ФОЛЬКЛОРНО-ЛІТЕРАТУРНІ КОМПОЗИЦІЇ З РОДИННОГО ЖИТТЯ КАЗКОВІ ЧАРИ ДИТИНСТВА - Тиждень української мови та літератури - Предметні тижні - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Предметні тижні » Тиждень української мови та літератури

ФОЛЬКЛОРНО-ЛІТЕРАТУРНІ КОМПОЗИЦІЇ З РОДИННОГО ЖИТТЯ КАЗКОВІ ЧАРИ ДИТИНСТВА

ФОЛЬКЛОРНО-ЛІТЕРАТУРНІ КОМПОЗИЦІЇ З РОДИННОГО ЖИТТЯ  КАЗКОВІ ЧАРИ ДИТИНСТВА

Мета:

  • формувати уявлення про родину як частину суспільства, про роль і місце сім’ї в житті людини та її вихованні;
  • ознайомити з традиціями та звичаями у вихованні дітей, зокрема хлопчиків, як майбутніх захисників;
  • виховувати шанобливе ставлення до сім’ї;
  • розвивати навички спілкування, що сприяють зміцненню родоводу, зв’язку поколінь;
  • поважати минуле українського народу, вміти пов’язати його з сучасним.

Епіграф:

Діво Пресвятая, Матір Матерів,

Пригорни до серця всіх своїх синів.

Освіти їх долі світлом золотим,

Виповни любов’ю неспокійний дім.

Научи, як землю вберегти від зла,

Розумом, діянням і крилом тепла.

Зоре-Зорянице, Сонце доброти,

Землю України, щастям освіти!

Породила мати сина

Ой новина в нас, новина —

Породила мати сина.

Породила мати сина,

Стала сонцем називати синочка.

«Виростай же мій, синочку,

У щасливу годиночку,

Ясноокий, кучерявий,

Ще й високий, як той явір,

Милий мій синочку…

ХІД ЗАХОДУ

На сцену виходять двоє ведучих.

1-ша ведуча. Народження дитини — велика й урочиста подія не тільки в житті батьків,

а й усієї родини. Це велике диво, яке твориться у Всесвіті.

2-га ведуча. А матір непокоїть тільки одне: яким воно буде, її дитя, — добрим чи злим?      

Як краще виховати його, щоб приносив радість не тільки батькам, а й людям?

Якою буде його доля — щасливою чи гіркою? Хоча в дечому доля дитини залежала і від матері, навіть від того, у який день і час народилася дитина.

1-ша ведуча. На добру долю ворожили, заклинали її ще до народження дитини. І тому для

матері, яка носила в собі зародок нового життя, існувало чимало різних заборон.

2-га ведуча. Усі вони були спрямовані на те, щоб будь-які необережні дії не зашкодили в майбутньому дитині, її долі, характеру.

  • На погану людину не треба дивитись, бо може вродитись таке саме;       
  • не можна красти або лякатись чогось, бо плямою буде на дитині ваш переляк чи те, що вкрадено;
  • не можна ні в чому відмовляти вагітній жінці, бо в хаті все поїдять миші;
  • треба завжди бути в гарному настрої, співати, посміхатись — тоді й дитина буде веселою та доброю.

Звучить колискова пісня. На її фоні лунають слова ведучих.

Ой ходить сон коло вікон,

А дрімота коло плоту.

Питається сон дрімоти:

Де ми будем ночувати?

Де хатинка тепленькая,

Де дитинка маленькая,

Там ми будем ночувати,

Мале дитя присипляти.

Щоб виросло, не змарніло,

Щоб тяженько не хворіло,

Сили й розуму набралось,

Своїх батьків потішало.

1-ша ведуча. Колись давно, коли народжувалась дитина, то баба повитуха, яка приймала

пологи, зав’язувала їй пупа. Зав’язуючи пуповину хлопцеві, баба-повитуха бажала, щоб той «книжку читав і дрова рубав», а дівчинці — «аби хліб жала, на сорочку пряла».

2-га ведуча. Пупок з ниткою ховали до скрині чи за ікону. Через сім років давали дитині: «Як

розв’яже, то ум розв’яже». Цікаво, що традиція розв’язування пупка зберігається і в наш час в деяких родинах.

1-ша ведуча. За народними уявленнями, дитина від дня її народження — то невід’ємна

від природи її матеріальна частина. Надзвичайно важливим моментом в житті новонародженого вважали перше купання. Купали малу дитину щодня, окрім того дня тижня, у який вона народилася.

2-га ведуча. Для купелі робили нові дерев’яні ночви. Щоб забезпечити новонародженій дитині щасливу долю, у купіль клали предмети, освячені в церкві: воду, зілля, мед, молоко, обов’язково доливали свяченої йорданської води, яку називали «живою», примовляючи: «Ллю святу йорданську воду на твоє щастя, на твою вроду».

1-ша ведуча. А ще в купіль обов’язково додавали любисток, щоб у майбутньому новонароджені були щасливі в коханні. Окремо хлопчикові в купіль додавали шматок сталі, щоб був міцним та мужнім як залізо, заварювали пшеничну та житню солому, різну цілющу траву, кидали у воду монети, щоб був здоровим, гарним, багатим і щедрим.

На сцені батьки уявно купають малюка, примовляючи різні ласкаві слова.

2-га ведуча. Воду з купелі виливали там, де люди не ходять, або під плодюче дерево, щоб злі

люди не походили по долі дитини. Після купання мати годувала малюка і туго сповивала його на сон. У люлечку під подушку дитині клали квіти-знахарі, які всю хворобу з очей знімають і сон дитини оберігають: чебрець, м’яту, безсмертник, любисток, материнку, хміль, полин.

1-ша ведуча. Від перших днів дитину привчали до здорового способу життя, загартовували.

Взимку та влітку, за будь-якої погоди діти бігали босоніж, отримуючи силу та енергію від землі.

2-га ведуча. Співаючи колискову, мама вперше знайомила дитину зі світом, з материнською мовою. Колискова пісня зігріває, зачаровує. У ній — вся материнська любов, світ добра,

краси і справедливості.

1-ша ведуча

Ой люлечки-люлі,

Налетіли гулі,

Цитьте, гулі, не гудіть,

І Андрійка не збудіть.

Увесь рід стоїть за плечима матері. Він захищає й оберігає і матір, і дитину. А тваринний світ

допомагає колисати, навчаючи любові до тварин.

2-га ведуча. Сини та донечки, слухаючи колискові, отримували перші уроки, що таке «добре» й «погане», «можна» й «не можна».

На фоні музики звучить вірш В. Симоненка «Лебеді материнства» у виконанні учениці.

ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА

Мріють крилами з туману лебеді рожеві,

Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Заглядає в шибку казка сивими очима,

Материнська добра ласка в неї за плечима.

Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,

Не пущу тебе колиску синову гойдати.

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,

Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Темряву тривожили криками півні,

Танцювали лебеді в хаті на стіні,   

Лопотіли крилати і рожевим пір’ям,

Лоскотали марево золотим сузір’ям.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,

Виростуть з тобою приспані тривоги.

У хмельні смеркання мавки чорноброві

Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

Будуть тебе кликать у сади зелені

Хлопців чорночубих диво-наречені.

Можеш вибирати друзів і дружину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата,

Та не можна рідну матір вибирати.

За тобою завше будуть мандрувати

Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі.

Стануть над тобою, листям затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

2-га ведуча. Із тією купелею та колискою пов’язано стільки чарівності та краси! Старі люди

кажуть, що саме матір молитвою випрошує у Господа для своєї дитини гарну долю, але для цього дитину обов’язково хрестять у церкві.

1-ша ведуча. Батьки запрошували кумів з хлібом. За народним повір’ям, дівчина вперше

має кумувати лише за хлопчиком, парубок — за дівчинкою. Кум ішов на хрестини з хлібом,

кума — з крижмою (шматок полотна).

2-га ведуча. Куми на крижмі тримали дитину в церкві під час хрещення. Але перед тим

як вирушати до церкви, дитину клали в хаті на кожух і присутні кидали гроші, щоб дитя було

здорове й багате. Коли батьки віддавали кумам дитину, то казали: «Віддаємо вам нехрещене, щоб принесли хрещене». Після хрещення в домі новонародженого справляли хрестини.

1-ша ведуча. Існує чимало повір’їв, які склалися впродовж віків і пов’язані із доглядом

малої дитини:

  • хрестик на шиї у дитини — то оберег від хвороб і всього злого;
  • свічка (або світло), що горить всю ніч, біля немовляти, відганяє злі сили від дитини;
  • на заході сонця дитина не повинна спати;
  • не можна залишати надворі на ніч пелюшки,які не висохли;       
  • не можна гойдати порожню колиску, бо дитина може вмерти;
  • не варто давати «позику» з хати після заходу сонця, щоб не плакало дитя вночі.

Учнями під колискову розігрується сцена запрошення хресних, які кладуть дитину на кожух і кидають гроші.

Ой у ліску на горішку

Там хатинка новенька.

Там хатинка новенькая,

Там дитинка маленькая.

Ми дитинку будем колисати

І самі будем спати.

***

Ой ну, люлі, треба спати,

А я буду колихати.

Заколишу загойдаю,

Сама піду погуляю

До тихого та Дунаю.

Да в Дунаю розпитаю,

Ой чим дитя годувати:

Чи кашкою, чи молочком,

Чи солоденьким медочком?

Од Дунаю до криниці,

Та й нап’юся там водиці

Там водиця холодненька,

Спи, дитиночка маленька.

2-га ведуча. Коли дитині виповнювався рік, відбувався обряд постриження, який майже повністю збережений до нашого часу. На хрестини запрошували повитуху та хрещених батьків. На покуть клали вовною догори кожух. Садовили на нього іменинника. Кум, тричі перехрестивши малюка, вистригав йому навхрест пучок волосся.

Хрещена мати завершувала процедуру.

Обряд постриження міг проходити під музику або читання віршика:

ПРО ГНОМИКІВ

Малесенькі гномики маленькими ніжками

Чвалають і чапають, кружляють доріжками.

Малесенькі ніженьки малесеньких гномиків

Вже гупають-стукають, неначе у слоників.

Малесенькі гномики великими очками

На світ роззираються, танцюють з грибочками.

Великими очками малесенькі гномики

Побачать веселоньку, всміхнуться до зореньки.

Малесенькі гномики маленькими ніжками

Добігли до кізоньки з копитцями й ріжками.

Малесенькі гномики маленькими ніжками

Стомились, вернулися тими ж доріжками.     

1-ша в е д у ч а. Зістрижений чуб клали на тарілку, куди гості скидали гроші: «Щоб був багатий, як кожух волохатий». На кожух клали дівчинці прядиво, гребінь (щоб пряла, ткала),

хлоп’ятку — ніж, рубанок (щоб працьовитим зростав). Традиційними предметами, які клали

раніше перед дитиною на кожух, було: зерно, гроші і робочий інструмент. Тепер ще додають

книжку, шматок хліба, олівець, воду. Пострижене волосся віддавали матері, яка клала його

за іконою.

2-га ведуча. Змалку в родині привчали хлопчика до роботи, виховуючи з нього справжнього

чоловіка, господаря, сім’янина, захисника. Син виростав з усвідомленням того, що він є справжнім помічником батька. І якщо батько від’їздив хоча б ненадовго, замість себе завжди залишав сина, наказуючи йому оберігати родину.

1-ша ведуча. Надзвичайно важливу роль у сімейному вихованні виконувало пошанування

та любов до бабусі, матері, сестри. А в хлопчика, майбутнього козака, ця любов поступово переростала в пошану і до дівчини, до майбутньої дружини.

2-га ведуча. Лицарство закоханого юнака надзвичайно чуйно передано в українських ліричних піснях. У багатьох народних творах юнак, промовляючи до коханої найніжнішими словами, заявляє про свою готовність завжди піклуватись про неї, бути захисником і опорою. Про це йдеться в багатьох народних піснях та поезії.

Звучить пісня (або вірш) у виконанні учнівського гурту.

Ніч яка, Господи, місячна, зоряна

Видно, хоч голки збирай,

Вийди, коханая, працею зморена,

Хоч на хвилиноньку в гай!

Сядем укупочці тут під калиною,

І над панами я пан!

Глянь, моя рибонько, — срібною хвилею

Стелиться в полі туман.

Гай чарівний, ніби променем всипаний,

Чи загадався, чи спить:

Ген на стрункій та високій осичині

Листя пестливо тремтить.

Небо глибоке засіяне зорями, —

Що то за Божа краса!

Перлами ясними попід тополями

Гає краплиста роса.                         

Ти не лякайся, що ніженьки босії

Змочиш в холодну росу:

Я тебе, вірная, аж до хатиноньки

Сам на руках однесу.

Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,

Тепло — ні вітру, ні хмар...

Я пригорну тебе до свого серденька,

А воно палке, як жар.

М. Старицький

1-ша ведуча. Особливо ганебним вважалась зрада коханню, зрада дружині або другові. Народна мораль засуджувала таке і вважалося, що людина непорядна в особистому житті не може прислужитись своїй землі та вітчизні.

2-га ведуча. Бо кожен, і в першу чергу, хлопець або чоловік, несуть відповідальність за свої

чоловічі обов’язки перед дівчиною, дружиною, матір’ю. Сильні духом люди, чоловіки, ніколи не образять жінку, не виявлять до неї зневаги.

1-ша ведуча. Там, де лицарство, там ніжність і мужність ідуть поруч. Атмосфера доблесті,

честі, людської гідності та порядності, лицарського ставлення хлопця до дівчини та дружини були запорукою чистоти дошлюбних та шлюбних взаємин.

Звучить вірш В. Симоненка.

Вона прийшла непрохана й неждана,

І я її зустріти не зумів.

Вона до мене випливла з туману

Моїх юнацьких несміливих снів.

Вона прийшла, заквітчана і мила,

І руки лагідно до мене простягла,

І так чарівно кликала й манила,

Такою ніжною і доброю була.

І я не чув, як жайвір в небі тане,

Кого остерігає з висоти…

Прийшла любов непрохана й неждана —

Ну як мені за нею не піти.

2-г а ведуча. Із 17 років хлопці ходили на вечорниці, танці, де показували свою майстерність,

вміння, знання. І сьогодні у вас є можливість також перевірити свої сили.

На сцену виходить гурт хлопців, які поділяються на дві команди (по 4–5 осіб).

Ведучі по черзі ставлять запитання членам команд, а їхні представники відповідають.

1-ша ведуча. Як кажуть у народі: пісня ні в добру, ні в злу годину не покидає людину.

Отже, завдання перше: назвіть якомога більше українських народних пісень.  

2-га ведуча. Друге завдання — це конкурс козацької термінології. Треба пояснити значення

запропонованих слів.

  • Ординці — ... (воїни турецького чи татарського війська).
  • Кошовий — (головний воєначальник, що обирався на один рік козацькою радою).
  • Джура — ... (козацький товариш, слуга, зброєносець).
  • Ляхи — ... (поляки).
  • Характерник — ... (чаклун, чарівник).
  • Чайка — ... (козацький човен завдовжки 20 м., заввишки 4 м, вміщував 50–70 козаків, які за 36–40 годин досягали берегів Туреччини).
  • Іван Сірко — ... (кошовий отаман Запорозької Січі, здійснив 50 переможних походів).
  • Хортиця — ... (острів на Дніпрі, де була одна з фортець Запорозької Січі).

Проводять інші конкурси.

  • «Оселедець» — представники кожного гурту із зав’язаними очима повинні були почепити козаку, намальованому на плакаті, оселедця.
  • «Умільці» — хлопці мають зав’язати дівчинці бантик.

1-ша ведуча. Часто після веселих ігор та конкурсів починались танці. Але коли дівчина

була занадто молода, ще й батьки не пускали її на гуляння, то парубок йшов до батьків і намагався всіма силами умовити їх.

Інсценування оповідання С. Васильченка «На перші гулі».

1-ша ведуча. Виховуючи сина, батьки передовсім готували його до майбутніх випробувань,

тому розвивали в ньому риси не тільки господаря, але й воїна. Син повинен був уміти постояти не тільки за себе, але й свою сім’ю.

У вихованні як сина так і дочки, батьки завжди вчили в усьому враховувати людську думку. Прислухатися до людей, вчитись у них, поважати і любити їх — це одна з головних Божих і батьківських заповідей, яка завжди має виконуватися дітьми.

2-га ведуча

На світі білому єдине,

Як і Дніпрова течія,

Домашнє вогнище родинне,

Оселя наша і сім’я.

В щасливі і сумні години,

Куди б нам не стелився шлях,

Не згасне вогнище родинне,

В людських запалене серцях.

(Д. Білоус)          

ДІВЧИНА-УКРАЇНОЧКА (З НАРОДНОЇ ПЕДАГОГІКИ)

Мета:

  • сприяти відродженню давніх традицій та обрядів, національної культури України;
  • вчити учнів розуміти українські національні традиції у вихованні дівчаток, розуміти своє призначення та відповідальність за збереження українських традицій, свого українського роду;
  • виховувати почуття любові, гордості й поваги до спадщини, яку нам залишили наші пращури, готовність продовжити та розвивати нашу національну самобутність, доброзичливість та дружні почуття одне до одного.

Епіграф

Україно — жінко, мамо, сестро!

Сонце — мов дитя біля грудей —

Ти несеш і завше будеш нести,

Вірячи у свій грядущий день.

Є. Гуцало

ХІД ЗАХОДУ

Сцена прикрашена під світлицю. На стінах розвішані вишиті рушники, у покутті — образ Матері Божої. На столі хліб, накритий рушником, полиці мисника заставлені посудом.

У кутку на лавці сидить молода мати в українському вбранні і, гойдаючи колиску з немовлям, приказує:

«Колишу тебе в калиновій люлечці, щоб була бадьорою, жвавою, красивою, сонечко моє ріднеє...»                          

Співає колискову пісню «Ой ну, люлі, люлі».

Ой ну, люлі, люлі

Налетіли гулі

Із чужої сторони

До нашої дитини...

Заплющ оченята,

Склади рученята,

Сон у колиску,

Дрімки у кісточки,

Здоров’я на росточок,

Спи, моє сонечко.

На сцену виходять двоє ведучих.

1-ша ведуча. У сім’ї зростає дівчинка. Ясні мрії та сподівання сповнюють серця батька та матері. Як викохати донечку працелюбною, привітною до людей, щоб щаслива доля її не цуралася?

Мати з маленькою донечкою рочків п’яти прибирають у хаті, потім сідають на лаву за вишивання та плетіння віночка…

2-га ведуча. За народним звичаєм, дівчинку виховували у великій любові та пошані, привчаючи її ще змалечку до посильної роботи, щоб у майбутньому була доброю господинею, берегинею родинного вогнища.

Бабуся, мати передавали секрети свого жіночого мистецтва й у господарстві раду дати, і пісню заспівати, і на городі впоратись, і танок станцювати, і в горі вчасно прийти на допомогу, і чужому щастю порадіти. Вчили бути дбайливою, охайною, проявляти майстерність у приготуванні смачних страв, у рукоділлі як прясти тоненьку ниточку, як

ткати полотно, а найбільше — як вишивати «білим по білому» чи кольоровими нитками «хрестиком», «ланцюжком», «низинкою» червоні, чорні та інші узори.

У своїх розвагах маленькі дівчатка вчились «господарювати»: «варити обід», «прибирати хату», «сіяти огірочки», гратись в «ляльки», «маківочки», «ластівку» та інше.

Мати розчісує доню, заплітає їй косу.

1-ша ведуча. Змалку дівчинка привчалась бути гарною . Вже з трьох років починала носити

віночок, а з п’яти років — стрічки. Перший віночок плела мама, намочувала у росах, коли на небі сонце зійде, і купала його в росах сім днів, а тоді до скрині клала. У віночок вплітала чорнобривці, незабудки, барвінок, ромашки. Кожна квіточка лікувала дитину: чорнобривці допомагали позбутися головного болю, незабудки та барвінок розвивали зір, а ромашка серце заспокоювала.                                       

У чотири рочки у віночок доплітали безсмертник, листочки яблуні, а в шість — мак та волошки, щоб голова берегла думку. Для семирічної дівчинки плели вінок із семи квіток, і першим вплітали цвіт яблуні. То був цілий ритуал, коли батько торкався вінком голівки, промовляючи: «Мати-яблуне, дядино моя», та прохав у неї здоров’я й долі для дитини. У центрі вінка було ґроно калини — символ дівочої краси, далі йшли квітки-незабудки, чорнобривці, барвінок, любисток.

2-га ведуча. Дівчина-підліток вчилась в’язати стрічки і запам’ятовувати їх значення.

Першу в’язала світло-коричневу стрічку посередині вінка — символ землі-годувальниці. Пообіч від коричневої — жовті стрічки — символ сонця, за ними світло-зелені — символ краси й молодості. Потім голубі, сині — символ неба й води, що дають силу та здоров’я. Далі дівчина в’язала такі стрічки: жовтогарячу — символ хліба, фіолетову — символ мудрості, малинову — символ душевності, щедрості, рожеву — символ достатку.

В’язала і білу стрічку, кінці якої були розшиті сріблом і золотом. На лівому кінці вишивали сонце, а на правому — місяць, якщо стрічка не була вишита, то її не пов’язували, бо це символ пам’яті про померлих.

На сцену в українському одязі, вінку зі стрічками виходить дівчина, співаючи «Заплету віночок…».

Заплету віночок.

Заплету шовковий,

На щастя, на долю,

На чорнії брови

Ой поплинь, віночку,

Прудко за водою,

На щастя, на долю.

1-ша ведуча. У 15 років дівчина виконувала всі господарські роботи разом з дорослими,

спільно з ними відзначала трудові, громадські та родинні свята, які супроводжувались барвистими народними обрядами, захопливими іграми, піснями.

Дівчина цього віку уже була на виданні. На різдвяні свята колядники під її вінком щедру вали:

Дай же тобі, Боже, щастя, здоров’я,

Щастя, здоров’я, в городі зілля,

В городі зілля, в домі весілля.

Вишиваючи сорочку й хустку своєму нареченому, дівчина багато думала про того, хто її носитиме, про своє майбутнє подружнє життя.                                  

А вже ж тая слава

По всім городочку,

Що дівчина козакові

Вишила сорочку.

Звучить пісня «Вишиванка» у виконанні гурту дівчат.

З вечора тривожного аж до ранку

Вишивала дівчина вишиванку.

Що тоненька голочка для сорочок,

А ще тонший в дівчини голосочок.

Вишивала дівчина, вишивала,

На полотно білеє душу слала...

Вишивала дівчина, вишивала,

Чорную і червоную нитку клала.

Що то чорная ниточка — розставання.

А червона ниточка — то кохання.

Що то чорна ниточка часто рвалась,

А червона ниточка легко слалась.

Я піду в неділеньку на гулянку,

Подарую милому вишиванку.

Серце, мій соколику, ти не сердься —

Будеш ти носить її коло серця.

1-ша ведуча. Дівчина завжди прагнула була гарно вбраною, носити віночок із вплетеними

в нього стрічками, вишиту сорочка, корсетку, прикрашену плисом, плахту з шаховим орнаментом, черевики на високих підборах. З прикрас найулюбленішою було намисто — червоні коралі з дукачами.

2-га ведуча. У народних піснях часто йдеться про добирання пари, наголошено на спорідненості зовнішніх рис дівчини й парубка. У пісні

«Ой вишенька-черешенька» юнак співає своїй дівчині:

Чаруй мене, дівчинонько,

Коли довелося,

Коли твоє личенько

З моїм пойнялося.

1-ша ведуча. Сувора народна мораль оберігала «чесне ім’я» дівчини, тому вимогливо ставилися і до виховання юнацтва, зобов’язуючи берегти власну честь та добре ім’я дівчини. Про гарне ставлення до неї, оберігання її цнотливості є багато пісень.

Наприклад:

«Ой у полі вітер віє»:

Ой у полі вітер віє,

А жито половіє....

А козак дівчину

Та вірненько любить,

А зайнять не посміє.

Ой він її не займає,

Бо одружитись має.      

2-га ведуча. Справжню школу майбутньої господині морального й естетичного виховання

проходили дівчата в дівочій громаді, на вечорницях, де показували своє вміння не тільки щось гарно робити (хлопці — майструвати, дівчата — готувати страви, вишивати, прясти). На вечорницях молодь змагалася у вмінні найкраще виконати пісню, танок, розказати казку, пожартувати та ін.

1-ша ведуча. Хата для вечорниць з її гуртовими заняттями, іграми, обрядами, піснями,

спільною вечерею була немов прелюдією до майбутнього сімейного життя. Парубки та дівчата бачили своїх майбутніх суджених у різних життєвих ситуаціях (у праці, побуті, під час забав і т. п.), вивчали характери, звички, уподобання одне одного. Саме тут зазвичай і утворювалися пари.

ВЕЧОРНИЦІ

Світлиця, стіл застелений вишитою скатертиною, на ньому хліб-сіль. Коло столу стоїть господиня. Вона чекає молодь на вечорниці, яка підходить до хати з піснею:

...Кажуть хлопці, я сама,

Мов та квіточка,

Що пливуть мої слова,

Як та річечка,

Що душа моя співає,

Мов сопілочка.

А я просто українка, україночка…

(Слова і музика О. Білозір)

Дівчата з піснею заходять до хати, вітаються:

— Добрий вечір, пані господиня!

— Доброго вечора, любі гості! Сідайте, будьте ласкаві, у нашій хаті на нашій лаві.

Дівчата сідають, дістають рукоділля й починають вишивати, плести мереживо, співаючи пісню:

Ой у полі дві тополі,

А третяя вишня,

Грає козак на дудочку,

Щоб дівчина вийшла...

1-ша дівчина. Давайте, дівчата, поговоримо про долю. Кожна з нас має хлопця, але не всі знають, що таке кохання.

Дівчата по черзі відповідають:

— Це високе почуття.

— Вірність хлопця дівчині.

— Взаємне довір’я.

— Ніжність, тепло, ласка.      

Господиня. Усе, що ви сказали, — це справжнє кохання. Але в коханні головне не згубити

голови, не втратити честі. Кожна дівчина повинна дбати не про безцільні веселощі, а про вибір друга, пари.

Дівчата співають:

Ой я ходжу і гуляю,

Добрий розум маю.

Я чужому ледачому

Віри не доймаю.

2-га дівчина. Це правда, паніматко. Громадська думка осуджує хлопців-баламутів і дівчат,

які не шанують себе.

3-тя дівчина. Подруженьки! А як часто на заваді закоханих стоять різні перешкоди: і намовляння «сусідів близьких», і чиясь ворожба, і невтримні ревнощі, і зрада милого або розлука. Майнова нерівність теж із часта розлучає пари.

4-та дівчина. Гірше за всі перешкоди — то заборона батьків, коли «мати лає, гулять не

пускає».                              

Дівчата зажурливо співають пісню «Цвіте терен».

Цвіте терен, цвіте терен,

А цвіт опадає...

Хто з любов’ю не знається,

Той горя не знає...

Господиня, витираючи сльози, говорить:

— Не співайте так жалісно, дівчата, душу не крайте, краще веселої заспівайте.

Дівчата виконують жартівливу пісню «Тече вода каламутна».

Тече вода каламутна,

Чого, мила, така смутна?

Я не смутна, лиш сердита,

Бо звечора була бита...

Знадвору чути пісню «Ой чий то кінь стоїть», яку виконують хлопці.

Ой чий то кінь стоїть,

Що сивая гривонька.

Сподобалась мені,

Тая дівчинонька...

Парубки заходять до світлиці:

— Добрий вечір господині і вам, дівчата! Пустіть до себе, бо з дороги збились.

Дівчата (разом). Це свої! Заходьте! Доброго здоров’я! Буде хоч з ким потанцювати.

Троїсті музики грають «Метелицю», і всі танцюють.

1-ша дівчина. Оце наробили гармидеру господині! Давайте пограємо в щось.

Дівчата й хлопці (разом):

У «Просо»!

У «Панаса»!

Гра «Просо»

Вибирають хазяїна, який стає збоку. Усі, взявшись за руки, утворюють ряд. Хазяїн із палицею підходить до крайньої дівчини в ряду і говорить:

— Дівко, дівко, наймись до мене просо жати!

— А яке воно?

— Отаке! (Показує вище голови.)

— Не дістану.

— А отаке? (Показує нижче коліна.)

— Не нагнуся

— А заміж хочеш?

— Хоч зараз!

Із цими словами вона кидає руки своєї сусідки і біжить попід піднятими руками всього ряду до кінця, хазяїн переслідує її ударами. З такими ж словами він звертається до кожної по черзі. Потім інший стає хазяїном.                                   

Гра «Панас»

Обирають «Панаса». Зав’язують очі, виводять на середину.

— Панасе, Панасе, на чому стоїш?

— На камені.

— Що продаєш?

— Квас.

— Лови курей, а не нас.

Кого ловець спіймає, той й стає Панасом.

Господиня. Ну й моторні ж ви, хлопці та дівчата! Посидьте та відпочиньте трохи. Не вмирають наші традиції. У кожного з вас буде своє весілля, а воно починається зі сватання. Тож давайте подивимось сцену сватання Василя до Марусі.

ІНСЦЕНІЗАЦІЯ УРИВКА З ПОВІСТІ Г. КВІТКИ-ОСНОВ’ЯНЕНКА «МАРУСЯ»

Сцена сватання

Прибрана хата, свічка горить перед образом. Стук у двері, вдруге, втретє. Ввійшли молодий, старости з хлібом і почали говорити.

Старости. Були ми на полюванні і вполював молодець (показує на наречену), куницю, але вона втекла і ось по її сліду ми прийшли до вашої хати.

Дівчина виходить із хати і, засоромившись, почервонівши, починає колупати піч пальцем.

Батько. Бачите, ловці-молодці, що ви наробили. Мене з жінкою засмутили, дочку пристидили, що скоро піч зовсім повалить, мабуть, думає тут більше не жити! Гай, гай! Так ось що ми зробимо: хліб святий приймаємо, доброго слова не цураємось, а щоб ви нас не порочили, що ми передержуємо куницю — красну дівицю. Так ми вас пов’яжемо, і тоді усе добре вам скажемо. (Бере хліб у старостів і звертається до дочки.) Доню! Настала й наша черга до прикладу казати: годі піч колупати, а чи нема чим цих ловців-молодців пов’язати?

Маруся не рухається з місця.

Мати (до дочки). Чи чуєш, Марусю, що батько каже? Іди ж, іди та давай, чим людей пов’язати.

Або, може, нічого не придбала та із сорому піч колупаєш? Не вміла матері слухати, не вчилась прясти, не зробила рушників, так в’яжи хоч валом, коли і той ще є.

Маруся йде у кімнату і виносить на дерев’яній тарілочці два рушники довгих та мудро вишитих, хрест-на-хрест покладених. Поклала на хліб, а сама стала перед образом і вдарила три поклони. Далі поклонилась батькові тричі й поцілувала в руку, далі взяла рушники на тарілочці і піднесла їх старостам. Старости поклонились і взяли рушники.

Староста старший. Спасибі батькові й матері, що своє дитя рано будили і доброму ділу навчили. Спасибі й тобі, дівонько, що рано вставала, тонко пряла і гарні рушники придбала.

Старости пов’язують один одному рушники.

Староста молодший. Робіть же діло до кінця, привітайте князя-молодця. Ми, приведені, не так винуваті. В’яжіть же приводця, щоб не втік із хати.

Мати (до Марусі). Ану, доню! Ти ж мені казала, що на те по п’ятінках заробляла, щоб шовкову хустинку придбати та нею напасть зв’язати. Тепер на тебе напасть напала, що не усіх пов’язала.

Маруся винесла з кімнати на тарілці гарну хустку.

Батько (до дочки). Цьому, доню, сама чіпляй, за пояс хустку затикай, та до себе притягай, та

слухай його, та шануй, а тепер його і поцілуй.

Молоді поцілувались, а молодий кинув на дерев’яну тарілку гроші, з якої Маруся взяла хустку. Після цього старости звеліли молодим тричі кланятись батькові.

Поцілувавши батька в руки, молоді тричі вклонились і матері, яка поблагословила їх, перехрестила, поцілувала і заплакала, витираючи очі.

Старости (звертаючись до батьків). Панове сватове, що ви бажали, те ми й зробили. А за такі речі несіть горілки з-за печі.

Батьки кланяються старостам.

Батько. Просимо милості на хліб-сіль і на сватання.                                     

Старостів посадили за стіл на почесне місце, потім — молодих. Батько сідає біля зятя. Мати носить страву.

Староста. Що же це, сватушки, за напої?

Скільки ми по світу не їжджали, а таких напоїв не бачили й не коштували.

Батько. Се ми таке для любезних сватів з-за моря придбали. Ну ж бо покуштуйте. Зверху хороша, а на споді найгарніший смак!

Пригощає гостей. До хати заходять дівчата із піснею:

Та ти, душенька, наша Мар’єчка,

Обмітайте двори,

Застеляйте столи,

Кладіть ложечки,

Срібні блюдечки,

Золоті мисочки.

От ідуть дружечки…

Як переспівали, то низько поклонились, та й кажуть:

— Дай, Боже, вам, вечір добрий, помагай Бог вам на все добре.

Мати. Спасибі! Просимо на хліб, на сіль і на сватання. Сідайте дружечки, мої голубочки, та не соромтесь.

Дівчата сіли й заспівали:

Де ж був селезень?

Де ж була утінка?     

Селезень на ставку,

А утінка на плавку,

А тепер же вони

На однім плавку.

Та їдять же вони

Дрібну ряску,

І п’ють же вони

Холодну воду.

Де ж був Василько?

Де ж була Марієчка?

Василько у батенька.

Мар’єчка — у свого.

А тепер же вони

У водній світлонці.

Ой п’ють же вони

Зелене вино,

Та їдять же вони дрібні калачі,

У мед умокаючи,

Маком обсипаючи.

Потім дівчата звернулись до молодих:

Та в саду соловейко не щебетав,

Тим Василь Марусі не цілував;

Як же соловейко защебетав,

Василь Марусю поцілував.

Дівчата засміялись, а батько жартома нагримав на молодих, щоб поцілувались.

Зайшли музики і почались танці.

Хлопці та дівчата (разом):

— Погуляли, повеселились вдосталь. Час додому!

— Дякуємо вам, паніматко, за гостинність, за науку, за доброзичливість.

Господиня. Ідіть здорові! Хай вам Бог помагає!

Хлопці та дівчата йдуть з хати співаючи:

Скільки б не гуляли,

А кінчати час.

Кращі побажання

Ви прийміть від нас.

І в вас, і в нас хай буде гаразд,

Щоб ви і ми щасливі були!  

 

 

 

Категорія: Тиждень української мови та літератури | Додав: uthitel (25.03.2014)
Переглядів: 551 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: