ДВА НАТХНЕННИХ КРИЛА ДМИТРА ПАВЛИЧКА — ЛІРИКА ТА ФІЛОСОФІЯ ЛІТЕРАТУРНИЙ ЗАХІД. 10–11 КЛАСИ - Тиждень української мови та літератури - Предметні тижні - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Предметні тижні » Тиждень української мови та літератури

ДВА НАТХНЕННИХ КРИЛА ДМИТРА ПАВЛИЧКА — ЛІРИКА ТА ФІЛОСОФІЯ ЛІТЕРАТУРНИЙ ЗАХІД. 10–11 КЛАСИ
ДВА НАТХНЕННИХ КРИЛА ДМИТРА ПАВЛИЧКА — ЛІРИКА ТА ФІЛОСОФІЯ ЛІТЕРАТУРНИЙ ЗАХІД. 10–11 КЛАСИ
Мета: розкрити безмежний внутрішній світ великого поета, ознайомити учнів з його поглядами на життя, місцем пісні у його творчості; розказати про трагічні сторінки життя поета; розвивати прагнення самостійно вивчати творчість поета, свідоме осмислення переживань, поглядів Дмитра Павличка, навички виразного і свідомого читання віршів; виховувати інтерес до творчості поета, повагу до його величного слова.
Обладнання: урочисто прикрашена зала, портрети Дмитра Павличка, його доньки, друзів, Тараса Шевченка.
В моєму тілі — дух ненависті,
Любові дух і дух вини.
Дмитро Павличко
ХІД УРОКУ
1-ша ведуча. Уявіть собі демона з палаючими від любові й ненависті очима, важко пораненого Словом.
2-га ведуча. Це — Дмитро Павличко. Розіп’ятий між Лірикою і Політикою, він не може затамувати переживань, які вириваються з його душі відчайдушним криком українського болю.
1-й учень. Той біль з’явився у дитячому серці майбутнього поета, коли він, «пастушок з Багадунки», семилітній хлопчина, вперше в житті вийшов на сцену. Це було в народному домі, в рідному селі Дмитра Павличка Стопчатові, 9 березня 1936 року.
2-й учень. Він декламував твори Тараса Шевченка. До його підсвідомості проникла емоційна сила поезії Кобзаря. Мабуть, саме тоді ангел-охоронець відступив на крок від нього, а брат ангела демон спокусив його бажанням творчості й слави. Поет згадує той Шевченківський вечір:
Я світився! Закликав ламати
Каземати пана й холуя.
Всі мені плескали. Тільки мати,
Тільки мати плакала моя.
(«Мати»)
1-ша ведуча. І не дарма в ті дні, коли в Україні та за її межами широко відзначають 150-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка Дмитро Павличко присвятив йому чи не першу з поетичних молитов. Поет виразно підкреслює значення генія для української
нації:
Отче наш, Тарасе всемогущий,
Що створив нас генієм своїм,
На моїй землі як правда сущий,
Б’ющий у неправду, наче грім!   
Ти, як небо, став широкоплечо
Над літами, що упали в грузь;
Віку двадцять першого предтечо,
Я до тебе одного молюсь.
Да святиться слова блискавиця,
Що несе у вічну далечінь
Нашу думу й пісню! Да святиться
Між народами твоє ім’я! Амінь.
(«Молитва», уривок)
2-га ведуча. На межі двох тисячоліть драматична доля української національної ідеї, вплинула на поета так, що тема української мови й досі залишається для нього незагоєною раною. У поетичному зверненні «До української мови» (2006 р.)
Павличко закликає рідну мову свого народу:
Українська мово, будь твердою —
Пахне вітер подихом золи,
Йдуть на тебе темною ордою
Яничари, покручі, хахли.
Не скорись московському лакею,
Служці двоязикого орла,
Не ділись державністю своєю,
Бо рабою будеш, як була.
Не віддай нікому свого берла,
Встань, здіймися в силі молодій,
Не радій з того, що ти не вмерла,
А з того, що вічна ти, радій!
3-й учень. Дмитра Павличка завжди хвилює-тривожить і доля його особистого Слова, досяжність гармонії слів, образів, почуттів та ідей.
СЛОВА
Я покохав немало слів. Убили
Їх лицеміри. Потім неживих
Поґвалтували графомани. Жах
Покори їхньої холодний. Люди
Уміють воскрешати їх. Нема
На це таланту в мене. Осоружні
Синці на тих покійниках. Не міг я
Цілунками накрити їх. Лише це
Могло б дихання їм вернути. Спомин
Про них мене лякає. Може, я
Так само винен в їхній смерті? Годі
За тліном побиватися. Навіки
Зарив я в серці їх. Однак боюсь, —
Вони там зворухнуться хробаками.
Вірш «О рідне слово»
4-й учень. Поет готовий своїми цілунками вдихнути в омертвілі слова нове життя, повернути їм дихання, бо смерть багатьох слів з вини демагогів тривожить його душу і ронить зерна сумнівів: «Може, я / Так само винен в їхній смерті?».
5-й учень. Адже нездійснені наміри, як і невимовлені слова правди, «лягають мертвим листям» на душу. Слово для поета — то священний і магічний інструмент, який дарує незбагненне духовне прозріння, іскра, яка розпалює полум’я пристрасті.
Звучить пісня на слова Дмитра Павличка «Два кольори».
1-ша ведуча. У творчому житті Дмитра Павличка пісня посідає провідне місце. Щонайглибше розуміння природи і проблем пісенної творчості в сучасній Україні засвідчила ґрунтовна Павличкова доповідь «Пісня і поезія».
2-га ведуча. Найкращі пісні свої поет створив у творчій співдружності з композитором Олександром Білашем: «Два кольори», «Лелеченьки», «Впали роси на покоси», «Пісня про Україну», «Долиною туман тече», «Не спи моє, серце» та інші.
1-га ведуча. Багато болів і страждань вишила доля чорними нитками на його життєвому
рушникові. Рани душі поетової горять, випікаючи зболені слова, сповнені сумнівів і надій...
2-га ведуча. Цикл з 10 поетичних молитов присвячений доньці поета — Соломії, яка померла 31 грудня 1999 р. за нез’ясованих обставин.
Уперше цикл повністю було опубліковано в книзі «Спогади про Соломію Павличко».
1-й учень. Павличко Соломія Дмитрівна — письменниця, літературознавець, доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія». Автор праць «Дискурс модернізму в українській літературі», «Зарубіжна література: Дослідження та критичні статті», «Теорія літератури» та інші.
Мій Господи, нема моєї доні,
Навіщо жити, як її нема?
Здмухнув Ти, наче пилюгу з долоні,
Моє життя. Погасло сонце. Тьма.
Я — пороху космічному безмежжі,
Що вже не чує світла і тепла;
Я впав пробитий, як нью-юрські вежі,
І розвалився, і згорів дотла.
Я — попіл, де не видно іскри навіть,
Та він летить, як та душа жива,
Куди? На рідну смерекову павіть,
В Карпати, в перші Солині слова.   
Я впасти хочу на зелену хвою,
На стежку, де колись ішли бої,
Де я із Соломією малою
Ходив, сліди показував свої.
За що мене покарано, мій Боже,
За що в золу обернуто мене,
Що статися уже вогнем не може,
Хіба що на секунду спалахне?!
Я був колись як непогасний мрійник,
Я полум’ям невтомним був колись,
Тепер ти бачиш: я — вогонь-покійник,
Що прагне, та не в силі підвестись.
Стопчи мене, землі моєї грудку
Кинь на мою труну, а коли ні —
Сховайся, Господи, від мого смутку,
Бо він страшний, як зойки на війні.
2-й учень. Поезія Дмитра Павличка має два крила: він одночасно є тонким ліриком, що вміє
непомітно розтривожити найніжніші струни людської душі, і поетом-філософом, здатним зробити точний, проникливий зріз часу, історії народу, проблем нації й окремої людини.
3-й учень. Лірика письменника багата й різноманітна, яка зберегла і досі творить історію,
зберігаючи для нас і нащадків багатющий скарб української поезії.
1-ша ведуча. Під час Різдвяних свят повсюдно в Україні виконували колядки — релігійні пісні різдвяного циклу. Їх співала молодь і старші люди.
2-га ведуча. Діти ж виконували здебільшого жартівливі колядки, сповнені перебільшень, жартівливих величань чи навіть насмішок.
1-ша ведуча. Адресовані вони переважно родичам — дядькам, тіткам. Тож найчастіше в них
звучать побажання добра й гараздів у господарстві, здоров’я.
2-га ведуча. Народжений на Заході України поет надзвичайно точно й достовірно змальовує
все, що відбувається на його Батьківщині.
Було Різдво. Колядував Стопчатів.
Співала під хатами дітвора...
...Сніг віщував, що будуть свята файні —
Узвар, пампушки, креплики, кутя,
Що в жолобі на сіні, в нашій стайні.
Народить діва сяюче дитя.
[53, 22]
3-й учень. Поет згадує своє дитинство, згадує віру в те чудо, якого очікували після настання
Різдва, в магічну силу молитви:   
Я вірив, що колядка порятує
Усіх стражденних у моїм селі,
Я вірив, що Господь на небі чує
Мої різдвяні просьби та жалі.
4-й учень. Ніхто із сучасників (ні в Україні, ні в Росії, ні в Європі) не підніс так високо і чисто свого голосу на захист чеченського народу, як Дмитро Павличко.
1-ша ведуча. Опублікований тоді окремою книжечкою цикл віршів, об’єднаних назвою «За
нас», був передусім поетовим поклоном «чеченському народові, який зірвав маску з імперської Москви, показав людству її звірячий оскал».
Голгофа людськості — Кавказ;
Там розп’яли Чечню за нас.
По всій землі чеченська кров
Горить у вітражах церков,
Та смерті для того нема,
Хто визволяється з ярма!
Чечня воскресне, але ми
Погинем од ганьби і страми,
Бо, мавши волю і могуть,
Мовчали — аж її розпнуть!
(«За нас»)
2-га ведуча. Визначальною особливістю національного буття кожного народу має бути,
стверджує поет, не лише власна свобода, а й свобода усіх гноблених народів, заради національного визволення яких і повинна боротися кожна вільна людина.
1-ша ведуча. Скільки скорботи, печалі, невтишимої журби породжує в його душі минула
Україна з усіма міжусобицями, чварами, бунтами і Україна сучасна з не менш драматичними конфліктами!
Звучить «Пісня про Україну».
Вірш «Не бійсь нічого, доки я з тобою»
2-га ведуча. Поета повсякчасно вражав і захоплював цей світ, — ясна річ, передусім український, у якому було і затишно, і задушливо, — гнітила атмосфера ідеологічного контролю.
1-ша ведуча. У вірші «Коли помер кривавий Торквемада…» автор в алегоричній формі відтворює таку подію, як смерть Сталіна.
Вірш «Коли помер кривавий Торквемада…»
2-га ведуча. Сонет — улюблена поетична форма Павличка. «Віденські сонети», « Білі сонети», цикл сонетів «Гранослов», «Львівські сонети», «Київські сонети», цикл «Таємниця твого імені» — у такий спосіб поет прагнув якнайтонше показати свої почуття, настрої, переживання, роздуми.
Вірш «Моя любове».
1-ша ведуча. Поет володіє даром вільного філософствування. Найчастіше його поезії виражають прагнення осмислити як власні, індивідуальні сумніви, спостереження, думки, так і універсальні цінності.
Вірш «Твоя душа звіздаста і смаглява…»
Твоя душа звіздаста і смаглява,
Як ніч, що светра віхоли зняла.
Твоє волосся пахне, як отава
З- під скатерті різдвяного стола.
В моє житло ти з неба прилетіла,
Закрив я очі в радості німій,
Щоб у вогні твого сяйного тіла
Не спопелів гріховний погляд мій.
2-га ведуча. Неможливо байдуже перечитувати вірш, у якому образ жінки-коханої, дружини
і матері з’являється вже не в юнацьких сподіваннях, не в романтичній уяві коханця, а в буденних подіях — «на перших мітингах і вічах, коли вставали ми з могили…». Ліричний герой переживає, можливо, найщасливіші хвилини, бо відкриває для себе найдорожче:
Як жінці, матері, дружині,
Як грішниці і божеству
Відповідав я в тій хвилині —
Навіщо на землі живу.
Я пильно стежив за тобою,
І чудом не було мені,
Що ти злетіла над юрбою,
Розкривши крила світляні,
Що ти сипнула із намиста
Зірками й стала в небесах,
Як над Почаєвом Пречиста,
З державним прапором в руках.
1-ша ведуча. Залишаючись символом і вогнищем української національної ідеї, здатної зігріти своїм теплом усю націю, Дмитро Павличко і далі творчо випалює себе на багатті конфліктів, думок, настроїв і почуттів, зриваючи раз по раз голос відчайдушним криком болю за майбутнє українського світу.
Вірш «Маленький стіл»
Маленький стіл, перо, папір
І ліжко, ліжником накрите.      
Я тут живу з недавніх пір,
Та буду, мабуть, довго жити.
Тут буде пісня, жарт і спір,
Любов і немовля сповите.
Шевченко, Пушкін і Шекспір
Зі мною будуть говорити.
Коли сюди прийде біда,
До неї буду непривітним,
Щоб довго тут не гостювала…
Коли ж у двері підлота
Постука пальчиком тендітним,
Скажу: «Ти не туди попала!»
2-га ведуча. Творчість Дмитра Павличка, яскрава й багатогранна, ось уже шість десятиліть
активно впливає на літературний процес, багато в чому визначаючи його рівень і характерні прикмети.
1-ша ведуча. У нього — поета, перекладача, критика — щедрість природного обдарування поєднана з невсипущою працею і високою свідомістю громадянської місії художнього слова.
2-га ведуча. Слово митця було актуальне і в 60-ті, і в 90-ті, і в 2000-ні роки. Його поезії вирізняються взаємодією суб’єктивних і об’єктивних начал, яке виявляється у зображенні явищ чи епізодів у їх розвитку і шляхом передання переживань, що виникли.
1-ша ведуча. Творчий доробок Д. Павличка зібрано в підсумковому виданні — тритомнику поетичних творів (1989 р.) і сприяє глибокому оновленню української поезії, посиленню її суспільних можливостей.
2-га ведуча. Роздумуючи про Дмитра Павличка, Олесь Гончар у своєму «Щоденнику» називав його поетом від Бога. Ощадний на похвали письменникам, автор «Собору» визнав: «Дмитро Павличко — це мислитель, достойний продовжувач Франка, каменяр нової доби».
Пісня «Лелеченьки» 




Категорія: Тиждень української мови та літератури | Додав: uthitel (26.02.2014)
Переглядів: 974 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: