Захід: Народна поетеса Маруся Чурай - Тиждень української мови та літератури - Предметні тижні - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Предметні тижні » Тиждень української мови та літератури

Захід: Народна поетеса Маруся Чурай

Народна поетеса Маруся Чурай
Мета: ознайомити учнів з життям і творчістю Марусі Чурай; на прикладах творчої спадщини поетеси виховувати любов і повагу до української народної пісні; вчити розуміти значущість того, що створено народом.
Обладнання: рушник, квіти, літературні твори: Г. Бораковський «Маруся Чурай — українська піснетворка», О. Шаховський «Маруся — малоросійська Сафо», Л. Боровиковський «Чарівниця», О. Кобилянська «У неділю рано зілля копала», С. Руданський «Розмай», М. Старицький «Ой, не ходи, Грицю», Л. Костенко «Маруся Чурай».
Нема її могили,
Земля над нею рівна,
А значить, не вмирала
Маруся Чураївна.
Ліна Костенко
Хід заходу
Учитель. Земля наша, Україна, така співуча! Скільки зірок на небі, скільки квітів на землі, стільки й пісень в Україні. Важко порахувати навіть ті пісні, що записані. А скільки ж їх не записано, цих перлин? Є справжні перлини народної пісні, що стали надбанням цілого народу, всієї України.
Пісню творили всі. Водночас у кожному селі чи місті були геніальні народні поети, які виливали у своїх піснях горе і радість, біль і тривогу. Люди підхоплювали ті пісні й співали, а згодом, навіть коли не ставало творця, пісня жила. Згадаймо легендарну поетесу Марусю Чурай.
1-й учень. Квітує на народній поетичній ниві чудова спадщина співачки й поетеси Марусі Чурай. Уже понад три століття бентежить вона серця щирістю та глибиною почуттів.
2-й учень. Сумна й романтична доля випала Марусі. Народилася вона в родині урядника Полтавського добровільного козацького полку Гордія Чурая 1625 року. Невдовзі залишилася без батька: відважного урядника разом з іншою козацькою старшиною після поразки народного повстання проти польської шляхти в 1648 році привезли до Варшави і стратили.
1-а учениця. Гордія Чурая шанувало козацтво, тож з пошаною продовжували ставитися і до дружини його Горпини та дочки Марусі. Маруся росла красунею, мала чудовий голос і сама складала пісні. «Чорні очі її горіли, як вогонь у кришталевій лампаді: обличчя було біле, як віск, стан високий і прямий, як свічка, а голос... Ах, що то був за голос! Такого дзвінкого і солодкого співу не чувано навіть від київських бурсаків».
2-а учениця. Чи могли хлопці не помічати таку дівчину?
А вона кохала одного — Грицька Бобренка, сина хорунжого того ж Полтавського полку, котрий до того ж був її молочним братом. Людиною був Гриць безвольною, слухався в усьому матері. А вона, жінка користолюбна, нагледіла синові за дружину багату племінницю полковника Мартина Пушкаря — Ганну (Галю) Вишняк.
3-я учениця. Грицько не приховував від Марусі намірів матері. Певно, сам був не проти одружитися на багатій. Дівоче серце краяла журба, виливаючись у поетичні рядочки:
Болить моя головонька від самого чола,
Не бачила миленького ні нині, ні вчора...
Або ще гіркіші:
Без милого долі нема,
Стане світ тюрмою,
Без милого щастя нема,
Нема і спокою...
4-а учениця. А навесні 1648 року, коли Богдан Хмельницький підняв повстання проти польської шляхти, Грицько пішов на війну. Маруся, тамуючи біль розлуки з коханим, склала чудову пісню:
Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі,
Виплакала Марусенька
Свої ясні очі...
Звучить пісня.
3-й учень. Повернувшись з походу, Грицько одружився з Галею Вишняк.
Сум, безнадія оселилися в душі Марусі. І тоді вона вирішила розпрощатися з світом. Врятував її, витягнувши з Ворскли, Іван. Палко кохав Марусю молодий козак Іван Іскра. Був він хоч і мовчазної вдачі, та відзначався винятковим благородством. Ніколи він не освідчувався дівчині, бо та кохала іншого.
Довго виходжував її Іван… Але Маруся була сильною. І знову стала вона веселою, знову дарувала на вечорницях свої пісні. Проти не вмерло в її серці кохання до Гриця.
5-а учениця
Буду бога я просити, щоб ти був щасливий,
Чи зі мною, чи з другою — повік мені милий.
6-а учениця. На вечорниці Гриць приходив з молодою дружиною. Однак, коли його очі він зустрічалися з Марусиним поглядом, Гриць весь аж палав від пристрасті. Він напросився до неї в гості. І вона не відмовила, задумавши страшну помсту — отруїти Гриця...
7-а учениця
Нехай Гриценько нас двох не кохає,
Ой нехай не буде ні тій, ні мені,
Нехай достанеться та сирій землі...
4-й учень. Каяття наспіло швидко. Сповнена відчаю, Маруся прибігла до церкви, коли ховали Гриця, кинулася до труни й розповіла про скоєне.
Виконують за ролями.
Мати
Пане полковнику і пане войте,
Ускаржуюся Богу і вам на Марусю,
що вона, забувши страх божий,
отруїла мого сина Григорія.
...То вам, панове, правдиво, під сумлінням, кажу і людьми те освідчу.
Громада
Вона ж свій злочин визнала прилюдно!
Бо, як до Гриця, мертвого, припала,
казала все — як зілля те копала,
як полоскала, як його варила
і як уранці Гриця отруїла...
Суддя. Є докази, що це вона дала пиття?
Громада
А хто ж би ще труїв Бобренка Гриця?
Кому він ще так знівечив життя?
Суддя. Що скаже нам убивниця на се?
Мати Гриця
Мовчить, бо стидно. Бачив Бог із неба.
Я знаю все, так наче там була.
В ту ніч вона сама його до себе,
Розпутниця, обманом затягла.
Чураїха
Що вам маю сказати? Спасибі людям за тишу.
Чужа душа — то, кажуть, темний ліс.
А я скажу: не кожна, ой, не кожна!
Чужа душа — то тихе море сліз,
Плювати в неї — гріх тяжкий, не можна.
І чим же, чим ви будете карати
моє смутне, зацьковане дитя?
Чи ж вигадає суд і магістрати
страшнішу кару, ніж таке життя?!
Ви грамотні. Ви знаєте латину.
За крок до смерті, перед вічним сном одного прошу:
у мою дитину не кидайте словами, як багном!
Іскра
Я прошу, люди, вислухать мене.
Багато слів страшних тут наговорено.
Ніхто не говорив про головне.
Я, може, божевільним тут здаюся.
Ми з вами з різного коша.
Ця дівчина не просто так, Маруся.
Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа.
Вона ж була як голос України,
що клекотів у наших корогвах!
А ви тепер шукаєте їй кару.
Вона ж стоїть німа од самоти.
Людей такого рідкісного дару
хоч трохи, люди, треба берегти!
Маруся
Душа болить і тіло як чуже.
… А ця тюрма — оце і є свобода,
бо я вже тут нічого не боюсь.
Прощайте, хлопці. Бийтеся до ладу.
А я вже вам і пісні не складу.
Спасибі, сонце, ти прийшло крізь ґрати,
Я лиш тобі всю правду розкажу.
Не помста це була, не божевілля,
людина спроста ближнього не вб’є.
Я не труїла. Те прокляте зілля
він випив сам. Воно було моє.
5-й учень. Суд Полтавського полку засудив її до смертної кари. Ледь жива, закута в кайдани, слухала вона смертний вирок: «Злодейка мает бити отдана теперь кату на отсеченье голови ей».
Іскра
Спиніться!
Гетьман вас уповновластив
читати вголос цей універсал!
«...В тяжкі часи кривавої сваволі
смертей і кари маємо доволі.
І так чигає смерть вже звідусіль,
і так погребів більше, ніж весіль.
То чи ж воно нам буде до пуття
Пустити прахом ще одне життя?
Чурай Маруся винна у в одному:
вчинила злочин в розпачі страшному.
Вчинивши зло, вона не є злочинна,
бо тільки зрада є тому причина.
Не вільно теж, караючи при цім не
урахувати також і чеснот.
Її пісні — як перло многоцінне,
як дивен скарб серед земних марнот.
Тим паче зараз, при такій війні, —
що помагає не вгашати духа,
як не співцями створені пісні?
Про наші битви — на папері голо.
Лише в піснях отой вогонь пашить.
Таку співачку покарать на горло, —
Та це ж не що, а пісню задушить!
За ті пісні, що їх вона складала,
за те страждання, що вона страждала,
за батька, що розп’ятий у Варшаві,
а не схилив пред ворогом чола, —
не вистачало б городу Полтаві,
щоб і вона ще страчена була!
Тож відпустити дівчину негайно
і скасувати вирока того.
8-а учениця. Недовго після того прожила Маруся. Вона померла в каятті 1653 року. І пісня «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» була її останньою піснею.
Звучить пісня.
Минають ночі думами, півснами...
І я минаю, і минають дні...
Вона мовчить і думає піснями.
І не минають лиш її пісні.
І «Зелененький барвіночку»,
й « Не плач, не журися,
а за свого миленького Богу помолися».
І про того козаченька, що їхав за Десну.
«Рости, рости, дівчинонько, на другую весну!».
І про воду каламутну, чи не хвиля збила.
І про тую дівчиноньку, що вірно любила.
Подається за: Муленко З. М. Народна поетеса Маруся Чурай \\ Сценарії позакласних заходів з історії. — Х., 2006.
Категорія: Тиждень української мови та літератури | Додав: uthitel (13.12.2013)
Переглядів: 958 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: