Урок № 32 Води суходолу Південної Америки - Географія 7 клас - Середня школа - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Середня школа » Географія 7 клас

Урок № 32 Води суходолу Південної Америки
Урок № 32
Води суходолу Південної Америки
Мета уроку: сформувати знання про внутрішні води Південної Америки; дати уявлення про найбільші річкові системи материка та пояснити особливості їх режиму та географії; виявити основні риси природи озер Південної Америки; показувати на карті об’єкти географічної номенк-латури.
Обладнання: підручник, зошит для практичних робіт, атлас, кліматична карта Південної Америки, фізична карта Південної Америки.
Тип уроку: комбінований.
Очікувані результати: учні зможуть: розповідати про найбільші річкові системи Південної Америки та пояснювати особливості їх режиму та географії; наводити приклади річок та озер; показувати на карті об’єкти географічної номенклатури.
Географічна номенклатура: річки — Амазонка, Парана, Оріноко; водоспади — Анхель, Ігуа-су; озера — Маракайбо, Тітікака.
I. Організаційний момент
II. Перевірка домашнього завдання
Учні висловлюють припущення щодо зміни клімату материка (окремих його районів) у випад-ку, якби гірська система Анд простягнулася на східному узбережжі материка.
III. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності
Вступне слово вчителя
(Привернути увагу учнів до фізичної карти Південної Америки.)
Якщо поглянути на екваторіальні райони материка, можна побачити найбільш унікальну річку світу — Амазонку. Річка-рекордсмен переносить сьому частину всіх річкових вод. Щосекунди во-на виносить в океан 120 тис. м3 води: якщо наливати цю воду в залізничні цистерни, то їх знадо-биться понад півтори тисячі. Ширина дельти річки — 335 км: це більше, ніж відстань від Харкова до Сум, щоб проїхати на автомобілі такий шлях зі швидкістю 60 км/год, знадобиться понад п’ять годин. За рік річка спрямовує в океан 1 млрд т твердих речовин: якщо перевозити такий вантаж на великотоннажних вантажівках, то знадобиться близько 10 тис. автомобілів, за умови, що кожний зробить десять поїдок. Довжина внутрішніх водних шляхів Амазонки — 25 тис. км: це за загальною довжиною становить більше ніж половину довжини екватора. Площу басейну річки можна порівняти із площею цілого материка Австралія.
(Оголосити тему й очікувані результати уроку.)
IV. Актуалізація опорних знань і вмінь
Бесіда за запитаннями
1. У яких районах материка кліматичні умови найбільш сприятливі для утворення річок? У яких несприятливі?
2. Що таке вододіл?
3. Як ви вважаєте, де проходить головний вододіл континенту?
4. Що ви знаєте про походження озер-лагун?
V. Вивчення нового матеріалу
План
1. Річки Південної Америки.
2. Озера Південної Америки.
1. Річки Південної Америки
Розповідь учителя
Посідаючи за площею четверте місце, за загальним обсягом стоку Південна Америка перевер-шує всі інші материки, крім Євразії, а за середньою висотою шару стоку посідає перше місце на Землі. Завдяки достатній кількості опадів й особливостям рельєфу материка (гори й великі рівни-ни) Південна Америка має розвинену річкову мережу. Головний вододіл проходить через Анди, тому більша частина водних потоків спрямована в Атлантичний океан. До нього несуть свої води Амазонка, Парана, Оріноко. До басейну Тихого океану належать порівняно невеликі водотоки, витоки яких розміщені в західній частині Анд. Річки материка мають переважно дощове живлення. Льодовикове живлення має значення тільки на півдні Анд; роль снігового живлення є мінімальною. Річки, що протікають у районах сезонного випадання дощів субекваторіального й тропічного поясів, узимку сильно міліють, а влітку розливаються й виходять із берегів. Тому, на відміну від повноводної протягом року Амазонки, на Парані й Оріноко спостерігається бурхлива повінь, що збігається в часі із приходом вологого екваторіального повітря й настанням сезону дощів, і різкий спад води в сухий період, коли річки міліють. Безстічні райони займають незначні площі внутрішніх рівнин, а також плоскогір’їв Анд.
На річках, що стікають з Анд, Гвіанського й Бразильського плоскогір’їв, багато порогів і водо-спадів.
Повідомлення учнів
Учні виступають із повідомленнями про річки Амазонка, Парана, Оріноко.
Зразки повідомлень
АМАЗОНКА
Витоки Амазонки розташовані лише за 190 км від Тихого океану — у гірській системі Анд. Протягом перших 700 км Амазонка блукає гірськими лабіринтами, а потім гори розступаються й річка опиняється на найбільшій рівнині світу. Тут її водний потік стає більш спокійним, хоча для рівнинної річки його швидкість є досить високою. Поясненням цього є багатоводність річки — Амазонка переповнена водою, яку невпинно приносять її притоки.
Ширина русла Амазонки після злиття Мараньйону й Укаялі дорівнює 1—2 км, але нижче за те-чією вона швидко зростає. Біля Манаусу (1690 км від гирла) доходить уже до 5 км, у нижній течії розширюється до 20 км. У західній частині низовини Амазонка тече майже на рівні берегів, фак-тично не маючи сформованої долини.
Важливе значення для Амазонки мають її притоки. Причому близько 20 з них самі є найбіль-шими водними потоками Землі завдовжки 1500—3500 км. Річкова система Амазонки перебуває в постійному русі. Річ у тому, що притоки розливаються в різні пори року. Тому, наприклад, у верх-ній течії рівень води в Амазонці збільшується удвічі. Уперше — за рахунок верхніх приток, що спускаються з Перуанських Анд, де опади випадають від жовтня до січня. Удруге — за рахунок приток, що спускаються з Анд Еквадору, де період дощів триває від березня до липня.
Притоки Амазонки відрізняються не тільки за часом розлиття, довжиною та площею басейну, але й за кольором вод. Спускаючись із гір у низини, річки несуть відомості про ті землі, що вони минули, за допомогою забарвлення вод і складу перенесених залишків.
За кольором води бразильці розрізняють два типи річок. Каламутні річки, що несуть глинисті частки й із цієї причини або білі, або жовтуваті, називаються «ріос бланкос» — білі річки. Напри-клад, у Ріу-Бранку вода білого (молочного) кольору.
«Ріос негрос» — чорні річки, вони мають чорний або темно-зелений відтінок води. Таке забар-влення водних потоків пов’язане з наявністю в них органічних залишків, що потрапляють у воду шляхом проходження та розкладаються. Яскравий представник «ріос негрос» — Ріу-Негру. Її води мають чорний відтінок. Також серед приток Амазонки є річки із сірим, зеленуватим, червонуватим забарвленням.
Басейн Амазонки із численними притоками охоплює величезну територію, яку за площею мо-жна порівняти з Австралією. Більша його частина розташована в Бразилії, а південно-західний і західний райони підносяться до території Болівії, Перу, Еквадору й Колумбії. Океанічні судна мо-жуть іти нагору за течією цієї гігантської річки більш ніж на 1,5 тис. км. Це більше, ніж максима-льна довжина України із заходу на схід.
У нижній течії Амазонка зазнає впливу океанічних припливів. Крутою хвилею заввишки до 5 метрів вони женуть воду з великою швидкістю й шумом, який можна почути за кілька кілометрів. Ця хвиля затоплює й руйнує береги, зносить будинки, перевертає невеликі судна. Потужна сила припливу жене воду не тільки Амазонкою, але й численними притоками. Припливна хвиля проникає в бічні протоки й низькі ділянки та затоплює їх.
ПАРАНА
Другою за величиною річкою Південної Америки є Парана, що протікає у Бразилії, Парагваї та Аргентині. Довжина річки становить 4380 км, площа басейну — 2970 км2 (разом із р. Уругвай). У перекладі з мови індіанців гуарані «Парана» означає «велика каламутна річка», її водний потік дійсно дуже брудний, особливо в нижній течії.
Витоки Парани й низки її приток лежать на південній окраїні Бразильського плоскогір’я. На Бразильському плоскогір’ї існують численні водоспади. Найбільш популярним серед них є водо-спад Ігуасу, розташований на однойменній річці — притоці Парани. Водоспад розміщений на межі між Бразилією та Аргентиною, за 26 км від місця впадання Ігуасу в Парану.
У верхній течії Парана перетинає лавове плато, потім спрямовується на Ла-Платську низовину й тече на південь майже паралельно до атлантичного узбережжя. В Аргентині річка «підживлює» знамениту пампу.
У нижній течії Парана являє собою величну повноводну річку, її ширина нижче впадання р. Парагвай досягає кількох кілометрів, а русло розчленовується на численні рукави й протоки. Від м. Росаріо річка повертає на південний схід й утворює дельту завдовжки близько 130 км. З’єднавшись із р. Уругвай, Парана вливається у великий мілководний естуарій Ла-Плата завдовж-ки 320 км і завширшки від 20 до 220 км.
Режим річки складний. Розливання починаються в жовтні—листопаді й пов’язані з літніми до-щами у верхній частині басейну, але головний паводок настає в січні—травні, коли сюди доходять води р. Парагвай. Друге підвищення рівня спостерігається в червні—серпні, у період зимових дощів у нижній течії.
ОРІНОКО
Третя за величиною річка Південної Америки — Оріноко (без урахування приток Амазонки). Вона бере початок на Гвіанському плоскогір’ї. Її витік був виявлений і досліджений французькою експедицією тільки в 1954 р. Річкою Касік’яре Оріноко поєднуються із притокою Амазонки Ріу-Негру, куди стікає частина води верхньої Оріноко. При впаданні в Атлантичний океан річка утво-рює велику заболочену дельту.
Повноводність Оріноко залежить від дощів, які випадають у північній частині її басейну влітку (від травня до вересня). Різниця між літнім і зимовим рівнем води досягає 15 м. Максимум для Оріноко, що припадає на вересень-жовтень, зазвичай різко виражений (ширина річки досягає 22 км, а глибина — 100 м). У сухий сезон дрібні притоки цієї річки перетворюються на ланцюжок невеликих стоячих озер.
Робота в парах
Використовуючи текст підручника, фізичну й кліматичну карти Південної Америки, довідкову літературу, охарактеризуйте одну з річок материка і заповніть таблицю.
Зразок заповненої таблиці
ОРІНОКО
План Характеристика
Витік річки На південному заході Гвіанського плоскогір’я на висоті більш ніж 1000 м
Площа басейну Понад 1 млн км²
Особливості клімату в басейні річки Басейн річки розміщений в екваторіальному й субекваторіальному поясах. Клімат хара-ктеризується високими температурами й значною кількістю опадів
Живлення й особливості режиму Переважає дощове живлення. Режим нерівномірний і чітко поділяється на два сезони: дощовий (квітень—жовтень) і сухий (листопад—березень).
У період літніх паводків (квітень—жовтень) рівень води підвищується на 10 м і більше
Напрямок течії Від витоку на північний захід, потім розвертається й тече на північ, північний схід і схід
Річний стік 915 км3
Особливості гирла річки За 150 км до впадання в Атлантичний океан утворює велику, заболочену дельту
Куди впадає річка Атлантичний океан
Особливості Річкова система Оріноко вважається прикладом роздвоєння річки і її долин, при якому утворюються два рукави, що належать до різних річкових систем. Більший рукав збері-гає колишню назву (Оріноко) і напрямок, а менший (Касік’яре) повертає на південний захід і несе свої води до Ріу-Негру, однієї з найбільших приток Амазонки
Додатковий матеріал
РІЧКИ ПІВДЕННОЇ АМЕРИКИ
Назва річки Довжина (км) Площа басейну (тис. км2)
Амазонка з Укаялі 6992 7180 (за іншими даними —6915)
Парана 4380 2663 (за іншими даними — 2582, з р. Уругвай — 2970)
Сан-Франсиску Близько 2800 600
Токантінс (впадає в естуарій Амазонки) 2850 770
Оріноко 2730 Понад 1000
Уругвай 2200 307
Магдалена 1540 260
2. Озера Південної Америки
Розповідь учителя
Озер у Південній Америці мало. У глибокій западині на висоті 3812 м розташоване найбільше з високогірних озер світу — Тітікака. Протягом тривалого часу вважалося, що на його дні лежать затоплені храми інків, які зберігають багато золота. Це стало причиною організації на озеро експе-диції всесвітньо відомого океанолога Жак-Іва Кусто. Замість золота дослідники виявили близько мільйона жаб, а також уточнили максимальну глибину озера, що склала 230 м.
Озеро Тітікака відіграє роль внутрішнього моря, що збирає всі води цього пустельного нагір’я. В озеро впадає більше ніж 20 річок, але витікає тільки одна — Десагуадеро. На своєму шляху річ-ка прорізає соляні шари й розмиває їх, тому в нижній течії річки вода солона.
Околиці озера Тітікака, його затоки й острови з давніх часів були густо заселені. Тут перебував центр давньої цивілізації інків, залишки якої зустрічаються у вигляді руїн храмів, селищ, кам’яних гробниць.
Маракайбо — одне з найбільших лагунових озер світу, що розміщене у Венесуелі. Вода тут за-повнила міжгірну тектонічну западину між хребтами Сьєрра-де-Периха на заході й Кордильєра-де-Меріда на півдні й сході. Площа водойми становить 16,3 тис. км2 (за іншим даними — 13,2 км2), але вона скорочується через активне надходження відкладень. На півночі озеро поєднується з Венесуельською затокою дрібною протокою (глибина — 2—4 м), якою під час припливу в озеро можуть заходити морські судна. У північній частині вода Маракайбо солонувата (завдяки припли-ву морської води), у південній — прісна. Озеро живиться водою з річок, найбільша з яких назива-ється Кататумбо. У північній частині озеро мілководне, у південній — досягає глибини 250 м. Бе-реги низинні, заболочені. Озеро вважається одним із найдавніших на Землі.
Практична робота
На контурній карті «Південна Америка. Фізична карта» у зошитах для практичних робіт під-пишіть найбільші річки й озера Південної Америки.
Додатковий матеріал
ОЗЕРА ПІВДЕННОЇ АМЕРИКИ
Назва Місце розташування Площа (тис. км²) Найбільша глибина (м)
Маракайбо На заході Венесуели 16,3 250
Тітікака У Центральних Андах, на кордоні Перу й Болівії, на висоті 3812 м 8,3 304
Поопо Солоне озеро в Центральних Андах, у Болівії, на висоті 3690 м 2,5—3 (змінюється за сезонами) 3
Цікаві факти
Амазонка не випадково стала невичерпним джерелом легенд і переказів. Ця річка поєднала в собі все найекзотичніше з того, на що багата природа Землі. На Амазонці живуть найбільший у світі гризун — капібара, найбільша видра й прісноводна черепаха — аррау. Гігантська видра дося-гає в довжину 2 м. Черепаха-аррау — це велетенська тварина вагою понад 70 кг, із панцирем за-вдовжки 1 м, а завширшки 70 см. Незважаючи на величезні розміри, ця черепаха — не хижак, вона харчується водною рослинністю й плодами, що опадають у річку з дерев, які ростуть на берегах.
У водах Амазонки живуть 2 тис. видів риб — третина всієї прісноводної фауни земної кулі. Тут живе гігантська піраруку — найбільша із прісноводних риб, що досягає в довжину 5 м і ваги понад 100 кг (місцеві жителі називають її «амазонським биком»), піранья, великі сомики, скати, електричні вугри, дельфіни, черепахи й каймани.
Чорний кайман — це найбільший південноамериканський алігатор завдовжки до 5 м.
Водоспад Ігуасу є грандіозним видовищем, що дивує всіх, кому доводилося його бачити.
Він має 18 головних каскадів: п’ять — біля правого берега річки, один — посередині й 12 — ближче до лівого берега. Найбільший має досить красномовну назву — Паща Диявола. Він утво-рює величезну підкову завширшки 150 м і завдовжки 700 м. Цей каскад розміщений саме на кор-доні між Бразилією й Аргентиною. Сонячні промені тут розсіюються в краплях водяного пилу, утворюючи веселки.
Обидві країни, яким належить водоспад, оголосили прилеглі до нього райони національними парками. І в Бразилії, і в Аргентині вони мають однакову назву — Ігуасу й, крім водоспаду, вклю-чають величезну територію, зайняту мальовничим лісом.
Тітікака одночасно є і джерелом води, і постачальником їжі, і гігантською «грілкою», що пом’якшує клімат цього суворого краю. Температура води в озері не опускається нижче ніж +10 °C, хоча біля берегів воно нерідко вночі замерзає. Не випадково людина оселилася тут ще 10 тис. років тому. Сьогодні нащадки інків — індіанці аймара, живуть у селищах на берегах озера Тітіка-ка. А найдивніші місцеві жителі — індіанці уру, зайняли плавучі острови. Річ у тому, що узбе-режжя частково оточене очеретом тоторас. Уру будують із нього плавучі острови, настилаючи все нові й нові шари в міру того, як нижні просочуються водою, а потім вимиваються або згнивають. На таких незвичних острівцях розташовувалися цілі селища, у яких жив практично весь озерний народ — понад тисяча осіб (у 2006 р. на озері постійно проживало близько 40 родин). Харчуються вони рибою, звіром і птицею, що водяться на острові. Можна сказати, що уру створили унікальну «очеретяну культуру». Однак у цей час вони дедалі більше прилучаються до цивілізації. Так, май-же в кожній хатині є телевізор, що працює від сонячної батареї.
Поверхня островів уру м’яка й пружиниста, вода подекуди просочується крізь очеретяний пок-рив. Хатини на островах і човни для пересування озером, які ще називають «бальса де тотора», індіанці також майструють з очерету. Каное з туго перетягненої очеретяної соломи може прослу-жити до шести місяців, перш ніж почне підгнивати.
Зараз на озері Тітікака налічується близько 40 плавучих островів. На деяких із них є оглядові вежі.
VI. Закріплення вивченого матеріалу
Географічний диктант
1. Температура води на поверхні озера становить приблизно +14 °С, тому воно пом’якшує клімат найближчих околиць, що дозволяє місцевому населенню вирощувати різні культури, у тому числі кукурудзу (маїс). (Тітікака)
2. Оскільки у правих приток повінь настає в жовтні—березні, а в лівих — у квітні—жовтні, вона повноводна протягом усього року. (Амазонка)
3. Річка бере початок на південному заході Гвіанського плоскогір’я. (Оріноко)
4. На дні цього озера пробурені тисячі свердловин для видобутку нафти. (Маракайбо)
5. На одній із приток річки розташований водоспад Анхель. (Оріноко)
6. З’єднавшись із р. Уругвай, ця річка вливається в мілководний естуарій Ла-Плата. (Парана)
7. Річку живлять багатоводні притоки, причому близько 20 з них самі є найбільшими річками завдовжки 1500—3500 км. (Амазонка)
Запитання
1. Чим пояснюються особливості режиму річки Амазонка?
2. Чому для Амазонії характерне різноманіття живих організмів?
3. Яким є режим річки Парана?
Змагання команд
Об’єднати учнів у дві-три команди і провести змагання. Учасники команд повинні по черзі на-звати якнайбільше термінів за темою «Південна Америка».
VII. Підсумки уроку
Висновки
Завдяки великій кількості опадів й особливостям рельєфу Південна Америка має розвинену рі-чкову мережу. Більшість річок спрямована в Атлантичний океан, серед них Амазонка, Парана з Парагваєм, Оріноко (вони утворюють потужні річкові системи). Амазонка — найбільш повновод-на річка на Землі зі складним режимом. Площа її басейну дорівнює площі всієї Австралії (налічу-ється понад 500 великих приток). На відміну від Амазонки, Парана й Оріноко характеризуються бурхливими повенями і різким спадом води в зимовий період.
Озер у Південній Америці мало. Найбільшими є озеро-лагуна Маракайбо, яке з’єднується про-токою з Карибським морем, і Тітікака — найбільше з високогірних озер світу.
VIII. Домашнє завдання
1. Опрацюйте матеріал підручника:
2. Об’єднати учнів у чотири групи і запропонувати кожній за планом підготувати повідомлення про одну із природних зон Південної Америки: перша група — вологі екваторіальні ліси, друга — савани й рідколісся, третя — субтропічні ліси, четверта — пустелі.
План
1. Географічне положення.
2. Особливості клімату.
3. Рослинний і тваринний світ.
4. Ґрунти.
Категорія: Географія 7 клас | Додав: uthitel (23.11.2013)
Переглядів: 3255 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: