ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ, ВИНАХІДНИКИ, ЯКІ ЗРОБИЛИ ВАГОМИЙ ВНЕСОК У РОЗВИТОК СВІТОВОЇ НАУКИ - Тиждень історії - Предметні тижні - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Предметні тижні » Тиждень історії

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ, ВИНАХІДНИКИ, ЯКІ ЗРОБИЛИ ВАГОМИЙ ВНЕСОК У РОЗВИТОК СВІТОВОЇ НАУКИ

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ, ВИНАХІДНИКИ, ЯКІ ЗРОБИЛИ ВАГОМИЙ ВНЕСОК У РОЗВИТОК СВІТОВОЇ НАУКИ (урок-конференція для учнів 10-11 класів)

Мета: поглибити знання учнів про Україну як спільноту гідних, працьовитих, талановитих людей; ознайомити з досягненнями видатних людей України:   М. Амосова, О. Антонова, В. Вернадського, Г. Гамова,

Ю. Кондратюка, Г. Лангемака, О. Смакули, І. Тамма, В. Філатова; формувати пізнавальний інтерес учнів; виховувати почуття гордості за свій народ.

Обладнання: ПК, мультимедійна презентація; інтерактивні кросворди, плакат.

Файли з фотографіями учених і винахіднів, представлених у змісті уроку, можна переглянути та завантажити на веб-сайті науково-методичної лабораторії виховної роботи і формування культури здоров’я КЗ «КОІППО імені Василя Сухомлинського» (http://koippo414.at.ua).

Урок проводиться у формі конференції, на якій учні мають представити свої проекти. За тиждень учні отримали завдання підготувати міні-проект про ученого чи винахідника. Учні були поділені на групи:

  1. а група: учені-фізики;
  2. а група: учені-астрономи;
  3. я група: учені-біологи;
  4. а група: винахідники;

Протягом тижня учні здійснюють самостійну пошукову роботу. Добирають джерела інформації, займаються оформленням проекту.

За допомогою вчителя було розподілено обов ’язки серед учасників групи, призначено керівників-експертів.

Склад учасників конференції: голова - учитель; оргкомітет - керівники груп; журі - учителі, учні-старшокласники; учні, які готували проекти; слухачі - учні, які не брали участі в підготовці проектів.

Хід уроку

I. Організаційна частина

Н. Мотивація навчальної діяльності

Українська земля є Батьківщиною багатьох визначних учених і культурних діячів, що зробили неоціненний внесок для розвитку світової науки й культури.

  1. Вивчення нового матеріалу. Захист проектів учнями.
  1. а група.

Юрій Васильович Кондратюк (Олександр Ігнатійович Шаргей; 21.06.1897-23.02.1942).

У Малій Висці, працюючи машиністом, потім технологом, цей непомітний родич із Києва, як називали його поміж собою селяни, зігнувшись над лампочкою Ілліча, вечорами закінчує свій геніальний, неперевершений, найскладніший твір з міжпланетних сполучень, який зробив його ім’я безсмертним.

На цукровому заводі працює робітником з ремонту дизеля, помічником машиніста, помічником механіка, механіком заводу. Виявив при цьому кмітливість, винахідливість, ініціативу. Він запропонував спосіб очищення труб парових казанів від накипу. На цукровому заводі він пропрацював до осені 1925 року, а 24 липня 1924 року він стає на військовий облік у Маловиськівському райвиконкомі як Юрій Васильович Кондратюк.

У 1925 році пише книгу «Про міжпланетні подорожі», а в 1929-му видає за власний кошт свою підсумкову роботу «Завоювання міжпланетних просторів».

Незалежно від К. Е. Ціолковського, розробив основи космічних польотів і конструювання міжпланетних кораблів, вивів основне рівняння польоту ракети, розглянув найбільш енергетично вигідні траєкторії космічних польотів, першим сформулював теорію багатоступінчатих ракет, запропонував рецепти ракетного палива.

А потім була війна і загадкове зникнення Ю. Кондратюка.

Через чверть століття американські астронавти Нейл Армстронг та Едвін Олдрін висадилися на Місяці і популярний журнал Life (Життя) опублікував інтерв’ю з провідним інженером програми «Аполлон» Джоном Хуболтом, котрий заявив, що програма польоту будувалася на розрахунках, які належать Юрію Кондратюку (власне йшлося про використання ідеї так званої траси Кондратюка). Використали американці й інші деталі Місячного проекту Ю. Кондратюка (наприклад, про кількісний склад екіпажу Місячного модуля - саме три астронавти: один залишається на місячній орбіті, а двоє опускаються на Місяць).

Після зникнення Ю. Кондратюка почалося друге життя геніального винахідника й теоретика освоєння космосу. Це життя - вічне, оскільки повне загадок і таємниць, розгадок яким, очевидно, не буде. Взяти хоча б згаданий вище факт виявлення в архіві американського конструктора В. фон Брауна рукопису Ю. Кондратюка-Шаргея. Пояснення, що, мовляв, зошит знайшов німецький солдат і передав своєму командиру - це фантазії дослідників. Факт смерті Ю. Кондратюка теж не підтверджений - досі не виявлені ні місце його загибелі, ні могила.

Однак у матеріалах, опублікованих у США, вказується, що Ю. Кондратюк помер 1952 року, тобто через десять років після свого зникнення на Орловщині.

Як кажуть у таких випадках - таємницю зберігають архіви. У всякому разі доступу до архіву Ю. Кондратюка в Російській Федерації немає і для російських дослідників. У Полтаві технічний університет названий ім’ям видатного земляка, у Новосибірську, де жив певний час теоретик космонавтики, створений Науково-меморіальний центр імені Ю. Кондратюка. Мабуть, цього мало.

Американський астронавт Нейл Армстронг - учасник програми «Аполлон», який побував на Місяці, набрав пригорщу землі біля будинку, де колись мешкав Ю. Кондратюк.

Залишається вірити, що Вічність, якій належить Геній, вшанує того, хто казав: «Колись я буду там - на Місяці».

Георгій Еріхович Лангемак народився 26 червня (8 липня за новим стилем) 1898р. в м. Старобєльську Луганської області в сім’ї вихідців із Франції. Його батьки та сестра Марія викладали французьку мову, що була рідною для їхньої сім’ї.

Дитинство та юність Георгія пройшли в Єлисаветграді (Кіровоград), де він навчався в 1907-1916 роках у чоловічій гімназії. Закінчивши на «відмінно» цей навчальний заклад, він у 1916 році вступає на філологічний факультет Петроградського університету.

Після Громадянської війни Г. Лангемак продовжив навчання й у 1928 році закінчив артилерійський факультет ленінградської Військово- технічної академії. Після цього його призначили на посаду начальника артилерії Чорноморського флоту.

Тим часом у Газодинамічній лабораторії (ГДЛ) її засновник Микола Іванович Тихоміров отримав позитивні результати в роботах у створенні ракет на бездимному поросі, які він розпочав у 1921 році. Успіх був високо оцінений військовим відомством, що відразу задовольнило прохання М. І. Тихомірова про направлення Г. Лангемака до нього в лабораторію.

Використання піроксилінотротилового пороху (ПТП) у ракетах підвищило температуру горіння з 800 °С до 1800 °С і збільшило тиск у камері з 10-20 атм. до 200-300 атм. Це дало майже десятикратне збільшення дальності польоту (у порівнянні зі звичайним димним порохом).

У 1930 році Микола Іванович Тихоміров передав Георгію Лангемаку естафету подальшого вдосконалювання реактивних снарядів (РС) як першооснови нового виду артилерійської техніки. Військове відомство щедро субсидіювало новий напрямок робіт.

До досліджень зі стабілізації польоту РС за рахунок часткового витікання порохових газів через тангенціальні отвори (для обертання снаряда) Г. Лангемак приступив на початку 1931 року. При цьому особлива увага приділялася розробці реактивних снарядів калібру 82 й 132 мм. На обертання РС ішло 10-15% порохових газів, що зменшувало дальність польоту снарядів. У той же час сильно розвинена хвостова частина спричиняла збільшення ваги снаряда. Розроблена ученим конструкція РС була покладена в основу їхнього подальшого вдосконалення.

На початку листопада 1937 року Г. Лангемака й начальника РНДІ

І.   Т. Клейменова було заарештовано і через два місяці засуджено до розстрілу.

Після багатьох років забуття справедливість була відновлена. Видатний діяч ракетної техніки, один із творців реактивної артилерії Георгій Еріхович

Лангемак 19 грудня 1955 року був реабілітований, у червні 1991 року йому посмертно присвоєне звання Героя Соціалістичної Праці. За рішенням Міжнародного астрономічного союзу (International Astronomical Union), ім’ям Г. Е. Лангемака названий кратер на звороті Місяця.

За створення «Катюші» в 1942 році РНДІ був нагороджений орденом Червоної Зірки. У честь цієї події на території підприємства на постаменті встановлена залпова пускова установка на шасі вантажної машини ЗІЛ. Вона стала пам’ятником її творцям, серед яких видатною постаттю є Г. Е. Лангемак.

Олександр Теодорович Смакула (1900     -  1983; с. Доброводи,

Тернопільщина).

Широко відомий у світі видатний оптик, кристалограф, хімік. Народився в селянській родині. Під час навчання в Тернопільській гімназії вирізнявся здібностями та особливими патріотичними почуттями. Член підпільної «Студентської української громади», поширює твори українських письменників і поетів, організовує вистави п’єс українських драматургів. У 1918 році - вояк Української Галицької Армії. Після закінчення гімназії (1922 р.) за порадою свого вчителя відомого українського математика Мирона Зарицького вступає до університету Ґеорґа Авґуста в Ґеттінґені. У той час там працювали видатні вчені Вернер Гайзенберґ, Макс Борн, Роберт Поль та ін. У 1927 році складає докторський іспит і захищає дисертацію. Пояснив забарвлення кристалів після радіаційного опромінення й вивів кількісну залежність, «формулу Смакули», що пов’язує концентрацію дефектів у кристалі, довжину хвилі йонізівного опромінення й забарвлення кристалів внаслідок опромінення. Праця вийшла у 1930 році («Zeitschrift fur Physik»). Явище активно використовували у виробництві біжутерії. У 1928 році О. Смакула приймає пропозицію колишнього вчителя й земляка, відомого літературознавця А. Музички приїхати до Одеси працювати в університеті. Невдовзі вчений повертається до Німеччини. Працює в Інституті медичних досліджень кайзера Вільгельма, керує оптичною лабораторією. Досліджуючи стероїди, вітаміни, органічні кристали, стає фундатором квантової органічної хімії. З 1934 року - директор дослідної лабораторії всесвітньо відомої фірми Карла Цайса в Єні. Створює оптичні кристали - фтористий літій і натрій, оригінальні мастила, придатні для використання за високих і низьких температур. Винаходить унікальну сполуку - бромйодид талію, що уможливило створення приладів нічного бачення. Найбільший подарунок людству він зробив у 1935 році впровадженням «просвітлення оптики» - нанесенням на лінзу тонкого шару плівки (завтовшки 1/4 довжини хвилі світла, що падає). З того часу всю оптику - від окулярів до мікроскопів і телескопів - виробляють лише просвітленою. Під час війни працює в цій же фірмі разом з Ріхардом Куном, Нобелівським лауреатом, над проблемою противідбивчих шарів. Наприкінці війни, як і багато інших видатних вчених, був вивезений з Німеччини до США, де у військовому форті-лабораторії (штат Вірджінія) досліджував матеріали для інфрачервоної техніки на потреби військово-промислового комплексу. У 1951 році його запрошують на посаду професора Массачусетського інституту технологій, у 1964 році стає директором лабораторії монокристалів у даному інституті, де тоді працювали науковці світового рівня: Норберт Вінер, Клод

Шеннон, Джон Слейтер, Джеральд Віснер, Ноа Хомський. Багаторічна наукова праця О. Смакули з вивчення фізики монокристалів, оформлена як монографія «Монокристали: вирощування, виготовлення й застосування». За цей період учений опублікував понад 80 праць, в яких проаналізував традиційні й нові методи вирощування кристалів, розробив методи рекристалізації, очищення кремнію для застосувань у напівпровідникових транзисторах, інтегральних схемах, дослідив вплив йонізівного опромінення на кристали. Почесний голова Товариства українських інженерів Америки, член Нью-Йоркської АН. Був активним учасником міжнародних конференцій. І лише раз йому вдалося побувати в Україні завдяки участі у конференції (1971 р.), що відбувалася в СРСР, у Вірменії, і куди його запросив Президент АН СРСР М. Келдиш. Протягом 3-х днів конференції він побував і в с. Доброводи, і в м. Києві.

У Єлисаветграді (нині м. Кіровоград, Україна) Ігор Євгенович Тамм жив з 1898 р. до 1913 р. Здібний юнак цікавився літературою, менше його цікавили біологія й історія, і лише на останньому місці знаходилась фізика.

Проте після закінчення гімназії на вимогу батьків він поїхав учитися в Единбургський університет. У 1914 році Ігор повернувся до Росії й поступив на фізико-математичний факультет Московського державного університету.

Але незабаром почалася Перша світова війна. Навесні 1915 року він пішов добровольцем на фронт - під снарядами виносив поранених, доглядав за ними й писав у листах, що вчиться під бомбами «тримати себе в руках».

Диплом про завершення навчання в МДУ він одержав в 1918 році. Під час революції 1917 року І. Тамм активно включився в політичну діяльність, мав успіх і був обраний делегатом від Єлисаветграда на перший з’їзд Рад. Він входив у фракцію меншовиків-інтернаціоналістів.

У вересні 1917 року Ігор Тамм одружився з Наталією Шуйською, з якою познайомився ще в 1911 році й почав листуватися, коли був в Единбурзі.

Н. Шуйська походила з дуже багатої родини херсонських поміщиків, що пізніше додало складностей родині Таммів.

Основні напрямки наукової творчості Тамма відносяться до квантової механіки, фізики твердого тіла, теорії випромінювання, ядерної фізики, фізики елементарних частинок, а також до розв’язування ряду прикладних завдань.

У 1930 році І. Є. Тамм створив квантову теорію розсіювання світла на кристалах і теорію розсіювання світла електронами. У 1931 році він (разом із С. П. Шубіним) розробив квантову теорію фотоефекта в металах. До цього напрямку відносяться й роботи, у яких була показана можливість особливих станів електронів на поверхні кристалічного тіла. Ці роботи згодом набули важливого значення у зв’язку з розвитком фізики поверхневих явищ і мікроелектроніки.

  1. а група

Георгій Антонович Гамов (04.03.1904, Одеса, Україна - 20.08.1968, Боулдер, Колорадо, США). Астрофізик, фізик.                   Освіту одержав у

Новоросійському (Одеському, перший курс в 1921 р.) та Петроградському (1926 р.) університетах. Біографія вченого повна різких поворотів, вражаючих злетів, несподіванок і таємниць.

Світове визнання вчений одержав як автор теорії Великого Вибуху - походження Всесвіту, розрахунку генетичного коду, відкриття способів передачі спадкової інформації. Як фізик, він вивів формулу, що започаткувала теоретичне обґрунтування альфа-розпаду атомного ядра. Г. Г амов - автор теорії утворення хімічних елементів, згідно з якою вся речовина первісно складалася з нейтронів.

Закінчивши за 3 роки університетський курс, Г. Гамов навчався в аспірантурі, захопився теорією відносності А. Ейнштейна і квантовою механікою. У 1928 році, одержавши стипендію Рокфеллера, був запрошений на стажування у Геттингентський університет (Німеччина). У цьому провідному центрі розвитку квантової механіки молодий фізик написав свою першу визначну працю про потенціальний бар’єр атомних ядер (тунельний ефект). Дослідник не погодився з висновками Е. Резерфорда щодо розсіювання альфа- частинок в урані. Виведена Г. Г амовим формула описувала можливість хвиле- механічного проникнення. Це відкриття стало початком теоретичного обґрунтування альфа-розпаду ядер і зробило автора світовою знаменитістю.

Повертаючись із закордонного відрядження, учений зустрівся у Копенгагені з Н. Бором, котрий добився надання Г. Гамову Карлсберзької стипендії Королівської академії наук Данії. Науковець побував у Великобританії, де у Кавендишській лабораторії Кембриджського університету познайомився з Е. Резерфордом. У Данії Г. Гамов підготував доповідь для виступу на І Міжнародному науковому конгресі з атомного ядра у Римі, куди його запросили, зокрема, М. Кюрі, Е. Фермі, В. Паулі. Але повернувшись у СРСР, учений не одержав дозволу на поїздку до Риму (його доповідь була зачитана на високому науковому зібранні й включена до збірника матеріалів конгресу).

Весною 1932 року Г. Гамов за пропозицією В. Вернадського був обраний членом-кореспондентом Академії Наук СРСР (став наймолодшим в історії академії членом-кореспондентом).

Молоді вчені Л. Ландау та Г. Гамов домагалися створення в Радянському Союзі нового інституту теоретичної фізики під їхнім керівництвом, але ці пропозиції залишалися без уваги радянських учених-академіків.

Л. Ландау переїхав до Харкова, де йому забезпечили сприятливі умови для дослідницької праці. А Г. Гамов вирішив разом з дружиною залишити батьківщину.

У 1934 році, перебуваючи разом з дружиною у відрядженні у Бельгії, Г. Гамов відмовився повертатися в СРСР. Реакція Академії Наук була рішучою - його викреслили зі списку членів-кореспондентів (відновлений посмертно у 1990 році).

До 1956 року вчений був професором Університету імені Вашингтона (Вашингтон). Пізніше працював в університеті штату Колорадо. Г. Гамов брав участь у реалізації Манхеттенського атомного проекту. Г. Гамов разом Е. Теллером вважається одним з «батьків» американської водневої бомби, він заклав основи американської астрофізики та космології. У 1937 - 1940 роках вибудував першу послідовну теорію еволюції зірок з термоядерним джерелом енергії. У 1946-1948 роках - розробив теорію утворення хімічних елементів шляхом послідовного нейтронного захоплення та модель «гарячого Всесвіту» (теорію Великого Вибуху). Наукові передбачення Г. Г амова були підтверджені експериментами американських дослідників А. Пензіаса та Р. Вільсона - Нобелівських лауреатів 1978 року. Взагалі питання «наближення» Г. Гамова до премії Нобеля активно обговорювалось його друзями й опонентами. Адже й інші Нобелівські лауреати, зокрема Р. Холлі, Х. Корана та М. Ніренберг, одержали престижну нагороду в 1968 році з «підказки» Г. Гамова, котрий першим розшифрував генетичний код. Г. Гамов залишив по собі цікаві спогади «Моя світова лінія: неофіційна біографія» (1970 р.), зміст яких переконує, зокрема, у тому, що одеського інтелектуала земна слава мало цікавила. За досягнення в пропаганді науки (Г. Гамов - автор, зокрема, науково-популярних книг «Містер Томпкінс в Країні Чудес» (1939 р.), трилогії «Народження і смерть Сонця» (1940 р.), «Біографія Землі» (1941 р.), «Один, два, три...безкінечність» (1947 р.), «Створення Всесвіту» (1952 р.) учений у 1956 році удостоєний премії Калинги ЮНЕСКО.

  1. а група

Микола Михайлович Амосов (06.12.1913, Вільхове Вологодської області, Росія - 13.12.2002, Київ, Україна). Учений у галузі медицини та біокібернетики. У 1961 році - удостоєний Ленінської премії. У 1967 та 1982 роках - Золотої, а 1978 році - Срібної медалі ВДНГ СРСР. У 1973 році йому присвоєно звання «Герой Соціалістичної Праці».

Навчався в Архангельському медичному (1939 р.) та Всесоюзному індустріальному інститутах (1940 р.). М. Амосов визнавав, що як медик сформувався в роки Другої Світової війни: служив провідним хірургом польового госпіталю, пройшов з ним війну з Німеччиною й Японією. Повернувшись до мирного життя, не знайшов себе ні в Москві, ні в Горькому (Нижній Новгород) - у 1953 році захистив докторську дисертацію і очолив кафедру у Київському медичному інституті.

1957 рік став переломним у житті М. Амосова - перебуваючи на конгресі хірургів в Мексиці, вперше побачив операцію на серці із застосуванням апарату штучного кровообігу. Розробив власний його проект. У 1959 році вдало прооперував хлопчика з вродженим пороком серця. Одним з перших в СРСР упровадив у практику метод штучного кровообігу, у 1963 році - провів протезування одного з клапанів, у 1965 році - створив і вперше у світі впровадив у практику антитромботичні протези серцевих клапанів.

У 1959 - 1990 рр. очолював відділ біологічної кібернетики Інституту кібернетики імені В. М. Глушкова НАН України. 60-ті роки минулого століття стали для М. Амосова періодом визнання його пошуків й результатів: 1962 р. - обраний членом-кореспондентом АМН (Академії медичних наук), 1969 р. - академік НАН України, тричі одержав Державні премії України, у тому числі премії в галузі науки і техніки (1978р., 1988р., 1997р.).

М. Амосов - автор понад 400 наукових праць, частина з яких видані в США, Японії, Німеччині, Болгарії та інших країнах.

Учений був талановитим письменником: «Думки і серце» (1964 р.), «Записки з майбутнього» (1965 р.), «ППГ-2266» (Записки польового хірурга) (1975 р.), «Книга про щастя і нещастя» (1983 р.), «Голоси часу» (1998 р.), «Енциклопедія Амосова» (2002 р.) - ці його книги видавалися масовими тиражами не лише в Україні, але й в багатьох країнах світу.

З 2006 року в Україні створено Національний інститут серцево-судинної хірургії імені Миколи Амосова.

У 2008 році Микола Амосов був визнаний другим після Ярослава Мудрого Великим українцем за результатами опитування громадської думки. 2013 рік, за рішенням ЮНЕСКО, було оголошенно Роком Миколи Амосова.

Володимир Петрович Філатов (27.02.1875, Михайлівка на Пензенщині (Росія) -30.10.1956, Одеса, Україна). У 1950 році номінований на Нобелівську премію з фізіології та медицини. Медик (офтальмолог). Навчався в Московському університеті (медичний факультет, 1897 р.). Одержавши фах лікаря, В. Філатов короткий період працював у Росії (допомагав батькові медику). З 1903 р. - в Одесі - місті, яке стало для майбутнього видатного вченого рідним. В. Філатов одержував постійні пропозиції переїхати до Москви або Києва, де йому обіцяли створити найкращі умови для життя та праці, але він залишився вірним улюбленому місту.

У 1903 - 1911 роках - працював у Одеській університетській очній клініці. У 1908 році - захистив докторську дисертацію. З 1921 року - професор Одеського медичного інституту. З 1936 року - директор, заснованого в Одесі інституту експериментальної офтальмології (нині Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова Національної академії медичних наук України). Наукові інтереси В. Філатова були зосереджені на вивченні хвороб очей та розробці методів їх лікування (він був відомим не лише як офтальмолог, але й як хірург, який розробив нові методи відновлювальної хірургії - зокрема, запропонував пересадку шкіри). Опублікував понад 450 наукових праць (у тому числі монографій). У 1961 році світ побачив чотиритомник вибраних праць В. Філатова. Учений заснував відому наукову офтальмологічну школу. Світову славу медик одержав як неперевершений хірург (операції з пересадки роговиці). В. Філатов винайшов багато оригінальних офтальмологічних інструментів, створив вчення про біогенні стимулятори та розробив інші методи терапії, що широко застосовуються в медицині.

Учений ініціював заснування «Офтальмологічного журналу» й сам редагував його. Очолював Українське товариство офтальмологів. В. Філатов удостоєний найвищих нагород СРСР, у тому числі звання Г ероя Соціалістичної Праці. У 1941 році вченому було присуджено Державну премію СРСР, а у 1951 році В. Філатов був удостоєний Золотої медалі І. Мечникова АН СРСР. У 1961 році Рада Міністрів СРСР заснувала «Премію імені В. Філатова» - «За краще дослідження з офтальмохірургії та пластичної хірургії». Премію імені В. Філатова заснувала й АМН СРСР.

На честь В. Філатова названо астероїд №5316, відкритий 21 жовтня 1982 року.

  1. а група

Олег Костянтинович Антонов (07.02.1906, Троїця, Московська губернія Росія - 04.04.1984, Київ, Україна). Авіаконструктор. У 1952 році удостоєний Сталінської (пізніше - Державної) премії СРСР. У 1954 році авіаконструктор удостоєний відзнаки FAI - Диплома імені П. Тіссанд’є за розвиток планеризму. У 1962 році - лауреат Ленінської премії, у 1966 році отримав звання Героя Соціалістичної Праці.

Навчався в Ленінградському політехнічному інституті (1930 р.). Як і багато хто з причетних до авіабудування, О. Антонов прийшов у авіацію через захоплення планеризмом. У 1920-1930 роках майбутній авіаконструктор створив близько 30 типів планерів, частину з них було запущено у серійне виробництво. У ті роки в СРСР у Збройних Силах широко використовувались планери, зокрема для повітряно-десантних операцій. О. Антонов створив гібрид танка і крилатого планера, який отримав назву А-40. З 1938 року учений працював провідним інженером в конструкторському бюро О. Яковлєва. У 1943-1946 роках - був першим заступником головного конструктора, зокрема працював над удосконаленням винищувачів «Як» - найпоширенішого радянського літака періоду Другої Світової війни.

З 1945 року О. Антонов став працювати самостійно - у Новосибірську очолив філію конструкторського бюро О. Яковлєва. Згодом філія була перетворена у самостійне конструкторське бюро, яке як генеральний конструктор очолив О. Антонов. За два роки колектив створив знаменитий Ан-2 - літак, що знаходився у серійному виробництві понад півстоліття (світовий рекорд) - конструктор разом із колегами був відзначений Сталінською премією.

З 1952 року О. Антонов жив і працював в Україні. Тут було створено літаки Ан-10 та Ан-12, що тривалий час працювали у транспортній, цивільній авіації. У 1962 році О. Антонов захистив докторську дисертацію, став членом- кореспондентом АН УРСР і Генеральним конструктором.

У 50-ті роки постало питання про створення так званого літака короткого злету (сьогодні цей термін широковживаний у світовому авіабудівництві). Були створені літаки «Бджілка», а потім добре відомий Ан-24, що може змагатися з Ан-2 у тривалості експлуатації на авіалініях всього СРСР. В останні роки життя авіаконструктор створив літаки, яким немає аналогів у світі - спочатку здивував всіх Ан-22 «Антей». Після 26-го Міжнародного авіасалону в Парижі преса стверджувала, що О. Антонов вивів СРСР у світові лідери в авіабудуванні. У 1982 році піднявся у небо Ан-124 «Руслан». Це був останній літак, створений безпосередньо під керівництвом О. Антонова.

Гіганта Ан-225 «Мрія» у 1988 році піднімав у небо колектив антоновців вже без свого Вчителя й Натхненника. Як відомо, Ан-225 «Мрія» задумувався й будувався як літаючий космодром, з якого планувалося запускати космічні кораблі.

Сьогодні справу конструктора продовжує Авіаційний науково-технічний комплекс імені О. Антонова. Справа О. Антонова увічнена також у Премії НАН України його імені (заснована в 1997 році).

«Планер - літак - космічний корабель.» - це логіка розвитку думки видатного конструктора, який говорив, що морський флот існує з давніх-давен, були фрегати, крейсери, тепер атомні кораблі, але живуть і вітрильні яхти.

  1. Закріплення отриманих знань

Розгадати кросворд «Учені»

 

 

1

 

2

 

 

 

3

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4

5

 

 

 

 

 

 

 

6

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

7

 

 

 

 

8

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

9

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                             
 

 

По вертикалі:

  1.  Радянський авіаконструктор, під керівництвом якого створено ряд літаків, зокрема турбогвинтові Ан-10, Ан-22 («Антей»), Ан-124 («Руслан»). (О. Антонов.)
  2.  Фізик-теоретик, один із авторів теорії випромінювання Черенкова- Вавілова, навчався у Єлисаветграді (м. Кіровоград). (І. Тамм.)
  1.  Астрофізик, фізик, уродженець Одеси, світове визнання вчений одержав як автор теорії Великого Вибуху - походження Всесвіту. (Г. Гамов.)
  1.  Учений у галузі медицини та біокібернетики, одним із перших в СРСР упровадив у практику метод штучного кровообігу. (М. Амосов.)

По горизонталі:

  1.  Учений, який отримав середню освіту в Єлисаветграді (м. Кіровоград, Україна), який працював над удосконаленням реактивних снарядів, був розстріляний у 1938 році. (Г. Лангемак.)
  1.  На честь цього вченого-офтальмолога названо астероїд №5316, відкритий 21 жовтня 1982 р. (В. Філатов.)
  2.  Уродженець Тернопільщини, найбільший подарунок людству він зробив у 1935 році впровадженням «просвітлення оптики» - нанесенням на лінзу тонкого шару плівки. (О. Смакула.)
  3.  «Зоряна траса», автор. (Ю. Кондратюк.)
  1.  Космонавт, уродженець Олександрії (Кіровоградська область). (Л. Попов.)

V. Домашнє завдання.

Дослідити життєвий і творчий шлях фізиків, біологів, винахідників свого міста чи селища.

Категорія: Тиждень історії | Додав: uthitel (24.08.2014)
Переглядів: 12282 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: