Подорож у країну «Історія» - Тиждень історії - Предметні тижні - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Предметні тижні » Тиждень історії

Подорож у країну «Історія»
Подорож у країну «Історія»
Хід заходу
На сцені 2 ведучих.
1-й ведучий. Ох, і важкий цей залік з історії. Нічого в голову не лізе. Історія з турецької Historia...
2-й ведучий. Та не з турецької, а з грецької — розповідь про минуле; наука, яка вивчає життя, працю і боротьбу народів із давнини і до наших днів.
1-й ведучий. Із давнини, із давнини. А як можна дізнатися, як було в давнину? Можливо, все це вигадки, якими бідним дітям тільки забивають голову.
(З’являються ще 2 дітей.)
3-й ведучий. Ох, які довгі були ці зимові канікули. Я працював з комп’ютером і, здається, винайшов машину часу.
4-й ведучий. І що — можна потрапити в будь-який час?
3-й ведучий. Звичайно, тільки треба натиснути кнопку — і потрапляєш в будь-яке століття, можна навіть і в ХХХ.
1-й ведучий. Можна я натисну? (Вириває пульт з рук і натискує різні кнопки.)
Музика, все змінюється.
2-й ведучий. Ой, що ти накоїв, куди ми потрапили?
3-й ведучий. Петю, що ти натискав?
4-й ведучий. Я не знаю — всі кнопки одразу.
1-й ведучий. Ой, ми здається попали в Historiu...
2-й ведучий. Якийсь дивний чоловік.
3-й ведучий. Дивіться, дивіться, він щось пише.
4-й ведучий. Це, ніби, якийсь монах. Давайте підійдемо ближче.
Нестор. Літописець руський, з Богом починаємо. Отче, благослови. «Повість врем’яних літ» чорноризця Федосієвого монастиря Печорського. Звідки пішла руська земля, і хто в ній найперше почав княжити.
4-й ведучий. Я знаю, знаю. Це літописець Нестор. Пригадайте уроки історії.
3-й ведучий. А пише він «Повість врем’яних літ», перший літопис Київської Русі.
2-й ведучий. Давайте, підійдемо ближче і спробуємо познайомитись.
1-й ведучий. Добрий день, дідусю.
Нестор. Здрастуйте, діти. Хто ви, чиїх батьків сини, з якого роду-племені? Ви, мабуть, якісь сини-чужинці? Можливо, заблукали? Ви, мабуть, не слов’яни?
2-й ведучий. Ні, ми із майбутнього — з ХХІ століття.
3-й ведучий. Ми також слов’яни, і хотіли познайомитись із життям своїх предків.
Нестор. Тоді немає нічого простішого. Треба просто перегорнути сторінки мого літопису — і ви зможете довідатись про все, що вас цікавить.
4-й ведучий. Тож як жили наші предки, чим вони займалися?
Нестор. Слов’яни жили племенами. Кожне плем’я очолював князь. Усі рішення слов’яни приймали на зборах, які називалися віче. Слов’яни були народом хліборобським, обробляли землю, а також займалися ремеслом, торгівлею. Обожнювали природу, великого значення надавали звичаям, обрядам, хороводам, в яких просили богів бути прихильними до них.
(З’являються слов’яни.)
1-а дівчина
Дівчаточка-вороб’ята,
Радьмося.
2-а дівчина
Та виходьмо на травицю —
Граймося!
3-я дівчина
Та виходьмо на травицю —
В добрий час.
Всі. Нема таких хороводів, як у нас!
Виконують гру «Мак».
3-й ведучий. Ой, і я також так хочу пограти.
4-й ведучий. А давайте підійдемо ближче.
1-й ведучий. Шановні слов’яни. А можна ми з вами також трішечки пограємось?
Слов’яни. Просимо, просимо.
Гра Подоляночка», «Перепілка».
Нестор. Століття проминули над землею. Давно забуті стежки, якими колись ходили наші предки. Легендами овіяна стародавня земля Київської Русі. І житимуть ці легенди доти, доки житиме земля, що народила їх. Але спробуймо прочитати істину з вічної книги землі, і тоді вона розплющить віковічні очі і заговорить. І вкаже оту стежку, яка вела колись на Княжу гору, до високих палаців київських володарів.
(З’являються Кий, Щек, Хорив, Либідь.)
1-й ведучий. Ой, дивіться, дивіться.
2-й ведучий. Я їх десь бачив, хто це?
3-й ведучий. Це, здається, Кий, Щек, Хорив.
4-й ведучий. А та красуня — то Либідь.
1-й ведучий. А що ви тут робите?
Кий. Ось тут заложимо оселю для себе і для тих купців, що будуть приїжджати до міста.
Щек. Ми із племені полян. Вирубуємо ліс і будуємо перші хати.
Хорив. А те збудоване місце обносимо ровом та огороджуємо частоколом. А назвемо цю оселю — город Київ, тобто Києве місто, за іменем нашого старшого брита.
Либідь. На наше місто нападає багато ворогів. Ми вклоняємося Перуну, говоримо заклинання, щоб послав нам перемогу. А ви знаєте заклинання?
4-й ведучий. Ні, ні. Ми хочемо навчитися цих заклинань.
3-й ведучий. І якщо на наш клас будуть нападати учні 7 або 11 класу, ми звернемося до Перуна.
2-й ведучий. І він пошле нам удачу і перемогу.
1-й ведучий. Дорога сестрице Либідь, навчи нас своїх заклинань.
Либідь
Ніч темна, ніч тишна,
Сидиш ти на коні буланому,
На сідлі соколиному!
Замикаєш ти комори,
Замкни моїм ворогам губи-губища,
Щоки пращоки, очі-праочі,
Щоб стали вони, як сухе дерево.
Ви, стіни, будьте німі,
Ви, сволоки, піднімітесь,
Тихі речі, тихі мислі
На добро повернітесь.
Кий. Але нам пора вже йти до роботи — треба розбудовувати місто.
(Йдуть)
1-й ведучий. А мені пригадався один вірш.
Де стоїть тепер наш Київ,
Там була сама гора.
2-й ведучий
Жив там перший Кий з Хоривом,
Щек та Либідь — їх сестра.
3-й ведучий
Над самим Дніпром на горах,
Огороджений з боків
4-й ведучий
Ровом, мурами, валами,
Київ виріс і розцвів.
Нестор. Києве місто з того часу зросло і збагатіло. Один за одним на князівський стіл сідали мужні воїни — відважні сини Київської Русі. Один із них — князь Олег, який приєднав до Києва словенські племена,— вів чимало воєн.
(Заходить Олег із двома воїнами та конем.)
4-й ведучий. Давайте привітаємось.
3-й ведучий. Князь не захоче з нами говорити.
2-й ведучий. Він чогось такий сумний.
1-й ведучий. Шановний княже Олегу, чого ти замислився?
Олег. Зістарився я і замислився над тим, чи повернуся ще у свій рідний Київ із цього походу?
4-й ведучий. А давайте покличемо старого ворожбита-віщуна.
3-й ведучий. Він знає багато.
2-й ведучий. І може сказати правду.
1-й ведучий. Ми зараз тобі його приведемо.
(Приводять віщуна.)
Олег. Поворожи мені, старче, коли я вмру і якою смертю.
Віщун. Великий ти, князю, воїн. Завжди ти під стрілами ворожими ходиш. Та не від стріли ти загинеш, бо вони тебе не беруть. Ти загинеш від свого улюбленого коня.
Олег. Від коня загину? Де ж це може бути? Та послухаю тебе, старче, й відпущу свого коня любого, що вірним товаришем мені був у всіх воєнних пригодах.
Нестор. І звелів князь забрати коня, добре його годувати.
(Воїни виводять коня.)
Пройшли роки. Князь прийшов у свій двір.
Олег. А де мій кінь, любий, білогривий?
1-й воїн. Ого, князю, твій кінь уже давно помер.
2-й воїн. І тільки кості його біліють за містом, на могилі.
Олег. Піду, подивлюся на могилу свого коня. Не справдилась твоя ворожба, старче. Бачиш: мій кінь загинув, я ще живу, то як же я від нього загинути можу?
(Олег рушає в глиб залу і зникає.)
2-й ведучий. Ой, треба його спинити.
1-й ведучий. Чому? Нехай попрощається зі своїм конем.
3-й ведучий. Невже ти не пам’ятаєш легенду, яку ми вчили на уроці історії?
4-й ведучий. Адже з черепа коня вилізла отруйна змія, вкусила Олега і він помер.
1-й ведучий. Але ж ми могли його попередити.
2-й ведучий. Ні, адже сповнилося віщування старця: Олег помер від свого коня, хоча й неживого.
4-а ведуча. Дідусю Нестор, а чи були на Русі жінки-княгині? Я б так хотіла бути княгинею.
Нестор. Ну, звичайно. У Київській Русі була мудра жона — княгиня Ольга. Вона вам про себе роз­каже.
(Входить Ольга.)
Ольга. Я народилася в с. Вибут. Познайомилася із князем Ігорем, коли він приїхав до нас на полювання.
Пізніше я стала його дружиною, тож, коли мого чоловіка вбили древляни, мала обов’язково помститися їм за вбивство Ігоря. Зібравши військо, ми рушили на древлян і досить швидко завоювали всю їх землю.
Тільки в м. Іскоростені міцно боронилися. І тоді я замислила хитрість.
(Підходять слов’яни.)
— Я зніму облогу, коли дасте від кожної хати данину голубами.
(Слов’яни ідуть з голубами.)
— Древляни повірили у мою щирість, мої ж слуги прив’язали сірку з вогнем до лапи кожної пташки і відпустили. Голуби летіли кожен до свого гнізда — і невдовзі огонь охопив все місто.
4-й ведучий. Яка сильна жінка!
1-й ведучий
Княгине Ольго, ти в часах далеких
До нас прийшла з прадавньої землі!
Як ті вовки, чигали небезпеки,
Як ті чайки жалілися жалі.
2-й ведучий
Та в Києві державною рукою
Добро і лад ти швидко навела,
І хрест засяяв зіркою святою,
Яку ти в наше небо підняла.
(Ольга йде.)
Нестор. Я бачу ви знайомі з історією. Справді, княгиня Ольга охрестилася у Візантії. Але населення Русі прилучив до християнства князь Володимир. Це був мудрий князь: «Возсіяла у серці Володимировім зоря таємничого світла і збудила в ньому бажання пізнання істини, перетворивши його з язичника в християнина». Однак, перед тим Володимир ретельно ознайомився з іншими релігіями.
(Входить Володимир з двома боярами.)
Володимир. Повеліваю охрестити м. Київ і всю Русь. Люди мої! Споконвіку за законами батьків наших вірили ми і молились богам Перуну і Дажбогу, Велесу і Стрибогу. Але інший Бог дасть нам спасіння. Бог — заступник багатого і убогого; Бог, який дарує після смертного життя на землі життя вічне, радість і щастя на небі. Ім’я тому Богу — Христос!
Нестор. Але багато язичників не хотіли коритися, серед них було багато мудрих волхвів, які зібралися на нараду і вирішили...
Волхви. Не будемо слухати. Заткнемо вуха свої! Втечемо на лодіях по Прип’яті в дрімучі ліси! А вони нехай загинуть у своїй вірі!
(Хочуть іти.)
1-й ведучий. Куди ви? Куди ви?
2-й ведучий. Спиніться, зрозумійте: князь Володимир хоче добра для держави.
3-й ведучий. Не можна спиняти, не втручайся в легенду.
4-й ведучий. Бачите, вони попливли під темними зводами важких хмар все далі й далі, в темну ніч.
Володимир. Убогі, темні люди! Чи відаєте ви, що весь світ називає вас варварами, язичниками, чи відаєте ви, яку муку я прийняв на себе, щоб врятувати вас і захистити Русь?
Нестор. І наказав Володимир хрестити Русь. А ті волхви, які не корилися йому, були страчені в Чорнобилі, кинуті в річку Прип’ять, і 3 дні текла річка в протилежний бік від великої кількості вбитих тіл. А ще легенди розповідають, що прокляли волхви нашу землю на тисячу літ, і цей прокльон позначиться на багатьох поколіннях.
1-й ведучий. Дідусю Несторе, як страшно!
2-й ведучий. Ми нічого про це не знали!
3-й ведучий. А чи не можна щось зробити?
4-й ведучий. Підкажіть нам.
Нестор. Мабуть, не все у ваші часи дозволялося читати і не про все говорити. Але перекажіть у ХХІ століття, що прокляття це можна зняти, якщо всі ви спільно цього забажаєте і будете просити прощення у Бога за невинно страчені душі.
(З’являються слов’яни, виконують пісню «Ой, там за горою».)
1-й ведучий. Ох, як тут цікаво.
2-й ведучий. А як вони гарно співають, треба і нам навчитися цієї пісні.
3-й ведучий. Але наша машина часу попереджає нас про небезпеку. Треба повертатися.
1-й ведучий. А я так полюбив історію, подружився з дідусем та князями.
4-й ведучий. Дідусю Несторе, що ж передати моїм однокласникам, адже настав час прощатися?
Нестор. Скажіть своїм друзям, що із сивої давнини наш народ творить нашу історію. Творить її мозолястими руками, героїчними подвигами, розлогою піснею. Історія нашого народу пишеться відвагою і мудрістю наших предків, гордою непокорою і самопожертвою, безкорисливою любов’ю до своєї рідної землі.
«Слава! Слава!» — лине над землею. Ви чуєте? Лунають дзвони 400 київських церков, що віщують славу у стольному граді над Дніпром своїм заступникам — непереможним, всемогутнім, невмирущим, як сама земля, як сам народ!
Категорія: Тиждень історії | Додав: uthitel (24.10.2013)
Переглядів: 421 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: