна частина території є рівнинною. На сході лежить Бразильське плоскогір’я, північ і за-хід займає найбільша низовина світу — Амазонська.
Клімат країни змінюється від вологого екваторіального до сезонно-вологого субекваторіально-го. У цілому кліматичні умови сприятливі: середньорічна температура не опускається нижче ніж +24 °С, опадів випадає до 3500 мм на рік.
Головними річками є Амазонка, Сан-Франсиску, Парана. Амазонка — це найбільш повноводна річка у світі, яка переносить сьому частину всієї річкової води Землі. Її повільні води прокладають шлях через величезний масив вічнозелених екваторіальних лісів (сельва). Тут налічується більше ніж 4 тис. видів дерев — чверть усіх існуючих на планеті. Сельва є місцем перебування численних травоїдних тварин.
У давні часи територію Бразилії заселяли різні індійські племена. На початку XVI ст. ця земля була завойована португальцями. Поселенці з метрополії отримували в Новому Світі ділянки землі, які згодом стали називати фазендами. У 1808 р., коли Наполеон захопив Португалію, до Бразилії втік португальський король Жуан VI. Він заснував тут імперію зі столицею в Ріо-де-Жанейро. У 1822 р., після повернення короля в Португалію, його син Педру I проголосив незалежність краї-ни. Від 1889 р. Бразилія є федеративною республікою.
Найбільша етнічна група представлена нащадками європейців, у першу чергу португальців. Значну частину місцевих жителів становлять мулати, метиси й самбо, є японці й представники негроїдної раси. Усе це різноманітне населення розмовляє португальською мовою, яка увібрала слова індійського й африканського походження. Більшість віруючих сповідує католицизм.
Національні риси бразильців — сентиментальність, делікатність, поетичність, темперамент. Найпопулярнішим видом спорту є футбол. Бразильцям є чим пишатися — їхня збірна п’ять разів перемагала на чемпіонаті світу.
У країні щорічно проходить найвідоміший карнавал у світі. На вулицях міст відбуваються ко-лоритні паради, лунає запальна музика, демонструють свої вміння танцюристи.
Бразилія — це індустріально-аграрна країна, що входить до десятки найбільших виробників промислової продукції. Вона посідає високі позиції у світі за видобутком руди чорних і низки ко-льорових металів. Останніми роками країна досягла великих успіхів у машинобудуванні. Тут ви-робляють автомобілі, літаки, судна, електроніку, побутову техніку. Добре розвинена легка, харчо-ва, хімічна й деревообробна промисловість.
Діяльність різноманітних підприємств забезпечує потужна електроенергетика. На повноводних бразильських річках побудовані потужні гідроелектростанції. Через нестачу нафти у країні як паливо для автомобілів використовується технічний спирт, який виготовляють із цукрової тростини.
Бразилія освоює космічні технології, тут створюються ракетоносії й телекомунікаційні супут-ники. Бразильський космодром Алькантара розміщений у районі екватора, що дає можливість при запуску використати обертання Землі й заощадити паливо.
Традиційним джерелом добробуту країни є землеробство. Поряд із цукровою тростиною, вона спеціалізується на обробці кавового дерева, гевеї, бавовнику, шоколадного дерева, сої, тропічних фруктів. Кавове дерево було завезено в країну у XVIII ст., а через 100 років його виробництво принесло Бразилії справжнє багатство. Головними продовольчими культурами є кукурудза (маїс), рис, квасоля, пшениця, маніок.
Місцеві жителі розводять велику рогату худобу, свиней, коней, овець, свійську птицю. У при-бережних водах і на річках розвинене рибальство. Одну з найбільш прибуткових частин держав-ного бюджету сучасної Бразилії становить туризм. Країна приваблює іноземців надзвичайною ро-змаїтістю природи, гарними пляжами атлантичного узбережжя, яскравими карнавалами.
АРГЕНТИНА
Аргентина розташована в південно-східній частині материка. Межує із п’ятьма країнами. На сході протягом 2500 км омивається водами Атлантичного океану.
Природні умови Аргентини в цілому сприятливі для життя населення й розвитку сільського господарства. Аргентина має достатню кількість власних мінеральних ресурсів. Найбільше значення мають нафта, газ, мідні й свинцево-цинкові руди, а також вольфрам й уранові руди. Важливим багатством Аргентини є родючі ґрунти Пампи на півдні й ліси на півночі.
Сучасне населення країни — це нащадки мішаних шлюбів індіанців і європейців. Серед пере-селенців переважали іспанці, тому офіційною мовою є іспанська, а релігією — католицизм. Тут існує значна українська діаспора, що зберігає свої мову та звичаї.
Аргентина — індустріально-аграрна країна з однією з найбільш розвинених у Південній Аме-риці економік. П’ятьма «китами», на яких тримається її господарство, є гірничодобувна (видобу-ток свинцю й цинку), харчова й легка промисловість, металургія й сільське господарство. Розви-ваються окремі галузі машинобудування (сільськогосподарське, транспортне), нафтопереробна й нафтохімічна промисловість.
Сільське господарство країни багатогалузеве й досить розвинене. Провідною галуззю сільсько-го господарства є тваринництво, особливо виділяється м’ясне скотарство. Кількість голів великої рогатої худоби в гігантських чередах Пампи досягає 50 млн. Недивно, що Аргентину часто нази-вають «м’ясним цехом континенту». У Патагонії розташований великий вівчарський район. За поголів’ям овець Аргентина поступається тільки Австралії й Новій Зеландії.
У рослинництві найбільше значення мають посіви пшениці, кукурудзи, цукрової тростини, со-няшнику. У приміських зонах великих міст створені спеціалізовані господарства з вирощування фруктів, ягід і різних овочів. На північному заході країни розташовані великі плантації популярно-го парагвайського чаю — йерба-мате. Аргентина входить до першої десятки країн світу за збором винограду.
Головними зовнішньоторговельними партнерами Аргентини є США, Німеччина, Японія. Серед країн материка, із якими Аргентина підтримує активні торговельні пов’язки, лідирує Бразилія.
Орієнтація на вивезення продукції сільського господарства сприяла розвитку транспорту Аргентини. У межах країни найбільше значення мають залізничний та автомобільний транспорт. У зовнішніх перевезеннях провідна роль належить морському транспорту.
Важливим джерелом поповнення державної скарбниці стає туризм. Іноземців приваблюють пляжі Атлантичного узбережжя, гірськолижні курорти, а також унікальна природа країни. Багато туристів відвідують знаменитий водоспад Ігуасу, який спадає 275 струменями й потоками із двох стрімких базальтових уступів.
Столиця Аргентини — найбільше місто країни Буенос-Айрес. Разом зі своїми передмістями воно утворює одне з найбільших у світі міських поселень. У межах Великого Буенос-Айреса про-живає понад 12,8 млн жителів. У столиці виробляється більше ніж половина промислової продук-ції країни. Також це важливий морський порт.
ЧИЛІ
Чилі розташована на південно-західному узбережжі Південної Америки. Тонкою стрічкою кра-їна простягнулася уздовж Тихого океану на 4025 км, при цьому ширина її території не перевищує 355 км, а найвужча ділянка становить лише 15 км. Ви не знайдете іншої країни світу, яка б мала настільки унікальну форму, що стала причиною рідкої природної розмаїтості. При порівняно не-великій площі Чилі зуміла охопити пекучі тропічні, м’які субтропічні й прохолодні помірні широ-ти, дотягнувшись до студених вод протоки Дрейка. Відстань між крайньою північною та півден-ною точками перевищує відстань від Києва до Лісабона. Територія країни порізана затоками та протоками, що подрібнили південну її частину на численні острови Чилійського архіпелагу. Ще однією гордістю країни є острів Пасхи — тут збереглися гігантські статуї, які зараховують до зни-клої культури полінезійців.
У рельєфі країни виділяється три витягнуті уздовж меридіана області: давні плато прибереж-них районів, що круто обриваються в безодню Тихого океану, гірські хребти Анд і розташована між ними улоговина Центральної долини. На північ Анди впритул наближаються до плато, а Центральна долина звужується, а потім і зовсім зникає.
Найграндіознішим спорудженням поверхні Чилі є Анди. Тут на висоті понад 6,5 км здіймають-ся вулкани Тупунгато й Льюльяйльяко. Вулкан Льюльяйльяко й деякі інші відносять до діючих. У районі розломів трапляються землетруси катастрофічної сили. Високогір’я Анд постійно покриті снігом, і чим далі на південь, тим лінія вічних снігів дедалі знижується, зупиняючись на висоті у 2—3 км.
Якщо в один і той самий час побачити різні райони Чилі, то необізнана людина навряд чи по-годиться, що це одна країна. Особливо разюче відрізняється природа північної, центральної й пів-денної частин країни. На півночі, уздовж західного узбережжя, простягнулася одна з найбільш по-сушливих пустель світу — Атакама. Весь її простір являє собою низку сухих западин, хаотично розкиданих каменів, піщаних дюн і солончаків, зрідка зустрічаються оазиси. На узбережжі майже повна відсутність опадів часто поєднується з густими туманами, які стеляться над холодними оке-анічними водами. Удень повітря Атаками сухе і жарке, складається враження, що воно обпалює легені, а вночі стає надзвичайно холодним.
У центральних районах країни панує субтропічний середземноморський клімат із теплим соня-чним літом, що змінюється м’якою зимою. Недивно, що саме в цій частині країни зосереджена бі-льшість її населень, розташовані великі міста, а пейзаж прикрашають вічнозелені чагарники й лі-си, сади й виноградники, поля й пасовища.
На південь розташований світ букових і хвойних лісів, гір і вічних снігів, вологого й прохолодного клімату. При цьому на рівнинній території зими є досить м’якими: у липні, у розпал чилійської зими, температура становить +1…+5 °С. Суворості крайньому півдню надають західні вітри. Опадів тут випадає не дуже багато, оскільки район розміщений у дощовій тіні могутніх Анд.
Не менш різноманітною є скарбниця чилійських надр. Тут зберігаються значні запаси натрієвої селітри, міді, молібдену, кухонної солі, залізної руди, цинку, бокситів, вольфраму, сірки, вугілля, нафти, природного газу.
У доколумбову епоху на території Чилі жили різні індійські племена, які займалися полюван-ням, рибальством, примітивним землеробством. Найбільш розвиненими були араукани, які виго-товляли посуд, зброю, срібні прикраси. Коли з півночі прийшли інки, войовничі племена арауканів змогли відстояти свою незалежність. У XVI ст. ці вільнолюбні індіанці виявилися єдиною племінною групою, що не скорилася іспанським конкістадорам. Першу спробу завоювання Чилі в 1535 р. розпочав Д. де Альмагро. Його загін просувався до річки Маули, але, зустрівши запеклий опір арауканів, повернув назад. Надалі іспанцям удалося захопити північну й частину центральної Чилі, де корінне населення перетворилося на рабів. У 1778 р. країні був наданий статус генерал-капітанства. Це означає, що її очолював генерал-капітан, що управляв незалежно від віце-короля в Лімі. У 1810 р. чилійські креоли підняли повстання проти іспанців, а через вісім років країна проголосила залежність.
Переважна більшість сучасних чилійців — це метиси й нащадки європейських переселенців (переважають іспанці й італійці). На півдні проживає понад 500 тис. арауканів. Дев’ять із десяти чилійців живуть у містах, близько половини з них у столиці — Сантьяго. Більшість населення за-раховує себе до римо-католицької церкви.
Чилі — індустріально-аграрна країна, економіка якої протягом тривалого часу ґрунтувалася на гірничодобувній промисловості. На початку ХХ ст. основні прибутки забезпечував видобуток се-літри. Сьогодні державну скарбницю найбільше наповнює видобуток і переробка мідної й залізної руди.
Зросло значення обробної промисловості, що виробляє харчові продукти, добрива, текстиль, взуття, побутову техніку, промислове обладнання, паливо. Чилі відома потужною рибною проми-словістю, сировину для якої постачає великий рибальський флот, що належить до провідних не тільки в Південній Америці, але й у світі. Місцеві рибалки в південних районах Тихого океану виловлюють сардини, скумбрію, анчоусів, тунця.
Зберігає своє значення заготівля деревини бука й сосни. Більшість оброблюваних земель за-йнято під зерновими культурами й різними овочами. Основними культурами є пшениця, ячмінь, овес, кукурудза (маїс), картопля, цукровий буряк.
По всій території країни розвинене тваринництво. Але якщо в центральній частині переважає молочне скотарство, то в передгір’ях — розведення лам й альпака, а на крайньому півдні країни — вівчарство.
ВЕНЕСУЕЛА
Венесуела — держава на півночі Південної Америки. Уперше її землі європейці побачили в 1498 р., під час третьої мандрівки Х. Колумба в Новий Світ. Через рік каравели експедиції Алонсо де Охеда пройшли уздовж її берега до озера Маракайбо. Тут іспанці помітили індійські житла, установлені на палях. Одному з мандрівників вони нагадали італійську Венецію, і європейці на-звали відкриті землі Венесуелою, що означає «Маленька Венеція».
Рельєф країни різноманітний, тут сусідять низькі й високі рівнини, гірські вершини й глибокі улоговини. Центральну частину займає низовина р. Оріноко, де розкинулася високотравна рос-линність спекотних і запилених саван.
На півночі й північному заході височіють гостроверхі гірські хребти з піком Болівар (5007 м). На південному сході на територію країни заходить Гвіанське плоскогір’я. Цей піднятий на висоту в сотні метрів масив увінчаний острівними горами й столовими масивами, порізаний тріщинами й глибокими каньйонами. На стрімких схилах одного з масивів — Ауян-Тепуї — розміщений най-вищий у світі водоспад Анхель (1054 м).
Гірські масиви із трьох боків оточують западину, зайняту озером Маракайбо. Це найбільша во-дойма континенту. Він поєднаний вузькою протокою з Венесуельською затокою, що дає можли-вість заходити сюди океанічним судам.
У Венесуелі переважає жаркий субекваторіальний клімат. Проте завдяки розмаїтості рельєфу тут зустрічаються різні кліматичні умови — від задушливої спеки узбережжя Карибського моря до постійного холоду могутніх Анд. Не менш різноманітним є рослинний покрив — від вологих віч-нозелених екваторіальних лісів півдня країни до сухих саван і мангрових заростей північних районів. У цілому різними лісовими угрупованнями зайнята понад половина земель.
Найбільша річка країни — Оріноко — займає почесне четверте місце в списку найбільш пов-новодних річок світу. Її водний потік починається на кордоні Венесуели із Бразилією і, звиваю-чись, прокладає собі шлях через густі ліси до Атлантичного океану. За 200 км до океану почина-ється її величезна дельта, тут річка розділяється на 36 рукавів.
Річкова система Оріноко вважається класичним прикладом роздвоєння річки (біфуркації), за якого утворюються два рукави, що належать до різних річкових систем.
До епохи Великих географічних відкриттів територія Венесуели була населена племенами індіанців. Вони займалися полюванням, рибальством і примітивним землеробством. У 1528 р. іспанський король Карл I за рахунок сплати боргів передав німецьким банкірам Вельзерам право «відкривати, завойовувати й населяти» венесуельське узбережжя. Фактично їхні представники займалися пошуками міфічної країни Ельдорадо (у перекладі з іспанської — «золотий», «золочений»), де ніби приховані незліченні скарби, а на шляху перетворювали на рабів і жорстоко розправлялися з індіанцями. У 1556 р. права банкірів були скасовані, і район знову перейшов під владу іспанських завойовників. У 1567 р. ними був заснований Каракас, від 1770 р. це місто стало столицею генерал-капітанства Венесуела (адміністративної одиниці іспанського віце-королівства). На початку ХІХ ст. країна пережила період запеклої боротьби за незалежність під керівництвом видатного південноамериканця, уродженця Каракаса С. Болівара. Венесуела проголосила незалежність у 1811 р., але здобула свободу тільки в 1821 р. С. Болівар був обраний президентом республіки Колумбії, до якої ввійшли Венесуела й Нова Гранада (її ядром є сучасна Колумбія). У 1830 р. утворилася суверенна республіка Венесуела. Однак майже протягом усього наступного століття країна була втягнена в численні конфлікти, пережила кілька диктаторських режимів.
Ім’я С. Болівара є надзвичайно популярним у Південній Америці. Воно увіковічене в назвах держави, провінцій, населених пунктів, вулиць, гір і навіть чоловічого капелюха. Так, у Венесуелі його ім’ям названий один зі штатів, найвища вершина й грошова одиниця.
Більшість сучасних венесуельців мають мішане походження — це метиси й мулати. Є нащадки європейців, у першу чергу іспанців, і чорних невільників з Африки. У лісових хащах збереглися корінні жителі континенту — індіанці. Більшість населення сповідують католицьку віру.
Венесуела — індустріально-аграрна країна, господарство якої ґрунтується на гірничодобувній промисловості. Її швидке зростання почалося відтоді, коли в районі озера Маракайбо були відкри-ті багаті родовища нафти. Доходи від експорту «чорного золота» дозволили уряду побудувати су-часні квартали, дороги, підвищити рівень життя венесуельців.
У значних обсягах здійснюється видобуток залізної руди, бокситів, кам’яного вугілля, природ-ного газу, розробляються родовища золота й алмазів. З інших галузей промисловості найбільше значення мають харчова, нафтопереробна, легка, деревообробна. Є підприємства машинобудуван-ня, металургії й хімічної промисловості. На річці Кароні побудовані гідроелектростанції, що виро-бляють більше ніж половину електроенергії Венесуели.
У сільському господарстві переважає велике землеволодіння. На плантаціях вирощують цук-рову тростину, каву, какао, апельсини, бавовник; для внутрішнього споживання обробляють кукурудзу (маїс), юку, рис, маніок, квасолю.
Великі області саван центральної частини країни (льянос) є найважливішим районом тварин-ництва. Тут займаються розведенням великої та дрібної рогатої худоби та коней.
СУРИНАМ
Суринам — невелика країна на північному східному узбережжі Південної Америки. Протягом трьох століть вона залишалася єдиною колонією голландців на континенті й називалася Нідерла-ндською Гвіаною. Історія появи в Суринамі жителів невеликої європейської країни є досить ціка-вою. Вона почалася біля узбережжя Північної Америки, де в далекому 1626 р. голландці заснували селище Нью-Амстердам. Через 20 років їм довелося поступитися ним англійцям, які перейменували селище в Нью-Йорк. Як компенсацію голландцям передали територію сучасного Суринаму, і вони правили тут до 1975 р., поки країна не здобула незалежність, отримавши назву від однієї з річок країни.
У рельєфі Суринаму переважають рівнини. На узбережжі розташована вузька низовина, внут-рішня частина країни зайнята великим Гвіанським плоскогір’ям. На цій піднятій рівнині виділя-ються «фортеці» брилових кристалічних масивів, що складені давніми породами.
Клімат субекваторіальний, дуже жаркий і постійно вологий. Країну перетинають чотири великі річки, у тому числі Суринам. Усі вони повноводні та мають численні пороги. Великі судна можуть ходити тільки в їх нижній течії, тому протягом багатьох століть внутрішні райони країни залишалися своєрідним глухим кутом Суринаму.
Гвіанське плоскогір’я являє собою світ вічнозелених лісів. Тут ростуть цінні породи дерев і живе безліч тварин. Серед них хижаки — пуми та ягуари, верткі мавпи, яскраві птахи.
У давні часи ці землі обжили індіанці, у тому числі араваки й кариби. Іспанці, які захопили прибережну частину країни наприкінці XVI ст., перетворили їх на рабів, частина індіанців загинула від хвороб. Голландці привезли сюди рабів з Африки й заснували плантації цукрової тростини й бавовнику. У 1863 р. Нідерланди скасували рабство й для роботи в країну стали прибувати наймані робітники з Індії й Індонезії (вихідці з острова Ява).
Сьогодні індійці становлять понад третину населення Суринаму, ще третина — негри й мула-ти; представлені нащадки індонезійців і «лісові негри» (так називають нащадків африканських не-вільників, що живуть у внутрішніх районах країни). Релігійні погляди місцевого населення різно-манітні. Половина суринамців сповідують християнство, при цьому протестантська й римо-католицька церкви представлені майже порівну. Індійці зараховують себе до індуїстів або мусуль-ман. Негри практикують афроамериканські культи, у яких переплелися елементи християнства і язичництва.
Офіційною мовою вважається голландська, але в спілкуванні часто використовується суринам-ський діалект токі-токі. Він являє собою суміш африканських мов із голландською та англійською. Більшість населення проживає в жаркій і вологій прибережній смузі.
Суринам — це аграрна держава, основою економіки якої є сільське господарство, а також ви-добуток і переробка бокситів. Із цієї руди виробляють алюміній — легкий сріблисто-білий метал. Алюміній і його сплави посідають друге місце після заліза за масштабами застосування у світовій промисловості.
На території країни розвідані родовища золота, залізної руди, міді, нікелю, платини. Останніми роками швидко зростають обсяги видобутку нафти.
Обробна промисловість представлена виробництвом продуктів харчування, напоїв, будівель-них матеріалів. Важливе значення має електроенергетика, оскільки виробництво алюмінію дуже енергоємне.
Більше ніж половину сільськогосподарської продукції Суринаму становить рис, у значних об-сягах вирощують банани, кокосові горіхи, цитрусові, кавові зерна. Тваринництво розвинене слаб-ко, переважає розведення великої рогатої худоби. Зростає значення вилову креветок, заготівлі цін-ної та ділової деревини.
Довідковий матеріал
КІЛЬКІСТЬ НАСЕЛЕННЯ КРАЇН ПІВДЕННОЇ АМЕРИКИ
Країна
Населення (тис. осіб)
1 Бразилія 203 429,8
2 Колумбія
44 725,5
3 Аргентина
41 769,7
4 Перу
29 248,9
5 Венесуела
27 635,7
6 Чилі
16 888,8
7 Еквадор
15 007,3
8 Болівія
10 118,7
9 Парагвай
6459,1
10 Уругвай
3308,5
11 Гайана
744,8
12 Суринам
492,0

V. Закріплення вивченого матеріалу
Змагання команд
Об’єднати учнів у три команди, кожна з яких по черзі має називати терміни й поняття, що ха-рактеризують Південну Америку.
Варіант 1
Тестові завдання
Учні виконують завдання узагальнюючого контролю за темою «Австралія» у зошиті для прак-тичних робіт.
Варіант 2
Робота з таблицею
Об’єднати учнів у групи по четверо-шестеро осіб і запропонувати порівняти дві країни Південної Америки за планом і заповнити таблицю.
Зразок заповненої таблиці
ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА БРАЗИЛІЇ ТА АРГЕНТИНИ
План Бразилія Аргентина
Географічне положення Столиця — Бразиліа. Площа — 8,5 млн км2. Межує з дев’ятьма країнами: із Гвіаною, Вене-суелою, Колумбією, Суринамом, Французькою Гвіаною, Перу, Болівією, Парагваєм, Уругваєм Аргентиною. На сході омивається водами Ат-лантичного океану Столиця — Буенос-Айрес. Площа — 2,8 млн км2. Держава розташована на південному сході Південної Америки. Межує з Болівією, Параг-ваєм, Бразилією, Уругваєм, Чилі. Омивається Атлантичним океаном
Форма правлін-ня й територіа-льного устрою Президентська республіка, федеративна дер-жава. Складається з 26 штатів й одного столи-чного федерального округу. Глава держави — президент. Законодавчий орган — Національ-ний конгрес (Сенат і Палата депутатів) Президентська республіка, федеративна держа-ва. Складається з 23 провінцій і столичного федеративного округу. Глава держави — пре-зидент. Законодавчий орган — Національний конгрес
Населення Кількість населення — 201,1 млн осіб. Відпо-відно до перепису 2010 р., частка білих скоро-тилася від 53,7 до 47,7 %, а відсоток бразиль-ців із мішаних шлюбів (мулатів) зріс від 38,5 до 43,1 % (уперше в бразильській історії білі перестали бути більшістю). Мови — порту-гальська (офіційна й найпоширеніша), також використовуються іспанська, німецька, індій-ська мови. Релігії: католики (номінально) — 73,6 %, протестанти — 15,4 % Кількість населення — 40,1 млн осіб. Понад 85 % аргентинців є нащадками європейців. Ін-дійське населення (найчастіше вже мішане з білими) становить 4,5 % населення. Корінні народи й племена становлять лише 0,5 %. Мо-ви — іспанська (офіційна й найпоширеніша), також використовуються англійська, німецька, індійська мови. Релігії: католики (номіналь-но) — 89,1 %, протестанти — 4,2 %
Рельєф, корисні копалини У південно-східній частині території розміщене Бразильське плоскогір’я. Басейн Амазонки займає понад третину території країни, його покривають найбільші у світі тропічні ліси (сельва). На півночі розташоване Гвіанське плоскогір’я. Бразилію часто називають краї-ною великих можливостей за ті природні ба-гатства, якими вона володіє, — кам’яне вугіл-ля, залізні, марганцеві й уранові руди, золото, платина, коштовні камені — алмази, аметисти, смарагди Уздовж західного кордону розташовані хребти Анд. Ця гірська система відрізняється розмаїті-стю рельєфу й сейсмічною активністю. Північну частину Аргентини займає велика рівнина Гран-Чако, вона покрита сухими рідколіссями й чагарниками. Південніше, на правобережжі р. Парани, розташована родюча пампа. Це еконо-мічне «серце» країни — район безкрайніх полів і тваринницьких ферм. Далі на південь лежить Патагонія. Надра країни багаті на руди кольо-рових і чорних металів, зокрема свинець, цинк, мідь, берилій, вольфрам, залізну руду. Є значні запаси сірки, мармуру, граніту. Із паливних ресурсів найбільше значення мають родовища нафти й природного газу. Винятково важливи-ми для країни є гідроенергоресурси, більшість яких припадає на річки Парана й Уругвай
Клімат Для Бразилії характерний жаркий і вологий клімат. Середньомісячна температура колива-ється від +16 до +29 °C; лише на високих схід-них масивах середня температура липня ста-новить +12…+14 °C; можливі заморозки. Але режим опадів і типи клімату відрізняються. На заході Амазонії характерний екваторіальний вологий клімат (опади 2000—3000 мм на рік, амплітуди середніх місячних температур 2—3 °С), на сході Амазонії та прилеглих пологих схилах Гвіанського й Бразильського плоско-гір’їв — субекваторіальний із посушливим періодом до трьох-чотирьох місяців (опади 1500—2000 мм, на узбережжі близько 3000 мм на рік). У центрі Бразильського плоскогір’я й Пантанале — субекваторіальний вологий клі-мат (опади 1400—2000 мм на рік) із великими амплітудами температур; на північному сході плоскогір’я кількість опадів знижується до 500 мм і менше на рік, а дощі випадають дуже нерегулярно: це район частих і тривалих по-сух. На сході клімат тропічний пасатний, жар-кий і вологий, із коротким посушливим сезо-ном. На півдні плоскогір’я характерний пос-тійно вологий клімат, тропічний на плато Па-рана й субтропічний у піднесених східних ра-йонах на південь від 24° північної широти Унаслідок значної протяжності з півночі на південь, а також поєднання гірських і рівнинних територій кліматичні умови країни є досить різноманітними. Жаркий і подекуди вологий клімат тропічних і субтропічних районів поєднується з холодним і дуже сухим кліматом півдня Патагонії й острова Вогняна Земля. При цьому на рівнинних територіях середньорічна температура не опускається нижче за 0 °С. Протягом усього року в північних регіонах те-мпература повітря вдень коливається в межах +20…+22 °С. Найжаркішим місяцем є січень, коли денні температури нерідко досягають +30 °С. У центральних частинах країни в літні мі-сяці близько +26 °С вдень і +17 °С уночі. Узи-мку тут досить прохолодно: вдень — близько +12 °С. У південних районах, в умовах помір-ного клімату, денні температури січня станов-лять +15 °С, від червня до серпня переважають від’ємні температури. На клімат Аргентини впливає Атлантичний океан. Вологі повітряні маси з океану надходять на територію країни й випадають у вигляді опадів на східних схилах Анд. Кількість зменшується зі сходу на захід. У центральній частині Аргентини на рівнинах випадає близько 300 мм опадів на рік, на схід-них схилах гір і на півночі країни в тропіках спостерігається до 1600 мм, у Патагонії — бли-зько 100 мм на рік
Річки Річкова мережа дуже густа. Уся Амазонія, пів-день Гвіанського й північна частина Бразиль-ського плоскогір’їв зрошується системою річки Амазонки; південь Бразильського плоско-гір’я — системами річок Уругвай і Парана, захід — притокою Парани — річки Парагвай, схід належить до басейну річки Сан-Франсиску, північно-східна і східна межі пло-скогір’я зрошуються короткими річками, які впадають безпосередньо в Атлантичний океан. Тільки Амазонка зі своїми західними й схід-ними притоками є повноводною і судноплав-ною протягом усього року. Усі річки Бразиль-ського плоскогір’я мають різкі коливання ви-трати води зі значними повенями (зазвичай улітку), мають пороги й водоспади (водоспад Ігуасу на однойменній притоці Парани), мають більші запаси гідроенергії, але судноплавні тільки на коротких ділянках Більшість аргентинських річок мають стік в Атлантичний океан. Річкова мережа найкраще розвинена на північному сході, де дві багатово-дні річки — Парана й Уругвай — зливаються в спільному гирлі Ла-Плати. Парана — друга за довжиною та за площею басейну річка Півден-ної Америки. Її середня глибина — 12 м, мак-симальна — 48 м. Найбільші річки Аргентини мають дощовий тип живлення. Гірські річки Анд із мішаним льодовиково-дощовим жив-ленням характеризуються більш-менш рівномі-рним режимом. Майже третина території Арге-нтини або безстічна, або має тільки внутрішній стік
Рослинний світ Густі екваторіальні ліси сельви із цінними ви-дами дерев (понад 4000 видів) займають захід-ну частину Амазонії. На сході розташо-вуються низовини. На невисоких пагорбах, які оточують Гвіанське й Бразильське плоскогір’я, у зв’язку з наявністю посушливого сезону, по-ширені листопадно-вічнозелені ліси. Центра-льна частина плоскогір’я зайнята саваною на червоних ґрунтах, подекуди з корою — кан-гою: найпоширеніші чагарникові дрібнодерев-ні савани; уздовж річок тягнуться галерейні ліси, у яких росте особливо цінна воскова па-льма карнауба. На сухому північному сході плоскогір’я — напівпустельне рідколісся із ксерофітних дерев і чагарників, на червоно-коричневих і червоно-бурих ґрунтах. На рів-номірно вологому півдні знову з’являються вічнозелені листяні й мішані ліси із хвойної бразильської араукарії з вічнозеленим листя-ним підліском. Урвищами Бразильського пло-скогір’я різко обмежена особлива природна область — Пантанал. Із його уступів у Панта-нал стікають води численних річок, створюю-чи найбільші у світі простори заболочених земель. Найбільше Пантанал вражає під час рясних літніх злив. У цей час він на багато мі-сяців перетворюється на озеро-болото, із якого піднімаються острови різних розмірів й обри-сів. Поблизу русел великих річок водна повер-хня майже безперервна. На відстані від них водою покриваються тільки найбільш низькі ділянки завдовжки від кількох сотень метрів (їх називають байями) до десятка кілометрів (ларго). Байї відокремлені один від одного смугами незатоплюваного суходолу, де під час повеней знаходять собі притулок череди худоби. Під час зимової посухи Пантанал набуває вигляду плямистого ландшафту на-півзарослих боліт. Вони перемежовуються з озерами, руслами блукаючих річок, піщаними обмілинами й ділянками смарагдових лугів Рослинність Аргентини відрізняється великою розмаїтістю: від лісів на півночі до напівпус-тель у Патагонії й Пуні. Для Гран-Чако харак-терне чергування різних рослинних формацій залежно від забезпеченості водою. По долинах річок ростуть вічнозелені ліси й гаї, переважно з воскової пальми. Відкриті простори східного Чако вкриті злаковою рослинністю, а на заході, де посушливіше, поширена ксерофітна чагар-никова рослинність типу «монте» з колючих акацій, кактусів, мімоз. Приблизно третина те-риторії Гран-Чако покрита сухими лісами, у яких особливу цінність становить дерево кеб-рачо. Зустрічаються тут й інші види дерев: гуа-якан, що дає тверду деревину чорних кольорів, чаньяр із їстівними плодами, що за смаком на-гадують фініки. У північному Межиріччі рос-туть субтропічні ліси з різноманітним видовим складом. Тут зустрічаються араукарія, седро, лапачо, що мають цінну деревину. Південніше переважає чагарникова рослинність. У напрям-ку на південь зростають відкриті степові прос-тори пампи, що колись були вкриті багаторіч-ними злаками — ковилою, перловником, диким просом і строкатим різнотрав’ям. Однак при-родної рослинності тут залишилося мало, знач-на частина території розорана. У Патагонії деревної рослинності майже немає. На плато, де дмуть сильні вітри й трапляються різкі коли-вання температур, характерні подушкоподібні форми чагарників. Трав’яний покрив склада-ється в основному із твердих злаків, на північ від Ріу-Негру зустрічаються густі зарості арге-нтинського тонконога зі сріблистими волотями, а також ковила, типчак, вівсяниця. Злакові сте-пи поширені й на каштанових ґрунтах перед-гір’їв Анд. Вологі східні схили Передкордильєр укриті густими лісами: на висоті від 400 до 1600 м — вічнозеленими твердолистими дере-вами, переважно лавровими; від 1600 до 2500 м — вільховими лісами, які змінюються вище злаковим степом. Східні посушливі схили Анд укриває вбога напівпустельна рослинність. На південь від 37° пд. ш. зі збільшенням опадів змінюється й вигляд рослинності Анд. З’являються ліси з вічнозеленого бука з підліс-ком із густих заростей бамбука й папороті 
VI. Підсумки уроку
Висновки
Бразилія — найпотужніша держава континенту. Тут проживає половина південноамериканців. Основна частина території є рівнинною. Клімат країни змінюється від вологого екваторіального до сезонно-вологого субекваторіального. Головні річки — Амазонка, Сан-Франсиску, Парана.
Аргентина розташована в південно-східній частині материка. Вона має значну протяжність із півночі на південь і характеризується відмінностями в рельєфі. За будовою поверхні країну можна поділити на дві частини: рівнинну — північну й східну, і піднесену — західну й південну. Арген-тина є індустріально-аграрною країною. Основу її економіки становить гірничодобувна (видобу-ток свинцю й цинку), харчова й легка промисловість, металургія й сільське господарство.
Чилі — країна, розташована на південно-західному узбережжі Південної Америки. Вона про-стягнулася уздовж Тихого океану на 4025 км, при цьому ширина її території не перевищує 355 км. У рельєфі країни виділяються давні плато прибережних районів, гірські хребти Анд і розташована між ними улоговина Центральної долини. Чилі — індустріально-аграрна країна, економіка якої ґрунтується на гірничодобувній промисловості (видобуток і переробка мідної й залізної руди), ви-робництві харчових продуктів, добрив, текстилю, взуття, рибальстві (сардини, скумбрія, анчоуси, тунець). Основними сільськогосподарськими культурами є пшениця, ячмінь, овес, кукурудза (ма-їс), картопля, цукровий буряк. Повсюдно розвинене тваринництво.
VII. Домашнє завдання
1. Опрацюйте матеріал підручника:
2. Підготуйтеся до уроку узагальнюючого контролю за темами «Австралія» та «Південна Америка».
Інтернет-ресурси
1. Інтерактивна політична карта Південної Америки: http://ru.worldstat.info/South_America
2. Розповідь про місто Буенос-Айрес: http://www.vokrugsveta.ru/vs/article/1558/
3. Бразилія (відеофрагменти): http://tonkosti.ru/
4. Визначні пам’ятки Аргентини (відеофрагменти): http://video.turmir.com/video_321.html
5. Пантанал (відеофільм): http://video.yandex.ua/users/arni-raj/view/1177/#

Категорія: Географія 7 клас | Додав: uthitel (17.02.2014)
Переглядів: 955 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: