Захід: Життя і слово Григорія Савича Сковороди - Тиждень української мови та літератури - Предметні тижні - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Предметні тижні » Тиждень української мови та літератури

Захід: Життя і слово Григорія Савича Сковороди
Життя і слово Григорія Савича Сковороди
Мета: познайомити учнів із літературою та філософською спадщиною Г. С. Сковороди; його утвердженням як особистості, що залишила у вітчизняній культурі помітний слід; звернути увагу на мотиваційні особливості його діяльності у різних часових проміжках; зробити пізнавальну та популярну телепередачу для учнів 8–11 класів, використовуючи інтерактивні методи роботи з дітьми; навчати дітей шукати інформацію в різних джерелах, а також доносити її до слухачів; сприяти формуванню наукового світогляду, прагненню до самовдосконалення; поважати й дотримуватися загальнолюдських моральних цінностей, за якими жив та творив Григорій Сковорода.
Обладнання: шкільний телецентр з його можливостями; оформлення відеоматеріалів: а) портрет Г. С. Сковороди, б) ілюстративні заставки, в) мудрі поради Г. Сковороди; нариси про філософську та літературну спадщину Г. Сковороди; музичне оформлення телепередачі: фонохрестоматія з української літератури (8 клас, випуск 1).

Філософія приносить користь тому, що дає можливість говорити з будь-ким.
Аристіпп
Жити, нікого не боячись, нікого не соромлячись, додає радості й робить життя повноцінним.
Діоген
Хід заходу
Звучить українська народна музика. На екран проектується зображення Г. С. Сковороди.

Ведуча. Сьогодні, діти, ми будемо вести серйозну розмову про дивну особистість нашої української літератури й філософської думки — Григорія Савича Сковороду. Я впевнена, що це ім’я ви чули і на уроках української літератури, вивчаючи українську культуру XVIII ст., і на уроках історії. Отже, метою нашої телепередачі є прагнення під час проведення дослідницької роботи довести, що, зазнавши переслідувань, заборон та обмежень, Г. С. Сковорода залишився народним філософом-просвітителем, який серцем і душею був зі своїм народом. Сучасні філософи називають погляди Г. Сковороди «філософією серця». А прості люди стверджують, що якби таких людей було на нашій землі більше, то й світ був би кращим.
Ми запросили взяти участь у цій телепередачі бібліотекаря школи, вчителів української літератури, історії та учнівські творчі групи. Старшокласники будуть нашими експертами, бібліографами, ведучими й акторами.
1-й учень. Хтось сказав, що історія будь-якого народу — це взагалі неторований шлях, який веде від сивої старовини до сучасності. Трапляються на цьому шляху й урвища, й тернисті байраки, чисті колодязі і давно покинуті джерела. І ці покинуті джерела шепочуть нам, сучасним людям, легенди-спогади про давноминулі дні, говорять про людей, які припадали до цілющої джерельної води, шукали забуті стежки, що ведуть до криниць, до народної мудрості.
Серед видатних українських мислителів височить постать Григорія Савича Сковороди. Те, що залишив він нам у спадок,— це цілюще джерело, з якого десятки нових поколінь будуть черпати найкраще.
Бібліотекар школи. Як відомо, за різних часів ставлення до Сковороди було різним. Його життєпис складали письменники, історики і філософи. Вони використовували перекази й легенди, які збереглися в народі про цю дивну людину.
Серед дослідників його життя і творчості десятки відомих у науці імен: М. І. Ковалинський, Г. П. Данилевський, М. І. Петров, Д. І. Багалій, В. В. Бонч-Бруєвич, П. М. Попов. Сучасним дослідником є Л. Є. Махновець, який підготував науково вивірену біографію філософа, письменника, педагога, просвітителя, композитора.

А в 1972 р. до 250-річчя від дня народження Г. С. Сковороди Інститут філософії АН УРСР вперше видав «Повне зібрання творів у двох томах». У нашій шкільній бібліотеці ця література є.
1-й експерт. Цікаві архівні матеріали знайшли дослідники про соціальний стан родини Г. С. Сковороди. Так, у козацькому переписі Чорнуської сотні Лубенського полку за 1745 р. записано: «Двор Пелагии Сковородыхи, которой сын обретается в певчих». Батька в цих архівах названо не поважним ім’ям Сава, а зневажливим «Савка», що свідчить про приналежність родини до малоземельних, тобто незаможних козаків. Батьки віддали малого Григорія в науку до дяка, а від дяка — до Чорнуської церковнопарафіяльної школи, бо хлопець мав виняткові здібності до навчання, чудову пам’ять і музичний хист.
На екран проектується зображення лірника, кобзаря. Звучить бандура.

2-й експерт. А слухати і запам’ятовувати було що! Тоді ще носили по Україні невмирущу народну думку, натхненну козацьку пісню сліпі лірники та кобзарі, які формували художні смаки й уподобання своїх співвітчизників на високих народнопоетичних зразках. Безумовно, того впливу зазнав і Григорій.
У рідному селі Чорнухах Григорій зростав до 11–12 років, тож розмаїття дитячих вражень на все життя вкарбувалося у пам’ять. Не випадково в листах до друзів у нього є посилання на враження дитинства: «Я ще хлопчиком чув від знайомого персіянина таку баєчку», чи «Я ще хлоп’ям вивчив баєчку».
3-й експерт. Люди казали, що хлопчик мав від природи чудовий голос і неабиякий музичний хист. Він навчився вільно грати на сопілці, флейті, скрипці та бандурі. А в Чорнуській школі став солістом церковного хору. Такі здібності до навчання відкрили йому дорогу до підготовчого класу Київської академії. Можна уявити, яка була честь навчатися в Києво-Могилянській академії. Вона вабила кожну талановиту людину, вчитися в ній було мрією багатьох. Перед її брамою зупинився в 1734 р. 12-річний Григорій Сковорода, а в 1738 р. вступив до цієї академії.
2-й учень. Так от, наш юнак опанував в академії ще багато добрих традицій і поринув у вир багатогранного студентського життя. Його помітили і як соліста академічного хору, і як композитора-початківця. Григорій відзначився і в науках — він впевнено йшов до мети. Але, згідно з царським указом, 19-річний студент із класу філософії стає солістом придворного хору цариці Єлизавети. Дослідники розповідають, що співаків і музикантів набирали до цього хору з України. Талановитих чекали нагороди, багатство. Але інтереси Сковороди були іншими. Він тужив за рідним краєм, життя царського двору викликало у нього відразу, пізніше він згадував його з осудом та зневагою. У 1744 році Григорій дістав звільнення з капели в чині «придворного уставщика» і повернувся до Київської академії, де продовжив навчання у 1744–1745 рр. у класі філософії. Але скінчити академію йому не вдалося і цього разу.
3-й учень. Справа в тому, що він уклав угоду-контракт, згідно з яким був узятий на посаду півчого-уставника до складу Токайської комісії, очолюваної генерал-майором Ф. С. Вишневським. Коли виїхали за кордон, Григорій дістав можливість вивчати Європу — «знайомитися найперше з людьми, вченістю і знанням, добре відомими тоді». Мандрував Німеччиною, Словаччиною, Польщею. Слухав лекції знаменитих німецьких професорів, вивчав різні філософські системи, придивлявся до життя і по завершенні угоди через п’ять років повернувся в затінок рідних верб. Сковороді йшов тоді 28-й рік. Звичайно, це вже була людина з усталеними переконаннями і великим запасом знань, хоч і без найменших статків.
Ведуча. А як складалися його стосунки з батьками? Давайте послухаємо експертів.
1-й експерт. Батьки Григорія давно перебралися на цвинтар, так і не дочекавшись свого вченого сина, а єдиний брат виїхав кудись у пошуках кращої долі, і сліди його назавжди загубилися.
Як жити? Далекі мандри не привели в землю обітовану. Не зустрілось йому ні країни, в якій усі б мали щастя, ні теорії філософської, яка б відповіла на всі «чому « і «як».
2-й експерт. Єдине багатство, яке Григорій приніс додому, на могилу своїм батькам, — знання. Про нього говорили як про одного з найерудованіших людей не тільки України, але й усієї Російської імперії.
Він попрощався з дорогими батьківськими могилами, взяв знову до рук ціпок і рішуче та бадьоро пішов з рідного села широким світом, упевнений, що всюди знайде шматок хліба у людей, воду дасть йому земля, а все інше зайве… У нього були земляки, рідні люди, народ. І було нездоланне бажання відкрити їм істину, правду життя і його суть так, як це розумів він.
Ведуча. А зараз нам належить простежити, як складалися відносини Г. Сковороди з церквою.
4-а учениця. Наша творча група займалася вивченням педагогічної діяльності Григорія Савича, дослідження якої нас ще більше переконало в його оригінальності й талановитості. Так, у 1753 р. Сковорода повернувся з Європи на батьківщину і був запрошений на посаду викладача поетики Переяславського колегіуму. Тут він створив для студентів підручник з поетики, що мав назву «Разсужденіє о поезіи и руководство к искусству оной» та трагікомедію. Як свідчить М. Ковалинський, біограф і учень Г. Сковороди, в загальному курсі поетики оригінально, просто і зрозуміло було викладено поняття про поезію та правила віршування. Це новаторство Сковороди не сподобалось ректорові колегіуму — переяславському єпископу, і талановитий педагог-учений вимушений був залишити улюблену працю.
5-а учениця. Наступні шість років Григорій Савич провів у селі Коврай на Полтавщині як домашній вчитель у селі поміщика Степана Томари. Саме тут він знайомиться з життям і творчістю народу, що сприяло формуванню поглядів Сковороди як просвітителя, прогресивного для свого часу мислителя. У ряді творів звучить протест проти паразитизму панівних класів, а також філософ виступає на захист прав простого народу.
З 1759 по 1769 рік Григорій Савич працював викладачем поетики, етики та грецької мови у Харківському колегіумі. Його проповідь для студентів почалася закликом «пробудитись від сну», побачити світ таким, яким він є насправді. Він піддав нищівній критиці домострой, а також дещо з релігійної моралі. Молодь любила свого наставника, але така сміливість Григорія Савича викликала і потік доносів. Офіційну ідеологію у XVIII ст. контролювала церква. І єпископ встановлює таємний нагляд за діяльністю Сковороди.
На публічному диспуті з основних висновків читаних ним лекцій, до якого змусили Г. Сковороду єпископ і генерал-губернатор, реакціонери навмисне шельмували талановитого філософа. Сучасники згадують, як Г. Сковорода аргументовано обстоював свої ідеї, чим завоював симпатії прогресивної громадськості, проявив себе чудовим оратором.
Після цієї дискусії перед ним назавжди закрилися двері навчальних закладів.
Ведуча. Тож чи можна сказати, що відносини з церквою Г. Сковороди не склалися?
5-а учениця. Мабуть, можна. Був час, коли київський архієрей мав намір висвятити Григорія в духовний сан, але церковна служба не приваблювала його, і філософ від цього ситого життя відмовився.
А любив він, так ми вважаємо, педагогічну працю, якій віддав всі свої здібності. Але і тут єпископи не дозволили цій талановитій людині займатися улюбленою справою, бо він розвивав ідеї, які різко розходились з офіційною ідеологією, з настановами церкви.
На екран проектується зображення Г. Сковороди. Звучить музика.
Ведуча. Ми продовжуємо розмову про Г. С. Сковороду. Його філософську спадщину вивчала творча група учнів 11 класу. Вважаю, їм є про що розповісти.
1-а учениця. На сьогодні відомо близько двадцяти різних філософських творів Г. Сковороди. Це проповіді, діалоги, трактати, притчі. На мій погляд, його байки — це теж переважно філософські твори.
Відомо, що майже 30 років Григорій Савич вів життя мандрівника. В його заплічному мішку була тільки Біблія і декілька книжок, а за поясом — сопілка. Вважалося за честь дати притулок йому, відремонтувати його одяг і нагодувати. Де б не з’являвся мандрівний письменник і філософ, там він знаходив любов і повагу простих людей. Його звичайним притулком були селянські хати, пасіки, сади.
2-а учениця. Філософію він вважав тією міфічною провідною ниткою Аріадни, що допомагає людині вийти з найскладнішого становища в житті. На його думку, «філософія, чи любомудріє, спрямовує усе коло справ своїх до того, щоб дати життя духу нашому, благородство серцю, якість думкам, яко голові всього».
За останні 25 років він написав основні свої філософські твори: «Наркіс. Розмова про те: взнай себе», «Розмова п’яти подорожніх про справжнє щастя в житті», «Розмова, що зветься алфавіт, або буквар світу», «Діалог. Ім’я йому — потоп зміїний» тощо.
3-я учениця. На мій погляд, найбільш цікавим у філософії трактатом є «Потоп зміїний», в якому він пояснює суть своєї філософської системи:
«Є три світи. Перший є всезагальний і світ життєвий, де все народжене проживає. Цей складається з незліченних світ світів і є великий світ. Інші два є частковий і малий світи. Перший — мікрокосм, тобто — маленький світ, або світ-людина. Другий світ — символічний, тобто Біблія... Всі три світи складаються з двох сутностей, об’єднаних в одну і названих матерія і форма». Внутрішня сутність макрокосму і мікрокосму, за Сковородою, є виявом однієї й тієї ж вічної і безконечної матерії. Звідси він робить висновок, що досить пізнати мікрокосм, людину — і можна збагнути весь світ — макрокосм. «Пізнай самого себе, і ти пізнаєш весь світ».
Ці думки він часто розвиває у вигляді біблійних притч, байок. У Сковороди Бог — це синонім природи, розуму, любові.
4-а учениця. Маю зазначити, що культ розуму ріднить Григорія Сковороду з французькими просвітителями XVIII ст. — Вольтером, Руссо, Дідро. Народний мислитель гідно представляв слов’янський світ серед провідних філософів свого часу.
Із всесвітньої історії ми знаємо, що французькі філософи-просвітителі XVIIIст. піддавали критиці релігію, погляд на природу, державний лад, суспільство. Мислячий розум був визнаний єдиним мірилом усіх речей. Ця ж оцінка стосується й Г. С. Сковороди.
5-й учень. Герої творів Сковороди не заперечували суспільства взагалі, їх не задовольняло таке суспільство, в якому існує кріпосницький гніт, національна, соціальна та духовна несвобода.
Ідея «природної людини» у Г. Сковороди поглиблюється ідеєю спорідненої праці. Людина, мовляв, принесе найбільше користі людям, суспільству, коли повністю розкриє свої можливості за покликанням у своєму природному званні та стані.
Людина, як твердить Сковорода, не тремтячий раб, а «коваль свого щастя», «шумливий бурхливий дух».
Бажаєш бути щасливим? Для цього не треба їздити за моря, колінкувати перед сильними світу сього. Щастя завжди і всюди з тобою, його тільки треба пізнати.
Про це йдеться у філософському творі «Вхідні двері до християнської доброчинності».
6-а учениця. Я згадала, що є античний міф про прекрасного юнака Нарциса, сина річкового бога Кефіса і водяної німфи Ліріопи. Якось Нарцис побачив у річці своє відображення і закохався в себе. І даремно німфа Ехо намагалася звернути його увагу на себе. Нарцис не відповів взаємністю на її почуття, бо був закоханий у власне відображення і помер від того кохання. Боги, як свідчить міф, перетворили його на самотню квітку.
Сковорода на свій лад прочитав античну легенду, дійшовши висновку: пізнати себе самого і знайти в собі людину — одне й те саме. Стверділа байдужість та узвичаєний смак, на його думку, є причиною духовного убозтва людини. Наскільки ці думки актуальні сьогодні!
7-й учень. Мені здається, що найкращою філософською ідеєю Сковороди є його утвердження високої моралі народу. У «Розмові п’яти подорожніх про істинне щастя» Г. Сковорода переповідає народні притчі, байки, легенди і в такий спосіб наближається до народного розуміння таких понять, як «премудрість», «добродійність», «доброчесність», «щастя».
Його ідеал найвищих якостей — людина з високою гідністю, яка не плазує перед тими, хто хоче поставити її на коліна. Така людина, погодьтесь, завжди буде дбати «про тіло і душу» і буде щасливою. Складність дороги до щастя, стверджує Сковорода, не в тому, що її важко віднайти, а в тому, що «ніхто не хоче шукати, кожен своїм шляхом іде та іншого тягне», — у цьому складність.
У філософії Г. Сковороди особливо виділяється теорія пізнання. Він вважав, що людський розум може пізнати світ, тобто, як він писав, зрозуміти обидві його «натури» — зовнішню і внутрішню, адже пізнання розвивається в тісному зв’язку з людськими знаннями, воно безконечне так само, як і світ, що є об’єктом пізнання.
Ведуча. А зараз про свою дослідницьку роботу розповість літературна група.
Учитель літератури. Шановні учні. Уроки філософії, як і літератури,— це насамперед зустріч із Словом. То лагідним і веселим, то грізним і закличним. А сьогодні на урок ми прийшли зі свічками. Так ідуть люди до храму. Нехай же ця аудиторія стане на годинку храмом духовності, храмом пам’яті. Адже тема уроку, яку ми сьогодні розглядаємо, спонукає нас до цього. (За окремими столами сидять два учні — учень-автор та учень-журналіст.)
8-й учень. Судячи із обставин вашого життя, Ви, Григорію Савичу, людина щаслива, хоч не мали сім’ї?
Автор. Моє щастя в пізнанні себе, в гармонійному розвитку природних здібностей, у суспільно корисній праці.
1-й учень. У яких творах Ви поетично передаєте красу природи і простого сільського життя?
Автор. Мені здається, що це вірші «Ой ти, птичко жолтобоко», «Ах, поля, поля зелені».
2-й учень. У наш час Ваші вірші стали піснями. А от сатиричний вірш «Всякому городу нрав і права» не втратив своєї актуальності й донині.
Автор. За стільки років не зникли і не розчинилися в часі такі негативні риси у людському суспільстві, як обман, розпуста, пияцтво, картярство.
3-й учень. Свої вірші Ви прагнете пов’язати з фольклором, а також із світовою поезію. Це так?
Автор. Своїм думкам і почуттям шукаю співзвучні в античній філософії. Зокрема, у Горація та Епікура.
4-й учень. Прочитайте, будь ласка, Григорію Савичу, найулюбленіші рядки зі своїх віршів.
Стоїть явір над горою,
Все киває головою.
Буйні вітри повивають,
Руки явору ламають.
А вербички шумлять низько,
Заколишуть мене в снах,
Тут тече потічок близько,
Видно воду аж до дна.
Учитель. Вчені-астрологи кажуть, що світло від згаслої зорі йде у Всесвіт мільйони років, а філософи додають: стільки ж на Землі будуть жити ті, чиє життя було яскравою зіркою на небосхилі української ментальності.
Ви, мабуть, здогадалися, що йдеться про Г. С. Сковороду. Життя та особистість філософа, письменника надзвичайно цікаві. Але найбільше вражає в ньому та свобода, внутрішня та зовнішня, яку мала ця людина. Про це свідчать твори Г. С. Сковороди. Мабуть, ці питання хвилюють і вас. Тому я пропоную уявити, що перед вами живий письменник. Давайте візьмемо у нього уявне інтерв’ю.
1. Шановний Григорію Савичу, чому Ви не залишилися при дворі цариці Єлизавети у Петербурзі?
2. Що спонукало Вас вести мандрівний спосіб життя?
3. У чому, на Вашу думку, полягає щастя людини?
4. Чому, Григорію Савичу, Ви відмовилися стати «окрасою церкви»?
5. Чому свою збірку віршів Ви назвали «Сад божественних пісень»?
Перелік цих питань мені здається, ви могли б продовжити, адже різнобічність діяльності Сковороди як просвітителя, письменника та педагога вражає.
Учитель. Своїм життям та творчістю Г. Сковорода довів, що генії народжуються не так часто. Сьогоднішній урок є свідченням цього.
Інсценізації
На невеликій авансцені персонажі байок Г. Сковороди («Пси», «Сова і Дрізд», «Ворон і Чиж»), а також сам автор.
Персонажі між собою сперечаються.
«Пси»
1-й пес (до другого). Що ти з того маєш, що гавкаєш на незнайомця, що проїздить крізь ворота?
2-й пес. В усякому разі не так нудно.
1-й пес. Але ж не всі переїжджі вороги нашому хазяїнові? Даремно брехати на кожного.
«Ворон і Чиж»
На гілці дерева виспівує Чиж. Поблизу нього каркає ворон.
Ворон. Чого ще й ти сюди прешся, жабо?
Чиж. А чому це ти мене звеш жабою?
Ворон. Тому що ти так само зелений, як та жаба.
Чиж. Ти сам справжнісінький жабур, бо спів твій дуже схожий на жаб’ячий.
«Сова і Дрозд»
Пташки, побачивши сову, почали скубти її.
Дрозд. І не пориває вас досада, пані, що на вас, невинну, нападають?
Сова. Анітрохи. Вони й поміж себе таке роблять. А досада терпима, бо сороки, ворони, граки мене скубуть, а афінські громадяни мене поважають.
Автор
• Серце і звичай людські мають свідчити, хто ти є.
• Розумний чоловік знає, що ганити, а дурний базікає без пуття.
• Ліпше в одного розумного і доброго бути у любові та шані, ніж у тисячі дурнів.
Такий висновок можуть зробити самі учні.
Афоризми
Ведуча. Григорій Сковорода, як і інші філософи XVIII ст., основну увагу зосередив на проблемі людини, її щастя, покликання, боротьби за краще майбутнє. Він невтомно шукав шляхів до цього щастя. Загальнолюдські моральні цінності він шанував понад усе. Мудрість таких людей, як Г. Сковорода, учить нас, сучасних людей, що живуть у цей непростий час, не втрачати людське обличчя. Наше серце — це той компас, що підкаже правильний шлях.
А зараз запишіть у зошит деякі думки Г. Сковороди. Обговоріть у класі, вдома з батьками суть цих афоризмів. Вважаю, що для себе ви відкриєте щось нове.
На екран проектуються афоризми.
• Ні про що не турбуватись, ні за чим не хвилюватись — значить не жити, а бути мертвим, адже турбота — рух душі, а життя — її рух.
• Що може бути солодше за те, коли любить і прагне до тебе добра душа?
• Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає вчитися, хоча б зовні він і здавався бездіяльним.
• Любов виникає із любові, коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.
• Розум завжди любить до чогось братися, і, коли він не матиме доброго, тоді звертатиметься до поганого.
• Хіба не любов все єднає, будує, творить, подібно до того, як ворожість руйнує?
• Без ядра горіх ніщо, так само, як і людина без серця.
• Перш за все батька й матір шануй і служи їм. Вони ж бо видимі портрети тієї невидимої сили, якій ти настільки зобов’язаний.
• Той розуміє юність, хто розуміє старість.
• Все минає, але любов після всього зостається.
• Хіба може говорити про біле той, кому не відомо, що таке чорне?
Учитель. Закінчуючи нашу телепередачу, хотілося б підбити деякі підсумки.
Високим цілям пробудження народу віддав своє життя народний мислитель і справжній просвітитель. Його життя горіло вогнем любові, ненависті, правди й розуму.
Розповідають, що Катерина II, зустрівшись зі Сковородою, запитала, чому він такий чорний. Дотепна відповідь містила глибокий смисл, що вказував на суть його життя:
— Е! Вельможна мати, хіба ж ти де бачила, щоб сковорода була біла, коли на ній печуть та жарять і вона все у вогні.
Учитель історії. Коли Григорій Савич відчув, що уже наближається кінець, востаннє пішов він у далеку мандрівку до свого друга і учня М. І. Ковалинського в с. Хотетове поблизу Орла. Йому заповів усі свої рукописи. Ще відвідав знайомих у Курську і швидко повернув в Україну. Останню зупинку зробив у с. Іванівка (нині Сковородинівка), в маєтку А. І. Ковалинського. 72 річний філософ помер тут 29 жовтня 1794 р.

Там і нині зберігається його могила з написом на камені:
«Світ ловив мене, та не спіймав», — а поряд гнеться під вітром старий дуб як символ мудрості.
Учитель літератури. Павло Тичина висловився про Г. Сковороду як про філософа, педагога і письменника так: «Великий наш філософ щедру залишив нам спадщину по собі: обсягом широку, змістовністю глибоку і щодо світогляду свого — чисту та моральну... Великий наш філософ, який був у конфлікті з царями, царедворцями й панами, багато від цих останніх у житті своїм зазнав переслідувань, заборон та обмежень».
Відмовившись від світської метушні, він став жити так, як йому цього хотілося,— бідно, зате вільно. Він стверджував, що голос серця людського — це й є голос Бога, а найбільше щастя для кожного — жити у злагоді із собою.
Він жив, нікого не боячись, нікого не соромлячись, — і це додало йому радості та зробило його життя повноцінним.
Цього і вам бажаємо.
Бібліотекар. Отже, сьогодні ми познайомилися ще з однією цікавою людиною, життя якої горіло вогнем любові, ненависті, правди і розуму. Скільки він на своєму шляху побачив, зазнав переслідувань, заборон та обмежень, але залишився просвітителем, який серцем і душею був з своїм народом. Сучасні філософи називають його погляди «філософією серця». І ми з цим погоджуємось.
Якби таких людей було на нашій землі більше, то й світ був би кращим.
На екран спроектовано речення, закінчіть їх, додавши твердження про Г. Сковороду.
• Г. С. Сковорода — це оригінальний і самобутній... (мислитель).
• Г. С. Сковорода — це автор оригінальної теорії... («срoдної» праці).
• Г. С. Сковорода — це видатний... (педагог).
• Г. С. Сковорода — це перший ліричний... (поет).
• Г. С. Сковорода — новатор у галузі... (віршової форми).
• Г. С. Сковорода — перший український... (байкар).
• Г. С. Сковорода — своєрідне явище в... (українській літературі).
Література
1. Сковорода Г. С. Повне зібрання творів: У 2-х т.— К., 1973.
2. Тичина П. Г. Григорій Сковорода / Із вступного слова в Київському державному університеті 19 листопада 1939 р.
3. Перетц В. Н. Исследования и материалы по истории старинной украинской литературы XVI–XVIII ст.— М.-Л., Изд-во АН СССР, 1962.
4. Грицай М. С., Микитась В. Л., Шолом Ф. Я. Давня українська література.— К.: Вища школа, 1978.
5. Сковорода Г. С. Сад божественних пісень.— К.: Веселка, 1980.
Астахова В. Н., Чугайнова Л. В. Життя і слово Григорія Савича Сковороди \\ Сценарії позакласних заходів з історії. — Х., 2006.
Категорія: Тиждень української мови та літератури | Додав: uthitel (13.12.2013)
Переглядів: 595 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: