Урок № 33 Природні зони Південної Америки - Географія 7 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Географія 7 клас

Урок № 33 Природні зони Південної Америки
Урок № 33
Природні зони Південної Америки
Мета уроку: сформувати знання про природні зони Південної Америки, про взаємозв’язки природних компонентів у їх складі; дати уявлення про ґрунти, рослинність та тваринний світ природних зон; формувати вміння порівнювати особливості природи материків на прикладі Пів-денної Америки та Африки; оцінювати сучасні екологічні проблеми, що існують на материку.
Обладнання: підручник, атлас, зошит для практичних робіт, кліматична карта Південної Америки, карта природних зон.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
Очікувані результати: учні зможуть: розповідати про природні зони Південної Америки; наводити приклади ґрунтів, рослинності та тваринного світу; порівнювати особливості природи Південної Америки та Африки; оцінювати сучасні екологічні проблеми, що існують на материку.
I. Організаційний момент
II. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності
Вступне слово вчителя
Різноманіття природи Південної Америки пов’язано з розмаїттям кліматичних умов. Тут при-родні комплекси змінюються як із широтою, так і з висотою. На материку живуть найменший птах колібрі, найбільша прісноводна риба; найбільший літаючий птах Америки — кондор; прісноводні дельфіни; найдужчий з усіх відомих удавів — анаконда, невелика риба піранья, яка за кровожерливістю може позмагатися з акулою, страус нанду й травоїдна тварина гуанако, схожа на невеликого безгорбого верблюда. У Південній Америці живуть граціозні ягуари й пуми, найбільший гризун — капібара, росте дерево кебрачо, яке за тверду деревину назвали «зламай сокиру», і вікторія-регія, на листі якої може розміститися й поплавати дитина.
(Оголосити тему й очікувані результати уроку.)
III. Актуалізація опорних знань і вмінь
Запитання і завдання
1. Які природні зони займають найбільшу площу в Африці?
2. Якими є особливості їхньої природи?
3. Які тварини найбільш характерні для африканської гілеї?
4. Поясніть процес утворення найбільшої пустелі світу — Сахари.
IV. Вивчення нового матеріалу
План
1. Природні зони й область висотної поясності.
2. Зміна природних комплексів людиною.
1. Природні зони й область висотної поясності
Робота в групах
Нагадати, що групи мали підготувати повідомлення про природні зони й область висотної по-ясності Південної Америки. Під час виступів представників груп решта учнів складають коротку характеристику природних комплексів.
Зразки повідомлень
ВОЛОГІ ЕКВАТОРІАЛЬНІ ЛІСИ
У Південній Америці, як і в Африці, по обидва боки від екватора лежить зона вологих еквато-ріальних лісів (сельва, американська гілея). Ці ліси перевершують африканські за видовою розмаї-тістю рослинного світу й займають значно більшу площу.
Унікальність світу сельви пов’язана з особливостями клімату та впливом найбільшої річки планети. На Землі мало таких місць, де б протягом усього року температура повітря становила +26…+28 °С, опадів випадало понад 2000 мм на рік та існувала величезна річкова система. Через надмірну кількість вологи перегній у ґрунті не накопичується, а вимивається. В екваторіальних лісах Південної Америки, як і в Африці, переважають червоно-жовті латеритні ґрунти.
Сельва — це природна оранжерея неймовірних розмірів, де у величезній кількості представлені різні форми, барви, розміри, види. Головною рисою сельви є його вертикальний поділ на кілька «поверхів» — ярусів.
Такий ліс устелений товстим шаром перегнилого листя, крізь який проступає рідка трава — це лісова підстилка, нижній ярус сельви. Потім іде ярус чагарників, де живуть деякі види ссавців і гігантських змій. Над ярусом чагарників розташовується підлісок із низькорослих видів пальм, кількох видів дерев какао, деревоподібних папоротей, великої кількості епіфітів та ліан.
Значна частина рослин у гілеях є ендеміками. У верхньому ярусі ростуть пальми, фікуси, бана-нові дерева, листя цих рослин утворює майже суцільний зелений звід. Серед типово американсь-ких дерев слід виділити бертолецію, що дає горіхи з великим умістом жиру, махагонієве дерево з цінною деревиною. Деякі дерева піднімаються ще вище й тягнуться до сонця. Цей верхній ярус уже не настільки щільний, тому тут сильніше відчувається спека й сильний вітер.
У сельві росте багато квітів, які вражають розмірами, різноманіттям свого забарвлення, конфі-гураціями й ароматами.
Тварини, як і рослини сельви, часто розташовуються на різних ярусах. На лісовій підстилці живуть бродячі мурахи й чорноголові пітта — короткохвості птахи, які в пошуках комах постійно перевертають листя. Великі ссавці представлені хижаками ягуаром і пумою.
У сельві багато травоїдних, тут поширені лісові олені, антилопи; зустрічаються мурахоїди, та-піри, пекарі, броненосці, багато гризунів. У кронах дерев живе безліч мавп і лінивців. У лісах над-звичайно багато кажанів.
У верхньому ярусі дуже багато різноманітніх птахів: різні види папуг; зонтичний птах; чарів-ний гіацинтовий ара; срібногорлий танагра; швидкий лісовий сокіл; велетенський туку.
САВАНИ Й РІДКОЛІССЯ
На південь і північ від зони вологих екваторіальних лісів розташовані савани й рідколісся. Са-вани займають Орінокську низовину, де їх називають льянос, і більшу частину Бразильського пло-скогір’я — за назвою кампос. У Північній півкулі (льянос) серед високих, зазвичай злакових трав ростуть акації й пальми. Особливо характерна маврикієва пальма.
У Південній півкулі (кампос) поширені тверді деревоподібні злаки, молочаї, агава, кактуси, ча-гарники чапарро й мангабейра, низькорослі дерева каджу, пальми: коперниція — у більш сухих місцях, мауриція звивиста — на заболочених або затоплюваних річками просторах. Деревину цих пальм використовують як будівельний матеріал, листя йде на плетення різних виробів, плоди й серцевина стовбура мауриції їстівні.
У сухий період, коли рослинний опад саван розкладається слабко, накопичується перегній й утворюються червоні й червоно-бурі ґрунти, які відрізняються більш високим умістом гумусу й підвищеною родючістю, ніж ґрунти вологих лісів.
На заході савана переходить у тропічне рідколісся з жорсткими травами, колючими чагарника-ми. Тут росте дерево кебрачо з надзвичайно твердою, важкою та щільною деревиною, що не під-дається гниттю й тоне у воді.
На півдні Бразильського плоскогір’я поширені субтропічні ліси із хвойних дерев араукарій із підліском із різних чагарників. У цих лісах зустрічається кущ йерба-мате, із листя якого готують місцевий вид чаю.
Тваринний світ південноамериканських саван значно бідніший за африканські, а великих тра-воїдних тварин тут немає. Водяться невеликі дикі свині — пекарі. Зустрічаються броненосці, нут-рія. Із птахів, крім численних папуг і колібрі, живуть також нанду — південноамериканські пред-ставники родини страусоподібних.
Зустрічаються хижаки: ягуари, пума, гривистий вовк, лисиця пампи, на крайньому півдні — магелланова лисиця.
СУБТРОПІЧНІ СТЕПИ
На південь савани поступово переходять у зону субтропічних степів. За нижньою течією річки Парани вони називаються пампою. Тут літо тепле, а зима м’яка з рідкими заморозками й снігом, що швидко тане. Річна норма опадів знижується на південь і захід від затоки Ла-Плата, де випадає до 1000 мм, до 700 мм у Кордові. Узимку через пампу рухаються холодні повітряні маси з півден-ного заходу, й уздовж атмосферного фронту часто трапляються зливи. Вони супроводжуються си-льними грозами, після яких рівнинами дме сухий і холодний вітер «памперо».
У природних умовах у пампі ростуть ковила, бородань, вівсяниця, пампасова трава й інші тра-ви. У низинах і на берегах річок зустрічаються очеретяні болота. Сирі, глинисті ґрунти пампи є сприятливими для місцевої трави — сріблястого гінерію, стебла якого часто досягають висоти 2,5 або 2,75 м.
Більшість птахів пампи належить до перелітних видів і проводять тут частину року. Найбільш характерним місцевим птахом є тинаму. Розмірами й частково зовнішнім виглядом він нагадує куріпку. У болотистих заростях межиріччя й на берегах лагун Атлантичного узбережжя гніздяться фламінго, чаплі, чайки. У степах водиться багато гризунів.
Завдяки поступовому розкладанню рослинних залишків у пампі поширені родючі ґрунти чер-воно-чорних кольорів. Пампа — одна з найбільш густонаселених й освоєних областей Південної Америки, майже всі землі тут розорані.
На захід, де випадає менше опадів, пампа переходить у сухі степи, а на південь — у напівпус-телі Патагонії. У їхньому рослинному покриві переважають високі злаки, низькорослі кактуси, різні ксерофітні чагарники, часто подушкоподібної форми. Їхні «подушки» настільки тверді, що копито коня не залишає на них сліду. Із ґрунтів тут представлені сіроземи, каштанові та бурі пустельні, подекуди зустрічаються засолені. Дикі тварини ті самі, як і в степах, але збереглося їх більше. Зустрічається гуанако — тварина роду лам родини верблюдових (є предком одомашненої лами). Гуанако здатний розвивати швидкість понад 50 км/ч. Це необхідно їм для виживання, оскільки ці тварини живуть на відкритих просторах.
ПУСТЕЛІ
Південна Америка — найбільш вологий материк Землі. Проте й вона отримала від природи свою частку пустель. Один із найдивніших і парадоксальних сухих районів планети розташований уздовж тихоокеанського узбережжя Перу й Чилі між 4° і 29° пд. ш. Ця вузька смуга, що простягнулася приблизно на 4 тис. км, включає й «ідеальні» пустелі, які видаються позбавленими ознак життя (Сечура й Атакама). Дуже зрідка серед цих сухих кам’янистих і піщаних територій зустрічаються невеликі острівці зелених оазисів.
Найбільш посушливою є північна частина Чилі (між 22° і 27° пд. ш.). Тут розміщена пустеля Атакама, що вважається найбільш сухою, тут зареєстрована найнижча вологість повітря на плане-ті. Але при цьому в пустелі досить прохолодно — протягом усього року тут тримається досить комфортна температура, приблизно +20 °С.
Протягом сторіч Атакама залишається небезпечною для мандрівників, які змушені були її пе-ретинати. Можна проїхати кілька сотень кілометрів і не виявити ні найменших ознак води. Річки, що стікають із найближчих гірських хребтів, просто зникають на пустельних просторах. Дощів тут випадає надзвичайно мало, деякі місцеві метеостанції ніколи не реєстрували цього виду опадів. Але у травні 2010 р. у пустелі спостерігалося аномальне явище — випав сніг.
Розповідь учителя
На широті, наближеній до екватора, в Андах добре виражена висотна поясність. На їхньому східному схилі послідовно розташовані вологі субекваторіальні ліси, або гірська гілея (вона мало відрізняється від вигляду цих лісів у рівнинній частині материка) із бананами, каучуконосами, фі-кусами, пальмами, деревом какао. Тут спостерігаються постійно високі температури з дуже вели-кою кількістю опадів. Ґрунти червоно-жовті, подекуди заболочені. Із висоти 1500 м починаються гірські ліси, де поряд із бамбуком, деревоподібними папоротями, хінним деревом, вічнозеленим дубом з’являються хвойні породи. Температура тут протягом усього року тримається на рівні +15…+20 °С тепла, опадів випадає до 3000 мм. Такий клімат називають «кліматом вічної весни». На висоті близько 3000 м середня температура року знижується до +10 °С, спостерігається її різке коливання протягом доби. Часто виникають тумани та дмуть пронизливі вітри. Тут гірські ліси змінюють високогірні з низькорослими скривленими деревами й чагарниками; вище — високогірні луги — парамос (до 4500 м) із рідкими невисокими деревами (2—5 м заввишки) родини складноцвітих і трав’яним покривом із дернинних, ксерофільних (засухостійких) злаків. Хоча середньомісячні температури тут додатні, однак часто трапляються нічні заморозки. До того ж для поясу характерні сильні вітри. На висоті більше ніж 4500 м розташований пояс вічних снігів і льодів. В Андах живуть лами, гризун шиншила, відомий цінним хутром, величезні хижі птахи — кондори.
2. Зміна природних комплексів людиною
Робота з підручником
Опрацювавши матеріал підручника, дайте відповіді на запитання та заповніть таблицю.
1) Від якого часу природні комплекси континенту зазнали зміни?
2) Які екологічні проблеми є найбільш актуальними для Південної Америки?
3) Яких заходів уживають уряди країн континенту для їхнього розв’язання?
Зразок таблиці
ОСВОЄННЯ АМАЗОНІЇ
Позитивні наслідки Негативні наслідки Шляхи усунення негативних наслідків освоєння Амазонії
Цікаві факти
Пампа (пампаси) являє собою високотравний степ переважно субтропічного поясу. Ця природна країна простягається від Атлантичного океану й Ла-Плати, що впадає в нього до гірських хребтів Анд. Біля затоки Ла-Плата рівнина пампи обривається крутим уступом заввишки близько 30 м.
Слово «пампа» має індійське походження, мовою племені кечуа воно означає «рівні простори, порослі травою й позбавлені деревної рослинності». Це досить точно характеризує колишній пей-заж цієї частини Південної Америки (в основному територія сучасної Аргентини). У первісному вигляді родючий ґрунт пампи вкривали до тисячі видів різних трав і злаків заввишки 0,9—1,2 м. У сирих, болотистих місцях пампи досі ростуть кілька видів лілій, а також різні дрібні квіти.
Ссавці південноамериканського степу представлені невеликим видовим складом. Із жуйних тварин характерний пампаський олень, із сумчастих — опосум, багато нутрій, зустрічаються бро-неносці.
Найбільшими місцевими хижаками є пума і ягуар. Пума становить серйозну загрозу для коней, овець і рогатої худоби, а також нападає на оленів, пекарів, тапірів.
На південь від 40-ї паралелі, на далекому краї Південної Америки й усього світу, більш ніж на 2 тис. км простягається Патагонія.
Патагонія — це відкриті вітрам великі простори із суворим кліматом і бідною рослинністю, що розташовуються від Атлантичного узбережжя на сході до західних підніж південних Анд. Вони є продовженням пампи. Але річна сума опадів тут є значно меншою та в основному не перевищує 200 мм, тільки на крайньому півдні й поблизу Анд вона збільшується до 500 мм. Улітку тут не рі-дкістю є раптові похолодання, навіть заморозки, узимку — 30-градусні морози можуть змінювати-ся відлигою. У той самий час, якби не було Анд, що перехоплюють майже всю вологу, яку несуть західні вітри, клімат Патагонії мало відрізнявся б від клімату Англії, що лежить у тих самих широ-тах.
Східна частина цієї природної країни складається із цілого ряду гігантських плато й столових височин, що відзначають виходи найбільш стійких до вивітрювання й ерозії порід. Вивержені вулканічні породи перекрили плато шарами базальтів. Поверхні заввишки 1200—1500 м прорізані глибокими каньйонами в напрямку із заходу на схід. Більшість із них залишаються протягом май-же всього року сухими, і лише в деяких існують постійні водотоки.
Основна частина території Патагонії перебуває в зоні західних вітрів. Про їхню міць й трива-лість свідчать дивні форми нечисленних дерев. Постійні вітри хилять і сплутують їх гілля най-більш вигадливих форм.
Для жителя помірних широт вічнозелений ліс — це незвичайний ліс. Тут не буває осені, не жо-втіє і не опадає листя, не йде сніг і немає весняного цвітіння. У сельві квіти можна зустріти й узи-мку, й улітку.
Хінне дерево набуло популярності завдяки своїй корі, якою індіанці здавна лікували малярію. Європейці довідалися про його цілющі властивості ще в XVI ст. За порадою іспанських єзуїтів «червоною водою» із хінної кірки від малярії була вилікувана дружина віце-короля Перу.
Андський кондор живе в гірських районах Анд, улаштовуючи гнізда на висоті 5000 м. Незва-жаючи на те, що довжина його тіла дещо менша, ніж у каліфорнійського кондора, за розмахом крил (274—310 см) він значно перевершує свого родича. До того ж він важче — вага самців дося-гає 11—15 кг.
Андський кондор відіграє важливу роль у культурі місцевих народів і вважається національним символом кількох латиноамериканських держав.
Із Південної Америки в Європу потрапили багато рослин, серед яких — томат і картопля. Батьківщиною томату є вузька прибережна смуга між Еквадором і північною частиною Чилі. Тут цей соковитий плід вирощували задовго до появи європейців.
Батьківщина картоплі — Перу. Індіанці активно культивували її ще кілька тисячоліть тому. У Європу картоплю вперше завезли іспанські моряки, а потім англійці. Ця культура не відразу при-пала до смаку європейцям. Це недивно, адже англійці за їстівну частину вважали плоди, що утво-рюються на кущі після цвітіння.
V. Закріплення вивченого матеріалу
Робота з таблицею
Заповніть таблицю, порівнявши природну зону саван і рідколісся Південної Америки й Афри-ки, указавши спільні й відмінні риси.
Зразок заповненої таблиці
Критерії 
порівняння Материк
Африка Південна Америка
Географічне положення й розміри Розташовані в районі субеква-торіального кліматичного поясу, безперервним масивом огинають зону вологих екваторіальних лісів. Займають до 40 % площі материка, на півдні заходять за Південний тропік Розташовані в районі субекваторіального кліматич-ного поясу (на значній частині Бразильського та Гві-анського плоскогір’я, головним чином у його внут-рішніх районах, займають великі площі на Оріноксь-кій низовині) поділені зоною вологих екваторіальних лісів на кампос і льянос (басейн р. Оріноко). Займа-ють менше ніж третину площі материка, найбільші території в Південній півкулі (кампос) 
Особливості клімату Виражено два сезони, обоє характеризу-ються високими температурами повітря, але літній сезон вологий, а зимовий — сухий. Кількість опадів зменшується в міру віддалення від екваторіальних ши-рот від 1200 до 300 мм на рік Виражено два сезони, літній сезон вологий, зимо-вий — сухий. Середня температура січня й липня висока й мало відрізняється протягом року. Опадів випадає більше, ніж в Африці. У сухий період дмуть сильні вітри
Рослинність Переважає трав’яний покрив із поодино-кими або невеликими групами невисоких дерев і чагарників. Ростуть злаки завви-шки до 2—3 м і більше (слонова трава, бородач), деревоподібні молочаї, алое з м’ясистим листям, пальми, акації.
Для районів, де кількість опадів знижу-ється до 500—300 мм, характерні зарості сухих колючих чагарників Переважає трав’яний покрив з поодинокими або не-великими групами невисоких дерев і чагарників). У долинах річок ростуть галерейні ліси. У Північній півкулі (льянос) серед високих, зазвичай злакових, трав ростуть акації й пальми. Особливо характерна маврикієва пальма.
У Південній півкулі (кампос) поширені тверді дере-воподібні злаки, молочаї, агава, кактуси, чагарники чапарро й мангабейра, низькорослі дерева каджу. На сході Бразильського плоскогір’я поширені рослини, що скидають листя в посушливий період року 
Тваринний світ Найбільше скупчення травоїдних тварин: антилоп, зебр, жирафів, слонів, бегемотів. Водиться багато хижаків (леви, гепардові, гієни, шакали).
Багато птахів, серед них страус, цесарки, чайки, марабу Відсутні такі великі травоїдні тварини, як в Африці.
Водяться невеликі олені, дикі свині (пекарі), броне-носці, мурахоїди, гризуни агуті. Зустрічаються хи-жаки: ягуари, пума, гривистий вовк, лисиця пампи, на крайньому півдні — магелланова лисиця.
Поширені папуги та колібрі, живуть нанду
Ґрунти Переважають червоно-бурі ґрунти, поб-лизу екваторіальних лісів утворюються червоні латеритні ґрунти Переважають червоні й червоно-бурі, звичайно більш родючі, ніж в екваторіальних лісах
Завдання
Заповніть таблицю, указавши у відповідному стовпчику порядковий номер назви рослини або тварини.
1) Капібара, 2) броненосець, 3) анаконда, 4) лінивець, 5) дика свиня (пекар), 6) страус нанду, 7) лама, 8) бук, 9) нутрія, 10) черепаха, 11) маврикієва пальма, 12) ковила.
Вологі екваторіа-льні ліси Савани й рідко-лісся Субтропічні сте-пи Пустелі Мішані ліси Область високогірної поясності
1, 3, 4 2, 5, 11 6, 9, 12 10 8 7
Практична робота
Учні виконують додаткове завдання практичної роботи 11 «Позначення на контурній карті на-зв основних географічних об’єктів Південної Америки». Вони мають позначити за допомогою умовних знаків на шкалі розташування основних природних зон на рівнинній території Південної Америки.
VI. Підсумки уроку
Висновки
На материку поширені ліси й порівняно мало пустель і напівпустель. З обох боків екватора ро-зміщена зона вологих екваторіальних лісів. Серед дерев поширені пальми, сейба, динне дерево (папайя), дерево какао, гевея; багато орхідей, деревоподібних папоротей, ліан. Із тварин живуть мавпи, лінивці, тапіри, пекарі, мурахоїди, ягуари; багато видів птахів; дуже багатий світ комах.
На північ і південь від екваторіальних лісів розташовані савани й рідколісся. Тут переважає трав’яний покрив, з поодинокими або невеликими групами невисоких дерев і чагарників.
На південь від саван розміщена зона субтропічних степів. У найвологіших частинах Ла-Платської низовини вони називаються пампою. На захід від пампи з’являється рослинність сухих субтропічних степів, а на південь — напівпустель. На узбережжі Тихого океану розташована пус-теля Атакама.
Для Анд характерна висотна поясність. Кількість висотних поясів залежить від географічної широти й висоти гір.
VII. Домашнє завдання
1. Опрацюйте матеріал підручника:
2. Поміркуйте, чому ґрунти під найбагатшим за кількістю органічної маси рослинним угрупо-ванням екваторіальних лісів є малопотужними й бідними на поживні речовини.


Категорія: Географія 7 клас | Додав: uthitel (25.01.2014)
Переглядів: 5549 | Рейтинг: 2.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: